Інформація про новину
  • Переглядів: 744
  • Дата: 27-12-2021, 22:07
27-12-2021, 22:07

4. Консульство та імперія у Франції. Наполеон І. Віденський конгрес і священний союз

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  2-3. Французька революція кінця XVIII стол...
Наступна сторінка:   5. Індустріальна революція у країнах З...

1. За яких обставин на політичну арену вийшов Наполеон Бонапарт? 2. Коли революційні війни Франції перетворилися на загарбницькі?

1. ФРАНЦІЯ В ПЕРІОД КОНСУЛЬСТВА

Проведіть дослідження «Державницька діяльність Наполеона Бонапарта» за планом:

1. Мета діяльності.

2. Заходи внутрішньої і зовнішньої політики.

З Труднощі на шляху до мети.

4. Позитивні результати і невдачі.

5. Історичне значення діяльності.

Використайте результати дослідження під час написання історичного портрета Наполеона Бонапарта.

Новий політичний режим — Консульство, установлений у Франції після перевороту 9 листопада 1799 р. (18 брюмера), був спрямований одночасно проти демократичних перетворень у країні та проти спроб роялістів відновити монархію.

Реальна політична влада була зосереджена в руках вищих чинів армії й державного апарату. Своїм помічникам Наполеон Бонапарт дав вказівку: «Пишіть коротко і неясно».

Наполеон Бонапарт (1769-1821 рр.) — одна з найяскравіших особистостей Нового часу, політичний, державний і військовий діяч Франції. Народився на

о. Корсика в родині збіднілого дворянина. Освіту здобув у Брієнській військовій школі, у військовій школі в Парижі. У 1785 р. в чині молодшого лейтенанта артилерії Наполеон розпочав військову службу. У період Французької революції його було удостоєно звання бригадного генерала, а за Директорії призначено командувачем армії.

Конституція 1799 р. вже не містила «Декларації прав людини і громадянина», але гарантувала буржуазії й селянству збереження власності,

отриманої в роки революції в результаті конфіскації і розподілу дворянського майна.

Уся влада перебувала в руках першого консула — Наполеона Бона-

парта. Він зосередив у своїх руках командування армією, призначення на вищі військові й цивільні посади, керівництво внутрішньою й зовнішньою політикою. Два інші консули — Е.-Ж. Сійес і Р. Дюко — мали тільки дорадчі голоси.

2. ІМПЕРІЯ

«Нові багатії» боялися реставрації монархії, що могла позбавити їх власності, набутої в роки революції. Вони вимагали проголосити Наполеона Бонапарта імператором. Цю пропозицію підтримували й селяни, що купили землі емігрантів.

У травні 1804 р. указом Сенату Наполеон був оголошений «імператором французів». Бонапарт не поїхав у Рим для коронації, а викликав Папу до себе в Париж. Під час коронації 2 грудня 1804 р. в Соборі Паризької Богоматері Наполеон вихопив з рук понтифіка корону й сам поклав її собі на голову, після чого одягнув корону й на голову своєї дружини Жозефіни Богарне.

З 1808 р. слово «республіка» офіційно було замінено словом «імперія». Фактично ж Франція стала імперією ще в 1802 р., коли Наполеон Бонапарт був проголошений довічним консулом і зосередив у своїх руках всю владу.

Бонапарт прагнув створити «нове дворянство» як опору своєї влади. У 1802 р. Наполеон заснував «Почесний легіон», до якого увійшли найбагатші люди — по 600 осіб від кожного департаменту. Згодом членом «Легіону» можна було стати за особливі заслуги перед Францією. Представниками наполеонівського «нового дворянства» були генерали, сенатори, архієпископи й люди, що розбагатіли під час революції. Родичі Наполеона та його найближчі соратники одержували титули принців, князів, графів та ін.

Наполеон підтримував підприємницьку діяльність й ініціативу промисловців, торговців і банкірів. У 1800 р. засновано Французький банк і здійснено заходи щодо зміцнення нової грошової одиниці — франка. Уряд захищав внутрішній ринок від іноземної, насамперед британської, конкуренції. Були скорочені податки.

В основі внутрішньої політики Бонапарта було створення максимально централізованої системи влади. Департаменти очолили призначені першим консулом префекти, а міста — мери, що затверджувалися урядом.

Уряд переслідував прояви вільнодумства: заборонялися публічні збори й маніфестації, установлювалася цензура над пресою. З літератури, театру, викладання в школах вилучалося все, що нагадувало про революцію та її діячів.

Особливу увагу Наполеон надавав зміцненню поліцейської системи.

3. КОДЕКСИ НАПОЛЕОНА

У період правління Наполеона Бонапарта було розроблено нові норми права. Ухвалені закони становили «Кодекси Наполеона» (кодекс — звід законів).

Найбільше значення серед них мав Цивільний кодекс (виданий у 1804 р.), який проголосив рівність громадян перед законом, недоторканність особи й приватної власності, свободу совісті тощо. Найважливіше значення в Цивільному кодексі мали статті, що охороняли приватну власність.

У 1807 р. після серії скандальних банкрутств було ухвалено Торговельний кодекс, у якому відображено положення щодо комерсантів, торговельних товариств, розподілу майна тощо.

У Кримінальному кодексі (1810 р.) проголошено ідею рівності людей перед карним законом, визначено коло покарань, уведено чіткі критерії злочину.

Цивільний кодекс Наполеона має велике історичне значення для утвердження у Франції та Європі в цілому принципів демократії та громадянських прав людини. Кодекс Наполеона прийнятий за основу зводів цивільних законів більш ніж у 70 країнах світу, де — частково, а де й повністю. Навіть у середовищі поширення англосаксонського права в наш час є два приклади збереження наполеонівського законодавства — у штаті Луїзіана в США і в провінції Квебек у Канаді.

4. війни наполеона бонапарта війна з третьою коаліцією

У роки Консульства (1799-1804 рр.) та Імперії (1804-1814,1815 рр.) війни наполеонівської Франції (або наполеонівські війни) мали агресивний і загарбницький характер.

На межі XVIII-ХІХ ст. Франція була найпотужнішою у військовому відношенні державою Європи. Вона мала першокласну армію, що формувалася на основі загальної військової повинності. Французька артилерія й стрілецька зброя за своїми бойовими якостями були поза конкуренцією. На командні посади в армії висувалися найбільш здатні офіцери й генерали. Наполеон розвинув теорію ведення війни, зокрема — за допомогою масових армій.

У 1803 р. Наполеон Бонапарт відновив війну з Великою Британією. Улітку 1805 р. була створена третя антифранцузька коаліція, до складу якої ввійшли Велика Британія, Росія, Австрія, Швеція, Неаполітанське королівство. Наполеон Бонапарт назвав третю коаліцію «черговим союзом, витканим Англією із золота й ненависті», та заявив, що «третю коаліцію чекає доля перших двох», які впали «під чоботами солдатів Франції».

Наполеон Бонапарт виношував ідею вторгнення на територію Великої Британії — головного свого суперника на шляху до світового панування. Імператор навіть розглядав ідеї використання повітряних куль або невеликих морських суден, які віддалено нагадували сучасні підводні човни. Водночас він усвідомлював, що перемогти Велику Британію можна тільки розгромивши її могутній морський флот.

Однак французько-іспанська ескадра зазнала нищівної поразки від британців у Трафальгарській морській битві у жовтні 1805 р.

Поразка у Трафальгарській битві порушила плани Наполеона щодо вторгнення у Велику Британію, яка до того ж зберегла свій статус володарки морів.

У Трафальгарській битві проти 27 англійських кораблів бились 33 судна франко-іспанського флоту. Перед боєм адмірал Нельсон віддав наказ: «Англія сподівається, що всі виконають свій обов’язок».

За 5 годин бою англійці знищили 19 ворожих кораблів, убили 2800 французів та іспанців. Жодного корабля англійців не було знищено, а загинули 429 чоловік. За півгодини до завершення бою адмірал Нельсон був тяжко поранений французьким снайпером і помер. Отримавши повідомлення, що хід бою практично вирішено, його останніми словами були: «Дякую Богу, що я зміг виконати свій обов’язок».

Адмірал Гораціо Нельсон (робота художника Лемюеля Френсіса Еботта, 1799 р.)

Загальна схема Т рафальгарського бою

Розгляньте схему Трафальгарського бою і визначте, як англійцям вдалося перемогти ворожий флот. Висловте судження про особистість адмірала Гораціо Нельсона.

Значно успішнішими були дії Наполеона на суші. У жовтні 1805 р. поблизу фортеці Ульм він переміг австрійців ,а в листопаді захопив Відень.

2 грудня 1805 р. у «битві трьох імператорів» біля селища Аустерліц (територія Моравії) Наполеон тріумфально розгромив переважаючі сили австрійського імператора Франца І і російського імператора Олександра

І. Очевидці стверджували, що російський імператор плакав, втративши самовладання.

Таким чином, війна з третьою коаліцією була виграна Наполеоном. Унаслідок цієї війни розпалася Священна Римська імперія. А Наполеон створив із 16 німецьких держав Рейнський союз під своїм протекторатом.

Багато солдатів союзників здалися в полон. Ледь уник його поранений М. Кутузов. У полоні міг опинитися й імператор Олександр І. Самодержець плакав, втративши самовладання. У паніці втікав двір австрійського імператора Франца І на чолі із самим монархом.

Третя коаліція розпалася. Австрія виплатила Франції величезну контрибуцію.

Аустерліц зумовив розпад Священної Римської імперії німецької нації, що припинила своє існування в серпні 1806 р. Тоді ж Наполеон Бо-напарт об’єднав 16 німецьких держав у Рейнський союз, на чолі якого він став сам у званні протектора.

ВІЙНА ІЗ ЧЕТВЕРТОЮ КОАЛІЦІЄЮ

У липні 1806 р. Росія й Пруссія уклали союзний договір, що поклав початок формуванню четвертої коаліції. До союзників долучилися Велика Британія, Швеція й Саксонія. Але в жовтні 1806 р. одночасно під Єною й Ауерштадтом головні сили прусської армії були розбиті.

У підкореному Берліні Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду Великої Британії. Цей декрет забороняв усім залежним від Франції державам торгувати з цією країною. Усі британські товари, виявлені на території Франції й союзних з нею держав, підлягали конфіскації.

Усунення британської конкуренції дало імпульс розвитку торгівлі й промисловості в Європі. Однак розвивалася контрабандна торгівля. Проти блокади виступили європейські торговці. Росло невдоволення й у самій Франції через скорочення імпорту колоніальних товарів. Зі свого боку, Британія оголосила блокаду портам Франції та її васалам (контрблокаду).

Під час оголошення континентальної блокади Наполеон, за свідченнями, зауважив таке: «Я хочу завоювати море могутністю землі».

Як Ви розумієте ці слова?

Спроба Росії прийти на допомогу Пруссії завершилася поразкою російської армії під Фрідландом 14 червня 1807 р. Невдовзі було підписано франко-російський Тільзитський мир.

Згідно з умовами договору Франція з польських володінь Пруссії створила залежне Герцогство Варшавське. Його створення викликало патріотичне піднесення поляків, проте до сподіваного відновлення Речі Посполитої було далеко. За межами герцогства залишився Данциг (Гданськ), який оголосили «вільним містом», Литва і території, загарбані Росією. На Пруссію була накладена контрибуція. Усі її володіння на захід від р. Ельби ввійшли до складу новоствореного Вестфальського королівства. Франція значно зміцнила свій вплив у Європі.

З книжки історика А. Манфреда «Наполеон Бонапарт»

Серед кріпосного селянства прусської Польщі під впливом вільних громадян — солдатів французької армії— намітилися ознаки руху проти поміщиків... Завдяки воскреслим надіям на звільнення Польщі від прусського, а в майбутньому й від австрійського панування, за перспектив «возз’єднання» Литви, Білоруси й України французьку армію приймали в Польщі з розкритими обіймами. У Познані маршалові Даву влаштували тріумфальний прийом...

Чому поляки із захватом зустрічали французьку армію?

Росія зобов’язалася вийти з антифранцузької коаліції, визнавала відокремлення від Пруссії частини земель, хоча домоглася збереження її державної самостійності. Олександр I визнавав зміни, зроблені Наполеоном I у Європі. Росія зобов’язалася припинити війну з Туреччиною, вивести війська з Молдавії й Ва-лахії. Наполеон й Олександр I також уклали таємну угоду про приєднання Росії до континентальної блокади Британії.

5. УТОРГНЕННЯ ФРАНЦУЗЬКИХ ВІЙСЬК В ІСПАНІЮ

й Португалію. війна з Австрією

У 1808 р. французькі війська вторглися в Іспанію й увійшли в Мадрид. Наполеон Бонапарт позбавив іспанських Бурбонів престолу й призначив королем свого брата Жозефа. Однак в Іспанії розпочалася визвольна війна, яку підтримала Велика Британія. Франція була змушена відправити в цю країну значні військові контингенти.

У 1809 р. Австрія й Велика Британія уклали союз і створили п’яту антифранцузьку коаліцію. У ряді боїв війська Наполеона Бонапарта зуміли завдати поразки австрійцям, і 13 травня 1809 р. вони вступили у Відень. 5-6 липня 1809 р. Наполеону Бонапарту вдалося остаточно перемогти австрійську армію в селищі Ваграм (неподалік Відня).

У жовтні 1809 р. Франція й Австрія уклали Шенбруннську мирну угоду. Згідно з нею Австрія позбулася величезної території й виходу до Адріатичного моря, втратила свій вплив у Європі.

Після розгрому основних сил п’ятої коаліції могутність наполеонівської імперії досягла своєї кульмінації.

6. РОСІЙСЬКИЙ ПОХІД НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА ПІДГОТОВКА ДО ВІЙНИ

Відносини між Францією й Росією різко погіршилися з 1810 р. Основними каменями спотикання стали питання приєднання Росії до континентальної блокади, яке вело до зубожіння російських поміщиків, і так зване «польське питання». У 1809 р., після остаточного розгрому Австрії, Наполеон повернув Герцогству Варшавському польські землі, захоплені раніше австрійцями. Олександр I вбачав у відродженні польської держави небезпеку для своєї влади в Білорусі, оскільки місцева шляхта сподівалася, що французька армія принесе на ці землі волю.

Зі спогадів французького генерала А.-Г. Жоміні про розлад у наполеонівській армії

У тих окремих бандах, які входили в Смоленськ, складно було впізнати армію. Триденного морозу, навіть не дуже сильного, було досить, щоб дезорганізувати частину армії. Вже було кинуто 200 гармат за браком запряжних коней... Розлад армії... був викликаний відсутністю продовольства й тією обставиною, що вона складалася з 20 різнорідних національностей... Командири були змушені допускати відхід солдат від своїх команд на пошуки продовольства. Кожен солдат, що вийшов з рядів, якщо не потрапляв до рук козаків, уже не був у змозі нагнати свою частину...

Які чинники вплинули на розлад французької армії під час її «російського походу»?

24 червня 1812 р. без оголошення війни 600-тисячна армія Наполе-она напала на Росію. Росіянам вдалося зібрати 900-тисячну армію. На заклик захищати імперію піднялися також народне ополчення, розгор

тався партизанський рух. Головнокомандувачем російської армії було призначено М. Кутузова.

Михайло Іларіонович Кугузов (1745-1813 рр.) — російський полководець, генерал-фельдмаршал (1812 р.). Учень О. Суворова. Учасник російсько-турецьких війн у другій половині VIII ст. і підкорення Правобережної України Росією. Досвідчений царедворець, знаходив спільну мову і з Катериною II, і з Павлом І, і з Олександром І. У1805 р. командував об’єднаними збройними силами Росії й Австріїу війні з Наполеоном, зазнавши від нього нищівної поразки під Аустерліцем. У 1806-1807 рр. — київський військовий губернатор. У1811 р. — головнокомандувач російської армії в Молдові. Із серпня 1812 р. — головнокомандувач усіх армій та ополчень.

БОРОДІНСЬКА БИТВА

Вирішальна Бородінська битва між російськими й французькими військами відбулася в районі села Бородіно за 125 км на захід від Москви.

26 серпня (7 вересня), побачивши сонце, що сходило, Наполеон вигукнув: «Ось воно, сонце Аустерліца!» У критичний момент французький імператор не наважився ввести в бій свій найнадійніший підрозділ — стару гвардію. Імператор сказав: «За вісімсот льє від Парижа я не можу ризикувати моїм останнім резервом». Французи завзято атакували, але розгромити російську армію їм не вдалося.

Продовжувати битву наступного дня М. Кутузов не став. Російські війська були вибиті французами з усіх позицій і відступили через Москву на південь.

На початку вересня російські війська залишили столицю. Коли війська Наполеона увійшли в Москву, більшість жителів покинули столицю. Незабаром у місті спалахнули пожежі, влаштовані росіянами.

Чому історик Н. Дейвіс назвав Бородінську битву «найтяжчою з перемог» Наполеона?

ВІДСТУП І РОЗГРОМ АРМІЇ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА

Наполеон мав намір зробити марш на Калугу й Тулу, захопити там російські військові бази, а потім відвести свої війська в Білорусію й Литву, щоб наступного року відновити воєнні дії.

Однак росіянам вдалося спрямувати військо Наполеона на розорену ним же Смоленську дорогу, як і планував М. Кутузов.

Розв’язка настала в битві на річці Березина. У цьому бою французький головнокомандувач втратив 29 тис. осіб і весь обоз. Наполеону з кістяком своєї гвардії вдалося вирватися з оточення, однак після цієї

переправи «Велика армія» перестала існувати як організована бойова сила. Покинувши своє військо, Наполеон поспішив у Париж придушувати заколот проти себе. Тим часом жалюгідні залишки його армії в середині грудня вийшли за межі Російської імперії.

7. БИТВА ПІД ЛЕЙПЦИГОМ

Повернувшись наприкінці 1812 р. до Парижа, Наполеон взявся за створення нової армії.

За короткий термін імператор призвав до війська понад 500 тис. осіб. Але співвідношення сил було для нього вже не таким сприятливим, як колись.

Українці в російській армії

У регулярній російській армії українці становили значний відсоток, особливо серед молодшого офіцерського складу. У війні проти Наполеона брали участь два бузькі, два полтавські та три київські козацькі полки, ескадрон херсонських козаків, загони «лісових козаків», з’єднання українських та донських козаків.

Після вигнання французьких військ із Росії, у січні 1813 р., розпочався похід російських військ до Європи.

Цього ж року усі європейські противники Наполеона об’єдналися в шосту антифранцузьку коаліцію (Росія, Велика Британія, Пруссія, Австрія, Швеція, Іспанія, Португалія, Австрія).

16—19 жовтня 1813 р. під Лейпцигом відбулася вирішальна битва, у якій брали участь з обох сторін понад півмільйона солдатів. Французькій армії протистояли об’єднані війська Росії, Пруссії, Швеції й Австрії. Запеклий бій увійшов в історію як «Битва народів».

За різними оцінками від 80 до 110 тис. солдатів полягли в бою.

Армія Наполеона зазнала нищівної поразки й почала відступати.

Однак Бонапарту вдалося уникнути повного розгрому, й на початку грудня він відвів свою армію за Рейн.

8. «СТО ДНІВ». БИТВА ПІД ВАТЕРЛОО

Наприкінці 1813 р. об’єднані війська союзників, що налічували понад 450 тис. осіб, форсували Рейн і вступили на землю Франції. Незважаючи на те, що Наполеон мав лише 160 тис. солдатів, він завдав низку поразок союзним арміям. У березні 1814 р. війська союзників рушили на Париж. Битва за французьку столицю стала однією з найкривавіших в кампанії 1814 р.

31 березня 1814 р. Париж капітулював, й ескадрони кавалерії на чолі з імператором Олександром І тріумфально вступили до столиці Франції. У складі російських військ до Парижа ввійшли українські козацькі та кримськотатарські кінні полки.

За ініціативи колишнього наполеонівського міністра Ш. М. Талейрана та інших роялістів, Сенат ухвалив рішення позбавити влади Наполеона Бонапарта й проголосив королем Луї XVIII, брата страченого в 1793 р. Луї XVI (Луї XVII називали загиблого невдовзі після страти батьків сина Луї XVI).

6 квітня 1814 р. союзники примусили Наполеона до беззастережного зречення, і в той самий день Сенат звів на трон Луї XVIII.

Союзники заслали Наполеона на острів Ельба, що в Середземному морі. Бонапарту залишили титул імператора острова Ельби.

У травні 1814 р. країни-переможці уклали Паризьку мирну угоду з новим французьким королем. Франція позбавлялась усіх своїх завоювань XVIII — початку XIX ст.; її кордони встановлювалися відповідно до кордонів 1792 р.

Реставрація Бурбонів відбулася за допомогою військ європейських монархів. У Франції був установлений режим конституційної монархії. Утім Цивільний кодекс і демократичні свободи були формально збережені. Луї XVIII змушений був також визнати зміни.

Однак озлоблені аристократи прагнули повністю повернути країну до дореволюційних порядків абсолютистського режиму. У колах колишніх емігрантів обговорювалося питання про повернення попереднім власникам конфіскованих земель. Селянству загрожувало відновлення феодальних повинностей і церковної десятини.

Перебуваючи на о. Ельба, Наполеон стежив за розвитком подій у країні. Він тонко відчув, яку ненависть викликали дії аристократів, котрі намагалися відкинути Францію в минуле. Йому було відомо також про гострі протиріччя між країнами — членами антифранцузької коаліції. З огляду на все це Бона-парт вирішив відновити боротьбу.

У березні 1815 р. Наполеон Бо-напарт висадився на південному березі Франції з тисячним загоном і шістьма гарматами.

Динаміка заголовків паризьких газет тих днів: «Корсиканське чудовисько висадилося в бухті Жуан», «Людожер іде до Грассу», «Узурпатор увійшов у Гренобль», «Бонапарт зайняв Ліон», «Наполеон наближається до Фонтенбло», «Його імператорська величність очікується сьогодні у своєму вірному Парижі».

Як змінювався тон газетних заголовків залежно від наближення Наполеона до столиці? Про що це свідчило?

Наполеон виступив у ролі захисника досягнень революції від Бурбонів, що повернулися. Імператор декларував прагнення виправити свої помилки, дати Франції мир і свободу, вигнати аристократів, ухвалити ліберальну конституцію, обмеживши свої повноваження. Однак протриматися при владі йому вдалося лише сто днів.

Європейські держави прагнули перешкодити відновленню наполеонівської імперії. Утворилася нова, сьома коаліція у складі Великої Британії, Росії, Пруссії, Австрії, Швеції, Іспанії та інших держав.

«Сто днів» — час відновлення влади Наполеона І після заслання на о. Ельба та його другого правління у Франції (20 березня — 22 червня 1815 р.)-

У вирішальній битві 18 червня 1815 р. поблизу селища Ватерлоо війська Наполеона були розгромлені, майже вся імператорська гвардія знищена.

Незабаром війська союзників знову вступили в Париж. 22 червня 1815 р. Бонапарт удруге відрікся від престолу. У Франції знову утвердилися Бурбони.

Колишнього імператора заслали на острів Святої Єлени в південній частині Атлантичного океану, що належав Великій Британії. Там 5 травня 1821 р. Наполеон помер.

За допомогою додаткових джерел інформації підготуйте і проведіть в класі дискусію на тему: «Падіння Наполеона Бонапарта — фатальна неминучість чи прикра випадковість?»

9. ВІДЕНСЬКИЙ КОНГРЕС

У вересні 1814 р. представники всіх європейських держав (за винятком Туреччини) зібралися у Відні для вирішення питань, пов’язаних з відновленням у Європі династій, скинутих у ході наполеонівських війн. Однак з питань нового територіального устрою в Європі виникли гострі протиріччя.

Проаналізуйте карикатуру і визначте, яким саме подіям часів Віденського конгресу її присвячено. Хто є головним героєм карикатури. Поясніть емоції героїв карикатури. Яким, на вашу думку, є ставлення автора до історичних персонажів?

У березні 1815 р. робота конгресу була перервана звісткою про нову спробу Наполеона повернути владу. Однак напередодні його останньої поразки біля Ватерлоо, 9 червня 1815 р. представники Австрії, Великої Британії, Росії, Пруссії, а також Швеції й Португалії підписали головний документ Віденського конгресу — «Заключний генеральний акт». У наступні роки його підтримали ще 33 європейські держави.

Основні положення «Заключного генерального акта»

• Франція зобов’язувалась відновити свої кордони, що існували до 1792 р.

• колишні Австрійські Нідерланди й Голландія об’єднувалися в Нідерландське королівство.

• в Італії були відновлені скасовані Наполеоном держави, зокрема, було відновлено Сардинське королівство (П’ємонт).

• Австрія відмовилася від Австрійських Нідерландів (приблизно сучасної території) і замість них одержала Далмацію, Тироль і Тернопіль, відновила свою владу в Північній Італії (Венеції й Ломбардії).

• Пруссія одержала майже половину території Саксонії, більшу частину Вестфалії, Рейнську область, Померанію і польську Познань

• Велика Британія закріпила за собою острів Мальта, Маврикій, Тринідад, Тобаго, Капську область на півдні Африки, острів Цейлон, установила протекторат над Іонічними островами.

• Росія приєднала Королівство Польське (створене з більшості земель колишнього герцогства Варшавського), за Росією закріплювалися також захоплена у Швеції Фінляндія й Бессарабія, захоплена в Османської імперії.

• Після остаточної ліквідації Священної Римської імперії німецької нації був створений Німецький союз, до складу якого ввійшли 34 незалежні німецькі держави й чотири вільні міста.

• З 19 швейцарських кантонів була утворена Швейцарська конфедерація, що одержала гарантію «вічного нейтралітету».

• Норвегія, що раніше належала Данії — союзниці Наполеона, була від неї відокремлена і отримала своїм правителем короля Швеції Друга Паризька мирна угода, підписана 20 листопада 1815 р. представниками Великої Британії, Росії, Австрії, Пруссії із Францією, відновила французькі кордони до стану 1790 р. Франція зобов’язалася повернути ряд прикордонних територій Нідерландам, Пруссії, Австрії, Швейцарії й Сардинії. Крім того, вона мала виплатити репарації розміром 700 млн золотих франків, а її територію на п’ять років окупували армії союзників. Підлягали поверненню всі художні й історичні цінності, вивезені з країн Європи Наполеоном під час його походів.

Підготуйте історичне есе на тему: «Наполеонівські війни: французька експансія чи спроба побудови об’єднаної Європи?».

10. СВЯЩЕННИЙ СОЮЗ

26 вересня 1815 р. в Парижі імператор Росії Олександр I, австрійський імператор Франц I і прусський король Фрідрих-Вільгельм III підписали договір про утворення Священного союзу.

19 листопада 1815 р. до Священного союзу приєдналася Франція; а згодом — більшість монархій європейського континенту.

Священний союз — наднаціональна організація, заснована 26 вересня 1815 р. Росією, Австрією та Пруссією, яка передбачала втручання у внутрішні справи третіх країн у разі внутрішньої чи зовнішньої загрози будь-якій державі цього об’єднання. Мета Союзу полягала у збереженні кордонів між державами та Віденської системи міжнародних відносин.

Революційні виступи, які відбулися в Іспанії, Неаполі й П’ємонті, змусили монархів у 1820 р. знову зібратись на конгрес Священного союзу. Російський імператор наполягав на збройному втручанні в події іспанської й італійської революцій. Він уперше проголосив принцип політичного нагляду не тільки над Францією, а й за будь-якою країною, де розпочинався революційний рух. Коли надійшло повідомлення про революції в П’ємонті та повстання в Греції проти турецького панування, Олександр I відмовив православним одновірцям грекам у допомозі, а австрійські війська з благословення Священного союзу розправилися з революційним рухом в Італії.

Веронський конгрес (1822 р.) та французьке збройне втручання в Іспанії (1823 р.) були останніми спільними актами Священного союзу. Визнання Великою Британією наприкінці грудня 1824 р. незалежності латиноамериканських держав, що були іспанськими колоніями, остаточно підірвало єдність Священного союзу.

Ліберальний рух, що поширювався в європейських державах, розвиток революційного й національно-визвольного рухів у багатьох країнах завдали удару по існуванню союзу, всі спроби його відновити завершились невдачею.

«Моя справжня слава, — говорив Наполеон на острові Святої Єлени, — не в тому, що я виграв сотні боїв... Але те, що не може бути забуте, те, що буде жити вічно, — це мій Цивільний кодекс». Цивільний кодекс, яким імператор дуже пишався, надовго пережив його ініціатора. Як ви думаєте, чому?

Знаю й систематизую нову інформацію

1. Упорядкуйте хронологічну послідовність. Розкрийте причини і наслідки подій.

2. Які зміни в житті суспільства й держави знайшли своє відображення в Кодексах Наполеона?

3. Назвіть характер і цілі наполеонівських війн. Поясніть, чому Наполеон у підсумку зазнав поразки.

4. Назвіть основні положення «Заключного генерального акта» Віденського конгресу.

5. Які були основні цілі Священного союзу?

6. Поясніть значення понять: імперія, Кодекс Наполеона, реставрація Бурбонів, «сто днів».

7. Виконайте онлайн-вправу

https://cutt.ly/0YBoeZB

Обговоріть у групі

Ш.-М. Талейран говорив про Бурбонів: «Вони нічого не забули й нічому не навчилися». Як ви думаєте, який зміст він вкладав у ці слова?

Мислю творчо й самостійно

Як ви думаєте, чи можна говорити про Наполеона як про особистість, яка багато в чому персоніфікувала свою епоху? Чому в наш час до його особи прикута увага досить великої кількості людей? Висловте свої думки з цього приводу.

1804 р. прийнято Цивільний кодекс 24 червня 1812 р. вторгнення армії Наполеона в Росію вересень 1814 р. — робота Віденського конгресу червень 1815 р.

1815 р. створення Священного союзу

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

УТВЕРДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО РІВНОПРАВ'Я:

від декларації прав людини і громадянина до цивільного кодексу наполеона

Пригадайте значення понять «демократія», «громадянське рівноправ’я», «громадянські права». Пригадайте, коли і за яких обставин у Франції було прийнято «Декларацію прав людини і громадянина».

ПРАВА ЛЮДИНИ ТА ДЕМОКРАТІЯ В ІСТОРІЇ

Демократія (від грец. demos — народ і kratos — влада) — політичний лад, за якого встановлено і здійснюється на практиці народовладдя.

Ідеї про права людини беруть свій початок від найдавніших часів людської історії. Ще в стародавніх міфах та віруваннях, а також у Книзі Книг — Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівність людей. Ці погляди утверджувалися в історії поступово й особливо поширилися в античні часи. Тоді почало формуватися усвідомлення важливості людини, її здатності та можливості визначати спосіб життя у своїй державі, закладалися принципи демократії.

У ході історичного розвитку розуміння демократії поглиблювалось, поширювались громадянські права людини, які проголошувались та закріплювались певними законами.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

1. Люди народжуються вільними і рівними в правах. Суспільні відмінності можуть ґрунтуватися тільки на загальній користі.

2. Метою всякого політичного союзу є збереження природних і невід’ємних прав людини. Суть цих прав: свобода, власність, безпека й опір гнобленню.

3. Джерело всієї верховної влади завжди є в нації. Жодна установа, жодна особа не може здійснювати влади, яка не походить прямо від нації.

4. Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому; таким чином здійснення кожною людиною її природних прав не має інших

меж, крім тих, які забезпечують іншим членам суспільства користування тими ж правами. Ці межі можуть бути визначені тільки законом.

5. Закон може забороняти лише дії, що шкодять суспільству. Усе, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений робити те, чого закон не приписує.

6. Закон є виразником загальної волі.

Усі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон мусить бути рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає. Через те, що всі громадяни перед ним рівні, то вони повинні однаково допускатися до всіх занять, місць, громадських посад залежно від їхніх здібностей без будь-яких відмінностей, крім відмінності в їхніх доброчинностях і талантах.

7. Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, як у випадках, визначених законом і за приписаними ним формами. Ті, які випрошують, віддають, виконують або змушують виконувати свавільні накази, підлягають карі; але кожен громадянин, викликаний або взятий в силу закону, повинен негайно коритись; чинячи опір, він стає винним.

8. Закон повинен установлювати тільки строго й очевидно необхідні кари; ніхто не може бути покараний інакше, як у силу закону, встановленого й обнародуваного до вчинення злочину і законно застосованого.

9. Через те, що кожна людина приймається за невинну до того часу, поки її не оголосять винною, — то в разі необхідності її арешту всяка суворість, яка не є необхідною для забезпечення (за судом) її особи, повинна бути суворо карана законом.

10. Ніхто не повинен бути переслідуваний за свої переконання, навіть релігійні, якщо їх прояви не порушують громадського ладу, встановленого законом.

11. Вільний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших прав людини, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, друкувати за умови відповідальності за зловживання цією свободою у випадках, визначених законом.

12. Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила; таким чином ця сила встановлена для загальної користі, а не для приватної вигоди тих, кому вона доручена.

13. Для утримання громадської сили і для витрат на управління необхідне загальне оподаткування; податки повинні бути розподілені рівномірно між громадянами відповідно до їхніх статків.

14. Усі громадяни мають право особисто або через своїх представників визначати необхідність громадських податків, добровільно погоджуватися на їх стягнення, стежити за їх використанням, установлювати їх розмір, спосіб оподаткування, порядок і термін, на який вони встановлюються.

15. Суспільство має право вимагати в будь-якого посадовця звіту про його діяльність.

16. Суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав і не встановлено розподілу влади, не має конституції.

17. Оскільки власність є право недоторканне і священне, ніхто не може бути позбавлений її інакше, як у разі встановленої законом явної суспільної необхідності й за умови справедливого і попереднього відшкодування.

Запитання та завдання до документа

1. Які права Декларації належать до природних і невід’ємних прав людини?

2. Чим, за Декларацією, може бути обмежена свобода людини?

3. Назвіть статті Декларації, які визначають:

• порядок і норми кримінального провадження;

• свободу слова й переконань;

• мету, порядок стягнення та використання податків;

• недоторканність приватної власності.

4. Які статті Декларації та її ідеї можуть бути використані, на вашу думку, для укладання Статуту вашої школи, вашого класу?

5. Зіставтпе положення Декларації з положеннями розділу 2 Конституції України. Які ідеї документів співзвучні? Які статті Декларації, на ваш погляд, є найбільш актуальними для України сьогодні?

6. Чому ідеї Декларації прав людини і громадянина стали основоположними не тільки для французького конституційного права, а й для конституцій багатьох країн світу?

7. Пригадайте з історії Французької революції, чи вдалося втілити в життя ідеї «Декларації прав людини і громадянина»? Чому?

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС НАПОЛЕОНА

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ

НАПОЛЕОНА

Цивільний кодекс, або Кодекс Наполеона, юридично закріплював завоювання Французької революції та спирався на Декларацію прав людини і громадянина.

Кодекс, що складається із вступу та трьох книг, містить 2281 статтю.

У кодексі встановлювалося єдине поняття французького громадянства й пов’язані з ним єдності прав на основі повної рівності. Важливою спадкоємністю з Декларацією прав людини і громадянина було проголошення Кодексом Наполеона громадянської рівності.

Кодекс Наполеона відрізняється стрункістю викладу, стислістю юридичних формулювань і визначень, чіткістю трактування основних понять та інститутів цивільного права. Його структура відобразила схему побудови інституцій римського права: особа, речі, спадкоємство та зобов’язання. Така структура Кодексу отримала в цивільному праві назву інституційної.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ

Право власності. В основу кодексу була покладена ідея недоторканності приватної власності. Наполеон говорив, що у Франції необхідно «примножити число власників, що є твердою опорою безпеки і спокою держави». Із 2281 статті кодексу близько 800 статей присвячені приватній власності, яка згідно зі ст. 544 розглядалася як «право користуватися й розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином».

У кодексі виділено три види власності: індивідуальна, державна й общиннокомунальна.

У кодексі наголошено, що нікого не можна змушувати поступатися своєю власністю, якщо тільки це не робиться з причин суспільної користі та за справедливого попереднього відшкодування.

Зобов’язання. Головна увага серед зобов’язань приділена тому, як мають укладатися договори. Зокрема договори купівлі-продажу, обміну, найму речей, роботи або послуг, позики та ін.

Кодексом проголошувалося, що договори мають бути добровільними, обов’язковими для виконання, з рівними правами сторін договору.

Сімейно-шлюбне та спадкове право. Норми сімейно-шлюбного права, викладені в першій книзі кодекса, визначили:

• умови законності шлюбу, визнання шлюбу недійсним чи відсутнім;

• взаємовідносини, права й обов’язки подружжя;

• можливість розірвання шлюбу;

• відносини батьків і дітей.

Найважливішим нововведенням у сфері сімейно-шлюбного права стало закріплення інституту цивільного шлюбу. Шлюб був чисто світським, хоча не заборонялося проводити за бажанням релігійні церемонії. Шлюбний вік встановлювався 18 років для чоловіків і 15 років для жінок.

ФРАГМЕНТИ ТЕКСТУ ДОКУМЕНТА

Ст. 544. Власність є правом користуватися або розпоряджатися речами...

Ст. 545. Ніхто не може бути примушений до того, щоб позбутися своєї власності, якщо це не робиться через суспільну користь і за справедливе попереднє відшкодування.

Ст. 546. Власність на річ як рухому, так і нерухому, надає право на все, що ця річ робить, і на те, що природно або штучно з’єднується із цією річчю.

Запитання та завдання до документа

1. Відповідно до Кодексу Наполеона, цивільна дієздатність громадянина наставала у 21 рік. Чи вважаєте Ви це демократичною нормою на той час? Чи можете Ви сказати, як це співвідноситься з віком цивільної дієздатності в сучасній Україні?

2. Яке значення для суспільства й держави мали статті про захист приватної власності?

3. Як Ви думаєте, чи існує зв’язок між захистом приватної власності та наявністю демократії в державі?

4. Яке значення для французького суспільства мали положення кодекса про шлюб? Як Ви вважаєте, чи однаково це сприймалось у країнах Європи, де більшість населення становили католики, або протестанти, або православні? Назвіть ці країни.

міжнародне значення цивільного кодексу наполеона

Кодекс Наполеона став взірцем для цивільного права в різних країнах світу. Чимале значення для поширення кодексу мали наполеонівські війни.

Окрім Франції, у майже незмінному вигляді кодекс було введено в Бельгії, Люксембурзі, Рейнських областях Німеччини, Гессені, Женеві, Савойї, П’ємонті, Пармі. У частково зміненій формі його було запроваджено у Варшавському герцогстві, Бадені, Вестфалії, Ганновері, Ганзейських державах, Голландії, Італії, Баварії. Пізніше ідеї й положення кодексу були запроваджені до законодавства Румунії, Греції, Гаїті, Штату Луїзіана (США), провінції Квебек (Канада), Болівії, Сальвадору, Домініканської Республіки, Іспанії, Португалії та інших країн. Великий вплив справив Кодекс Наполеона й на розвиток цивільного права Єгипту та Японії.

 

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Щупак (2022)

 




Попередня сторінка:  2-3. Французька революція кінця XVIII стол...
Наступна сторінка:   5. Індустріальна революція у країнах З...



^