Інформація про новину
  • Переглядів: 10
  • Дата: 18-11-2021, 18:33
18-11-2021, 18:33

4.1. Особливості виховання сучасних «нестандартних» дітей

Категорія: Методичні матеріали





Попередня сторінка:  3.1. Оновлення адміністративної роботи ...
Наступна сторінка:   4.2. Методи позитивного виховання

Розділ 4

Просвіта батьків: методи позитивного виховання і налагодження ефективного співробітництва з дітьми

«Сини — мої, багатство — моє», — так мучиться дурень.

Адже він сам не належить собі.

Звідки ж сини? Звідки багатство?

Дхаммапада

 

Чимало батьків сьогодні відчувають труднощі у вихованні своїх дітей. Зараз діти складні, незвичайні, цікаві, надміру чутливі, прагнуть усе пізнати, усе пережити. Вони нерідко є і великим благословенням у житті і найбільшим викликом одночасно. Відчуваючи себе особистостями, діти часто змушені боротися з довколишнім світом дорослих, який не розуміє їх. Діти обстоюють своє право бути самими собою і діяти так, як вважають за необхідне. їх вроджені знання, особливе світовідчуття вимагають вільного самовираження. Дорослі часто не розуміють ані мотивів учинків, ані дій цих дітей, оскільки самі забули доступ до своїх внутрішніх резервів. Звідси — безуспішні спроби контролювати дітей, які ведуть до бунту і протесту останніх, а також провокують психосоматичні хвороби, яких могло би зовсім не бути.

До того ж діти володіють підвищеною чутливістю до колективного середовища, у якому живуть (сім’я, школа, суспільство). Ця сприйнятливість може завдати шкоди дитині, коли вона потрапляє у негативну атмосферу. Дитина, як дзеркало, приймає на себе і відбиває неблагополуччя середовища через свою поведінку (зокрема, через гіперактивність і некерованість), даючи дорослим привід замислитися.

У багатьох випадках таку «дзеркальну» поведінку починають лікувати медикаментозно, що може пригнічувати природні психічні особливості дитини. Рекомендують спочатку знайти причину неадекватної поведінки дитини (у разі ускладнень ліпше звернутися до фахівця), і тільки потім уживати якихось заходів. Часто достатньо роботи матері чи батька над собою.

Кожна дитина народжується надзвичайно розумною, але сім’я зазвичай робить із неї посередність, бо жити з розумною дитиною клопітно. Вона сумнівається, вона повна скептицизму,

вона ставить запитання, вона не слухається, бунтує. А для сім’ї зручно, коли дитина слухняна, яка буде з готовністю йти за старшими, імітувати.

Реальною життєвою загрозою для сучасних дітей є криза інтеграції у суспільство. Батьки часто звертаються до психолога з проблемою, що їхні діти здаються їм не такими, як інші, не такими, якими вони самі були в дитинстві. Проте дитина не може і не повинна бути копією своїх батьків. У сучасному інформаційному суспільстві глибший, ніж раніше, конфлікт поколінь. Батькам варто подивитися на свою дитину як на представника нової генерації...

Нерідко проблеми виникають, коли дитина потрапляє в дитячий колектив (садок, школу), вчиться будувати стосунки з однолітками та дорослими. Якщо дитина була улюбленцем у сім’ї, їй все дозволяли, для неї адаптація в соціумі може стати справжнім випробуванням. Перші кроки соціалізації можуть бути болючими і для дитини, і для батьків. Головне — не вдаватися у крайнощі: або «усі погані, тільки моя особлива дитина має рацію», або протилежне — «у всіх діти як діти, а в мене...».

Батькам важко бути об’єктивними щодо власної дитини. Часто ми лукавимо самі із собою. Міркуючи про те, що дитина росте «не така», варто доводити думку до кінця: може, так зручно вчителеві або вам? Непросто відмовитися від виплеканого образу «гідного» спадкоємця. Проте дитина не лише плід сімейного виховання. Це не «чиста дошка» (tabula rasa), на якій різні соціальні інститути (сім’я, школа, соціум) малюють свої візерунки, створюючи гвинтик соціальної машини. Це вже від народження певною мірою сформована особистість зі своїми здібностями, задатками, талантами, місією і призначенням. Кожна дитина має свій унікальний набір генів; різноманітні здібності і нахили. Найкраще ставитися до своєї дитини як до істоти, з котрою ще потрібно буде детально познайомитися і постаратися зрозуміти й прийняти її саме такою, якою вона є. Ми ж часто є загадкою самі для себе, тому непросто зрозуміти своїх дітей.

Дізнаючись про довірене нам юне створіння, ми зробимо багато відкриттів — приємних і не дуже. Ми будемо дивуватися, захоплюватися і впадати у відчай, радіти, сумувати й гніватися; шукати у своєму родоводі предків із такими ж рисами, «вираховувати» згубні впливи поза родиною. Прийнявши дитину такою, якою вона є, ми зможемо м’яко коригувати її характер і поведінку: заохочувати і розвивати позитивні риси, а негативні — згладжувати і, якщо можна, трансформувати у чесноти. Але буває, що батькам подобається, що їхня дитина не така, як усі, вони свідомо нехтують реальними проблемами соціалізації дитини, навіть не роблячи спроб вводити свою дитину у прийнятні для суспільства межі.

У такому разі необхідна робота з батьками психологів, соціальних

педагогів, учителів.

Досить часто батьки самі культивують у своїх дітях «манію відмінності», роблять зі своєї дитини «білу ворону». Дитина перебуває у своєрідній групі ризику, якщо:

• у родині заведено протиставляти себе іншим людям: ми кращі, гірші, бідніші, багатші, розумніші; ми — аборигени чи люди приїжджі тощо;

• сім’я живе замкнуто, і в ній до стороннього ставляться завжди з підозрою, як до джерела можливих неприємностей і навіть небезпек;

• критикувати інших — це звичний спосіб спілкування між дорослими;

• дитину постійно порівнювати з однолітками і повторювати, що вона не така, як усі: дужча, слабша, розумніша, дурніша;

• дитина звикла, що вона завжди має рацію, а в усіх конфліктах і негараздах винні інші;

• її виховують у неповній сім’ї, і батько чи мати свідомо чи несвідомо прагне «зациклити» сина або доньку на собі;

• дитина стає для батьків (чи одного з них) засобом самоствердження;

• малюка виховує мама (бабуся), яка зводить свою життєву місію лише до виховання;

• літні батьки роблять із дитини « маленького старого »;

• у сім’ї переважають крайнощі у методах виховання. Однаково небезпечні як вседозволеність і потурання, так і жорсткий авторитарний стиль, постійна критика дитини;

• малюк обмежений у спілкуванні з однолітками і переважно задовольняється компанією дорослих;

• у родині існують серйозні психологічні проблеми між дорослими;

• батьки у грубій формі намагаються «переламати» деякі вроджені риси дитини замість того, щоб м’яко їх коригувати і створювати умови для розвитку альтернативних якостей.

У батьків немає приводу серйозно непокоїтися, якщо:

• дитина задоволена життям і не стурбована тим, що вона «не така»;

• вона не пригнічена і не агресивна;

• у неї нормальні стосунки з однолітками, а її особливості не відштовхують від неї інших дітей;

• вона вміє спілкуватися з дорослими, підпорядковуватися і слухатися;

• дитина не протиставляє себе іншим, не бачить довкола ворогів, доброзичлива до людей і ставиться до них із повагою;

• думки, що вона в чомусь не така, з’явилися у неї в перехідному віці, що трапляється часто.

У батьків є серйозний привід підозрювати, що їхня дитина — «біла ворона» (у гіршому розумінні), якщо:

• вона відчуває відчуженість і усуненість, стала ізгоєм у дитячому колективі;

• є підозра, що у неї розвинувся синдром жертви, яким вона провокує однолітків на те, щоб її кривдили;

• вона звикла привертати увагу до себе у нездоровий спосіб (робить гримаси, дражниться, зачіпає сильніших за себе);

• дитина не має друзів серед однолітків, завжди про всіх відгукується погано.

Якщо батьків крають сумніви, що їхня дитина не така, як усі, психологи дають такі поради.

• Постарайтеся якнайчіткіше сформулювати, у чому саме ви бачите відхилення від норми у розвитку і поведінці вашого малюка.

• Запитайте у психолога чи пошукайте в будь-якому посібнику з вікової психології, чи не підпадає «особлива» поведінка вашої дитини під норму для її віку.

• Задумайтеся над тим, що саме є для вас приводом для занепокоєння: те, що вашу дитину критикують; вона має погані оцінки; складні стосунки з однолітками, чи ж вона просто створює певні незручності дорослим; не виправдовує ваших надій і не тішить ваше самолюбство.

• Проаналізуйте, чи не культивує хтось у родині ідеї «особливості» дитини.

• Постарайтеся помістити дитину в адекватне її запитам середовище: «занадто розумну» — у спецшколу для обдарованих дітей; дитину, яка «не тягне» точні науки, — у гуманітарний клас; непосидючу — у спортивну секцію; тишка — у гурток малювання тощо. Важливо, щоб дитина обов’язково мала можливість спілкуватися з дітьми зі схожими інтересами і звикла відчувати себе на висоті.

Водночас потрібно піклуватися про те, щоб дитина розвивала і ті риси, яких їй бракує (терплячість, уміння гратися з іншими дітьми, готовність ділитися, здатність зважати на інтереси інших тощо).

Якщо ви відчуваєте, що не впораєтесь із ситуацією, проконсультуйтеся з неврологом і психологом стосовно вашої дитини. Проте слід довіряти не тільки фахівцям, а й своїй інтуїції. По-перше, варто ретельно вибирати досвідченого фахівця. По-друге, ніхто краще за вас не знає вашої дитини і тієї атмосфери, в якій вона виховується, і ніхто не візьме на себе відповідальність за вашу дитину.

 

 

Це матеріал з посібника "Організація взаємодії з батьками учнів початкової школи" Бабко, Банах

 



Попередня сторінка:  3.1. Оновлення адміністративної роботи ...
Наступна сторінка:   4.2. Методи позитивного виховання



^