Інформація про новину
  • Переглядів: 3
  • Дата: 25-11-2021, 10:27
25-11-2021, 10:27

4.2. Форми розвитку міжособистісного та внутрішньо-особистісного компонентів емоційного інтелекту молодших школярів

Категорія: Методичні матеріали





Попередня сторінка:  4.1. Етапи і напрями формування емоційн...
Наступна сторінка:   4.3. Методи і прийоми розвитку емоційно...

Розвиток емоційного інтелекту не є прерогативою лише одного

чи декількох навчальних предметів.

Його формування в молодших школярів - це проблема міждіциплінарна, що охоплює урочну й позаурочну, шкільну та позашкільну роботу

й реалізується в наскрізних уміннях.

Т. Котик

Сучасний урок як основна форма розвитку емоційного інтелекту7 в початковій школі. Провідною формою навчання в початковій школі є урок у класі. Це спеціально організована діяльність учителя та учнів, що передбачає певний порядок її проведення залежно від кількості учнів, місця й часу організації навчальної діяльності.

Класно-урочна система, котру вперше теоретично обґрунтував Я-А. Комен-ський, діє більш як триста років, що засвідчує величезні можливості такої форми

організації навчальної роботи, як урок, змінюватися відповідно до потреб навчально-виховного процесу, адаптуватися до вимог часу. Вимоги сьогодення до організації процесу освіти найменших школярів задекларовано в Державному стандарті початкової загальної освіти (2018 р.), де ідеї компетентнішого підходу тісно переплітаються з особистісно орієнтованим та діяльнішим підходами до навчання, що передбачає необхідність індивідуально-орієнтованої роботи педагога, спрямованої на розвиток особистості дитини у діяльності. В аспекті формування емоційного інтелекту школярів це передбачає врахування рівня інтелектуального розвитку та емоційних здібностей, намірів, бажань, індивідуальних особливостей кожного учня. За таких умов планування уроку та добір методики навчання мають відображати індивідуальні можливості кожної дитини, що передбачає не передачу і засвоєння знань, а здобуття їх кожною дитиною самостійно й застосування у практичній діяльності для збагачення досвіду емоційно доцільної поведінки.

Потреба модернізації, оновлення основної форми навчання, центром якої має бути увага до розвитку особистості кожного учня, породила інноваційні процеси, що спостерігаємо в останні роки у вітчизняних школах. У їхній основі — масове прагнення вчительства до запровадження в шкільну практику таких форм організації навчання, які не є правилом, традицією чи звичаєм. Головне, що спонукає вчителя до обрання нетрадиційної форми навчання, — потреба активізувати учнів, домогтися залучення їх до роботи на всіх етапах діяльності, змусити школярів працею здобувати знання протягом усіх сорока п’яти хвилин уроку. Це стає можливим лише за умов високого пізнавального інтересу учнів до подій та процесів, що відбуваються під час уроку.

Для формування емоційного інтелекту, що складається з внутрішньо-особистішого та міжособистісного компонентів, доцільно використовувати різні форми роботи.

Організація роботи з розвитку міжособистісного інтелекту7. Міжособис-тісніш інтелект добре розвиватиметься у взаємодії, інтерактивних формах навчання, у парних видах роботи, мікрогрупах, командній роботі, виконанні групових проектів, під час взаємонавчання тощо. Натомість розвиток таких компонентів внутрішньоособистісного інтелекту, як самоконтроль, самооцінювання, рефлексія, саморегуляція, потребують індивідуалізованих методів навчання.

Навички міжособистісної взаємодії є необхідними для забезпечення ефективної співпраці й досягнення найкращих результатів у виконанні завдань. Такі навички ще називають «м’якими» (soft skills), або навичками соціальної взаємодії, що передбачають навчання на основі комунікації у співпраці. Вони зменшують імовірність непорозумінь, допомагають упоратися з болісними переживаннями від невдач, уникнути деструктивних чи прихованих конфліктів.

У Новій українській школі для формування навичок міжособистісної взаємодії використовують парні, індивідуально-групові (3-6 учнів) та групові (до 15 учнів) форми роботи. Для ефективної командної роботи, під час якої учні злагоджено

працюють разом, прагнучи досягти високих результатів, необхідно забезпечити відчуття психологічної безпеки, що передбачає таке:

- можливість висловлювати свою думку без страху бути неприйнятті. Для цього учні повинні знати, що кожен член команди має рівноцінне право голосу, завдяки чому збільшується колективний інтелект;

- відчуття атмосфери поваги та взаємодовіри, що грунтується на виявленні одне до одного емпатії. Для цього учнів потрібно навчити проявляти соціальну чутливість, тобто розуміти за невербальними підказками, що відчувають інші (див. рис. 4.2).

Рис. 4.2. Правила ефективної командної роботи

Найважливішими навичками міжособіистісної взаємодії, що забезпечують ефективну роботу в команді, групі, є такі (див. рис. 4.3):

Рис. 4.3. Навички міжособистісної взаємодії для ефективної роботи в команді,

групі

- підтримання постійного зв’язку із самим собою, що грунтується на вмінні визначати емоції та передбачати їх наслідки. Коли виникає відчуття небезпеки — запускається базова реакція страху або гніву, що заважає правильно відреагувати на користь посилення співпраці. Оволодіння засобами саморегуляції емоційного стану надає більше можливостей для встановлення зв’язку з іншими членами команди;

- емпатійне слухання, що формує довіру між учнями, забезпечує відчуття психологічної безпеки. Це не просто уважне слухання, а вміння зрозуміти, яку потребу намагається задовольнити людина під час спілкування, й уточнити, за потреби, наміри такої взаємодії. Якщо люди знають, що їх почули і зрозуміли правильно, то можуть висловлювати навіть те, про що важко говорити, але з упевненістю, що це спрацює на загальний результат і не викличе особистих негативних наслідків;

- формулювання чітких завдань і дотримання домовленостей, що сприяє рівноцінному розумінню ситуації та виховує в усіх членів команди відповідальне ставлення до виконання завдань;

- ведення складних переговорів для

задоволення власних потреб і потреб команди. Коли люди працюють разом, завжди є ймовірність суперечки через різні погляди та думки щодо спільної справи. Учнів потрібно вчити не приймати рішення відразу, а спочатку проаналізувати власні емоції та віднайти способи їх відкоригувати; не приставати на чийсь бік під час суперечки, а спонукати всіх до «мозкового штурму» і вироблення стратегії подальшої співпраці без некоректних висловлювань та образ. Оскільки «під час суперечки народжується істина», то такі конфліктні робочі ситуації в командній роботі є необхідними й бажаними для вироблення оптимальних результативних рішень. Часто таку можливість не реалізують або через страх перед конфліктом, або через неспроможність вести складні розмови для мирного вирішення конфліктів. Щоб підготувати молодших школярів до командної взаємодії, потрібно їх навчити:

- готуватися до розмови, гіпотетично передбачаючи різні судження стосовно пропозиції, ситуації і власні відповіді та реакції на них;

- вести розмову так, щоб постійно тримати зв’язок із самим собою та підтримувати емпатійне слухання, навіть коли емоційна напруга зростає;

- підбивати підсумки щодо досягнення потрібних результатів, не вдаючись до критики, а лише до побажань та підсумовування набутого досвіду.

Так, до прикладу, підготувати до командної взаємодії можна на уроках літературного читання, зміст роботи яких передбачає формування уявлення про діалог, його будову (репліка-спонукання та репліка-реакція-спонукання) та види: діалог-домовленість; діалог-розпитування; діалог-обмін враженнями. На таких уроках доцільно послуговуватися такими дидактичними та ігровими методами

опрацювання темп уроку, як зустріч і розмова з казковими героями, вправляння в побудові діалогів-домовленостей з приводу спільних дій; діалогів-розпитувань казкових героїв; діалогів-обміном враженнями щодо казкових події! Нетрадиційна фантазійно-ігрова форма проведення уроку завжди усуває напруження й страх дітей перед відповіддю, спонукає до творчих висловлювань, підвищує впевненість у власних творчих можливостях.

Гарну настанову на доброзичливе спілкування з казковими чи фантастичними істотами можна побудувати на основі збірки дитячих казок В. Королів-Старого, героями яких виступають домовики і мавки, русалки і потерчата. Письменник-казкар наділив їх рисами доброзичливості до людей. Ці фантастігчні істоти не шкодять, не заважають людям, а всіма силами допомагають у скрутних ситуаціях, їхня допомога й знадобиться учням під час добору реплік різних видів до діалогів різних функціональних типів.

Під час подорожування у світ казкових героїв діти зустрічаються з проблемами-перешкодами на шляху, усунути які можна лише на основі домовленості щодо спільних дій у певній ситуації. Учні, об’єднані в малі групи, вправляються у створенні діалогів-домовленостей, діалогів-розпитувань казкових героїв, що зустрічаються під час подорожі, обмінюються враженнями щодо казкових подій, висловлюють думки, спільно роблять певні висновки, зіставляють їх відповідність із позначками на карті подорожі, що надає їм можливість просуватися далі.

Під час роботи в малих групах кожен учень має можливість обрати для себе посильне завдання, виконання якого приводить до спільного успіху:

а) під час підготовки до зустрічі:

- кожен учень пропонує і записує свій варіант початку розмови-умовляння;

- кожен учень створює власний варіант запитань учню від імені казкового героя;

- учні знайомляться з усіма варіантами домовленості та розпитування і, зазвичай, не приходять до згоди щодо одного оптимального варіанту побудови розмови з казковим героєм.

Учитель пропонує учням визначитися з роллю, яку будуть виконувати учасники групи під час зустрічі:

- виконання ролі казкового героя, з яким необхідно домовитися і який не дуже хоче це робити;

- виконання ролі учня, який повинен домовитися про надання допомоги для подальшої подорожі;

- виконання ролі товариша учня, що підказує різні інші варіанти домовленості відповідно до ситуації спілкування;

- виконання ролі товариша казкового героя, що критично ставиться до можливості домовитися й своїми репліками висловлює недовіру;

- виконання ролі миротворця, що допомагає дійти згоди між казковими героями та учнями.

Після розігрування всіх діалогів відбувається обговорення ефективності проведених переговорів: учні кожної групи формулюють і записують побажання учасникам інших груп щодо удосконалення діалогів-домовленостей та підвищення їх ефективності, а також висловлюються щодо того, чи дотримувалися таких побажань під час роботи у своїй групі.

Для закріплення набутих знань та умінь працювати в команді можна на наступних уроках пропонувати учням попрацювати в уже створених командних групах над редагуванням діалогів літературних героїв задля зміни негативних наслідків подш, що відбулися з героями творів.

Під час часто повторювальної міжособистісної взаємодії, коли такі розмови стають нормою для групи, забезпечують психологічну безпеку, налагоджують довірливі зв’язки, розвивають соціальну чутливість, коли учні налаштовані чути й розуміти те, що за словами та вчинками. З кожною наступною розмовою ефективність роботи команди зростає.

- висловлення вдячності відіграє важливу роль у формуванні як емоційного інтелекту, так і початкових елементів корпоративної культури, завдяки чому люди і злагоджено працюють, і домагаються вражаючих результатів. Люди, чию роботу поціновують і визнають, прагнуть докласти ще більших зусиль для спільної справи; визнання інших за їхній внесок та святкування після успішного завершення колективної справи — створює особливу командну чутливість, підвищує взаємоповагу і довіру.

До прикладу, на уроках з освітньої галузі «Я досліджую світ» для розвитку навичок міжособистісної взаємодії в команді доцільним буде використання методу уявного переміщення в просторі та часі, під час якого учні розповідатимуть про те, що побачили в певному місці світу, зокрема України, з ким з видатних людей, що жили в різні історичні епохи, зустрілися в тому місці, за який внесок в культуру людства подякували і якими саме словами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації та співрозмовника. Одночасно відбуватиметься збагачення словникового запасу словами вдячності, а також вправляння у використанні реплік привітання-привітання, прощання-прощання, висловлювання вдячності-реакція на вдячність. Набутій досвід дарувати вербальні приємності необхідно закріплювати під час завершення роботи в групі, цілого класу, наприкінці робочого дня, що й сприятиме створенню духу командної чутливості.

Бути частиною команди означає прийняти командну мету й зосередитися на її досягненні, а для цього потрібно бути в контакті зі собою, тобто розуміти свої емоції та потреби і вчасно керувати ними; це сприяє стресостшкості й налагодженню дружніх стосунків. Рефлексія всередині команди збільшує колективний інтелект, сприяючи креативності та інноваційності рішень.

У молодших школярів під час роботи в групах саме відсутність сформованих навичок комунікації створює проблемні ситуації та дискомфорт у міжособистісній взаємодії, тому в Новій українській школі особлива увага звернуто на розвиток комунікативних навичок, що є невід ’ємним компонентом емоційного інтелекту, та вміння вирішувати конфлікти для досягнення життєвих цілей у різних комунікативних ситуаціях. Про це йдеться в Державному стандарті загальної початкової освіти й задекларовано у меті мовно-літературної освітньої галузі. Зрозуміло, що емоційний інтелект не може бути розвинутим засобами лише одного або кількох навчальних предметів. Отже, необхідно проектувати освітній процес так, щоб на уроках кожної навчальної дисципліни був задіяний емоційний інтелект учнів та вчителя, звертаючи особливу увагу на розвиток таких внутрішньоособистісних компонентів емоційного інтелекту, як самооці-нювання, самоконтроль, рефлексія, саморегуляція, самомотивація.

Організація роботи з розвитку внутрішньоособистісних компонентів емоційного інтелекту7. Розвиток внутрішньоособистісних компонентів емоційного інтелекту потребує застосування індивідуалізованих форм навчання. Так, для вироблення вміння адекватного само оцінювання потрібно під час уроків звертати увагу учнів на різні здібності та потенційні можливості дітей, їх сильні сторони, частіше хвалити учнів; не наголошувати на їхній нездатності до виконання якихось дій; оцінювати не лише результат роботи, а й позитивні наміри, зусилля; демонструвати результати успішної роботи не окремих сильних учнів, а знаходити позитив у роботі кожного. Так поступово складатиметься атмосфера взаємоповаги кожного до всіх і розуміння того, що кращих результатів можна досягти лише через докладання зусиль.

У практику роботи учнів на уроках обов’язково треба вводити елементи самоконтролю, коли школярам дозволено самостійно оцінювати результати власної роботи, дії та вчинки. Спочатку це відбувається з орієнтацією на зразок із поступовим переходом на застосування та оцінювання індивідуальних стилів виконання роботи.

Самоконтроль і самооцінювання тісно пов’язані із застосуванням саморефлексії, що допомагає виробити адекватну, реалістичну оцінку власних позитивних та негативних емоцій, дій і вчинків. Уміння вести внутрішній діалог й оцінювати результати власної праці сприяє концентрації уваги, ефективнішому виконанню завдань. Навичка саморефлексії та колективної рефлексії на кожному уроці виробляє звичку співвідносити наміри й результати діяльності, закладає основи реалістичного, критичного мислення.

Формування навігчок саморегуляції поведінки — процес довготривалій, потребує систематичного вправляння для автоматизації умінь, тому під час уроків учитель повинен демонструвати різні моделі позитивної поведінки і ставлення — як власним зразком, так і моделюючи відповідні комунікативні ситуації, що привчають слухати й розуміти один одного, розповідати про свої емоції та почуття,

застосовувати елементи гумору для налагодження стосунків і врегулювання конфлікту.

Мотивація — це ентузіазм, що допомагає в навчанні реалізовувати власні цілі й робити це наполегливо і з радістю. Самомотивація до навчання в молодших школярів виникає за умов панування на уроці атмосфери оптимізму та віри у власні здібності й можливості, чому добре прислуговується вихована здібність до саморефлексії і реалістичного мислення. Учитель повинен заряджати учнів оптимістичним ставленням до навколишніх; важливо також окреслювати перед дітьми реалістичні цілі й завдання, забезпечувати проблемне навчання і правильно моделювати освітній процес, спрямований на успішне досягнення мети.

В освітньому процесі початкової ШКОШІ є всі можливості для розвитку емоційного інтелекту на тлі здобуття інших знань, формування умінь, навігчок, здібностей, необхідних кожній особистості. Тож цілісний освітній процес передбачає єдність розвитку в дитини емоційного та інтелектуального, без чого неможливо підготувати її до викликів сучасного світу.

Інтегрований підхід до формування наскрізного вміння «розвиток власного емоційного інтелект}7» молодших школярів. Відповідно до концепції Нової української школи важливе місце у визначенні результатів освітнього процесу відведено формуванню ключових компетентностей та наскрізних умінь як показників реалізації компетентнішого підходу до освіти молодших школярів. Розвиток наскрізних умінь засобами всіх освітніх галузей забезпечує зв’язок між освітніми результатами та особистішими якостями учнів для оволодіння життєвими компетеностями та досягнення успіху в навчанні та житті. Центральне місце серед наскрізних умінь початкової освіти відведено розвитку власного емоційного інтелекту учнів. Крім того, безпосередньо пов’язані з розвитком емоційного інтелекту такі наскрізні вміння, як ефективне спілкування, уміння співпрацювати, здїїіснювати рефлексію, організовувати власну діяльність, творчо і критично мислити, розв’язувати проблеми тощо.

Наведемо приклади інтеграції емоційного виховання із змістом навчальних предметів початкової школи.

Фрагмент уроку літературного читання в 4 класі. Тема «Краса рідної землі у різні пори року» (за творами О. Олеся «Степ», С. Пушика зі збірки «Золотій човник»).

Завдання: вчити визначати та порівнювати емоції, почуття, настрої від перегляду картин, музики та поетичного слова; добирати найвлучніші слова для позначення настрою творів.

Перебіг уроку;

- Учитель: Діти, роздивіться цю картину, що намалював учень 10 класу нашої школи. Він її назвав «Моє Прикарпаття». У Степана Пушика — нашого земляка, видатного письменника України, який усе своє життя прожив у Івано-Франківську, також є вірш, присвячений Прикарпаттю, і називається він «Рідна сторона».

Прочитаймо виразно вірш і визначмо, чи подібні між собою картини, змальовані у вірші й на малюнку, чи однаковий настрій вони викликають у нас.

(Учитель під мелодію пісні «Рідна сторона» композитора Є. Боднаренка читає вірш, висловлює своє захоплення поетичними рядками.) Далі проводить бесіду за прочитаним твором:

- Чим подібні між собою вірш і малюнок, чим вони відрізняються?

- Чи допомогла мелодія пісні краще зрозуміти настрій вірша, чи заважала слухати?

-Яку картину кожен з вас намалював би до цього вірша?

-Який настрій учень-художник передає у малюнку?

-Який настрій виник у вас під час слухання вірша?

- Спробуйте прочитати виразно вірш під супровід меюдії. Покажіть взаємозв’язок між віршем та мелодією до цього вірша.

(Учні виразно читають вірш під тиху мелодію до нього.)

Гра «Мажор-мінор».

Завдання: знайти у віршах С. Пушика рядки, які можна прочитати в мінорному ладі, тобто сумно, печально, та рядки, що викликають настрій радісний, тобто мажорний. Працюють парами. Текстова основа — вірші зі збірки «Золотий човник». У кожної другої пари вірші повторюються, що дає учням змогу позмагатися у правильному визначенні настрою різних фрагментів поезії.

Додатковій емоційний настрій на уроці створювали ілюстрації — картини природи на фотослайдах та малюнках учнів старшої школи. Учні зіставляли емоції, настрої, почуття від перегляду картин, музики та поетичного слова. Добирали найвлучніші слова до картин і музики, що за настроєм відповідали тексту творів. Таке зіставлення словесних образів з музичними та зображувальними допомагало учням створити правильне розуміння змісту творів та підсилити переживання від почутого з тексту.

Уроки музичного мистецтва мають значні можливості для формування емоційного інтелекту за допомогою створення художнього контексту до музичних творів, уподібнення характеру їх звучання, контрастного зіставлення кількох творів та емоційного орієнтування в них тощо. Так, розпізнавати і порівнювати протилежні емоції допоможе робота з творами П. Чайковського «Баба-Яга» та С. Прокоф’єва «Попелюшка»; навчити учнів спостерігати за зміною власних емоцій та використовувати вербальні засоби для їх вираження можна під час слухання та опрацювання творів А. Вівальді «Пори року»; розвивати здібності розпізнавати емоції та відстежувати їх розвиток допоможуть твори з однаковою назвою, але різних композиторів, скажімо: М. Глінки «Жайворонок» та М. Балакирєва «Жайворонок».

Особливі можливості музично-творчої діяльності впливати на формування емоційного інтелекту виявляються через удосконалення здібності визначати емоційно-образний зміст музики, відчувати настрій твору і налаштовуватися на

нього впродовж звучання музики, виражаючи власні переживання словом, рухом, танцем, співом, відповідними кольорами, тобто відчувати емоції, розпізнавати їх, керувати ними.

За допомогою музичних творів можна навчити учнів змінювати настрій на протилежний, впливати на поведінку свою та довколишніх, тобто заспокоюватися або ставати активнішими. Так, сюїта М. Римського-Корсакова «Шахерезада» сприятиме розвитку вміння налаштовуватися на емоційне сприйняття стану інших людей, у даному випадку — відчувати емоції страху, тривоги; тим часом твори «Ранок» Е. Гріта або С. Прокоф’єва здатні викликати відчуття радості, спокою. Ознайомити з емоцією «печаль» і здобути відповідній емоційний досвід допоможуть твори П. Чайковського «Жовтень» та Г. Свиридова «Осінь», після прослуховування яких словник емоцій дітей поповниться поняттями «тяжка печаль», «світлий сум», школярі набудуть уміння адекватно виражати свій емоційний стан.

На уроках математики чи інформатики, коли треба напружено працювати й шукані відповіді на складні завдання, коли не все вдається, емоції часто змушують учнів поводитися непродуктивно. Відтак і на уроках математичної освітньої галузі, для якої важливий передусім розвиток розумового інтелекту, необхідно формувати й емоційний інтелект. Для цього можна використовувати організаційний етап уроку та етап рефлексії. За допомогою простих вправ, до прикладу «Я відчуваю себе...», «Чого я боюся й бажаю на уроці», використання лінійки настрою або заповнення «Щоденника вражень», запровадження ритуалу привітання можна поступово навчити учнів точно визначати власні емоції та підвищити самосвідомість, самомотивацію, розвинути почуття емпатії, посилити самоконтроль за власними емоціями й поведінкою і не дозволяти емоціям ставати господарем їхнього життя.

Під час уроків зображувального мистецтва є чудові можливості вчити дітей визначати емоційний стан інших людей. Для цього використовують роботу з творами відомих художників, де зображено портрети дітей. Учні спочатку визначають життєву ситуацію, в якій опинилися персонажі картин, описують її, докладно зупиняючись на кольоровому тлі картини, предметах загальної обстановки та їх ролі у поясненні життєвих обставин, в яких опинився герой твору. На основі опису картини роблять припущення щодо зображеної емоційної ситуації та шукають йому підтвердження в рисах обличчя, поставі персонажів картини. Для роботи доцільно обрати такі картини з портретами дітей: В. Сєрова «Міка Морозов», М. Богданова-Бєльського «Візитери» і «На виїзді», Ю. Піменова «Художник», А. Паолетті «Квіткарка». Ф. Решетнікова «Знову двійка» тощо.

На уроках фізичного виховання обов’язково мають бути процедури загартовування організму дитини, оскільки вони ефективно впливають на психоемоційний стан, знімають стрес і напругу, підсилюють нервову систему. Не зайвими будуть і щотижневі пішохідні прогулянки, особливо для міських дітей, з організацією під час зупинок міні-тренінгів, комунікативних, розважальних та

оздоровчих ігор, які знімуть утому від інтенсивного шкільного навантаження, створять умови для комунікативної взаємодії і стануть предметом емоційного обговорення в сім’ях.

Розвиток емоційного інтелекту молодших школярів у поза урочний час.

Розвивальна та виховна робота не обмежується уроками, а триває в позаурочний

час, що має величезні можливості для розвитку емоційного інтелекту та позитивних якостей у молодших школярів.

Позакласну роботу легше організувати, якщо враховувати інтереси учнів, давати їм змогу взаємодіяти з ровесниками, старшими учнями, дорослими й обирати справу для душі. Таку позакласну діяльність учні мають суб’єктивно сприймати як вільний час. Натомість невпорядкований вільний час молодших школярів є джерелом багатьох прикростей і навіть бід.

Позакласна робота — широке й багатогранне поняття, що означає різноманітні за змістом, призначенням та способом керівництва заняття. Її ще називають «позаурочною», «позанавчальною виховною роботою», «позакласною діяльністю». Усі ці терміни зазвичай вживають паралельно, вони охоплюють усі види й форми роботи, які відбуваються поза уроками або навчальним часом.

Головні умови для залучення школярів до позаурочної діяльності такі:

- урахування пізнавальних інтересів дітей, тобто їхніх бажань, пропозицій;

- стимулювання внутрішньої та зовнішньої пізнавальної діяльності;

- активна взаємодія учасників позаурочної діяльності на позитивному емоційному тлі.

Провідна мета організації позаурочної діяльності учнів; засвоєння необхідного для життя соціального досвіду та системи соціокультурних цінностей задля формування емоційно-ціннісного ставлення особистості до довкілля, інших людей і самої себе.

Створення оптимальних умов для продуктивної та ефективної позакласної діяльності учнів передбачає застосування таких форм роботи, як:

- ранкові зустрічі; - етігчні бесіди; - зустрічі з відомими та цікавими людьми; -екскурсії; - обговорення книг; - читацькі дебати; - свята; - змагання; - турніри; -виставки; - конкурси; - ігри-квести; - колективні творчі справи тощо.

Позаурочна робота за умов сучасної початкової школи набуває інтегрованості, позаяк ґрунтується не лише на знаннях учнів, здобутих під час уроків, а й на історігчному, народознавчому, географічному, музичному та образотворчому матеріалі, закріплює навички аналізу, синтезу, класифікації, систематизації інформації впродовж трудової, пошукової, дослідницької, творчої діяльності у процесі міжособистісної комунікації.

Перевагами позакласної роботи з розвитку емоційного інтелекту молодших школярів є те, що її здійснюють у неформальній обстановці спілкування, за відсутності безпосереднього впливу вчителя на школяра та оцінювання, зауважень, зайвого моралізування. Сприятлива емоційна атмосфера, постійна зміна видів діяльності та можливість їх самостійно обирати, перевага ігрових видів підсилюють мотивацію молодших школярів до засвоєння нових знань і застосування їх у спілкуванні, сприяють активізації всіх видів учнівської діяльності.

У доборі основних форм, методів та прийомів організації позакласної роботи з розвитку емоційного інтелекту молодших школярів потрібно враховувати відповідні принципи, зокрема такі, як: комунікативного спрямування, розважальності, добровільної участі, ініціативи й самодіяльності та емоційності.

Принцип емоційності передбачає використання в роботі образно-емоційних і знаково-символічних засобів, що глибоко закарбовуються в пам’яті, збуджують почуття, які б вони не були: радість, страх, любов, гнів, сором, здивування, співпереживання тощо. Таким чином, на дитину можуть впливати природа, мистецтво, усна народна творчість, література, народні звігчаї і традиції, становище дитини в сім’ї та серед однолітків, а також мовлення вчителя. За переконанням В. Сухомлішського, мова вчителя обов’язково має будити в учнів почуття, емоції.

Розглянемо на прикладі організації і проведення екскурсії можливості позаурочної діяльності та їх реалізацію для розвитку емоційного інтелекту молодших школярів.

Організація позаурочної роботи для розвитку емоційного інтелекту молодших школярів. Робота в позаурочний час із розвитку емоційного інтелекту складається з чотирьох етапів (див. рис. 4.4).

Підготовчий етап.

Мета: налаштувати дітей на очікування приємних емоцій від поїздки (походу, подорожі, зустрічі, змагань, виставки тощо) та здобуття нових знань, які знадобляться під час подальшої ігрової діяльності. Для цього доцільно використовувати комунікативні ситуації, бесіду, опитування, заповнення щоденників настрою, зробити позначки на шкалі емоцій та зберегти їх до повернення з екскурсії (закінчення позаурочного заходу). Запитання можуть бути такі:

-Що ти відчує, коли дізнався, що буде екскурсія в ...?

-Який настрій у тебе викликало це повідомлення?

- Що приємного очікуєш побачити, дізнатися під час екскурсії?

- Що може викликати негативний настрій, роздратування, сум під час екскурсії?

Методична порада. У розмові з дітьми не потрібно задовольнятися переліком лише кількох емоцій, які відчувають діти, а також подій, що можуть викликати ці емоції. Слід намагатися максимально його розширити, активізуючи словник дітей та формуючи в них уявлення про взаємозв’язок між подіями й емоціями. Увагу дітей потрібно звертати на все, що навколо них під час поїздки чи походу і самої екскурсії: умови перебування у транспорті, пейзажі за вікном, спілкування з друзями, цікава розповідь, знайомство з новими людьми, можливість вільно поводитися (стрибати, кричати, бігати, бути самостійним) тощо. Словник дітей також доцільно збагатити переліком абстрактної лексики, значення якої молодші школярі не завжди розуміють: задоволення, хвилювання, щастя, радість, захоплення, піднесення, тривога, гнів, злість, сум тощо.

Початок позаурочного заходу.

Мета: звернути увагу дітей на безпосередній зв’язок між відчуттями та поведінкою людини. Для цього доцільно використати ігрову ситуацію «Інтерв’ювання», в якій журналістами можуть бути самі діти. Запитання запропонувати такі:

- Що відчуваєте зараз?

-Що відчувають твої однокласники? Як ти про це здогадався?

- Чи довго триватимуть такі відчуття?

Методична порада. Коли почалася екскурсія, учні вже сіщять в автобусі, чи під час першої короткочасної зупинки діти відчувають яскраві емоції, які виявляють у відповідній поведінці. На цьому етапі доцільно знову звернути увагу молодших школярів на їхній емоційний стан, на те, що вони відчувають і причини цих

переживань. Спробувати передбачити, як довго можуть тривати такі емоції й що може їх змінити.

Підсумковий етап позаурочного заходу.

Мета: показати значення яскравих емоцій для формування життєвого досвіду; сформувати уявлення про те, від чого залежить власна поведінка і як на неї впливати.

-Що ти очікував від екскурсії? Який був тоді настрій?

- Чи справдилися очікування? Що відчуваєш тепер?

- Чому позитивні емоції тривають так довго?

- Чому змінилися емоції? Що вплинуло на їхню зміну?

-Хто чи що засмутило?

- Що допомогло змінити поганий настрій?

-Як треба ставитися до того, що псує настрій?

- Отже, tifo потрібно для того, щоб у тебе був позитивний настрій?

- Що ти сам/сама можеш зробити, щоб у тебе був гарний настрій?

- Що викликає в тебе поганий настрій? Що можеш зробити, щоб цього не сталося?

Методична порада. Наступного дня після позакласного заходу потрібно звернутися до дитячих спогадів про екскурсію та ретельно опрацювати емоційний аспект вражень про колективну подію для розвитку навігчок самоконтролю учнів у спілкуванні й поведінці. Така робота сприятиме формуванню вміння взаємодіяти з однолітками і дорослими, близькими й незнайомими людьми, сприятиме розвитку розуміння почуттів — власних та іншої людини. На цьому етапі учням доцільно знову звернутися до щоденників вражень, записати нові почуття та зіставити їх із попередніми записами; порівняти збережену позначку на шкалі емоцій з тим, що відчувають тепер; подумати й мовчки відповісти на систему запитань, висвітлених на екрані; за бажанням, висловитися з приводу тих чи тих питань, а під час уроку занотувати свої враження про екскурсію в письмовій творчій роботі.

Відтермінований етап.

Мета: пригадати яскраві позитивні та негативні враження від екскурсії; формувати вміння запобігати вияву негативних емоцій у поведінці.

Методична порада. Перед наступним позакласним заходом переглянути з учнями у невимушеній обстановці світлини здійсненої екскурсії, зауважити, які спогади викликають позитивні, а які негативні емоції. Створити навчальні комунікативні ситуації, в яких учні спробують запобігти вияву негативних емоцій, вчасною поведінкою виправити негативну ситуацію.

За результатами позаурочної діяльності дитина може бути переповнена різними почуттями: радістю, тривогою, страхом, сумом, гнівом. Із таким виром емоцій молодшим школярам ще важко впоратися, тому важливо навчити учнів розуміти, що відбувається і як на це самостійно впливати. Саме вчитель власним

прикладом має показати, як співчувати, заспокоювати і спрямовувати емоційну енергію в позитивне річище.

У сучасній початковій школі утвердилися нові форми позаурочної роботи, безпосередньо зорієнтовані на формування міжособистісного та внутрішньо-особистісного компонентів емоційного інтелекту: ранкові зустрічі, щотижневе коло дружнього спілкування, десятихвилинки «Я хочу тобі сказати...» та різні форми обговорення і швидкого реагування на конфліктні ситуації. Така робота дасть учням змогу розуміти іншу людину та співпереживати, а потім і співчувати їй, корегувати власну поведінку, виражаючи власні емоції екологічно й безпечно з урахуванням того, як сприймають її інші люди, тобто сприятиме взаєморозумінню та зміцненню стосунків між учнями.

Отже, потрібно не тільки планувати і продумано проводити позакласні заходи, а й ретельно опрацьовувати їхні результати, що все разом цілісно сприятиме розвитку навичок самоконтролю в спілкуванні й поведінці учнів, допомагатиме формувати вміння взаємодіяти в різних видах діяльності, згуртовуватиме дитячий колектив.

Неправильно вважати, що люди просуваються завдяки успіху; вони набагато частіше просуваються завдяки невдачам. Правила, поради та приклади ніколи не зможуть навчити людину краще, ніж сама поразка.

С. Смайлс

 

 

Це матеріал з посібника "Теорія і практика формування емоційного інтелекту в учнів початкової школи" Т. Котик

 



Попередня сторінка:  4.1. Етапи і напрями формування емоційн...
Наступна сторінка:   4.3. Методи і прийоми розвитку емоційно...



^