ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ,

ВИ ЗМОЖЕТЕ:

з'ясувати зміст українського питання та його місце в європейських міжнародних відносинах цієї доби; дізнатися про Східну (Кримську) війну та її наслідки для українських земель.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Як Російська імперія використовувала ресурси українських земель для реалізації своїх зовнішньополітичних цілей у першій половині XIX ст.? 2. Якою була політика російської влади щодо кримсько-татарського населення та її наслідки в першій половині XIX ст.?

Яке місце посідало українське питання в тогочасній європейській міжнародній політиці?

1 УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ ТА ЄВРОПЕЙСЬКА МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА другої половини XIX ст.

Тогочасні європейські держави почали звертати увагу на український національний рух, що розгорнувся наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст., як на чинник, який вони можуть використати у своїй майбутній зовнішній політиці.

У другій половині XIX ст. активна зовнішня політика Російської імперії непокоїла чимало країни Європи, зокрема Пруссію, яка була стурбована прагненням Росії вирішити долю європейських володінь Османської імперії на свою користь. Тогочасні прусські політики розробляли ідею союзу Пруссії, Великої Британії та Франції з метою протидіяти спробам Росії посилити свої позиції шляхом чергової війни проти Османської імперії.

У 1853 р. Росія розпочала Східну (Кримську) війну, і деякі прусські політики стали відверто висловлюватися, що для Пруссії буде корисною «тільки така політика, яка приведе до розчленування та ослаблення Росії». Вони планували відібрати в Російської імперії Фінляндію, землі Прибалтики, Польщу, Південну Україну та Бессарабію. Ці заяви розглядалися діячами українського національного руху як потенційна можливість змінити становище українських земель.

Однак плани прусських політиків залишилися нереалізованими. Незважаючи на те, що Східна (Кримська) війна завершилася поразкою Російської імперії, держави-переможни-ці не бажали розпочинати проти неї нову війну й намагалися лише обмежити її експансію, а мирних шляхів для здійснення планів розділу імперії не існувало.

Українське питання повернулося до міжнародної політики в часи, коли канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк став домагатися для своєї країни гідного місця в європейській політиці. Крім того, Німеччина бажала закріпити свій вплив в Османській імперії, що одразу призвело до зіткнення її претензій із російськими інтересами.

Балканська криза 1875 р. спричинила російсько-турецьку війну 1877—1878 рр., яка стала досить успішною для Російської імперії. О. фон Бісмарк побачив у цих подіях небезпеку для інтересів Німеччини. У 1879 р. Австро-Угорщина та Німеччина уклали союз проти Росії. Водночас у німецькій пресі з’явилася стаття, де висувався план відторгнення від Російської імперії частини її володінь. Зокрема, зверталася увага на українські землі, де передбачалося утворити незалежну державу — Київське королівство, на чолі якого мав стати представник династії Габсбургів.

Українське питання — термін, яким позначають проблему звільнення українських земель з-під залежності від країн, що контролювали її територію.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Зі статті німецького філософа Едуарда фон Гартмана в німецькому журналі «Гегенварт»

Немає ані географічних, ані етнографічних підстав для об'єднання двох світів — російського та українсько-білоруського в єдиний державний організм. Росіяни заселяють межиріччя Волги і Дону, тому для Росії є життєво важливим питання володіти цими річками на цілому їх бігу, але для Росії зовсім не є необхідним володіти Придніпров'ям — територією розселення українського та білоруського народів. Російська національна держава як за своїм національним характером, так і за географічними умовами повернута на південний схід, а не на захід... Обидві частини можуть обійтися одна без другої як за географічним, так і за торговельно-політичним розташуванням. Варто було б також створити Київське королівство в межиріччі Дніпра й Пруту. Така Наддніпрянська держава з 18-мільйонним населенням мала б усі необхідні передумови для самостійного політичного існування. Нова держава мала також отримати від Австрії гарантії недоторканності та увійти з нею до оборонного союзу. Відокремлення від Росії територій із 34 мільйонами населення остаточно покладе край її експансії на Захід...

? Робота в парах. Опрацюйте джерела й дайте відповіді на запитання: 1. Які аргументи на доцільність створення самостійного Київського королівства висуває автор? 2. Яку користь для себе Німеччина розраховувала мати внаслідок створення Київського королівства?

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із петиції К. Делямара в українській справі, внесеної на розгляд французького сенату

У Європі існує народ, забутий істориками, — народ Русинів, із якого 12,5 млн живе під владою російського імператора, а 2,5 млн осіб — у складі Австро-Угорської монархії. Цей народ за своєю кількістю дорівнює іспанцям, утричі більший за чехів і рівний за кількістю всім підданим корони Св. Стефана (населення Угорщини — Авт.). Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Московії. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської та польської, має виразну індивідуальність, за збереження якої бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра I цей народ, який ми сьогодні називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю, або Рутенією, а той народ, який ми нині називаємо руським, називали тоді московита-ми, а їхню землю — Московією...

? Робота в парах. Опрацюйте джерело і дайте відповіді на запитання: 1. На чому наголошує автор звернення? 2. Про що свідчила поява таких публікацій у тогочасній Європі?

Цей план також схвально сприйняли політики Австро-Угорщини. Одночасно із цим він демонстрував, що завдяки українському національному руху європейської політики стали досить непогано орієнтуватися в українській проблематиці. Так, у 1869 р. французький політик, близький приятель імператора Наполеона III, сенатор К. Делямар вніс до французького сенату петицію щодо прав українського населення.

Українське питання поступово перетворювалося з проблеми внутрішнього життя Австро-Угорської та Російської імперій на складову європейської політики. Німецький план створення Київського королівства унаочнив початок визнання окремими європейськими політиками права українського населення створити власну державність.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Європі склалися два політичні блоки держав: Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антанта (Велика Британія, Франція, Росія). Країни Троїстого союзу позитивно ставилися до українського національного руху, оскільки вбачали в ньому чинник ослаблення свого противника. Через це для українських діячів, які боролися за визволення своєї Батьківщини з-під влади Російської імперії, орієнтація на союз із її противниками була історично обумовленою. Тому на території країн — членів Троїстого союзу українські діячі мали змогу діяти до-

сить активно, не зустрічаючи значних перешкод із боку урядових структур.

Визначте причини, привід до початку й результати Східної (Кримської) війни.

2 ЧЕРГОВА СПРОБА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ РОЗВ'ЯЗАТИ ТУРЕЦЬКЕ ПИТАННЯ. СХІДНА (КРИМСЬКА) ВІЙНА 1853—1856 рр.

Після участі Російської імперії в придушенні угорської «Весни народів» її авторитет в Європі посилився. Спираючись на це, вона все більш наполегливо намагалася розв’язати на свою користь питання перерозподілу європейських володінь Османської імперії. Проте ці плани викликали негативну реакцію та сприяли згуртуванню європейських країн.

У роки Східної (Кримської) війни 1853—1856 рр. Росія воювала проти Османської імперії та її союзників — Великої Британії, Франції та Сардинського королівства. Завдяки війні Росія намагалася розширити свої володіння, зміцнити вплив на Близькому Сході та Балканському півострові. Вона, зокрема, претендувала на протекторат над Дунайськими князівствами (Молдавією та Валахією), Болгарією та Сербією. Водночас планувалося встановити контроль над протоками, які вели із Чорного до Середземного моря.

Проте Росія не врахувала, що в розвитку провідних держав Європи протягом першої половини XIX ст. відбулися зміни. Процеси становлення індустріального суспільства спричинили тут посилення їхнього економічного потенціалу та бажання захопити нові ринки, джерела сировини та сфери впливу. За таких умов вони сприймали допомогу Росії, але не хотіли погоджуватися з її утвердженням у тих регіонах, на які претендували самі.

Приводом до війни стали суперечки між католицькою та православною церквами навколо права опіки над християнськими святинями в Палестині. Російський імператор висловив незадоволення турецькому султану, коли той передав це право католикам. У червні 1853 р. раптово, без оголошення війни, Росія окупувала залежні від Османської імперії Дунайські князівства. Турецькі війська спершу воювали вкрай невдало й зазнавали поразок від російської армії.

У цих умовах Велика Британія, Франція та Сардинське королівство вирішили надати допомогу Османській імперії. Вимоги до російського імператора вивести війська з території Дунайських князівств висували також Австрія та Пруссія.

Об’єднана англо-французька ескадра розпочала воєнні дії проти Росії в Чорному морі атаками на її узбережжя.

ЦІКАВІ ФАКТИ

На боці Османської імперії діяли військові підрозділи, сформовані із залишків задунайських козаків, очолювані «міріан-пашею»

(кошовим отаманом) Садик-Пашою. Таке ім'я прийняв колишній учасник польського повстання 1830—

1831 рр. з Волині, а потім польський емігрант Міхал Чайковський. Його загони діяли досить успішно, але за наполяганням австрійського уряду їх відвели з фронту. На знак подяки турецький султан надав йому титул: «Око, вухо і правиця престолу», а пізніше найвище турецьке військове звання — беглербея.

Прикордонну смугу від Одеси до гирла Дунаю захищали три полки Дунайського козацького війська. Особливо відзначилися нащадки козаків-задунайців під час оборони міста у квітні 1854 р. Спільно із залогою міста вони вели двобій з англо-французькою ескадрою та брали участь у здобутті англійського пароплава «Тигр». Козацькі човни підійшли до корабля, який наскочив на мілину, і взяли його в полон. «Небувала справа, — писали очевидці, — козаки взяли в полон пароплав!» Гармата з англійського фрегата донині прикрашає

Причорноморський бульвар Одеси, нагадуючи про хоробрість козаків-задунайців.

У червні-липні 1854 р. російські війська змушені були залишити Дунайські князівства, і їхнє місце одразу зайняли австрійські війська. Головний театр воєнних дій перемістився до Південної України. На початку вересня англо-французькі війська заблокували чорноморські порти й висадилися в Криму. Після кількох поразок, завданих російській армії, союзники розпочали облогу головної військово-морської бази імперії міста на Чорному морі — Севастополя.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Український вчений Ростислав Пилявець у статті «Севастополь — місто української слави? Російські історичні міфи та український чинник Східної (Кримської) війни (1853—1856 рр.)» аналізує участь українців у цій війні. Так, він звертає увагу, що до 50 % складу російської армії становили солдати, матроси й офіцери українського походження, причому їхня частка в Чорноморському флоті досягала 70 %. Зі 155 офіцерів російської армії, що загинули при обороні Севастополя, щонайменше 55 — походили з українських земель. Третина гармат російської польової артилерії була виготовлена в Київському арсеналі. Величезним був внесок представників різних верств тогочасного українського суспільства в забезпечення російської армії необхідним та допомогу їй. Зокрема, під час оборони Севастополя вперше у світі були запроваджені загони фронтових сестер милосердя. Чимало жінок працювали сестрами милосердя у щпиталях. Громадою з 13 сестер милосердя з Києва керував основоположник військово-польової хірургії Микола Пирогов.

Підсумком аналізу війни українськими вченими став висновок:

«Україна була безпосередньою учасницею і в певному сенсі жертвою Кримської війни, а Севастополь варто вважати містом бойової слави і звитяги українців, аж ніяк не меншою мірою, ніж росіян або ж англійців, французів чи турків».

Облога міста тривала 349 днів. У ній брали участь сформовані на українських землях Одеський, Полтавський, Кременчуцький, Житомирський, Подільський та Волинський пол-

ки. Озброєння російської армії за своїми технічними характеристиками значно поступалося військам союзників. Відсутність у Росії парового флоту й залізниць суттєво ускладнювали постачання армії необхідним. Так, на десять гарматних пострілів союзників захисники Севастополя відповідали одним.

У серпні 1855 р. останні захисники залишили його. Втрата Севастополя, загроза окупації Бессарабії, Південної та навіть Правобережної України змусили Російську імперію піти на укладення в 1856 р. Паризького миру на умовах, продиктованих союзниками. Гирло Дунаю поверталося Османській імперії, Росія позбавлялася права тримати військово-морський флот і фортеці на Чорному морі.

Як Східна (Кримська) війна вплинула на українські землі?

З НАСЛІДКИ СХІДНОЇ (КРИМСЬКОЇ) ВІЙНИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. Оскільки українські землі у складі Російської імперії стали як міжфронтовою територією, так і театром воєнних дій, її господарство зазнало значних втрат. Звідси також поповнювалася рекрутами та ополченцями російська армія. Усього з регіону до неї взяли 750 тис. осіб.

Через відсутність залізниць увесь тягар забезпечення російської армії ліг на чумаків та селян, мобілізованих зі своєю худобою та підводами. Так, лише з таврійської губернії в 1856 р. для військових потреб у селянства забрали 150 тис. підвод із волами й погоничами. Українськими землями пролягали основні шляхи переміщення військових частин до театру воєнних дій. Усе необхідне для них на шляху пересування реквізовувалося в місцевого населення.

У Південній Україні оголосили воєнний стан. Селян забирали до війська, населення мусило утримувати військових під час постоїв, доглядати поранених тощо. Усе це руйнувало економіку регіону. Припинили роботу порти, через які Росія здійснювала експорт товарів.

Дуже важким стало становище кримсько-татарського населення Криму. Російські військові, підозрюючи його у прихильності до турків, виганяли з осель, примушуючи залишати Крим, або вбивали. Політика імперії на півострові була спрямувана на те, щоб під приводом воєнних дій очистити його від кримських татар. Так, у 1854 р. з’явився наказ російського військового міністра, у якому зазначалося, що «імператор звелів переселити (з Кримського півострова) всіх прибережних мешканців» магометанського віросповідання. Проте переслідування призвели не до переселень, а до суцільної втечі з метою порятунку. Вони масово, цілими сім’ями й селищами, емігрували до Османської імперії. Усього після Східної (Кримської) війни, за офіційними даними, туди переселилося близько 192 тис. осіб, що становило на той час дві третини всього кримсько-татарського населення півострова. Після цього у Криму залишилося дещо більше 100 тис. осіб кримсько-татарської національності.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Згадуючи події Східної (Кримської) війни, російський генерал Едуард Тотлебен писав, що коли імператору повідомили про масову еміграцію кримських татар після війни, «його величність сказав, що не лише непотрібно стримувати татар у переселенні, а навпаки, розглядати цей випадок, як надзвичайно сприятливий у звільненні від них краю».

Наприкінці війни на українських землях відбулися два великі селянські рухи — «Київська козаччина» в 1855 р. та «Похід у Таврію за волею» в 1856 р. Перший був пов’язаний із поширенням чуток серед селянства, що кріпаки, які запишуться до ополчення, будуть позбавлені кріпосної залежності. Рух охопив повіти Київщини, де проживало близько 180 тис. селян-кріпаків, і був жорстоко придушений. Для цього влада застосувала регулярні війська.

У 1856 р. почали ширитися чутки, що російська влада запрошує всіх охочих переселятися на Кримський півострів, спустошений внаслідок примусової еміграції кримських татар. Казали, що переселенці отримають там волю, землю та грошову допомогу на розбудову свого господарства. Навесні того ж року розпочався масовий стихійний рух селянства, яке зі своїм майном їхало і йшло до Криму. Проте влада на шляхах через Перекоп встановила заслони, спрямувавши туди частини регулярної армії. Улітку біля Перекопу зосередилися десятки тисяч людей. Лише наприкінці року влада приборкала рух, примусивши бажаючих переселитися до Криму повернутися додому.

НА ПІДСТАВІ ФАКТІВ, РОЗГЛЯНУТИХ У ПАРАГРАФІ, СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

■ зміст українського питання в другій половині XIX ст.;

■ вплив Східної (Кримської) війни на ситуацію в українських регіонах у складі Російської імперії.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1853—1856 рр. — Східна (Кримська) війна.

1855 р. — селянський рух «Київська козаччина».

1856 р. — селянський рух «Похід у Таврію за волею».

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Правильно — неправильно». Правила

гри. Учитель/учителька об'єднує учнів та учениць у дві команди. Кожна з них отримує перелік із твердженнями за розглянутим матеріалом. Вони мають визначити, які з них правильні, а які — ні та пояснити свою думку.

2. Висловіть аргументовану думку щодо того, як українське питання впливало на європейські міжнародні відносини та на український національний рух.

3. Яке місце посіла Східна (Кримська) війна в ситуації в тогочасній Європі та на українських землях як її складової. 4. Що в наслідках Східної (Кримської) війни для українських земель стало, на вашу думку, найважливішим і чому? 5. Покажіть на карті події, пов'язані з перебігом і результатами Східної (Кримської) війни.

6. Підготуйте повідомлення з презентаціями (представленням класу) за додатковими джерелами інформації на тему «Внесок українців і українок у Східну (Кримську) війну».

 

 

Це матеріал з підручника "Історія України" (з поглибленним вивченням історії) за 9 клас Гісем, Мартинюк 2022