ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ,

ВИ ЗМОЖЕТЕ:

дізнатися про взаємозв'язок між людиною та навколишнім середовищем, яке існувало в цей час на українських землях; з'ясувати сутність змін, які відбувалися в цей ча> у менталітеті представників українсько' спільноти; характеризувати основні види господарської діяльності українців та українок; визначити риси, притаманні поселенням, житлу, одягу й харчуванню українського населення; встановити особливості шлюбно-сімейних відносин і становище жінки в українській спільноті.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що таке повсякденне життя? 2. Як явища розглядалися під час аналізу повсякденного життя української та європейської спільнот у попередні роки навчання? 3. Укажіть риси, притаманні українському менталітету в XVI—XVIII ст. 4. Як господарювало українське селянство в попередніх століттях? 5. Назвіть особливості повсякденного життя українців і українок у XVI—XVIII ст. 6. Яким було становище жінки в цей період?

Як умови навколишнього середовища впливали на заняття населення українських земель?

1 ЛЮДИНА ТА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ.

Розвиток будь-якої людської спільноти разом з іншими чинниками залежить від географічного положення та природних умов території, на якій вона існує.

Українські землі розташовані в південно-східній частині Європи. Їх рівнинний ландшафт і сприятливі кліматичні умови впливали не лише на розвиток землеробства й тваринництва як основних видів господарювання, ай на формування характеру самих людей — терплячих, звиклих до тривалої наполегливої праці. Майже дві третини українських земель становили родючі чорноземи, які були головним багатством їхнього населення й одночасно причиною зазіхання на них сусідів.

Господарювання впливало також на суспільне життя населення. Родючі ґрунти дозволяли українському селянству успішно вести одноосібні господарства, на відміну від їхніх сусідів білорусів і росіян, де бідніші ґрунти й суворіший клімат змушували їх об’єднувати свої зусилля для спільної праці.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. більшість працюючого населення українських етнічних територій у складі Російської й Австрійської імперій становило селянство, яке здавна працювало біля землі, жило в невеликих мальовничих селах і не бажало змінювати їх на міські оселі. Індустріальна революція спричинила певні зміни у складі населення українських земель, однак наприкінці XIX ст. селянство в його складі переважало.

Менталітет — спільне світосприйняття, світобачення, самоусвідомлення, спосіб мислення, поведінки й національного характеру, притаманні певному народу.

Ментальність — характеристика менталітету окремої людини або групи осіб, які є представниками певного народу.

2 МЕНТАЛІТЕТ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. Протягом тривалого часу під впливом різноманітних природних та історичних чинників формувався менталітет українського народу. Історик Михайло Грушевський стверджував, що українці й українки мають переважно західний тип менталітету, хоча й не відкидав проявів у ньому східних впливів.

Українці здавна займалися землеробством, з особливою шаною ставилися до матері-землі, що була їхньою годувальницею. Притаманні українському менталітету пошана до матері й турбота про рідну землю об’єднувалися в одне ціле й ототожнювалися з любов’ю до Батьківщини.

Розташування на українських землях «Великого кордону» між християнським і мусульманським світами сформувало в населення двох основних типів реакції на ці умови. Загроза поневолення штовхала найрішучіших присвячувати життя захисту рідної землі. Саме з них сформувалося українське козацтво. Іншим типом українців ставали ті, хто намагався при-

звичаїтися до складних умов життя. Вони вчилися жити під різною владою, пристосовуючись до неї та приховуючи свої думки й почуття.

Особливістю менталітету українців була їх неагресивність. Вони не зазіхали на землі сусідів, а прагнули лише спокійно жити на своїх. Українська спокійна вдача формувала такі риси народного характеру, як терпимість до людей, приязне ставлення до ближнього, сусіда й чужого.

Після включення українських земель до складу Російської імперії серед нащадків козацької старшини набула поширення так звана малоросійська ментальність. Зрівнявшись у правах із російським дворянством, вони прагнули зробити кар’єру в імперії та часто намагалися забути своє козацьке походження. До закликів відстоювати права української спільноти владою імперії малоросійські дворяни найчастіше ставилися негативно, не бажаючи втратити свої привілеї. Однак варто зазначити, що серед них були й ті, хто стояв біля витоків українського національного відродження на Лівобережжі.

На українських землях під владою австрійських Габсбургів набуло поширення так зване рутенство. Західні українці в переважній більшості були вдячні австрійській владі за зміни, які вона здійснювала на їхніх землях. Тому вони підтримували віденський уряд, позитивно сприймали все, що надавала влада, й упродовж тривалого часу не висували великих вимог до неї. Рутенство, з одного боку, гальмувало розвиток національної свідомості західних українців і допомагало австрійцям зміцнювати свою владу в краї, з іншого — було історично обумовлене існуючою ситуацією, оскільки, задовольняючи деякі потреби місцевої української спільноти, австрійці намагалися послабити вплив польської влади на Галичині, угорської — у Закарпатті й румунської — у Північній Буковині.

Чим ментальність відрізняється від менталітету? Які нові явища з'явилися в українській ментальності в цей період?

Рутенство — сукупність настроїв і поведінки, пов'язаних із прихильним ставленням до австрійських Габсбургів (підвладного їхм українського населення), що існували в період перебування українських земель у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії.

Визначте зміни, які в цей час відбувалися в основних видах господарської діяльності українського селянства.

З ТРАДИЦІЙНІ ВИДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА наприкінці XVIII — у першій половині

XIX ст. Тогочасне українське суспільство за сферою зайнятості більшості працюючого населення зберігало аграрний характер. Українське селянство, крім основного виробника, необхідного для життєдіяльності інших суспільних верств, відігравало роль носія й охоронця національних звичаїв і традицій. Це обумовлює важливість розуміння стану традиційних видів його господарської діяльності в цей час. Українське селянство здавна займалося землеробством, тваринництвом, городництвом, садівництвом, бджільництвом, мисливством і рибальством.

У землеробстві зберігалася трипільна система. Для обробітку землі до 80-х рр. XIX ст. використовували важкий плуг, який тоді називали малоросійським, або степовим. На початку 40-х рр. XIX ст. поряд із ним стали застосовувати легкий плуг. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо. Збирали врожай вручну за допомогою коси й серпа.

У більшості господарств залежно від достатку тримали волів, коней, корів, овець, свиней, кіз, різну птицю. Особлива

увага приділялася розведенню волів, які були основною тягловою силою.

Городництво вважалося переважно жіночою справою. Город української господині не можна було уявити без соняшників (спершу їх використовували як декоративну рослину) і кукурудзи, завезених з Америки. У першій половині XIX ст. на Півдні з’явилися томати, баклажани й перець. Славилися також херсонські кавуни, які вирощували на Півдні із XVI ст. У 1764 р. на землях українського селянства з’явилася картопля, яка з часом стала для нього «другим хлібом». Поряд із новими культурами не забувалися й звичні буряки, капуста, гарбузи, морква, цибуля, часник, огірки тощо.

Невід’ємною складовою українського пейзажу були сади. Вони оточували селянські хати, закладалися при монастирях і приватних маєтках. Скрізь вирощували яблука, груші, вишні, сливи, на Півдні — черешні, горіхи, абрикоси, персики, у Причорномор’ї та Закарпатті — виноград.

Бджільництво завжди відігравало значну роль у господарстві представників українського населення. Справжню революцію в цій галузі здійснив український вчений П. Прокопо-вич, який у 1814 р. винайшов рамочний вулик. Проте використовувати його розпочали в Німеччині, а на українських землях — лише через кілька десятиліть.

Протягом XIX ст. чільне місце в харчовому раціоні населення українських земель, як і раніше, посідала риба. Після приєднання Російською імперією Причорномор’я тут стали виникати приватні риболовецькі артілі, що ловили осетрів, судаків, лящів, тарань тощо. Звідти чумацькі валки везли солону і в’ялену рибу до інших українських регіонів. Оселедці й тарань були неодмінним товаром на українських ярмарках і базарах.

Які нові явища у вигляді поселень і житла на українських землях з'явилися в цей період?

4 ПОСЕЛЕННЯ ТА ЖИТЛО. Міста, містечка, великі й малі села створювали те неповторне тло, на якому розгорталися події «українського XIX ст.». Оскільки більшість українського населення становило селянство, то міста й містечка були переважно місцевими адміністративними й торговельними центрами для найближчих околиць. Під імперською владою вигляд

багатьох із них зазнав змін. У кожному місті з’явився місцевий управлінський центр із площею, поряд із якою розміщувалися адміністративні установи. Їхній вигляд відрізнявся від будівель, зведених в українському стилі. Центральні вулиці й площі деяких міст вимощувалися бруківкою та освітлювалися гасовими ліхтарями. Однак більшість вулиць залишалася незабрукованою та майже непрохідною в дощову пору року.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

З опису побуту українського селянства, зробленого французьким лікарем Домініком П. де ла Флізом у 20-х рр. XIX ст.

...Селянські житла (на Київщині) скрізь збудовані з дерева, вони, як правило, теплі взимку. Їх зовнішнє й внутрішнє планування всюди майже однакове. Майже всі хати вкриті соломою. Загалом у селах будинки невеликі, у них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з другого боку від сіней роблять комору без вікон.

У кімнаті завжди є піч. Хати заможніших селян часом просторіші, кімнати не такі тісні, у них більше порядку і чистоти, досить часто вони побілені всередині і ззовні. Внутрішнє впорядкування кожної хати майже скрізь однакове. В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих. прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними узорами. У їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і декілька простих стільців.

Їжа селян майже однакова як улітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами: хліб житній, греча

ний або ячмінний, зрідка пшеничний. Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, щавлем влітку та з іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або в неділю. Узагалі вони споживають багато картоплі, яку вирощують всюди., а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки. Горіхи, бобові, кукурудза, часник, цибуля, свіжі або солоні огірки також належать до їхнього раціону.

Для їжі вони користуються простим мальованим глиняним посудом. Ложки, якими вони користуються, виточені з дерева, відполіровані, вкриті лаком і також складені рядочком у шафі. Виделки їм майже невідомі.

? Робота в парах. Опрацюйте джерело і дайте відповіді на запитання: 1. Якими були риси, притаманні зовнішньому вигляду селянських осель? 2. Що перебувало всередині селянських хат? 3. Чим харчувалося українське селянство? 4. Що використовували при споживанні їжі?

Кожне місто складалося із центру, яким часто був давній замок або фортеця, прилеглих кварталів та околиць. Утім, у XIX ст. на місці давніх напівзруйнованих фортець, потреби

в яких уже не було, поставали нові вулиці й місця для прогулянок. Наприклад, у Львові на місці давнього Високого замку створили парк. Передмістя поступово об’єднувалися з містами, а давні шляхи ставали міськими вулицями. Центрами міського життя були церкви і, звичайно, базари.

Перша половина XIX ст. стала часом появи у великих містах, відповідно до європейської архітектурної моди, кількаповерхових цегляних будинків. Проте в невеликих містах переважали, як і раніше, одноповерхові дерев’яні оселі. Будинки заможних господарів були багатокімнатними, за європейськими традиціями мали парадні зали, вітальні, кімнати для гостей і слуг, кабінет господаря, спальні, кухні, господарські приміщення тощо. Кімнати облаштовувалися меблями, які, відповідно до побажань і можливостей замовника, завозилися з Європи або виготовлялися місцевими майстрами. Окрасою кімнат були дзеркала, килими, годинники, картини тощо. Оселі ж середніх за достатком і незаможних верств за своїм виглядом залишалися майже незмінними від попередніх часів і нагадували селянські садиби, оточені городами й садами.

Перебування під імперською владою вплинуло й на вигляд українського села. Особливо це було помітно на українських землях у складі Російської імперії. За розпорядженнями російської влади села впорядковувалися за єдиним зразком. У центрі мала розташовуватися площа, від якої розходилися вулиці до околиць. На ній селянам оголошувалися розпорядження влади, здійснювалися покарання злочинців тощо. Імперське захоплення чітким плануванням особливо поширилося на Півдні, де нові села забудовувалися лише за затвердженими планами під наглядом місцевої адміністрації. На українських землях, підвладних австрійським Габсбургам, як правило, не регламентувався вигляд сіл.

Перетворення нащадків козацької старшини на малоросійське дворянство та прагнення колишньої правобережної польської шляхти наслідувати тогочасну європейську моду спричинило появу на підвладних Російській імперії українських

землях маєтків із палацами, парками, домовими церквами, родовими усипальнями тощо. Деякі із цих палаців, садиб та їхніх парків збереглися до наших днів.

На українських землях у складі Австрійської імперії з’явилися палацові комплекси австрійської знаті. До наших днів збереглися замок родини австрійських графів Шенборнів в оточенні мальовничого парку й палац угорського барона А. Ковнера в Мукачеві. У Буську Львівської області розташований палац австрійського графа К. Ф. Бадені.

Визначте риси, притаманні одягу, їжі та напоям населення тогочасних українських земель.

5 ОДЯГ, ІЖА, НАПОЇ. Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. для одягу населення українських земель було характерним поєднання народних традицій, яких дотримувалася більшість селянства, і впливів європейської моди, які охоче наслідували міщани й заможні верстви суспільства. Однак значна частина української еліти підвладних Російській імперії українських земель не забувала народних традицій і додавала інколи його окремі елементи до свого одягу. Народне вбрання мало популярність і було своєрідним проявом зростання національної свідомості українських патріотів.

Їжа й напої українців у XIX ст., якь і раніше, були пов’язані переважно з продуктами землеробства та тваринництва й зумовлені особливостями господарства в окремих регіонах і використанням печі для їх готування. Побудова печі обумовлювала переважання в українській кухні варених і тушкованих страв і меншою мірою — смажених і печених. Українські господині готували страви традиційно двічі на день і вживали обов’язково гарячими.

Повсякденними стравами залишалися, як і колись, борщ, пшоняний куліш, різні каші, галушки, вареники, картопля, вівсяний кисіль. Більшість населення м’яса споживали мало. Страви з птиці готували переважно в неділю, а з м’яса — лише на свята. Молочні страви споживали частіше. Варені та смажені яйця теж були частиною святкового столу. У піст часто готували рибну юшку, а на свята пекли пироги з рибою.

Представники заможних верств населення, за імперською модою, часто захоплювалися західноєвропейською кухнею, страви якої їм готували кухарі, виписані з Парижа, Відня тощо. Серед напоїв у них були популярні французькі та італійські вина. У пересічного населення були популярні напої домашнього приготування. Найпоширенішими тут були узвари зі свіжих та сушених фруктів і хлібний, грушевий, буряковий, яблучний та березовий квас. Хмільний мед і пиво в цей період лишалися на святковому столі, проте наприкінці століття їх готували вже рідко. Утім, пияцтва майже не існувало, оскільки воно засуджувалося суспільством. Серед заможних верств були поширені чай та кава. Селянство й незаможні верстви часто заварювали й пили настої цілющих рослин, а то й просто з вишневих та малинових гілок.

Якими були особливості шлюбно-сімейних відносин і становище жінки в цей період?

6 ШЛЮБ І СІМ'Я. СТАНОВИЩЕ ЖІНКИ. У цей період сім’я зберігала важливе значення для українців. Вона разом із сільськими й міськими громадами, православною та греко-ка-толицькою церквами допомагала їм зберегти свою національно-культурну самобутність. Сімейні відносини, як і раніше, регулювало давнє звичаєве право — неписані народні традиційні норми, із якими в багатьох випадках змушені були рахуватися церква й державні установи. Зокрема, традиціями звичаєвого права освячувалася підлеглість жінки чоловікові, але заперечувалися зловживання, передбачалося право жінки на майно сім’ї тощо.

Закріпленої законами рівності у правах із чоловіками в цей період українські жінки на землях у складі Російської та Австрійської імперії не мали. Основною причиною такого стану були міцні патріархальні традиції, низький рівень життя і як наслідок економічна залежність жінки від чоловіка.Зацікавленість до них виявили окремі особи із заможних сімей найчастіше під впливом відвідин європейських країн. Проблема освіти й інші соціальні проблеми в Україні накладалися на національні, тому жіночий рух був завжди пов’язаний з національно-визвольним. Деякі із цих питань входили до порядку денного національно-визвольних рухів (щодо освіти та праці жінок).

Різноманітні джерела свідчать, що навіть в умовах існування традиційної української патріархальної сім’ї, тобто верховенства батька й чоловіка, жінка зберігала повагу й гідність Сім’я виховувала дітей, прищеплювала їм трудові навички, здатність захищати себе й рідну землю. Звичаєво-правовими настановами утверджувалися чистота й цілісність сім’ї, любов і шанобливе ставлення до батьків, піклування про дітей, засуджувалася подружня невірність і будь-які інші порушення традиційних моральних засад сімейного життя.

У цей період в українській спільноті поширилося два типи сімей: малі та великі. У документах XIX ст. міститься чимало відомостей про спільне проживання та господарювання кількох представників поколінь в одній сім’ї. Існували сім’ї, що складалися з 30 й більше осіб. Наявність великих сімей зумовлювалася не лише традицією, а й економічними причинами: спільними зусиллями було легше вести господарство, сплачувати податки тощо. Внутрішні конфлікти часто призводили до розпаду сім’ї, виділення з неї окремих малих сімей. Основними причинами таких процесів ставали розвиток товарно-грошових відносин у тогочасних містах і селах та поглиблення соціальної нерівності. Найдовше великі сім’ї зберігалися в Прикарпатті, Закарпатті та Поліссі.

Середній склад сім’ї на українських землях у цей період становив п’ятеро-семеро осіб. У XIX ст. найпоширенішою в Україні була повна мала сім’я (подружжя та неодружені діти). Бездітне подружжя часто всиновлювало дитину із сім’ї родичів, де було багато дітей.

Мала сім'я — сім'я з однієї шлюбної пари (або одного з батьків) із неодруженими дітьми (або без дітей).

Велика сім'я — сім'я, що складалася з кількох шлюбних пар різних поколінь, які жили разом і вели спільне господарство.

Однією з найголовніших подій у житті тогочасних українців і українок було одруження. У XIX ст. майже на всій території України шлюбним віком вважалося досягнення 16 років для

дівчини й 18 — для хлопця. Шлюб як акт створення нової сім’ї супроводжувався церковним вінчанням і відповідними записами в документах світської влади. Завершальним етапом укладання шлюбу ставало весілля, обряд якого сягав дохристиянської давнини. Весілля могло відбуватися через кілька тижнів або місяців після вінчання. Вважалося, що одружені мали право починати спільне життя та ставали законним подружжям лише після весілля. Проте церква розцінювала це як приниження християнського обряду. Так, із 1843 р. за рішенням Синоду Російської православної церкви одружених зобов’язували жити разом після вінчання.

НА ПІДСТАВІ ФАКТІВ, РОЗГЛЯНУТИХ У ПАРАГРАФІ, СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

■ вплив навколишнього середовища на життєдіяльність населення тогочасної України;

■ зміни в менталітеті українського населення в розглянутий період;

■ господарську діяльність тогочасного українського селянства;

■ поселення та житло українського населення кінця XVIII — першої половини XIX ст.;

■ одяг, їжу та напої української спільноти в цей період;

■ шлюбно-сімейні відносини й становище українського жіноцтва.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Історична абетка». Правила гри. Ведучий/ве-

дуча шляхом випадкового вибору визначає букву алфавіту. Окремі учені та учениці, пари або малі групи мають скласти перелік термінів, словосполучень, визначень явищ, які починаються на цю букву й пов'язані зі змістом розглянутого матеріалу. Час для роздумів встановлюється перед початком гри. Наведені визначення не мають повторюватися. Перемагають ті, чий перелік буде найдовшим.

2. Відвідавши українські землі у складі Російської імперії в XIX ст., мандрівник К. Мальт-Брюн зазначав, що «українці — це нащадки Русі. Селяни на Україні ощадніші, ніж московські; вони не пустошать у хижацький спосіб своїх лісів. Будинки українських селян гарні та міцні, ніхто з них не носить лаптів, як у Московії. Вони кремезніше збудовані та більш освічені, ніж селяни, наприклад, Литви». Яку інформацію про взаємозв'язок українського середовища із навколишнім середовищем можна отримати за джерелом? 3. Порівняйте малоросійську ментальність та рутенство. 4. Французький мандрівник Шарль-Луї Лесюр зазначав, що «українці більш великодушні, більш відверті, більш ввічливі, більш гостинні, мають більший торговельний хист, ніж росіяни. Вони — українці — являють живий доказ перемоги свободи над людьми, що народилися в неволі». На які риси української ментальності звертає увагу автор? Поясніть, як ви розумієте його твердження. 5. Французький письменник Оноре де Бальзак, який певний час жив на українських землях, у 1848 р. писав: «Не можна уявити собі просторів та врожаю на цих землях, яких ніколи не гноять і на яких щороку сіють жито... Країна ця дивна з того погляду, що поряд із надзвичайним блиском бракує в ній найменшого комфорту. .Маємо тут [у селі Верхівня на Житомирщині, де перебував О. Бальзак — Лет.] людину, що виробляє із заліза чудові речі. Коли б ти мені надіслав малюнок кели-

ха, який би вигадливий не був, він зуміє зробити його із заліза або срібла». Яку інформацію про особливості господарської діяльності українців у зазначений період можна отримати із джерела? 6. Німецький мандрівник Георг-Йоган Коль, описуючи житло українських селян у XIX ст., зазначав: «Хати, оповиті зеленню й буйним зіллям, розкинулися на узбіччях балок і поховалися в ярах. Високо поза селом, де продувають вітри, стоїть 50 і 100 вітряків. І так перед мандрівником, що їде високим голим і густим степом, несподівано розкривається дуже мальовничий та небуденний образ, коли з яру виринає українське село. [Українці] живуть у чисто утримуваних хатах, що до тебе всміхаються. Вони не вдовольняються тим, що кожного тижня їх миють, як це роблять голландці, але що два тижні їх білять, тому їхні хати виглядають білими, неначе сві-жовибілене полотно.». На які особливості житла українських селян звертає увагу автор?

7. Визначте спільне й відмінне в харчовому раціоні українського населення в розглянутий період і тепер. 8. Порівняйте шлюбно-сімейні традиції в розглянутий період на українських землях і в країнах Центральної та Західної Європи. Зробіть висновок про спільне й відмінне. 9. Складіть таблицю «Повсякденне життя на українських землях і в країнах Центральної та Західної Європи наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.».

Сфера повсякденного життя	Українські землі	Країни Центральної та Західної Європи

10. Складіть таблицю «Повсякденне життя населення українських земель у XVI—XVIII та наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.».

Сфера повсякденного життя	Особливості прояву
	XVI— XVIII ст.	кінець XVIII — перша половина XIX ст.

11. Робота в парах. Складіть меню повсякденного й святкового обіду представників різних верств українського суспільства кінця XVIII — першої половини XIX ст.

 

 

Це матеріал з підручника "Історія України" (з поглибленним вивченням історії) за 9 клас Гісем, Мартинюк 2022