Агресія — словесна чи фізична дія, спрямована на заподіювання шкоди, втрат, збитків; будь-яка форма поведінки, спрямована на образу іншого або себе.

Афект — раптове переживання найвищої інтенсивності. Характерне бурхливим зовнішнім виявом, короткочасністю, певною неусвідомленістю переживання, зниженням самоконтролю та звуженням свідомості. Сильні афекти захоплюють особистість повністю. Це вже не радість, а захоплення; не горе, а відчай; не страх, а жах; не гнів, а лють.

Бадьорість — жвавість, наповнення енергією, силою життя.

Байдужість — відсутність уваги до людини, зацікавлення тим, що відбувається.

Безпорадність — стан людини, в якому вона не робить жодної спроби щодо поліпшення свого стану, хоча такі можливості є.

Біль — відчуття, що виникає внаслідок сильних подразнень нервової системи; захисна реакція організму, яка виникла у процесі еволюційного розвитку. Може бути ознакою хвороби або сигналом небезпеки, що загрожує організму від довкілля.

Вдячність — почуття визнання за надану увагу або послугу. Виникає як емоційна і раціональна оцінка того, що відбувається.

Вина — ставлення до власних протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності.

Відповідальність — ставлення до вимог, обов’язків, завдань, норм та цінностей; усвідомлення значення власної діяльності та її наслідків для суспільства або певної групи.

Відраза — реакція на щось суб’єктивно дуже неприємне, негативний емоційний стан, спричинений зіткненням (фізична взаємодія, комунікація) з об’єктами (предметами, людьми, обставинами тощо), які не відповідають ідеологічним, моральним та естетичним принципам і настановам суб’єкта.

Відчай — почуття сильного душевного болю, безвихідь, розпач через те, що нема надії на кращу долю; зневіра в оволодінні якимось добром чи в уникненні зла.

Ворожість визначають як комбінацію фундаментальних емоцій гніву, відрази, зневаги. Інколи, хоч і не завжди, ворожість містить образи чи думки про заподіяння шкоди об’єкту ворожості. Профілі емоцій у ситуаціях ворожості та гніву дуже подібні.

Впевненість у собі — мати і висловлювати власну думку; пряме, відкрите вираження емоцій. Важливим є вміння виражати емоції так, щоб не порушувати права інщих людей, не зачіпати їх честі та гідності.

Вразливість — чутливість до впливів недружнього середовища, неспроможність витримувати його впливи, слабке місце захисту,

Втіха — почуття радості, задоволення від чогось.

Гидування — почуття відрази в поєднанні з гидливістю.

Гнів — емоційний стан, негативний за знаком, виявляється зазвичай у формі афекту. На відміну від страходання, гнів має сценічний характер (тобто викликає піднесення, хоч і короткочасне, життєвих сил). Причинами гніву є відчуття фізичної або психологічної перешкоди на шляху до мети. Це можуть бути фізичні перешкоди, правила, закони або ж особиста безпорадність. Якщо перешкоди незначні й не визначені, безпосередня реакція може не виражатися гнівом. Однак якщо певний бар’єр справді заважає досягненню бажаної мети, гнів рано чи пізно обов’язково виникне. Інші причини гніву полягають в особистій образі. Низькі рівні гніву можна стримувати впродовж тривалого часу. Крайні вибухи гніву шкідливі для здоров’я.

Гнучкість — спроможність контролювати свої внутрішні стани, здатність справлятися зі змінами у соціальному середовищі; гнучкість в адаптації до змін у навколишньому середовищі; здатність діяти і приймати рішення в умовах стресу.

Гордість — почуття гідності, самоповаги, задоволення від усвідомлення досягнутих успіхів, переваги в чомусь. Гордість може бути як реакцією у відповідь, справедливою, адекватною, так і наслідком невідповідної самооцінки, пихи, бундючності.

Горе — це реакція на втрату. Можна журитися через будь-яку втрату. Горе зводиться головно до страждання і суму, хоча часто є комбінацією емоцій афективних структур, до яких належать страх, почуття провини та гніву.

Гуманний вчинок — безкорислива дія щодо інших осіб (істот), мотивом якої є потреба людини у створенні сприятливих умов для забезпечення їхнього позитивного емоційного стану та життєдіяльності. Гуманний учинок — це, з одного боку, кінцева фаза емпатійного процесу, з іншого — вища форма прояву емпатії.

Депресія — це складний комплекс емоцій, що охоплюють страждання, різні комбінації гніву, відрази, зневаги, ворожості, страху, провини, сором’язливості, зростання втоми, погіршення фізичного стану. Депресію можуть спричинювати численні нейрофізіологічні та біохімічні чинники. Зниження самоповаги, упевненості в собі й утрата почуття особистої гідності також можуть бути причиною депресії. Єдності в трактуванні терміна «депресія» нема. Вивчення змісту страждань, суму й депресії показало їхній значний збіг.

Допитливість — зацікавлення, бажання здобувати знання і навички; рушійна сила розвитку людини, науки, техніки тощо.

Дратівливість — властивість легко роздратовуватися, виходити із стану психічної рівноваги.

Дружба — безкорисливі стосунки між людьми, базовані на довірі, щирості, взаємній симпатії, спільних інтересах, захопленнях тощо. Найголовніше в дружбі — взаємодопомога, безкорисливість, підтримка.

Егоїзм — надання переваги власним корисливим інтересам і потребам.

Екстаз — позитивно забарвлений афект, вищий ступінь захвату, наснаги, інколи переходить у несамовитість.

Емоції — це просте, безпосереднє, поверхове, короткоплинне переживання людини, що виникло цього моменту.

Емоційні порушення — стійкі емоційні стани, які супроводжуються поведінковими реакціями, що унеможливлюють вільну взаємодію з довколишнім світом, а саме: тривогою, страхом, впертістю, роздратуванням та образливістю, швидкими змінами настрою.

Емоційність — чутливість до впливів зовнішнього середовища, емоційне реагування на події, що відбуваються, швидкість зміни одних емоцій іншими.

Емпатія — здатність відчувати емоційні стани інших людей, розуміння їхніх почуттів, потреб та цінностей, тобто розуміння інших, чутливість до них, стосунки, спрямовані на допомогу іншим людям, здатність відчувати і розуміти соціальні відносини, їх важливість. Один із показників високого рівня розвитку гуманістичної складової духовності. Вирізняють такі види емпатії: емоційна емпатія, базована на механізмах проекції і наслідування моторних і афективних реакцій іншої людини; когнітивна емпатія, що базується на інтелектуальних процесах — порівняння, аналогія і т. д.; предиктивна емпатія, котра проявляється здатністю людини передбачати афективні реакції іншої людини в конкретних ситуаціях.

Емпатогенна ситуація спричиняє в об’єкта емпатії особливий емоційний стан, який при взаємодії «запускає» у суб’єкта емпатії механізм «емоційного зараження». Здатність до емоційного «зараження» тією чи іншою мірою притаманна кожній дорослій людині, хоча найяскравіше цей феномен виявляється в дітей раннього віку. Отже, суб’єкт емпатії переживає емоції, подібні до тих, які спостерігає в об’єкта. Долучення до цього процесу інтелектуальної діяльності мозку (аналіз ситуації, що спричинила переживання об’єкта емпатії, порівняння з аналогічною ситуацією власного життя, пригадування своїх почуттів) «запускає» психологічний механізм ідентифікації. Виникає співпереживання.

Естетичні почуття — переживання у результаті спостережень за красою явищ природи, праці, гармонією барв, звуків, рухів і форм.

Жах — почуття дуже великого переляку, страху; пригніченість, заціпеніння, іноді тремтіння, відсутність активної реакції щодо усунення джерела страху.

Жалість — поблажливе співчуття, що супроводжується почуттям дискомфорту; співчутливе ставлення до чужого горя, переживання, жаль, жалощі.

Жадібність — жага до здобування чи купування, намір привласнити все собі одному, пожадливість, скупість, зажерливість.

Жорстокість — байдужість до страждань людей; прагнення заподіяти страждання іншим.

Журба — невеселий настрій, важкі почуття, печаль, смуток.

Задоволення — щастя від задоволення якихось потреб.

Заздрощі — самолюбне і недружелюбне невдоволення тим, чим інша людина насолоджується; тяга за добром, що належить іншим. Один із семи смертельних гріхів.

Занепокоєння — стан неспокою, тривоги.

Захват — велике внутрішнє піднесення, почуття радісного задоволення, стан зачарування, позитивне емоційне збудження, захоплення.

Збентеження — стан незручності й деякої розгубленості, неспокою, хвилювання, збудження, занепокоєння, сум’яття; конфуз, шок.

Збудження — стан нервового піднесення, неспокою, хвилювання, активності, пожвавлення.

Здивування не має чітко вираженого позитивного чи негативного знаку. Це емоційна реакція на раптові обставини. Здивування породжується різким збільшенням нервової стимуляції. Зовнішньою причиною здивування є раптова, несподівана подія. Прояви здивування: брови підняті й утворюють зморшки на лобі, очі розширені, відкритий рот набирає овальної форми. При сильнішому здивуванні специфічний вираз обличчя доповнюється своєрідною зміною пози, якщо людина стоїть, коліна злегка зігнуті й тіло нахилене вперед. Здивування триває недовго. Складається враження, що в момент здивування думки щезають, розумові процеси зупинені. Тому із здивуванням практично не пов’язують розумову діяльність. Це нагадує відчуття від слабкого електричного удару: м’язи швидко скорочуються, і людина ніби відчуває поколювання електричним струмом, який проходить нервами та змушує підскочити. У момент здивування суб’єкт не знає точно, як реагувати. Виникає тільки почуття

невизначеності, створене раптовою, несподіваною подією. Ситуації, які викликають здивування, уявляються такими самими приємними, як і ситуації, що викликають високий рівень інтересу. Ситуації, котрі є причиною здивування, згадуються як менш приємні, ніж ситуації, що ведуть до радості, але значно приємніші, ніж ситуації, які є причиною якоїсь негативної емоції. Основна функція здивування — допомогти людині підготуватися до реакції на нову чи несподівану подію і на наслідки цієї події.

Зневага — відсутність поваги, презирство.

Зрада — невідповідність результату очікуванням у стосунках, базованих на довірі.

Інтелектуальні почуття — емоційний відгук, переживання ставлення особистості до пізнавальної діяльності у широкому її розумінні; виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або ж сумніві.

Інтерес (як емоція) — позитивний чи негативний стан, що сприяє розвитку навичок і умінь, засвоєнню знань, мотивує навчання. Інтерес розглядають як одну з фундаментальних природних емоцій і вважають її домінантною серед усіх емоцій нормальної, здорової людини. Саме емоція інтересу разом з пізнавальними структурами й орієнтаціями спрямовує пізнання та дії. Ключовими детермінантами інтересу є новизна, зміни навколишнього середовища. Зацікавлена людина інтенсивно вдивляється, прислухається. Інтерес важливий для розвитку вмінь та інтелекту. Винятки трапляються тоді, коли у свідомості домінують негативні емоції.

Інтуїція — передчуття, проникливість, здатність уловлювати істину, спираючись на попередній досвід і знання.

Каяття — співчуття і жаль із приводу свого вчинку та почуття провини за його наслідки, зізнання у своїх гріхах, сповідь.

Керування емоціями — уміння використовувати інформацію, яку надають емоції, викликати емоції або абстрагуватися від них залежно від їх інформативності чи користі; керувати своїми і чужими емоціями.

Кохання — почуття глибокої прихильності до особи, прив’язаності чи сильного інтересу до когось, любов.

Лідерство — можливість створювати бачення людської мотивації і стимулювання її реалізації; здобуття прихильності у групі.

Мотивація, самомотивація — емоційні тенденції, що приводять до формування нових цілей і сприяють їх досягненню. Прагнення до ініціативи, досягнення й оптимізму.

Надія — емоції, що виникають під час очікування бажаної події, передчуття такої події, віра в позитивне розв’язання проблеми.

Насолода — приємне відчуття щодо якогось подразника, вищий ступінь задоволення.

Настрій — емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини. Характерні риси: а) слабка інтенсивність; б) значна тривалість; в) невизначеність, «неусвідомленість»; г) своєрідний дифузійний характер (настрій позначається на всіх думках та діях людини в конкретний момент). Основними причинами та обставинами, що змінюють настрій, можуть бути такі: фізіологічні процеси (хвороба, втома погіршують настрій; здоров’я, повноцінний сон поліпшують настрій); стан довкілля (бруд, шум, забруднене повітря, неприємний колір погіршують настрій; чистота, тиша, свіже повітря, затишок поліпшують настрій); стосунки між людьми (образа, грубість погіршують настрій; привітність, довіра, тактовність поліпшують настрій).

Незадоволення — почуття і стан невдоволення, прикрість, недогода.

Ненависть — глибоке негативне ставлення, характерне відчуттям гніву, ворожості, огидою, бажанням заподіяти біль чи шкоду.

Неприязнь — недружелюбне, вороже ставлення, неприхильність до когось.

Образа — почуття душевного болю, гіркоти через негативну оцінку особистості у формі, що суперечить нормам і правилам поведінки.

Обурення — сильне невдоволення, роздратування, стан перед сердитістю та гнівом.

Огида — почуття відрази в поєднанні з гидливістю.

Оптимізм — позитивне почуття від очікування найкращого з можливих сценаріїв розвитку події.

Паніка — підсвідомий жах, викликаний справжньою чи уявною небезпекою, що охоплює людину; неконтрольоване прагнення уникнути небезпечної ситуації.

Передчуття лиха — відчуття загрози життю, здоров’ю, добробуту, стосункам, самоповазі. Страх може застерегти від потрапляння у небезпечну ситуацію, а помірне хвилювання — змусити краще підготуватися, наприклад до контрольної.

Переконання — спроможність індукувати в інших бажану поведінку і реакції, тобто впливати на інших людей, здатність отримувати перевагу в суперечці, пом’якшувати конфлікти тощо.

Переляк — це не почуття і не емоція, а тілесна рефлекторна реакція на можливу небезпеку.

Печаль — базова емоція, що виникає, коли нема очікуваного задоволення або спіткала якась утрата.

Повага — відповідь на почуття гідності або вищості когось; визнання високих якостей когось.

Повний відчай — недуга душі без надії на кращу долю; хворобливий стан, що викликає повний занепад сил.

Почуття — специфічно людський, узагальнений, найвищий, найглибший рівень емоційних переживань (інтелектуальних, естетичних, моральних) особи щодо свого ставлення до себе, до подій, осіб, предметів, явищ та ін. Виникають у процесі задоволення або незадоволення вищих потреб, відзначаються мотиваційною значущістю, стійкістю, глибиною, тривалістю.

Праксичні почуття — переживання свого ставлення до діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спортивної тощо.

Презирство — негативне переживання, що виникає в міжособистісних стосунках і супроводжується почуттям власної могутності, цінності й значущості власного «Я» порівняно з «Я» іншої людини, демонструє пихатість і зверхність у ставленні та спілкуванні.

Приниження — втрата гідності в очах інших людей або у власних очах.

Пристрасть — глибоке і стійке захоплення. Характерні риси: а) висока інтенсивність; б) значна тривалість; в) глибина, заглибленість у предмет; г) виразність, визначеність, усвідомленість. Пристрасть активізує діяльність людини, підпорядковує собі всі її думки та вчинки, мобілізує на подолання перешкод і досягнення мети. Пристрасть до улюбленої справи (наприклад, до спорту, музики) допомагає досягти досягти значних успіхів, пристрасть до боротьби (у широкому розумінні цього слова) породжує мужність. Однак пристрасть може не лише формувати особистість, а й руйнувати її (наприклад, пристрасть до азартних ігор, алкоголю, наркотиків).

Провина — відчуття сорому за себе, за дії усупереч своїм переконанням, навіть якщо ніхто й не дізнався про це.

Прощення — звільнення від почуття образи, обурення чи гніву, а також припинення осуду іншої людини.

Пустка — стан душевної спустошеності, почуття самотності.

Радість — приємні емоції, що наповнюють енергією, пробуджують творчий потенціал; пов’язана з можливістю задоволення актуальної потреби. Найчастіше ці емоції відчувають, коли живуть у гармонії зі собою і з навколишнім світом і мають змогу реалізувати свої мрії. Це те, що відчувається після якоїсь творчої або соціально значущої дії. Радість характерна відчуттям упевненості й значущості. Також радість може гальмувати дію, але вона може і сприяти інтуїції, творчості. Прояв радості легко розпізнати, але усмішка дорослої людини означає радше привітання, ніж переживання радості.

Ревнощі — почуття пристрасної недовіри, сумнівів у вірності.

Роздратування — неприємний стан, що характерний дратівливістю, відволіканням від свідомого мислення, а це призводить до розчарування та гніву.

Розуміння емоцій — уміння визначати джерело емоцій, класифікувати емоції, розпізнавати зв’язки між словами та емоціями, інтерпретувати значення емоцій, що стосуються взаємин, розуміти складні (амбівалентні) почуття, усвідомлювати переходи від однієї емоції до іншої і можливий подальший розвиток емоції.

Розчарування — почуття, викликане нездійсненими очікуваннями, надіями або мріями; незадоволення з приводу того, що не виправдало себе; стан, коли людина перестає боротися за отримання бажаного.

Самоконтроль і саморегуляція — здатність свідомо реагувати на зовнішні подразники та контролювати свої емоційні стани, спроможність боротися зі стресом.

Самооцінка (висока) — самоповага, впевненість у собі, усвідомлення своїх здібностей, навичок та їх обмежень, можливість випробувати себе, незалежно від суджень інших людей.

Самосвідомість — здатність розпізнавати свої емоційні стани, наявність конкретних знань про власні почуття, цінності, переваги, можливості та інтуїтивна оцінка або емоційна свідомість.

Сміх — він виникає дещо пізніше, ніж усмішка, й у своєму розвитку проходить певні стадії. Сміх, як і усмішка, може сприяти формуванню міжособистісних зв’язків у соціальному розвитку.

Смуток — негативне переживання, причинами виникнення якого є різні проблемні ситуації: незадоволення первинних потреб, інші емоції, уявлення, розчарування, спогади, втрати.

Совість — почуття відповідальності за свою поведінку перед іншими людьми, сумління.

Сором — негативний стан, що виражається в усвідомленні невідповідності особистих думок, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням тих, хто навколо, а й особистим уявленням про поведінку та зовнішність. Ці емоції виникають, коли діють усупереч тому, що вважається правильним, справедливим, або коли вчинки призводять до негативних наслідків. Сором має дві функції, які визначають його роль в еволюції. Він збільшує чутливість індивіда до думок і почуттів інших, сприяє соціальній адаптації та соціальній відповідальності. Сором може відігравати значну роль у розвитку самоконтролю й самостійності. Для подолання сорому люди вдаються до захисних механізмів заперечування, придушення і самоствердження. Часто сором може призвести до страждань та депресії.

Спантеличення — розгублення та здивування з приводу чогось незвичайного.

Співпереживання — суб’єкт переживає ті самі емоційні стани, які відчуває інша людина, через ототожнення з нею.

Співпраця — здатність формувати стосунки і взаємодіяти з іншими людьми, працювати з іншими для досягнення спільної мети; спроможність виконувати спільні завдання і розв’язувати проблеми разом.

Співчуття — один із соціальних аспектів емпатії, формалізована форма вираження свого стану з приводу переживань іншої людини.

Спокій — стан розуму, вільний від внутрішніх конфліктів.

Стан — поняття для позначення настроїв, внутрішніх почуттів, бажань, афектів, емоцій. Складається зазвичай із сукупності емоцій і триває довший час.

Стенічні почуття — почуття, що активізують людину, підвищують її життєдіяльність, збільшують силу та енергію.

Страждання — негативний емоційний стан, пов’язаний з одержаною інформацією (достовірною чи недостовірною) про неможливість задоволення важливих життєвих потреб, що до цього моменту вважалось більш або менш можливим; найчастіше виявляється у формі емоційного стресу. На соціальному і психологічному рівнях страждання сигналізує, що

індивіду погано. Вираз страждання викликає емпатію і бажання допомогти. Тому страждання також відіграє об’єднувальну роль у соціальних відносинах.

Страх — негативний емоційний стан, що виникає, коли суб’єкт отримує інформацію про можливе заподіяння шкоди його життєвому благополуччю, про реальну або уявну загрозу. Пов’язані з ним переживання легко відтворюються й можуть прориватися в свідомість у снах. Природні пускові механізми або природні причини страху — це самотність, необізнаність, несподіване наближення, несподівана зміна стимулу й біль. Дуже поширений страх перед тваринами, незнайомими об’єктами і незнайомими людьми. Страх є найнебезпечнішою з усіх емоцій. Відчуття страху може варіюватися від неприємного передчуття до жаху. Інтенсивний страх призводить навіть до смерті. Під час страху людина відчуває невпевненість, незахищеність і загрозу. Відчуття страху в дорослої людини істотно визначається тим, яким чином соціалізувався страх у дитинстві. Але страх є не тільки злом. Він може бути попереджувальним сигналом і змінювати напрям думок та поведінки людини. Відомі засоби для зниження і контролю страху. Страх і тривога тісно пов’язані між собою.

Стрес — стан нервово-психічного перенапруження, викликаний значним за силою подразником, адекватна реакція на який раніше не була сформована.

Сум — невеселий, важкий настрій, спричинений горем, невдачею; смуток, журба.

Сумлінність — здатність перебирати на себе відповідальність за виконання завдань, отримувати задоволення від здійснення своїх обов’язків; послідовні дії згідно з прийнятими нормами.

Терпимість — здатність поблажливо ставитися до чужих звичок, звичаїв, поглядів.

Точність оцінки і вираження емоцій — здатність визначати чиїсь емоції за фізичним станом та думками, за зовнішнім виглядом і поведінкою; здатність точно виражати свої емоції та потреби, пов’язані з іншими людьми.

Трема — зростаюче почуття напруженості, тривоги, прихованої загрози, страху.

Тривога — переживання емоційного дискомфорту, пов’язаного з несподіваним неблагополуччям, передчуттям небезпеки.

Тривожність — стала властивість темпераменту особистості.

Туга — почуття глибокого жалю, важкий настрій; переживання, спричинені горем, невдачею. Характерний поганий настрій і погіршенням самопочуття.

Упевненість і особиста значущість дають людині відчуття здатності здолати труднощі й насолоджуватися життям.

Уразливість — нездатність витримувати впливи недружнього середовища, міра чутливості до уражень, пошкоджень.

Фобія — інтенсивні, ірраціональні, набуті страхи, пов’язанні з певними об’єктами чи явищами; супроводжується почуттями невпевненості, незахищеності, неможливості контролювати ситуацію, очікуванням невдачі.

Фрустрація — емоційний стан людини, викликаний об’єктивно нездоланними перешкодами або труднощами на шляху досягнення бажаної мети.

Хвилювання — стан нервового напруження, тривоги та страху, коли ситуація виходить з-під контролю і людині загрожує небезпека.

Цікавість — психологічна настанова на пізнання світу та відкриття нового, джерело розвитку кожної людини і рушій прогресу людської цивілізації. Часто проста цікавість змушує людей докладати зусиль, працювати вдень та вночі, долати перепони й відмовлятися від багатьох благ, оскільки це пов’язано із задоволенням пізнавальних потреб і радістю відкриття.

Шкодування — співчуття, відчуття жалості.

Щастя — стан цілковитого задоволення життям, відчуття безмежної радості.

 

 

Це матеріал з посібника "Теорія і практика формування емоційного інтелекту в учнів початкової школи" Т. Котик