Інформація про новину
  • Переглядів: 25
  • Дата: 21-10-2021, 10:26
21-10-2021, 10:26

2.1. Пріорітети модернізації загальної мистецької освіти

Категорія: Методичні матеріали





Попередня сторінка:  1.4. Інтеграція в мистецтві та освіті Н...
Наступна сторінка:   2.2. Аксіологічний і культурологічний в...

В умовах кардинальних економічних, ідеологічних і соціокультур-них перетворень в Україні та з урахуванням світових гуманістичних ідей (Ш. Амонашвілі, А. Маслоу, К. Роджерс, В. Сухомлинський, В. Франкл, Е. Фромм) докорінних змін зазнає національна система освіти, відбувається її модернізація на засадах гуманізації. Гуманістична педагогіка, зорієнтована на розвиток особистості, максимально залучає ціннісно-смислові, почуттєво-емоційні чинники навчання і виховання на відміну від одностороннього інтелектуалізму когнітивної педагогіки.

Саме тому в освіті закономірно посилюється роль естетичних компонентів, особливо мистецтва як інтегрального механізму трансляції смислів культури й стимулювання «особистісних смислів», відтворення національних образів завдяки образним архетипам, що закарбувалися в культур.

Розроблена нами методика навчання інтегрованого курсу «Мистецтво» ґрунтується на усвідомленні незворотності змін у загальній мистецькій освіті та переорієнтації її в напрямі гуманізації та інтеграції.

У минулому в нашій країні методологічні засади педагогіки визначалися панівною ідеологією і вважалися об’єктивними, єдиними і безпомилковими для всіх дослідників, яким дозволялися наукові пошуки лише в межах заданих соціальним замовленням схем. У наш час відбувається переорієнтація методології від соціологічних догм, і посту

пово заповнюється методологічний вакуум, долається інерція педагогічного мислення з його установкою на існування начебто єдино правильних та об’єктивних істин.

Сучасна освіта формує знання і вміння людини інформаційного суспільства з відповідною ментальною підготовкою, де навіть вироблення навичок з інформаційних технологій не супроводжується вміннями синтезувати знання. У відповідь на суспільно-культурні виклики створюється нова педагогіка, визначальною ознакою якої є інноваційність та інтеграційність (І. Дичківська). Інтегральна освіта передбачає органічне поєднання формальної і неформальної освіти, вона потребує зміщення вектору від моделі, що зосереджує увагу на передачі інформації, у бік моделі, що збалансовує передачу інформації та її обробку/ використання.

Процеси глобалізації, з одного боку, зумовлюють необхідність зближення, уніфікації систем освіти різних держав, щоб забезпечити вільний рух ідей та інформації, з іншого - вимагають суттєвого врахування національних особливостей. Глобалізація як сутнісна ознака сучасності викликає позитивні інтеграційні тенденції, які сприяють взаємозбагаченню, розширенню наукового і практичного потенціалу освітніх систем різних країн. Водночас вона загострю низку наявних суперечностей в освіті та зумовлю виникнення нових. Так, глобалізація стала синонімом культурної відкритості, але водночас вона несе загрозу світові одноманітністю культури, якщо національні культурні сегменти почнуть розчинятися в мегакультурному просторі.

Слід наголосити, що схильність людей до замкненості в межах власної національно-культурної ідентичності нерідко веде до несприй-няття іншого лише тому й саме тому, що він інший. Глобалізація поставила людство перед необхідністю співіснування в умовах різноманітності культурних форм життя, яких дотримуються певні групи та індивіди.

Ще одна суперечність існує між типом культури нового інформаційного суспільства та традиційною системою освіти з її недооцінкою ціннісних аспектів - суб’єктності, духовності, індивідуальності. Подолання зазначеної суперечності детермінує потребу зміни статусу й методологічних засад естетичного виховання та загальної мистецької освіти, враховуючи, що методологія педагогіки сьогодення досліджується на стику різних сфер наукового знання, зокрема й у площині освітньої інтерпретації ідей синергетики, антропології, герменевтики, культурології, аксіології та ін.

Глобальні питання світової освітньої політики розглядалися на Міжнародній конференції під егідою ЮНЕСКО, де узагальнено виступи 99 національних звітів, підготовлених державами - членами цієї організації. Міжнародна комісія з питань освіти у XXI ст. на чолі з Жаком Делором прийняла пакет документів щодо визначення головної ролі освіти в розвитку особистості, націй та людства (їх опубліковано в колективній збірці матеріалів «Вчитися жити разом: чи вийде це в нас?»). У цій розгорнутій колективній праці проголошено гасло «Освіта для всіх», виокремлено глобальну проблему - якість освіти, висловлено переконання, що існує «міжнародна освітня парадигма».

 

У доповіді Ж. Делора лапідарно сформульовано погляди на освіту, що має базуватися на 4 ступенях:

 

1) «Вчитися пізнавати» (набуття загальних знань, «вчитися вчитися» як умова готовності до використання інших джерел освіти й підвищення її рівня протягом життя);

2) «Вчитися робити» (набуття вмінь і широких компетентностей, необхідних для адаптації в плинних умовах);

3) «Вчитися бути» (розвиток індивідуальності на грунті сукупності цінностей, вміння діяти самостійно і нести відповідальність за свої вчинки; розвивати всі грані потенціалу особистості - пам’ять, мислення, естетичні почуття, емоції, фізичні якості, здатність до спілкування);

4) «Вчитися жити разом, вчитися жити з іншими» (толерантність, плюралізм, взаємоповага, уникнення конфліктів).

 

Як бачимо, трете з проголошених положень стосується, зокрема, і ролі естетичного виховання, а останнє передбачає разом з національним здійснювати полікультурне виховання. Отже, галузь культури, зокрема взаємодії культурного і художнього досвіду, рішуче увійшла в парадигму освіти XXI ст. як базова цінність, яка вкрай потрібна для здатносте жити в цивілізованому світі, здійснювати діалог культур.

Серед фундаментальних сегментів змісту освіти міжнародні експерти ставлять поряд зі знаннями й уміннями цінності й ставлення, а до вирішальних її ознак зараховують культурний плюралізм і залучення до цінностей світової культури. Поряд з іншими злободенними педагогічними проблемами (мовний розвиток, критичне мислення, етика, технології, самоосвіта, децентралізація управління тощо) активно дискутувалося питання сприяння розвитку міжпредметних зв’язків та універсальних знань і людських цінностей.

Висновки міжнародного освітнього співтовариства накреслювали освітню політику й орієнтири для подальших державних ініціатив на національних рівнях та майбутніх реформ, що розглядаються не як результат, а як процес перманентних змін. У зміст «пропозицій до дії» включено тезу про позитивне ставлення до використання інтегративних технологій у процесі навчання; розвиток підходів, що актуалізують міжпредметні зв’язки та вміння. Водночас наголошувалося, що нова політика потребує наполегливосте й безмежної енергії.

«Освіта в мистецтві» , «освіта через мистецтво»

Ниш. мистецьку освіту не можна розглядати як закриту систему, що розвивається автономно щодо широких соціальних відносин і ситового культурного контексту. Виникає потреба налагодити міжкуль-турний діалог. У науково-педагогічній літературі трапляються різновиди терміна «полікультурний», а саме: «мультикультурний» і «крос-культурний». У широкому розумінні - це комплекс знань, умінь і цінностей, що ґрунтуються на визнанні свободи, демократії, солідарності й прав людини, що веде до розвитку, взаємодії та взаємозбагачення культур.

 

Мистецтво є проявом культури й водночас засобом спілкування у сфері культури. Кожна культура має унікальні мистецькі вираження та культурні практики. Розмаїття художніх цінностей, традиційних та інноваційних форм мистецької творчості мають значний потенціал не тільки для розвитку шляхетності, аристократичності, елітарності. Як свідчить художньо-педагогічна література, здатність насолоджуватися мистецтвом уможливлює розвиток унікальних перспектив у різних, і не лише естетичних, сферах. Художнє пізнання сприяє розумінню смисло-образів, які підносяться над звичайними образами й над поняттями в осягненні різних аспектів життя. Це шлях до духовних вимірів у злагоді розуму, волі й почуттів.

 

Сучасні філософи (А. Азархін, Н. Крилова, М. Каган, В. Малахов В. Мовчан та ін.) основним стрижнем культури вважають ставлення людини до світу, щодо художньої культури - естетичне ставлення; а красу, явлену в художніх образах, - засобом збирання людського духу в цілісність, що здатна протистояти недосконалій реальності. Оскільки перед людством сьогодні стоїть завдання надати можливість доступу до культури, різноаспектної художньо-творчої діяльності, загальна мистецька освіта має позбутися синдрому другорядності й стати вагомим, повноцінним компонентом освітніх програм для всіх. Як це зробити?

Вільний вихід після десятиліть заборон неконтрольованої енергії митців призводить до ситуації розчинення еталонного академічного мистецтва в банальності масової культури. У творах доби кіберпросто-ру, незалежно від їх мови - музичної, живописної чи екранної, діє нерідко принцип епатажу («що гірше - то краще»), вони не спроможні викликати катарсис, високі емоції, які є нормою класичного естетичного сприйняття з часів Арістотеля. Тому що «метафорою нового мистецтва» стає не традиційне «вікно» у реальний світ, а «екран», або «інтерфейс» - шлях в ілюзорну реальність.

У системі духовних характеристик особистості одне з центральних місць посідає критичне мислення і світовідношення як максимально індивідуалізований прояв ставлення до життя, природи, людей і до себе, зокрема й естетичного ставлення до світу в інтуїтивних формах його пізнання.

XXI ст. дедалі більше вимагає креативних людей - гнучких та інноваційних, відповідно й освітні системи мають враховувати потреби соціуму, а мистецька освіта - розвивати в учнів ці компетентності шляхом критичного оцінювання, експресивного самовираження. Ці якості є дуже важливі не тільки в мінливому сьогоденні, а й у майбутньому, адже креативність, уява, емоційність та інтелігентність -«компас» для критичної рефлексії, самостійності, свободи думки та благородних вчинків.

Учитель мистецтва Нової української школи окрім суто професійних якостей і фахових компетентностей повинен мати гуманістично зорієнтоване мислення інтердисциплінарного характеру, щоб сприймати учнів цілісно, інтегрально, в єдності всіх граней особистості, на що націлює філософсько-педагогічна концепція «людиноцентризму» і «дитиноцентризму» (В. Кремень). У сучасній педагогіці мистецтва

сформувалися два основні напрями художньо-естетичного виховання: «освіта в мистецтві» (А) та «освіта через мистецтво» (Б), які здійснюються паралельно і стимулюють цілісний розвиток особистості. Обидва напрями були проголошені як пріоритетні на міжнародному форумі з мистецької освіти XXI століття в Лісабоні, який відбувся 6-9 березня 2006 року. Зупинімося на них детальніше.

А. Мистецтва можуть вивчатися як окремі навчальні предмети

Шляхом навчання різних мистецьких дисциплін розвиваються художні вміння і здібності учня, його сенситивність і здатність оцінювати твори мистецтва. Цей перший напрям активізує спроможність людини уявляти, творити, ініціювати. Між цими трьома процесами існує потужний зв’язок. Здатність уявляти - характерна риса людського розуму, креативність - результат здатності уявляти, а іннова-ційність завершує процес, використовуючи критичні судження в процесі втілення ідеї.

В узагальненні вимірів мистецької освіти міжнародною спільнотою запропоновано її структурування на так педагогічні вектори:

• вивчення художніх творів,

• безпосереднє сприйняття мистецтва (виставки, концерти, книги, фільми, тощо),

• «заангажування» до мистецьких практик.

Природа навчання мистецтв передбачає творення художніх образів, а також розмірковування стосовно оцінки під час спостереження/спо-глядання та інтерпретації.

Б. Мистецтва можуть бути методом навчання та учіння

Ідеться про культурно-мистецький вимір, включений до змісту інших базових шкільних дисциплін. Цей другий напрям компенсує недооцінку емоційних процесів навчання і виховання, притаманну шкільній освіті загалом, де домінують раціонально-пізнавальні вміння над розвитком культури почуттів, уяви, інтуїції; він дещо мінімізує проблему такт асиметрії. Підхід «мистецтва в освіті» (Arts in Education) передбачає використання мистецтва (і практик, і культурних традицій, пов’язаних із ними) як шлях посилення мотивації, пізнавальних інтересів учнів, поглиблення розуміння всіх шкільних дисциплін. Зазначалося, наприклад, що, використовуючи кольори, форми й предмети як елементи сфери візуального мистецтва та архітектури, можна навчати фізики, біології, геометрї; драму та музику можна використовувати як метод навчання мов.

Запропонований підхід спрямовується на практичне застосування набутих знань з мистецтва в різних освітніх галузях (наприклад, співу - для запам’ятовування ключових слів у мові, наукових чи суспільних правил, певних математичних понять або формул). Інтегрування мистецтв у навчання інших предметів, особливо на рівні початкової школи, розглядається як один із шляхів уникнення перевантаження, але суттєвіше - як розвиток особливого способу мислення цілісної людини, у свідомості якої наукове (дискретне) сполучається з художньо-образним (синтетичним). Ефективність такого методу може зале

жати від того, наскільки вже розвинута сенситивність учнів до мистецьких мов, які паралельно опановуються у процесі навчання мистецтв за першим напрямом.

Заради об’єктивності треба визнати, що другий напрям досить невиразно проглядається в українській школі (окрім, можливо, літератури та історії, які експлуатують майже виключно ілюстративну функцію візуального мистецтва).

Щоб бути ефективним у реалізації головних світових стратегій мистецької освіти, такий міждисциплінарний підхід потребує змін у методах навчання та підготовці вчителів. Висока якість загальної мистецько освіти потребує як компетентних учителів мистецтва, так і підготовки вчителів загальних дисциплін, які покликані сприяти успішному творчому партнерству, зокрема і з висококваліфікованими педагогами-митцями. Попри те, що креативність високо оцінюється в більшості міжнародних і вітчизняних освітніх документів, бракує фундаментального визнання важливості якісної мистецько осоти як головного «засобу сприяння креативності». Впровадження програм мистецько осоти не є важким і витратним, якщо базується на філософії партнерства. А для цього потрібна спільна відповідальність двох міністерств - культури та осоти з чітким усвідомленням рол кожного з них.

З метою сприяння розвитку компетентностей учив міжнародними фахівцями визнано доцільним готувати вчителів не з однієї, а більше мистецьких дисциплін, опановувати методологію і методику міждисциплінарного навчання, міждисциплінарних мистецьких самовиражень.

Звернено увагу і на використання нових технологій у перебігу викладання мистецьких дисциплін (електронно музики, медіа, онлайн-технологій навчання) під час підготовки вчителів для галузі мистецько осоти; наголошувалося, що комп’ютерне мистецтво вже визнане не тільки як метод навчання, а і як один з видав мистецтва, тобто легітимна форма художньої творчості. Значення інформаційно-комунікативних технологій і дистанційної осоти загалом і модернізації мистецько осоти, як ми вже всі переконалися, значно зростає в умовах пандемії.

Серед тем наукових досліджень у сфер мистецько осоти форумом рекомендовано сприяння міждисциплінарному співробітництву в на-працюванні методології мистецької осоти. Рекомендації для ЮНЕСКО та інших міжурядових і неурядових організацій включають вимогу підтримки мистецької осоти в шкода, зокрема адекватного відображення важливості потенційного вкладу мистецько осоти в усі сфери суспільства: ідентифікувати мистецьку осоту як головну крос-галузеву стратегію, пов’язати її з належними ресурсами й такими міжнародними програмами, як «Осота для всіх» та «Осота для сталого розвитку».

 

 

Це матеріал з посібника "Методика навчання інтегрованого курсу “Мистецтво” у 3-4 класах" Масол

 



Попередня сторінка:  1.4. Інтеграція в мистецтві та освіті Н...
Наступна сторінка:   2.2. Аксіологічний і культурологічний в...



^