Навчання через дослідження — необхідна умова Нової української школи.

Емоції та емоційний інтелект — головні чинники розвитку пізнавального інтересу, відтак емоційна освіта — принципово новий елемент реформування освіти в усьому світі, що допомагає її здобувачам успішно соціалізуватися в сучасному суспільстві.

Реформа шкільної освіти в Україні та Концепція розбудови Нової української школи законодавчо затвердили інноваційні підходи до організації освітньої і навчально-пізнавальної діяльності учнів [37]. Реальністю стало те, що вже з початкової школи учнів навчають здобувати знання самостійно, спостерігаючи за змінами у житті та досліджуючи ті реалії, що є в колі їхніх життєвих інтересів, адже вміння і навики пошукової діяльності потребують не лише ті, чиє життя вже пов’язане з науковою діяльністю, — вони необхідні кожній людині. У чинних типових навчальних програмах для початкової школи назви багатьох змістових ліній ґрунтуються на понятті «досліджуємо»: «Досліджуємо медіа», «Досліджуємо мовлення», «Математичні задачі та дослідження», «Я пізнаю природу».

Важливіш збудником активної пізнавальної діяльності є інтерес. Саме пізнавальний інтерес формує внутрішній мотив до навчання, і найбільший інтерес викликає те, що максимально розвиває самостійність, збуджує думку, спонукає «поламати голову» над пошуком правильного результату.

Доцільно зазначити, що потреба в пізнанні навколишньої дійсності — біологічна потреба дітей 6-10 років. Постійний прояв їхньої дослідницької активності, потяг до експериментування та спостереження, самостійного пошуку

нових відомостей про світ, допитливість — нормальний природний стан дитини молодшого шкільного віку. Саме така внутрішня готовність до пізнання через дослідження породжує дослідницьку поведінку і створює умови для дослідницького навчання. Також навчання через дослідження розглядають у сучасній освітній практиці не лише як один з ефективних для учнів способів пізнання навколишньої дійсності, а й як засіб забезпечення емоційності навчання задля підвищення його ефективності.

Сутність дослідницького навчання молодших школярів. Дослідницький, або евристичний, спосіб навчання використовували ще з часів Сократа. З кінця XIX сторіччя за ініціативи А. Дистервега в педагогіці активно обговорювали різні форми цілеспрямованого залучення учнів до самостійної дослідницької діяльності. Тоді, на відміну від догматичного навчання, для застосування досліджувального способу навчання, який ще називали розвивально-творчим, вимагали враховувати дві умови: самостійне засвоєння знання про предмет і уміння застосовувати здобуті знання.

У сучасній школі дослідницька діяльність учнів — це освітня технологія, що використовує навчальне дослідження як головний засіб. Вона передбачає, що учні виконують навчальні дослідницькі завдання із завчасно невідомим рішенням, які спрямовані на створення уявлень про об’єкт або явище навколишнього світу під керівництвом спеціаліста — керівника дослідницької роботи.

На думку О. Марченко, учнівська дослідницька діяльність — це творчий процес, під час якого взаємодіють два суб’єкти (учитель та учень) з метою пошуку відповіді на невідоме, у ході якого між ними відбувається трансляція культурних цінностей і, як результат, формується світогляд [45]. Учитель у такому разі виступає організатором умов для дослідницької діяльності, що стають поштовхом до формування в учня внутрішньої мотивації розв’язувати будь-яку наукову чи життєву проблему з творчої, дослідницької позиції.

Головна мета дослідницького навчання — формування в учня готовності та здатності самостійно, творчо опановувати нові способи діяльності в будь-якій галузі людської культури.

Дослідження — це особливий різновид розумової діяльності людини, процес пізнання навколишнього світу, здобуття і накопичення знань про нього. Для здійснення дослідження необхідно бути обізнаним зі способами пізнання. Розумова діяльність є провідною у процесі дослідження, оскільки реальність потрібно сприймати, розуміти й пояснювати, а джерелом та основою дослідження служить інтерес, тобто прагнення до пізнання.

Навчальне дослідження суттєво відрізняється від наукового, оскільки його метою є не виробництво нових знань, а практичне опанування учнями певшім досвідом навчально-пізнавальної діяльності, підвищення мотивації до її здіїїснення, активізації власної позиції учня до набуття освіти й самостійне здобуття знань, необхідних для виконання наміченого завдання.

В енциклопедичному словнику зазначено, що навчальне дослідження — один з видів дослідження, складова дослідницького методу навчання, і воно передбачає організацію пошукової творчої діяльності учнів шляхом окреслення нових для них проблем і проблемних завдань. У процесі дослідницької діяльності учнів відбувається лише перевідкриття наукових знань або теорій.

Основними характеристиками навчального дослідження є:

- позначення в навчальному матеріалі проблемних моментів, що можна розглядати різноаспектно, та подальша організація процесу навчання, в центрі якого перебуває розгляд таких проблемних моментів, тобто подача нового матеріалу на засадах проблемного навчання;

- формулювання проблеми для розгляду в процесі навчання та кількох версій її розв’язання, тобто розвиток навички пошукової діяльності;

- формування навичок роботи з першоджерелами для збору необхідного матеріалу і розв’язання проблеми;

- робота з першоджерелами, фактами, «свідченнями» для розроблення версій;

- розвиток уміння аналізувати факти та свідчення для прийняття однієї версії з поданих гіпотетично як єдино правильної.

Вказуючи на спільні риси навчального й наукового досліджень, С. Омельчук зазначає, що і те, і те дослідження мають етапність, теоретігчний і емпіричний характер, можливість індивідуального (самостійного) та колективного, а також парного, групового проведення дослідження [59].

Організація дослідницької діяльності в початковій школі. Навчальне дослідження як складова емоційної освіти в сучасній українській школі має на меті формування в молодших школярів міцної мотиваційної основи для навчання, пізнавального інтересу для отримання нового знання з навчального предмета, накопігчення таких знань для подальшого їх використання у різноманітних видах діяльності, оволодіння способами пізнання істини, розвиток розумових здібностей.

Науковці по-різному визначають етапність навчального дослідження. За основу беруть зазвичай, наукову методологію пізнання, але мету визначають інакше.

Дж. Дьюї як один із фундаторів дослідницького навчання виокремив п’ять етапів пошукової навчальної діяльності, а саме:

1) відчуття труднощів під час виконання завдання;

2) виявлення й формулювання утруднень;

3) передбачення можливих способів усунення труднощів, тобто формулювання гіпотези;

4) формулювання висновків, тобто логічна перевірка гіпотези;

5) подальші спостереження й експерименти, що дають змогу підтвердити чи спростувати гіпотезу, дійти висновку, з позитивним чи негативним твердженням.

Науковець О. Савенков дотримується сучасного погляду на здиіснення навчального дослідження і пропонує більш розгорнуту модель його організації та проведення (див. рис. 3.8):

1) актуалізація проблеми, що передбачає її виявлення й обговорення напряму майбутнього дослідження;

2) інкубаційний період, коли формулюють основні питання, відповіді на які потрібно знайти;

3) вибір теми дослідження і найточніше окреслення його меж;

4) формулювання гіпотези чи гіпотез, у тому числі провокаційних;

5) вибір способів дослідження;

6) вироблення методики проведення дослідження;

7) збір та фіксування набутих знань;

8) аналіз і узагальнення отриманих матеріалів за допомогою їх структурування;

9) підготовка звіту, висвітлення результатів дослідження;

10) доповідь та відповіді на запитання;

1 і) обговорення підсумків здійсненого дослідження. Рефлексія [71].

Методика організації учнівського дослідження. Успіх учнівського дослідження залежить від його організації. Розглянемо докладно особливості методики організації дослідницької діяльності в початковій школі.

Визначення проблеми дослідження. Пошукова проблема — це питання, що потребує дослідження, вивчення і передбачає набуття нових знань, умінь, досвіду. Проблему навчального дослідження визначають відповідно до об’єкта дослідження, що випливає з теми уроку або повсякденного життя учнів. Важливо, щоби проблема майбутнього дослідження була актуальною для дитини, тобто передбачала можливість використання знань, результату пошукової роботи у власній практичній діяльності. Дослідження дитина повинна виконувати добровільно і мати для цього необхідні засоби й матеріали. Проблема дослідження може випливати з учнівської ідеї, може бути визначена за допомогою «мозкового штурму», проблемної ситуації або навідних запитань учителя. Головне — підвести до вибору проблеми так, щоб учні вважали це своїм рішенням.

Проблема дослідження на основі учнівської ідеї може виникнути під час екскурсіїі, розв’язання математичних задач, читання літературних творів тощо і ґрунтуватися на запитаннях дітей, на які вони самостійно не можуть відповісти. Із запитання про невідомих птахів, котрі прилітають на зиму, коли інші птахи відлетіли, народжується ідея дізнатися більше про птахів свого краю; із запитань, що виникли після велозмагань, виникає ідея дізнатися більше про велосипеди й параметри найшвидшого з них тощо. Цікаво й корисно буде учням дослідити також такі проблеми: «Чому течуть сльози?»; «Що зробити, щоби із тобою подружилися?»; «Що насправді відбувається за лаштунками лялькового театру?»; «Чи є зв’язок між здоров’ям та усмішкою?»; «Як довго можуть прожити в «Рукавичці» її мешканці разом?» та інші.

Навчитися висловлювати ідеї допомагає прийом «мозковий штурм», під час якого учні озвучують усі можливі й неможливі ідеї, після обговорення яких об’єднуються в групи й вирішують, яку ідею розроблятиме далі їхня група.

Навідні запитання для визначення проблеми дослідження можуть бути такі:

- Що тебе найбільше цікавить?

- Чи знаєш ти, для чого тобі це може знадобитися?

- Про що хочеш ще більше дізнатися?

- Давайте дослідимо й дізнаємося, чи все ми знаємо про... .

Формулювання основних запитань, відповіді на які потрібно знайти. На

цьому етапі колективної підготовки до дослідження необхідно допомогти учням визначити зміст їхньої майбутньої роботи. Підхід має бути обов’язково індивідуальним та диференційованім, щоб підштовхнути кожного учня до

розкриття в повному обсягу власного інтелекту. Потрібно взяти до увапі, у якій царині дитина почувається сильнішою і може максимально реалізувати себе як дослідник, здобути нові корисні знання, уміння, досвід. Завдання вчителя на цьому етапі — максимально підвищити пізнавальний інтерес учнів до здійснення дослідження, показати оригінальні, несподівані напрями пошуку, дати змогу нетрадиційно поглянути на звичайні предмети та явища. Для цього можна провести проблемну бесіду, цікаву розповідь, показати відео, навести факти із життя тощо. Така робота допоможе учням визначитися з тими питаннями, на які вони шукатимуть відповіді в межах обраної проблеми і теми дослідження.

Вибір теми дослідження. У темі має бути відображена незвичність, нетрадиційність напряму пошуку, але вона має бути доступною для відповідної вікової групи учнів. Одну й ту саму проблему можна по-різному розв’язувати на різних етапах навчання, тому тему потрібно формулювати так, щоб можна було виконати її за відповідний час.

Наприклад, такі теми для дослідження: «Я — у дзеркалі»; «Печаль і радість завжди поруч»; «Справжні актори лялькового театру»; «Завітаємо в «Рукавичку»» тощо.

Формулювання гіпотези.

Гіпотеза — це передбачення, здогадка, ще не доведена логічно, яку можна реалізувати за певних умов. Для пошуку цих умов і здиіснюють дослідження. Зазвичай, гіпотезу формулюють за допомогою слів «припустимо», «стане можливим за таких умов», «якщо..., то...», «передбачаємо, що» тощо. Наведемо приклади можливих гіпотез:

- якщо між мешканцями «Рукавички» дружні стосунки, то вони можуть жити разом, скільки забажають; якщо стосунки погані, то звірята швидко порозбігаються, тому потрібно визначити, в яких стосунках між собою вони перебувають;

- можна припустити, що ти не завжди однокласникам подобаєшся: то вони хочуть із тобою товаришувати, то ображаються на тебе, тому треба визначити, які твої слова і вчинки впливають на людей позитивно, а які негативно;

- дізнатися, що відбувається за лаштунками театру, можна за таких умов (перелічують умови)...

Вибір способів дослідження. Учитель поступово ознайомлює учнів з різними способами самостійного дослідження проблеми, пошуку інформації. Зі знайомого переліку дослідницьких методів учні добирають та обговорюють прийнятні для даного віщу роботи, серед яких можуть бути такі:

- прочитати в енциклопедії статтю;

- знайти і подивитися документальний фільм про...;

- знайти інформацію в мережі «Інтернет»;

- розпитати однокласників, друзів, батьків;

- поспостерігати;

- провести дослід;

- вибрати й узагальнити матеріал з твору (підручника).

Вироблення методики проведення дослідження — це перелік справ, які повинні виконати самі учні, у тому числі разом із кимось.

Визначені попередньо методи дослідження треба розташувати в певній послідовності, але на першому місці має стояти завдання «Подумай самостійно і згадай усе, що про це знаєш». Осмислюючи всі властивості об’єкта дослідження і коротко їх записуючи чи позначаючи малюнком, учень виробляє своє ставлення до нього, що набуває значення життєвого ціннісного орієнтира.

Не менш важливим для формування емоційного інтелекту є завдання «Запитати в іншого (однокласника, батьків, фахівця, іншого вчителя тощо)», що розвиває здатність розуміти іншу людину (хто саме може допомогти), чути і сприймати інформацію від іншої людини, спілкуватися так, щоб налаштувати іншу людину на допомогу, співпрацю, а також уміння розпитувати, що розвиває інтелектуально-творчі здібності, викликає задоволення від спілкування.

Завдання «Дізнайся з книжки» молодші школярі зможуть швидко виконати, якщо заздалегідь підготувати для них відповідні зображувальні й текстові джерела. Допоміжні мистецькі засоби — образотворчі, музичні, літературні твори — викличуть у дітей яскраві емоції, сприятимуть кращому запам’ятовуванню нової інформації.

До алгоритму диї дослідницької діяльності молодших школярів обов’язково мають увійти такі види роботи, як знаходження 2-3 джерел інформації, опрацювання її, підготовка матеріалів за результатами дослідження для їх колективного обговорення.

Збір та фіксування набутих знань. Невеликий обсяг інформації, що здобувають на одному уроці, учні можуть не фіксувати, але об’ємнішу інформацію, зібрану в позаурочний час, необхідно впорядкувати та структурувати, зробити висновок у формі власного судження.

Підготовка звіту, висвітлення результатів дослідження. Звіт може бути у формі виступу чи доповіді, що супроводжується презентацією макета, рисунків, креслень, моделей, а також порадами і рекомендаціями. У звіті потрібно наголосити на способах, які сприяли розв’язанню проблеми.

Звітувати про результати дослідження можна в різних формах, спонукаючи учнів до розвитку творчих здібностей, до прикладу:

- перевтілення в інший предмет або особистість;

- відеопрезентація;

- пресконференція;

- уявна подорож або екскурсія;

- реклама;

- інсценівка;

- майстер-клас;

- ток-шоу тощо.

Підсумкова рефлексія сприяє вихованню відповідальності за власні дії, підвищує самооцінку, формує досвід прилюдного виступу.

Вимоги до учителя щодо організації дослідницької діяльності. У науковій літературі не лише окреслено діяльність учнів під час навчального дослідження, а й визначено вміння, котрими обов’язково повинен володіти вчитель для ефективної організації дослідницької діяльності учнів. До таких умінь належать:

- уміння добирати відповідний рівень організації навчального дослідження залежно від віку та розвитку мислення учнів;

- уміння поєднувати індивідуальні й колективні, парні форми проведення дослідження на уроці;

- уміння створювати проблемні ситуації відповідно до мети навчального дослідження, його місця в структурі уроку;

- уміння організовувати систематичну самостійну пошукову діяльність учнів на уроці, під час якого діти набувають нових знань, засвоюють способи розумової діяльності.

Особистісно зорієнтоване навчання за концепцією Нової української школи передбачає, що головною фігурою освітнього процесу є учень, а не вчитель, який лише повинен допомогти учням здійснювати пізнавальну діяльність. Пріоритет надають самостійному набуванню учнями знань та досвіду їх застосування, відтак школярів і називають у нормативних документах «здобувачами освіти».

Науковець М. Кларин запропонував трирівневу модель допомоги учням при поступовому їх залученні до самостійної дослідницької діяльності (див. рис. 3.9):

- 1 рівень: учитель окреслює перед учнями проблему й підказує способи її розв’язання;

- 2 рівень: учитель лише окреслює проблему, а учні самостійно добирають спосіб дослідження;

- З рівень: формулювання проблеми, добирання методу та процес розв’язання проблеми здійснюють самі учні [35].

Реалізовувати зазначену модель можна як на уроках з елементами дослідження, так і на уроках-дослідженнях.

Підручники як засіб формування дослідницьких умінь. Багаті можливості для реалізації дослідницького підходу, розвитку моральних, естетичних, інтелектуальних емоцій містять підручники для початкової школи.

Так, наприклад, після текстів для читання в підручниках подано завдання пошукового характеру для знаходження в тексті відповідей на запитання, що допомагають зрозуміти сутність взаємин між літературними героями, ставлення автора до них, а також спонукають учнів висловити почуття у зв’язку з прочитаним, до прикладу: «Що привернуло увагу письменника?»; «Як автор передав своє ставлення до..?»; «Як автор передав нам свої почуття..?»; «Прочитай так, щоб слухачі відчули твоє ставлення до зображеного»; «Прочитай звернення автора так, ніби говориш зі своїм другом» та інші, що розвивають творчо-комунікативний потенціал учнів, допомагають глибше зрозуміти головну думку твору і потребують створення ситуацій діалогу з текстом, автором, укладачем підручника.

У підручниках запропоновано особливу систему завдань, здобуття яких потребує міжособистісної взаємодії у форматі «дитина — дитина», «дитина — текст», «дитина — автор», «дитина — герой твору». Такі завдання уміщено зазвичай під спеціальними рубриками, до прикладу: «Попрацюйте разом!»; «Попрацюйте в парі!»; «Попрацюйте в групі!»; «Поміркуйте разом!»; «Будьте дослідниками!»; «Розіграйте сценку за прочитаним»; «Пофантазуйте!» тощо.

Розробляючи концепцію підручників нового покоління, науковці (Н. Бібік,

І. Ґудзик, О. Журавльова, Я. Кодлюк, М. Пінська та ін.) були одностайні в переконанні, що у високоякісному підручнику повинна бути така організація навчального матеріалу, яка спонукає до самостійного здобуття знань, умінь, навичок та створює відповідні умови для самоосвіти школярів.

У чинних підручниках значну увагу приділено формуванню в учнів уміння самостійно працювати з навчальною книжкою, різножанровими текстами і через серію завдань «Знайди відповідь у підручнику» школярів спонукають до самостійного пошуку навчально-пізнавальної інформації, застосування її на практиці.

У підручниках поруч із додатковим матеріалом розміщені певні позначки-символи для орієнтації учнів на виконання відповідних видів роботи під час самостійного опрацювання творів. Так, символи біля віршованих та прозових рядків, мікротекстів і запитання поруч із ними налаштовують розум дитини на розшифрування поетігчного коду, що збагачує внутрішній світ дитини образами, а мовлення — емоційними образними висловами. Спеціальні символи вказують на необхідність самостійно ознайомитися з інформацією за вказаними джерелами, серед яких є не лише різні види словників, а й енциклопедії. Часто після художніх текстів розміщено додаткові рубрики для опрацювання, як-от «Чи знаєш ти?». Для того щоб розкрити таємниці, які запропонував автор, у підручниках розміщують поруч різножанрові твори однієї тематики, що спонукають до розмірковування над описаними подіями чи картинами, дослідження художньої мови, яка зображує такі теми. Ці та подібні завдання-схованки мотивують пошукову діяльність школярів. Для формування вміння висувати гіпотези в підручниках використано прийом «творчого прогнозування» подій за поданим заголовком або епіграфом, загадкою, а правильність гіпотетігчних припущень перевіряють під час подальшого ознайомлення з творами.

Працюючи над створенням підручників нового покоління, науковці висунули проблему переосмислення ілюстративної функції підручника, оскільки у XXI столітті активно поширюється знакова інформація, ущільнюється засобами візуалізації словесна інформація. Тож виникла необхідність переходу від переважання супровідного ілюстрування епізодів текстів до розвивально-стимулювального, що сприяє дієвішому впливу зображеного на мотивацію навчання і розвиток дітей.

Зважаючи на такі погляди щодо підручників нового покоління, у них подано багатші ілюстративний супровід до текстів із спеціальним функціональним навантаженням. За допомогою малюнків, розміщених на сторінках підручників, учні, використовуючи елементи дослідницького підходу, з’ясовують внутрішній стан та переживання героїв твору.

У підручниках поряд із проблемними запитаннями є багато завдань, що розвивають пошукові уміння: розуміти проблему, швидко знаходити необхідну інформацію, робити висновки, доводити за допомогою фактів правильність власної думки. Завдання на кшталт: «Чи погоджуєшся ти з висловленою думкою, якщо так чи ні — доведи своє переконання, посилаючись на текст», — створюють умови для організації розмови з автором твору та героями, спонукають до діалогу й полеміки з учнями, формують уміння обстоювати власні міркування.

У підручниках трапляються твори, в заголовку яких уже висловлена проблема, розв’язати яку можна лише через ознайомлення з текстом. Так, ознайомлюючись з

твором Василя Струтинського «Як дихає верба», діти виконують пошукову діяльність безпосередньо під час читання тексту, коли дізнаються про образність, емоційність, а не лише природничий характер правильної відповіді, адже автор персоналізує дерево, позаяк верба відчуває наближення стихії, важко дихає й опирається вітру, що хоче її зламати; тобто так само, як і Сергійкові, їй важко сприймати негоду: страшно, холодно, самотньо.

Отже, сучасні підручники для початкової школи містять значні можливості для організації освітнього процесу на засадах дослідницького підходу, завдяки чому в молодших школярів швидкими темпами розвивається пізнавальний інтерес, а завдання для роботи в парах або групах для розмірковування та пошуку відповідей на складні запитання й завдання підручника привчають учнів до ефективної співпраці, формують уміння налагоджувати дружні взаємовигідні стосунки.

Доля людини визначається тим, що відбувається в її голові, коли вона вступає у протиріччя із зовнішнім світом.

Ерік Берн

Практичні завдання для самостійного опрацювання Запитання і завдання для самоконтролю

1. До формули НУШ, що складається з дев’яти компонентів, увійшов такий: «Наскрізний процес виховання, який формує цінності». Як ви розумієте зміст цього висловлювання? Що передбачає Концепція НУШ для забезпечення такої наскрізної цілісності процесу освіти?

2. Яким чином застосування особистісно зорієнтованого підходу до навчання сприятиме формуванню емоційного інтелекту молодших школярів?

3. Наведіть приклади різних видів організації навчання на інтегрованій основі для формування емоційного інтелекту в початковій школі.

4. На вашу думку, які способи діяльності доцільно інтегрувати для формування емоційного інтелекту як підґрунтя комунікативної компетентності молодших школярів?

5. Які види театру використовують в освітньому процесі початкової школи?

6. Розкрийте роль театралізованої діяльності у формуванні емоційного інтелекту молодших школярів.

7. Як навчати учнів самостійно складати сюжет гри-симуляції?

8. Чим відрізняється драматизація від інсценування художніх творів?

9. Охарактеризуйте етапи залучення дітей до театралізованої діяльності у школі.

10. Доберіть персонажів для драматичної гри під час завтрашніх уроків у школі.

11. Складіть ігри-пантоміми для привітання дітей у ранковому колі.

12. Продумайте і запишіть завдання для гри-пантоміми наприкінці завтрашнього останнього уроку в школі.

13. Розробіть сюжет для залучення учнів до гри-симуляції на одному з уроків.

Завдання для рефлексії

1. Спробуйте найрізноманітніші види привітання та прощання за допомогою засобів пантоміми, зважаючи на те, з якою людиною ви уявно взаємодієте. Проаналізуйте, що при цьому відчуваєте?

2. Які види театралізованої діяльності ви традиційно використовуєте у роботі з дітьми? До яких видів хотіли би долучитися як актор? Чи справедливим є твердження: «Я не пропоную учням ці види театралізованої діяльності тому, що сама не вмію це робити»?

Оцініть за 5-бальною шкалою наявність у вас акторських здібностей (див. табл. 3.4):

Таблиця 3.4

Наявність акторських здібностей

Продумайте, над якими здібностями ви почнете працювати разом із своїми учнями. Запишіть у щоденник, щоб не забути про це.

 

 

 

Це матеріал з посібника "Теорія і практика формування емоційного інтелекту в учнів початкової школи" Т. Котик