Інформація про новину
  • Переглядів: 11
  • Дата: 18-11-2021, 18:26
18-11-2021, 18:26

1.2. Особливості успішної організації партнерства закладу освіти та сім’ї

Категорія: Методичні матеріали





Попередня сторінка:  1.1. Сутність та специфіка педагогіки п...
Наступна сторінка:   1.3. Основні моделі та напрями взаємоді...

Соціально-педагогічне партнерство розглядається як окрема форма соціальної взаємодії закладу освіти з фізичними або юридичними особами та розгортається на засадах визначальної ролі закладу освіти в реалізації його особистісно-розвивальних функцій. Таке партнерство охоплює сім’ю, педагогів, адміністрацію закладу освіти.

Метою соціально-педагогічного партнерства є інтеграція батьків в освітній процес шляхом створення необхідних і достатніх умов для залучення сім’ї до супроводу учня в освітньому процесі.

Головними завданнями спільної діяльності закладу освіти та сім’ї з питань розв’язання проблем навчання, виховання і розвитку учнів є такі:

— інтеграція зусиль сім’ї та педагогічного колективу в діяльність із розвитку особистості учня;

— забезпечення участі батьків в організації освітнього процесу і шкільному самоврядуванні;

— мотивація батьків до вивчення науково-методичної та психолого-педагогічної літератури з проблем розвитку та виховання дітей;

— підвищення психолого-педагогічної культури батьків, поповнення арсеналу їхніх знань, умінь і навичок виховної взаємодії з дітьми;

— підвищення відповідальності батьків за виховання дітей, посилення ролі батька в родині;

— створення системи просвітницької роботи, спрямованої на підвищення правової культури батьків;

— презентація успішного досвіду сімейного виховання;

— підвищення рівня поінформованості батьків та їхньої компетентності з проблем формування здорового способу життя, профілактики асоціальної поведінки та поширення шкідливих звичок, репродуктивного здоров’я дітей та молоді, організації змістовного сімейного дозвілля;

— залучення батьків до виховної роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання;

— надання психолого-педагогічної підтримки та допомоги проблемним сім’ям.

О. Докукіна дає широку характеристику структури взаємодії

сім’ї та закладу освіти, до якої вона включає:

— педагогічну діагностику родини;

— визначення цілей і завдань спільної роботи;

— підвищення готовності батьків до взаємодії зі школою;

— організацію різних форм спільної роботи;

— стимулювання участі педагогів і батьків у погодженні та вза-ємообумовлених діях родини і школи;

— корекція спільної діяльності.

Основні вимоги та правила організації партнерства закладу

освіти та сім’ї:

• соціально-педагогічне партнерство педагогів і батьків, які об’єднали свої зусилля для досягнення спільної мети — формування морально-духовної, життєво компетентної особистості;

• єдність дій педагогів і батьків як основних суб’єктів навчально-виховного процесу;

• зміцнення і розвиток контактів між педагогами та батьками щодо вивчення психології дитини та її поведінки;

• постійний діалог як форма відносин між педагогами та батьками, основою якої є свідоме прийняття шкільних вимог і правил батьками, а також поважне ставлення педагогів до думок і пропозицій батьків;

• гуманізація міжособистісних відносин, запобігання конфліктним ситуаціям та оптимізація взаємин між основними суб’єктами навчально-виховного процесу — педагогами

і батьками — в основу яких покладено толерантність, розуміння, співучасть, відкритість, добровільність, здатність до взаємодії;

• постійне, різнобічне і глибоке вивчення сім’ї. Організуючи індивідуальні зустрічі з батьками у стінах закладу освіти, учитель зможе вивчити типологію сім’ї, сімейні традиції, коло професійних інтересів батьків тощо. Саме всебічне вивчення сім’ї, у якій виховується учень, допоможе вчителю визначити напрями індивідуального підходу до учня;

• системна організація навчання батьків, підвищення рівня їхніх психолого-педагогічних знань і компетентності, урізноманітнення форм і методів педагогічної просвіти.

До основних принципів партнерської взаємодії належать добровільність, довготривалість і взаємна відповідальність.

Добровільність трактується як можливість вільного обрання форм та ступеня залученості до взаємодії. Усвідомленість вибору з’являється там, де батьки підготовлені до його здійснення (за допомогою інформування, просвіти тощо) і можуть реально оцінювати свої можливості (педагогічну компетентність, ресурси тощо). У тих закладах освіти, які вибудовують свою роботу із сім’ями учнів на принципах примусу (вимушеності), говорити про розвиток партнерської взаємодії передчасно.

Довготривалість засвідчує націленість суб’єктів на сталий характер взаємодії та дає змогу здійснювати спільні стратегічні проекти. Якщо ж взаємодія між навчальним закладом і сім’єю має хаотичний, хоча й інтенсивний характер (наприклад, проведення певних локальних заходів, у яких батьки є учасниками, а не організаторами), то її не можна називати партнерською.

Взаємна відповідальність. Батьківська й учительська відповідальність виховується так само, як і будь-яка інша якість особистості. Закладу освіти слід чітко визначити, який рівень відповідальності може нести та чи інша сім’я (той чи інший педагог), і розподіляти свою увагу й підтримку родинам і педагогічні доручення педагогам диференційовано.

Соціально-педагогічне партнерство як чітко визначена система відносин усіх учасників освітнього процесу (учнів, батьків, учителів, керівників), має забезпечувати таке.

На рівні сім’ї: створення стимулюючої духовної та морально-психологічної атмосфери; інтеграція зусиль із боку закладу освіти; оволодіння необхідним обсягом психолого-педагогічних знань.

На рівні діяльності педагога: стимулювання до творчого пошуку, уміння бачити проблеми та шляхи їх розв’язання; пріоритет відносин співпраці, співтворчості; модернізація форм, методів навчання та виховання.

На рівні діяльності адміністрації закладів освіти: добір педагогічних кадрів відповідного рівня, здатних сприяти розвитку учнів

(оскільки для успішної реалізації освітнього процесу треба, щоб кожен учитель мав насамперед відповідну кваліфікацію та спеціалізацію. Керівництво закладу освіти повинно створити організаційно-психологічні та освітньо-методичні умови для особистіс-но-професійного зростання вчителя і готовності його до впровадження інновацій); забезпечення умов для самостійної діяльності педагогів, підвищення їхнього загальнокультурного та професійного рівня.

Визначаючи основи співпраці з родинами учнів, керівнику закладу освіти важливо сформулювати вихідні ідеї, головні позиції в цьому напрямі діяльності закладу освіти.

Керівник закладу освіти має добре усвідомлювати місію сучасного закладу освіти, яка полягає не тільки в тому, щоб давати учням освіту, але й в тому, щоб створювати культуротворче призначення, активно впливати на самоосвіту своїх учнів, мотивувати до постійного поновлення знань уже після закінчення закладу освіти.

На сьогодні заклад освіти не є єдиним джерелом знань, тому у вчителів має бути сформоване критичне мислення щодо змісту освіти, технологій навчання, що може стимулювати їхню ініціативу та пошук для збагачення змістового та процесуального аспектів освіти, різних форм самоосвітньої діяльності учнів.

Можливість сучасних батьків та учнів обирати заклад освіти є одним із важливих факторів для визначення стратегії співпраці, формування іміджу закладу освіти, його авторитету серед батьків та учнів. Тому система конструктивної взаємодії та співпраці має багатовекторний характер:

• спонукає педагогічний колектив до самовдосконалення, ураховуючи думку батьків щодо якості освітнього процесу;

• стимулює у педагогів піклування про авторитет та позитивний імідж закладу з-поміж інших закладів освіти;

• спонукає до впровадження новітніх освітніх програм, інноваційного освітнього процесу.

Керівник закладу освіти має бути готовий до того, що в умовах інноваційних змін більшість батьків прагне до педагогічної самоосвіти, намагається розібратися в сучасній системі освіти, в особливостях освітніх вимог, у тих навчальних програмах та підручниках, за якими навчається його дитина. Усе це потребує визнання батьків як рівноправних учасників освітнього процесу, реального розуміння їхньої ролі як суб’єктів освітнього процесу, які можуть активно впливати на освітні цілі, технології навчання, освітньо-роз-вивальне середовище закладу освіти. Тому керівник зобов’язаний взяти на себе відповідальність за розвиток закладу освіти, упровадження інтегрованих курсів, професійно спрямованих навчальних предметів.

Доведено, що під час спільної діяльності з батьками потрібна диференціація, особистісно-орієнтований підхід. Знання типології сімей часто-густо дає можливість прогнозувати виникнення визначальних типів педагогічних проблем, які слід розв’язувати разом.

Основні умови успішної організації партнерства закладу освіти та сім’ї:

1. Об’єктивні (тип закладу освіти, місце розташування закладу освіти, кількість та контингент учнів, батьків тощо).

2. Суб’єктивні (соціально-психологічні) (зміна цільових установок діяльності закладу освіти в роботі із сім’єю; організація соціально-педагогічної просвітницької роботи закладу освіти із сім’ями; підготовка педагогів до здійснення діяльності у формі соціально-педагогічного партнерства із сім’ями; формування мотиваційної готовності педагогів, сімей до процесу взаємодії у формі соціально-педагогічного партнерства).

Дослідниця О. Матвієнко наголошує на основних недоліках взаємодії сім’ї і закладу освіти, серед яких визначає:

— низький рівень педагогічної просвіти батьків і невміння педагогів активізувати їх у реалізації виховних завдань щодо виховання гуманістичних цінностей у дітей;

— малоефективність традиційних форм і методів роботи школи з батьками, узагальнений характер взаємодії, що виявляється в хаотичному використанні індивідуальних, групових, колективних форм роботи школи з батьками.

Також слід зазначити, що наукове дослідження О. Матвієнко дало змогу визначити низку суперечностей у взаємодії закладу освіти та сім’ї, а саме:

— між вимогами суспільства до батьків щодо виховання, що постійно зростають, і зниженням рівня батьківської відповідальності за дітей;

— між об’єктивним завданням зі створення для дитини єдиного виховного простору і штучним розмежуванням цього простору на шкільне та сімейне виховання;

— між наявністю у школи та сім’ї потреби у взаємодії в процесі виховання молодшого школяра та інертністю сторін під час реалізації такої взаємодії;

— між зміненими умовами життєдіяльності суспільства і стереотипністю функціонування школи у сфері педагогічної взаємодії із сім’єю.

Означені факти, на її думку, потребували обґрунтування організаційних умов, які можуть посилювати ефективність взаємодії сім’ї та школи у процесі виховання молодших школярів, зокрема:

— упровадження єдиної виховної системи у роботі ніколи та сім’ї з метою формування гуманістичних цінностей дітей молодшого шкільного віку;

— забезпечення адекватного розуміння учителем та батьками цілей і завдань гуманістичного виховання з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей молодшого шкільного віку;

— здобуття педагогом знань про особистість учня, особливості його сім’ї, виховні позиції батьків (родини) і ставлення до школи як до партнера у виховному процесі;

— формування педагогічної культури батьків, їхньої внутрішньої активності у прагненні до самоосвіти та набуття виховної компетентності шляхом добровільного залучення до виховної діяльності, спрямованої на суб’єкт-суб’єктну взаємодію з педагогами;

— організація співпраці родини й вчителів у визначенні пріоритетних напрямів, форм, методів гуманістичного виховання дітей молодшого шкільного віку;

— визначення наявності організовуючої та координуючої ролі школи у процесі взаємодії із сім’єю щодо виховання дітей молодшого шкільного віку.

 

 

Це матеріал з посібника "Організація взаємодії з батьками учнів початкової школи" Бабко, Банах

 



Попередня сторінка:  1.1. Сутність та специфіка педагогіки п...
Наступна сторінка:   1.3. Основні моделі та напрями взаємоді...



^