Інформація про новину
  • Переглядів: 10
  • Дата: 18-11-2021, 18:34
18-11-2021, 18:34

4.2. Методи позитивного виховання

Категорія: Методичні матеріали





Попередня сторінка:  4.1. Особливості виховання сучасних «не...
Наступна сторінка:   4.3. Чого діти очікують від дорослих

Сьогодні світ переживає кризу виховання. Дитяча і підліткова злочинність, занижена самооцінка, синдром дефіциту уваги та гі-перактивність, наркоманія, рання вагітність, дитячі депресії, самогубства... У чому корінь проблеми? Серед батьків і вихователів побутують різні погляди: у застарілих методах виховання; у вседозволеності; у негативних змінах у суспільстві; у засиллі реклами, насильства тощо.

Але слід зрозуміти, що проблеми дітей починаються вдома і можуть бути розв’язані ще там. Зміни в суспільстві — вагомий чинник, але саме від батьків залежить, чи виростуть їхні діти сильними, упевненими в собі, здатними до співробітництва і співпереживання. Якщо батьки хочуть, щоб діти могли впевнено почуватися у вільному світі, який базується на принципах свободи і прав людини, треба виховувати їх за допомогою найбільш ефективних і сучасних методів. Виховання має базуватися на любові, а не на страху.

Батьки, яким не вистачає психолого-педагогічного такту, і досі прагнуть контролювати дітей за допомогою тиску, страху і почуття провини. Щоб мотивувати добру поведінку, дітям навіюють, що вони можуть заслужити гарне ставлення тільки послухом. Нечемну дитину неосвічені в педагогічному плані батьки називають свавільною і нерідко прагнуть зламати її волю. З погляду позитивного виховання основою для розвитку в дитині духу співпраці, упевненості в собі та чуйності послуговує саме виховання сильної волі. Треба розвивати волю дитини, а не ламати її.

Позитивний підхід спрямований на виховання не слухняних, а чуйних дітей, які підкоряються правилам не зі страху, але діють спонтанно і приймають рішення, йдучи за велінням серця. І якщо такі діти не обманюють, то не лише тому, що це проти правил, а тому, що вони чесні та справедливі. Мораль для них не є чимось нав’язаним ззовні — вона йде зсередини, вихована співпрацею із батьками.

Завдання дорослих — не привчити дітей сліпо підкорятися. Позитивне виховання прагне до створення упевнених у собі лідерів, здатних творити свою долю самостійно, ставати авторами свого життя, а не жертвами обставин. Упевнені в собі діти чітко усвідомлюють, хто вони і чого хочуть досягти. Сильні діти менше піддаються впливу з боку однолітків і не відчувають потреби бунтувати, щоб утвердити себе. Вони думають своєю головою, але водночас відкриті для допомоги і підтримки з боку батьків і наставників. Коли такі діти дорослішають, їх не стримують забобони оточення. Вони йдуть за своїм внутрішнім компасом і ухвалюють рішення самостійно.

Світ довкола нас змінився — змінилися і діти. Виховання, що базується на страхові, більше не впливає на них. Методи, основою яких є залякування, насправді лише послаблюють контроль дорослих. Погроза покарання тільки налаштовує дітей проти батьків і спонукає їх до бунту. Крик чи удар уже не допомагають установити контроль над дитиною, а вбивають у ній бажання слухати і співпрацювати. Сьогодні діти набагато розумніші, ніж раніше. Вони розуміють, якщо дорослі поводяться нечесно, і не схильні терпіти це. Вони бунтують. Покарання і погрози перекривають канали спілкування між батьками та дітьми. Замість того, щоб сприяти розв’язанню проблеми, батьки стають її частиною. Використовуючи покарання, ви стаєте дитині ворогами, від яких треба таїтися, а не батьками, які в змозі підтримати. Якщо батьки кричать на дитину, це тільки притуплює її здатність слухати. Щоб досягти успіхів у навчанні, конкурувати в умовах вільного ринку і будувати міцні взаємини з іншими людьми, сучасній людині необхідно оволодіти мистецтвом спілкування. Найкраще дитина вчиться цього мистецтва, коли вислуховує батьків, а батьки її. Діти прислухаються до батьків, якщо ті прислухаються до дітей.

Сьогодні діти володіють більшим творчим потенціалом, ніж раніше, але водночас гостріше реагують на зовнішні умови. Оскільки діти стали чутливішими, вони активніше відповідають насильством на насильство.

У наші дні молоде покоління найкраще вчиться поважати інших не через острах, а за допомогою наслідування. Діти завжди запрограмовані на наслідування батьків. Наслідування і співробітництво для дітей — дуже важливі механізми навчання, соціалізації. Методи виховання, що базуються на залякуванні, обмежують природний розвиток дітей; при цьому виконання батьківського обов’язку приносить менше радості і забирає більше часу.

Сучасні діти не потребують мотивації страхом і покаранням. Вони володіють уродженою здатністю відрізняти добре від поганого — треба тільки дати їм можливість розвинути цю якість. Замість того, щоб мотивувати їх до належної поведінки за допомогою покарання і залякування, можна використовувати заохочування, а також їхнє природне здорове бажання принести батькам радість.

Американський психолог і письменник Джон Ґрей переконує, що необхідно доносити до дітей такі важливі принципи:

Відрізнятися від інших — нормально.

Помилятися — нормально.

Проявляти негативні емоції — нормально.

Хотіти більшого — нормально.

Виражати свою незгоду — нормально, але пам’ятай, що мама і тато — головні.

Використовуючи методи та принципи позитивного виховання, ми можемо розвинути в дитині якості, потрібні для досягнення успіху в житті. Ось деякі з них: уміння прощати інших і себе, ділитися, дочекатися здійснення своїх бажань, почуття власної гідності, терпимість, наполегливість, повага до інших і до себе, дух співробітництва, чуйність, упевненість у своїх силах, здатність бути щасливими.

Батькам рекомендовано якнайбільше розмовляти з дітьми, намагатися брати участь у подіях разом із ними. Якщо ви скажете своїй дитині: «Я зайнятий і не чіпляйся зараз до мене» — вона вийде на вулицю і знайде собі заняття самостійно. Вона зрозуміє, що вам просто нічого їй сказати.

Давати дітям накази — неефективно: «Не запитуй, не розмовляй...». Діти запитують: «Чому? Чому я повинен це робити?» або стверджують: «Якщо я повинен зробити це, я зроблю по-своєму». Сучасні діти не визнають придуманих нами правил, вони хочуть, щоб ми справді були для них батьками: турбувалися про них, не жаліючи власного часу, причому робили це не формально, а щиро. Вони переконані, що головне — все робити від душі, з любов’ю, а не так, як вважається правильним.

Батькам також слід пам’ятати: якщо ви хочете бути зі своїми дітьми — будьте з ними! Будьте присутні у моменті «тут і зараз» , тому що вони чудово відчувають, де ви мислено перебуваєте: з ними чи десь в іншому місці. Якщо ви думаєте про щось інше, то скажіть: «Мені треба відволіктися на деякий час». Головне — бути чесними із собою і з ними.

Батьки повинні визнавати, поважати і підтримувати процес природного зростання своїх дітей. Від них не вимагається формувати з дітей таких людей, якими вони, на думку батьків, повинні стати. Однак батьки відповідальні за те, щоб дати їм мудру підтримку, коли йдеться про розвиток їхніх вроджених талантів чи сильних якостей. Дітям не треба, щоб батьки їх поліпшували, але їхнє зростання залежить від батьківської підтримки. Батьки надають родючий ґрунт, на якому розкриється їх потенціал і виростуть плоди їхньої величі. Усе інше вони в силах зробити самі. У розумі, серці та тілі кожної дитини вже є план її розвитку.

За допомогою методів позитивного виховання батьки сприяють процесу природного росту своїх дітей, надмірно не втручаючись у нього. Без розуміння природних шляхів розвитку дитини батьки схильні переживати непотрібне розчарування, неспокій і провину і через нерозуміння блокують чи пригнічують розвиток своїх дітей у деяких напрямах.

У кожної дитини своє неповторне призначення. Прийнявши цей факт, батьки можуть заспокоїтися, розслабитися і не брати на себе відповідальність за будь-яку проблему, що виникає

в дитини. Наше завдання — допомогти дітям успішно долати перешкоди. У кожної дитини унікальний набір завдань і талантів, і ми не можемо змінити те, якими їм бути. Але нам під силу подбати про те, щоб у дітей були можливості досягти найкращих результатів.

У важкі часи, якщо нам починає здаватися, що з нашими дітьми не все гаразд, треба просто згадати, що вони — діти нової епохи. Перешкоди, які доводиться долати дітям, допомагають їм здобути силу і розвинути характер.

• Дитина не навчиться прощати, якщо їй прощати нема кого.

• Дитина не розвине в собі терпіння чи вміння дочекатися здійснення своїх бажань, якщо зразу давати їй все, чого вона хоче.

• Дитина не навчиться приймати власні недоліки, якщо довкола неї всі бездоганні.

• Дитина не навчиться співпрацювати, якщо все завжди відбувається так, як їй хочеться.

• Дитина не розвине свій творчий потенціал, якщо за неї все будуть робити інші.

• Дитина не навчиться співчуття і поваги до інших, якщо вона не бачить, що інші люди також переживають біль і невдачі.

• Дитина не розвине в собі відвагу й оптимізм, якщо їй не доведеться стикатися з неприємностями.

• Дитина не розвине наполегливість і силу, якщо все дається легко.

• Дитина не навчиться виправляти свої помилки, якщо їй невідомі труднощі, невдачі та промахи.

• Дитина не розвине почуття власної гідності та здорову гордість, якщо не буде долати перешкоди й досягати чогось.

• Дитина не розвине в собі самодостатність, якщо їй не знайоме почуття ізоляції і неприйняття.

• Дитина не розвине в собі цілеспрямованість, якщо у неї нема можливості протистояти авторитету і досягати бажаного. Життєві труднощі допомагають дитині стати сильнішою і пробуджують те краще, що в ній закладено. Метелику доводиться докласти величезних зусиль, щоб вибратися з кокона. Якщо, прагнучи допомогти йому, ви розріжете кокон, то метелик незабаром помре. Ці зусилля необхідні йому для того, щоб розвинути м’язи крил.

Кожна дитина неповторна. У кожної є свої особливі таланти, проблеми і потреби. За типом засвоєння знань діти діляться на три категорії: бігуни, ходоки й стрибуни. Бігуни навчаються дуже швидко. Ходоки навчаються «рівно», їх успіхи неважко помітити збоку. Стрибунів виховувати найважче. Створюється враження, що ці діти взагалі не вчаться і не досягають ніяких успіхів. Але

раптом вони здійснюють стрибок і набувають знання і навички одночасно. Навчання забирає у них більше часу.

Щоб почувати себе впевнено, дітям завжди потрібно знати, що їх чують, але водночас завжди усвідомлювати провідну роль батьків. У дітях закладена одна базова установка: у нетрах душі вони хочуть дати радість батькам. Методи позитивного виховання посилюють цю установку, і, як наслідок, діти охочіше слідують волі та бажанням батьків. Ніколи не пізно стати добрим батьком чи матір’ю і надихнути дітей на повноцінну співпрацю.

Бути батьками означає віддавати більше, ніж ти коли-небудь вважав за можливе, проявляти безмежну відданість дитині. Для людини, яка хоче завести сім’ю, немає нічого необхіднішого, аніж вивчення мистецтва виховання. Бути батьком чи матір’ю — нелегке завдання, але і найбільш вдячне. Це колосальна відповідальність і водночас велика честь.

Борсання з боку у бік не дадуть результатів. Якщо сьогодні ви будете ставитися до дитини як до істоти доброї і невинної, а за тиждень поб’єте її за погану поведінку, то нічого доброго цим не досягнете. Щоб дитина добре до себе ставилася, треба не примушувати її ставитися до себе погано. Якщо хочемо, щоб дитина була впевнена в собі, не варто керувати нею за допомогою залякування. Якщо хочемо, щоб вона поважала інших, то повинні навчитися виявляти до неї ту повагу, на яку вона заслуговує. Не можна забувати, що дитячі переживання глибоко впливають на подальший перебіг життя і долю людини.

Сьогодні перед нами стоїть завдання заново створити мистецтво виховання. Завдання батьків не лише в тому, щоб виховати своїх дітей як відповідальних і успішних дорослих. Треба насамперед виплекати те, що в них уже закладено, дати дитині можливість розвинути й проявити свій потенціал.

Традиційні виховні методи та підходи, які були ефективні в минулому, уже непридатні. Сучасні діти відрізняються від своїх попередників. Вони краще усвідомлюють власні почуття, а отже, володіють більш розвинутою самосвідомістю. Таке зрушення у свідомості означає і зміну потреб. Позитивне виховання — це перехід від методів, які базуються на залякуванні, до методів, що базуються на любові й прийнятті.

Виховні методи, що базуються на любові, вступають у суперечність з інстинктивними реакціями людини, яка відчуває, що втрачає контроль над ситуацією чи боїться його втратити. Підхід, побудований на любові, спрямований на те, щоб спонукати дитину до співпраці, не лякаючи її покаранням. Залякування (батьком, екзаменами, ременем та інші погрози) призводять тільки до тривог і депресії.

Якщо дитина сприйнятлива, відкрита і здатна тонко відчувати, — а саме такі сучасні діти, — то застосоване до неї насильство відразу виплескується назовні. Якщо не використовувати нові засоби контролю над дітьми, вони будуть розвивати в собі здатність до насильства та ірраціональних учинків. Агресія і бунт або виливаються назовні, або згортаються всередину, призводячи до розвитку заниженої самооцінки. Тоді діти ненавидять як інших, так і себе.

Сцени насильства і підлості, які вони спостерігають через свої гаджети, притуплюють здатність дітей розвивати в собі здорову невинність, умиротворення і чутливість, почуватися упевнено, розслаблено й спокійно. Надто багато фільмів, навіть якщо вони не містять сцен насильства, можуть стати причиною емоційного перевантаження дітей. Надмірне навантаження на органи чуття призводить до перезбудження нервової системи, і дитина стає дратівливою, вимогливою, емоційно неврівноваженою, гіперак-тивною, примхливою, надміру чутливою і відмовляється співпрацювати зі старшими. Надто інтенсивна стимуляція чинить нездоровий вплив. Але не варто переоцінювати роль гаджетів, оскільки їх дія неспівмірна з впливом батьківської виховної філософії та практики. Батьки мають можливість впливати на дітей набагато сильніше.

Якщо вдома дитина постійно стикається з проявами агресії і погрозою покарання, то у хлопчиків розвивається гіперактив-ність, синдром дефіциту уваги. У дівчаток домашня агресія зазвичай призводить до таких саморуйнівних тенденцій, як занижена самооцінка і порушення апетиту.

Водночас м’яке виховання таке ж неефективне, як старі методи залякування. Не можна давати дітям надто багато свободи, якщо ви не досягаєте того, щоб вони поводилися як належить. Відмова від залякувальних методів минулого призводить до позитивного результату тоді, коли заміняти їх чимось іншим, більш дієвим. Хоча у сучасних дітей нові потреби, їм так само необхідне керівництво батьків. Інакше, як би ви не любили свою дитину, вона вийде з-під контролю.

Вони не схильні сліпо вірити авторитетам, а схильні до творчості, співпраці, співчуття, довіри та любові. Використовуючи методи позитивного виховання, дорослі не просто полегшують собі виконання своїх батьківського чи вчительського обов’язків, а й набувають можливості дати своїм дітям набагато більше, аніж давали батьки у минулому.

Понад сто років тому ніхто не приділяв такого великого значення інтроспективному дослідженню найглибших почуттів, бажань і потреб. Питання виживання і безпеки турбували людей більше, ніж власні емоції. Багато хто просто не усвідомлював

своїх емоційних і психологічних потреб. Змінився світ, змінилися і діти. Ми живемо в епоху колосального зрушення у світовій свідомості. З цією зміною наш внутрішній світ набув більшого значення. Такі якості, як любов, співчуття, здатність до співпраці та вміння прощати перестали бути просто високими філософськими концепціями, а увійшли у повсякденне життя.

Зміна колективної свідомості людства містить еволюцію совісті та розуму. Якщо люди нездатні самі усвідомлювати, що добре, а що погано, їм необхідні численні правила, слідування яким забезпечується шляхом покарань. Якщо ж людина здатна розвинути у собі совість, то потреба в покаранні стосовно неї відпадає. Замість того, щоб учити дітей, що добре, а що погано, формуючи чорно-білу картину світу, позитивне виховання зосереджується на тому, щоб пробудити їхню внутрішню здатність відрізняти добре від поганого, знаходити відповідь у власній душі.

Про це вчив видатний український мислитель і педагог Памфіл Юркевич (1826-1874). На думку П. Юркевича, мистецтво жити за законами істини, добра і краси, а не лише мистецтво досягати щоденних життєвих цілей — ось ідеал освіти. Окультурення духовних сил здійснюється лише в умовах морального натхнення, любові та радості, що становлять найістотнішу основу всього доброго і досконалого в живій особистості людини.

Юркевич розвиває ідею єдності сутнісних сил людини: розуму, почуття і волі, і на цій основі розбудовує концепцію цілісної освіти духу. Розум без чуйного серця і твердого характеру, або ніжне серце і безхарактерність, або твердий характер, але неосвічений розум — усе це жалюгідні явища, які походять від однобічного і нерівномірного розвитку людини. Освіта розуму, освіта серця і освіта волі — культура цих особистісних сил разом становить цілісну освіту духу.

Освіта духу — це щось вище за навчання або виховання. Найістотнішою умовою здоров’я і досконалості людського духу є почуття прекрасного, істинного і доброго, певна очевидність естетична, логічна і моральна, що ніби випромінюється зсередини духу («духовна просвіта»). Освічений дух розрізняє істину від омани, добро від зла, прекрасне від потворного. Розвиток естетичного смаку, совісті та мислення і є освітою духу. Освіта підпорядкована ідеї добра: освічена людина знає добро, любить добро і має сили творити добро. Завдання освіти — окультурення духовних сил, ушляхетнювання душевних настроїв, мистецтво жити за законами істини, добра і краси. Освіта є багатогранним процесом розвитку духовності, входження особистості «у щось Цільне і Справжнє, Вільне і Благородне».

Совість — це і є наша внутрішня здатність відрізняти добре від поганого. У минулому люди інколи описували совість як тихий

внутрішній голос. Те саме внутрішнє знання, але застосоване для пізнання світу, називається інтуїцією. Якщо його застосувати до розв’язання проблем, то це творчі здібності. У сфері людських взаємин воно перетворюється на здатність любити (або бачити добре у будь-якій людині) і прощати без усяких попередніх умов. Розвиток інтуїції — це найдорогоцінніший дар, який можуть дати батьки дитині. Діти володіють вродженою здатністю розвивати в собі це внутрішнє знання. Вроджена чутливість забезпечує їм цю можливість, але вона ж може спонукати дітей до саморуйнування, якщо застосовувати до них застарілі методи, що базуються на залякуванні. Діти володіють потенціалом розвитку совісті, але для того, щоб цей потенціал був реалізований, потрібні певні умови.

Позитивне виховання пробуджує в дітях цей внутрішній потенціал. Налагоджуючи зв’язок зі своєю совістю, діти поводяться добре, але не підкоряються сліпо. Вони поважають батьків, учителів, вихователів, але не через острах, а через розуміння справедливості їхніх вимог. Вони хочуть і вміють вести переговори, здатні думати самостійно. Вони не схильні сліпо вірити авторитетам, а схильні до творчості, співпраці, співчуття, довіри та любові. З використанням методів позитивного виховання ми не просто полегшуємо собі виконання нашого батьківського і вчительського обов’язку, але набуваємо можливість дати своїм дітям набагато більше, аніж давали своїм нащадкам батьки минулого.

 

 

Це матеріал з посібника "Організація взаємодії з батьками учнів початкової школи" Бабко, Банах

 



Попередня сторінка:  4.1. Особливості виховання сучасних «не...
Наступна сторінка:   4.3. Чого діти очікують від дорослих



^