РОЗДІЛ 2

Українські землі у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII — у перешій половині ХІХ ст.

 

1. Політика Австрійської імперії щодо українських земель. Йосифінські реформи

Назвіть основні ознаки адміністративно-територіального устрою та управління західноукраїнських земель.

Унаслідок поділів Польщі та Константинопольської конвенції з Туреччиною 1775 р. Галичина і Буковина увійшли до складу Австрії, а Закарпаття перебувало у складі Угорщини ще з XVII ст.

У XIX ст. Австрія була «клаптиковою імперією»: її населення складали 11 великих народів і низка менших етнічних груп, що у 1800 р. становило близько однієї сьомої населення всього континенту. За устроєм це була абсолютна монархія, яку очолювали імператори з династії Габсбургів. У складі Австрійської імперії землі, заселені українцями, належали до різних адміністративних одиниць.

Адміністративна і поліцейсько-судова влада тут належала великим землевласникам та їхнім управителям. У представницькому органі краю керувала польська шляхта, хоча вона й не становила більшості населення.

Головні зусилля адміністрації в Галичині було спрямовано на збір державних податків. Із Галичини до центрального бюджету надходила майже п’ята частина всіх доходів, і за їх обсягом провінція поступалася лише Угорщині та Чехії.

Населення сплачувало податки трьох видів: земельний, якому було відведено особливу роль, домовий і заробітковий. Ухиляння від сплати податків уважали злочином, за який загрожували штрафні санкції.

До першорядних обов’язків населення перед державою належала військова служба. Австрійську армію формували на засаді примусової мобілізації, від якої було звільнено вищі верстви суспільства. У ній постійно перебувало близько 80 тис. галичан, переважно селян, а шляхта служила добровільно і лише на офіцерських посадах. Служба в армії тривала 10-14 років.

Закарпатська Україна підпорядковувалася намісницькому управлінню Угорського королівства і була поділена на чотири комітати, уся влада в яких належала адміністраторам, яких призначали з числа великих землевласників. Через підпорядковані їм управління вони здійснювали адміністративну, фінансову, судову і навіть військову владу. Переважну частину населення краю становили селяни-русини, закріпачені угорськими землевласниками.

У 70-80-х роках XVIII ст., за часів правління імператриці Марії-Терезії та її сина Йосифа II, в Австрійській імперії було здійснено реформи. Вони базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті посилення державної централізації та зміцнення імперії.

Проаналізуйте фрагмент праці українського історика Ореста Суб-тельного. Виокремте, як він оцінює реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ. Опрацюйте подану таблицю реформ і зробіть висновки. Чи погоджуєтеся ви з оцінками Ореста Субтельного? Чому? Під-твердьте свої думки фактами з таблиці.

«За всіх своїх вражаючих масштабів реформи Йосифа ІІ насправді більше свідчили про те, чого він прагнув, ніж про те, чого він фактично досягнув. У Галичині, як і в інших частинах імперії, багато реформ наштовхнулося на нездоланні перешкоди... За всієї своєї обмеженості й неповноти реформи Йосифа ІІ й Марії-Терезії все ж поліпшили умови життя західних українців — одного з найбільш пригноблених народів імперії, вплинувши не лише на їхнє матеріальне буття, а й на погляди та настрої».

У цілому реформи позитивно вплинули на життя західних українців і сприяли насамперед політичній модернізації краю. Але після смерті Йосифа II аристократія почала чинити опір реформам, і їх було припинено. Проте порівняно із сусідньою Росією Австрія мала суттєво ліберальніший режим, за якого контроль над суспільством, свавілля поліцейських органів обмежували поняттям «законність», а «техніка Габсбургів» полягала не в тому, щоб карати опонентів, а в тому, щоб ними маніпулювати.

Аграрна реформа

Часткове скасування кріпацтва:

• обмеження панщини до 30 днів на рік, звільнення селян від особистої залежності від пана;

• заборона тілесних покарань;

• укладено «Інвентарі», до яких вносили розміри повиннос-тей та податків селян;

• у 1789 р. скасовано панщину, але після смерті Йосифа ІІ відновлено

Релігійна реформа

• Церква підпорядкована державі.

• Римо-католицьку та Греко-католицьку церкви було визнано рівноправними.

• Визнано рівноправ’я євреїв.

• Православну церкву не було визнано на рівні з іншими

церквами

Освітня реформа

• Запроваджено обов’язкову початкову освіту рідною мовою навчання.

• У Відні відкрито Генеральну греко-католицьку семінарію.

• У 1784 р. засновано Львівський університет, при якому відкрито Руський інститут з українською мовою навчання, що діяв до 1809 р.

 

2. Соціально-економічне становище західноукраїнських земель у першій половині ХІХ ст.

У чому полягали особливості соціальної структури західноукраїнських земель? Яким було становище українського населення?

Все населення західноукраїнських земель поділялося за становою ознакою на дворянство, духовенство, міщан і селян. Абсолютну більшість становили саме селяни, 90 % з яких були українцями.

Про які особливості етнічного складу населення західноукраїнських земель свідчать подані ілюстрації?

Для Австро-Угорської імперії Галичина була лише однією із най-бідніших і найбільш перенаселених аграрних провінцій. До того ж 40-45 % галицьких селян становили кріпаки, а розвиток селянського господарства залежав від ступеня обтяження його різними повин-ностями. Відтак посилення експлуатації спричинило деградацію та розорення селянських господарств. Як свідчать проведені австрійською владою переписи 1815-1820 pp., селяни віддавали продуктами, грошима і працею феодалові та державі практично весь чистий прибуток зі своїх господарств.

Такі важкі економічні умови стимулювали процес дроблення селянських господарств. До середини XIX ст. дві третини селян не мали мінімуму землі, щоб прогодувати свої сім’ї. Середня тривалість життя не перевищувала 30-40 років, а рівень народжуваності поступався рівню смертності. Державні селяни, які не були особисто залежними, вели власне господарство і віддавали частину прибутку на податок державі.

Проникнення в селянське господарство товарно-грошових відносин посилило майнову нерівність серед селян, і з їхньої маси почала виділятися нечисленна заможна верхівка. Найбагатшу, хоч і нечисленну частину становили повнонадільні і багатонадільні селяни, добре забезпечені робочою худобою. Вони все частіше користувалися працею наймитів із числа сільської бідноти.

А от на Закарпатті аграрне законодавство Йосифа ІІ не залишило помітного сліду, адже угорський сейм поступово майже повністю відновив дореформене становище селян.

Отже, очевидно, що становище більшості українського селянства не покращувалося. Свідченням цього були часті голодні роки, спричинені низькими врожаями та стихійними лихами, зокрема 1786-1787, 1805, 1817, 1829 рр. Найстрашнішим був голод 1844-1847 рр., викликаний трирічним неврожаєм і повенями, коли померли десятки тисяч селян.

Феодальні відносини гальмували й розвиток промислового виробництва західноукраїнських земель. До того ж колоніальна політика Австрійської імперії була спрямована на перетворення краю на ринок збуту та джерело сировини і дешевої робочої сили. Відтак у середині XIX ст. виробництво промислової продукції на душу населення на західноукраїнських землях було в п’ять разів нижчим, ніж у чеських і німецьких областях імперії. Підприємства мануфактурно-ремісничого типу діяли, використовуючи кріпацьку працю, зазвичай у маєтках великих землевласників, або залежали від них.

Поміщики ж розширювали продуктивне тваринництво, займалися переробленням сільськогосподарської продукції (винокурінням, цукроварінням тощо), а також засновували підприємства гірничої промисловості. Тож окремі маєтки перетворилися на багатогалузеві господарства із застосуванням машинної техніки і найманої праці.

У 20-30-ті роки XIX ст. поміщики і купці почали займатися підприємницькою діяльністю. Вони перепродавали до Австрії й Німеччини худобу, куплену в Наддніпрянській Україні. Розвивалися соляна, лісопереробна, тютюнова промисловості.

Соціальні протести населення

Проілюструйте кожну із наведених причин селянських повстань прикладами із тексту параграфа.

Причини селянських повстань

• Реакційна політика австрійського уряду щодо селянства.

• Посилення соціального і національного гніту.

• Жахливі побутові умови селянства.

• Тяжка, виснажлива праця.

• Свавілля та беззаконня поміщиків.

• Безземелля, малоземелля, розорення селянських господарств.

• Низькі врожаї та часті неврожаї.

• Голод та епідемії.

Перша половина ХІХ ст. характеризувалася значною кількістю селянських протестів, які розгорталися на західноукраїнських землях.

Соціальні протести відбувалися в різних формах: втеча, відмова від сплати податків, невиконання повинностей, ухиляння від панщини, вирубування панських лісів і потрава посівів, підпали садиб, гуралень, ухиляння від рекрутчини.

Чому італійський історик вважає втечу «найефективнішою зброєю» серед пасивних форм спротиву?

«Здавалося, можливості селян зводяться до пасивного спротиву, і найефективнішою зброєю з цього арсеналу була втеча. ...Це був єдиний ефективний спосіб для селян полегшити своє становище — і справді, чим ближче до східного кордону був маєток і чим реальнішою була втеча, тим м'якшою була поведінка польських панів та їхніх урядників. .Проте ті селяни, яким вдавалося втекти від найжорстокіших проявів панського визиску, пам'ятали про своїх менш везучих батьків і дідів і, якою б не була їхня особиста доля, мали всі підстави переживати за своїх дітей» (Федерико Шабо).

Серед найбільш радикальних форм протесту були розправи з поміщиками і збройні виступи. На Прикарпатті нового розмаху набув традиційний опришківський рух. На Буковині понад 10 років також діяв загін опришків, який очолював Мирон Штолюк — продовжувач справи Олекси Довбуша. Лише за допомогою значної військової сили владі вдалося розгромити повстанців, а Штолюка стратити.

У 1831 р. на Закарпатті спалахнули «холерні бунти», приводом до яких стали обмеження пересування у зв’язку з епідемією холери в краї. Але при цьому селяни виступали взагалі проти всієї системи земельних відносин. Бунти було придушено, а влада дійшла певних

висновків і пішла на незначні поступки. Так, у 1836 р. було скасовано деякі другорядні повинності. Селяни ж отримали право за згодою поміщика відкупитися від повинностей та переходити від одного поміщика до іншого за умови сплати всіх податків і боргів. До того ж було дещо обмежено права поміщиків у справі переслідування селян через суди, скасовано тілесні покарання.

У 1838 р. масові селянські виступи почалися також на Буковині: кріпаки відмовлялися виконувати нав’язані їм поміщиками угоди, у яких ішлося про збільшення селянських повинностей. Ці виступи було приборкано лише за допомогою військ. У 1843-1844 рр. значного розмаху тут набуло нове повстання, яке очолив Лук’ян Кобилиця. Під його керівництвом мешканці 22 буковинських сіл оголосили ліси і пасовиська своєю власністю, вигнали поміщиків та представників влади і встановили самоуправління. Повсталі самочинно переобрали сільську старшину, вимагали перевести їх до категорії державних селян, домагалися заснування шкіл.

Щоб усмирити повсталих, влада направила урядові війська. Фізичного покарання зазнали 238 селян, кожного десятого, зокрема й Кобилицю, було заарештовано.

Протягом першої половини ХІХ ст. на західноукраїнських землях відбулося понад 15 селянських заворушень, більшість із яких припинилася лише після втручання каральних загонів. Проте, незважаючи на поразку повстанців, ця боротьба розхитувала основи феодально-кріпосницької системи. Вона примусила монархічний уряд взяти на себе ініціативу щодо врегулювання аграрних відносин на західноукраїнських землях.

Виконайте онлайн-вправу.

Домашнє завдання

Порівняйте соціально-економічне становище підросійської України і західноукраїнських земель у першій половині XIX ст. Офор-міть відповідь у вигляді таблиці в робочому зошиті.

Прочитайте характеристику Лук’яна Кобилиці Івана Франка і розгляньте картину Юліана Крайківського. Що спільного в зображенні ватажків повстанців?

«Коли... арештували Кобилицю.., пани домагалися від комісарів доконче, щоб Кобилицю прилюдно перед зібраним народом покарати киями, сподіваючись, що це зменшить його популярність серед народу. Комісари не були тому противні й веліли привести Кобилицю. Але коли він увійшов до канцелярії, то хоч і був зв’язаний, але вираз його обличчя, його постава і його спокійні та розумні відповіді зробили таке враження, що комісари не наважилися диктувати йому таку соромну кару.

І загалом уся постава Кобилиці свідчила про щось незвичайне: він подобав іноді на якогось пророка, говорив уривано та загадково, а іноді на чоловіка, що звик розказувати».

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Пометун, Дудар 2022