Інформація про новину
  • Переглядів: 6
  • Дата: 25-11-2021, 10:29
25-11-2021, 10:29

5.2. Розвиток емоційного інтелекту вчителів початкової школи

Категорія: Методичні матеріали





Попередня сторінка:  5.1. Емоційний інтелект учителів початк...
Наступна сторінка:   5.3. Запобігання емоційному вигоранню в...

Немає нічого важливішого, ніж власна освіта й освіта близьких людей.

Сократ

Розвиток емоційного інтелекту як професійна необхідність. Професійна діяльність вчителя не може бути ефективною без розвиненого емоційного інтелекту, котрий тлумачать як здатність до розуміння емоційних станів — власного й інших людей — та керування ними. Відтак професійне зростання сучасного вчителя неможливе без самопізнання своїх емоційних станів, що є відображенням взаємодії з реальним світом, і без навігчок саморегуляції, що є запорукою убезпечення від професійних стресів та емоційного самознищення.

Щоденні обов’язки вчителя передбачають взаємодію з колегами, учнями, їхніми батьками для вирішення питань і прийняття оптимальних рішень, а ще ж є у

вчителя сімейні проблеми, власні потреби... Не все він устіиає і не все можна вирішити водночас, тому доводиться тамувати дратівливість, долати відчай, стримувати спалахи гніву, що не заспокоює, а позначається на особистіших якостях, псує стосунки з учнями та колегами.

За таких обставин важливо навчитися керувати власними деструктивними емоціями, розуміти також і настрої інших людей, щоби вчасно запобігти виникненню емоціогенних ситуації.

Далі розглянемо, як можна сформувати здатність розуміти емоційні стани, керувати емоціями та емоційними ситуаціями.

Розвиток здатності розуміти емоції. За

визначенням І. Андрєєвої та С. Дерев’янко, керування власними емоціями розглядають як потребу викликати й підтримувати бажані емоції та контролювати зовнішні прояви небажаних; адекватно, повно, відверто демонструвати власні почуття; а необхідною передумовою розвитку здатності керувати власними емоціями є вміння точно визначати емоції [20].

Процес керування емоціями складається з таких послідовних етапів (див. рис. 5.2):

1) рефлексія, тобто усвідомлення емоційних переживань;

2) вибір та використання стратегій і способів урегулювання емоцій: їх інтенсивності й емоціогенної ситуації.

Розглянемо докладніше кожен з цих етапів.

Рефлексія, або усвідомлення емоційних переживань. Емпірично дослідники довели, що початковий етап керування емоціями передбачає усвідомлення себе як носія емоцій, певних переживань, що є об’єктом для аналізу відчуттів та їх результатів чи наслідків. Подальша вербалізація власного емоційного стану знижує інтенсивність емоційного переживання.

Отже, для того щоб чимось керувати, потрібно знати, що це є і яке воно, як на нього можна вплинути. Тому для керування емоціями необхідно передусім усвідомити наявність емоції та її ідентифікувати, оскільки емоції виникають і згасають, а їхній вплив залишається надовго.

Усвідомлення емоцій відбувається на двох рівнях:

а) усвідомлення як відчуття того, що є певні переживання, котрі відрізняються від інших подібних;

б) усвідомлення як знання про те, що саме відчуває людина та як воно називається.

Усвідомлення емоцій на інтелектуальному рівні і є тою основою, на якій формується здатність керувати емоціями.

Ступінь усвідомлення емоцій може бути також різним. Є емоційні процеси, що спонукають до дії, хоча самі емоції людина вже не усвідомлює, оскільки вони стали звігчкою. Такі емоційні стосунки встановлюються, зазвичай, між рідними людьми. Натомість є і найвищий ступінь усвідомлення емоцій, коли добре відомі вігчерпна характеристика самої емоції, розуміння причин її появи та передбачення діїї, до яких вона призводить.

Здатність усвідомлювати переживання формується поступово і не відразу, а в результаті тренування. Спочатку необхідно усвідомити себе як суб’єкта переживання, тобто не «Мені страшно (тривожно, неспокійно тощо)», а «Я відчуваю страх (злість, тривогу, гнів)». Відбувається протиставлення себе емоціям, відокремлення їх і спостереження за ними з позиції глядача.

Глибоко відчути емоцію та поспілкуватися з нею можна лише на самоті. До прикладу:

Заплющте очі, уявіть себе в чудовому палаці, де емоції живуть у окремих кімнатах. Оберіть, до якої хочете зайти, про що розпитати. Уважно прислуховуйтеся до розповіді-відчуття. Повторіть експеримент з іншою емоцією. Порівняйте відчуття.

Розвиток здатності керувати емоціями та емоційними ситу аціями.

Вибір стратегій та способів урегулювання емоцій. Керувати емоціями можна на двох рівнях (див. рис. 5.3):

- контроль інтенсивності вираження емоцій;

- контроль емоціогенної ситуації.

Керування інтенсивністю переживання. Здатність контролювати інтенсивність вираження емоції передбачає послідовне оволодіння такими уміннями (див. рис. 5.4):

- усвідомлення в собі переживання;

- називання, тобто вербалізація власного стану;

- застосування одного з прийомів «перемикання» на іншу емоцію.

Рис. 5.4. Процес розвитку здатності керувати емоціями

Паралельно з розвитком здатності усвідомлювати переживання, необхідно розвивати вміння вербалізувати емоцію, що безпосередньо пов’язане з розвитком словникового запасу і з наявністю відповідного слова в лексиці національної мови. Упродовж дня людина переживає безперервний потік емоцій, адже кожна дія як відповідь на подразник органів відчуття супроводжується певними емоціями. Не всі з них можливо описати словами, натомість вони від цього не зникають. Є ще багато непізнаного в самому собі, таких відтінків переживань, які ми не помічаємо. Слова допомагають ідентифікувати та розпізнавати найтонші відтінки відчуттів, що робить життя насиченішим та успішнішим.

Цікавий той факт, що в багатьох різних мовах використовують назви емоцій та відчуттів, яких у інших мовах, до прикладу, в український, нема. Так, у словнику емоцій англійського дослідника мов Т. Ломаса є поняття «\vabi-sabi», що з японської означає відчуття від пошуку краси у недосконалості та швидкоплинності світу; в голландських діалектах є слова «mbuki-mvuki» — непереборне бажання скинути одяг під час танцю, «Jkilig» — легкий тремор під час розмови з тим, хто подобається; «uitwaaien» — почуття свіжості після прогулянки у вітряну погоду тощо. До речі, англійська мова запозичила з інших мов багато слів на позначення почуттів, що дає носіям мови змогу глибше зрозуміти довколишній світ і себе в ньому.

Англійська психологиня Л. Фельдман у результаті емпіричних досліджень дійшла висновку, що точніше людина визначає власні почуття, то краще розуміє, як допомогти собі після стресових ситуацій чи убезпечити себе від депресивного настрою: побути наодинці з природою, поспілкуватися з кимось, подивитися кінокомедію чи зануритися в музику [91].

Такий «словник-довідник» підказує, як вплинути на свій стан, щоби швидше отямитися від стресу. Люди з багатим емоційним словником не схильні веселити себе за допомогою алкоголю, а також більше зацікавлені в успіхові у навчанні. Але, звичайно, слід пам’ятати про взаємозв’язок: емоційно багате життя сприяє розвитку емоційного словника, і навпаки — словник емоцій примушує знайти в собі й виразити той величезний емоційний досвід, який раніше відчували лише підсвідомо.

Для вербалізації усвідомленої емоції та розширення емоційного словника треба систематично впродовж кількох тижнів вести щоденник емоцій, визначаючи нюанси відчуттів та відшукуючи до них назву серед слів-синонімів; добре спрацьовує розповідь комусь про свої почуття; можна створити і розповісти про це казку або усно чи письмово висловити це для себе, до прикладу, в щоденнику. Це захопливе заняття: щодня пізнавати себе все глибше і глибше! Вербалізовані емоційні переживання поступово втрачають інтенсивність і тоді вже не можуть панувати над людиною.

Перевірити рівень володіння емоційним словником допоможе така вправа: Упродовж трьох хвилин потрібно записати у дві різні колонки слова, словосполучення, вирази, що позначають позитивні та негативні емоції.

Якщо їх буде більше ніж тридцять — довколишні зрозуміють досить точно озвучені емоційні переживання; якщо менше — потрібне тренування у вираженні власних почуттів. Кількісний показник позитивних та негативних емоцій є свідченням особистісного ставлення до життя.

Збагатити емоційний словник допоможуть проблемні завдання, що потребуватимуть з’ясування значення невідомих або маловживаних слів, складання з ними словосполучень, речень, текстів тощо. До прикладу, корисною стане словникова робота з такими емоційно-образними словами: комизитися, мліти, клопітно, нега, сумбур, охоплювати, окрилений, знесамовитілий, прикипіти, розчулення, прищучити, затятий тощо.

Керування емоціями не означає повну відмову від таких, що викликають болючі переживання, адже для людини корисні будь-які емоції. Ідеться лише про наслідки дії емоцій, адже ослабленій людині можуть зашкодити навіть радісні переживання, та й емоційна холодність не викликає захвату в довколишніх, адже не зовсім зрозумілі справжні наміри людини.

Звичка приховувати справжні емоції, маскувати їх — шкідлива для здоров’я. Заборона на вияв власних емоцій поступово призводить до ослаблення та знищення їх вияву; натомість фізіологічно вони продовжують діяти на організм людини, виявляючись у віпляді болів, неприємних відчуттів, різних захворювань.

Залучення інтелекту до керування емоційними процесами. Формування здатності до керування емоціями передбачає інтелектуальну роботу щодо виправлення неправильного емоційного трактування ситуації, її некоректного сприйняття. Достатньо виправити помилку в когнітивній оцінці ситуації, правильно її зрозуміти, потрактувати, сприйняти — і дратівлива емоція зникне, поступившись іншим. Адже емоції — це короткочасні переживання.

Неправильна оцінка ситуації виникає внаслідок розчарування, нереалізованої потреби чи очікування, неузгодженості між бажаним і реальним, докладеними зусиллями, сподіваннями та результатами тощо. Спостерігаються чіткі закономірності:

- що значущіша потреба, то сильніша реакція на її задоволення чи не задоволення;

- що більше чинників впливає на реалізацію потреби, то імовірніше зближення бажаного та реального;

- що менше таких впливових чинників, тонеобгрунтованіші бажання, що й призводить до неприємних переживань.

Отже, ефективне керування емоціями передбачає конструктивну взаємодію між інтелектуальними та емоційними процесами, в результаті чого налагоджується гармонія між розумом і почуттями, знижується інтенсивність неприємних переживань.

На думку психолога М. Папуша, утримування гармонії між розумом та емоціями дасть змогу не припускатися помилок у визначенні статусу ситуації, тоді людиною керуватимуть лише вищі моральні почуття та безпосередні емоції: як приємні, так і неприємні [61]. Гарна перспектива!

Способи впливу на емоції.

Оскільки безпосередньо керувати емоціями неможливо, використовують опосередковані способи впливу на деструктивні емоції (див. рис. 5.5), зокрема:

- відвернення уваги на будь-що, лише подалі від емоціогенної ситуації;

- переведення мислення на інший вид діяльності, «перемикання» на позитивні думки за допомогою певного об’єкта, образу, знака. Зрозуміло, що це потребує напруження, докладання вольових зусиль, внутрішньої потреби, мотивації;

- зменшення значущості події за допомогою рефлексії!: «Це не головне в житті, але досвід»; «Що позитивного з цього можне взяти на майбутнє?»; «Як поводитися в подібних ситуаціях?»; «Це звичайна захисна реакція людини» тощо);

- розширення або обмеження

емоційної інформації. Стратегія

розширення емоційної інформації

притаманна активним, упевненим у собі особистостям, які не ховаються від навали емоційних переживань, а намагаються більше дізнатися про емоційні стани, відкрити себе для яскравих почуттів. Для цього необхідно відсторонитися від усього зайвого й зануритися в аналіз власних відчуттів: «Я дізнаюся про тебе все, і ти не будеш наді мною панувати!» Стратегія обмеження емоційного досвіду є захисною: «Я не хочу про це думати!», «Це не заслуговує на мою увагу».

Варто зазначити, що наступальна стратегія розширення емоційного досвіду допомагає зрозуміти не лише власні емоції, а й переживання інших людей, що й сприяє розвитку емпатії та здатності керувати емоціями інших.

Емпатія — це емоційний відгук на переживання іншої людини, що виявляється у співпереживанні та співчутті. Емпатія допомагає зрозуміти іншу людину, її емоції та відчуття, спонукає допомогти, розрадити. Це дуже важлива особистісно-професійна якість учителя, що сприяє розумінню дитини, її стану в новому середовищі. Емпатійний учитель виявляє доброзичливість до учнів, разом із ними переживає їхні перемоги та поразки, може знайти індивідуальний підхід до кожної дитини, зрозуміти її особистішу своєрідність, і тому не використовує оцінні стереотипи, а добирає особливі підходи до кожного учня. За дослідженнями М. Манойлової, що вищий рівень емпатії, проявлений до дитини, том точніше може вчитель спрогнозувати поведінку учня, результати педагогічного впливу на нього [47].

Емпатія вчителя допомагає вибудовувати партнерські стосунки з учнем, його батьками в процесі спільної діяльності, подає зразок міжособистісної взаємодії, який упродовж навчання в початковій школі стає особистішим надбанням учнів.

На розвинену емпатію для нейтралізації деструктивних емоцій спирається й буддійська філософія, яка вважає, що життя людини сповнене страждань і важливо покласти їм край. Так, до прикладу, буддиіського монаха М. Рікарда називають «найщасливішою людиною світу» завдяки тому, що він навчив себе бути щасливим. Щоправда, приділяв цьому багато часу, тренуючи розум, але й отримав відповідну якість життя. Ідея такого тренування полягає в тому, що людина не може одночасно відчувати дві протилежні емоції, скажімо, любов і ненависть, тому замість заздрощів треба радіти, а бажання володіти чимось змінювати на відчуття внутрішньої свободи.

Способи впливу на емопіогенні ситу ації. Зазначений підхід використовують і у вітчизняній практиці, пропонуючи застосовувати для контролю деструктивних емоцій та майбутніх емоціогенних ситуації!, що можуть виникнути під час взаємодії, такі способи:

- використання «протиотрути»;

- трансформування емоцій;

- екстенсивне керування емоціями.

Розглянемо сутність і реалізацію кожного способу.

Використання «протиотрути». Ця техніка спрямована на нейтралізацію деструктивних емоцій перед можливою емоціогенною ситуацією за допомогою протилежних за відчуттями емоцій, тобто конструктивних. Для позначення таких пар емоцій є слова-антоніми із синонімічним рядом, до прикладу: гнів — терпимість, толерантність; страх — довіра, відвага; відраза — шарм, симпатія.

Так, щоб налаштуватися на конструктивну взаємодію з раніше неприємною особою, треба подумки «помінятися з нею місцями», спробувати відчути себе нею (уявити, як сидить, іде дорогою, а потім коридорами, спробувати так ходити, говорити, відчути в собі її характер, обов’язки, зрозуміти мотиви її поведінки), що, врешті, нейтралізує негативне ставлення до цієї людини.

Отже, емоція співчуття внаслідок розуміння поведінки іншого виконує роль «протиотрути». Таке співчуття не є надуманою жалістю — воно необхідне для власного заспокоєння та припливу внутрішньої позитивної енергії, що її створює тло для конструктивної взаємодії. Увійти в стан іншого та приміряти на себе його роль допоможуть засоби арттерапії, зокрема лялькотерапія або створення арттерапевтігчної казки.

Трансформування емоцій. Ця техніка потребує вміння викликати у собі бажані емоції. Для цього потрібно згадати життєві ситуації з яскравими, сильними переживаннями успіху, радості від перемоги над собою і поступово подумки пройти весь шлях від початку до кінця майбутньої реальної ситуації, передбачити можливі емоціогенні ситуації та успішне їх вирішення. Не зайвим буде порадіти за власні успіхи, відчути впевненість у собі, чому допоможе асоціація з іншою успішною людиною.

Таке передбачення всіх можливих (і неможливих) моментів майбутньої ситуації, що може спричинити тривогу, страх, допоможе не лише позбутися деструктивних емоцій, а й подарує впевненість у можливості самостійно керувати майбутньою ситуацією.

Екстенсивне керування емоціями. Короткочасні емоції переходять у довготривалі емоційні стани, якщо емоціогенна ситуація тривалий час не зникає або часто повторюється, тобто емоції завжди прив’язані до певної ситуації.

Зниження інтенсивності вияву емоцій завдяки розширенню поля їх використання. Якщо, до прикладу, важкі емоції виникають у ситуаціях спілкування з незнайомими людьми або під час виступу перед аудиторією, необхідно не уникати таких ситуацій, а навпаки — розширити коло спілкування, частоту виступів.

Інформація про нові об’єкти взаємодії сприятиме розвитку нових інтересів, виникненню нових емоцій. Нові соціальні та психологічні контакти дадуть змогу виявляти емоції у ширшій сфері, що обов’язково знизить їх інтенсивність і сприятиме спокійнішому емоційному вияву в подібних професійних ситуаціях взаємодії.

Концентрування емоцій на одній ситуації завдяки усуненню з поля активності другорядних емоціогенних ситуацій. Цей спосіб застосовують, коли треба зосередитися на важливій професійній справі, що має вирішальне значення у певний період життя. Це обов’язково позначиться на успішності виконання професійного завдання і дасть задоволення від його результатів.

«Перемикання» з емоціогенної ситуації на нейтральну. «Перемкнути» гнів, агресію, отримані від соціальної взаємодії, найкраще на соціально незначущого «цапа-відбувайла» й отримати від цього конструктивні емоції. Якнайкраще роль «цапа» виконує творча робота, пов’язана з хобі. У цьому випадку створена культурна цінність додасть впевненості, самоповаги. Якщо гнів пов’язаний не зі соціальними аспектами діяльності, то найкраще «перемкнутися» на діяльність, що має підвищену соціальну цінність.

Розвиток здатності до розуміння емоцій, керування ними та емоціогенними ситуаціями є не лише професійною необхідністю вчителя: уважно й доброзичливо вислухати, зрозуміти учнів та колег, створити позитивне тло на уроці, — це необхідно передусім самому вчителю, щоб відчувати задоволення від особистісного зростання, атмосфери позитивного сприйняття, в якій можна розв’язати будь-які проблеми.

Що б з вами не трапилося — нічого не приймайте близько до серця. Небагато чого на світі тривалий час буває важливим.

Е. Ремарк

 

 

Це матеріал з посібника "Теорія і практика формування емоційного інтелекту в учнів початкової школи" Т. Котик

 



Попередня сторінка:  5.1. Емоційний інтелект учителів початк...
Наступна сторінка:   5.3. Запобігання емоційному вигоранню в...



^