Інформація про новину
  • Переглядів: 299
  • Дата: 1-01-2022, 22:20
1-01-2022, 22:20

16. Суспільно-політичні рухи в Наддніпрянській Україні в 90-х роках ХІХ столітті

Категорія: Історія України та громадянська освіта





Попередня сторінка:  15. Український національний рух у 1870-189...
Наступна сторінка:   17. Особливості соціально-економічного...

1. Студентський громадівський рух 90-х років XIX ст. «Братство тарасівців»

Наприкінці XIX ст. поміркована позиція старших громадівців у національному русі не знаходила відгуку серед молоді, яка прагнула радикальних дій. Тож чимало української молоді почало долучатися до російського революційного руху.

Радикальний (від латин. radicalis) — докорінний, рішучий. У політиці — схильність до рішучих методів і засобів вирішення суспільних справ.

Свідома молодь прагнула активної політичної діяльності. Так, у 1891 р. харківські студенти на чолі з Іваном Липою та студентом Київського університету Віталієм Боровиком, працюючи під час канікул у комісії з перепису нерухомого майна Полтавської губернії, відвідали Канів і заснували національну українську таємну організацію «Братство тарасівців». Його учасники співпрацювали з просвітницьким гуртком Софії та Олександра Русових, поширювали свої ідеї серед молоді інших міст України: осередки діяли у Києві, Одесі, Полтаві, Олександрії.

Прочитайте уривки з програмового документа «Братства тарасівців» — «Символ віри для молодих Українців». Яких поглядів дотримувалися його автори?

«Україна під гнітом і піднімає свій національний прапор. Ми як сини свого народу дбаємо щоб дати йому волю національну.

Україна Австрійська і Україна Російська однак нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз'єднати одного народу і ні нас не можуть відірвати від Галичини, ні Галичини від нас, бо ідеї духа не розірвати...

Необхідно стати дійсно освіченим і корисним українцем, бо кожна велика ідея вимагає духовної сили.

Ми маємо дбати, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: в родині, в усяких справах, як приватних, так і суспільних, у громаді, у літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть в Україні.

Прагнемо такого ладу, у якому немає місця ні панові, ні мужикові, ні визискуваному, а є місце ціловкраїнській національній родині, що складається з рівних поміж себе правом, однаково забезпечених національносвідомих братів-працівників».

Більшість тарасівців дійшла висновку, що ідея самостійної України є нереальною. Тому вони погодилися, що кінцевою метою організації має бути цілковите визнання українців як окремого народу в межах демократичної федеративної Росії. Тарасівці визначили своє гасло «Не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо!».

Оприлюднення програми дало підстави поліції визначити учасників як небезпечну групу і встановити за ними нагляд. А коли у 1893 p. гуртківці Харкова й Херсона отримали зі Львова заборонену літературу, почалися арешти, і братство припинило своє існування. Майже усі заарештовані отримали різні терміни ув’язнення із подальшим кількарічним поліцейським наглядом за місцем проживання. Після розгрому харківського осередку керівну роль перебрав на себе київський гурток «Братства тарасівців».

Діяльність «Братства тарасівців» дала новий поштовх до розгортання студентського громадівського руху. Так, загалом в Україні в ті роки виникло майже 20 студентських громад.

2

Зародження робітничого і соціал-демократичного рухів

Які фактори зумовили появу масового робітничого і соціал-демократичного рухів?

У другій половині ХІХ ст. зросла чисельність робітників у промисловості і на транспорті. Заробітна плата різнилася залежно від статі (жінкам платити менше) та галузі промісловості. І хоча в царській Росії не вели систематичного обліку заробітної плати промислових робітників, за даними дослідників, кваліфіковані робітники текстильних підприємств отримували зарплату в десять разів більшу, ніж чорнороби.

Розгляньте ілюстрації та схарактеризуйте становище робітників

Пролетар — найманий робітник, позбавлений власності на засоби виробництва; людина, яка не має власності.

Пролетарі переважно не мали нерухомої власності — земельних наділів чи будинків, вони могли покладатися лише на свою працю. Таке становище робило їх, з одного боку, незахищеними перед життєвими негараздами (економічними кризами, хворобами, свавіллям власника підприємства тощо), а з іншого — відкритими до революційних вчень, які намагалися захищати інтереси робітництва.

Робітничий рух на українських землях спочатку мав стихійний, неорганізований характер. Виступи відбувалися через погіршення умов праці та зменшення заробітної плати. Робітники залишали робочі місця і навіть псували обладнання. Від середини 1870-х років робітничий рух став організованим.

Поступово в Україні поширювалося вчення марксизму, який пов’язував соціалістичний переустрій суспільства саме з пролетаріатом. В основі марксистського світобачення були вчення про класову боротьбу.

У 1880—1890-х роках у Катеринославі, Києві, Одесі та Харкові виникли нелегальні марксистські гуртки, учасники яких займалися вивченням марксизму і пропагували його серед ремісників єврейської національності. Зважаючи на національний склад робітництва, українців серед прихильників марксизму було небагато.

з

Національне відродження кримських татар. Ісмаїл Гаспринський

В яких умовах розвивалося національне відродження кримських татар? У чому воно проявилося?

Після анексії Криму у 1783 р. через гноблення з боку російської адміністрації та вилучення землі у кримськотатарських селян чимало корінних жителів півострова емігрувало до Османської імперії. Це стало причиною занепаду сільського господарства. Царський уряд стимулював переселення сюди росіян. Влада вирішила призупинити подальшу міграцію — заборонила видавати закордонні паспорти.

Російська влада ставилася до татарського населення імперії вкрай зневажливо та, за твердженням дослідника Валерія Воз-гріна, «всіляко знущатися над ними». Наприклад, у книзі «Народи Росії. Кримські татари», надрукованій у Петербурзі в 1879 р., автори характеризували корінних жителів півострова як неповноцінну націю, якій притаманні «лукавство, скритність, лінь, безпечність і хвалькуватість», що і призвело до жалюгідного становища мусульманських жителів цієї «Російської Італії».

У 1880-х роках почала активізуватися молода кримськотатарська інтелігенція, у суспільстві прокинулося почуття національної гідності, поширилися ідеї розгортання антиколоніальної боротьби. Такі настрої сприяли появі лідерів нового типу, які, збагатившись знаннями Заходу, залишилися вірними традиціям свого народу. Найбільшу увагу вони приділяли звільненню селян через просвіту народу.

Одним із таких провідників кримськотатарського національного руху був Ісмаїл Гаспринський. Він вважав, що відродження кримськотатарського народу можливе тільки шляхом його долучення до європейських цінностей та культури.

cutt.ly/8TLmlFl

Висловіть своє ставлення до діяльності громадського активіста і просвітника Ісмаїла Гаспринського.

Навколо Гаспринського гуртувалися не тільки представники інтелігенції, а й місцеві ремісники. Вони були прибічниками еволюційних змін, реформ «зверху», без насильства. У 1883 р. їхніми зусиллями, після кількох років листування з чиновниками почала виходити кримськотатарська газета «Терджиман» («Перекладач»), що визначила шляхи розвитку кримськотатарської громади.

Яку мету своєї діяльності окреслив у статті в першому номері газети «Терджиман» Ісмаїл Гаспринський?

«Випускаючи нашу газету, ми хочемо заявити нашим читачам, що "Терджиман" намагатиметься передусім, з одного боку, давати потрібні та ко-

рисні для культурного життя знання, а з іншого — знайомити російське суспільство з нашими національними потребами. Наш шлях важкий і складний. Тому ми взялися за цю справу в ім'я Господнє і взялися за перо в інтересах правди й науки. Чи буде "Терджиман" відповідати тим вимогам, які він собі ставить, чи ні, хай вирішить майбутнє».

Окрім «Тарджиману», виходив ще й жіночий журнал «Алем-і- Нісван» — спочатку як додаток до тижневого журналу, а потім як окреме видання. Журнал містив поради з виховання дітей у європейському стилі, пропагував світську жіночу освіту й інші новацій.

Ще одним активним учасником національного відродження Криму був Ілля Казас — представник малої народності Криму — караїмів. Він був редактором рукописного молодіжного часопису «Давул» («Барабан»). Казас — один з ініціаторів відкриття в 1872 р. Сімферопольської татарської вчительської школи.

Оскільки в губернії не вистачало навчальних посібників для кримськотатарських учнів, то Казас взявся за їх створення і підготував «Російський буквар для татарських народних училищ» та «Короткий практичний підручник російської мови, складений для початкових татарських шкіл Таврійської губернії».

Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/pTLcnfX

Домашнє завдання

Визначте основні особливості діяльності «Братства тарасівців». Підготуйте коротке повідомлення про одного з активних учасників організації.

Знайдіть в мережі Інтернет факти, що засвідчують розвиток робітничого і соціал-демократичного рухів в Україні у другій половині ХІХ ст.

Схарактеризуйте кримськотатарське відродження. Які спільні риси об’єднували український національний і кримськотататр-ський рухи?

Практична робота

Особливості українського національного відродження (на основі творів діячів українського руху)

Об'єднайтеся в групи. Виберіть один-два із запропонованих документів і прокоментуйте їх, послідовно відповідаючи на запитання: хто автор документа? чому присвячений документ? за яких обставин він з'явився? у чому полягає основна ідея документа? що нового додає цей документ до наших знань про особливості національного відродження в Україні? Підсумовуючи, складіть загальну характеристику процесів національного відродження і запишіть її у робочий зошит.

Володимир Антонович. Про українофілів та українофільство (Відповідь на напади «Вісника Південної та Південно-Західної Росії»)

За словами викривачів, вина українофілів полягає в наступному:

1. Вони надмірно дорожать своїми обласними відзнаками, а що найважливіше — своїм обласним наріччям (вираз більш ввічливий) або краще сказати своїм потворним мужицьким говором (вираз К. А. Го-ворського).

2. Вони бажають своє наріччя зробити літературним і звести на ступінь мови.

3. Вони бажали б, щоб на цьому діалекті було побудовано викладання в сільських школах.

4. Вони кидаються в очі різними дратівливими для світських людей дрібницями: костюмом, піснями, виставами і т. д. Всі ці дрібниці носять на собі характер обласний та мужицький і не личать людям освіченим.

5. Ця любов до обласних відмінностей, мабуть, є не що інше, як сепаратизм, тобто бажання політичного відторгнення Малоросії від Росії.

6. Ймовірно, всі ці прагнення є не що інше, як польські штуки, новий вид єзуїтських підступів, бажання посварити Малоросію з Росією і з’єднати її з Польщею.

Пантелеймон Куліш.

До рідного народу (1847 р.)

Народе без пуття, без честі і поваги, Без правди у завітах предків диких,

Ти, що постав з безумної одваги Гірких п’яниць і розбишак великих.

Єдиний скарб у тебе — рідна мова, Заклятий для сусідського хижацтва: Вона твого життя міцна основа, Певніша над усі скарби й багатства.

0 варваре! Покинь тріумфувати Та зчервоній од сорома тяжкого:

Що всі сусіди мають, що назвати,

А ти своїм не назовеш нічого.

Що захопив, єси серед Руїни,

Забрав усе великий твій добродій; Жене тебе неволя з України,

1 з рідним словом тулишся, мов злодій.

На дзеркало всесвітнє, визирайся, Збагни, який ти азіат мізерний.

Своїм розбоєм лютим не пишайся І до сім’ї культурників вертайся!

Микола Костомаров.

З листа до засланця Кониського (1863 р.)

«Ох, лихо, та й годі! От і працюй, як знаєш, коли вас з України по Вологдам та по Вят-кам розсилатимуть. Тепер не той час, щоб у ссилку грати; треба дома сидіти нишком та працювати. Народна освіта — от наше діло... Найбільш треба о тім старатись, щоб правительство на нашу справу вовком не поглядало, щоб не лякалось ані бунтів, ані якогось там сепаратизму та не мішало в нашій мові народові науку викладати».

Павло Житецький. Про світоглядні позиції київських громадівців (1873 р.)

«Ми добре вже знали, що одної свободи мало — без науки, без європейської освіти. Знали ми й те, що націоналізм в його чистому вигляді наводить духовний настрій людини до консервативної доктрини. В питаннях національних ми не йшли далі тої границі, котра визначається потребами самооборони. Дуже гидким нам був так польський, як і московський націоналізм з інстинктами державного насильства».

Михайло Драгоманов.

З резолюції першого з’їзду студентських громад (1898 р.)

«Ми, українська молодіж, стремлячи до політичної самоуправи, в якій досягаються ідеали волі, рівності, братерства, домагаємося рівності всіх перед законом. свободи совісти і рівності всіх віросповідань, просвіти на рідній мові, наведення обов’язкової безплатної науки. В політичній ділянці студенти домагаються конституційної свободи з політичною автономією, свободи слова, друку і зборів».

Визначте, на які суспільні виклики відповідало українське національне відродження. У чому були його сильні і слабкі сторони?

Олександр Салтовський: «Під впливом ідей німецького мислителя Й. Гердера, який звертав особливу увагу на націотворчу роль мови, фольклору, народних звичаїв і побуту селянства у Європі в 30—40-х роках XIX сторіччя, революційні сили згуртувались у нових таємних товариствах. Всі вони ставили собі єдину стратегічну мету і мали схожі та красномовні назви — “Молода Італія”, “Молода Франція”, “Молода Німеччина”, “Молода Польща”, “Молода Ірландія”. ... Ідеалом цього руху було перетворення Європи в континент націй-держав, де було б неможливим розділення нації на багато маленьких держав, або поділу територій деяких народів між різними державами.

Ці ідеї не могли не бути співзвучними з настроями патріотично настроєних українців. Культурницька робота, дослідження фольклору і побуту селянства, висвітлення життя “простого народу в новій літературі, писаній народною мовою і для народу — все це сприяло поширенню духу гердерівських ідей та ідеалів “Молодої Європи”».

І. Гирич: «Формування української нації було не стихійним, са-моплинним процесом. Воно було результатом творчості українських інтелектуалів: науковців, культурно-громадських і суспільно-політичних діячів. Український (окремішній) проєкт був лише одним із можливих варіантів національно-визвольного руху. На відміну від подібних рухів у Центрально-Східній, Північній і Південній Європі, Україна зіткнулася з багатьма. труднощами. Українська територія була поділена між двома імперіями, українська еліта перебувала під постійним домінуючим впливом національних і державних ідей. польської і російської націй. Ці, здавалося, непереборні вади мислення були успішно подолані провідниками українського руху. Вони запропонували власну українську модель національного визволення, що дало можливість у 1917 році постати Українській Народній Республіці».

Перевірте себе.

cutt.ly/eTLvunJ

Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині ХІХ ст.

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Пометун, Дудар 2022 

 




Попередня сторінка:  15. Український національний рух у 1870-189...
Наступна сторінка:   17. Особливості соціально-економічного...



^