1. Ліквідація кріпацтва в ході селянської реформи

За текстом параграфа стисло сформулюйте та запишіть основні положення селянської реформи. Обговоріть свої висновки з однокласниками та однокласницями.

Поразка у Східній війні змусила царат розпочати соціально-економічні реформи. Так, нагальним питанням було реформування аграрних відносин, насамперед ліквідація кріпацтва, за яке виступали різні верстви суспільства.

Чому поміщик Олександр Кошелєв вважає скасування кріпацтва необхідним для подальшого соціально-економічного розвитку імперії?

«Слідкуючи за станом поміщицьких господарств і кріпосницького побуту, прислуховуючись до слів дворян, селян і дворових людей... я прийшов до повного переконання в тому, що настав крайній термін для вжиття рішучих заходів стосовно скасування кріпосного стану... По-перше, невдоволення селян проти поміщиків посилюється з кожним днем. По-друге, бажання селян і дворових людей бути вільними виявляється зі зростаючою силою та відвертістю. По-третє, збідніння поміщицьких селян помітно зростає. Цей фактор безсумнівний. оброки дійшли до розмірів неймовірних. По-сьоме, вдосконалення у галузі сільського господарства постійно вимагають застосування до нього вільної праці. Поки у нас існує панщина. доти рільництво не просунеться вперед. По-восьме, успіхи заводської та фабричної промисловості вимагають збільшення кількості вільних робітників. усі ці робітники звернуться з необхідності до промисловості, і відчутна тепер нестача робочих рук значно зменшиться.

Ще багато інших обставин примушують бажати якнайшвидшого скасування кріпосного стану.»

Російська влада змушена була провести низку реформ. Селянська стала першою. Основні документи, що визначали її, — це «Маніфест 19 лютого 1861 р.» про відміну кріпосного права, підписаний царем Олександром ІІ, і «Положення про селян, які виходили із кріпосної залежності». Загалом на українських землях селянська реформа стосувалася долі 5,3 млн осіб.

На яких умовах звільняли селян? Чиї інтереси захищала реформа? Відповідь підтвердьте цитатами з документа.

«...Ми доручили дворянству накреслити новий устрій побуту селян, причому дворянам належало обмежити свої права на селян. Дворянство добровільно відмовилося від права на кріпаків.

Поміщики, зберігаючи право власності на всі належні їм землі, надають селянам за встановлені повинності в постійне користування. визначену в Положеннях кількість польової землі та інших угідь. Користуючись цим поземельним наділом, селяни зобов'язані виконувати на користь поміщиків визначені в Положеннях повинності. У цьому стані, який є перехідним, селяни іменуються тимчасовозобов'язаними.

Разом із тим їм надається право викупляти присадибні їх ділянки, за згодою поміщиків вони можуть купувати у власність польові землі та інші угіддя, відведені їм на постійне користування. З придбанням у власність визначеної кількості землі селяни звільняються від обов'язків щодо поміщиків за викуплену землю і переходять у стан вільних селян-власників» (уривок із «Маніфесту від 19 лютого 1861 р.»).

Отже, у результаті реформи селяни отримували особисту свободу і певні громадянські права.

Поміркуйте, чому селяни були незадоволені ходом реформи. У чому полягала незавершеність змін?

Селяни отримали право:

купувати у приватну власність нерухоме майно, займатися торгівлею та іншими промислами, підприємництвом, брати підряди, укладати угоди, самостійно вирішувати свої господарські та родинні справи, збиратися на мирські (сільські) збори, обирати органи селянського самоуправління

Проте:

вони залишались нижчим станом, мали відбувати рекрутчину, до 1904 р. до них застосовували тілесні покарання, протягом 9 років не могли відмовитися від наділу і залишались у селі

Поміщики зберігали власність на всі землі, які їм належали, але зобов’язані були надати в постійне користування селянам присадибну ділянку, польовий наділ та угіддя. Присадибну ділянку селянин мав право викупити будь-коли. А от викуп надільного землеволодіння можливий був лише з дозволу поміщика.

За отриману землю селяни, як і раніше, зобов’язані були виконувати панщину чи платити оброк. До викупу земель селян вважали тимчасово зобов’язаними, після викупу — селянами-власниками. Розміри повинностей та наділів встановлювали для кожної місцевості окремо. Наприклад, на Півдні норма наділу становила

3—6,5 десятини, а на Лівобережжі — 2,7-4,5 десятини. У середньому ж селяни отримували 1,9—2,3 десятини землі.

Відтак унаслідок реформи 1861 р. українські селяни втратили 15 % загальної площі земель, які раніше перебували в їхньому користуванні, а 94 % колишніх поміщицьких селян одержали наділи менші ніж 5 десятин, що за тодішніми нормами було недостатнім для ведення господарства. Але й ці мізерні наділи селяни повинні були протягом 49 років викуповувати у поміщиків.

Хто герой карикатури? Яка є її основна ідея? Чому ви так думаєте?

Селянин на одній нозі. Карикатура на селянську реформу 1861 р. з журналу «Новий сатирикон». 1861 р.

Поміщик: «Ти чому, мужичок, на одній нозі стоїш?»

Селянин: «Так другу, бач, поставини нікуди: всюди вашої милості землиця».

Отже, аграрна реформа не розв’язала соціально-економічних протиріч у суспільстві, оскільки її реалізація перебувала в руках противників самої реформи. Та й проводили її за рахунок селянства, яке на грабіжницький її характер відповіло масовими протестами.

Історик Ярослав Грицак називає реформи 1860—1870 рр. черговою спробою царського уряду розв’язати історичні питання, що стояли перед Російською імперією ще з кінця XVIII ст. Запроваджуючи позитивні зміни, Олександр ІІ не наважувався на рішучі кроки, які б дали змогу остаточно вирішити чимало кризових моментів.

А от модернізації суспільного життя сприяла земська реформа 1864 р., яка передбачала створення виборних місцевих органів самоврядування — земств. Так, у повітах та губерніях обирали земські управи (земства), що опікувалися школами, лікарнями, культурою та благоустроєм. До їх складу входили дворяни, підприємці і селяни. Зауважте, що всі ці зміни відбувалися лише на Лівобережжі. На Правобережжі ж земську реформу впровадили аж у 1911 р., оскільки влада побоювалася активізації польського визвольного руху.

У чому Орест Субтельний вбачає значення земств?

«Члени земств обиралися з числа виборців, поділених на три категорії: великих поміщиків, міщан і селян. Вплив виборців був пропорційним кількості

майна, що вони мали. Більшість у земствах належала дворянам. В Україні вони складали понад 70 % усіх членів земства, селяни мали 10 %. Але хоч земства й не були по-справжньому представницькими, вони сприяли піднесенню рівня життя на селі, привчали населення до самоврядування. Земства виявилися чутливішими до потреб українців, ніж імперське чиновництво. У другій половині ХІХ ст. стали відчутними українофільські тенденції, зокрема у земствах Полтавщини, що слугували ареною підготовки багатьох провідників українського руху».

У 1870 р. зміни в системі місцевого управління було доповнено реформою міського самоврядування. Так, у містах створювали міські думи. Вибори до них проводили серед міщан — заможних платників податків. Дума обирала виконавчий орган — міську управу, на чолі якої стояв голова. У містах новий орган влади виконував ті самі функції, що і земства в сільській місцевості, тобто опікувався промисловістю, торгівлею, системами охорони здоров’я та освіти.

Судова реформа 1864 р. створювала можливість для кожної людини захистити свої права в конфлікті з представником будь-якої верстви суспільства. Для цього було запроваджено відкритий, безстановий суд. Судочинство відбувалося на змагальній основі: прокурор звинувачення — адвокат захисту. Також було введено суд присяжних у всіх громадянських спорах, окрім державних злочинів. Первинною ланкою судової системи стали окружні суди, які своєю чергою об’єднувалися в судові палати (Київську, Харківську, Одеську),

де оскаржували вироки, винесені окружними судами без участі присяжних. На зборах земських і міських гласних для вирішення дрібних справ обирали мирових суддів. Відтак судова реформа стала фундаментом для формування нової системи судочинства. Проте незмінними залишилися певні обмеження: станове представництво в судовій палаті, волосні суди для селян, окремі суди для духовенства та військовослужбовців, обмежена відкритість судових процесів та відсутність повної незалежності суддів від царської влади.

Протягом 1862-1874 рр. тривала військова реформа, оскільки після поразки в Кримській війні імперська армія потребувала модернізації.

У результаті реформи українські губернії увійшли до трьох нових військових округів: Київського, Одеського та Харківського. До того ж у кожній губернії запровадили управління військового начальника.

Окрім цього, було полегшено умови проходження служби, однак муштра, фізичні покарання солдат та соціальна диференціація залишилися незмінними.

Відповідно ж до освітньої реформи 1864 р. було введено єдину систему початкової освіти. Створювати початкові школи дозволили державним, громадським установам та приватним особам. Нагляд за навчально-виховним процесом було покладено на місцеві шкільні ради, до складу яких входили представники земств, духовенства та чиновників. У початковій школі обов’язково вивчали Закон Божий, церковний спів, основи грамоти, арифметики, географії та малювання.

Для отримання середньої освіти було створено мережу класичних та реальних гімназій для чоловіків і жінок. Навчання в гімназіях було платним. Випускники реальної гімназії мали право вступати

до технічних закладів вищої освіти, а класичної — до університетів. Проте таке право мали лише чоловіки.

Окрім цього, за окремим статутом було відновлено автономію університетів. Відтепер усією діяльністю закладу керувала рада професорів, а право на освіту здобули всі стани, які були спроможні заплатити за навчання. Однак усі ці зміни відбувалися в умовах заборони використовувати в навчанні українську мову, що було визначено у Валуєвському циркулярі 1863 р.

У 1865 р. було проведено ще й реформу в галузі цензури.

Цензура — це система державного нагляду за змістом друкованих видань, творів мистецтва тощо.

Установи цензури відтепер підпорядковувалися не Міністерству народної освіти, а Міністерству внутрішніх справ. Через страх антиурядових закликів та підняття національного питання особливому нагляду піддавали невеликі за розміром видання, що були призначені для масового читача, а також всі провінційні видання. Періодичні видання спочатку попереджали про порушення, а потім забороняли та притягали до суду. Окремо діяла церковна цензура.

А от фінансова реформа, завдяки якій було створено Державний банк та сформовано більш прозору податкову систему, позитивно вплинула на розвиток промисловості і торгівлі в Україні. Однак водночас продовжували стягувати подушний податок, який стримував економічний розвиток. Цей податок сплачували всі дорослі чоловіки, окрім дворян, духовенства, чиновників, а з 1863 р. — купців та цехових ремісників.

Отже, реформи в адміністративно-політичному управлінні мали неоднозначний характер, адже вони мали пристосувати консервативний політичний устрій до викликів капіталістичного розвитку. Так, позитивні наслідки для соціально-економічного життя мали земська, міська, судова, військова, освітня та фінансова реформи. Проте, модернізуючи суспільне життя, російська влада зосереджувалася більше на нижніх ланках управління та не враховувала місцевих і національних особливостей. Царат прагнув використати позитивні зміни задля зміцнення свого впливу та уніфікації життя національних околиць імперії.

Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/aTLcoQ9

Домашнє завдання

Складіть у робочому зошиті таблицю «Реформи 60-70-х років ХІХ ст. у підросійській Україні» за формою:

Чи можна стверджувати, що реформи 60-70-х років ХІХ ст. сприяли розвиткові модернізаційних процесів у Російській імперії? Доведіть це фактами з підручника чи додаткових джерел.

Проаналізуйте оцінку реформ істориком Олегом Бойком. Чи погоджуєтеся ви з нею? Чому?

«Скасування кріпосного права і пов'язані з ним перетворення на українських землях... спричинили низку суперечливих тенденцій та процесів: з одного боку, вони зумовлювали збереження землеволодіння поміщиків та прогресуючий занепад. їхніх маєтків, обезземелення та розшарування селянства, аграрне перенаселення, вимушені міграції, зростання суперечностей між всестановою виборністю до земств та авторитарним режимом. з іншого боку формували позастанову приватну власність на землю, сприяли становленню ринку робочої сили, стимулювали розвиток підприємництва, розширювали сферу функціонування ринкових відносин, створювали передумови для становлення громадянського суспільства».

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Пометун, Дудар 2022