Готовність до систематичної навчальноїдіяльності, витривалість до навантаження і здатність до адаптації організму шестирічної дитини вивча

ють науковці, психологи і педагоги. Вони відзначають недоліки в організації навчання дітей шестирічного віку, застосуванні методів і прийомів навчання, використанні можливостей роботи з ними. Знання психологічних, фізіологічних, психолінгвістичних, педагогічних основ розвитку шестирічного здобувана освіти допоможе вчителю швидше налагодити партнерські стосунки, краще спланувати навчальний процес, удосконалити і пристосувати традиційні методики та впровадити нові технології, методики, методи, прийоми й засоби навчання.

Шестирічний першокласник (за В. Бондарем) відрізняється від семирічного віковими особливостями:

- фізичними: постійно поспішає, голосно реагує на події, любить гратися, гуляти на свіжому повітрі, легко втомлюється тощо;

- соціальними: прагне бути першим, виявляє дух суперництва, радіє похвалі, заохоченню та болісно сприймає невдачі, може бути розсудливим, іноді дражнить чи критикує, велике значення мають друзі тощо;

- мовними: розмовляє голосно та збуджено, часто скаржиться, любить розгадувати загадки, пояснює різні речі, показує їх і коментує тощо;

- пізнавальними: любить запитувати, цікавиться новими іграми, ідеями, любить розфарбовувати, малювати, береться за багато справ, які не в змозі виконати, виявляє інтерес до навчання тощо.

Учителю важливо усвідомити, що шестилітні діти за рівнем свого розвитку залишаються дошкільниками (за В. Бондарем), для яких навчання -ще невідоме поле діяльності. Дитина спроможна усвідомити, а не просто завчити наукове поняття тільки тоді, коли виникають і складаються асоціативні образи завдяки величезній роботі мислення, почуттів, уяви, які можна перевірити психомоторними діями з предметами, їх моделями чи схемами.

1.1.1. Індивідуальні особливості шестирічнихздобувачів освіти

індивідуальні особливості дитини 5-6 років (сенситивний період) досліджували відомі психологи, лінгводидакти, сучасні дидакти, а саме Л. Виготський, А. Лурія, І. Зимня, С. Рубінштейн, М. Монтессорі, В. Бондар, М. Вашуленко, О. Савченко та інші. Узагальнивши їхні дослідження щодо довільного сприймання дітьми навчального матеріалу, доходимо таких висновків про особливості дітей шестирічного віку:

- стійкість і зосередженість шестирічок залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується силою впливу об'єктів діяльності, індивідуальними можливостями особистості - значущістю для неї діяльності, інтересом до неї;

- недостатність розвитку уважності, уміння володіти власною увагою, зосереджуватися (А. Лурія);

- розсіяність та відволікання, нездатність без зовнішнього заохочення спрямовувати й підтримувати свою увагу в процесі діяльності власними внутрішніми засобами;

- порушення в поведінці, які можуть бути спричинені недорозвиненістю центральної нервової системи (вікова незрілість) і незначним ушкодженням мозку (проблеми вагітності та пологів), які можна лікувати, а також педагогічними прорахунками (за В. Бондарем);

- у цьому віці може спостерігатися агресивність (фізична, вербальна); запальність, гарячкуватість; пасивність; гіперактивність, що призводить до нестійкості уваги, егоцентризму, спонтанності, швидкої втомлюваності тощо (за В. Бондарем);

- у шкільному віці дитина спочатку планує в мовленні потрібну їй дію й лише після цього діє (за Л. Виготським).

Учителю слід усвідомити, що сприймання - це процес відображення в мозку дитини предметів та явищ загалом, у сукупності всіх їх якостей і властивостей за безпосереднього впливу на органи чуття. Отже, вікові особливості шестилітніх дітей характеризуються чуттєвим пізнанням і сенсорною багатоаспектністю (відчуття, сприймання, увага, уява, уявлення, мислення, емоції, засвоєння, запам'ятовування й раціональність (логічне) пізнання), що протікає в поняттях, думках, висновках і фіксується в теоріях. Наочно-образне мислення дітей, що характеризується змістом розумового завдання з опорою на уявлення та образи - це становлення незвичних, неймовірних поєднань предметів та їх властивостей. На образах базується сприймання і розуміння дитини, що розглядається як єдина система.

Навчання дітей можемо вважати результативним тоді, коли ми зуміємо зосередити увагу, яка збуджує зацікавленість учнів, коли досягнемо результату - запам'ятовування. Учителю необхідно зацікавити дитину, пробудити та утримати увагу, зосереджено спрямувати її на предмети, явища навколишньоїдійсності або на власні переживання.

В. Бондар виокремлює кілька типів сприймання: візуальне, слухове, кінестетичне. Кожна система сприйняття має свої тонкощі й особливості. Найбільш швидкісна - візуальна. Кінестетична - найповільніша. Зазвичай кожна дитина, як і доросла людина, більш орієнтована на один із каналів -вона проводить у ньому більше часу, краще міркує, і цей спосіб сприйняття для неї є важливішим за інші, але це не означає, що, наприклад, візуал нічого не чує й не відчуває. Це означає лише, що зір для нього важливіший.

Відтворення інформації відбувається усередині людини вже за допомогою чотирьох репрезентативних систем: візуальної (образи); аудіальної (звуки, мелодії); кінестетичної {відчуття) і дигітальної(внутрішній діалог). У дітей починаючи з п'яти років провідна система сприймання інформації визначає не лише особливості засвоєння шкільної програми, а й чимало інших життєвих стереотипів, типові реакції та ускладнення.

Для візуалів зір і слух - це єдина система. Якщо вони не бачать, то ніби і не чують. Аудіал пам'ятаєте, що обговорював, слухав. Кінестетик пам'ятає загальне враження, запам'ятовує рухи.

Отже, між зором, кольором, відчуттям існує взаємозв'язок і взаємозалежність. Такий висновок допомагає нам усвідомити необхідність використання кольорової наочності та усвідомлення значення письма друкованим шрифтом кількома кольорами у першому класі.

Наукові висновки про психофізіологічні особливості сприймання навчальної інформації (табл. 1) допомагають усвідомити взаємозв'язок візуального сприймання й мислення шестилітньої дитини, пов'язати реальну форму взаємодії елементів мовленнєвої діяльності зі знаковою системою мови, системою операцій і дій, що характеризується єдністю узагальнення, комунікації та мислення. Нам, учителям, важливо усвідомити, що мислення - це більшою мірою візуальне мислення. Відтак, у першокласника слово передусім асоціюється з образом знайомого предмета, а вже потім дитина усвідомлює поняття, яке співвідносить з віртуальним знаком (словом).

У табл.і відображені особливості дітей кожного з трьох типів, знання яких допомагає учителеві ефективніше добирати методи, прийоми й засоби навчання. Отже, щоб задовольнити потреби різних учнів, навчання на уроці повинно бути полісенсорним і різноманітним.

Тому складання вчителем та учнями карт розуму (схем мислення) уже з 1 класу сприяє зростанню ефективності сприймання інформації. Схеми пам'яті найбільш потрібні учням-візуалам, сам процес їх складання - кіне-стетикам, а учням-слухачам потрібне детальне пояснення словом учителя, тоді підкріплені словом, яскравою наочністю сприймання і мислення збуджують увагу, а практичні вправи допомагають закріпити, бо у цих дітей слово спочатку асоціюється з певним об'єктом, а потім - з його семантикою. Щоб навчати різних за типами сприймання дітей, потрібен новий підхід, який забезпечить радість від навчання та успішність усім. Ми назвали його аудіовізуально-кінестетичним методом (прийомом) навчання молодших школярів.

Сучасні дослідження засвідчують, що приблизно 60% загальної кількості тих, хто навчається, мають орієнтацію не на вивчення теорії, а на практичні аспекти змісту. Учні надають перевагу тому, щоб бути одразу і безпосередньо залученими до отримання досвіду діяльності й експериментування, аніж спочатку вивчати теоретичну концепцію, а потім її застосовувати.

Переконані, що знання індивідуальних особливостей шестирічних дітей допоможуть учителю швидше адаптувати їх у навчальний процес. Пам'ятайте, що шестирічки - це не семирічки. До цих дітей потрібні особливі підходи.

Таблиця 7

Психофізіологічні особливості сприймання навчальної інформації

Результати наукових досліджень засвідчують, що можливості дитини шестирічного віку ще не повністю вивчені.

7.7.2. Хто такі лівші та як з ними працювати

Мозок людини - унікальний механізм, який керує діяльністю всього організму. Обидві його півкулі постійно взаємодіють між собою, але кожна відповідає за певні види діяльності: ліва - більше за логічне, раціональне мислення та мовлення, а права - за образне мислення, емоційність, інтуїцію. У кожної людини переважно домінує діяльність якоїсь однієї півкулі. А це означає, що вона краще розуміється або на математиці, кресленні та інших точних науках, або ж, навпаки, - на гуманітарних. Тож право-півкульні (гуманітарні) учні у сучасній школі, орієнтованій переважно на лівопівкульну діяльність, почувають себе некомфортно, адже всі шкільні предмети, крім художньої літератури, музики та малювання, вимагають аналітичного та логічного осмислення, тобто активнішої роботи лівої півкулі, тієї, яка у дитини менш розвинена. Така одна з головних причин неуспішності «правопівкульних» школярів, їхніх комплексів і негараздів зі здоров'ям, попри те, що від природи вони розумні й творчі. Застосування особливих «правопівкульно орієнтованих» методик навчання допоможе розкрити їхній потенціал.

Учені довели, що дитина до шести, а інколи - до восьми-десяти років є правопівкульною, більш емоційною, в неї переважає образне мислення. Якщо дитину перевантажувати аналізом, логікою, читанням, письмом, рахунком (лівопівкульною діяльністю), то недозріла ліва півкуля стомлюється, перенапружується, а права при цьому пригнічується. Замість розумово розвиватися, учень інтелектуально та емоційно виснажується, втрачає інтерес до здобуття знань, у нього з'являються ознаки неврозу.

Ліворукість психологи розглядають як окрему проблему початкової школи. Вона актуальна тому, що у 1 класі в дітей формується навичка письма, а ліворуких дітей з кожним роком стає більше (зараз таких дітей є 5-12% загальної кількості учнів).

Ліворукість - це індивідуальна особливість норми, один з варіантів функціональної асиметрії мозку, тобто якщо у ліворукої дитини немає жодних порушень у стані здоров'я, мовному чи психічному розвиткові, то можна стверджувати, що в неї практично немає жодних особливостей, які відрізняють ліворуку дитину від праворукої.

Ліворукість буває різною: генетично закріпленою, тобто такою, що передається в спадщину як по жіночій, так і по чоловічій лінії (від бабусі і дідуся до онуків, від батьків до дітей), та без генетичного підґрунтя, тобто це наслідок порушення функціонування лівої півкулі (патологія).

Психологи вважають, що примушувати лівшу писати правою рукою означає прямо втручатися у вже сформовану складну функціональну систе

му головного мозку. Переучування дитини створює додаткове навантаження для систем лівої півкулі, які у процесі розвитку мозкових структур відповідають за інші функції та процеси. Володіння тією чи іншою рукою визначається не бажанням чи примхою дитини, а особливою організацією роботи її мозку, тому дуже важливо визначити ведучу руку дитини ще до школи або в перші дні навчання в школі (ліворукість чи праворукість встановлюється у дитини до чотирьох років).

Плануючи структуру уроку, учитель повинен добирати різні завдання, вправи, інформаційний матеріал для активізації як лівої півкулі, яка бере участь переважно в аналітичних процесах, що є базою для логічного мислення, та забезпечує мовленнєву діяльність (розуміння і побудову тексту, роботу зі словесними символами), так і правої півкулі, яка більш тісно пов'язана зі сприйняттям чуттєвої інформації, що забезпечує цілісне уявлення про об'єкт, обробку зорових, слухових імпульсів (сигналів).

Практика засвідчує, що шкільні методики навчання тренують і розвивають головно ліву півкулю, ігноруючи принаймні половину можливостей дитини. Педагогічними причинами труднощів ліворуких у початковій школі є те, що вчитель не готовий навчати таких учнів, оскільки всі дидактичні засоби, прийоми методики навчання зорієнтовані на навчання праворуких.

У діяльності ліворукої дитини особливості організації пізнавальної сфери можуть мати такі прояви: а) знижена здатність зорово-рухової координації; б) недоліки просторового сприйняття і зорової пам'яті, труднощі при аналізі просторових співвідношень; в) особлива стратегія переробки інформації, аналітичний стиль пізнання - поелементна робота з матеріалом, розкладання його на частини, на підставі такого докладного аналізу формується цілісне уявлення про об'єкт діяльності; г) слабкість уваги, труднощі перенесення і концентрації уваги; ґ) мовні порушення - помилки звуко-буквеного аналізу.

Для вчителя важливо пам'ятати, що діти з переважною активністю лівої руки, лівші, пізнаючи світ, усе пропускають крізь голову. Отже, ці діти більш емоційні, більш вразливі, вони потребують більшої уваги та заохочення.

Особливості праворуких і ліворуких аудіалів, візуалів і кінестетиків узагальнені у табл. 2 і 3.

Спостерігається різниця між праворукими і ліворукими учнями однієї репрезентативної системи. Важливими особливостями ліворуких дітей є їхні емоційна чутливість, підвищена вразливість, тривожність, уразливість, дратівливість, а також знижена працездатність і підвищена стомлюваність.

У корекційно-розвивальній роботі з молодшими ліворукими учнями треба враховувати, що до цього віку дитина вже набула певного досвіду використання компенсаторних способів пізнання світу. У багатьох випадках ліворукі діти досягають потрібних результатів обхідним шляхом, знаходячи найдивовижніші зовнішні та внутрішні засоби (запам'ятовування

просторового образу літер через їх зв'язок зі знайомими предметами, розрізнення просторових відношень «угору - вниз» через асоціацію «сонце на небі - земля під ногами», визначення просторових співвідношень деталей предметів або власне предметів шляхом логічних висновків).

Таблиця 2

Особливості навчання дітей з правопівкульнимтипом (ліворукі)

Правопівкульний візуал: мислить образами, цілими картинами, мас хорошу уяву. Надає значення зовнішньому вигляду, естетичному оформленню. У процесі навчання шукає зв'язки, аналогії, асоціації між відомим і новим. Виклад думок лаконічний, починає з головного. Важко засвоює нові слова.

Правопівкульний аудіал: має добру пам'ять, легко сприймає слова, звуки. Винаходить символічні слова. Успішний у фонетиці. Відволікається на шум. Добре відчуває і тонко розрізняє інтонації мовлення. Добре розвинена мовленнєва інтуїція. Говорить виразно, емоційний у спілкуванні. Часто має проблеми із граматикою і пунктуацією.

Правопівкульний кін естетик: рухливий, володіє своїм тілом. Запам'ятовує гуляючи, рухаючись. Перевагу надає реальним предметам, а потім сприймає інформацію про них. Близько стоїть до співрозмовника, часом торкається його. Має проблеми з абстрактним мисленням. Недостатньо дисциплінований.

Схильний до творчості, конкретно-образний характер пізнавальних процесів

Дивергентне мислення (спрямоване на вироблення кількох варіантів вирішення проблеми)

Мислить образами реальних предметів, орієнтується у просторі, легко сприймає просторові відносини

Емоційна мимовільна пам'ять забезпечує інтуїтивне, чуттєве наочно-образне мислення, пов'язане з цілісним уявленням ситуації, здійснює перевірку гіпотез

Добре засвоює інформацію переважно у формі демонстрацій, графіків, форм, карт. Звертає увагу на форми. Бачить конкретні об'єкти

Перевагу надає самостійності

Любить творчі завдання, які вимагають творчості, фантазії

Мова емоційна, експресивна, багата інтонаціями, жестикуляцією. Вона не особливо струнко вибудувана, а тому можливі зупинки, плутаність, зайві слова і звуки

Переважно це майбутні журналісти,літератори, діячі мистецтва, організатори

Це цілісні натури, відкриті і безпосередні у вираженні почуттів, наївні, довірливі, навіювані, здатні тонко відчувати і переживати, легше засмучуватися і плакати, сердитися і бути товариськими

Усе сприймає серйозно

Ефективно засвоює матеріал у режимі проблемного викладу

Здатний до самовираження. Мимовільний контроль поведінки

Таблиця З

Особливості навчання дітей з лівопівкульним типом (праворукі)

Лівопівкульний візуал: організований, дисциплінований, обачний. Не відволікається на шум. Може навчатися самостійно. Хороший самоконтроль. Здатний візуально сприймати навчальний матеріал (у схемах, таблицях, малюнках, графіках).

Лівопівкульний аудіал: добре засвоює усну лічбу, письмо. Легко засвоює мови. Може розмовляти сам з собою. Обґрунтовує свою відповідь. Надає перевагу діалогічному мовленню, а також читанню вголос. Краще запам'ятовує, повторюючи за іншим.

Лівопівкульний кінестетик: лаконічний, тактовний.У навчанні перевагу надає практичній діяльності. Розкладає ціле на частини. Рухливий, активний, грає за чіткими правилами. Успіхів досягає у лабораторних, практичних роботах, любить працювати руками.

Необхідні чіткі письмові інструкції Повторює фактичну інформацію

Схильність до абстрагування й узагальнення, словесно-логічний характер пізнавальних процесів

Конвергентне мислення (спрямоване на одне, єдино правильне рішення), прогнозування майбутніх подій, висунення гіпотез

«Формальний»логік, який відрізняє помилкові судження від істинних, орган рефлексії, свідомості і регуляції довільних дій і конгнітивного навчання

Легко підкоряється дисципліні, зовнішнім вимогам

Семантична пам'ять. Аудіальне (слухове) сприйняття інформації Пізнає частини цілого, надає перевагу окремим елементам, деталям

Раціональний і розсудливий, охоче пише, легко запам'ятовує великі тексти, мова граматично правильна

Загострене почуття обов'язку, відповідальності, принциповості, внутрішній характер - перетворення емоцій

Часто у майбутньому посідають адміністративні посади, філософи, лінгвісти, представники теоретичних дисциплін, інженери, математики

За ураження лівої півкулі у дитини проявляються труднощі при володінні читанням, письмом, з розумінням прочитаного

Свідома довільна регуляція і дискретне перетворення інформації

Як уже відзначено, молодші ліворукі школярі мають розвинений довільний контроль над власною діяльністю, залучають різні зовнішні засоби задля опанування тими операціями, які в праворуких формуються незалежно від довільного зусилля. Саме цей факт треба враховувати в процесі корекційно-розвивальної діяльності, а також у процесі психологічного супроводу навчання дітей цієї категорії.

Збалансована активізація сильних сторін кожної півкулі головного мозку є додатковою необхідною умовою правильної організації процесу навчання. Надмірне навантаження на нервову систему ліворуких дітей підвищує ризик емоційних зривів, їхню схильність до неврозоподібних проявів.

Отже, щоб навчання шестиліток було більш ефективним на початковому етапі сприймання наукових понять, до участі у сприйманні необхідно залучати як праву, так і ліву півкулі, що допоможе гармонізувати процес сприймання навчальної інформації, тобто словесне пояснення матеріалу треба поєднувати з наочністю і тактильною діяльністю.

 

 

Це матеріал з посібника "Організація діяльності учнів початкових класів закладів загальної середньої освіти" Кірик