ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ,

ВИ ЗМОЖЕТЕ:

визначати особливості розвитку промисловості й сільського господарства в Україні; порівнювати, як відбувався їхній розвиток у складі двох імперій; пояснювати, яку роль у розвитку економічного життя відігравав кооперативний рух; характеризувати становище населення українських земель; пояснювати поняття й терміни: концентрація виробництва, монополія, синдикат, міграція, кооператив.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Якими були особливості розвитку промисловості на українських землях у другій половині XIX ст.? 2. Як розвивалося сільське господарство в Наддніпрянській Україні та на західноукраїнських землях у цей період? 3. Чим була зумовлена та як відбувалася трудова еміграція українців?

Чим була зумовлена нерівномірність промислового розвитку України на початку ХХ ст.?

 

1 РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ.  

Економічний розвиток України на початку ХХ ст. мав певні особливості. По-перше, розподіл українських земель між двома імперіями не давав сформуватися єдиному господарському комплексу України. У складі Російської імперії та Австро-Угорщини господарства розвивалися як окремі складові економік двох імперій. Найрозвиненішими галузями економіки на українських землях у складі Російської імперії були кам’яновугільна та металургійна, у складі Австро-Угорщини — нафтодобувна та лісообробна.

По-друге, у промисловості панівну роль відігравав іноземний капітал. Особливо чітко це виявлялося в Донецько-Криворізькому промисловому районі, де значна кількість шахт, рудників, заводів належала іноземцям. Так, у чорній металургії Півдня України діяло 18 акціонерних підприємств, капітал 12 з яких повністю належав іноземним компаніям (бельгійським, французьким, британським, німецьким), а в інших був мішаним. Понад 25 % іноземних капіталів, вкладених в економіку Російської імперії, припадало на Україну. Зокрема, у вугільній промисловості іноземцям належало 63 % основного капіталу, у металургії — 90 %. У нафтодобувній промисловості на українських землях у складі Австро-Угорщини, яка давала 5 % світового видобутку нафти, контроль за іноземним капіталом (німецьким, британським, французьким) був повним.

МОНОПОЛІСТИЧНІ ОБ'ЄДНАННЯ, ЩО ДІЯЛИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ на початку XX ст.

Вид	Монополії	Основне виробництво
Трест	«Наваль—Россуд»	Суднобудування
Синдикат	«Продамет»	Продаж металопродукції
Синдикат	«Продвагон»	Виготовлення та продаж вагонів
Синдикат	«Продвугілля»	Добування та продаж вугілля
Синдикат	«Продпаровоз»	Виробництво та продаж паровозів
Синдикат	«Продаруд»	Добування залізної руди
Синдикат	«Дріт»	Виготовлення та продаж дроту
Синдикат	«Урожай»	Виробництво сільськогосподарських машин та обладнання
Синдикат	«Цукровий синдикат»	Виробництво цукру
Синдикат	Консервні заводи	Виробництво та продаж консервної продукції

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ на початку ХХ ст.

По-третє, економічний розвиток окремих регіонів України відбувався нерівномірно. Одні регіони й міста були промислово розвиненими: Донбас, Одеса, Харків, Катеринослав (зараз Дніпро), Миколаїв, Львів, Тернопіль, Чернівці; в інших —

промисловий розвиток майже повністю був відсутній (Закарпаття, Волинь, Поділля, Чернігівщина тощо).

По-четверте, на початку нового століття після загальноєвропейської економічної кризи 1900—1903 рр. стали помітними високі темпи економічного зростання й інтенсивний розвиток машинобудування, електротехнічної та інших новітніх галузей виробництва.

Криза супроводжувалася зменшенням кількості дрібних фабрик і заводів та поглиненням їх великими підприємствами. Унаслідок цього в промисловості відбувалася концентрація виробництва. Високі темпи її розгортання спричинили те, що на початку XX ст. на українських землях спостерігався найбільший у світі рівень концентрації виробництва в основних галузях промисловості. На великих підприємствах Наддніпрянщини працювало понад 44 % усіх промислових робітників, у той час як у США — 33 %. П’ять металургійних заводів українського Півдня становили 25 % загальноросійського виробництва чавуну, а українські цукрові заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського і Бобринського — 60 % цукру-рафінаду.

Концентрація промислового виробництва сприяла розгортанню процесу монополізації, тобто утворенню монополій у металургійній, кам’яновугільній, залізорудній, нафтовій галузях. Створення великими банкірами та підприємцями монополістичних об’єднань дозволяло їм розвивати виробництво й отримувати прибутки навіть у кризові роки. Через відсутність конкуренції монополісти вдавалися до завищення цін на свою продукцію.

Найпоширенішою формою монополістичних об’єднань у промисловості стали синдикати. На початку XX ст. у Наддніпрянщині з’явилися синдикати «Продамет» (1902 р.), «Трубопродаж» (1902 р.), «Продаруд» (1908 р.), «Продвугіл-ля» (1904 р.), «Дріт» (1908 р.) та інші.

Поступово на українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної, Правобережжя та певною мірою Лівобережжя — цукрової, Східна Галичина — нафтової та лісопере-робної.

Незважаючи на те, що на українських землях був зосереджений значний промисловий потенціал, підпорядкованість імперським центрам зумовлювало те, що понад 70 % продукції промисловості становили сировина й напівфабрикати.

На початку XX ст. у становищі робітників відбулися помітні позитивні зрушення: зросла заробітна плата, робочий день було законодавчо обмежено 11,5 годинами тощо. Проте ці зрушення стосувалися лише незначної частки кваліфікованих робітників, зайнятих у металургійній та металообробній промисловості. Решта робітників і далі жила в нестерпних умовах.

Концентрація виробництва —

зростання кількості великих підприємств і зосередження на них значної частини засобів виробництва, робочої сили та продукції.

РОЗПОДІЛ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ (ЗА КРАЇНАМИ), ВКЛАДЕНОГО В ЕКОНОМІКУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ до 1917 р.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Напередодні Першої світової війни в нафтову промисловість Галичини було вкладено понад 310 млн крон, із яких на австрійський капітал припадала майже третина, 20 % становив британський капітал, по 12—15 % — німецький, французький і місцевий, по 2 % — американський і бельгійський.

У 1912 р. німецькі та британські фірми об'єдналися в концерн, що зосередив у своїх руках третину видобутку нафти, володів усіма нафтопроводами, чотирма із семи великих нафтопереробних заводів.

Кризу 1900—1903 рр. змінила економічна депресія 1904— 1909 рр. Із кінця 1909 р. розпочалося економічне піднесення,

що тривало до початку Першої світової війни. На 1913 р. Наддніпрянщина стала основним виробником багатьох видів продукції в Російській імперії.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Випуск основних видів продукції промисловості в Наддніпрянській Україні порівняно із загальноімперським у 1913 р.

? 1. Яких видів продукції в Наддніпрянській Україні виготовляли понад половину від загальноімперського виробництва? 2. Чи можна на підставі наведеної інформації зробити висновок про те, що промисловість Наддніпрянщини у складі загальноімперської мала характер сировинного придатка, а не виробника готової продукції? Обґрунтуйте свою думку.

Що гальмувало розвиток сільського господарства на українських землях у складі обох імперій?

2 РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА.

доволі стрімкий розвиток промисловості, більшість населення України (80—90 %) було зайнято в сільському господарстві. Провідні позиції в землекористуванні й товарному виробництві сільськогосподарської продукції зберігали поміщицькі господарства. У різних регіонах України частка поміщицьких земель коливалася від 40 до 60 %.

Характерною рисою землеволодіння селянства було збільшення кількості господарств унаслідок їх дроблення, що супроводжувалося постійним зменшенням земельних наділів. Спостерігалося таке явище, як аграрне перенаселення. Воно було зумовлене демографічним вибухом другої половини ХІХ ст. і неспроможністю промисловості, що лише розвивалася, поглинути велику кількість вільної робочої сили. Надлишок робочої сили складав близько 9,3 млн осіб. Близько 80 % селянських господарств становило незаможне селянство. Заможних налічувалося лише 5—8 %. Такий стан селянського господарства не дозволяв швидко впроваджувати новітню агротехніку й технології. Частими були неврожаї та голод.

Сільське господарство було малоефективним, розвивалося на екстенсивній основі й працювало переважно на забезпечення власних потреб. Розвиток товарного виробництва був дуже повільним.

Через злидні на початку ХХ ст. посилився процес еміграції селянства з українських земель у складі Австро-Угорщини до Америки, а з українських земель у складі Російської імперії — до східних районів імперії. Напередодні Першої світової війни селяни-переселенці з Наддніпрянщини найбільші громади утворили в Нижньому Поволжі (400 тис. осіб), Казахстані та Середній Азії (790 тис. осіб), на Далекому Сході (460 тис. осіб). Ці райони компактного проживання українців отримали назву Сірий Клин і Зелений Клин.

Із Галичини й Буковини тільки протягом 1900—1910 рр. виїхало понад 300 тис. селян, Закарпаття в 1905—1914 рр. залишили понад 400 тис. осіб.

Незважаючи на негативні тенденції, у сільському господарстві все ж спостерігався розвиток. Українські землі у складі Російської імперії відігравали провідну роль у товарному зерновому виробництві. На початку XX ст. в краї збирали понад 75 % від загального обсягу озимої пшениці в Російській імперії. Зберігалася та поглиблювалася сформована в попереднє століття районна сільськогосподарська спеціалізація. На Півдні переважало товарне зернове господарство, на Правобережжі — товарне бурякове виробництво, на Лівобережжі й Слобожанщині — товарне бурякове виробництво та вирощування тютюну. Товарне тваринництво у структурі сільськогосподарського виробництва посідало досить незначне місце.

У Галичині поміщики почали створювати багатогалузеві маєтки — промислово-рільничі господарства, де діяли промислові підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. Заможне селянство створювало господарства фермерського типу. Завдяки запровадженню нових досягнень агрономії та сільськогосподарської техніки валовий збір і середня врожайність культур поступово зростали.

Проте в краї й надалі не вистачало свого хліба, його доводилося завозити з Угорщини. Значно краще було розвинене тваринництво, яким більше займалося селянство (91 % поголів’я). Експорт худоби став одним із головних джерел прибутку населення краю. На Закарпатті традиційно розвивалося виноградарство.

Який зв'язок існував між кооперативним та українським національним рухом?

З КООПЕРАТИВНИЙ РУХ. Українське селянство, господарюючи в ринкових умовах, стикалося з багатьма проблемами: збут продукції, придбання техніки, отримання позик у банках тощо. Самостійно вирішити їх було дуже складно. Селянство, а також міське населення (дрібні ремісники й робітники), за допомогою українських громадських діячів об’єднувалося в різноманітні кооперативи (споживчі, виробничі, кредитні тощо). У тогочасних політичних умовах кооперативний рух для українців став засобом захисту їхніх соціально-економічних інтересів, сприяв формуванню вмінь брати участь у діяльності самоврядних економічних організацій, був школою підготовки майбутніх громадських діячів.

Збільшення кількості кооперативів обумовлювало необхідність створення кооперативних спілок. У 1901 р. виник Союз

кредитної кооперації в Бердянську, у 1908 р. — Союз споживчої кооперації в Києві, у 1910 р. — Союз споживчої кооперації у Вінниці. Однак у 1913 р. влада, намагаючись підпорядкувати українську кооперацію та долучити її до системи російської кооперації, примусила ці спілки ліквідуватися. Упродовж 1900—1914 рр. кількість кооперативів у Наддніпрянській Україні постійно зростала. У 1900 р. тут діяло 450, у 1905 р. — 820, у 1910 р. — 2100 кооперативів усіх видів. У 1914 р. в селах і містах діяло 3020 споживчих і 2477 кредитних кооперативів. За цим показником українські землі посідали перше місце в Російській імперії.

Процеси консолідації кооперативного руху не оминули й українські землі у складі Австро-Угорщини. Головним організаційним і координуючим центром українських кооперативів у Галичині був «Крайовий союз ревізійний», заснований у 1904 р. У 1914 р. він об’єднував 609 кооперативів. Майже 100 кооперативів діяли в «Руському ревізійному союзі», що перебував під керівництвом москвофілів. Кілька сотень українських кооперативів не входили до цих союзів. На Буковині в цей період діяло близько 150 селянських кас, що об’єднувалися в кооперативну спілку «Селянська каса» (1903 р.). На Закарпатті кооперативний рух був розвинений менше, а існуючі кредитні спілки входили до угорських кооперативних спілок. Загалом на 1913 р. у Галичині діяло 1300 кооперативів, приблизно 200 — у Буковині й кілька на Закарпатті. Працювали також польські й угорські кооперативні об’єднання.

Кооперативи, скуповуючи у своїх членів сільськогосподарську продукцію та постачаючи їм добрива, сільськогосподарську техніку, насіння тощо, сприяли занепаду патріархального устрою селянських господарств, їхньому залученню до ринкових відносин.

Велике значення для зміцнення кооперативного руху мав Освітньо-економічний конгрес, проведений у 1909 р. у Львові товариством «Просвіта». На конгресі представники українського кооперативного руху з Галичини й Буковини визначили основні ідейно-організаційні засади подальшої кооперативної співпраці.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Після «мертвого періоду» в розвитку кооперативного руху в Наддніпрянській Україні багато зусиль для заснування нових кооперативів доклав «артільний батько» Микола Левитський (1859—1936). Ще в 1887 р. він організовував перші легально зареєстровані хліборобські спілки (артілі) в краї, а також перші виробничі артілі в містах. Поширенню кооперативного руху сприяли численні статті М. Левитського про кооперацію та видана в 1901 р. брошура «Спілкова умова для хліборобських спілок». У 1905 р. в Полтавській, Київській та Подільській губерніях діяла найбільша в Російській імперії кількість споживчих кооперативів.

Які верстви населення зазнали найбільших змін у суспільстві?

4 ЗМІНИ В СТАНОВИЩІ НАСЕЛЕННЯ. Розгортання процесу індустріалізації на українських землях викликало чимало змін у суспільному житті. Провідні позиції поміщиків-земле-власників у суспільстві послабилися.

Впливове становище зберігали переважно ті з них, хто створював товарні господарства в сільськогосподарському виробництві, переробні підприємства, вкладав кошти (купував акції) у банки, заводи тощо. На Правобережжі такими були родини Бобринських, Потоцьких, Браницьких.

Дедалі більшого впливу й значення набувала буржуазія. За своїм складом вона була багатонаціональною верствою, у якій українці більшості не мали. Крім них, до буржуазії належали росіяни, євреї, поляки, німці, французи, бельгійці

тощо. Вони або постійно перебували на українських землях, або вкладали кошти у власні підприємства, проживаючи за кордоном. Серед відомих представників тогочасної української буржуазії були родини Терещенків, Харитоненків, Римаренків, Симиренків та інших.

У зв’язку з розвитком промисловості відбувалося зростання кількості робітників. У промисловості українських земель у складі Російської імперії в 1910 р. було зайнято 475 тис. робітників. Найбільшими центрами зосередження промислових робітників на українських землях стали Харків, Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одеса, Юзівка, Маріуполь.

Становище промислових робітників було важким. Робочий день тривав 12—14,5 години на добу. Значного поширення набула наднормова праця. На переважній частині підприємств не існувало техніки безпеки, що призводило до численних нещасних випадків. Заробітна плата не забезпечувала прожиткового мінімуму більшості робітників. Особливо низькою вона була на підприємствах легкої промисловості. Підприємці також зменшували зарплату робітників за рахунок численних штрафів. Нестерпними залишалися житлово-побутові умови робітників. У 1913 р. щонайменше 70 % гірників Криворізького залізорудного басейну жили в бараках.

На нафтових родовищах Галичини працювало 5—6 тис. робітників. Загалом у Східній Галичині діяли 700 промислових підприємств, на яких працювало 42 тис. осіб. Більшість із них становили українці. У Буковині й Закарпатті кількість промислових робітників не перевищувала декількох тисяч осіб.

? Що штовхало селянство на пошуки заробітків?

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Талановитого інженера та вченого Василя Симиренка більше шанували за кордоном. На Батьківщині ж він був відомий лише вузькому колу української інтелігенції. І мало хто знав, що 10 % від своїх статків цукровар постійно віддавав на розвиток вітчизняної культури. На його кошти було видано кілька великих накладів «Кобзаря» Т. Шевченка, твори П. Чубинського,

М. Драгоманова, М. Коцюбинського. Він підтримував Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові, громадське зібрання «Родина», Товариство допомоги культурі та науці. В. Симиренко фінансував періодичні видання «Київська старовина», «Рада», «Громадська думка», «Літературно-науковий вісник», дарував кошти на будівництво друкарень. При цьому він усіляко уникав слави мецената. Деякі письменники так і не дізналися, від кого отримували матеріальну допомогу. Свій маєток ціною близько 10 млн карбованців В. Симиренко передав на потреби української культури.

На які сфери життя впливали промисловці-меценати?

5 УКРАЇНСЬКІ ПРОМИСЛОВЦІ-МЕЦЕНАТИ. Кінець XIX — початок XX ст. називають «золотою добою» українського меценатства. Завдяки меценатам відбулася активізація суспільно-культурної діяльності українських митців. Розширилося й поле діяльності меценатів. Вони робили вигідні замовлення художникам, оплачували їх закордонні творчі поїздки, купували твори мистецтва з виставок, засновували власні галереї тощо. Підтримували меценати й українську періодичну

пресу та літераторів. Склалася своєрідна система так званого «малого меценатства», яка сприяла збиранню мистецької спадщини в приватні колекції.

У свою чергу, митці не соромилися звертатися до меценатів із проханням про фінансову допомогу. У цей час меценати представляли дві групи: фундатори та організатори. Меценати пропагували свої надбання, поширювали наукові знання, утворювали благодійні фонди. Наприклад, Богдан Ханенко передав до бібліотеки Київського товариства охорони пам’ятників старовини і мистецтва шість томів власних «Ста-рожитностей Придніпров’я». Крім того, йому належить ключова роль у заснуванні Київського художньо-промислового і наукового музею, відкритого в 1904 р. Також Б. Ханенко разом із дружиною видав каталог власної колекції «Зібрання картин італійської, іспанської, фламандської, голландської та інших шкіл». Колекція Ханенків представлена в Київському музеї західного і східного мистецтва (зараз Національний музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків).

Багато уваги доброчинності присвятила родина Терещен-ків, підтверджуючи тим самим девіз їхнього дворянського герба — «Прагнули громадянських справ». Художнє зібрання Терещенків лягло в основу Київської національної картинної галереї та інших музеїв столиці.

Досить популярним ставало «садове» меценатство. Власники родових маєтків збирали предмети декоративно-ужиткового мистецтва, картини, скульптури, бібліотеки. Самі ж садиби були витворами садово-паркового й архітектурного мистецтва. Митці зустрічалися в маєтках Тарновських (Кача-нівка, Мотовилівка), Миколи Кондратьєва (Низи), княгині Наталії Яшвіль (Сунки та Княгиніно) тощо.

Зростала допомога школам, лікарням. Крім того, поширювалося соціальне благодійництво. Меценати піклувалися про жебраків, залишених дітей, безпритульних, людей похилого віку, хворих тощо. Розширилися й шляхи передачі коштів на благо закладів освіти. Це були духовні заповіти, стипендіальні фонди, пожертвування благодійним організаціям і земствам.

У цей час активну участь у благодійності брали й жінки. Вони виступали опікунами освітніх закладів або головами благодійних товариств. У цьому напрямі уславилася Христи-на Алчевська, яка стала організатором народної освіти. Багаті спадкоємиці М. Браницька та А. Гавриленкова збудували у своїх маєтках храми, церковно-парафіяльні школи, лікарні. Жінки з родини Терещенків були членами Ради Київського відділу кураторства імператриці Марії Федорівни щодо глухонімих.

Чимало зробили меценати й благодійники для розбудови міст, де вони жили або тримали свої маєтки, заводи, фабрики.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Василь Тарновський (молодший)

був щедрим меценатом українських культурних надбань: зокрема, допомагав часопису «Київська старовина» в 90-х рр. ХІХ ст. і Київському історичному музею.

Він зібрав велику колекцію козацько-гетьманської музейної та архівної старовини. Саме колекція В. Тарновського надихнула І. Рєпіна на картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

В. Тарновський створив унікальну збірку творів Т. Шевченка та видав альбом із фотографіями офортів Т. Шевченка, альбом гетьманів («Історичні діячі Південно-Західної Росії», автори В. Антонович і В. Бец). В. Тарновського називають батьком-засновником Музею українських старожитностей (нині Чернігівський державний історичний музей).

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Лазар Бродський — український підприємець, цукровий магнат, меценат. Багато коштів витрачав на благодійність і будівництво. Він фінансував спорудження установ загальноміського значення — Бактеріологічного інституту, Бессарабського критого ринку, підтримував розвиток трамвайного сполучення в місті.

НА ПІДСТАВІ ФАКТІВ, РОЗГЛЯНУТИХ У ПАРАГРАФІ, СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

■ нові явища в розвитку економіки України на початку ХХ ст.;

■ причини відсталості сільського господарства на українських землях;

■ український кооперативний рух на початку XX ст.;

■ зміни в соціальній структурі українського суспільства й становищі основних верств населення;

■ меценатство та благодійництво Терещенків, Симирен-ків, Ханенків, Алчевських, Тарновських, Бродських та інших родин.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1900—1903 рр. — економічна криза в Російській імперії.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Перевірте набуті знання за навчальною грою «Відгадайте термін або історичне явище». Правила

гри. Учні та учениці об'єднуються в команди із 5—7 осіб. Учитель/учителька загадує термін або історичне явище для кожної команди, записує їх на картці та вкладає в конверт. Кожна команда має за визначений час (3—5 хвилин) поставити вчителю/вчительці 10—12 запитань, щоб відгадати свій термін або історичне явище. Учитель/учителька може відповідати лише «так», «ні» або «частково». Перемагає команда, яка виконає завдання найшвидше або використавши найменшу кількість запитань.

2. Колективне обговорення. Якими були характерні риси розвитку промисловості на українських

землях? 3. Охарактеризуйте розвиток сільського господарства в тогочасній Наддніпрянській Україні. 4. Яку

роль у розвитку українського економічного життя відігравав кооперативний рух?

5. Робота в парах. Обговоріть та охарактеризуйте зміни в суспільному житті українських земель, спричинені розгортанням індустріалізації. 6. Визначте наслідки економічної кризи 1900—1903 рр. для економіки України. 7. Назвіть імена відомих представників тогочасної української буржуазії. Хто з них уславився меценатською діяльністю?

8. Робота в парах. Обговоріть і визначте, які проблеми були найважливішими для соціально-економічного розвитку українських земель на початку XX ст. Якими шляхами їх було можливо розв'язати? 9. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, що стало причиною розквіту меценатства та благодійництва наприкінці XIX — на початку XX ст.

 

 

Це матеріал з підручника "Історія України" (з поглибленним вивченням історії) за 9 клас Гісем, Мартинюк 2022