Похмурі думки та емоції ослабляють нас, роблять хворими, а позитивні — роблять нас сильними та здоровими.

Г. Сел'є

Емоційна сприйнятливість інших у молодшому шкільному віці. На початку XXI століття вікові особливості розвитку емоційного інтелекту молодших школярів аналізували Т. Гаврилова, Л. Журавльова, І. Коган, М. Шпак, Г. Підлужна та інші. За результатами експериментальних досліджень була встановлена закономірність: що вище ступінь розвитку емоційного інтелекту, то успішнішими є спілкування та соціальна взаємодія в учнів початкової школи.

На початковому етапі навчання в молодших школярів під час міжособистісної взаємодії з однокласниками виникає стійкий інтерес до внутрішнього світу інших людей. Дитину цікавить їхнє ставлення до неї, характер стосунків між ними та які почуття вони переживають при спільній діяльності, спілкуванні. Такі почуття та їх зовнішні прояви в учнів початкової школи бувають різні.

Учні зі стійкою негативною спрямованістю на однокласника виявляють байдужість до його проблем, можуть бути запальними у ставленні до нього, злорадними або навіть агресивними.

Якщо негативні відчуття до однокласника є нестійкими, то дитина за певних умов може виявляти як агресивність, так і співчуття, якщо той, інший, потребує допомога. У цьому випадку дитина згадує свій подібний минулий досвід, що й стимулює її до власних переживань. Такі діти здатні відчувати емоційний стан інших, але не виявляють реальної дії, щоби допомогти або підтримати, намагаються бути осторонь, тобто задовольняють лише власні інтереси. Прояв співпереживання в таких дітей — це лише емоційний відгук на переживання інших, тобто учень може почати плакати лише тому, що побачив сльози на обличчі однокласника, хоча це не свідчить про емоцію співчуття. Така зосередженість тільки на власних переживаннях, інтересах та потребах є характерною для дітей молодшого шкільного віку, котрі мають загальну низьку спрямованість на інших людей та в яких, до того ж, обмежений діапазон емоційної сприйнятливості.

За дослідженнями О. Власової, розвинути в молодших школярів емоційну сприйнятливість, здатність до розпізнавання емоцій та почуттів можна за допомогою спостереження та порівняння міміки, жестів, поз, виразних рухів людей, зображених на картинках, картинах, у коміксах, схемах, відтворюючи їх потім у самостійних малюнках, відображаючи в сценках [11]. Дослідниця з’ясувала, що молодші школярі сприймають невербальну емоційну інформацію за виразом

обличчя краще, ніж за допомогою інших способів її виразу в людей. Окрім того, дівчаткам це вдається краще, ніж хлопцям.

Учні, які позитивно налаштовані на сприймання однокласників, але пасивні у ставленні до людей загалом, співчувають своїм товаришам, але дуже рідко готові допомогти іншому: лише в критичних випадках і за певних обставин. Така поведінка відповідає віковим особливостям молодших школярів, оскільки в них ще не розвинена здатність до особистісної рефлексії та подолання егоцентричних тенденцій.

Учні перших-других класів найчастіше підтримують лише близьких друзів, а дієве співчуття можуть виявити лише за ініціативою вчителя, наслідуючи його приклад, тобто молодші школярі, хоч і розуміють зміст почуттів, обізнані з етичними нормами та моральними чеснотами, ще не мають навички виявляти їх у поведінці й роблять це за вказівкою дорослого або орієнтуючись на приклад інших.

Індивідуальні особливості вияву емоцій у дітей молодшого шкільного віку. У молодшому шкільному віці помітнішими стають індивідуальні вияви емоцій, на основі чого вирізняють емоційно стабільних чи емоційно збуджених і тривожних дітей.

Основними причинами підвищеної тривожності дітей є авторитарний стиль виховання, тому виникають страхи різного походження, зокрема через можливість покарання за погану оцінку чи поведінку, приниження та критику з боку вчителя або глузування однокласників через погану відповідь перед класом, зовнішній вигляд, соціальне становище сім’ї, через втрату любові та поваги від батьків, учителя, товаришів. Це переживання емоційного дискомфорту, пов’язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки. Такі діти постійно відчувають власну неповноцінність, не впевнені у правильності своїх рішень, часто безпрігчинно плачуть, схильні до конфліктів, надають перевагу індивідуальним видам діяльності. Самооцінка в таких учнів є неадекватно заниженою або завищеною, що утруднює соціалізацію дитини та її адаптацію до шкільного життя. Вони постійно шукають заохочення, схвалення своїх диї у будь-яких справах.

Уже в першому класі домінування тривоги проявляється в намаганні уникати міжособистісної взаємодії з учителем та однокласниками, небажанні йти до шкоші, зникає мотивація до навчання, звучать скарги на здоров’я. Основними проявами тривожності молодших школярів є рухове збудження, непослідовність у вчинках, надмірна цікавість і прагнення зайняти себе будь-якою діяльністю. Майже половина таких учнів неспроможна опанувати навчальний матеріал. Домінування негативних емоцій виявляється в негативній поведінці учня, що позначається й на особливостях стосунків з іншими учнями та соціальному становищі в класі. Неблагополучний статус у класі ще більше ускладнює умови розвитку дитини та посилює стан емоційного збудження і тривожності.

Емоційне неблагополуччя у поєднанні з нестримністю емоцій може стати підґрунтям для розвитку різних типів агресивної поведінки в стосунках з

однолітками та дорослими. У стані агресії дитина переживає гнів, лють, прагнення до фізичного покарання супротивника.

Агресія стосовно батьків може бути викликана незадоволенням результатами спілкування, несправедливістю щодо дитини, почуттям незахищеності, дефіцитом уваги, любові, розладами у стосунках, постійною критикою через незадовільну успішність.

Причинами дитячої агресії стосовно вчителів найчастіше є антипедагогічні вчинки наставників, несумісні з їхнім статусом: лихослів’я, приниження учня, постійна критика, висміювання, недооцінка досягнень, необ’єктивне оцінювання, невміння педагога контролювати власні емоції, навішування ярликів і стереотипне сприймання дитини, неконструктивне розв’язання конфліктних ситуацій між учнями класу.

Агресія щодо однокласників спрацьовує як захисний механізм і спрямована на тих, хто є прігчиною виникнення емоційної напруги, надмірної тривожності.

Усе це провокує впертість, небажання підкорятися вимогам, навмисне порушення правіш, зухвалість, грубість.

У молодшому шкільному віці психоемоційні стани в дітей дуже мінливі, але за умов частого повторення емоційно негативних ситуацій можуть виникнути дисгармонія особистісного розвитку дитини, стійкі порушення у стосунках з однолітками та вчителями, відставання у навчанні.

Емоційно комфортне освітнє середовище класу. Важливе значення для створення комфортних емоційних умов мають не лише міжособистісні стосунки, а й освітнє середовище, в якому дитина перебуває у школі. Велика кількість учнів у класі створює тло для розвитку агресивної поведінки, оскільки вчитель не може приділити кожній дитині необхідну увагу. Крім того, високий рівень шуму і самоподіл класу на групи, неформальні лідери яких змагаються між собою та поділяють учнів на своїх і чужих, є подразниками, що посилюють емоційну напругу, сприяють розвитку неприязні, ворожості, а згодом — й агресивної поведінки.

Сприятливим тлом для зниження емоційної напруги є декор і обладнання класу, що відповідають віку та інтересам школярів. Таке облаштування класу має бути цікавим, упорядкованим та зручним для роботи й відпочинку учнів. Ного слід забезпечити приладдям і засобами для творчої та ігрової діяльності, а також облашгувати куточок для усамітнення як можливість виходу з групової діяльності та емоційного розслаблення.

Оскільки обмеження рухливості сприяє накопиченню емоційної напруги, важливо впродовж уроків і в позаурочний час перемежовувати різні види діяльності руховою активністю дітей.

Велика кількість явних та неявних заборон викликає в учнів страх і тривожні очікування, тому в Новій українській школі прийнято використовувати правіша поведінки лише у формі позитивних тверджень. До прикладу, замість вимоги «Під

час перерви не можна бігати» доцільно разом з дітьми сформулювати та прийняти правило «Я в школі ходжу спокійно». Правил, яких повинні дотримувати діти, упродовж тижня має бути небагато: від трьох до шести. їх замінювати на інші можна лише після того, як учні навчаться дотримуватися цих правил на рівні автоматизму. Важливо, щоб такі правила виконували як учні, так і дорослі — батьки й учителі.

Умови запобігання шкільній тривожності та дезадаптивній поведінці в початковій школі. Дітей з підвищеною тривожністю відносять до груп ризику за неврозами, дезадаптивною поведінкою, емоційними порушеннями особистості.

Ефективними засобами запобігання цьому та розвитку в учнів почуття адекватності й самоцінності, зниження тривожності є емпатійна поведінка вчителя, а також використання прийому «Ситуація успіху» і настанови «Ти зможеш це!», використання дидактичних ігрових вправ та завдань.

Наприклад, під час уроку доцільно застосовувати до учнів, яким складно виконувати різного виду завдання, словесні формули підбадьорювання:

- «Так добре, лише поправ отут»;

- «Це набагато краще, ніж попереднього разу»;

- «Нічого страшного, ми з тобою все виправимо»;

- «Учні тут часто помиляються, але поступово навчаються робити правильно» тощо.

Для встановлення позитивних контактів з однокласниками та усвідомлення власних позитивних рис характеру можна запропонувати діщактичну гру «Ти — чудовий!».

Мета гри: збагачення словника учнів словами на позначення емоційного стану людини, її рис характеру; виховання позитивного ставлення до однокласників.

Хід гри: усередині кола стоїть «чарівний стілець»; учитель обирає учня, котрий має сісти на ньому; діти повинні лагідно назвати ім’я учня, його найкращі риси характеру, орієнтуючись на запропонований перелік, висловити йому побажання. Учень тактильно і вербально висловлює вдячність за добрі слова.

Для розвитку спостережливості й уважного ставлення до однокласників стане у пригоді ігрова інтерактивна дидактична вправа «Що змінилося?», під час якої діти об’єднуються в групи по 3-7 учнів, обирають «найуважнішого», який намагається запам’ятати зовнішній вигляд кожного зі своєї груші. Коли «найуважніші» вшщуть із класу, діти роблять невеличкі зміни в одязі чи зачісці одного з учнів групи. Повернувшись, «найуважніші» мають йти й озвучити такі зміни. Доцільно під час виконання ігрової вправи враховувати особливості емоційної поведінки учнів та вчити домовлятися: «Давайте трохи йому допоможемо, щоб відчував себе переможцем»; «Це сильний учень, тому варто трохи ускладнити завдання, щоб усім було цікавіше» тощо.

У Новій українській школі вже традиційно використовують «крісло автора» для підкреслення значущості кожної дитини для колективу класу. Такий прігііом

можна використовувати і для підвищення самооцінки учня, зменшення емоційної напруги, відзначаючи досягнення грамотами, малюнками, віршиками, колективною піснею за те, що дитина стала краще читати, навчилася стримувати себе, за допомогу товаришеві, за подолання труднощів і доведення справи до кінця тощо, що підвищуватиме статус скутих, сором’язливих, стривожених дітей серед інших учнів класу.

У гарних учителів занадто стривожених учнів не буває. Навіть якщо така тривожність виникла ще до школи, під впливом педагогічної діяльності, що унеможливлює опору на почуття страху і формує в дитини впевненість у своїх силах, тривожність поступово знижується й утрачає свою гостроту.

Крім того, знаючи загальні причини виникнення у молодших школярів шкільної тривожності, необхідно подбати про загальні умови запобігання виникненню їх проявів. До таких умов відносять:

- запобігання навчальному перевантаженню учнів за допомогою удосконалення структури навчального року і навчального тижня; надання учням вихідних днів, вільних від домашніх завдань; скорочення тривалості уроку до ЗО хвилин. Адже після шести тижнів навчальних занять у молодших школярів знижується рівень працездатності, на тлі чого різко зростає тривожність, що свідчить про необхідність надання учням відпочинку від активних навчальних занять. Окрім того, ефективність навчальної діяльності різко знижується наприкінці тижня, отже, в цей час недоцільно проводити контрольні роботи, починати вивчати новий матеріал, задавати важкі домашні завдання. Доведено, що учні, які виконують під час вихідних домашні завдання, мають вищий рівень тривожності, ніж інші учні, тому треба подбати про повноцінний відпочинок учнів від традиційного рутинного виконання домашніх завдань, замінивши їх різними диференційованими водами пізнавальної і творчої діяльності в колі сім’ї. Для молодших школярів, загальний розвиток яких залежить від їхньої рухової активності, 45-хвилинний урок заподіює більше шкоди, ніж дає користі, оскільки останні 15 хвилин дитина вже не здатна зосереджено працювати, особливо це стосується 6-8-річних учнів;

- звільнення учнів 1-2 класів від оцінно-неревірювальних ситуацій під час адаптаційного періоду, оскільки перевірка інтелекту — це психологічно найбільш дискомфортна ситуація для людини, адже вона опосередковано впливає на

соціальний статус особистості, в тому числі учня, обумовлює повагу, авторитет, престиж у колективі. Прагнення до цього й визначають емоційно напружений характер оцінної ситуації;

- забезпечення можливості виконати шкільну програмуй підпорядкувавши її вимоги щодо очікуваних результатів навчання рівню розвитку дітей та їхнім життєвим потребам, адже що складніша програма, то деструктивніший вплив тривожності на особистість дитини. Доцільно зазначити, що вирішальну роль у забезпеченні успішного навчання учнів відіграє компетентність учителя, добре обізнаного з методикою подання навчального матеріалу та особливостями емпатійного спілкування з молодшими школярами;

- залучення батьків як партнерів до організації процесу виховання дітей, а не оцінювання їхньої навчальної успішності, що значно знизить внутрішню тривожність у школярів;

- сформованість у педагога загальної позитивної внутрішньої настанови на сприймання дитини, що убезпечить учнів від завищених вимог педагога, вибіркового негативного ставлення до окремого учня, авторитарного стилю спілкування.

До кінця навчання в початковій школі учні здатні перейти на дієвий рівень емпатійного ставлення до однокласників, якому притаманні стійке позитивне сприймання інших людей, швидке розуміння їхнього емоційного стану, прогнозування подальшого розвитку ситуації, що виникла, і реалізація можливості допомогти, активне піклування про інших, усупереч власним потребам.

Це матеріал з посібника "Теорія і практика формування емоційного інтелекту в учнів початкової школи" Т. Котик