Інформація про новину
  • Переглядів: 17
  • Дата: 2-09-2021, 17:47
2-09-2021, 17:47

23. «Закриті» країни Далекого Сходу

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  22. Індія та Персія в Новий час
Наступна сторінка:   Словник термінів і понять до курсу "Вс...

Подумайте! За допомогою слів і словосполучень, зазначених у хмаринці, згадайте ім’я європейського мандрівника, який перший відвідав Китай, назву книжки, яку він написав, і про що йшлося в цій книжці.

1. Манчжурське завоювання Китаю. На початку XVI ст. в Китаї проживала найбільша в тогочасному світі кількість населення - понад 100 млн людей. Влада перебувала в руках династії Мін (1368-1644), за правління якої спостерігалося зміцнення китайської економіки. У сільському господарстві істотно розширилися посівні площі, поліпшилася техніка землеробства, діяла налагоджена система штучного зрошення. У численних містах процвітали торгівля та ремесла, працювали великі мануфактури. Багатолюдні міста вражали іноземців величезними розмірами та незвичною архітектурою. Далеко за межами Китаю були відомі високоякісні бавовняні й шовкові тканини, папір, вироби з порцеляни, скла й металів. Постійний попит на зовнішніх ринках існував також на «китайський напій» - чай.

З давніх-давен у Китай проникали різні релігії, зокрема християнство та іслам. Але панівною релігією стало конфуціанство, назване так за ім’ям його засновника Конфуція (Кун Фуцзи - учитель Кун), який жив у VI-V ст. до н. е. Основу конфуціанства становлять високі моральні принципи: чесність, справедливість, вірність обов’язку, відданість. Його вимогами є шанування батьків, повага до старших, турбота про молодших, щирість і гуманність. До того ж велика роль належала навчанню, тому що воно вдосконалює людину.

Чим конфуціанство відрізняється від відомих вам світових релігій?

Конфуціанство внесло в життя китайців чіткий порядок. Кожний з них мусив знати своє місце в суспільстві й не виходити за встановлені межі. Навіть

вигляд одягу - вишиті на вбранні квіти чи тварини, вид головного убору чи пояса - мав підкреслювати становище людини. Звичайним людям (селянам, ремісникам, купцям) заборонялося носити коштовності, прикрашати свої будинки й навіть користуватися дорогим посудом. Покора імператору була беззаперечною.

Війна проти Японії на землях Кореї стала останньою значною перемогою імперії Мін. Вона завдала Китаю великих страждань і спустошила державну скарбницю. Для отримання грошей уряд збільшив податки. У відповідь країну захлеснула хвиля народних виступів.

Водночас на північних кордонах Китаю виникла нова загроза: завершили своє об’єднання та перейшли в наступ племена маньчжурів - корінного народу північно-східної області Китаю. їхні грабіжницькі набіги на китайську територію стали звичним явищем, але уряд Мін був неспроможний дати відсіч ворогу. Невдоволення імператорською владою охопило всю країну й перетворилося на широке повстання на чолі з колишнім сільським ковалем Лі Цзиченом. Він зібрав велике військо повстанців, захопив у боях низку провінцій та оголосив себе імператором. Потім Лі Цзичен організував похід на Пекін і в 1644 р. заволодів китайською столицею. Мінська династія припинила своє існування.

Лі Цзичен звільнив селян від податків, а гроші, потрібні для утримання війська, стягував з багатіїв. Правління самопроголошеного імператора тривало

лише 42 дні. Налякана повстанням знать звернулася по допомогу до вчорашніх ворогів -маньчжурів. Ті з готовністю відгукнулись і разом з мінським військом розбили повстанців.

2. Династія Цин. Після перемоги маньчжури заявили, що забрали Китай у бунтівників, а не в народу, і відмовилися залишити країну. Так прийшла до влади маньчжурська династія Цин (1644-1911).

У завойованому Китаї на чолі держави стояв спадковий монарх з необмеженою владою -маньчжурський імператор (богдохан). Привілейоване становище належало маньчжурській знаті, яка обіймала всі вищі посади. На знак покірності маньчжури змушували китайських чоловіків голити частину голови й мати довгу косу. Водночас маньчжури не утискали релігійних почуттів і прав місцевого населення та не зазіхали на його старовинні традиції. Навпаки, багато в чому завойовники самі запозичили в китайців досвід державного управління, їхні вірування та досягнення багатовікової культури.

Екзотичні багатства Китаю - чай, шовк і порцеляна - здавна приваблювали європейців. Купці з Португалії, Голландії, Англії та Франції засновували у прибережних містах свої факторії. Із XVI ст. до країни стали приїжджати католицькі місіонери. Династія Цин противилася зростанню європейського впливу й перейшла до політики «закриття» своїх територій для іноземців. Спочатку китайцям заборонили торгувати поза межами Цинської імперії. Під страхом смерті їм не дозволяли будувати великі судна, здатні виходити у відкрите море. Потім заборонили вивозити з країни метали та шовк, украй обмежився продаж чаю. Водночас із Китаю вислали місіонерів, а християнські храми (понад 300) закрили або зруйнували.

У 1757 р. за наказом богдохана було закрито для іноземної торгівлі всі морські порти Китаю, крім Гуанчжоу (Кантона). Але й там європейці не мали права мешкати в місті й вимушені були селитися за його межами. їм заборонили також вивчати китайську мову, а тих китайців, які ризикували навчати «заморських чортів», страчували.

Чого боялася китайська влада, «закриваючи» країну від європейців?

Уздовж усього узбережжя начебто піднялася незрима, але міцна «китайська стіна» з єдиними дверима - Гуанчжоу. Процес «закриття» Цинської імперії завершився. Він суперечив потребам країни й прирік Китай на технічне, економічне та культурне відставання від Заходу.

Культура Китаю Раннього Нового часу зберегла свою своєрідність та неповторність. Нових висот досягло традиційне виробництво порцеляни та шовку. Найвидатнішими пам’ятками архітектури Китаю є ансамбль Забороненого міста

Розгляньте ілюстрації Дізнайтеся з додаткових джерел, що таке Заборонене місто, скільки китайських династій звідти правили державою, що являє собою ця історична пам’ятка в наш час.

та Храм Неба в Пекіні, зведені за династії Мін. Для тогочасної медицини величезне значення мав багатотомний «Трактат про дерева і рослини» Лі Шичженя. Видали також технічну та сільськогосподарську енциклопедії, географічні твори та історичні трактати.

Розгляньте ілюстрацію. Опишіть одяг, зачіску імператриці, а також інтер’єр. Чи схожий цей портрет на портрети європейських правительок?

3. Об’єднання Японії. Ще з кінця XII ст. в Японії склалася своєрідна система влади.

Формально державу очолював імператор, однак реальної влади не мав. Вона перебувала в руках військових правителів - сьогунів, основною опорою яких були самураї - середні та дрібні феодали-воїни.

У результаті тривалих міжусобних війн Японія розпалася на окремі князівства. Понад століття між ними йшла невпинна кровопролитна боротьба, яка виснажувала сили народу й супроводжувалася численними повстаннями. Здавалося,

Країна Вранішнього Сонця назавжди поринула у вир безладдя і чвар. Змінити ситуацію та повернути Японію до мирного життя могли тільки її об’єднання та зміцнення центральної влади.

Перші успішні кроки в цьому напрямі зробив дрібний землевласник незнатного походження Ода Нобунага (1534-1582), який розгромив своїх головних противників і став правителем Японії. Суворими наказами й жорстокими розправами Нобунага зупинив міжусобиці на значній частині територій Японії, проте сам загинув.

Об’єднання країни продовжив його найближчий соратник Тойотомі Хіде-йосі (1536-1598), виходець із селян. Він став одноосібним правителем Японії і, аби укріпити державу, здійснив низку реформ, спрямованих на оновлення економічного життя. За Хідейосі випустили нові золоті та срібні гроші, зросли площі оброблюваних земель і врожаї, заохочували розвиток ремесел і торгівлі. У країні запанував політичний спокій. Зовнішня політика Японії, навпаки, стала дуже агресивною. Утім це не принесло успіху: війна проти Кореї закінчилася для Японії ганебним миром.

Невдоволена таким результатом знать, скориставшись смертю Хідейосі, вчинила заколот. Крапку в міжусобній війні поставив Іеясу Токугава (1542— 1616). Розгромивши всіх суперників, він у 1603 р. оголосив себе сьогуном. Новий правитель насамперед піклувався про зміцнення власної влади: роздав землі своїм прибічникам, а у противників відібрав усе майно. Імператор, і без того позбавлений реальної влади, був повністю ізольований від політичного життя. Місцеперебування свого уряду Іеясу переніс з Кіото, де жив імператор, до Едо (майбутнього Токіо). Поступово це місто, де Іеясу заснував бібліотеку з унікальною колекцією рукописів і книжок, перетворювалося на визначний політичний і культурний центр країни.

Іеясу лише два роки був сьогуном. Потім він відмовився від титулу на користь сина, а сам заглибився у вивчення історії. Проте колишній правитель лише удавано усунувся від справ: жодне важливе рішення не ухвалювали без його участі. Епоха, коли правили спадкоємці Іеясу, тривала 264 роки й відома як сьогунат Токугава (1603-1867).

XVII cm. Із «Заповіту» Іеясу Токугава

Сьогун має остерігатися, щоб його не вводили в оману родичі... змушуючи користуватися послугами близьких їм осіб і нехтуючи послугами осіб заслужених.

Правителі повинні поводитися відповідно до своїх прибутків і не розкошувати.

В Японії... науки, порівняно з іншими країнами, ще стоять на низькому рівні. Упровадженням шкіл і поширенням освіти слід зробити Японію відомою.

Якщо правитель не знає труднощів свого народу, а народ не знає турбот свого правителя, то заворушення виникнуть самі по собі. Якщо правитель людинолюбний, то держава не має турбот.

Якщо хтось із моїх нащадків зрадить ці правила, то тим самим виявить свою нездатність бути сьогуном. Це вже не буде мій гідний нащадок.

1. З якою мстою Іеясу Токугава наголошував на необхідності поширювати в Японії освіту? 2. Дотримуватись яких правил і чому вимагав від своїх наступників перший сьогун Токугава?

4. Політика самоізоляції. У XVI ст. Японія підтримувала зовнішні зв’язки з народами шістнадцяти країн. Японці були прекрасними мореплавцями, і на Сході майже не залишилося місць, куди вони не проникли б з торговельними або завойовницькими цілями.

Японія теж приваблювала іноземців. Першими європейцями, які прибули сюди, стали португальці. Услід за ними з’явились іспанці, голландці та англійці. Торгівля з ними розвивалася бурхливо та приносила великі прибутки всім учасникам. За купцями поринули місіонери-єзуїти. Спочатку їх зустрічали цілком приязно, адже вони відкривали безкоштовні лікарні, школи, притулки для сиріт. Ба більше, частина японців-буддистів, особливо в районах активної торгівлі з європейцями, прийняла християнство.

XVI cm. З «Японських листів» єзуїта Франціска Ксав’є

Японці дуже товариські, доброзичливі, не злобні, цінують честь і гідність, ставлячи їх понад усе. Здебільшого вони бідні, але бідність тут не зневажається... Японці високо цінують зброю та дуже покладаються на неї... Вони не дозволяють собі звертатися до будь-кого образливо та зневажливо. Люди поводяться гідно, з великою повагою ставляться один до одного.

1. Які риси характеру японців справили особливе враження на автора документа? 2. Чи викликають вони повагу у вас?

Якось один іспанський моряк похвалявся в японському порту, що володіння короля Іспанії постійно розширюються. Коли його спитали, чому так відбувається, іспанець відповів, що «спочатку приходять місіонери, а потім - солдати короля». Про це негайно доповіли сьогуну Хідейосі, і той відреагував миттєво: усіх місіонерів змусили покинути країну.

Сьогуни династії Токугава звели до мінімуму контакти з іноземцями. Вони заборонили не лише християнство, а й в’їзд іноземцям до Японії. Виняток зробили лише для голландців, які допомогли придушити потужне селянське повстання, і для сусідів-китайців. їхні торговельні судна, хоча й в обмеженій кількості, могли заходити в порт Нагасакі. Японцям під загрозою смертної кари не дозволяли залишати межі батьківщини, а також будувати великі, придатні для далекого плавання кораблі. Отже, у 1639 р. Японія завершила перехід до політики самоізоляції від зовнішнього світу. Певний час це не заважало розвитку землеробства, ремесел і торгівлі. У XVIII ст. у країні навіть виникли текстильні, солеварні й паперові мануфактури, відкрилися банки, тобто зароджувались елементи буржуазного устрою.

«Самозакриття» Японії тривало 215 років і врятувало її від європейського колоніального поневолення. Але в умовах, коли в Європі розгорталася індустріальна революція, ізоляція прирекла країну на технічну відсталість. Розрив між Японією та Європою дедалі збільшувався. Наприкінці XVIII ст. питання про «відкриття» Японії постало з усією гостротою.

5. Традиції японської культури. У житті японців особливу роль завжди відігравало мистецтво. Прагнення відчувати гармонію з довкіллям, уміння бачити красу навколо себе, до того ж навіть у звичайних речах - природні риси японського характеру.

У XVI—XVIII ст. досягла розквіту ансамблева архітектура, у якій у спільне ціле з’єднано палац і розташований навколо нього сад. Замки з багатоярусними вигнутими дахами нагадували птахів у небі. У садах художники так майстерно розташовували дерева, кущі, каміння та струмки, що їх споглядання створювало відчуття спокою та відчуженості від повсякденної суєти.

Замок Хімедзі. 1609 р. Сучасне фото

Огата Корін. Японська ширма. XVII ст.

Японські художники оздоблювали настінним розписом палаци правителів і знаті, наносили тушшю малюнки на шовкові та паперові сувої, на вишукані віяла. Високо цінувалися також картини-ширми, які слугували декоративними перегородками між кімнатами. Популярним видом живопису була гравюра -друкований відбиток малюнка, який наносили на дерев’яну дошку чи металеву пластину. На них зображували акторів у театральних образах, японських красунь і сцени з повсякденного життя.

Японці вірили, що поезію придумали боги, тому вона важливіша за прозу -винахід людини. Поети складали короткі вірші без рими, але кожне слово в них мало глибокий сенс. Велику популярність мав японський театр, де акторами були лише чоловіки.

Із XVI ст. особливого розвитку набуло мистецтво розміщення квітів у вазах - ікебана (з яп. - живі квіти). Знамениті майстри створювали різні види ікебани, завжди вкладаючи в них певний зміст. Кожна рослина втілювала в собі конкретне побажання: сосна й троянда - довголіття, півонія і бамбук - процвітання і миру, хризантема та орхідея - радощів. Стало звичаєм обов’язкове навчання дівчат мистецтва складання букетів.

Із XVII ст. в ужиток японців широко увійшли нец-ке - маленькі фігурки з дерева, каменю, слонової кістки, порцеляни. їхня поява пов’язана з тим, що національний японський костюм - кімоно - не має кишень. Тому всі потрібні дрібнички (ключі, гаманець, коробочку з ліками, люльку) прикріплювали до пояса за допомогою брелока-нецке. З XVIII ст. нецке стали виготовляти відомі майстри, і відтоді вони перетворилися на твори декоративного мистецтва. Нецке робили у вигляді богів, добрих духів, тварин; 'їх вважали талісманами, які приносять удачу.

Окреме місце в японській культурі посідає церемонія чаювання. Із XVI ст. вона перетворюється на справжнє мистецтво. Тут усе мало значення: розташування чайного павільйону та саду навколо нього, вибір ікебани й посуду, предмети обстановки та кожний жест господаря.

Уся японська культура XVI—XVIII ст. пронизана прагненням знайти гармонію в душі людини та у відносинах між людиною і природою. Вона сповнена бажання побачити красу як у великому, так і в малому.

1. Який порядок привнесло конфуціанство в китайське суспільство?

2. Чому завойовники-маньчжури запозичили в китайців досвід державного управління, їхні вірування, культурні здобутки ?

3. Із чим було пов’язано перехід Китаю до «закриття» для іноземців?

4. Чим слова іспанського моряка про те, що вслід за місіонерами йдуть королівські солдати, так занепокоїли сьогуна Хідейосі, що він наказав вислати християнських місіонерів?

5. З яких міркувань японцям забороняли будувати великі морські судна?

6. Які своєрідні риси були притаманні японській культурі?

1. На стрічці часу позначте періоди царювання династій Мін та Цин в Китаї.

2. Розв’яжіть хронологічну задачу. У якому році припинилася політика «само-закриття» Японії, якщо вона розпочалася в 1639 р. і тривала 215 років?

3. Виконайте онлайн-вправу «Китай та Японія в Новий час»:

Робота у групах. 1. Прочитайте одне з повчань Конфуція: «Я часто цілими днями не їм і цілими ночами не сплю, усе думаю, але від цього немає користі. Краще вже вчитися. Учитися й не розмірковувати - марнування часу; розмірковувати й не вчитися - згубно». Об’єднайтеся в малі групи та обговоріть питання: як слід розуміти ці слова? До чого вони закликають? Результати обговорення презентуйте на загал.

2. Об’єднайтеся в малі групи та схарактеризуйте особливості взаємин країн Сходу та Європи. Презентуйте результати роботи на загал.

Запам’ятайте дати й синхронізуйте їх з подіями, що відбувалися в тогочасній Україні.

Узагальніть вивчений матеріал розділу та за допомогою тестів перевірте, як ви його засвоїли.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 8 клас Ладиченко (2021)

 



Попередня сторінка:  22. Індія та Персія в Новий час
Наступна сторінка:   Словник термінів і понять до курсу "Вс...



^