Розділ 1

Педагогіка партнерства: від взаємодії до конструктивної співпраці

 

Сьогодні в умовах модернізації української освіти та успішного впровадження Концепції «Нова українська школа» виникає потреба в удосконаленні освітнього процесу, який би був спрямований на демократизацію стосунків учителя з учнями та нові підходи до навчання: створення конструктивної співпраці всіх суб’єктів освітнього процесу; зміна рольових позицій сучасного педагога; відмова вчителя від ролі єдиного наставника та джерела знань і перетворення на коуча, фасилітатора, тьютора, модератора в індивідуальній освітній траєкторії учня; використання під час освітнього процесу активних методів навчання, які дають можливості для розкриття творчої особистості, розвитку ініціативи, активізації пізнавальної діяльності учня. Педагогіка партнерства — один із факторів ефективної взаємодії учасників освітнього процесу.

У Концепції «Нова українська школа» наголошується на необхідності не лише впроваджувати компетентний підхід до навчання, а й формувати психологічно безпечне середовище, створювати умови для успішної самореалізації учня як особистості.

Більшість науковців та практиків у своїх дослідженнях говорять про зміну парадигми «освіта навчання» на парадигму «освіта становлення особистості», а саме на створення індивідуальної траєкторії розвитку особистості учня. Тому вчитель у своїй діяльності, готуючись до занять, має готувати навчальні завдання, які базувалися б на принципах свободи творчості та професійного розвитку учня. А батьки, зі свого боку, мають створити всі умови для позитивної вмотивованості дітей до навчання в закладі освіти.

В основу конструктивної співпраці всіх суб’єктів освітнього процесу (батьки, учителі, учні) покладено спільні цілі, прагнення та переконання. Учителі та учні є рівноправними учасниками освітнього процесу і відповідають за його результат. Це партнерство засноване на повазі, довірі, рівності, відповідальності, добровільності всіх його учасників.

Оскільки Нова українська школа працює на засадах педагогіки партнерства, виникає потреба розкрити значення окремих понять, що допоможе осмислити суть цієї проблеми.

Партнер — це той, хто бере участь у певній справі разом із ким-небудь. Партнерство — добровільна співпраця двох або кількох осіб, це найвища форма співпраці.

Термін «партнерство» переважно визначають як:

— система відносин, які складаються у процесі певної спільної діяльності;

— спосіб взаємодії та взаємин, організованих на принципах рівності, добровільності, рівнозначності та доповнюваності всіх її учасників;

— організаційна форма спільної діяльності, що передбачає об’єднання осіб на відповідних умовах розподілу праці та активної участі в її реалізації;

— спосіб відносин, за яких зберігаються права кожної зі сторін, чітко узгоджені й злагоджені дії учасників спільної справи, що ґрунтуються на засадах взаємовигоди та рівноправності. Педагогіка партнерства — чітко визначена система відносин

усіх учасників освітнього процесу (учнів, батьків, учителів), яка:

— організовується на принципах добровільності й спільних інтересів;

— ґрунтується на повазі й рівноправності всіх учасників, дотримуючись визначених норм (права та обов’язки) і враховуючи ціннісні орієнтири кожної зі сторін;

— передбачає активне залучення всіх учасників до реалізації спільних завдань та готовність брати на себе відповідальність за їх результати.

Основою педагогіки партнерства є демократичний спосіб співпраці між учителем, учнем і батьками, які об’єднані спільними цілями та прагненнями, — рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат. Батьки мають бути залучені до побудови освітньої траєкторії учня. Педагогіка партнерства передбачає безумовну рівність у праві на повагу, довіру, доброзичливе ставлення і взаємну вимогливість.

Сутність педагогіки партнерства полягає в об’єктивному ставленні до учнів, забезпеченні їхніх прав на вибір, на власну суб’єктивну позицію, на повагу, право бути такими, якими вони є, а не такими, якими хоче їх бачити оточення. Але водночас педагогіка партнерства бачить в учнях рівноправних учасників освітнього процесу, свідомих і відповідальних за спільний результат.

Сучасне навчання і виховання учнів вимагають нової ролі вчителя, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага та творча співпраця з учнями. Це зумовлює використання особистісного діалогу вчителя й учня як форми конструктивного спілкування, що домінує, спонукає до обміну думками, враженнями, моделювання життєвих ситуацій, самоаналізу, самооцінки, самопізнання. Принципово важливою є орієнтація

вчителя на розвиток творчої активності, творчого мислення, здібностей учнів.

Педагогіка партнерства ґрунтується на таких принципах:

— повага до особистості;

— доброзичливість і позитивне ставлення;

— довіра у стосунках;

— діалог, взаємодія, взаємоповага;

— розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків);

— принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

Щоб створити умови для самореалізації кожного учня, треба розуміти, що кожен учень — це унікальна й неповторна індивідуальність. Тому пріоритет вільного розвитку особи є базовим принципом побудови освітнього середовища закладу загальної середньої освіти, головна мета якого — зрозуміти кожну особистість та виявити до неї повагу.

Упроваджуючи принципи педагогіки партнерства у свою практичну діяльність, учитель має пам’ятати, що освітнє середовище — це простір розвитку учня, який будується на засадах:

— рівності, гуманізму, поваги й прийняття один одного як неповторну особистість;

— упровадження інновацій в освітній процес повинно відбуватися на єдиних базових вимогах до структури занять;

— зміни соціально-рольових позицій учителя вимагають постійного самоаналізу власної педагогічної діяльності, готовності до професійного вдосконалення та саморозвитку.

Кожен учень має психофізіологічні особливості, які повинен ураховувати вчитель. Тому, створюючи освітнє середовище, важливо враховувати можливості кожного учня, його уподобання, здібності, задатки, професійну спрямованість.

Для реалізації ідей педагогіки партнерства доречно виділити два напрями.

Перший напрям — учитель співпрацює з учнями як рівними суб’єктами освітнього процесу. Учитель під час взаємодії враховує думку, об’єктивні переконання, враження учнів, виявляючи повагу та розуміння. Тому завданням педагогів є створення атмосфери турботи та підтримки учнів, яка сприяла б розвитку їхніх можливостей, задовольняла їхні інтелектуальні, емоційні й соціальні потреби.

Другий напрям — учасники освітнього процесу співпрацюють за чітким розподілом функцій. До функцій учителя відноситься ретельна підготовка навчальних завдань та чітких інструкцій щодо їх виконання. Функція учня — виконати поставлене

завдання у визначений термін на добровільних засадах. У такому разі обидва учасники освітнього процесу — учитель і учень — рівноправні суб’єкти діяльності.

Отже, психологічну основу педагогіки партнерства складають суб’єкт-суб’єктні відносини — співпраця двох суб’єктів. Цей тип відносин є для освітнього процесу оптимальним, бо, з одного боку, він зберігає за вчителем функцію управління, а з іншого — дає учневі можливість діяти самостійно.

Створюючи сприятливе освітньо-розвивальне середовище, вчитель насамперед повинен забезпечити умови для позитивної мотивації до навчання учнів та готовності їх до самореалізації, де кожен учень зміг би:

— розвинути організаційні та творчі здібності;

— висловлювати власну аргументовану думку;

— розвинути критичне мислення;

— поповнити знання з предметів, які зацікавили, та інтелектуально розвиватися;

— розвивати готовність самостійно приймати рішення;

— опанувати базові знання для успішного засвоєння профільних предметів;

— розвинути власний емоційний інтелект;

— отримати необхідну індивідуальну психолого-педагогічну підтримку;

— розвинути повагу до оточення та здатність працювати в команді;

— зберегти і зміцнити моральне, фізичне та психічне здоров’я. Реалізацію ідей педагогіки партнерства важливо здійснювати,

оскільки вона сприяє:

— створенню умов для творчого потенціалу учня, формуванню його ініціативності та креативності;

— фомуванню відчуття власної гідності, значущості кожного в колективній праці;

— зниженню негативних станів (стресу, тирвожності, страхів), що сприятиме ефективнішому засвоєнню знань;

— обґрунтованому і свідомому вибору профільних предметів. Критерії, що визначають ефективність ідеї розвитку відносин

партнерства як найпродуктивнішої системи відносин в умовах педагогічної взаємодії, зокрема, такі:

— сформована професійно-особистісна готовність педагога до гуманізації освітнього середовища;

— відкритість, тобто практично повна відсутність маніпуляцій за умови ясності цілей дій обох сторін;

— позитивна залежність суб’єктів міжособистісної взаємодії (усвідомлення спільної мети, наявність загальних ресурсів, докладання спільних зусиль для розв’язання проблем);

— право на автентичність кожного учасника педагогічної взаємодії;

— усвідомлення індивідуальної та групової відповідальності (внутрішня і зовнішня мотивації спільної діяльності суб’єктів);

— можливість задовольняти основні міжособистісні потреби в процесі спільної діяльності та спілкування;

— взаємодія, що підтримує та забезпечує сприятливий психологічний клімат взаємодії;

— високий рівень розвитку соціальних умінь і навичок спілкування;

— рефлексивний аналіз власної поведінки в контексті соціальної поведінки інших суб’єктів.

Урахування цих критеріїв сприятиме створенню необхідних умов, сприятливих для формування партнерських відносин між учителями та учнями, допоможе адміністрації, працівникам психологічної служби у визначенні єдиних правил взаємодії.

Отже, педагогіка партнерства набуває важливого значення як вектор гуманного і творчого підходу до кожного з учасників освітнього процесу, а запровадження нового змісту освіти щодо співробітництва педагогів і батьків з метою особистісного розвитку учнів орієнтує на поважне ставлення до всіх учасників освітнього процесу.

 

Це матеріал з посібника "Організація взаємодії з батьками учнів початкової школи" Бабко, Банах