1. За яких обставин у Франції було встановлено Другу імперію? 2. Пригадайте, яке значення в об’єднанні Німеччини відіграла франко-прусська війна 1870-1871рр. 3. Чому, на вашу думку, Франція не була зацікавлена в об’єднанні Німеччини?

1. ФРАНКО-ПРУССЬКА ВІЙНА 1870-1871 рр. ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

Основними причинами франко-прусської війни були:

• прагнення правлячих кіл Франції не допустити об’єднання Німеччини навколо Пруссїі та зберегти свою гегемонію в континентальній Європі;

• Наполеон III за допомогою війни сподівався здолати глибоку кризу Другої імперії;

• керівництво Пруссії прагнуло захопити економічно багаті й стратегічно важливі прикордонні провінції Франції — Ельзас та Лотарингію — території, заселені німцями й захоплені французами в XVII ст.;

• О. фон Бісмарк прагнув подолати сепаратизм Баварії й Вюртемберга, які в 1869 р. не захотіли приєднатися до Північнонімецького союзу і вступили в таємні переговори з Францією про надання їм підтримки в разі війни з Пруссією.

Приводом для війни стало питання про заміщення іспанського престолу. І Франція, і Пруссія намагалися поставити на престол контрольовану ними людину. Дипломатичні переговори продовжились публічними образами в пресі, що стало зручним приводом до війни. 19 липня 1870 р. Франція оголосила війну Пруссії.

Пруссія була набагато краще підготовленою до війни. Маючи найсучаснішу наземну армію, прусське командування вже на початку серпня віддало наказ про вторгнення своїх військ у Францію. Поразки у

війні з Пруссією вкотре загострили політичну боротьбу у французькому суспільстві. Режим Другої імперії Наполеона ІІІ був приречений, особливо після того як сам імператор потрапив у полон до прусських військ.

4 вересня, як тільки в Парижі було отримано повідомлення про Се-данську катастрофу, на вулиці вийшли тисячі городян, вимагаючи позбавлення влади імператора й захисту вітчизни. Під впливом народного руху депутати парламенту змушені були проголосити Францію республікою. Франція утретє за свою історію стала республікою (Перша

Республіка — 1792-1804 рр., Друга Республіка — 1848-1852 рр.). У країні проголошувалися демократичні права та свободи.

Становлення Третьої республіки відбувалося в складних умовах: значна частина Франції була окупована прусською армією, війна призвела до загострення соціально-економічної ситуації. Новий уряд на чолі з А.Тьєром погодився на підписання принизливого для миру, за яким Франція втрачала Ельзас і північно-західну частину Лотарингії, мусила сплатити Німеччині 5 млрд франків контрибуції. Париж зазнав тимчасової окупаці. Особливо принизливим був факт проголошення Німецької імперії у серці Франції — Дзеркальній залі Версальського палацу. За підсумками війни Франція втратила лідерські позиції на континенті.

Тисячі сімей змушені були існувати за скромну винагороду, яку отримували їх годувальники за службу в Національній гвар- дії, — 1,5 франка на день. Продовольче становище парижан різко погіршало. Торговці ховали продовольство, жителі столиці голодували. Хлібний пайок був скорочений до ЗО грамів на добу. Але й за цим крихітним шматочком хліба жінкам і дітям доводилося стояти в чергах до булочних з 5-ї години ранку. Ціни на продукти нечувано зросли: 300-400 грамів собачого або котячого м’яса продавали по 5 франків, одна цибулина коштувала 50 франків. Палива не було — доводилося рубати дерева на відомих паризьких бульварах. Бомбардування противника чинили великі руйнування в місті, багато городян втратили притулок. Унаслідок закриття багатьох підприємств у Парижі зросли безробіття й злидарство.

2. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА У ФРАНЦІЇ. ПАРИЗЬКА КОМУНА

Паризька комуна 1871 р. — орган міського самоврядування, уряд Парижа^-, 4) одна з форм колективного сільськогосподарського виробничого об’єднання.

Національне приниження французів і жорстка соціальна політика Національних зборів викликали загальне неприйняття влади. Обурення народу вилилося в антиурядові виступи і у створення комун у Парижі, Марселі,

Ліоні, Тулузі.

У результаті повстання у кінці березня 1871 р. у столиці Франції встановилася влада Комуни Парижа. Члени Комуни за фахом були чиновниками, лікарями, журналістами, робітниками. Переважно вони представляли послідовників різних соціалістичних і радикальних учень.

Наприкінці березня були видані декрети Комуни:

• про відміну рекрутського набору й заміну постійної армії народним ополченням;

• про скасування поліції;

• про відміну всіх указів уряду А. Тьєра;

• про виборність чиновників і прирівнювання їхньої зарплатні до рівня оплати робітників.

Згодом були також проведені такі реформи:

• була реформована судова система на основі виборності суддів, гласності судочинства, забезпеченні обвинувачуваних захистом;

• був прийнятий декрет про відокремлення церкви від держави;

• запроваджувалася загальна обов’язкова й безкоштовна освіта;

• були надані громадянські права жінкам;

• робочий день був скорочений до 10 годин, на заводах і фабриках заборонялися штрафи, на виробництві запроваджувалась охорона праці. Розпочалась видача платні державним службовцям, у тому числі

солдатам й офіцерам Національної гвардії.

Комуна конфіскувала недіючі підприємства, залишені господарями, що втекли до Версаля, і передала їх асоціації робітників.

Паризька комуна встигла створити боєздатну армію чисельністю до 90 тис. осіб. Але Париж був оточений військами уряду («версальцями», як їх називали в народі). А. Тьєр віддав наказ військам про штурм Парижа. Він домовився з німецьким командуванням про озброєння 60 тис. французьких військовополонених, які вільно пройшли крізь бойові порядки німців і пішли на штурм французької столиці. До середини травня комунарам вдавалося стримувати натиск «версальців», але 21 травня вони прорвалися до Парижа.

Так закінчилася 72-денна історія Паризької комуни.

Назвіть причини поразки Паризької комуни. Дайте оцінку діям уряду А.Тьєра з придушення Комуни Парижа.

3. СТАНОВЛЕННЯ ТРЕТЬОЇ РЕСПУБЛІКИ

За часів Третьої республіки у тривалих суспільних дискусіях між прихильниками монархії і республіки перемогли республіканці. У 1875 р. Національні збори більшістю всього на один голос остаточно узаконили у Франції республіканську форму правління й ухвалили Конституцію Третьої Республіки. Згодом Національні збори ухвалили закон, який забороняв навіть ставити в парламенті на порядок денний питання про перегляд республіканської форми правління. Нащадкам династій, що колись правили у Франції, було заборонено балотуватися на посади президента й сенаторів.

Конституція 1875р. встановлювала республіканську форму державного правління у формі парламентської республіки. Однак конституція Третьої Республіки не містила переліку основних політичних прав особистості (свободи слова, друку, мітингів, зборів, пересування тощо).

4. ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

Величезний збиток економіці завдала невдала війна з Пруссією. Франція втратила дві найбільш промислово розвинені провінції (Ельзас і значну частину Лотарингії), виплачувала велику контрибуцію. Гроші — 5 млрд франків — збирали по всій країні за «позикою визволення». Це дозволило виплатити контрибуцію достроково, і вже у вересні 1873 р. останній німецький солдат залишив французьку територію.

Машини й устаткування на французьких підприємствах були застарілими — виготовленими переважно в першій половині XIX ст.

Промисловість країни відчувала брак сировини та палива.

Французька буржуазія вважала за краще вкладати гроші в економіку інших країн — це приносило їй більший прибуток.

Низький рівень сільського господарства зумовив вузькість внутрішнього ринку. Дрібні власники, які переважали у французькому селі, дедалі менше могли купувати готову промислову продукцію. Низьку купівельну спроможність мали робітники дрібних підприємств, ремісники.

Водночас, у 1871-1913 рр. обсяг промислового виробництва у Франції збільшився втричі. Приріст забезпечили металургія, вугільна промисловість, машинобудування, автомобілебудування й суднобудування. Нестача вугілля стимулювала будівництво гідроелектростанцій.

У Франції відбувалася концентрація виробництва й капіталів. В автомобільній промисловості країни лідирували підприємства Рено, а основні воєнні, металургійні, машинобудівні заводи, вугільні шахти опинилися під контролем могутніх концернів Шнейдера й де Ванделей.

З петиції «Комітету трьохсот»,

14 лютого 1884 року

Ми, письменники, художники, скульптори, архітектори і пристрасні прихильники досі незайманої краси Парижа, протестуємо з усією нашою силою, з усім своїм обуренням в ім’я надзвичайного французького смаку, проти зведення... цієї непотрібної і жахливої Ейфелевої вежі. Уявіть собі на хвилину як ця потворна, смішна башта, що височіє над Парижем наче гігантська чорна димова труба, розчавлює своїм варварством Нотр-Дам, вежу Сен-Жак, Дувр, Будинок Інвалідів, Тріумфальну арку.

Проект Ейфелевої вежі, запропонований Морісом Кехленом і Емілем Нугьє, 1884 рік. Справа для співставлення висоти приведені (знизу вверх) собор Паризької Богоматері, нью-йоркська Статуя свободи, три Вандомські колони, паризька Тріумфальна арка і шестиповерховий будинок

1. Дізнайтеся з додаткових джерел інформації' дані, які підтверджують той факт, що Ейфелева вежа була не лише вдалим інженерним проектом, а й блискучою інвестицією в майбутнє столиці Франції.

2. Погляньте на панораму Парижа з висоти Ейфелевої вежі за допомогою додатка Google Arts & Culture

https://cutt.ly/7YZMQdS

На початок XX ст. у Франції, як і раніше, переважала легка промисловість із великою кількістю дрібних підприємств і ручної праці.

Франція була країною, де швидко накопичувалися великі капітали. На відміну від британських банкірів, французькі фінансисти вивозили свої капітали не стільки в колонії, скільки в менш розвинені країни Європи. Франція щороку вивозила за кордон до 1,5 млрд франків, перетворюючись на найбільшого європейського лихваря.

5. ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ КРАЇНИ.

ПОЛІТИЧНІ КРИЗИ 80—90-х років XIX ст.

ПЕРШІ РЕФОРМИ РЕСПУБЛІКАНЦІВ

Уже перший уряд республіканців переніс свою резиденцію з Версаля до Парижа, гімном республіки стала відома «Марсельєза», а 14 липня — День взяття Бастилії — оголошено національним святом.

У 1880 р. ухвалено закон про свободу зборів і друку, дозволялась вільна політична пропаганда. Тоді ж власті амністували комунарів,

завдяки чому тисячі прихильників Паризької комуни змогли повернутися на батьківщину. Обмежувався вплив католицького духовенства на громадське життя: була заборонена діяльність єзуїтських організацій, священиків усували з армії й державних установ. Реформи торкнулися і сфери освіти. Було запроваджено безкоштовне навчання дітей з 6 до 13 років, створена система середньої жіночої освіти.

ЗРОСТАННЯ ВПЛИВУ РАДИКАЛІВ

Радикал — 1) прихильник докорінних, рішучих заходів або крайніх поглядів, дій;

2) член радикальної політичної партії, який виступає за проведення докорінних реформ.

На виборах 1881 р. від блоку республіканських партій відмежувалася група радикалів, які створили свою партію. Радикали критикували правих республіканців за поміркованість реформ. Визнаним лідером радикалів став Ж. Клемансо.

Жорж Клемансо (1841-1929 рр.) — політичний і державний діяч, прем’єр-міністр Франції у 1906-1909, 1917-1920 рр. Народився в сім’ї сільської лікарки та республіканця, що потрапив у в’язницю через опозицію до режиму Наполеона III, а також ворога духовенства (він навіть відмовився хрестити свого сина). Ж. Клемансо здобув медичну освіту, але зайнявся політичною діяльністю. За участь у демонстрації проти влади Другої імперії побував у в’язниці. Ж. Клемансо неодноразово посідав міністерські посади. У 1880-1890-і роки — лідер радикалів. Голова Паризької мирної конференції 1919-1920 рр. Прагнув до встановлення військово-політичної гегемонії Франції в Європі. Неабиякий розум, темперамент, гнучкість, публіцистичний і ораторський талант дозволили йому стати одним із впливових політиків країни.

ЗМОВА Ж. БУЛАНЖЕ

Невдоволення різних груп населення владою прагнули використати реакціонери, які розпалювали націоналістичні настрої, пропагували реваншистську війну проти Німеччини.

У 1886 р. посаду військового міністра обійняв генерал Ж. Буланже. Він звернув на себе увагу різкими випадами проти Німеччини, вимогою зміцнення військового потенціалу країни. Про нього заговорили як про

особу, здатну повернути Франції минулу велич.

Заручившись підтримкою монархістів і бонапартистів, генерал створив украй правий політичний рух, почав вести підготовку до державного перевороту.

Буланжистська організація зажадала розпуску парламенту, відставки уряду й перегляду Конституції 1875 р. Але в 1888 р. Ж. Буланже відправили у відставку та звинуватили в державній зраді.

Партія його прихильників була заборонена. Чутки про можливий арешт змусили Ж. Буланже втікати з Франції; Верховний суд засудив його заочно до страти. Незабаром після цього буланжистський рух розпався, а його лідер застрелився.

ПАНАМСЬКА АФЕРА

Ще в 1880 р. була створена компанія для будівництва каналу через Панамський перешийок. Акції були куплені багатьма французами, які сподівалися отримати надприбутки. Але будівництво каналу затягнулося, і в 1888 р. компанія оголосила про своє банкрутство. Численні утримувачі акцій втратили вкладені гроші. Незабаром з’ясувалося, що із зібраних 1,4 млрд франків на будівництво каналу витрачено лише 700 млн. Решта грошей була розтрачена керівництвом компанії та пішла на підкуп офіційних осіб. В отриманні хабарів від компанії було викрито понад 100 депутатів, сенаторів і навіть міністрів. Країна була приголомшена масштабами скандалу. Ділки, що керували компанією, опинилися у в’язниці.

Коли і кому вдалося добудувати Панамський канал та яка його роль в морських комунікаціях сучасності?

«СПРАВА ДРЕйФУСА»

У 1894 р. капітана генерального штабу, єврея за національністю, А. Дрейфуса звинуватили у передачі секретної військової інформації Німеччині. Незважаючи на відсутність доказів його провини, А. Дрей-фус був розжалуваний і засуджений військовим трибуналом на довічне ув’язнення. Серед французьких офіцерів, переважно вихідців із дворянських сімей, побутували антисемітські настрої, і «справу Дрейфуса» військове командування використовувало для розпалювання реваншизму, шовінізму та антисемітизму в країні.

Антисемітизм — форма національних, релігійних забобонів і нетерпимості, вороже ставлення до євреїв.

Два роки потому новий начальник французької контррозвідки Ж. Пікар встановив невинність А. Дрейфуса. Він зажадав виправити помилку, але був усунутий з посади. Проти судового фарсу виступили відомі французькі письменники (зокрема, Е. Золя, А. Франс), учені, прогресивні політичні діячі.

«Справа Дрейфуса» набувала політичного звучання. Уже йшлося не просто про реабілітацію безневинно засудженого, а про захист демократичних свобод у країні. Франція розкололася на два табори — прихильників та противників А. Дрейфуса. Під час обговорення його справи в парламенті спалахували бійки, а в багатьох містах демонстрації дрейфусарів та антидрейфусарів переростали в озброєні зіткнення. Франція була на межі громадянської війни. Згодом Дрейфуса виправдали його відновили на службі й нагородили Орденом Почесного легіону. Незабаром через хворобу він пішов у відставку. А. Дрей-фус помер у 1935 р. й був похований з почестями. «Справа Дрейфуса» спричинила до появи політичного сіонізму - національного руху євреїв за створення національної держави на Близькому Сході.

Політичні кризи 80-90-х років XIX ст. закінчилися поразкою реакціонерів, після чого вони вже не наважувалися на відкриті напади проти демократії та республіканського устрою у Франції.

6. ФОРМУВАННЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ КОЛОНІАЛЬНОЇ ІМПЕРІЇ

В останній третині XIX ст. Франція вела майже безперервні колоніальні війни. У 1883 р. французькою колонією став Туніс. Після жорстоких війн були захоплені В’єтнам, Західна Африка, низка територій Центральної Африки. З 1860 по 1899 р. володіння Франції збільшилися в 19 разів,

а населення її колоніальної імперії зросло до 56 млн осіб. Франція стала другою колоніальною державою світу.

Проте подальші її загарбання в Африці призвели до загострення відносин із Британією. Але Франція, для якої головним ворогом залишалася Німеччина, відступила й визнала за Великою Британією першість у колоніальній політиці. Ця угода дозволила їй згодом захопити Марокко (1911 р.), розширити володіння в Індокитаї та на островах Тихого океану.

Знаю й систематизую нову інформацію

1. Упорядкуйте хронологічну послідовність. Назвіть дати історичних подій.

2. Назвіть основні реформи, здійснені Паризькою комуною.

3. У чому виявлялося протистояння монархістів і республіканців у 70-х роках XIX ст.?

4. Визначте основні досягнення Третьої Республіки на шляху розвитку демократії.

5. Про які явища у розвитку Франції свідчили політичні кризи у 80-90-х роках XIX ст.?

6. У чому полягали основні причини уповільнення темпів економічного зростання Франції у 70-90-х рр. XIX ст.?

7. Покажіть на карті території, що стали колоніями Франції в останній третині XIX ст.

8. Поясніть значення термінів і понять: Паризька комуна, радикал, антисемітизм.

9. Виконайте онлайн вправу

https://cutt.ly/7YNbXoN

Обговоріть у групі

Як ви вважаєте, чи могли умови мирного договору між Францією та Пруссією забезпечити міцний мир у Європі?

Мислю творчо й самостійно

1. Чому «Справа Дрейфуса» набула великого політичного та суспільного значення? Як пов’язані проблема антисемітизму й питання демократії?

2. Чому прусське командування посприяло уряду А.Тьєра в придушенні Паризької комуни?

1870-1871 рр. франко-прусська війна

1875 р. ухвалення Конституції Третьої Республіки

 

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Щупак (2022)