Інформація про новину
  • Переглядів: 272
  • Дата: 1-01-2022, 19:46
1-01-2022, 19:46

9. Розвиток української літератури наприкінці XVIII — у першій половині ХІХ століття

Категорія: Історія України та громадянська освіта





Попередня сторінка:  8. Умови розвитку культури. Освіта і на...
Наступна сторінка:   10. Розвиток музики, театру, образотвор...

1

Особливості розвитку української літератури

Які особливості розвитку української літератури наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. ви вже аналізували на уроках літератури?

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Україна вступила у новий період свого історичного розвитку. Перед її культурою постали нові завдання — пробуджувати національну самосвідомість українців, стимулювати їхні прагнення до відновлення власної держави.

Українську літературу цього періоду також називають новою. Порівняно з давньою в ній з’явилися нові теми, нові герої і нова мова, що ґрунтується на живій народній говірці. Оскільки ядром народу було селянство, то й головним героєм нової української літератури був селянин. Становлення цієї нової літератури відбувалося одночасно з національно-культурним відродженням України, формуванням національної ідеї, під якою розуміють стратегічне бачення розвитку народу, держави, що спирається на спільні культурні традиції та цінності. Оскільки більшу частину етнічних українських територій у цей час було перетворено на одну з провінцій Російської імперії, формою національної ідеї став крайовий патріотизм, який висував на перше місце мовну, культурну, звичаєву окремішність українців.

За таких умов література фактично стала одним із важливих чинників вираження й водночас формування національної свідомості українців. За відсутності української держави вона захищала, обороняла, відстоювала права й інтереси народу. Саме цим пояснюється переважання у новій українській літературі громадянських мотивів і настроїв.

2

Становлення сучасної української літературної мови. «Енеїда» Івана Котляревського

Працюючи з текстом, поставте до нього 2-3 відкритих запитання. Запропонуйте їх для відповіді однокласникам і однокласницям.

У першій третині XIX ст. перед письменниками, які писали українською мовою, постало два складних завдання: відстояти право на розвиток літератури рідною мовою і визначити шляхи її розвитку. Адже літераторам доводилось витримувати не лише утиски самодержавства, а й скептичне ставлення до самої можливості творити українською.

Німецький філософ Гердер вважав, що мова є найважливішим компонентом національної ідентичності: «Чи має нація щось дорожче, ніж мова її батьків? У мові втілено все надбання її думки, її традиції, її історія, релігія, основа її життя, все її серце й душа. Позбавити народ мови — значить позбавити його єдиного вічного добра».

Функція мови у розвитку національної свідомості є найважливішою. Вона пов’язує різні класи та релігії, виступає унікальним засобом

їх спільного самовираження в рамках окремого народу. Ось тому діячі українського національного відродження у першій половині ХІХ ст. розгорнули діяльність, спрямовану на розвиток української мови, перетворення розмовної народної мови на головний засіб самовираження всіх українців.

Так, зародження літературної української мови ознаменував вихід «Енеїди» Івана Котляревського у 1798 р.

Як ви розумієте вислів Мирослава Поповича про те, що Котляревський «належав до "канцеляристської" староукраїнської культури»? Що ви знаєте про цю культуру?

«Іван Петрович Котляревський (1769-1838 рр.) був корінним полтавчанином, за винятком років військової служби та служби домашнім учителем жив у Полтаві, мав там велику, але просту, майже селянську хату, на горбку над Ворсклою. Він був сином канцеляриста, сам після духовної семінарії служив канцеляристом і належав до "канцеляристської” староукраїнської культури. Почав писати “Енеїду”, коли йому було років двадцять п'ять, писав довго і видати частину наважився лише у сорок років».

Котляревський взяв за основу сюжет однойменної поеми Вергілія і створив новий оригінальний художній твір, вдало використавши українську історію, народні звичаї та побут. Автор, однак, не лише переклав поему народною мовою. її зміст він переніс на український ґрунт, завдяки чому Еней та його товариші перетворилися на запорозьких козаків. Усе це розкрито з блискучим гумором, притаманним творчій манері Котляревського.

Поруч із жартівливими рядками у поемі піднято і серйозні теми. Автор, гостро засуджуючи кріпацтво, стверджував, що місцем для панів-володарів є пекло. З тугою Котляревський згадував славне історичне минуле, часи Гетьманщини, закликав любити рідний край, жертвувати життям задля добра Батьківщини.

Усе це зробило популярними і автора, і поему. Молодий Тарас Шевченко пророкував: «Будеш, батько, панувати, / Поки живуть люди». Пантелеймон Куліш писав, що з «Енеїди» не тільки «народилась українська література», а й «по якомусь таємничому закону воскресенія замерших народностей» був започаткований процес проголошення «нової нації між націями, во ім’я рідного слова і самостійного світогляду». Своїм твором Котляревський переконливо засвідчив існування української мови, а отже, і того народу, для якого вона є рідною.

3

Розвиток української літератури

Послідовниками Івана Котляревського у становленні нової української літератури стали Петро Гулак-Артемовський і Євген Гребінка, які уславилися як байкарі. Продовжував славну традицію нової літератури також Григорій Квітка-Основ’яненко.

Визначте, який внесок зробили в розвиток української літератури ці письменники. Розкрийте провідну тематику їхніх творів.

Петро Гулак-Артемовський — випускник Київської академії та Харківського університету. Тривалий час працював професором історії у Харківському університеті, а з 1841 р. був його ректором.

Спочатку Гулак-Артемовський перекладав твори іноземних авторів, а потім став писати оригінальні поезії українською мовою. Його поетичний шедевр — байка «Пан та Собака», де висміяно нелюдське ставлення поміщиків до українських селян-кріпаків.

Цікаво, що видання цієї байки доповнювали пояснення, як треба вимовляти окремі літери й слова, що стало однією з перших спроб правописного унормування української літературної мови.

Гулак-Артемовський писав українською мовою й оригінальну поезію на житейські теми. Його гумор і сатира прибрали форму гострої критики соціальної несправедливості. Показовою у цьому плані є «Справжня Добрість (Писулька до Грицька Пронози)»: «Нехай, як хоче, море грає,/ Нехай роз’юшений Нептун/Тризубцем байдаки вивертає,/А човник Добрості до берега ціленький допливає...»

Євген Гребінка походив зі старовинного козацько-старшинського роду. Закінчив Ніжинську вищу гімназію. Працював чиновником у Петербурзі, викладав у навчальних закладах, відвідував літературні салони. Згодом захопився літературною діяльністю. Опублікував збірку «Малоросійські приказки», історичну повість «Ніжинський полковник Золотаренко», роман «Чайковський», поему «Богдан», низку переспівів українських народних пісень, ліричних віршів українською і російською мовами; деякі з них стали популярними піснями та романсами, як-от «Ні, мамо, не можна нелюба любити», «Очи черньїе, очи страстньїе».

Спостерігаючи соціальну й національну несправедливість у Російській імперії, Гребінка наважувався говорити про це езопівською мовою. У його байках хижакам і гнобителям протистоїть порядна проста людина. Наприклад, у байці «Ведмежий суд» він викриває

тогочасні порядки, продажність і корупцію в судових установах Росії, де судді Ведмеді та Вовки за доносом Лисиці готові розтерзати жертву — бідолашного Вола, за те, що той лиш «їв сіно, і овес, і сіль».

Значний внесок у розвиток вітчизняної літератури здійснив Григорій Квітка-Ос-нов’яненко — видатний прозаїк нової української літератури. Він народився на Харківщині, походив із козацько-старшинського роду. Був активним діячем громадського і культурного життя Харкова.

«Спираючись на літературну традицію, започатковану І. Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка-Основ’яненко написав популярні й досі комедію “Сватання на Гончарівці” та п’єсу “Шельменко-денщик”. Його прозові твори поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні (“Салда-цький патрет”, “От тобі і скарб”, “Підбрехач”) та сентиментально-реалістичні повісті “Маруся”, “Сердешна Оксана”, “Щира любов”. Кращі твори Квітки-Основ’яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. Його твори перекладалися французькою, польською, болгарською, чеською та іншими мовами» (Оксана Рибак).

«Внесок Г. Квітки-Основ’яненка в літературний процес вагомий і різнобічний. Видатний прозаїк і драматург широко відкрив двері у велику літературу. Ним були закладені основи нової української прози, введені жанри повісті, оповідання, соціально-побутові комедії. Письменник розробив і утвердив в українській літературі принципи просвітительського реалізму, який у 30-х роках ХІХ ст. став в Україні провідним творчим методом і літературним напрямом. Проза і драматургія письменника мала велике значення для утвердження статусу української літератури серед інших літератур.

4

Тарас Шевченко і його «Кобзар»

Схарактеризуйте роль Тараса Шевченка в історії нашої країни та української літератури.

Утвердження української літературної мови пов’язане з творчістю видатного поета і прозаїка Тараса Шевченка. Народився на Черкащині у кріпацькій сім’ї. Підлітком був козачком (слугою, що доповідав господарям про приїзд гостей, бігав із різними дорученнями, розносив частування). За участі представників творчої інтелігенції був викуплений з кріпацтва і вступив до Петербурзької Академії мистецтв.

Літературну діяльність розпочав з написання віршів. У 1840 р. в Петербурзі було вперше видано (за сприяння Євгена Гребінки) його збірку «Кобзар». Після цього кобзарем стали називати і Тараса Шевченка, та й сам він підписував так деякі твори.

Поміркуйте, чому Іван Франко так високо оцінював творчість Шевченка.

«Поява Шевченкового "Кобзаря" 1840 р. в Петербурзі вважається епохальною датою у розвитку українського письменства, другою після "Енеїди" Котляревського. Ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві простотою і поетичною грацією вислову».

Вірш почерком Т. Шевченка та зображення першого (1840) видання «Кобзаря»

Вихід друком «Кобзаря», а наступного року — поеми «Гайдамаки» спричинили жваве обговорення в пресі питання існування української мови, яку більшість рецензентів вважали діалектом російської або польської.

Шевченко розпочав літературну діяльність за часів розквіту слов’янського романтизму, тісно пов’язаного з національно-визвольними прагненнями народу, його відродженням.

Прочитайте уривки з прижиттєвих рецензій на твори Тараса Шевченка. Чи погоджуєтеся ви з ними? Ознайомтеся з передмовою до «Кобзаря» самого автора. Які деталі біографії Кобзаря можуть мотивувати інших розвиватися, творити, любити свою Батьківщину?

«У віршах Шевченка багато почуття глибокого; скрізь дихає в них палка любов до вітчизни. Його картини правдиві і сяють яскравими, живими барвами. У автора цих віршів видно талант непідробний»; «Поет калічить російську мову, підроблюючись під хохлацький лад!»; «Шкода тільки, що ця книга [«Кобзар»] не може бути прийнята нашою літературою, що ці вірші не російські, що вони писані особливим провінційним наріччям, яке незрозуміле для більшості наших читачів» (оцінка «Кобзаря» деякими росіянами — сучасниками Шевченка).

«Випускаю отсе в люди другого "Кобзаря" свого, а щоб не з порожніми торбами, то наділяю його предісловієм. До вас слово моє, братія моя українськая! Великая туга осіла мою душу. Чую й читаю: Ляхи друкують, Чехи, Серби, Болгаре, Черногори, Москалі — усі друкують, а в нас — наче заціпило. Може, злякались іноплеменних журналістів? Не бійтесь: собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом ми по-московськи не пишемо? А чом Москалі самі не пишуть по-своєму, а тільки перекладають, та й то чорт-зна по-якому? Натовкмачать "індивідуалізмів" тощо, так що аж язик отерпне, поки вимовиш; кричать о братстві і гризуться мов скажені собаки. Кричать о єдиній слов'янській літературі, а не хотять заглянути, що робиться у слов'ян!» (Тарас Шевченко).

5

Пантелеймон Куліш та Микола Гоголь

Визначте, який внесок зробили в розвиток української літератури ці письменники. Розкрийте провідну тематику їхніх творів.

Пантелеймон Куліш — український письменник, фольклорист, мовознавець, перекладач, критик. Народився на Чернігівщині. Випускник Новгород-Сіверської гімназії, навчався у Київському університеті.

Багато років Куліш учителював у дворянських училищах у підросійській Україні, а з 1845 р. — у Санкт-Петербурзі. Під час літніх канікул він мандрував Правобережною Наддніпрянщиною, записуючи народні пісні, думи, перекази, легенди, казки, повір’я і відвідуючи пам’ятки національної історії, насамперед козацької.

Згодом Куліша, який вже зазнав популярності завдяки своїй літературній творчості та ерудиції, запросили викладати у Петербурзькому університеті. Тут він видав «Повісті про український народ». Займаючись слов’янознавчими дослідженнями, Куліш їздив у відрядження до Польщі вивчати мови, історію та культуру західних слов’ян. За результатами поїздки він видав «Записки про Південну Русь» у двох томах, згодом — перший історичний роман українською мовою «Чорна рада», який ознаменував його перехід до історико-етнографічного реалізму. А оскільки Куліш критично ставився до козацтва, його роман занурює читачів у хід боротьби за гетьманську булаву на Лівобережжі.

Окрім цього, Куліша вважають одним із засновників Кирило-Мефодіївського братства. Саме у справі братства у 1847 р. його заарештували. Однак основним звинуваченням проти Куліша стала «Повість про український народ», у якій автор висловив думку, що Україна, самостійна держава за княжих часів, могла б за козаччини відновити свою державність, якби не московське панування. «Щире каяття» і підтримка впливових друзів допомогли полегшити його покарання.

Хоча з часом Куліш і змінив погляди на минуле України, негативно відгукувався про Шевченка і Костомарова, він все ж талановитий поет і прозаїк, «батько українського

художнього перекладу», один із найкращих знавців української мови. Розроблений ним правопис став основою сучасного українського правопису. А його дев’ятитомний про-єкт «Воз’єднання Русі» був першою спробою створення синтетичної історії України.

Микола Гоголь — прозаїк, драматург, поет, критик, публіцист. Народився на Полтавщині, походив зі старовинного українського роду. Освіту здобув у Ніжинській гімназії.

Оскільки нова українська література утверджувалася в умовах імперського тиску і визначалася як провінційна галузь у за-гальноросійському літературному просторі, Гоголь, як і численні інші літератори, писав російською мовою, однак на українську тематику.

Його збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» і «Миргород» мали значний вплив і на розвиток російської літератури, і на українське національне відродження. Так, новою, зовсім незнайомою, але чарівною і трагічною постала Україна перед читачем у повісті «Тарас Бульба». Фактично це опоетизована героїка українського козацтва. Образ степової вольниці з її відчайдушністю, лицарством і побратимством викликала у читача почуття симпатії і бажання наслідувати ці риси.

Романтичне зображення Гоголем минулого українського народу, його національного характеру, викликали патріотичні почуття і підносили гуманістичні цінності в українській культурі. Як зауважує Мирослав Попович, «безумовно, Гоголь — великий російський письменник і, більше того, один із творців сучасної російської літератури. Але і за витоками художньої культури, і за зв’язками з культурним середовищем, і за впливом на долю України Гоголя не можна відділити від духовної історії його батьківщини».

Окрім літературної творчості, Микола Гоголь займався історичними дослідженнями і педагогічною діяльністю. Він пройшов шлях від домашнього вчителя до ад’юнкт-професора кафедри загальної історії Петербурзького університету, де викладав курс давньої історії. До того ж він автор праць з методики навчання історії і друкував свої наукові розвідки в часописах «Журнал Министерства народного просвещения» та «Современник».

Назвіть характерні ознаки нової української літератури. Розкрийте ці риси на конкретних прикладах творчості відомих письменників того часу.

Виконайте онлайн-вправу.

Домашнє завдання

Порівняйте два наведених документи. Як у них схарактеризовано постать Шевченка та його діяльність? Як ви вважаєте, чому ці документи містять протилежні точки зору? Чому, на ваш погляд, творчість і громадсько-політична діяльність Шевченка, Куліша та їхніх однодумців викликала таку лють противників?

«Ми знали Шевченка тоді, як він написав щонайвищі свої недруковані думи. Не було книжки живої і животворящої, щоб йому в руки не попала та й лежала в нього не прочитана. Пушкіна він знав напам'ять, дарма що писав не його мовою, не його складом, а Шекспіра возив з собою, куди б не їхав. Ще ж не забудемо, що Шевченко добре працював над малярством і розкидав розумом по всіх малярських школах: то мало хіба там було корму для його голови?»

Об'їздив Шевченко всю Україну, переговорив з тисячами всякого люду, то се хіба не наука, не бібліотека життя людського?

Чували ми його критичні розправи з його уст і дивом не раз дивували, як він глибоко входив у саму суть літературного діла» (зі статті Пантелеймона Куліша «Перегляд українських книжок»).

«Наводив я довідки про Шевченка... друг казав мені, що вірить, що Шевченко — людина гідна і прекрасна. Віра робить чудеса — творить людей з ослів і дубин. Напевно, вона може з Шевченка зробити, мабуть, мученика свободи. Але здоровий глузд у Шевченкові повинен бачити осла і дурня. Цей хохлацький радикал написав два пасквіля — один на государя імператора, другий на государиню імператрицю. Я не читав цих пасквілів, і ніхто з моїх знайомих не читав.., але впевнений, що пасквіль на імператрицю повинен бути обурливо бридкий. Шевченка послали на Кавказ солдатом. Мені не шкода його, коли б я був його суддею, я зробив би не менше.

Я маю особисту ворожнечу до такого роду лібералів. Одна скотина з хох-лацьких лібералів, хтось Куліш (отаке свинське прізвище!) в "Зірочці"., журналі, який видає Ішимова для дітей, написав історію Малоросії, де сказав, що Малоросія або повинна відторгнуться від Росії, або загинути. Ось що роблять ці скоти, безмозкі лібералішки. Ох, ці мені хохли! Адже баран — а ліберальничає в ім'я галушок і вареників зі свинячим салом» (із листа критика Віссаріона Белінського до критика Павла Анненкова 1847 р.).

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Пометун, Дудар 2022 

 




Попередня сторінка:  8. Умови розвитку культури. Освіта і на...
Наступна сторінка:   10. Розвиток музики, театру, образотвор...



^