1. Створення і діяльність політичних партій, культурно-освітніх і військово-спортивних організацій

На початку ХХ ст. разом із загальною політизацією суспільства через загострення економічної кризи посилився український визвольний рух. Інтелігенція розгорнула масову кампанію щодо скасування Валуєв-ського циркуляру й Емського указу, якими українців було позбавлено права на власний культурний розвиток. Створена наприкінці ХІХ ст. в Києві за ініціативи Володимира Антоновича й Олександра Кониського Загальна українська безпартійна організація (ЗУБО) на початку ХХ ст. складалася з понад 20 автономних громад. Вона спрямовувала зусилля на пропаганду серед громадськості ідей українського національно-культурного відродження, видання й розповсюдження українського друкованого слова, що створювало основу майбутнім українським політичним організаціям. Оскільки заборони царського уряду в царині української культури залишалися, то, хотіли того чи ні керівники ЗУБО, її діяльність політизувалася. Яскравим прикладом перетворення культурної акції на політичну демонстрацію стали урочистості з приводу відкриття в Полтаві пам’ятника Івану Котляревському. Обурені забороною губернатора проголошувати вітальні промови українською мовою, українські діячі демонстративно залишили зал міського театру, що викликало величезний резонанс у країні.

Які політичні партії виникли на території України? Які вимоги вони висували? На які верстви населення спиралися? Які течії можна визначити в тогочасному політичному житті України?

Політична партія (від лат. pars (parties) — частина, група) — політична організація, що виражає інтереси певної соціальної групи (або груп), об’єднує найбільш активних її представників і прагне до досягнення певних цілей та ідеалів.

Заборона легальної політичної діяльності аж ніяк не зменшувала рівень політизації суспільства. Так, із кінця XIX ст. в Росії почали виникати нелегальні політичні партії — національні та загальноросійські.

Як характеризує політизацию історик та політолог Іван Лисяк-Рудницький?

«Існує історична закономірність, стверджена досвідом, що, згідно з нею, в країнах, які не мають свободи, ми зустрічаємо тенденцію до «ідеологізації» політики і рівночасно до політичної культури й духовного життя. Де громадські прямування не можуть виявлятися в легальній, практичній діяльності, там вони звертаються в царину теоретичних програм й ідеологій. У цих умовах творці та носії культурних вартостей вирощують у собі сильне почуття свого громадянського покликання».

У 1900 р. радикально налаштована українофільська студентська молодь на зборах студентських громад у Харкові створила Революційну українську партію (РУП). Організаційною основою її були Вільні громади — регіональні осередки в Харкові, Полтаві, Києві, Чернігові, Одесі, північні комітети в Петербурзі та Москві. На цій основі було створено мережу місцевих організацій, що діяли в Києві, Харкові, Полтаві, Лубнах та інших містах України. Діяльністю РУП керували центральний комітет у Києві та закордонний комітет у Львові. Партія нелегально видавала газети «Гасло», «Праця», «Добра новина», «Селянин», вела агітаційно-пропагандистську роботу в масах, переважно серед інтелігенції та селян.

Програму нової партії доручили скласти адвокату Миколі Міх-новському. Того ж року програмну брошуру під назвою «Самостійна Україна» було видано в Західній Україні й нелегально переправлено до Наддніпрянщини. Міхновський характеризував становище українського народу як «зрабованої [від слова «раб»] нації» та робив простий і переконливий висновок: «Державна самостійність є головною умовою існування нації, а державна незалежність — національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин».

Далі він піддав жорстокій, нищівній критиці українофільство, а себе та своїх однодумців зарахував до третього покоління української інтелігенції. Саме ця генерація українців, на переконання Міхновського, має стати на чолі визвольної боротьби українського народу.

Які факти біографії Миколи Міхновського здаються вам важливими для характеристики його діяльності?

Однак брошура «Самостійна Україна» не стала програмою РУП, оскільки самостійницька ідея не знайшла загальної підтримки. У грудні 1902 р. в Києві було організовано І з’їзд РУП. Тоді ж відбувся і перший її розкол: через ідейні протиріччя група Миколи Міхнов-ського вийшла з партії.

У 1904-1905 рр. РУП знову розкололася і частина її членів під керівництвом Маркіяна Меленевського утворила соціал-демократичну «Спілку», яка пішла неправильним у принципі шляхом, влившись до Російської соціал-демократичної робітничої партії.

На початку ХХ ст. значну роботу з виховання молоді в національному дусі проводили українські патріотичні організації. Наприклад, у Львові діяло підпільне товариство «Молода Україна». До нього входили студенти закладів вищої освіти Австро-Угорської імперії та учні старших класів гімназій Галичини і Буковини. Друкованим органом організації був однойменний журнал «Молода Україна», де, зокрема, розкривали цілі й завдання товариства.

Як би ви оцінили програму «Молодої України»? Чи підтримали б її, адже її авторами були ваші ровесники? Чому?

«Товариші і Товаришки!

Символом сих ідеалів, стягом... є для нас одно велике слово: Україна. ... готові ми до всякої посвяти та до найтяжчої боротьби, бо ціль наша взнесла і висока, бо ідея наша свята і непорочна. Наша національна ідея. се питання політичної независимости нашого народу, повної соціальної справедливості. Під сей бойовий стяг кличе грімким голосом вічевого дзвона "Молода Україна" всю українську молодіж... а свобідну і независиму Україну».

Інша частина РУП на чолі з Миколою Поршем, Симоном Петлюрою й Володимиром Винниченком, трансформувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Вони розглядали здобуття автономії України у складі Російської імперії як перший крок на шляху до повної самостійності України. Також декларували громадянські права, права нації на самовизначення, широке місцеве самоврядування, знищення класових і станових привілеїв, рівність мов у школах, судах та урядових установах, заміну армії народною міліцією. Так РУП, а потім її спадкоємиця УСДРП вперше вивели український рух на шлях політичної боротьби, завершивши остаточно культурницький етап визвольного руху.

А Микола Міхновський, вийшовши з РУП, зібрав довкола себе групу націонал-революціонерів, яка утворила в 1902 р. Українську

народну партію (УНП). УНП відкрила своє видавництво й випустила у Львові та Чернівцях низку агітаційно-пропагандистських матеріалів, зокрема книгу «Справа української інтелігенції в програмі Української народної партії». Програма УНП визнавала «соціалістичний ідеал як єдиний, котрий може остаточно задовольнити український і інші народи, знищити визиск, безправ’я, знищить сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі, нерівності і пануванні». Рушійні сили національно-визвольного руху УНП бачила насамперед у робітниках і селянах, яких і збиралась об’єднати для «боротьби з пануючими, гноблячими і визискуючими». Тому в її програмі так багато місця було відведено робітничому й селянському питанням.

Головною метою УНП було досягнення незалежності України шляхом розгортання страйків і збройних повстань. Членами партії в основному були представники інтелігенції, студенти, дрібні землевласники. Однак УНП не отримала широкої підтримки, оскільки націоналістичні гасла не знаходили широкого співчуття та розуміння серед українського загалу.

На початку століття активізували свою діяльність і представники ліберально-демократичної течії, які в 1904 р. на базі ЗУБО створили Українську демократичну партію (УДП). Її лідерами стали Сергій Єфремов та Борис Грінченко.

Які вимоги — економічні чи політичні — домінують у зверненні «Від Української демократичної партії»? Як пропонувала УДП розв'язати національне питання?

«Головні принципи нашої партії такі:

1. Знесення політичного абсолютизму, заведення парламентарного ладу, участь народу в державних справах на підставі загального безпосереднього, рівного, пропорційного і тайного голосування.

2. Свобода особи, слова, віри... зборів, спілок, організацій, страйків. Знищення станів.

3. Заведення народної мови в школах, судах, адміністрації і у всіх громадських інституціях.

4. Вимагаємо для території, заселеної українським народом, автономії.

5. Щодо економічних питань.: а) 8-годинний робочий день; б) державну пенсію всім робітникам, що дожили до 60 років; в) прогресивно-дохо-довий податок.

6. Визначаємо, що орудувати землею можуть тільки ті, що її обробляють. За народами, які живуть на території України. ми визначаємо рівне право з українцями на задоволення їх національних, культурних, політичних та економічних потреб».

Наприкінці 1904 р. з УДП вийшла група членів на чолі з Грін-ченком, Єфремовим та Левицьким, які заснували Українську радикальну партію. її учасники були прихильними до ідей соціалізму, віддавали перевагу легальним формам боротьби, але не заперечували ймовірності й застосування інших методів впливу на уряд. Однак її самостійне існування тривало недовго. Наприкінці 1905 р. вона об’єдналася з демократами в Українську радикально-демократичну партію (УРДП).

На Наддніпрянщині діяли й загальноросійські, зокрема Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП) та Партія соціалістів-революціонерів (есерів). Ці організації агітували за «інтернаціональне» згуртування людей праці в боротьбі проти царату та буржуазії. Певний вплив на населення в Наддніпрянській Україні мали й організації анархістів, і партії національного типу — Загального єврейського робітничого союзу (БУНД).

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. на теренах Західної України почали виникати й молодіжні організації військово-спортивного руху.

Перше таке товариство під назвою «Сокіл» було засновано в с. Куп-чинці на Тернопільщині в 1891 р., а в 1894 р. за ініціативи інженера Василя Нагірного воно постало й у Львові. Діяльність товариства сприяла фізичному вихованню населення краю та формуванню в українців почуття національної єдності. «Соколи» приділяли увагу насамперед гімнастиці та протипожежній безпеці. Проте в сільській місцевості, де сокільський рух активно поширився, до цих видів діяльності додали фехтування, туризм і велоспорт. Окрім фізичного виховання, «Соколи» значну увагу приділяли культурно-освітній роботі: створенню хорів, драматичних гуртків, духових оркестрів, бібліотек тощо.

Великі заслуги в розбудові «Сокола» мав педагог Іван Боберський, який очолював товариство в 1910-1914 рр. За цей час воно поширило діяльність на всю Галичину.

Прочитайте довідку про Івана Боберського. Визначте кілька фактів, які, на вашу думку, найбільш важливі для цієї людини.

Перше товариство «Січ» створив адвокат Кирило Трильовський у с. Завалля на Ста-ніславщині в травні 1900 р. Його завданням було фізичне виховання молоді й відновлення серед неї лицарського духу Запорозької Січі. Ця ідея набула популярності, й у 10-х роках ХХ ст. в «Січах» налічувалося кілька десятків тисяч молодих українців.

Усі організації об’єднувалися в Головному січовому комітеті, який у 1912 р. перейменовано на Український січовий союз. Діяльність «Січей» була ще далекою від військового руху; це, швидше, було лише прагнення до вияву організованості, національного усвідомлення та плекання духовних і фізичних цінностей. «Січі» своєю назвою, назвами своїх старшин (отаман, осавул, кошовий, хорунжий), козацькими піснями, звичаями та символікою мостили шлях ідеї відродження українського війська.

Об’єднуючи здебільшого молодь, українські «Соколи» й особливо «Січі» захоплювали її козацьким романтизмом, а масові гімнастичні вправи й муштра на зразок військової, величні маніфестації, походи та паради, виховання почуття суспільного обов’язку створювали сприятливу атмосферу для зародження військового руху.

Висловте власне ставлення до діяльності Кирила Трильовського.

cutt.ly/PTLUb6E

Прокоментуйте зображення. Що змінилось у суспільному русі Галичини в порівнянні з другою половиною ХІХ ст.?

Саме в середовищі передової частини молоді, яка пройшла духовний та фізичний гарт у «Січах» і «Соколах», зародилася думка про створення організацій, завданням яких було б військове виховання та навчання молоді як необхідної передумови для створення власного війська. Найбільший вплив серед них мав гурток «Пласт», що виник при філії української Академічної гімназії у Львові в 1911 р. з ідейно підготовленого гуртка учнів середніх шкіл і кількох студентів університету. Його засновниками були студенти Іван Чмола та Петро Франко. Особливістю діяльності «Пласту», на відміну від інших товариств, було те, що він орієнтувався на фізичний розвиток дітей дошкільного й шкільного віку в позаурочний час.

Перед Першою світовою війною в Галичині нараховувалося 34 пластові гуртки, що об’єднували 1700 осіб, які займалися військовим вишколом. Пластові організації функціонували незалежно одна від одної, були різні за характером, напрямом роботи та віковим цензом. Це була фактично перша в історії новітнього українського руху спроба власними заходами почати творення збройних сил як засобу боротьби за державну самостійність.

2

Проблеми консолідації української нації

Які були етапи становлення української нації? У чому їх відмінність? Чому цей процес залишився незавершеним?

У другій половині ХІХ ст. після ліквідації феодально-кріпосних відносин на всій території України значно посилився і прискорився процес становлення та консолідації української нації на етнічній основі.

Консолідація української нації — усвідомлення великою спільністю людей необхідності створення власної національної держави на основі єдності території проживання, формування та поширення єдиної літературної мови, культури, зміцнення економічних зв’язків, що відбуваються під впливом модернізації.

Він значно прискорився внаслідок революції 1848-1849 рр. на західноукраїнських землях та реформ 1860-1870 рр. на решті території України. У середині XIX ст. об’єктивно сформована на базі давніх

великих історико-географічних регіонів Наддніпрянська Україна становила ту компактну територіальну цілісність, яка стала першоосновою нації. Як свій історичний, політичний і культурний центр цю територію розглядало й відокремлене від неї державним кордоном українське населення Західної України.

Які чинники сприяли, а які перешкоджали формуванню української нації у другій половині ХІХ ст.? Проаналізуйте таблицю і додайте ті чинники, яких, на вашу думку, не вистачає серед позитивних чи негативних.

Основні чинники формування української нації у другій половині XIX ст.

Наявність території споконвічного проживання українців та історичного центру — Наддніпрянської України. Формування капіталістичної промисловості — основи економічного життя української нації.

Зростання чисельності населення України на всій території'.

Зростання впливу української інтелігенції у становленні української нації. Формування української загальнонаціональної літературної мови, популяризація історії, усної творчості та звичаїв.

Зростання національної самосвідомості.

Поширення ідеї соборності України

Перешкоди на шляху до формування української нації

Відсутність власної державності.

Поділ території України між двома державами — Російською та Австро-Угорською імперіями.

Економічне, соціальне й національне гноблення українського народу з боку цих держав.

Антиукраїнська культурно-освітня політика з боку російського та австрійського урядів.

Національна ідея ще не охопила всі верстви українського населення

Етнічний склад різних регіонів був неоднаковим, що пояснювала специфіка їх існування. За таких умов лідери національного руху, що охопив усі верстви українського суспільства, почали усвідомлювати, що українську модерну націю мають творити не лише етнічні українці, а й національні меншини, що мешкають в Україні. Відтак поступово на перший план виходили завдання консолідації нації політичної.

Проте на рубежі ХІХ-ХХ ст. тісного взаємозв’язку між процесами розвитку економіки, культури й мови та консолідації нації

не склалося. Політика правлячих кіл обох імперій об’єктивно призводила до денаціоналізації українського населення. Перешкодою в розвитку національної свідомості був і недостатній рівень освіченості населення. Нарешті сама наявність російсько-австрійсько-угорського кордону ускладнювала економічні, суспільно-політичні та культурні зв’язки між західними й східноукраїнськими землями. Це створювало значний негативний вплив на процес становлення й консолідації української модерної нації, який міг би бути завершений лише за умови возз’єднання українських земель у єдиній державі.

Виконайте онлайн-вправи.

cutt.ly/DTLcVdS

cutt.ly/MTLcNzR

Домашнє завдання

Доведіть, що політичний рух в Україні був важливим кроком вперед порівняно з культурницьким етапом.

Визначте основні наслідки роботи українських військово-спортивних організацій.

Прочитайте висловлювання Івана Франка: «Ми мусимо навчитися бути українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів». Поміркуйте, хто з політиків Наддніпрянщини поділяв його думки.

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Пометун, Дудар 2022