РОЗДІЛ 7

Повсякденне життя і культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

 

1. Вплив процесів модернізації на суспільне життя українців, зміни у світовідчутті людини

Поясніть і проілюструйте фактами модернізаційні зрушення цього періоду в кожній сфері життя суспільства.

Важливим проявом модернізаційних процесів у соціальній сфері стала урбанізація, що набувала нового змісту та змінювала роль міста в суспільстві. Темпи зростання деяких українських міст в умовах модернізації були вражаючими.

Бурхливий розвиток міст і урбанізація обумовлювали масштабне будівництво насамперед виробничого й комерційного характеру (підприємств, банків, бірж, магазинів тощо). Будували також лікарні, притулки, особняки та багатоповерхові житлові будинки, заклади освіти, бібліотеки, музеї, клуби та приміщення комерційних установ.

Поясніть, як динаміка модернізаційних процесів відбилася в цих будівлях. Як поєднувалася комерційна та культурницька ідея в спорудах кінця ХІХ — початку ХХ ст.?

Важливим наслідком модернізації були також зміни в міській інфраструктурі. З’явилися вуличне освітлення (спочатку газове, а згодом — електричне), водогони, удосконалений міський транспорт. До речі, першу

трамвайну лінію в Україні і в усій Російській імперії було збудовано в Києві у 1892 р. ила 1,5 км. Водночас із трамваями

з’явилися автомобілі, що значно прискорило ритм міського життя.

Модернізаційні зрушення супроводжувало і формування у суспільстві нової системи моральних, насамперед національних, цінностей та орієнтирів. Серед цих цінностей важливе місце посідала приватна власність і право володіння нею. Багатство у громадській думці того часу асоціювалося з таким моральним поняттям, як відповідальність.

Так з’явилася нова економічна еліта українського суспільства: родини Харитоненків, Яхненків, Терещенків, Симиренків — характерними рисами якої були висока господарська культура, відкритість до нового (у техніці, науці, духовній сфері), активна громадянська позиція. Особливість цієї еліти полягала в тому, що всі ці підприємці вийшли з народу та зберігали зв’язок з його культурою і традиціями, водночас приймаючи нові європейські здобутки. А благодійництво серед частини представників українського ділового світу розглядали як особливу місію. Відтак доброчинна діяльність ставала родинною традицією й передавалася з покоління в покоління.

Які риси модернізаційної еліти ілюструє приклад, наведений дослідником Валентином Солодовником?

«Не менш цікава в цьому відношенні постать Євгена Чикаленка, який не тільки фінансував видання "Громадська думка", "Рада", "Нова громада", а й був теоретиком і практиком сільського господарства, автором "Розмов про сільське господарство для селян", створив фонд на нагороду за написання найкращої історії України, дав кошти на організацію Українських наукових курсів і так званого Академічного дому у Львові. Перефразовуючи вислів самого Євгена Чикаленка, про нього пишуть, що він любив Україну не лише до глибини душі, а й до глибини своєї кишені».

Як і в інших країнах, економічну та соціальну модернізацію в Україні супроводжували національне відродження, розвиток національного руху й зростанням національної свідомості українців.

Як ви розумієте слова американського письменника Елвіна Тоффле-ра «Коли ми осмислимо індустріальну потребу інтеграції, стане очевидним і смисл поняття національної держави»? У чому він вбачає зв'язок між індустріальним суспільством і національним відродженням? Чи можна його слова використати стосовно України?

«Поети прославляли "національний дух", історики відкривали "забутих героїв", композитори створювали національні гімни. Все це сталося тоді, коли

виникла потреба індустріалізації. Коли ми осмислимо індустріальну потребу інтеграції, стане очевидним і смисл поняття національної держави. Нації — це не "духовні утворення", або "ментальні спільноти", або "спадщина пам'яток"... це сплав двох складових: уніфікованої політичної системи та уніфікованої економіки».

2

Потреба українізації системи освіти

Визначте особливості розвитку освіти на українських землях на початку ХХ ст.? Які проблеми освіти залишалися нерозв'язаними?

За шкільною реформою 1864 р. початкові школи (офіційно їх називали народними училищами) було проголошено позастановими і визначено чіткий перелік предметів: Закон Божий, читання книг цивільного та церковного змісту, письмо, арифметика, церковний спів. Проте навіть у такому вигляді початкова освіта дуже відставала від потреб духовного й економічного розвитку українського суспільства. Наприклад, писемним було лише близько чверті населення.

Середню освіту, як і раніше, давали класичні та реальні гімназії — повні (семикласні) та прогімназії — неповні (чотирикласні). Класичні давали гуманітарну підготовку, а програма реальних гімназій передбачала вивчення здебільшого природничих наук. Усього наприкінці XIX ст. на Наддніпрянщині було 129 гімназій і 19 реальних училищ.

На початку ХХ ст. потреби модернізації економіки й суспільства зумовили певне зростання кількості навчальних закладів. Зокрема, на Наддніпрянщині протягом 1900-1911 рр. кількість початкових шкіл

збільшилася майже в половину, зросла й кількість гімназій, технічних і комерційних училищ, де навчалися майбутні кадри для промисловості й торгівлі. Вищу освіту здобували в університетах та інститутах. Утім рівень розвитку системи освіти залишався незадовільним.

Навчання вели виключно російською мовою. Українські школярі сприймали нерідну мову важко, що негативно позначалося на їхній успішності.

У чому, на думку письменника, публіциста та педагога Бориса Г рінченка полягала проблема шкіл в Україні?

«„.трагедія раз у раз ставала переді мною, як я, живучи по селах, підходив із книгою до нашого сільського народу. Він же не вміє читати. Двічі не вміє. Раз через те, що йому нічого не говорять літери. Вдруге через те, що до недавнього часу книга його рідною мовою була заборонена, і навіть тому, хто вмів розбирати літери, книга зоставалась німою, бо була чужомовна.

І всі ті скарби розуму й таланту, всі ті священні для нас імена великих розумів і майстрів — усе це було нічим для темного вкраїнського народу — навіть ім'я його великого поета, творця і мученика за щастя народне».

Тож нагальною потребою населення України стала власна національна школа з професійними вчителями. Величезних зусиль для створення такої школи доклала відома у той час громадська діячка Софія Русова.

cutt.ly/LTLOpiA

Які факти історичного життєпису Софії Русової справили на вас найбільше враження?

Активні громадяни намагалися покращити ситуацію в народній освіті: сприяли роботі земських, приватних та недільних шкіл. Одна з таких шкіл була збудована коштом громадської діячки, педагогині Христини Ал-чевської в с. Олексіївка Катеринославської губернії, де вчителював Борис Грінченко. Як згадувала його дружина, школярі в цій школі «знали, що вони українці, знали історію і географію України, знали про всіх видатних письменників і про їх писання, знали про тяжке безправне становище України. І свої знання уміли висловити українською мовою».

Які факти життєпису Христини Алчевської справили на вас найбільше враження?

cutt.ly/UTLOvlD

Освітнє питання було дещо ліпшим на західноукраїнських землях. Так, у 1869 р. Австро-Угорська імперія проголосила загальне обов’язкове початкове навчання для дітей віком від 6 до 14 років. Проте значна частина учнів через матеріальні нестат-ки, брак шкільних приміщень, відсутність кваліфікованих учителів не мала змоги регулярно відвідувати школу. Австро-угорська влада не забороняла навчання рідною мовою, проте в більшості шкіл Східної Галичини його вели польською, на Північній Буковині — німецькою, на Закарпатті — угорською.

Гірша ситуація склалася на Буковині. У 1900 р. тут працювало лише шість середніх шкіл і жодної з українською мовою навчання. У 1913 р. з тринадцяти гімназій тільки дві були українські й дві з німецькою та українською мовами навчання. На Закарпатті мовне питання взагалі не вирішували. Усі чотири середні навчальні заклади проводили заняття виключно угорською мовою. На західноукраїнських землях діяло чотири заклади вищої освіти, три із яких з польською мовою навчання й одна — з німецькою.

3

Церковне життя

Які фактори впливали на ставлення суспільства до церкви?

Протягом другої половини XIX ст. релігійне життя Наддніпрянської України визначала Російська православна церква. Однак патріотично налаштовані вихованці Київської духовної академії та духовних семінарій вивчали українську історію та літературу, намагалися читати проповіді українською мовою, будувати церкви в українському стилі. І світська, і церковна влада жорстко протидіяли таким спробам.

Насадження православ’я та утиски вірян зумовили зростання популярності протестантських віровчень і сект. Найбільше поширився баптизм, який сповідували німецькі колоністи Катеринославської

та Херсонської губерній. Церква і поліція переслідували баптистські общини до 1905 p., але малоефективно.

Греко-католицька церква Галичини теж зазнавала тиску з боку польської влади краю, проте вона була захищена законом про рівність усіх церков. Поліпшилося становище Української православної церкви Буковини, і у 1873 р. було створено Буковинську митрополію. У найважчому становищі перебували українські віряни Закарпаття, оскільки у 1871 р. Греко-католицькій церкві тут було відмовлено в автономії. Угорська влада переслідувала будь-які національні прояви релігійного життя українців.

Прочитайте висловлювання митрополита Андрея Шептицького. Чи погоджуєтеся ви з його думкою? Чи можна вважати слова митрополита актуальними і сьогодні?

«Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тої ненависти... Як довго у національних справах більше пам'ятати будуть українці на власне індивідуальне добро, так довго загальна справа не буде могти успішно розвиватися. Бо тої загальної справи просто не буде, бо не буде її в свідомості і в совісті людей».

Значно вплинув на церковне життя і на розвиток національного життя в Західній Україні митрополит Андрей Шептицький.

Він походив зі старовинного українського шляхетського роду Шеп-тицьких, який дав Україні трьох митрополитів Української греко-ка-толицької церкви, низку єпископів, ігуменів, священників. Майбутній

глава Української греко-католицької церкви здобув ґрунтовну освіту, а в 1888 р. став доктором права, а згодом доктором з богослов’я та філософії. Він відвідував Наддніпрянську Україну та був особисто знайомим із діячами українського визвольного руху. У 1892 р. став ієромонахом, ігуменом Свято-Онуфрі-ївського монастиря у Львові, у 1899 р. — Ста-ніславським єпископом і нарешті у 1900 р. — львівським митрополитом.

Від самого початку Андрей Шептицький енергійно розбудовував церкву як суспільний інститут, піклувався про народну освіту, охорону здоров’я і пропагував здоровий

спосіб життя. Він також підтримував розвиток української науки і культури, зокрема став фундатором Українського національного музею у Львові і передав до нього особисту мистецьку колекцію, виступив ініціатором багатьох благодійницьких справ, підтримував талановитих митців. Водночас боровся за права українців в Австро-Угорській імперії, за відкриття українського університету у Львові та українських гімназій.

Андрей Шептицький був також активним учасником політичного життя Західної України. При цьому він використовував свій депутатський мандат члена Галицького крайового сейму і вищої палати Австрійського парламенту, заступника маршалка Галицького крайового сейму в 1903-1913 pp. Шептицький навіть очолив делегацію до імператора Франца Йосифа II, яка вимагала поліпшення становища українців в імперії.

Церква за його керівництва поширювала освіту, вела активну боротьбу за українську мову й культуру, традиційний (спільний з православними) обряд.

4

Емансипація жінки

Чому виник і проявився феміністський рух на українських землях?

Процеси модернізації вплинули також на долю жінок. Відтепер вони частіше з’являлися в соціально-економічному та громадсько-політичному житті. Постійно зростала кількість жінок, які працювали поза домашнім господарством — у крамницях, на фабриках тощо. Задля підвищення життєвого рівня своїх родин вони, зазвичай не маючи кваліфікації, працювали на підсобних роботах. Причому їхня заробітна платня становила половину, у кращому разі дві третини від заробітку чоловіків. Дискримінація за статтю викликала незадоволення серед робітниць, тому вони посилювали свою громадську активність.

Відтак на початку ХХ ст. набирав сили рух емансипації (або фемінізму). Учасниці цього руху виступали за рівні права з чоловіками в політичній, суспільній і професійній сферах.

Емансипація (від лат. emancipatio) — звільнення від якої-небудь залежності, скасування якихось обмежень, зрівняння у правах.

Фемінізм — прагнення до рівності жінок із чоловіками; у вузькому сенсі — жіночий рух.

Сприяла виникненню жіночого руху також діяльність прогресивної інтелігенції щодо поширення ідей рiвноправноcтi та підтримки iнiцiативних жінок у ■їxній боротьбі за cвo'ї права. Так, першими організаторками жіночого руху на Наддніпрянщині була громадська діячка Олена Доброграєва, у Галичині — письменниця Наталія Ко-бринська. У цьому напрямі працювали громадські організації, серед яких Спілка рівноправності жінок та Жіноча громада.

Жінки також виборювали рівне з чоловіками право на освіту. Наприкінці ХІХ ст. на українських землях грамотних жінок у віці 9-49 років було лише 14 %, тоді як чоловіків майже половина. Але завдяки жіночому руху ситуація змінилася. І вже у 1910 р. 60 % учнівського складу в київських та приміських школах становили дівчата. Та цього було замало, і жіноцтво боролося за право навчатися в університетах та інститутах.

Жіночий рух утверджувався й на західноукраїнських землях. Так, у 1890 р. у Львові місцеві жінки провели акцію зі збору підписів під петицією до уряду з вимогою права для них на вищу освіту. Того ж року галичанки зібралися на крайове віче, щоб відстояти рівні з чоловіками виборчі права. У 1893 р. у столиці Галичини почав діяти Клуб русинок, що опікувався просвітництвом краю. Активісткою клубу була Ольга Франко, дружина Івана Франка.

5

Видатні вчені

Які досягнення українських учених свідчили про розвиток науки й техніки? Які галузі науки розвивалися найпродуктивніше?

Потреби суспільства, що модернізувалося, значно прискорили розвиток науки й техніки. Незважаючи на реакційну політику царського самодержавства, наукова думка в Україні досягла в той час значних успіхів і зробила вагомий внесок у розвиток світової науки. Найважливішу роль відігравали університети — Харківський, Київський і Новоросійський. Велике значення мали також наукові товариства дослідників природи, математичні, фізико-математичні, технічні, історичні, історико-філологічні тощо.

Іван Пулюй — доктор філософії й фізики, професор, громадський діяч. Один із першовідкривачів радіоактивного випромінювання. У 1877-1884 рр. викладав механічну теорію тепла та кінетичну теорію газів у Віденському університеті, працював професором у Празькому політехнічному інституті, де його обирали деканом та ректором. Один із засновників чеської електротехнічної школи, збудував кілька електростанцій у Празі. Володів багатьма мовами. Переклав підручники з геометрії та фізики для українських гімназій. Разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким переклав українською мовою Біблію, працював над словником української технічної термінології.

Ілля Мечников — український науковець, один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології. Розробив теорії походження багатоклітинних організмів та теорію імунітету. Працював в Одеському та Петербурзькому університетах. Завідував організованою ним (разом із Миколою Гамалієм) першою в Російській імперії Одеською бактеріологічною станцією (нині — Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології). Через українофільські погляди змушений був емігрувати до Франції, де очолив лабораторію в Інституті Пастера в Парижі, а згодом став заступником директора інституту. Значні здобутки було здійснено в медичній науці.

У 1908 р. Мечников став лауреатом Нобелівської премії за досягнення в імунології (вчення про захисні властивості живого організму від інфекційних захворювань).

Домашнє завдання

Які зміни відбувалися в освіті у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.?

Назвіть основних діячів української науки того часу та їхні здобутки.

Охарактеризуйте причини та наслідки емансипації жінок.

Об’єднайтеся в пари. Зробіть презентацію про Андрея Шептиць-кого як про видатного церковного діяча, мецената і просвітника.

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Пометун, Дудар 2022