Інформація про новину
  • Переглядів: 21
  • Дата: 21-10-2021, 08:16
21-10-2021, 08:16

1.2. Орієнтири мистецької освіти та виховання епохи Середньовіччя

Категорія: Методичні матеріали





Попередня сторінка:  1.1. Освітньо-виховний потенціал мистец...
Наступна сторінка:   1.3. Ідеї розвитку особистості в культу...

На зміну антропоцентризму античності й культу чуттєвості в Європу прийшло християнство з новими світоглядними ідеалами, художньо-творчим та освітньо-виховним потенціалами. Космологічна концепція естетичного світосприйняття поступилася місцем теологічній. Естетичні ідеї античних мислителів надалі розвивали філософи й богослови середньовіччя та Відродження, з-поміж яких Аврелій Августин і Северин Боецій, Василій Кесарійський і Григорій Нісський, Микола Хорезмський та Еразм Ротердамський.

Епоха середньовіччя з її невпинним сходженням до Бога сприяла розквіту різних видав мистецтв, насамперед компонентів храмового синтезу: архітектури, скульптури (західнохристиянська традиція), живопису (зокрема, православного іконопису), декоративно-ужиткового мистецтва, музики - хорової та органної (у римо-католицькому обряді), поетики та риторики. Вона породила своєрідний тип освіти -церковну школу з морально-релігійними пріоритетами виховання, де мистецтво виконувало важливу функцію емоційно-естетичного впливу на свідомість і підсвідомість з метою залучити людину до віри, високої духовності. Церковні хори тієї доби виконували функції музично-педа-

гогічних осередків, де на практиці кристалізувалися методи й прийоми навчання співу та музичної грамоти.

У релігійному світогляді та художній картині світу європейського середньовіччя переважає споглядальність. Об’єднувальним началом у численних теоцентричних теоріях виступає поняття «храм» як образ світу й феномен художнього синтезу. У просторі християнського храму інтегрувалися впливи архітектури, живопису, декоративно-ужиткового мистецтва, музики, мистецтва слова (риторика, священні книги), театральної дії. І цей вищий духовний синтез, у якому об’єднувальну роль відігравала архітектура з її особливою архітектонікою, символізував світосприймання європейця, мав ні з чим не зрівнянне за потужністю естетико-виховне значення. На думку філософа та богослова Павла Флоренського, церковне мистецтво - прабатько синтезу мистецтв; окремо від цього синтезу духовна музика чи інші складники не сприймаються повноцінно. Водночас у змаганні слуху й зору в середньовіччі віддається перевага візуальному. Зміст слов’янсько' ікони з клеймами свідчить про тенденцію долати статичність та одномірність живописного зображення: у сюжетах із житія святих поетапно, як у

книзі для неписьменних, розгортається «дія в образах» (аналогічно до розкриття подай у театр).

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

Прикладом є перша в українському іконописі вціліла ікона з клеймами «Архангел Михаїл з діяннями» із церкви Св. Микопая в Сторонній. Фігура в центрі композиції оточена з трьох боків клеймами, які мають характер наративу, візуальні сюжети сцен читаються зліва направо, вони послідовно розповідають про діяння архангела.

 

Ідея гармонії світу продовжила існування в західноєвропейській філософії та музичній теорії середніх віків і Відродження.

У вченні отців християнської церкви спостерігаємо розвиток символічно-числової естетики,

алегоричні тлумачення мистецьких явищ, наприклад алегорії між музикою і числами (особливо видаляли число три, що означало Святу Трійцю), порами року, явищами природи, планетами.

Якщо найдавніша математична теорія «гармонії сфер» охоплювала пропорцію тільки чотирьох чисел 6 : 8 : 9 : 12 (у версії Піфагора) або октавний звукоряд з восьми різновисотних звуків «небесної гармонії» (у філософсько-літературному варіанті Платона), то Боецій, інтерпретуючи й модифікуючи античних попередників, зокрема й Цицерона, обґрунтував зв’язок «світової музики» (musica mundana) з «музикою інструментальною» (musica instrumentalis), в основу якої покладено систему ладів. У такий спосіб теорія набула наукової універсальності.

 

Спадщина Боеція (бп. 480-524) містить понад двадцять літературних творів: навчальні посібники з «вільних наук», твори з логіки, теологічні праці, художньо-філософський трактат «Розрада філософією», коментар (у семи книгах) до праці Цицерона «Топіка» тощо. Світоглядні погляди мислителя поклали початок середньовічному вченню про три взаємопов’язані «музики», заснованому на ідеї суміжності між релігійними символами, душевними станами людини та різними музичними елементами. У його теологічних працях поєднано класичні уявлення античної філософії та християнські цінності.

 

Творчість Боеція - цінний внесок у розвиток науки, філософського трактування літератури та мистецтва, що згодом знайшло відображення у формуванні основ середньовічної університетської освіти.

Збагачення мистецькими засобами культових обрядів і впровадження їх у шкільну практику спричинило достатньо вагому роль художньо-естетичного виховання учнів у системі освіти. Музика й театр були обов’язковим компонентом навчання та виховання в єзуїтських школах країн Європи. Церковним співом, сприйманням іконописних образів наповнювалося щоденне життя учнів у православних школах України та сусідніх країн.

Церковне мистецтво романського, готичного, візантійського стилів (з давньоруським включно) значною мірою виконувало дидактичну функцію - функцію ретрансляції культурних традицій. У середньовічних монастирських школах, які були в освіті монополією, вивчалися «сім вільних мистецтв» (автор терміна -Кассіодор): початковий «тривіум» - граматика, риторика, діалектика - і «квадріум» - арифметика, геометрія, астрономія, музика.

У середньовічну епоху культурно-просвітницьку діяльність очолювало духовенство. Але паралельно з монастирськими школами в Європі розвивається світський тип освіти. Художньо-синтетична діяльність жонглерів, трубадурів, труверів, менестрелів, шпільманів, мінезинге-рів високо піднімала планку й утверджувала ідеали лицарської освіти, етики та естетики. їхня участь у публічних турнірах і творчих змаганнях будувалася на імпровізації, демонстрації володіння високим рівнем майстерності поета, музиканта й актора одночасно.

Історико-педагогічні джерела свідчать про те, що витоки вітчизняного шкільництва, зокрема цілеспрямованого художньо-естетичного виховання, слід шукати в школах Київської Русі, де запроваджувалося обов’язкове навчання співу поряд із читанням і письмом. Одним з перших навчальних посібників, за яким навчалися книжної грамоти, був Псалтир, пізніше таку роль відігравали й інші богослужебні книги, зокрема ірмологіони. Виникає новий різновид художньої творчості - виготовлення рукописних книг, і в такий спосіб започатковується ще одна форма синтезу мистецтв - словесного та образотворчого. Щойно книжка стала основним освітнім засобом, вона почала виконувати функцію поліхудожнього виховання, адже рукописна книга насичується візуальними образами: графічними та живописними й декоративними.

Перетворення статично візуальної мови в засіб фіксації процесуального мистецтва спостерігаємо в історії нотопису.

Невми - графічні знаки донотної, добуквеної грамотності безліній-ної системи нотації - застосовувалися для запису церковно музики в середньовічній Європі (з IX ст.) та збереглися і в пізніші часи. Наприклад, у давньоруських церковних рукописних книгах, за якими відбувалося навчання співу в церковних школах, трапляються знаки-зна-мення (крюки) з ідентичними візуальними образами. Назви знамень певною трою ввібрали в себе зміст поняття, від якого вони походять; скажімо, виконання «голубчика» означало ніжний спів, знак «двоє в човні» - хвилеподібний рух мелодії (гойдання човна на хвилях), «мечик» - динамічний рух мелодії вниз, «труба» - заклично-висхідне звучання тощо. Схожі образні системи нотації існували в давніх культурах Єгипту, Індії, Палестини, Сирії, Перої, Вірменії, що свідчить про їхній інтернаціональний характер.

У педагогічному сенсі інтерес становить явище хейрономії (хіроно-мії) - умовної жестикуляції, що застосовувалася в стародавніх музичних культурах для керування хоровим співом. Успіхи в навчанні зале-

жали від того, чи правильно співаки розуміли цю «німу мову», тому в рукописних посібниках, а також на церковних фресках і мозаїках можна побачити малюнки, що відтворюють ручні знаки. Із часом малюнки перетворилися на спеціальні графічні зображення, що фіксували певні вказівки, і, як уважають деякі дослідники, це вплинуло на становлення давньогрецьких, візантійських та інших видав запису музики.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

У галузі філософи музики поєднання глибини теоретичного аналізу й художньої інтуїції спостерігалося в працях італійського теоретика музики, педагога та композитора Джозеффо Царліно (1517-1590). Він написав трактат «Основи гармонії» в чотирьох книгах, що належить до значних наукових досягнень XVI cm. Відроджуючи античне вчення про гармонію звучання чисел, теоретик обґрунтував естетику мажорного та мінорного тризвуку, заклав підвалини мажоро-мінорної системи в музиці. Теорія музики Дж. Царліно мала суттєвий вплив на західноєвропейську науку періоду пізнього Відродження і бароко.

 

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

 

 

УІХ-Х cm. в Багдаді працювала група дослідників на чолі з великим ученим аль-Фарабі (870-950) - представником перської філософії та теології. У цьому науковому середовищі з’явилися ґрунтовні трактати, що містили погляди на мистецтво, узагальнювали тривалу попередню практику, зокрема й античну.

Фарабі розрізняв у людині красу зовнішню (природну або штучну, що досягається одягом, прикрасами) і вну-

Г. Комлєв. Аль-Фарабі. Зображення з поштової марки.

 

1975 р.

* * *

В епоху середньовіччя на уламках ірано-середньоазійської, зороастрійської та інших субцивілізацій сформувалася арабо-мусуль-манська духовна традиція, у контексті якої відбувалося становлення принципів естетичного, зокрема поліхудожнього, виховання в багатьох країнах Близького Сходу. На відміну від інших стародавніх східних культур, в арабів переважає синтез поезії та музики й водночас не спостерігається випадків синтезу співу, танцю, театру, живопису. Естетична спорідненість видав мистецтва мало цікавила арабських мислителів. Значною мірою це пояснюється тим, що теорія музики була складником математики, як і астрономія, геологія та інші науки. Аналогічно до індійців, єгиптян, китайців і греків на Арабському Сході наштовхуємося на числову містику, проте тут інше число - чотири, що поділяло світ на категорії, як-от: чотири першоелементи (земля, вода, повітря, вогонь), чотири пори року, чотири темпераменти тощо.

Естетичні ідеї арабських мислителів: філософа аль-Фарабі, його послідовника енциклопедиста Ібн Сни та ін. - ґрунтувалися на емпіриці. На відміну від античних учених, що сповідували раціоналістичні принципи, східні філософи будували естетичні теорії на основі сенсуалізму.

 

 

Культові обряди мусульман упродовж багатовікової еволюції не зазнали істотних змін. Вершина східного професіоналізму - макамат (варанти назви: маком, мугам, мукам тощо) - явище, що століттями формувалося на великій територ Близького Сходу, Середньо Азії, Закавказзя.

Подібно до індійської системи раса різні маками також викликали певні емоційні стани: один - радість, другий - сум, третій - безстрашність. Тут знову маємо справу із цифровою символікою: дванадцяти макамам (різним за характером) відповідали дванадцять місяців року, дванадцять годин дня і дванадцять годин нош. Природа макамата потребує високого рівня професійної майстерності, творчості митця та передбачає глибом образні філософські узагальнення. За естетичним пафосом духовно-релігійна музика суголосна з візуальними образами Арабського Сходу, насамперед з архітектурними культовими спорудами (вишуканий декор, розмаїта орнаментика, витончена кольорова гама тощо).

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Східний дидактичний трактат «Кабус-наме» (XI cm.), що вважається зразком мусульманської педагогіки та складається з життєвих порад юнацтву, уміщує досить своєрідні рекомендації щодо вибору музики й характеру її виконання відповідно до аудиторії, пір року Автор радить обирати різні мелодії для людей похилого віку й молоді, дітей і жінок, військових і закоханих; він переконаний, що одну музику треба грати восени, а іншу - узимку Такий підхід свідчить про витончену диференціацію музичних смаків, він вражає багатобарвністю нюансування кожного емоційного стану, що не характерно для європейської традиції. Так, наприклад, шкала стану «ніжність» має таку градацію: «просто ніжність», «ще більша ніжність», «величезна ніжність» тощо. Тобто це інша система мислення, відповідно й художньо-педагогічного.

Аналогічно до музичного в образотворчому мистецтв арабо-мусульман-ської традиції спостерігається деталізоване колористичне нюансування, що яскраво виявилося в орнаментах і візерунках (книжкова графіка, килимарство, архітектурний декор тощо).

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Арабський філософ аль-Кінді (бл. 801-873) в одному з трактатів намагався обґрунтувати спільність в естетичному сприйманні мелодій, кольорів і запахів з огляду на ідею гармонійності світу Він писав, що між емоціями, які викликають окремі кольори, і мелодіями існує певна спорідненість. Так само відбувається із запахами -своєрідною «беззвучною музикою»: один аромат може розбудити гордість, інший - пристрасть.

Загалом художньо-естетичне виховання в арабо-мусульманських країнах, на відміну від стародавніх європейських і далекосхідних цивілізацій, мало суперечливий характер, оскільки заборона зображати в художніх образах Бога, людей і тварин значно обмежувала освітньо-виховні можливості художньої творчості, яка досягла вершин передусім в архітектурі (мечеті, мінарети) і декоративно-ужитковому мистецтві, зразки яких щедро прикрашалися багатою орнаментикою, а також каліграфії та поезії. Перевага етичного над естетичним спричинила відсутність струнких естетико-виховних теорій.

* * *

В епоху Відродження розпочинається поступова диференціація мистецтв, хоча водночас у сферу певних видав художньої творчості привносяться елементи споріднених мистецтв. У європейській естети-ко-філософській думці відбувається рішучий поворот від абстрактного теоретизування до узагальнення виховно' практики. Розпочалася деса-кралізація мистецтва та освіти, що сприяло вільному розвитку теоретично думки. У межах загального теологічного спрямування університетської освіти певною мірою розвивалася теорія мистецтва та естетичного виховання, з’явилися філософсько-педагогічні трактати.

У гуманістичній естетиці Відродження відбувся перехід до нового світосприймання, орієнтованого на чуттєвість. У працях представників напряму Ars nova осмислюється зв’язок мистецтва із чуттєвою сферою, зокрема музики - з акустикою.

Центральне поняття «гармонія» (та пов’язане з ним - «пропорція»), що ґрунтувалося на новому розумінні природи та буття людини, дістає теоретичне осмислення в працях видатних митців і філософів, які поєднують естетичну теорію з художньою практикою. Народжується «Книга про живопис» великого Леонардо да Вінчі.

Леонардо да Вінчі (1452-1519) - один з титанів мистецтва Високого Відродження, італійський художник (живописець, скульптор, архітектор), учений (анатом, натураліст), винахідник, письменник, музикант - яскравий приклад «універсальної людини».

На природу мистецтва Леонардо да Вінчі дивився «очима вченого»: за випадковістю ми відкривав закони загального зв’язку. Візуальне пізнання митець цінував понад усе («око обіймає красу всього світу») і ставив живопис на вершину ієрархічної класифікації мистецтв. Музику він називав «сестрою живопису». Водночас усі мистецтва вважав певною формою гармонії, що виявляється в музиці та поезії через ритми, а в живописних композиціях - через пропорції кольорів, фігур тощо.

У трактатах про живопис та архітектуру художника, архітектора, філософа, теоретика мистецтва Леона Бат-тіста Альберті (1404-1472) спостерігаємо оспівування головного закону мистецтва - гармонії, що пронизує все: природу, життя людини, усі види мистецтва.

У ренесансні часи види мистецтва остаточно відокремлюються від стародавньої синкретичної єдності, а їхня взаємодія надалі розвивається на інших засадах. Наприклад, досягнення художників Відродження в царині живопису - відкриття явища перспек-

тиви - мовби підштовхувало музикантів-теоретиків до пошуку подібних закономірностей у музичній композиції (зародження гомофонного стилю в надрах поліфонії).

З прагненням митців Ренесансу звільнитися від ремісничо-цехової залежності й відстояти статус людей вільної духовно-інтелектуальної пращ пов’язано заснування італійських академій мистецтв. Першою в Європі стала Академія у Флоренції (1562), а згодом виникли аналогічні академії в Римі (1593) і Болоньї (1598).

На відміну від середньовічної форми підготовки художників -учнівства - в академіях створювалася система навчання, яку здійснювали педагоги різних фахових дисциплін; важливе значення надавалося філософському розвитку молодих художників у процесі диспутів про призначення мистецтва, рол його різних видав і жанрів.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Ідея взаємозв’язку мистецтв проникає в музично-теоретичні трактати. На думку відомого теоретика тих часів Йоганна де Ґарландія, мелодика повинна випромінювати «колір» - красу звуків, мелодичних візерунків. Виникає окрема галузь книжкової «музики-графіки» (засновник Ґійом де Машо), у якій використовується кольоровий нотний запис та різні символічні форми його відображення: коло, серце, ромб, пофарбовані в чорний та червоний кольори.

 

З ім’ям німецького філософа й педагога Філіппа Мелангтона (1497-1560) пов ’язані ідеї реформування загальної освіти, уведення риторики й логіки в школи. У праці «Про вільні мистецтва» він порівнює музичну гармонію з математичною і з поняттям пропорції.

 

Отже, в епоху середньовіччя під впливом релігійної картини світу, до формування якої причетні насамперед філософи-богослови, поліху-дожнє виховання здійснювалося завдяки синтезу мистецтв у храмі. Виявлялася генетична спорідненість вербального, візуального та ауді-ального художнього мовлення. Ренесансне художнє мислення посилило процеси диференціації видав художньо' творчості, які набули автономного статусу. Як наслідок - подальша модернізація ідеї інтеграції в мистецькій освіті загальмувалася, хоча пошуки міжвидової єдності мистецтв поглибилися в теоретичних трактатах, у яких ключовою стала категорія «гармонія».

 

 

Це матеріал з посібника "Методика навчання інтегрованого курсу “Мистецтво” у 3-4 класах" Масол

 



Попередня сторінка:  1.1. Освітньо-виховний потенціал мистец...
Наступна сторінка:   1.3. Ідеї розвитку особистості в культу...



^