Інформація про новину
  • Переглядів: 9
  • Дата: 18-11-2021, 18:27
18-11-2021, 18:27

1.3. Основні моделі та напрями взаємодії закладу освіти та сім’ї

Категорія: Методичні матеріали





Попередня сторінка:  1.2. Особливості успішної організації п...
Наступна сторінка:   1.4. Ефективні форми налагодження партн...

Інформаційно-консультативна модель (батьківський всеобуч). Системне розроблення цієї моделі бере початок у 70-80-х роках XX століття, коли під керівництвом І. Гребєннікова було оформлено модель батьківського всеобучу і підготовки учнівської молоді до сімейного життя. Така модель визначає за мету формування у батьків системи психолого-педагогічних знань про дитину, процес її виховання та розвитку, про особливості її спілкування й поведінки у різні вікові періоди. Тож технологічно це здійснюється шляхом передавання певної суми знань як під час індивідуального консультування, так і групового (фронтального) інформування. Основними формами роботи у такому разі є навчання батьків, батьківські університети, тематичні класні збори тощо. Результатом діяльності навчального закладу в умовах такої моделі прогнозувалося формування педагогічної підготовленості батьків у вигляді певної суми психолого-педагогічних, фізіолого-гігієнічних та правових знань, а також вироблення навичок виховання дітей.

На початку XXI століття набуває поширення модель різнорів-невої взаємодії сім’ї і закладу освіти, метою якої є підвищення ефективності виховного потенціалу освітнього процесу, а коло

основних задач містить: виховання і розвиток особистості, здатної до самовиховання; здійснення виховання у контексті соціокуль-турних традицій; розвиток учнівського самоврядування; розвиток науково-методичного забезпечення ніколи.

Авторами цієї моделі було визначено п’ять основних рівнів взаємодії:

— «учень класу — батько/мати учня»;

— «референтна група учнів класу — референтна група батьків цих учнів»;

— «колектив класу (актив учнів) — колектив батьків класу (батьківський комітет класу)»;

— «учні цілої паралелі класів — їхні батьки»;

— «учні ніколи (рада учнівського самоврядування) — батьківський колектив ніколи (батьківський комітет школи)». Прогнозовані результати освоєння моделі визначені у низці

положень: забезпечення соціалізаційно-виховних ефектів; забезпечення ефектів психічного (емоційного, когнітивного тощо) розвитку; виведення дитини з групи ризику, нормалізація ситуації розвитку; підвищення якості засвоєння навчального матеріалу й об’єктивізація оцінки результатів засвоєння курсів освітньої програми.

Модель партнерських відносин закладу освіти із сім’єю. Основою реалізації цієї моделі, а також суттю очікуваного результату є зріла суб’єктна позиція батьків, які свідомо беруть на себе відповідальність за виховання дітей. Саме сформованість такої позиції з боку батьк та, повага до проблем сім’ї й вияв потреби у наданні допомоги для їх розв’язання з боку педагогів були гарантією успішної реалізації моделі партнерської взаємодії. Коло технологій для реалізації цієї моделі визначається принципами особистісно орієнтованої педагогіки: організація діяльності органів самоврядування, ділові ігри, проектна діяльність, психолого-педагогічні практикуми, тренінги тощо.

Алгоритм створення і функціонування моделі партнерської взаємодії закладу освіти і сім’ї містить декілька етапів: визначення цільових установок, вибір стратегії, планування, реалізація, моніторинг та корекція (педагогічної рефлексії та оцінки). Розглянемо пропонований алгоритм поетапно.

Перший етап. Визначення цільових установок. Співпраця закладу освіти та сім’ї починається з вивчення мікроклімату та умов сімейного виховання, виховного потенціалу сім’ї, характеру, типу стосунків між батьками та дітьми, структури спільного дозвілля членів сім’ї, форм і методів, що застосовують батьки у вихованні дітей, педагогічної культури батьків, рівня батьківського контролю, готовності батьків до взаємодії із закладом освіти тощо. Також використовується узгоджений комплекс діагностичних методів:

спостереження, бесіда, анкетування, аналіз портфоліо творчих досягнень вихованців, дискусія, метод мозкового штурму, робота фокус-груп, інтерв’ю тощо.

Другий етап. Моделювання (вибір стратегії). Розроблення моделі партнерської взаємодії «заклад освіти — сім’я» потрібне для того, щоб на її основі синхронізувати виховні впливи й об’єднати зусилля закладу освіти й родин учнів у формуванні сприятливого освітнього середовища для розв’язання проблем психічного, морального, соціального і духовного здоров’я дітей, створення системи запобігання девіантній поведінці учнів, підвищення виховного потенціалу сім’ї.

Цей етап складається із чотирьох чітко визначених і пов’язаних між собою кроків, а саме:

1. Аналіз ситуації. Ранжування можливих стратегій.

2. Аналіз сильних і слабких сторін обраних стратегій, можливостей і потенційних загроз (SWOT-аналіз).

3. Визначення загальної мети, конкретних завдань і пріоритетів, очікуваних результатів.

4. Розроблення плану дій із виконання стратегічних завдань і досягнення результатів.

На цьому етапі створюється колектив однодумців, які зможуть забезпечити всі вікові групи дітей та їхніх батьків вчасною і коректною психолого-педагогічною допомогою і надалі компетентно і професійно працюватимуть із батьківською аудиторією. Відповідно до результатів діагностики розробляється тематика індивідуальних консультацій і тренінгів для батьків, проведення батьківських днів у закладі освіти.

Третій етап. Діяльність. Цей етап передбачає впровадження моделі, добір ефективних форм і методів роботи із сім’ями учнів, що довели свою життєздатність і є доцільними на сучасному етапі, спільну реалізацію програм і проектів. Наприклад: робота консультаційного пункту для батьків «Проблемна ситуація», надання допомоги дітям у реалізації навчальних і соціальних проектів; участь батьків у створенні портфоліо творчих досягнень дитини; презентації «Традиції і реліквії моєї родини»; реалізація проектів «Соціальне партнерство», «Активізація участі батьків у процесі ухвалення рішень на рівні закладу» тощо.

Четвертий етап. Моніторинг та корекція. Завдання цього етапу — оптимізація процесу партнерської взаємодії, дослідження її ефективності, здійснення необхідного коригування, виправлення можливих помилок.

Етап містить такі процедури:

1. Моніторинг системи. Діагностування та аналіз результатів, визначення проблемних позицій, виявлення неефективних елементів, визначення причин неефективності.

2. Обговорення та погодження змін. Постійне обговорення результатів спільної роботи на педагогічній, батьківській радах, раді учнівського самоврядування, раді закладу; формулювання пропозицій щодо внесення змін до системи партнерської взаємодії, їх ранжування, визначення найбільш конструктивних.

3. Корекція, унесення змін. Визначення недоліків у функціонуванні системи. Окреслення засобів та шляхів їх усунення.

На сьогодні найефективнішою формою залучення батьків до побудови соціального партнерства із закладом освіти вважається впровадження технології проектування моделі партнерської взаємодії із сім’єю.

Проаналізовані моделі взаємодії закладу освіти та сім’ї, форми і методи їх реалізації засвідчують, що в них відбилась ідея не лише про доцільність, а й про потребу поєднання зусиль батьків і педагогів у створенні сприятливого освітнього середовища для учнів.

Для того щоб вибудувати модель партнерства в класі, учителю треба:

1. Усвідомити, що підготовка до конструктивної взаємодії у суб’єктів освітнього процесу відбувається надто повільно і поступово. Отже, учителю варто набратися терпіння, намагаючись побудувати партнерські стосунки не лише з учнями класу, але й з їхніми батьками, ураховуючи можливості та бажання кожного бути учасником цього процесу.

2. Вивчити інтереси та уподобання учасників освітнього процесу і на їх основі розробити стратегічне планування розвивального середовища.

3. Опанувати навички ділового спілкування, яке базується на повазі, урахуванні думок та позицій співрозмовника.

4. Підтримувати власний ресурсний стан, знаходити резерви для особистісно-професійного зростання.

Основні етапи встановлення взаємодії сім’ї та закладу освіти:

— ознайомлення учасників взаємодії з її метою (правами та проблемами учня, правами й обов’язками сім’ї та закладу освіти);

— вивчення закладом освіти сім’ї, а сім’єю — закладу освіти в межах прав та обов’язків учасників освітнього процесу;

— виявлення можливостей і недоліків мети взаємодії, обговорення їх і вироблення спільного плану дій, залучення до його виконання;

— створення умов для взаємодії сім’ї, закладу освіти;

— формування позитивного ставлення до взаємодії учасників;

— організація та здійснення взаємодії у різних формах;

— контроль за здійсненням взаємодії з усіх боків, корекція цього процесу.

Партнерські відносини між учителями та батьками повинні бути міцними та різнобічними, особливо з батьками учнів початкової школи. Адже саме в цей період динамічно формується не тільки інтелектуальна основа особистості школяра, але й її моральні якості.

Особливе значення для встановлення ефективної взаємодії з батьками має період навчання учнів у початкових класах, коли батьки залюбки відвідують заклад освіти, цікавляться навчанням і поведінкою дитини. Це створює позитивні передумови для надання батькам психолого-педагогічної допомоги у сімейному вихованні дитини, її належному розвитку. Найбільш прийнятними для цього формами О. Пух та вважає батьківські збори, батьківський всеобуч, родинні свята, спортивні та культурно-масові заходи. Водночас визнається потреба упровадження в роботу з батьками елементів освітніх технологій, що дасть можливість розкрити нові грані співпраці, збагатити батьків психолого-педагогічними знаннями, розвинути навички продуктивного спілкування.

Діяльність батьків та педагогів в інтересах дитини є успішною лише в тому разі, якщо вони стануть союзниками. Важливо встановити партнерські відносини із сім’єю кожного учня, створити атмосферу взаємопідтримки та спільності інтересів. Зазвичай батьки виявляють активну діяльність на першому та другому році навчання учня в закладі освіти, проте до кінця четвертого класу їхня активність поступово згасає. Вони вважають учня вже самостійною особистістю, яка не потребує батьківської уваги та підтримки. Тому найпершим завданням закладу освіти є потреба активізації батьківської участі в освітньому процесі, віднаходження різних шляхів вияву інтересу батьків до шкільного життя своїх дітей.

Особливу увагу сучасні дослідники звертають на те, що взаємодія сім’ї та школи має полягати не лише в допомозі цих соціальних інститутів один одному, а й у розумному об’єднанні можливостей, зусиль в організації життєдіяльності школярів. Проте це стає можливим лише за умов організації взаємодії, виходячи з потреб та інтересів дітей і батьків, урахування специфіки конкретного навчально-виховного закладу, ґрунтування на принципах демократичності, рівноправності у відносинах між усіма партнерами цього процесу.

Стратегія взаємодії сім’ї і школи, вважає Т. Виноградова, має будуватися на системі педагогічних ідей, які є головними та актуальними для певного навчально-виховного закладу, а система реалізації всього процесу — визначатися багатоаспектним характером. Останнє полягає в тому, що педагоги під час розроблення цієї стратегії мають передбачити проблеми, які є актуальними для окремих сімей, вибудовувати роботу з батьками на принципі випередження, готувати батьків до розуміння стосунків із дітьми

та їхніх проблем. Важлива роль у цьому відводиться пропагуванню педагогічних знань із метою підвищення педагогічної освіти батьків.

Визначення стратегії взаємодії закладу освіти і батьків мають два аспекти, пов’язані зі способами завойовування школою авторитету в батьків. Це виявляється в такому:

• взаємодія сім’ї та закладу освіти: залучення батьків до життя закладу освіти, їхня освіта; узгодженість у підході до дитини; кваліфікована допомога та підтримка в складних педагогічних та життєвих ситуаціях; інформованість батьків про шкільне життя, освітній процес, усі можливості, які сім’я може використовувати для освіти своєї дитини, справедливе розв’язання конфліктів — усе це найважливіша умова авторитету школи серед батьків;

• на взаємодію закладу освіти та батьків найбільше впливає авторитет педагогічного колективу та окремих учителів, які створюють репутацію школи в місті, селі, сім’ї. Це зумовлено якістю освіти, яку здобувають учні в школі, досягненнями учнів за межами школи (перемоги в конкурсах, олімпіадах, змаганнях); ставлення випускників до школи, їх бажання приходити до школи й зустрічатися зі своїми вчителями та учнями; відносини між дитячим садком, який «надає» майбутніх учнів, і школою, між батьками майбутніх першокласників та їх педагогами;

• репутація закладу освіти визначається також уже накопиченим досвідом спілкування та взаємодії з батьками. Формальні, нецікаві класні та шкільні батьківські збори, виклики батьків до школи з метою не стільки об’єднати зусилля, а полаяти, пригрозити їм — усе це має серйозні наслідки (цей досвід передається від одних батьків до інших, «відбиває» бажання бувати в школі). Навпаки, зацікавлене ставлення школи до батьків, уміння в кожному учневі побачити його «я», позитивний початок, помітити успіхи, доповісти про це батькам, залучити батьків до загальношкільних справ — усе це сприяє зростанню авторитету школи і бажання батьків допомагати їй;

• звичайно, у кожному закладі освіти виникають конфлікти з батьками, та від того, як вони розв’язуються педагогами, залежить авторитет закладу освіти. Під час розв’язання конфліктних ситуацій важливо дійти згоди, а не поглиблення конфлікту. Сила переконання, коректність, педагогічна ретельність аналізу ситуації або вчинку учня, спільне міркування — усе це повинно спонукати батьків бачити в школі свого головного союзника у вихованні та навчанні учнів;

• навіть рутинна робота закладу освіти (заповнення документів, запис у щоденник, запрошення на збори або інший

загальношкільний захід, видача необхідної довідки) впливає на авторитет та репутацію школи, тож у визначенні стратегії взаємодії з батьками цей бік діяльності повинен бути врахованим;

• вагоме значення має зовнішній вигляд приміщень, куди запрошуємо батьків: неприбраний кабінет директора або його заступника, зала з розкиданими абияк атрибутами після концерту, незатишний клас — це не дрібниці, якщо директор прагне виробити тривалу стратегію взаємодії з батьками. Зовнішній стан шкільних приміщень — це освітнє середовище школи, що може викликати або активне неприйняття школи, або, навпаки, бажання бувати в ній і робити її ще кращою.

Отже, стратегія взаємодії керівника закладу освіти з батьками учнів — велика педагогічна проблема, це система, що поєднує зусилля великої кількості людей: педагогічного колективу, батьків, соціальних партнерів закладу освіти, адміністративного апарату для розв’язання великої кількості конкретних задач.

У контексті досліджуваної проблеми особливої уваги заслуговує теза Т. Виноградової про те, що програма взаємодії закладу освіти й сім’ї у найбільш важливих моментах має інтегруватися з виховною програмою закладу освіти й мати коротке формулювання проблем, форм і методів їх розв’язання.

Водночас до основних напрямів взаємодії сім’ї та школи пропонується відносити: залучення батьків до життя школи; досягнення узгодженості у підходах до виховання дитини; надання кваліфікованої допомоги та підтримки батькам і дитині у складних педагогічних та життєвих ситуаціях; інформування батьків про шкільне життя, освітній процес, про ресурси, які сім’я може використовувати для освіти своєї дитини, справедливого розв’язання батьківсько-дитячих конфліктів.

Цікавий підхід до взаємодії сім’ї та школи запропоновано Г. Кочетовою. В основу цього процесу покладено принцип впливу на сім’ю через дитину, згідно з яким у центрі педагогічної уваги постає дитина, яка через це стає своєрідним вихователем своїх батьків, хоча не завжди усвідомлює це. Дитина — це зв’язувальна ланка у співпраці школи та сім’ї, консолідуючий центр, головна фігура колективної педагогічної творчості, навколо якої вибудовується цілісний навчально-виховний процес, співорганізовуєть-ся мікросоціум. За цих умов дитина стає суб’єктом не лише навчальної, а й позакласної діяльності, а також власного виховання. Навіть більше, дитина стає активним суб’єктом спільної діяльності всіх учасників педагогічного процесу — учителів, учнів, батьків і зацікавленої у вихованні дітей громадськості. Батько та мати, бабуся й дідусь чи інші опікуни дитини є посередниками між молодшим школярем і школою, спрямовують і регулюють

ставлення дитини до вчителя, однокласників, до навчання загалом. Саме тому всі члени сім’ї повинні враховувати, що закладені в початковий період навчання установки дитини значною мірою зумовлюють ставлення особистості до навчання протягом усього її життя.

Так, на сторінках журналу «Початкова школа» у статті «Сімейне виховання — гарант морального становлення особистості» наголошується: «Ті великі завдання, які стоять нині перед школою і які вона не зможе розв’язати без постійної підтримки батьків, наполегливо вимагають гармонійної єдності в сімейному та шкільному вихованні. Проблеми відносин батьків і вчителів набувають особливого значення з першого дня дитини в школі. Ось чому має значно зрости увага до сім’ї. Знати все про дитину: про рівень її підготовленості до навчання, про її здоров’я, звички, схильності — не просто обов’язок педагога, а й потрібна умова успішного навчання маленьких школярів, турбота про те, щоб учитися було цікаво, необтяжливо, щоб дитина не відчувала себе занедбаною, має стати спільною справою і для батьків, і для вчителів» (М. Боришевський).

Автори статті «Школа і сім’я: точки дотику» М. Ворон, Ю. Найда зазначають: «Школа як суспільний інститут не може замінити сім’ю, розв’язати багато її соціально-економічних і матеріальних проблем. Вона покликана підіймати виховний потенціал, авторитет сім’ї за допомогою організації продуктивних взаємин із батьками своїх учнів. Отже, основа взаємодії «сім’я — школа» має визначатись такими напрямами: підвищення педагогічного рівня знань батьків у період усього навчання дітей у школі, консультування батьків з питань виховання психологами школи, узгодження виховних педагогічних дій педагогів і батьків, організація соціально-педагогічної допомоги сім’ї, спільне вироблення найбільш адекватних напрямів удосконалення виховання підростаючого покоління ».

Однак, попри наявні розбіжності, науковці й педагоги-практики у своїй більшості одностайні в тому, що взаємодія сім’ї та закладу освіти є важливим процесом, який має вагомі можливості для надання сім’ї психолого-педагогічної допомоги щодо виховання дітей, насамперед через підвищення педагогічної культури батьків. Програма цієї роботи має ґрунтуватися на широкому використанні різноманітних інтерактивних методів. Адже інтерактивна діяльність передбачає організацію і розвиток діалогічного спілкування її учасників, веде до їхнього взаєморозуміння, взаємодії в розв’язанні спільних, але значущих для кожного завдань. Залучення до діалогу виключає домінування однієї думки над іншими, навчає критично мислити, розв’язувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації, зважувати альтернативні думки,

ухвалювати продумані рішення, брати участь у дискусіях, спілкуватися з іншими людьми.

Основні напрями роботи з батьками:

— ведення характеристик сімей учнів (склад сім’ї, сфера зайнятості, освітній та соціальний рівень, проведення громадського огляду, особові справи учнів);

— організація діагностичної роботи щодо вивчення сімей (бесіди спеціалістів, діагностика емоційної та мовленнєвої сфер, показників здоров’я, рівня розвитку пізнавальної активності, вимірювання рівня вихованості, робота психологічної служби, індивідуальні та групові консультації батьків спеціалістами школи, органами місцевого самоврядування, амбулаторією загальної практики сімейної медицини);

— організація психолого-педагогічної освіти батьків (тематичні загальношкільні збори, система батьківських лекторіїв «Родинна Просвіта»;

— робота психологічної служби закладу освіти (заняття з елементами тренінгу, поради та рекомендації практичного психолога, педагога соціального, логопеда, вчителів-предметників, класних керівників, адміністрації школи, відкриті уроки та заходи, дні відкритих дверей);

— упровадження системи масових заходів із батьками, робота з організації спільної діяльності та відпочинку (проведення ярмарків, виступи батьків на батьківських зборах, спільні походи на природу);

— створення умов для забезпечення прав батьків на участь в управлінні закладом освіти, організації освітнього процесу (робота батьківських комітетів, залучення батьків до проведення педагогічних рад та нарад, роботи Ради профілактики школи, консультації адміністрації та психологічної служби закладу освіти);

— активне включення, за необхідності, у роботу сімей практичного психолога, бібліотекаря, педагога-організатора, вихователя ГПД (індивідуальні та групові консультації спеціалістами школи (тематичні та за запитом батьків), контроль та підтримка соціально неблагополучних сімей, анкетування з метою вивчення думки батьків щодо визначення пріоритетних напрямів роботи школи);

— розширення сфери додаткових освітніх послуг (функціонування ГПД, організація харчування дітей, робота гуртків, оздоровлення дітей улітку).

Отже, побудова ефективного партнерства закладу освіти та сім’ї

має здійснюватися у двох напрямах:

• підготовка педагогічного колективу школи до взаємодії з батьками;

• залучення батьків до процесу життєдіяльності школи.

Організація взаємодії закладу освіти й батьків учнів

Етапи діяльності

Завдання діяльності

Визначення основних принципів взаємодії із сім’ями учнів, формулювання стратегічних цілей партнерства

Створення соціально-педагогічних умов для подолання відчуження батьків від школи

Діагностика матеріально-технічних, професійних, кадрових, інформаційних та методичних ресурсів, які має школа

Виявлення проблем в організації соціально-педагогічної роботи, ступеня задоволеності суб’єктів освітнього процесу (якістю освітніх послуг, взаєминами в школі), їхніх потреб, їхньої активності тощо, створення банку ідей щодо поліпшення шкільного життя

Самодіагностика колективу школи

Вивчення професійного ресурсу школи: установок, професійних можливостей учителів, умов співробітництва, стилів педагогічного спілкування

Визначення шляхів досягнення ефективного партнерства сім’ї та школи

Підвищення поінформованості батьків про діяльність школи, рівня психолого-педагогічної компетентності вчителів і батьків

Навчання суб’єктів педагогічного партнерства

Розроблення тем педагогічної просвіти батьків і вчителів, програм відповідного навчання

Розроблення критеріїв ефективної роботи, результатів педагогічної взаємодії

Створення внутрішньошкільних структур (органів самоврядування, ради школи, батьківських комітетів тощо); розроблення локальних актів, що регламентують життєдіяльність дорослих і дітей у шкільному освітньому просторі; підвищення рівня компетентності (психолого-педагогічної — батьків, методичної — педагогів, життєвої — учнів)

Публічне обговорення програм дій із батьками

Аналіз стану роботи з батьками у школі (визначення позитивних здобутків та недоліків, виявлення найбільш активної частини батьківської громадськості)

Реалізація стратегії (системи роботи з батьками, окремих її етапів, заходів)

Системний контроль за виконанням плану роботи, надання необхідної підтримки вчителям через методичні об’єднання

Аналіз роботи з батьками

Періодичний моніторинг (збирання даних про рівень задоволення якістю взаємодії всіх суб’єктів освітнього процесу; відстеження запитів батьків, рівня їхньої педагогічної і правової компетентності; визначення переваг і недоліків, за якими спостерігається прогрес/регрес, формулювання пропозицій щодо корекції взаємодії)

Усвідомлюючи роль і значення інноваційного характеру діяльності як рушійної сили освітянських реформ, одна із шкіл розробила власну концепцію розвитку школи майбутнього « Школа -родина».

Школа-родина не лише новий тип школи, а й новий тип мислення, мікроклімату між головними учасниками навчально-виховного процесу: дитиною, батьками та вчителями; це сукупність цілеспрямовано створених умов, що забезпечують процес розвитку й саморозвитку учнів, учителів, батьків, членів громади.

«Школа-родина» — шкільний будинок, який об’єднує всіх у єдине багатство. Тут вчать дружити і любити. Кожен захищений. Шкільний будинок — це кузня знань, умінь міркувати в умовах краси, гри, фантазії, творчості.

«Школа-родина» — це майстерня, де виховують за допомогою духовних багатств народної культури і народних традицій, моральних цінностей, прищеплення дитині всього найкращого, що накопичено сім’єю, родом, народом.

Це пошук нового сенсу життя і нових форм життя, ідеалу добра, любові й правди, краси. У «Школі-родині» вчаться бути творцями. У ній створено умови, щоб кожен міг знайти справу до душі. І найвища творчість — розкриття та реалізація кожним учнем своїх потенціальних можливостей.

Місією «Школи-родини» є забезпечення єдності між головними учасниками освітнього процесу: дитиною, батьками й учителями з метою розвитку життєстійкості, життєздатності, жит-тєтворчості, життєвого потенціалу, життєвого успіху вихованців, створення комфортного родинно-сімейного простору життєдіяльності учнів.

Взаємодія учителів та батьків у межах педагогіки партнерства включає такі елементи:

• постійну комунікацію, яка дає можливість оперативно реагувати на будь-які зміни та проблеми (створення чатів чи груп у соціальних мережах та месенджерах, проведення відеобесід);

• неформальне спілкування (спільне святкування визначних подій та свят, які мають важливе значення для життя учнів та закладу освіти);

• усебічну допомогу й участь батьків в організації та проведенні свят, тематичних і позашкільних заходів;

• участь батьків у навчальному житті своїх дітей (добровільна допомога під час створення навчальних матеріалів та формування освітнього середовища, обмін життєвим та професійним досвідом).

Н. Волкова зазначає також, що процес спільної роботи з батьками буде ефективним за умови дотримання педагогом таких пси-холого-педагогічних правил та вимог:

— використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі;

— довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їхньої педагогічної культури й активності виховання;

— педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім’ї. Класний керівник — особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Хай якою здається сім’я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім’ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;

— життєстверджувальний, мажорний настрій під час розв’язання проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості.

Однією з перших теоретичні та прагматичні аспекти співпраці батьків і школи об’єднала професорка соціології університету Джона Хопкінса Джой Епштейн. Ще 1982 року вона зініціюва-ла низку досліджень, які засвідчили залежність якості освіти від ефективності співпраці батьків, учителів і адміністрації школи.

1996 року дослідниця разом із послідовниками узагальнила рамкові умови, що включають шість основних типів активностей батьків, що поєднують відносинами партнерства сім’ю, школу та громаду:

• батьківство: сім’ї мають забезпечувати здоров’я та безпеку дітей, створювати вдома середовище, що заохочує до навчання; школи ж повинні забезпечувати сім’ї навчанням та інформацією, щоб допомогти зрозуміти своїх дітей та сприяти їхньому розвитку;

• спілкування: школи мають бути підзвітними родинам і надавати їм інформацію про прогрес у школі та успішність учнів; засоби спілкування мають відповідати культурним особливостям батьків, і процес повинен бути двонаправленим;

• волонтерство: батьки можуть зробити значний внесок у середовище та функції школи; школи можуть отримати максимальну віддачу від цього процесу через створення гнучких графіків, що відповідатимуть таланту й інтересам батьків потребам учнів, учителів і адміністраторів;

• навчання вдома: батьки можуть допомагати своїм дітям у діяльності, пов’язаній зі школою, за методичної підтримки вчителів;

• ухвалення рішень: школи можуть дати батькам значущі ролі в ухваленні рішень у школі та допомогти їм максимально використовувати їх; ця можливість повинна бути відкритою для

всіх верств громади, а не тільки для людей, які мають найбільше часу та енергії, щоб витрачати на шкільні справи;

• співпраця з громадою: школи повинні координувати роботу та ресурси громади, бізнесу, коледжів або університетів, а також інших груп для поліпшення шкільних програм, сімейних практик і навчання та розвитку учнів; школи можуть допомогти сім’ям отримувати доступ до допоміжних послуг, що надаються іншими установами, такими як охорона здоров’я, культурні заходи, послуги репетиторів та програми післядипломно-го догляду за дітьми.

Показниками готовності батьків до взаємодії є:

• позитивне ставлення до педагогічного колективу та своєї участі в життєдіяльності закладу освіти;

• бажання відвідувати обов’язкові заходи для батьків;

• зацікавленість у справах дітей, класу, закладу освіти;

• здатність здійснювати конструктивне спілкування і взаємодію з педагогами й адміністрацією закладу освіти;

• бачення своїх місця і ролі у взаємодії із закладом освіти.

Л. Іщук у своїх дослідженнях наголошує, що у співпраці з батьками основним постулатом розвитку стосунків є перенесення їх у горизонтальну площину, учителі та батьки мають одну мету — виховати успішного, адаптованого до життя громадянина. І це, мабуть, на її думку, основний принцип, за яким мають бути вибудовувані взаємини батьки — школа.

Л. Іщук виокремила різні типи батьків:

1. Батьки-партнери: 1-й тип — зазвичай добре навчалися в школі, вихідці з благополучних родин, у яких батьки мали високий соціальний статус у селищі. Батьки цікавилися їхнім навчанням, проте зазвичай вони мали досить свободи у своїх вчинках і, розуміючи відповідальність, яку на них покладала ця свобода, не переходили межу. Таку ж свободу надають дітям, проте завжди підтримають учителя, якщо останній має рацію; 2-й тип — погано навчалися в школі, із покоління в покоління заслуговують свій авторитет важкою працею, їхні родини поважають у селищі. Вважають своїм обов’язком допомагати вчителю, а обов’язком дітей — дослухатися до вчителя.

2. Батьки-агресори: 1-й тип — добре навчалися в школі, але не мали авторитету серед однолітків і отримували мало уваги від учителів; вважали себе недооціненими і звинувачували в цьому батьків і вчителів. Це зазвичай вихідці з родин, що дали другий тип батьків-партнерів; 2-й тип — погано навчалися в школі, але вважають, що вони і «так розумніші за всіх», і діти ходять в школу не за знаннями, а «бо так треба». Тому кожне звернення викликає в них агресію.

3. Батьки-інфантильні — це тип батьків, які з усім погоджуються, але нічого не роблять. Якщо є проблема з дитиною, вони це визнають і чекають, що саме все розв’яжиться; якщо потрібно зробити щось суспільно корисне — погоджуються, але нічого не роблять. Такі батьки виростають із дітей, які гарно вчилися в школі, але не були задіяні ні в якій позакласній роботі, були безініціативні. Тому в них не вибудовується кар’єра, і вони схильні вважати, що нічого змінити не можуть, до них несправедливе життя.

4. Батьки-циклічні — це батьки, які періодично згадують, що в них є діти. Загалом це батьки сімей зі складними життєвими обставинами, які зловживають алкоголем. Такі батьки виросли в таких самих сім’ях. Вони завжди перекладають свої провини на когось іншого, в основному — на школу, скаржаться в усі інстанції.

Модель партнерської взаємодії закладу освіти з батьками (за Л. Іщук)

На думку Л. Іщук, Зірки — це, звичайно, батьки-партнери, але за неправильного використання їхнього потенціалу можуть перейти в групу батьків-інфантильних. Темні конячки — це батьки-агресори, тому що їх найлегше перетворити на Зірок, але у разі неправильного підходу можна отримати Кульгаву качку. Біда Дійних корів (батьки-інфантильні), що вони практично ніколи не перетворюються на Зірок, але стають Кульгавими качками. Кульгаві качки (батьки-циклічні), як не гірко про це говорити, це найбільш проблемна категорія. Маючи таке унаочнення (див. схему, розміщену вище), буде легко спланувати роботу з батьками та відпрацювати стратегію поведінки вчителя та адміністрації.

 

 

Це матеріал з посібника "Організація взаємодії з батьками учнів початкової школи" Бабко, Банах

 



Попередня сторінка:  1.2. Особливості успішної організації п...
Наступна сторінка:   1.4. Ефективні форми налагодження партн...



^