Інформація про новину
  • Переглядів: 810
  • Дата: 5-11-2021, 10:10
5-11-2021, 10:10

Розділ 1. Що треба знати для навчання критичного мислення

Категорія: Методичні матеріали





Попередня сторінка:  Додатки до посібника Використання інф...
Наступна сторінка:   Що таке таксономія Блума

Що ж розуміють під критичним мисленням

Сьогодні критичне мислення — один із модних трендів, і не лише в освіті. Тому часто можна чути запитання на зразок: чи є критичне мислення новим видом мислення? Які його особливості? Чи можна його розвивати? Як саме?

У численних визначеннях цього поняття вчені підкреслюють або один, або інший аспект цього виду мислення. Скажімо, Девід Вуд і Джуді А. Браус визначають критичне мислення як «розумне рефлексивне мислення, сфокусоване на рішенні, у що вірити і що робити». Критичне мислення, на їхню думку, це «пошук здорового глузду — як розсудити об’єктивно і вчинити логічно з урахуванням і своєї точки зору, і інших думок, уміння відмовитися від власних упереджень»1.

Дайана Халперн у своїй роботі «Психологія критичного мислення» наводить таке визначення для терміна «критичне мислення»: «...використання таких когнітивних навичок і стратегій, які збільшують імовірність отримання бажаного результату. Відрізняється виваженістю, логічністю і цілеспрямованістю. Інше визначення — спрямоване мислення»2.

Якщо узагальнити думки багатьох дослідників, критичне мислення постає як складне, багатовимірне і багаторівневе явище. З цієї точки зору можна стверджувати, що під критичним мисленням розуміють особливий тип, спосіб мислення, який поєднує:

— процеси аналізу, синтезування та обґрунтованої оцінки достовірності/цінності інформації;

— здатність людини визначати проблеми, знаходити їх причини і передбачати наслідки, формулювати альтернативні гіпотези їх розв’язання;

— генерувати чи змінювати свою позицію на основі фактів і аргументів;

— ухвалювати зважені рішення — чому довіряти та що робити далі.

Іншими словами, критичне мислення — це, по суті, набір розумових стратегій і операцій, опанування яких передбачає вільне використання людиною мисленнєвих операцій високого рівня, що застосовуються для формулювання обґрунтованих висновків і оцінок та ухвалення рішень.

Таке мислення можна і навіть необхідно постійно вдосконалювати / тренувати так, наприклад, як тренують м’язи спортсмени чи техніку гри — музиканти. І саме школа є ідеальним середовищем для навчання і розвитку критичного мислення в учнів, засвоєння ними умінь застосовувати інтелектуальні інструменти для організації власної розумової діяльності в реальному житті.

Розвиток критичного мислення — це розвиток уміння усвідомлювати ці та інші впливи, долати або враховувати обмеження. Критично мисляча людина, ухвалюючи важливі рішення, задається запитаннями: чому я вирішую саме так? Що саме на мене вплинуло? Якими є інші варіанти? Ми можемо обговорювати з дітьми їхні рішення, ставлячи такі запитання їм і поступово навчаючи їх ставити такі запитання самим собі. Так ми допомагаємо формуванню усві-домленості та широкого мислення, що робить людину більш глибокою та незалежною.

Чому критичне мислення — це важливо для кожної людини

Людина як свідома істота завжди діє під впливом думок, власних виборів та рішень. Розмірковуючи над тим чи іншим рішенням, ми намагаємося взяти до уваги те, що нам відомо, та обрати найкращий спосіб діяльності. Однак далеко не завжди задумуємося над тим, чи добре ми вміємо думати? Чи є наш процес мислення продуктивним? Чи вміємо ми думати так, щоб досягати успіхів сьогодні і завжди?

Зазвичай ми ставимося до процесу мислення так, ніби це щось само собою зрозуміле та природне — як дихати чи кліпати очима. Проте думки, які ми вбачаємо істинними, іноді є неправильними, необґрунтованими або такими, що навмисно вводять нас в оману. Натомість ті думки, які ми визнавали помилковими чи незначущими, виявляються істинними та важливими.

На жаль, від природи люди не наділені здатністю бачити речі такими, як вони є, і не можуть автоматично, інтуїтивно відчувати, що є розумним, а що — ні, що є істинним, а що хибним. Наше мислення зазвичай обмежене, серед таких обмежень найчастіше виявляється:

— вплив попереднього досвіду. Ви, мабуть, неодноразово помічали, що дитина, яку принижують і б’ють батьки, часто так само поводиться з дітьми у класі. Одна з причин цього: у її досвіді нема іншої моделі досягнення бажаного результату. Вчитель, караючи таку дитину, демонструє ту саму модель. Тому її вибір обмежений. (Ось чому так важливо, щоб такі діти бачили і могли спробувати інші моделі, самостійно доходячи висновку, що, наприклад, модель співпраці набагато ефективніша);

— вплив групи. Уявіть, що у педагогічному колективі прийнято виконувати всі, навіть найбезглуздіші накази авторитарного директора. Вам не подобається черговий наказ, але «усі ж погодилися». Настрій поганий, але ви робите, «як усі», не тому, що інших варіантів нема (вони завжди є), а тому, що під впливом групи ви їх не бачите;

— вплив стереотипів. «Із цього району завжди приходять проблемні діти, ви з ними будьте суворіші!» І вчителька, яка ще не бачила дітей, уже мусить долати упереджене ставлення до них, піддаючи сумніву «керівну» пораду;

— вплив емоцій. Ваша подруга постійно заходить в один відділ у торговельному центрі та обов’язково там щось купує. Потім сварить себе, але ж у цьому відділі завжди так чудово пахне цитрусовими ароматами і музика така приємна грає, тож як не зайти? Приємні емоції обмежують здатність розглядати інші варіанти: не купувати, купувати в іншому місці за меншою ціною.

Отже, типовим для більшості людей є упереджене сприйняття дійсності такою, якою вони хочуть її бачити. Часто ми навіть викривлюємо реальність, пристосовуючи її до своїх упереджень. Перекручення реальності є звичайним явищем людського життя. Егоїзм та «вузькість мислення» відчутно впливають на життя багатьох людей.

Часто наші погляди і переконання не є ані свідомими, ані критичними, і формуються під впливами багатьох чинників, зокрема соціальних, політичних, економічних, біологічних чи фізіологічних. При цьому більшість із нас майже

не використовують можливості, які закладені в цій дивовижній людській здатності — мислити.

Щоб подолати ці обмеження і розширити можливості мислення, нам потрібен системний шлях до його розвитку, зокрема до раціональності, критичності мислення.

Головний сенс критичного мислення простий — уміння керувати власним розумом. Таким чином ми можемо керувати своїм життям, усвідомлювати все, що з нами відбувається, шукати і знаходити найкращі шляхи, рости і розвиватися.

Критично мислити можуть усі, але не всі хочуть це робити. Критичного мислення потрібно вчити для того, щоб учні могли використовувати його навички в конкретній предметній діяльності.

Які є цінності критично мислячої людини

Не можна зводити навчання критичного мислення до формування в учнів лише мисленнєвих операцій. КМ поступово формує у людини іншу внутрішню позицію, інші ціннісні установки та орієнтації. Людина з розвиненим критичним мисленням не лише сприймає світ як різноманітний, а й цінує таку різноманітність, ставиться до неї як до ресурсу й можливості для власного розвитку і самореалізації. Прагнучи обґрунтування власних думок і знаходження достовірної інформації, така людина вимагає обґрунтованих суджень та фактів від інших людей і джерел інформації. Вона не лише виробляє у себе імунітет від впливів і маніпуляцій, а й сама не маніпулює іншими.

Біолог Томас Хакслі сказав: «Важливо не хто правий, а що правильно». Це та частина суспільства, яка чує заклик до роздумів і не зупиняється в інтелектуальному розвитку ні після закінчення школи, ні після закінчення університету.

Критичні мислителі — люди з високою терпимістю. Вони вважають, що у кожної проблеми є не одне правильне рішення. Вони думають, реагують і висловлюють свої ідеї з повагою до прав інших учасників обговорення, інтуїтивно і свідомо розуміють, що у кожного своя правда. Такі люди здатні визнати обґрунтованість інших поглядів, навіть якщо це суперечить їхнім думкам. Для них важливіше вчитися і розвиватися, ніж бути «правим». Вони поважають аргументованість, докази, чесність і справедливі правила

гри та намагаються уникати спокуси використовувати свій інтелект для впливу на інших людей нечесним чином.

У навчально-виховному процесі формування навичок мислення високого рівня згідно з певними інтелектуальними стандартами, організація простору для системного тренування таких навичок дає можливість учням набувати певного життєвого досвіду. Це досвід самостійного дослідження і послідовного накопичення знань, а не «ковтання» готової інформації; досвід народження нових ідей, рішень у спільному обговоренні, а не засвоєння чужих «істин»; досвід формулювання власних оцінок, поглядів, ставлення та висловлення їх уголос, а не мовчазне прийняття нав’язаних думок.

Такий досвід не лише сприяє розвитку, наприклад навичок опрацювання інформації або вміння аргументувати (ког-нітивна сфера), він впливає і на ціннісну сферу, формує певні настанови, розуміння важливості обговорення та співпраці, несприйняття чорно-білої картини світу. Завдяки таким набуткам людина обирає в житті життєздатніші стратегії, успішніші моделі поведінки, ніж той, хто більшу частину шкільного життя тренувався в уважному слуханні та заучуванні текстів із посібника. Отже, розвиваючи критичне мислення, ми розвиваємо набагато більше, ніж просто вміння аналізувати або перевіряти інформацію, ми формуємо особистість з об’єктивними вимогами і засадами. Критичне мислення у широкому розумінні — це комплексне поняття, яке поєднує способи розумової діяльності, певні ціннісні критерії та моральні якості й відповідні моделі поведінки, надзвичайно значущі для сучасної людини і суспільства, такі як відкритість, відповідальність, чесність, інтелектуальна сміливість, толерантність та багато інших.

Чому критичне мислення можна

формувати на уроках з усіх предметів

Ми прагнемо розвивати в учнів критичне мислення. Але часто не вчимо їх саме методів (стратегій) критичного мислення. Як їх реалізувати? Де використовувати? Часто можна почути, як учитель каже: «Думай!» І учень відповідає: «А я і так думаю». Але визначити, чи так це насправді — неможливо, адже учень не знає, що означає «думати», а вчитель не може йому цього пояснити. Ще менше вчитель, як правило, здатний пояснити, що означає «мислити

критично». Тимчасом «звичайне» і «критичне» мислення значно різняться між собою.

З педагогічної точки зору корисно уявити собі критичне мислення як чіткий перелік мисленнєвих операцій, яких поетапно, крок за кроком можемо навчати учнів. Отож під критичним розуміємо таке мислення, завдяки якому людина здатна:

— бачити проблеми, ставити запитання;

— аналізувати, синтезувати, оцінювати інформацію з будь-яких джерел;

— висувати гіпотези та оцінювати альтернативи;

— свідомо обирати, ухвалювати рішення та обґрунтовувати його.

Цей посібник концентрується саме на такому розумінні сутності критичного мислення. Його завданням є показати, як учителі можуть використовувати цю концепцію для проведення уроків і запровадження спеціальних методів через подані інструкції на уроках із різних предметів у початковій школі.

Наприклад, засобами різних предметів в учнів можна формувати риси критично мислячої людини, яка:

— завжди ясно розуміє мету, що стоїть перед нею, і питання, що обговорюється;

— ставить запитання щодо інформації, висновків чи поглядів;

— формує і висловлює думку незалежно від думок інших, самостійно;

— намагається бути зрозумілою, точною у висловлюваннях, ретельно добирати необхідну інформацію;

— використовує переконливу аргументацію, засновану на достовірній інформації, на фактах;

— прагне думати глибше, бути логічною і безпристрасною. Вчитель може стимулювати учнів застосовувати уміння

критичного мислення і під час читання та письма, і під час говоріння та слухання, так само, яків ході опанування всіх інших предметаів, а також у повсякденному житті.

Які характеристики критичного мислення, на думку вчених, мають бути враховані підчас навчання

Для того, щоб краще навчати критичного мислення, можна звернутися до думки Девіда Клустера, який визначив у КМ п’ять важливих аспектів3.

По-перше, критичне мислення — це самостійне мислення. На уроці з використанням технології розвитку КМ кожний учень / учениця формулюють власні ідеї і переконання незалежно від інших. Отже, мислення є критичним тільки тоді, коли воно індивідуальне.

По-друге, початковим (відправним) пунктом критичного мислення є інформація. Знання мотивує людину, і вона починає мислити критично. Д. Клустер вважає, що люди будь-якого віку здатні мислити критично, а при навчанні розумові здібності вдосконалюються, учні вчаться критично обмірковувати будь-яку нову інформацію.

По-третє, критичне мислення починається з постановки питань і усвідомлення проблем, які необхідно розв’язати. Учні дуже допитливі, тож завдання вчителів полягає у тім, аби викликати в них інтерес до нових знань, навчити їх міркувати. Як зазначає Джон Він, «складність навчання критичного мислення полягає почасти в тому, щоб допомогти учням розгледіти нескінченне різноманіття навколишніх проблем»4.

По-четверте, критичне мислення потребує переконливої аргументації. Критично мисляча людина знаходить власне розв’язання проблеми й аргументує цей вибір. Вона спирається на погляди опонентів і розглядає інші способи розв’язання проблеми, але прагне довести, що вибране нею рішення логічніше і раціональніше за інші. Завдання педагогів — навчити учнів не тільки знаходити власне рішення, а й бути терпимими до інших думок, уміти вислуховувати інших учасників групи.

По-п’яте, критичне мислення є мислення соціальне. Тільки в обговоренні, в обміні думками, зрештою, в суперечках з іншими людьми можна переконатися у правоті власної позиції. Використовуючи різні прийоми у навчанні за принципами критичного мислення, дуже важливо працювати в групі.

Втілити ці принципи розвитку критичного мислення у навчанні можна в конкретних видах навчальної діяльності,

добираючи прийоми і методи залежно від дидактичних цілей та етапу навчання.

Які є особливості навчання критичого мислення

У чому полягають особливості навчання критичного мислення? Щоб зрозуміти це, придивимось до сучасного навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі. У більшості випадків ми побачимо, що, незважаючи на всі декларації, в його основі залишено знаннєвий підхід, який у процесі відповідного навчання і викладання мимовільно гальмує, підриває в учнів мотивацію до мислення, думання. На більшості уроків значну частину часу говорять і активно діють учителі, тоді як учні залишаються пасивними слухачами. Багато вчительських висловлювань є твердженнями, а не запитаннями. Коли вчителі ставлять запитання, вони зазвичай чекають на відповіді не більше, ніж кілька секунд, і починають самі відповідати на свої запитання.

Знання сприймаються вчителем як еквівалент запам’ятовування, тому більшість учнів вважає, що коли вони повторюють сказане вчителем або подане у тексті, тоді мають знання. У спробах постійно зводити складне до простого, даючи учням формули, процедури, короткі відповіді та алгоритми для запам’ятовування і практики, вчителі сподіваються, що це, нарешті, приведе учнів до розуміння того, що вивчається. Проте інструкції та подібна практика не акцентують на необхідності розуміння проблеми.

Однією з центральних у такому навчанні для вчителів є ідея, що головне — все розповісти учням. Проте навіть гарне пояснення не гарантує їхнього розуміння і мислення. Це дуже просто. Якщо ви розповідаєте щось, що суперечить або є незручним для моєї системи переконань, я навряд чи змінюватиму мої усталені погляди з огляду на цю нову ідею. Я швидше намагатимуся спотворити те, що сказано.

Модель навчання, зорієнтована на розвиток критичного мислення, руйнує такі підходи на кожному кроці: учнів постійно запитують про те, що вони дізналися, заохочують застосовувати їхні нові ідеї, порівнювати їхні ідеї з тими, що є в їхніх підручниках, активно обговорювати те, чого вони навчаються у малих групах. Домінантним на уроці

має бути процес самостійного дослідження, конструювання знань учнями у процесі активної пізнавальної діяльності.

Реально навчатись нової ідеї людина може тільки у боротьбі з проблемами, які ця ідея створює для неї, вибудовуючи нові ментальні моделі або переконання. У цьому процесі вона мусить визнати наявні власні переконання помилковими, а потім повільно трансформувати старі у нові. Проте це можливо тільки у разі, якщо нову ідею людина обміркує і прийме сама. Єдиним способом зробити це — є участь в обговоренні, в обопільному спілкуванні з іншими, які вже мають знання і погляди з цього приводу. Тому основна модель побудови навчання — поєднання індивідуальної роботи учнів з інтерактивною взаємодією.

Критичне мислення — це неупереджене дослідження предмета або проблеми. Процес доцільно починати з визначення того, що ми вже про це знаємо та чого належить навчитися. Потім слід приступити до вільного виявлення фактів і розгляду варіантів та в кінці перейти до заснованого на фактах осмислення. У підсумку порівнюємо інформацію, зокрема й упередження, забобони як учня, так і однокласників, а також фахівців, виробляємо основу для власного судження.

Коротко кажучи, я навчаюсь, коли я обговорюю, дискутую про щось із моїми однокласниками. Однокласники навчаються, слухаючи мене, реагуючи та сприймаючи мої відповіді. Ми всі обдумуємо речі, працюючи разом. Як група ми можемо знати більше, знайти більше і мати більше ідей, глибше усвідомлення їх, аніж хтось із нас індивідуально. Те, чого ми вчимося через дослідження, стає частиною наших думок скоріше, ніж завчені слова, які ми швидко забуваємо.

Це серцевина освіти для критичного мислення. Учні вчаться:

— думати у процесі навчальної діяльності;

— вчитися через практику навчання;

— висловлюватися через практику суджень та оцінку цих

суджень.

Таким чином вони приходять до більш ефективного використання свого мислення.

Які виклики стоять перед учителем

у розвитку критичного мислення учнів

Працюючи над розвитком КМ учнів, учителю доцільно звернути увагу на власні стереотипи щодо професійної діяльності.

Одна з найголовніших ідей — правильних відповідей може бути багато. На жаль, досі існує таке ставлення до вчительської роботи: «я знаю, як правильно і я вас цього навчу». І в підручнику написано, як правильно (вчиняти, діяти, думати...). Тож подолання цього ставлення є необхідною умовою для розвитку критичного мислення.

Насправді у сучасному світі, який стрімко змінюється, претендувати на знання істини, мабуть, не варто. А от приймати іншу думку як привід подумати над нею, замислитись — може, вона є найкращим на сьогодні рішенням? — це здатність корисна. Вчительська позиція не тільки не має заперечувати інших, хай і протилежних, думок, а й стимулювати пошук їх.

Сучасні діти здатні до самостійної роботи з інформацією дедалі більше. Вона їх оточує скрізь. Дітей потрібно навчити опрацьовувати її, а не підміняти собою цей процес. Намагання «згодувати» готові рецепти і правила, настанови та рішення аж ніяк не сприяють розвитку критичного мислення. У вчителів є чудові інструменти: завдання для роботи з інформацією та запитання. Вони дають змогу перетворити навчання на процес дослідження.

Запитувати частіше, ніж розповідати, — ще одна здатність учителів, які розвивають на уроках критичне мислення. Ставлення до запитання лише як до засобу контролю і перевірки є шкідливим стереотипом. Воно формує стійку відразу до запитань, бо «а якщо відповім неправильно?» (див. вище). І побоювання запитувати — «ну я ж не можу запитувати (тобто перевіряти) дорослого / керівника / колегу...»

У розвитку КМ запитання мають відігравати роль запуску процесу мислення, початку пошуку рішення. Тому чим частіше вчителі / вчительки запитуватимуть дітей про їхню думку, їхні враження, ідеї, тим краще.

Ще одна, пов’язана з попередніми положеннями, думка. Запитання, над якими діти думають (аналізують, оцінюють, порівнюють тощо), потребують часу на формулювання

відповіді. Вимога негайно отримати відповідь доречна тільки тоді, коли перевіряється пам’ять. У всіх інших випадках мисленнєвий процес потребує часу. І цей час у кожної дитини свій. Тож давати учневі змогу сформулювати відповідь, не квапити його, є завданням учителя/вчительки. Діти різні, вони працюють у різному темпі. Це нормально. Тут не місце роздратуванню і намаганню пришвидшити процес. Критичне мислення є процесом самостійним та індивідуальним.

Ще один із найпоширеніших стереотипів, від якого варто відмовитися, — про шкідливість різноманітних гаджетів для засвоєння знань. Для сучасних дітей вони — як продовження рук, очей, вух. І це повністю змінює процес навчання. Мережа Інтернет, а не вчителі, є авторитетним, зручним і найбільш повним джерелом інформації для дітей сьогодні. І дітям потрібно навчитись управлятися з цим потоком. У безпечному (інформаційно) середовищі класу це можливо. Але вчителі й самі сьогодні не стоять осторонь технічних новин. Сформулювати інформаційний запит для Google може бути значно кориснішою навичкою, ніж каліграфічне письмо. Ви згодні?

Як бути з помилками

Ще одна характеристика процесу навчання критичного мислення — право учнів робити помилки.

Помилки — це природно для будь-якої людини, особливо, якщо вона навчається чогось для себе нового. Як говорить латинське прислів’я, «людині властиво помилятися». І освоєння нового (а будь-які кроки вперед — завжди щось нове) пов’язане з неминучими первинними хибами.

Можна, звісно, сказати, що бувають невиправні помилки, які тягнуть за собою серйозні наслідки, матеріальні витрати і навіть людські жертви. Так, бувають, але зазвичай на відповідальних посадах працюють люди, які до того вже накопичили професійний і життєвий досвід у різних галузях і сферах, у то му числі й у роботі з людьми. А досвід, відомо, — син важких помилок, і жодне навчання без них не обходиться. Зате, здобуваючи кваліфікаційні розради чи посадові чини, людина набуває здатності більш вдало прогнозувати розвиток подій і результативніше підстрахуватися від фатальних помилок.

Узагалі вкрай важливо наробити в дитинстві дрібних помилок, аби зрозуміти, як діяти «несхибно». Наприклад, дитина кидає м’ята у кільце: тричі промахнулася, на четвертий — влучила. Так виробляється моторика її рухів.

А в процесі розвитку критичного мислення до «роботи над помилками» як джерела накопичення досвіду поступово долучається логічний мисленнєвий компонент: як склалося, що не досягнуто бажаного результату, які причинно-наслідкові зв’язки були порушені, на що звернути увагу в наступній спробі. Помиляючись, діти знаходять тупиковий напрям, вони дізнаються, що саме не сприятиме вирішенню задачі, відкидають для себе неефективний спосіб. Це ж добре! Доведення від протилежного — теж корисна мисленнєва дія.

І робота над помилками в цій моделі навчання — не покарання, як відбувається в деяких випадках, а аналіз. Те саме накопичення досвіду, отримання інформації: де людині бракувало тих чи інших відомостей, де і як потрібно поповнити багаж знань?

Однак часто помилка досі сприймається як щось неприпустиме. За неї сварять, знижують оцінку, привчають боятися сміливих чи ризикованих кроків. І в підсумку — людина вже навчена обирати тільки надійний, перевірений спосіб дій, де не можна помилитись. А спробувати новий шлях, нову ідею вже страшно, щоб не наразитися на осуд. Так виникає стереотипне мислення, що є прямою протилежністю критичному. Намагання вберегти від помилок, скоріш за все, має в своїй основі «батьківський» інстинкт, що сприяє ще одному стереотипу в навчанні. Це недовіра до учнів/ учениць і намагання побільше зробити за них. Учительське «я краще їм розповім, поясню», «мені треба пройти програму», висновки в кінці уроку «отже, діти, ви сьогодні зрозуміли...» походять саме від прагнення взяти на себе всю відповідальність за результати навчання.

Для вчителя помилка дитини — це можливість побачити, у чому в неї в даний конкретний момент виникли труднощі. Будь-яка помилка — своєрідне діагностичне дослідження, з якого випливає те, що в учня на думці. Учитель має ставитися до помилки, як до чогось неминучого у навчальному процесі. І якщо дитина сама виправила свою помилку, вона заслуговує відмінної оцінки.

Яких інтелектуальних стандартів

або правил ефективного мислення

має дотримуватись учитель

Американські дослідники Річард Пол та Лінда Елдер пропонують усім, хто бажає розвинути в себе та в інших критичне мислення, подумати над певними правилами, критеріями, з точки зору яких ви можете оцінювати власне мислення. Така оцінка є вкрай важливою здатністю критично мислячої людини. Це насамперед стосується вчителів як агентів із розвитку критичного мислення учнів.

Отже, пам’ятайте, що люди з розвиненим критичним мисленням не довіряють усьому, що бачать, чують або читають. Вони використовують наведені нижче прості правила для того, щоб перевірити своє мислення та думки інших. Якщо ви робитимете це щодня, то покращите своє вміння критично мислити.

Висловлюючись, розповідаючи:

Будьте ясними, зрозумілими для інших — чи можете ви пояснити те, що маєте на увазі? Чи можете навести приклад?

Будьте точними, достовірними — чи впевнені ви, що це правда?

Будьте в темі (думайте про відповідність) — чи пов’язано те, над чим ви думаєте (про що говорите), з тим, що ми зараз обмірковуємо, обговорюємо разом?

Будьте логічними — чи все, що ви сказали, вписується у цей порядок, у такі міркування?

Будьте справедливими і відповідальними — чи замислюєтесь ви, як ваша поведінка (судження) може впливати на почуття чи поведінку інших?

Будьте розсудливими (розмірковуйте) — чи продумана ця проблема відкрито, ґрунтовно і всебічно? Чи не виключає вона інших ідей? Чи не впливає на вашу думку оточення, стереотипи або упередження?

Якби всі у світі використовували правила хорошого мислення, то ми змогли б розв’язати більшість проблем.

 

Це матеріал з посібника "Розвиток критичного мислення учнів початкової школи" Пометун

 




Попередня сторінка:  Додатки до посібника Використання інф...
Наступна сторінка:   Що таке таксономія Блума



^