Сучасний парк бурякозбиральної техніки налічує велику кількість машин із різними конструктивно-технологічними схемами. Визначено три типи таких машин для збирання цукрових буряків.

Перший тип - машини (самохідні або причіпні) для роздільного збирання гички та коренеплодів. Гичка зрізується з головок коренеплодів окремим агрегатом і може збиратись у транспортні засоби або подрібнюється й розкидається по полю. Коренеплоди викопують також окремим агрегатом і завантажують у технологічний транспорт, який є обов'язковою складовою такого збирального агрегата.

Другий тип - машини (причіпні або навісні) для збирання гички й коренеплодів у три етапи. Збирають гичку за такою самою схемою, що й для машин першого типу, але викопують коренеплоди без завантаження їх у транспортні засоби, з формуванням валка на звільненій від урожаю поверхні поля. Цей валок коренеплодів підбирають і завантажують у транспортні засоби третім агрегатом - спеціальним підбирачем-навантажува-чем, тому машини цього типу ще називають машинами для трифазного збирання, а сама технологія - валковою.

Третій тип - комбайни, що забезпечують збирання врожаю гички й коренеплодів за один прохід машини. Гичка зазвичай зрізається з коренеплодів, подрібнюється й розкидається по полю. Коренеплоди викопуються, очищуються від ґрунту та рослинних решток, після чого вони потрапляють на вивантажувальний елеватор і подаються в транспортний засіб, котрий рухається поруч із комбайном, або ж спочатку накопичуються в бункері великої місткості, а потім їх перевантажують у транспортний засіб чи вивалюють у польовий кагат.

Технологічно найефективнішим є комбайновий спосіб збирання цукрових буряків, а найдешевшим - застосовування машин для трифазного збирання.

Комбайновий спосіб потребує найменших організаційних витрат, але є прерогативою потужних господарств через суттєві фінансові вкладення на придбання техніки.

Кожен із наведених способів має свого споживача залежно від обсягів виробництва, рівня застосованих технологій, досягнутих урожаїв. Використання повнофункціональних комбайнів найдоцільніше за рівня врожайності понад 600 ц/га і навантаження на машину 350 га на сезон. Трифазний метод збирання рекомендується за обсягів виробництва 100-150 га на комплекс і рівня врожайності до 400 ц/га.

Звичайно, кожний із цих способів може бути застосований у будь-якому випадку й підборі машин високої якості та з достатнім рівнем надійності забезпечить збирання цукрових буряків. Проте чинник економічної доцільності значною мірою визначається конкретними умовами господарства, запровадженими технічними засобами й технологією виробництва. До того ж у господарствах імовірне виникнення ситуацій великої вартості комбайнів за низької врожайності або низької продуктивності машин за високої врожайності та значних обсягів виробництва. Такі чинники можуть бути визначальними у встановленні собівартості продукції.

З'ясуємо загальносвітовий історичний аспект еволюції бурякозбиральних машин (БЗМ).

Як відомо, створенню перших 1-3-рядних бурякозбиральних комбайнів у 1920— 1930-ті роки передувала розробка більш-менш працездатних і технологічно прийнятних гичко- та коренезбиральних машин. Мірою їх удосконалення й зростання технології машинобудування здійснювалось об'єднання цих машин у комбіновані машини-комбайни (1940-1950) і вирішувалися загальні технологічні питання організації збирального процесу: збір та укладання гички і коренеплодів у поперечні купки-валки, оснащення БЗМ елеваторами для завантаження гички й коренеплодів у транспортні причепи (1950-1960), а згодом - невеликими бункерами-компенсаторами (1970-ті роки), щоб не зупиняти роботу поточних БЗМ у разі зміни технологічного транспорту.

Для спрощення конструкцій БЗМ у Європі одночасно широко використовували 2-3-фазне збирання врожаю (потокове чи з вкладанням у валки), а в Україні всюди запроваджувалася 2-фазна технологія.

Нарешті в 1980-ті роки зі створенням потужних двигунів, ходових систем, гідростатичних приводів, ефективніших гичкорізів, копачів та очищувачів вороху стало можливим майже повністю відмовитися від технологічного транспорту шляхом облаштування самохідних БЗМ бункером більшої місткості (10-15 м³) з подальшим його збільшенням до 20-40 м³. Це сприяло поступовому зменшенню обсягів роздільного збирання.

На сьогодні головними тенденціями розвитку конструкцій БЗМ нового покоління й технології збирання у світі є масовий перехід на потужні самохідні бункерні комбайни з ефективними системами очищення, що забезпечують підвищення продуктивності, зниження трудомісткості збиральних робіт і фізичної забрудненості (ФЗ) у сприятливих ґрунтових умовах до 8-12 %. За умови впровадження проміжного зберігання сировини у великих польових кагатах, навантаження й доочищення вороху високопродуктивними навантажувачами-доочищувачами у європейських країнах досягається зниження ФЗ до 4-6 % і скорочення колосальних обсягів баластного транспортування ґрунту.

В Україні, як і у всіх бурякосійних країнах світу, до 1950-х років буряки збирали вручну. Конструктори Дніпропетровського комбайнового заводу у співпраці з науковцями Всесоюзного інституту механізації (ВІМ) взялися за неймовірно складне в технологічному й технічному сенсі завдання і в

червні 1948 року вперше в колишньому Радянському Союзі створили й виготовили першу партію (50 шт.) бурякозбиральних причіпних однорядних комбайнів СПГ-1 вибирального типу. В серпні та вересні того самого року було виготовлено вже близько 200 комбайнів. На кожному гектарі зібраних буряків комбайн СПГ-1 майже наполовину скорочував ручну працю, що на той час було великим досягненням.

Ураховуючи великі народногосподарські завдання з механізації вирощування й збирання цукрових буряків, уряд колишнього Радянського Союзу 26 квітня 1949 року ухвалив рішення про створення на Дніпропетровському комбайновому заводі Спеціального конструкторського бюро (СКБ), яке отримало необхідну для проектування та заводських випробувань матеріальну базу й насамперед - експериментальну ділянку, де виготовляли деталі та проводили складання вузлів і дослідних машин. Було створено експериментальну лабораторію, у якій конструктори перевіряли на практиці свої розрахунки.

Починаючи з 1950 року СКБ спільно з науковцями ВІМ розробили та розпочали виробництво оригінального трирядного комбайна СКЕМ-В брального типу, що не мав аналогів у світі.

З 1951 року конструктори СКБ почали виконувати перший комплексний тематичний план зі створення нових зразків бурякозбиральної техніки. У 1955 році в СКБ було створено навісний буряконавантажувач СНТ-2,1, який агрегатувався з трактором МТЗ-2. За одну годину він підбирав із поля та навантажував у транспортні засоби десятки тонн буряків. Так, із процесу

збирання цукрових буряків виключили одну з найважчих операцій - навантаження. Водночас було створено начіпний на трактор буряконаванта-жувач-очищувач СОТ-40А, який не лише навантажував буряки, а й до-очищував їх від решток гички, ґрунту й рослинних решток.

Величезне значення мав розроблений конструкторами СКБ копію-вач-водій. Буряковий комбайн СКЕМ-3 на той час обслуговували три робітники: тракторист, комбайнер і штурвальний, котрий направляв комбайн по рядках. їхня праця була виснажлива, вимагала великої уваги та вправності. Копіювач не лише замінив штурвального, а й дав змогу збирати цукрові буряки у вечірній час і суттєво зменшував втрати. Модернізованому комбайну з копіювачем-водієм присвоюється марка СКЕМ-ЗГ. Згодом до цього комбайна конструктори СКБ створили начіпний очищувач-навантажувач ОПСК, а модернізований комбайн назвали КС-3. У 1961 році цей комбайн демонструється на Всесвітній виставці у Брюсселі та виборює диплом і премію «Гран-прі». За чотири роки до цього тут, у Брюсселі, дипломом і медаллю Всесвітньої виставки було нагороджено й комбайн СКЕМ-3. Так прийшло міжнародне визнання дніпропетровської бурякозбиральної техніки та її творців.

Труднощі створення бурякозбиральної техніки полягали у її пристосованості до умов усіх зон бурякосіяння. Конструктори СКБ прагнули створити різноманітні машини, які б задовольняли потреби буряківників України, Молдови, Білорусі, прибалтійських республік, Центральної Росії, Поволжя, Середньої Азії, Далекого Сходу.

На кульманах СКБ з'являються такі нові розробки дослідних машин, як СПУ-1, СКВ-1, СКФ-2, СКН-2, СПУ-2 і багато інших. Усе це комбайни, у яких реалізувався новий принцип збирання буряків - не вибирання, а попередній зріз гички, а потім викопування самих коренеплодів.

У результаті цих розробок було створено дворядковий комбайн зі зрізом

гички СКД-2. Перша партія нових машин у кількості 300 шт. була випущена 1963 року.

Конструкція машин КСТ-3 (рис. 8.5), КСТ-2, СКД-2, які завод випускав із 1965 року, забезпечили значне підвищення продуктивності праці та зниження трудовитрат. Проте проблему повної механізації збирання цукрових буряків остаточно не вдавалося вирішити.

У результаті проведених науково-пошукових і конструкторських робіт на початку 1970-х років

було розроблено, випробувано та вперше у світі поставлено на масове виробництво високопродуктивні шести- та чотирирядні комплекси бурякозбиральних машин для основної й поливної зон бурякосіяння.

За своїми техніко-економічними показниками машини РКС-б (Дніпропетровський комбайновий завод) і КС-6 (Тернопільський комбайновий завод) перевищували найкращі зразки імпортної техніки. У комбайнах застосовано ефективні кореневикопувальні органи, гідромеханічний пристрій для автоматичного водіння самохідної машини по рядках, універсальну систему автоматичного контролю та сигналізації порушень технологічного процесу.

У 1973-1974 роки у СКБ було створено новий самохідний буряконаванта-жувач-очищувач СПС-4,2, який був упроваджений у виробництво 1979 року. У 1982 році на Міжнародній виставці-ярмарку (Лейпциг, Німеччина) буряконавантажувач отримав високу оцінку й був нагороджений золотою медаллю (рис. 8.6).

У 1987 році розпочато модернізацію машин РКС-б і розроблено нову самохідну коренезбиральну машину РКМ-б (рис. 8.7) та її модифікацію РКМ-4.

На початку 1980-х років СКБ у співпраці з Всесоюзним науково-дослідним інститутом із випробування машин й устаткування для тваринництва та кормовиробництва (нині - Державне підприємство «Український державний центр по випробуванню та прогнозуванню техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва» - ДП «УкрЦВТ») та іншими організаціями розпочало пошукові, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи зі створення спеціалізованих машин для механізації збирання цукрових буряків.

У 1986-1989 роки було розроблено та впроваджено в серійне виробництво комплекс спеціалізованих машин, до складу якого входили гичкозби-

ральна машина МБК-2,7 (рис. 8.8) і коренезбиральна МКК-б (рис. 8.9), які забезпечили повну механізацію збирання кормових буряків.

У період із 1987-го до 1990 року на базі гичкозбиральної машини МБК-2,7 було розроблено та впроваджено у виробництво гичкозбиральну машину МБП-б для збирання гички цукрових буряків. Передбачений у машині зріз гички у два етапи забезпечував якісніше виконання технологічного процесу незалежно від урожаю гички та забрудненості поля.

Відкрите акціонерне товариство «Тернопільський комбайновий завод» свою історію веде з грудня 1939 року, коли у Тернополі було створено майстерню з ремонту сільськогосподарського знаряддя. Подальшого розвитку підприємство набуло в післявоєнний період. У 1959 році майстерня стала машинобудівним, а у 1969-му - державним заводом сільськогосподарського машинобудування. Розпочавши з виробництва досить простих машин і механізмів (картоплем'ялок, силосних транспортерів), завод поступово перейшов на випуск складних зразків сільськогосподарської техніки -протруювачів насіння, повітропідігрівачів. А в серпні 1972 року було виготовлено перший бурякозбиральний комбайн СКД-2. Це стало початком нової сторінки в історії підприємства.

Вирішальним кроком у становленні заводу стало освоєння 1973 року виробництва комплексу бурякозбиральних машин для роздільного збирання гички й коренів цукрових буряків, які на той час не мали вітчизняних аналогів: машин гичкозбиральної БМ-б і коренезбиральної КС-б. За короткий час здійснено не лише повну реконструкцію виробництва, а й уведено в експлуатацію нові потужності, фактично побудовано новий завод.

Нові машини дали змогу повністю виключити ручну працю на найтру-домісткішій операції буряківництва - збиранні. За короткий час у бурякосійні господарства було поставлено високопродуктивну техніку.

У процесі серійного виробництва машини постійно удосконалювали, і це дало змогу зберегти їх випуск, незважаючи на конкуренцію як з боку вітчизняних виробників, так і закордонних фірм.

Про високий технічний рівень бурякозбирального комплексу свідчить той факт, що на міжнародних виставках-ярмарках він отримав чимало нагород, зокрема й вісім золотих медалей, щороку відзначався на виставках «АГРО» в с. Чубинське Київської області.

На заводі освоєно понад ЗО типів нових машин. Серед них - коренезби-ральна КС-6Б і її модифікації, гичкозбиральна БМ-6Б.

Розроблено й виготовлено промислові партії причіпних коренезби-ральних машин МКП-4 і МКП-б.

У 1997 році створено бункерну коренезбиральну машину КБ-б, а у 1998-му - перший вітчизняний самохідний бункерний комбайн КБС-б «Збруч». На жаль, із 2008 року завод припинив своє існування.

Одночасно з машинами для роздільного збирання буряків і комбайнами певного поширення набувають в Україні дешевші, але й більш трудо- та ма-шиномісткі комплекси трифазного збирання («Кляйне», «Борекс», «Умань-ферммаш» та ін.).

Це матеріал з підучника "Розробка, виробництво, конструктивні особливості нової сільськогосподарської техніки" Скрипник