Інформація про новину
  • Переглядів: 450
  • Дата: 1-01-2022, 19:28
1-01-2022, 19:28

6. Початок українського національного відродження на західноукраїнських землях

Категорія: Історія України та громадянська освіта





Попередня сторінка:  5. Соціально-політичний розвиток захід...
Наступна сторінка:   7. Європейська революція 1848-1849 рр. в укр...

1. «Будителі» Закарпаття

Кого називали «будителями» Закарпаття? У чому сутність цього руху?

У Закарпатській Україні національне відродження протікало під впливом так званого будительства (від слова «пробудження»).

Як і в Галичині, його початок був стимульований реформаторською політикою віденського уряду. Рушійною силою цього процесу також виступала церковна інтелігенція, яка перебувала під впливом ідей просвітництва та романтизму. Щоправда, на теренах Закарпаття перетиналися культурні і політичні впливи Росії та Угорщини, що зумовило специфічні регіональні риси національного відродження у краї.

Перше покоління «будителів» Закарпаття і Галичини вийшло із середовища греко-католицького духовенства, більшість із якого здобула освіту у Відні. Центром їхньої діяльності стала Мукачівська греко-католицька єпархія. Такої ролі вона набула в роки діяльності найвизначнішого з мукачівських єпископів Андрія Бачинського, який керував цією єпархією протягом 37 років. Одним із перших він зрозумів, що гарантією існування народу є збереження і розвиток його рідної мови, і зробив для цього дуже багато.

Бачинському належала ідея запровадження обов’язкового навчання дітей від 6 до 14 років. Відтак єпископ активно сприяв відкриттю народних шкіл, належній підготовці вчителів та підтримці здібної молоді. У своїх посланнях він вимагав від місцевих священників насамперед спрямовувати зусилля на організацію шкіл при церквах. На його вимогу батьків примушували віддавати дітей до школи.

У чому, на думку Андрія Бачинського, полягає суспільна роль рідної мови?

«Історичний досвід, численні приклади свідчать, що для зміцнення будь-якої народності або нації немає підґрунтя міцнішого та тривкішого, аніж збереження... батьківської та материнської мови, писемності та віри. Як тільки який-небудь народ починає соромитися і цуратися рідної мови, писемності та релігії, а відтак і зовсім їх забувати, одразу ж починають відбуватися незворотні зміни і з самим цим народом. Не втрачай пильності і належно дбай про міць Мукачівської угро-руської єпархії, бо така ж лиха доля може спіткати і тебе, якщо ти занедбаєш Батьківщину та материнську мову і писемність: адже із їхньою втратою загубимо найнадійнішого друга і союзника нашого народу» (уривок з єпископського послання до священників).

Наприкінці XVIII ст. у стінах Мукачівської семінарії ігумен Іоаникій Базилович написав «Короткий нарис фундації Федора Корятовича» — першу працю з історії Закарпаття, у якій заявив про існування закарпатських русинів як частини східних слов’ян і вирізнив росіян, білорусів і українців як окремі народи. Усе це він писав тоді, коли поширеними були твердження австрійських і російських істориків, які взагалі заперечували факт існування українського народу. Базилович же першим нагадав закарпатцям, що «там за Карпатами — Україна, і Закарпаття є її невід’ємною частиною».

Визначну роль у дослідженні історії Закарпаття відіграв історик Михайло Поп-Лучкай. Як інспектор Ужгородської шкільної округи він багато зробив для відкриття сільських шкіл. Основною працею вченого стала шеститомна «Історія карпатських русинів». У ній Поп-Лучкай доводив, що русинське населення є корінним народом Закарпаття, який заселив цей край задовго до приходу угорців. За мовою і культурою карпатські русини тотожні зі своїми братами-українцями за Карпатами. Він також був автором першої на західноукраїнських землях «Граматики слов’яно-руської» 1830 р.

У середині ХІХ ст. серед групи діячів, які сприяли українському національному відродженню на Закарпатті, слід виокремити Олександра Духновича. Поет, видавець, каноник Пряшівської єпархії, він із гордістю промовляв у 1849 р. на захист не тільки своєї мови, а й своєї національності, що він є русин.

Духнович так підсумував свої успіхи: «Я радуюся із сердца, что наші забуті русини ожили духовно».

Як ви вважаєте, чому перша поезія називається «Присяга»? Яка ідея поезії «Казка»?

О. Духнович

Присяга

Я русин бил, єсмь і буду,

Я родився русином,

Чесний мій рід не забуду,

Останусь єго сином;

Великий мій рід і главний Миру єсть современний,

Духом і силою славний,

Всім народам приємний.

Казка

Стрітилися сліпий з хромим, Стали розмовляти.

Ким способом собі в світі Можна б помагати?

І вдруг закличився совіт:

Взяв сліпий безнога,

А хромий му показував, Куда єсть дорога;

Сего глаза, того ноги Купно ся слагають, Так-то бідні собі в нужді Мудро помагають.

У 1847 р. вийшла «Книжица читальная для начинающих» Олександра Духновича, написана мовою, близькою до народної. Цей буквар мав неабиякий успіх, оскільки до його появи ті, хто мав змогу навчатися, оволодівали грамотою чужою мовою — латинською або угорською.

2

Товариство галицьких греко-католицьких священників

Схарактеризуйте діяльність Товариства греко-католицьких священників і поясніть, чому вони були представниками національного відродження.

У першій половині XIX ст. на західноукраїнських землях почало пробуджуватися національне життя. Умови, у яких тут відбувалося українське націотворення, були набагато складнішими, ніж у підросійській Україні: тут не було недавніх традицій державності навіть в обмеженій формі. За час тривалого перебування у складі різних держав західні українці, або, як вони називали себе протягом ХІХ ст., русини, фактично втратили власну національну еліту, тож переважну

більшість їх становило селянство. Не було тут і української шляхти, а роль національного чинника в основному виконувала Греко-католицька церква. Нечисленна українська інтелігенція складалася в той час власне зі священників або їхніх дітей, що здобули освіту.

Чому саме греко-католицьке духовенство очолило національне відродження? Як ви думаєте, чому православне духовенство Наддніпрянщини не відіграло подібної ролі?

«Говорити про західноукраїнську інтелігенцію початку ХІХ ст — значить говорити про духовенство. І справді, оскільки духовенство було єдиною соціальною групою, що могла користуватися перевагами вищої освіти в Австрійській імперії, вища освіта на Західній Україні практично стала синонімом освіти богословської... Зв'язане з масами спільною вірою духовенство користувалося в середовищі своїх сільських парафіян великим впливом і владою. Польська шляхта. нерідко примушувала священників працювати у своїх маєтках. Це дало. позитивні результати, оскільки українське духовенство встановило з селянством тісніші особисті та культурні зв'язки» (уривок із дослідження Ореста Субтельного).

На західноукраїнських землях українці, крім імперської влади, потерпали від утисків поляків, румунів та угорців, яким належала місцева влада у різних регіонах. Водночас імператорські реформи наприкінці XVIII ст. дещо покращили становище українського населення. Відтак Габсбурги розраховували на підтримку українців, коли тут розгорталися польські та угорські національні рухи. На піднесення і активність національного руху впливали й інші чинники.

Як ви розумієте сутність кожного з наведених чинників і його вплив на піднесення національного відродження?

Чинники, що сприяли розгортанню національного руху на західноукраїнських землях

Австрійська влада використовувала український рух як противагу польському та угорському.

Значний вплив на українців Галичини, Буковини та Закарпаття мала Наддніпрянська Україна.

Великий авторитет серед населення греко-католицького духовенства, яке стало лідером у національному відродженні краю.

Почався цей рух зі спроби зберегти українську мову як основу національної ідентичності. І в цьому була гостра необхідність.

Як ви вважаєте, чому національне відродження в Галичині почалося з руху за відродження української мови? Обґрунтовуючи свої відповіді, використайте наведені цитати.

«При руській мові, при руській народності лишалися тільки прості чорні хлопи і вбогі та мало вчені сільські священники» (Іван Франко).

«Обставини українського життя в Галичині склалися так, що навіть праця в інтересах церкви... була працею над задержанням людей в українській народності» (Михайло Возняк).

Центром першої хвилі українського національного відродження у Східній Галичині став Перемишль — осередок греко-католицької єпархії. Тут була велика бібліотека, діяла семінарія, зосереджувалися найосвіченіші представники духовенства — Іван Могильницький, Йосип Левицький, Іван Снігурський, Йосип Лозинський та інші. Надихав цей гурт русинських патріотів перемишльський єпископ Михайло Левицький, за митрополитства якого у Східній Галичині засновано 383 народні (парафіяльні) школи.

У 1816 р. за підтримки єпископа Левицького священник-учений Іван Могильницький заснував Товариство галицьких греко-католицьких священників для поширення письмами просвіти і культури серед вірних — тобто для поширення в селянському середовищі релігійних текстів українською мовою. Так вони намагалися не лише підтримати українську мову, а й вберегти селян від переходу до Римо-католицької церкви й ополячення.

Товариство мало на меті видавати книжки для народу, написані зрозумілою йому руською (тобто українською) мовою, та засновувати народні школи.

За уривком з дослідження сучасного історика Бориса Ступарика визначте, на що була спрямована основна діяльність Товариства галицьких греко-ка-толицьких священників. Підтвердьте свою думку прикладами.

«В Перемишлі було створено Товариство галицьких греко-католицьких священників.., метою якого було видання шкільних книжок народною мовою. Іван Могильницький був першим директором дяко-вчительського інституту, відкритого 1 жовтня 1817 року, автором багатьох циркулярів, у яких закликав духовенство створювати школи з українською мовою навчання. За час нагляду І. Могильницького за шкільництвом у Перемишльській єпархії було створено 410 українських народних шкіл, видано п'ять шкільних підручників».

Іван Могильницький та його однодумці обстоювали думку, що руська мова є окремою від польської та російської слов’янською мовою.

3

«Руська трійця»

На основі тексту параграфа сформулюйте кілька положень, які розкриють історичне значення «Руської трійці».

У 1830-1840-х роках центром національного руху став Львів, де діяло громадсько-культурне об’єднання «Руська трійця». Його у 1833 р. заснували Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головаць-кий — на той час студенти Львівського університету і одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії, у стінах якої і утворився гурток.

Найбільшу популярність серед семінаристів здобув «руський соловей» Маркіян Шашкевич. Він походив із родини сільського греко-католицького священника. Навчаючись у Львівській семінарії, Шаш-кевич мав змогу ознайомитися в її бібліотеці з творами як «будителів» західних слов’ян, так і братів-українців із Наддніпрянщини. Читаючи «Енеїду» Котляревського та збірники народних пісень Цертелева і Максимовича, молодий семінарист відчув неповторну красу української мови. Згодом він і сам став писати літературні твори українською.

Як Яків Головацький описує створення гуртка?

«Ми постійно... втрьох говорили, тлумачили, сперечалися, читали, критикували, міркували про літературу, народність, історію, політику тощо, і майже завжди ми говорили по-руськи, так що колеги називали нас в насмішку "руська Тройця"... Шашкевич, сміливіший з усіх нас на всякий подвиг, згуртував все більше співчуваючих нашим ідеям. Ми домовилися, що кожний, хто вступає в наш гурток, повинен подати руку і заявити чесним словом, що він обіцяє все життя діяти на користь народу і відродження руської народної словесності. В семінарії пішли чутки про руський народ, про його освіту за допомогою народної мови. рух між молодим поколінням був сильний» .

Поступово навколо них об’єдналося близько 20 однодумців. Основну увагу трійчани приділяли творенню на підставі русинської народної мови літературної. Для цього вони намагалися звільнити її від усіх штучних додатків і зробити наближеною до народної.

Мету своєї діяльності члени гуртка вбачали також у тому, щоб запровадити українську мову в усі сфери життя. Рубіжною подією в цьому став виступ Маркіяна Шашкевича на урочистостях з нагоди дня народження імператора Франца І у 1836 р. Аби довести, що українською можна проголошувати філософські та релігійні ідеї, він уперше в історії Східної Галичини проголосив промову в музеї семінарії перед представниками духовної влади і гостями рідною мовою. До цього такі промови готували латиною, німецькою чи польською мовами. Частиною промови Шашкевича був україномовний вірш «Голос галичан», який отримав значний резонанс серед його сучасників як своєрідне проголошення українства.

Чому виступу Шашкевича таку значну увагу приділили його сучасники?

«Від виступу М. Шашкевича вся семінарія була в восхищенії і руський дух піднявся на 100 %» (Яків Головацький).

«Ода "Голос галичан", надрукована лише в 250 примірниках, задзвеніла в серцях руських як позовна, що кличе мерців з гробу. Розхоплена лакомо як невидана новість та й сама собою гарна і цікава, ходила вона з рук до рук, поки її відчитати було можна» (Микола Устиянович).

«Перша українська промова в семінарії, репрезентована "Голосом галичан", створеним народною мовою... була подією новаторською й стала доброю спонукою до ширших поза семінарських виступів рідною мовою, до нових національних маніфестацій» (сучасний дослідник Михайло Шалата).

З метою популяризації української мови серед галичан учасники гуртка підготували в 1833 р. збірку власних поезій та перекладів «Син Русі», але видати її не змогли.

У консервативних колах греко-католицького духовенства діяльність молодих семінаристів не схвалювали. Таке ставлення спричиняло побоювання, що діяльність трійчан може загострити відносини з віденським урядом. Тож місцева австрійська влада сприйняла діяльність трійчан без захвату. У неї й так не бракувало проблем із польським національним рухом. До того ж австрійці побоювалися, що український рух підтримає Російська імперія, щоб використати його як привід для загарбання Східної Галичини.

Однак невдала спроба видання першої збірки українською мовою не зупинила гуртківців. Наступним кроком стала підготовка в 1834 р. нової збірки під назвою «Зоря». Вона містила народні пісні, твори самих гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали.

Спроби ще раз видати «Зорю» знову наразилися на спротив імперських урядовців і консервативних кіл греко-католицького духовенства. Відтак видання книги було заборонено як віденською, так

і львівською цензурою.

Зрештою проти упорядників збірки розгорнулася ціла кампанія переслідувань, звинувачень у неблагонадійності, залякувань. Проте трійчани не припинили своєї діяльності, і в 1836 р. Іван Вагилевич та Маркіян Шашкевич вперше переклали українською мовою пам’ятку давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». До того ж Шашкевич підготував підручник для молодших школярів «Читанка для діточок» — також українською. Але надрукувати ці праці авторам знову не дозволили.

Однак, незважаючи на перешкоди, трій-чани продовжували свою справу і шукали

інших можливостей для видання підготовлених збірок. Вони вилучили із «Зорі» ті твори, які своїм змістом найбільше дратували цензорів, і змінили її назву на «Русалка Дністровая». А Яків Головацький домовився зі своїми друзями, прибічниками слов’янського відродження, про видання збірки у Пешті (тодішній столиці Угорщини) накладом в одну тисячу примірників.

Альманах «Русалка Дністровая» вийшов друком у 1836 р. Це була перша книжка українською мовою на західноукраїнських землях. її девізом стали слова словацького громадського діяча, поета і дослідника Яна Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розцвітає надія». Поява цього альманаху викликала невдоволення у Відні та Львові. Тож увесь наклад «Русалки Дністрової» було конфісковано і знищено. Врятувати пощастило лише 200 примірників, що їх трійчани встигли розпродати, подарувати друзям або залишити для себе.

І все ж поява «Русалки Дністрової» стала рубіжною подією в розвої українського національного руху у Східній Галичині.

Об'єднайтеся в пари. Визначте, як вплинула поява альманаху на український національний рух у Галичині.

«Вона запалила вогонь, що його тільки гробова персть загасити може, спасла народ від загибелі й відкрила очі кожному письменному чоловікові, в якого лишилося ще незіпсоване українське серце, показала йому його положення, обов'язки для народу й спосіб, як ті обов'язки треба сповняти...» (Яків Головацький).

«"Русалка Дністрова", хоч і який незначний її зміст, які неясні думки в ній висказані, була свого часу явищем наскрізь революційним.» (Іван Франко).

«Ми вже маємо достатньо клопоту з одним народом (поляками), а ці божевільні тут хочуть відродити давно мертвий і похований русинський народ» (начальник поліції Львова).

Видання «Русалки Дністрової» стало своєрідним підсумком діяльності «Руської трійці». Через постійні утиски й переслідування австрійської влади гурток розпався, хоча його учасники продовжували свою просвітницьку діяльність. Вони переймалися мовознавчими, етнографічними, народознавчими, літературознавчими дослідженнями, перекладацькою, публіцистичною, художньою творчістю, журналістикою, педагогікою тощо. Завдяки їхній діяльності протягом 30-40-х років український національний рух у Галичині зробив значний крок вперед.

Про що свідчать сучасні пам'ятники «Руській трійці»? Чи потрібні вони, на вашу думку? Чому?

Домашнє завдання

Чому представників греко-католицького духовенства називають «будителями» західноукраїнських земель?

Якою була політика австрійського уряду щодо українців на початковому етапі національного відродження? Визначте її спільні та відмінні риси з аналогічним курсом Російської імперії.

Відомо, що епіграфом до «Русалки Дністрової» автори вибрали слова «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія». Проілюструйте це висловлювання фактами з діяльності «Руської трійці».

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Пометун, Дудар 2022 

 




Попередня сторінка:  5. Соціально-політичний розвиток захід...
Наступна сторінка:   7. Європейська революція 1848-1849 рр. в укр...



^