ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ,

ВИ ЗМОЖЕТЕ:

характеризувати події революції 1905—1907 рр., що відбулися в січні— грудні 1905 р.; визначати особливості селянського руху в Наддніпрянщині в роки революції 1905—1907 рр.; аналізувати діяльність українських політичних партій у цей період; пояснювати, як розгортався в роки революції український культурно-освітній рух; характеризувати діяльність Української громади в I та II Державних думах; пояснювати поняття та терміни: ради робітничих депутатів, чорносотенці.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Яким було становище різних верств населення Наддніпрянської України на початку XX ст.? 2. Якими були особливості розвитку українського руху в тогочасній

Наддніпрянщині? 3. Яка національна політика здійснювалася російською владою щодо українців наприкінці XIX — на початку XX ст.?

Якою була головна причина революції?

 

1 ПОЧАТОК РЕВОЛЮЦІЇ. РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ В УКРАЇНІ в січні—серпні 1905 р.

На початку XX ст. ускладнилося внутрішньополітичне становище в Російській імперії. Економічна криза та поразка в російсько-японській війні 1904—1905 рр. підірвали авторитет влади. Нерозв’язаність аграрного питання, невдоволення більшості робітників умовами праці, відсутність демократичних свобод, прагнення підприємницьких кіл долучитися до участі в управлінні державою, а також національне гноблення неросійських народів створили підґрунтя до вибуху народного невдоволення. У різних регіонах Російської імперії проходили демонстрації та страйки, де висувалися політичні вимоги. У неділю 9 січня 1905 р. в Санкт-Петербурзі відбулася велика мирна демонстрація, учасники якої прагнули вручити царю петицію щодо покращення умов праці. Проте влада розцінила це як бунт і наказала військам стріляти по демонстрантах. Загинуло близько тисячі осіб. Події «кривавої неділі» викликали загальне обурення та стали початком першої російської революції 1905—1907 рр.

У січні 1905 р. в імперії застрайкували 440 тис. робітників. Страйк оголосили робітники багатьох промислових підприємств Наддніпрянської України. На кінець лютого тут було зафіксовано 105 страйків, у яких брали участь 70 тис. робітників. Хвиля страйків поступово посилювалася. Протягом квітня—серпня 1905 р. в Наддніпрянщині відбулося 300 страйків, у яких брали участь понад 100 тис. робітників. Улітку ця боротьба набула переважно політичного характеру. Страйкарі виступали під гаслом «Геть самодержавство!». Неодноразово виникали сутички робітників із поліцією. Одночасно розгор-

тався селянський рух, який мав стихійний характер і в основному завершувався погромом поміщицьких маєтків.

Під впливом виступів робітництва і селянства похитнулася опора російської влади — армія. Першим великим висту-

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ кінця ХІХ — початку ХХ ст. ТА ПОДІЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1905—1907 рр.

НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

пом у збройних силах Російської імперії стало повстання на панцернику «Потьомкін» 14 червня 1905 р., більшість матросів якого становили українці. Одним із небагатьох офіцерів, що підтримали повсталих, став інженер-механік Олександр Коваленко. Він був серед засновників РУП, а під час повстання входив до складу революційного комітету, що керував ним.

Після прибуття до Одеси повсталі вирішили підтримати місцевих страйкуючих робітників. Спроба відданих владі 12 кораблів Чорноморського флоту розстріляти бунтівний панцерник провалилася. Матроси ескадри відмовилися стріляти в «Потьомкіна». Побоюючись поширення повстання на інші кораблі, російське командування відвело їх до Севастополя. 25 червня 1905 р. в умовах нестачі вугілля й продовольства повсталий «Потьомкін» увійшов до румунського порту Констанца й здався владі.

Розвиток революції змусив владу піти на поступки. 18 лютого 1905 р. імператор Микола II підписав маніфест, у якому оголосив про створення спеціальної комісії для з’ясування причин заворушень та оприлюднив свій намір скликати за-конодорадчу Державну думу. 6 серпня 1905 р. з’явився новий маніфест про створення виборного законодорадчого органу — Державної думи. Ліберальні кола цей крок влади задовольнив, проте революцію він не зупинив.

Який вплив мав Маніфест

17 жовтня на перебіг революційних

подій?

2 ЖОВТНЕВИЙ СТРАЙК. МАНІФЕСТ 17 жовтня 1905 р. ТА ЙОГО НАСЛІДКИ. На початку жовтня 1905 р. в Москві та Петербурзі розпочався загальноросійський політичний страйк. Головними вимогами страйкарів були запровадження демократичних свобод і скликання Установчих зборів. У Наддніпрянській Україні страйк підтримало понад 120 тис. осіб. Прагнучи його придушити, уряд запровадив у країні воєнний стан. Навчання у вищих навчальних закладах було призупинено, фабрики й заводи взяли під контроль війська та поліція. Проте страйк тривав. У Харкові та Катеринославі відбулися збройні сутички страйкуючих із поліцією.

Під час Жовтневого політичного страйку виникли нові форми самоорганізації робітників — ради робітничих депутатів. Вони відігравали роль органів влади робітників. Перша рада виникла на початку жовтня 1905 р. в Катеринославі. Усього впродовж жовтня-листопада ради з’явилися в 50 містах і робітничих поселеннях Наддніпрянщини. Одночасно зі створенням рад відбувалося об’єднання робітників у професійні спілки. На українських землях за роки революції утворилося 280 профспілок, що об’єднували кілька тисяч робітників.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Маніфест 17 жовтня 1905 р. став причиною розколу серед прихильників революції. Ліберали вважали боротьбу з владою виграною. Радикали прагнули продовжити революцію та знищити самодержавство. Консерватори від прибічників влади вимагали скасування Маніфесту й збереження самодержавства.

Наростання хвилі народних протестів примусило імператора Миколу II оприлюднити 17 жовтня 1905 р. Маніфест «Про вдосконалення державного порядку», яким народу надавалися громадянські свободи — недоторканності особи, друку, совісті, зборів, зібрань, спілок. У ньому містилася також обіцянка залучити до виборів у Державну думу всі верстви

населення та визнати Думу законодавчим органом, без схвалення якої жоден закон не набуватиме чинності.

У Наддніпрянській Україні після оприлюднення Маніфесту 17 жовтня ситуація залишалася напруженою. Радикали організовували мітинги, закликаючи до повалення монархії. Відбувалися єврейські погроми, організовані чорносотенцями. Останні вважали євреїв, які становили велику частку професійних революціонерів, винуватцями революції. Най-масштабніші погроми відбулися в Києві, Одесі, Катеринославі та містах Донбасу. Вони тривали кілька днів, супроводжувалися загибеллю десятків людей, підпалами й нищенням майна. Так, під час погрому в Києві 223 особи дістали поранення і 23 загинули. Придушували їх за допомогою армійських підрозділів.

Поява Маніфесту 17 жовтня суттєво змінила суспільно-політичне життя як Російської імперії в цілому, так і Наддніпрянської України. Проголошені ним політичні свободи сприяли появі нових легальних загальноросійських партій. Ліберали утворили «Союз 17 жовтня» (октябристи) та Конституційно-демократичну партію (кадети). Найвпливовішою організацією консерваторів-чорносотенців став «Союз руського народу». Загальноросійські партії соціал-демократів та соціа-лістів-революціонерів стали легальними й використали це для посилення боротьби із самодержавством. Усі загальноросійські партії активно діяли в Наддніпрянщині. Українські політичні партії також перейшли від нелегальної роботи до відкритої пропаганди й діяльності.

Чорносотенці — спільна назва членів крайньоправих організацій у Росії в 1905—1917 рр., які виступали під гаслами монархізму, великодержавного шовінізму та антисемітизму.

Якою була головна вимога селянських виступів під час революції?

З СЕЛЯНСЬКИЙ РУХ. Уже з перших місяців революції активізувалося селянство. Вістря боротьби селян було спрямоване проти поміщиків, у яких вони вбачали своїх головних ворогів. У січні—березні 1905 р. заворушення виникали переважно в окремих селах, де відносини між поміщиком і громадою були особливо складними. Селяни громили поміщицькі маєтки, розкрадали майно, захоплювали й перерозподіляли землі, іноді вбивали поміщиків або їх управителів.

У травні-червні 1905 р. селянські виступи охопили цілі райони. На той час вони вирували в 64 із 94 повітів дев’яти губерній Наддніпрянщини. Завдяки агітації загальноросій-

ських та українських соціалістичних партій боротьба селян стала набувати організованого характеру, з’явилися політичні гасла. Серед селянства поширювалися листівки із закликами підтримувати боротьбу робітників проти самодержавства. Улітку 1905 р. було сформовано Всеросійський селянський союз. Особливо активно його місцеві комітети діяли в губерніях Наддніпрянщини.

Восени 1905 р. відбулося нове піднесення селянських виступів, які подекуди супроводжувалися збройними сутичками з поліцією та армією. У селі Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії в грудні 1905 р. відбулося одне з найбільших повстань селянства у роки революції.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Приводом до селянського повстання у селі Великі Сорочинці стала спроба заарештувати 17 грудня 1905 р. місцевого вчителя Г. Безвіконного за революційну агітацію. Обурене селянство затримало поліцейського пристава, місцевого урядника й вигнали їх із села. Обраний на загальному мітингу селянський комітет звернувся до полтавського губернатора з проханням не карати вчителя, а також повідомляв про рішення не платити податки, не надсилати новобранців в армію та вимагав закрити шинки. У відповідь на це губернатор відправив каральний загін козаків. Між козаками й селянами спалахнула сутичка, у якій загинув командир козацького загону. 21 грудня в селі з'явився новий каральний загін із гарматами. Почалася розправа над повстанцями. Упродовж кількох днів активних учасників повстання карали різками, а 19 селян заарештували й пізніше відправили на каторгу. Розправу із сорочинськими селянами описав у своєму нарисі «Сорочинська трагедія» російський письменник В. Короленко, що жив у Полтаві. Ці події обурили українську й російську громадськість.

Чому під час революції збройні виступи були локальними й зазнали поразки?

4 НАРОСТАННЯ РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОДІЙ. ГРУДНЕВІ ЗБРОЙНІ ПОВСТАННЯ. Восени 1905 р. спалахнули революційні виступи на флоті та в армії. 11—16 листопада 1905 р. відбулося повстання моряків на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі, очолюване лейтенантом Петром Шмідтом. Розпочалося воно на крейсері «Очаків», до якого приєдналися 12 кораблів. Повстання було придушене, а його керівника за вироком суду розстріляно. 18 листопада 1905 р. в Києві озброєні солдати трьох рот саперної бригади (близько 800 осіб), очолювані підпоручиком Борисом Жаданівським, приєдналися до страйкуючих робітників Південноросійського заводу. Урядові війська відкрили вогонь по об’єднаній колоні солдатів і робітників. Загальні втрати з обох сторін становили понад 250 осіб. Б. Жаданівського засудили до розстрілу, який потім замінили на безстрокову каторгу. Збройні виступи військових відбувалися також в інших гарнізонах. Узагалі в 1905 р. в Наддніпрянщині у виступах солдатів і матросів узяли участь близько 15 тис. осіб.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Найбільшого розмаху набуло повстання робітників Донбасу. Центром подій стала Горлівка. Тут 16 грудня 1905 р. поліція розстріляла страйкарів, загинуло 18 осіб. Того ж дня страйковий комітет розпочав підготовку до збройного повстання. До Горлівки на допомогу повстанцям прибули близько 4 тис. озброєних дружинників. 17 грудня повстанці повели наступ на армійські казарми. Після 8-годинного бою урядові війська відступили. Проте за кілька годин, отримавши підкріплення, вони перейшли в контрнаступ. Після 6-годинного запеклого бою дружинники залишили Горлівку. У бою загинуло близько 300 осіб. На учасників повстання чекав суд.

Ключовою подією революції 1905—1907 рр. стало повстання, яке під керівництвом російських соціал-демократів та есерів розпочалося 7 грудня 1905 р. в Москві. У Наддніпрянській Україні збройні виступи спалахнули 12—16 грудня в Катеринославі, Харкові, Олександрівську та містах Донбасу.

15—18 грудня регулярні військові частини придушили повстання в Москві. Збройні виступи було припинено і на Донбасі. Після поразки грудневих повстань революційний рух

став слабшати, а влада перейшла в наступ, обмежуючи свободу слова, здійснюючи арешти революціонерів тощо. У 1906— 1907 рр. відбувався поступовий спад революційної боротьби, коли кількість робітничих і селянських виступів помітно зменшилася. Опозиційні сили намагалися продовжувати боротьбу в Державній думі парламентськими методами.

Чому в роки революції українські політичні партії на українських землях у своєму впливі на суспільство поступалися загальноросійським?

5 УКРАЇНСЬКІ ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ.

У 1905 р. українські політичні партії були непідготовле-ними до революційного вибуху й керівництва боротьбою проти самодержавства в Наддніпрянщині. Однак у роки революції вони докладали чимало зусиль для розгортання роботи серед населення.

На початку революції РУП перебувала у стані розколу й гострої внутрішньопартійної дискусії. Лише після оприлюднення Маніфесту 17 жовтня та повернення її провідників із-за кордону становище дещо змінилося. Проте час було згаяно, і тактику РУП сформувала лише в період спаду революції, хоча її місцеві осередки вже навесні й восени 1905 р. працювали серед селянства. У грудні 1905 р. на з’їзді було ухвалено програму РУП. Партія змінила назву, ставши Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). Вона оголосила, що боротиметься проти самодержавства, за автономію України, вільний розвиток національно-культурного життя, права робітників тощо. Однак розгорнути діяльність партія не змогла, оскільки наприкінці 1905 — на початку 1906 р. більшість її активних членів були заарештовані. Проте незважаючи на це, партія продовжувала свою роботу. У 1906—1907 рр. завдяки зусиллям УСДРП було влаштовано ряд страйків, налагоджено широку видавничу діяльність. Партія брала активну участь у виборах до II Державної думи та провела туди одного зі своїх депутатів. Хвиля арештів після завершення революції дещо загальмувала діяльність УСДРП.

Українська соціал-демократична спілка в роки революції діяла успішніше. Ставши складовою РСДРП, вона використовувала її партійну мережу, зв’язки тощо. Фактично вона очолила керівництво масовим робітничим рухом у Наддніпрянщині й намагалася впливати на селянство. Негативним наслідком співпраці з РСДРП стало те, що, оголосивши себе єдиним представником українських робітників, спілка в повсякденній роботі поступово перейшла на російську мову та втратила будь-які ознаки національної організації. Значним успіхом спілки стали вибори до II Державної думи, куди вона провела 14 депутатів. Після того як Думу розпустили, майже всі її місцеві осередки було розгромлено, а провідників заарештовано. На кінець 1907 р. спілка фактично припинила існування.

Початок революції спонукав українських ліберальних демократів подолати розкол та об’єднатися. Наприкінці 1905 р. на основі Української демократичної партії (УДП) та Української радикальної партії (УРП) постала нова організація — Українська демократично-радикальна партія. Однак значної

популярності вона не набула. Долучившись до передвиборчої боротьби, партія провела до I Державної думи лише одного представника — українського земського діяча, землевласника з Полтавщини В. Шемета. Участь українських ліберальних демократів у революції 1905—1907 рр. не мала вагомого значення. Однак загалом за цей період вони здійснили перехід від культурницької до політичної діяльності.

Українська народна партія (УНП) у роки революції головним своїм завданням вважала поширення впливу на маси та пропаганду своїх ідей. Одним із засобів досягнення цього вона визначила поєднання націоналістичних гасел із соціалістичними. Однак ідеї УНП не знайшли підтримки та призвели до її політичної ізоляції. У 1905 р. члени партії намагалися організувати видання легальних друкованих органів — «Самостійна Україна» у Львові, «Запоріжжя» в Катеринославі, — однак ці спроби були невдалими. У червні 1905 р. УНП відмовилася від гасла «Самостійна Україна» й вирішила об’єднатися з УДП та УРП. Проте вони цю пропозицію відхилили. Відтоді партія поступово занепадала. Після 1907 р. відомості про УНП відсутні.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із доповідної записки російської Академії наук «Про скасування обмежень малоросійського друкованого слова» (квітень 1905 р.)

...Друковане слово не може бути предметом переслідування за внутрішній зміст того, що ним передано. Зовнішня оболонка думки, спосіб висловлення її, літери звільнено від цензорських та всіляких інших поглядів. Тільки сплетіння нещасливих випадковостей могло підвести під заборону цілу мову; тільки нещаслива випадковість могла спонукати уряд до переслідування цілого письменства і прийняття на себе турбот про малоруський правопис. Академія наук переконана в тому, що розпорядження 1863 р. і височайші накази 1876 і 1881 рр. .необхідно тепер же скасувати.

Водночас усе викладене вище сповнило Академію наук переконання, що малоруське населення повинно мати таке ж право, як і великоруське, розмовляти публічно і друкувати рідною своєю мовою.

? 1. На підставі яких фактів російські вчені вважали за необхідне скасувати обмеження щодо української мови? 2. Яку оцінку можна дати такій позиції науковців?

Коли з'явилося офіційне рішення про скасування обмежень, установлених Емським указом?

6 УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ РУХ.

волюції 1905—1907 рр. влада була змушена здійснити певні поступки народам імперії в національно-культурній сфері. У Наддніпрянщині розвитку українського культурно-освітнього руху сприяло скасування Емського указу 1876 р. Важливу роль у прийнятті цього рішення відіграла позиція російської Академії наук, яка висловилася за зняття обмежень щодо української мови.

Офіційне рішення про скасування обмежень, запроваджених Емським указом, з’явилося в травні 1906 р. Однак на цей час розгортання революції дало змогу українству здійснити важливі заходи. Так, у Наддніпрянщині розпочалося видання української преси. 3 листопада 1905 р. в Лубнах вийшов друком номер першої української газети Наддніпрянщини «Хлібороб». У Києві став виходити щомісячний журнал «Нова громада», редактором якого був Б. Грінченко, а з 1907 р. замість «Київської старовини» було прийнято рішення видавати українською мовою журнал під назвою «Україна». Загалом у краї через рік після Маніфесту 17 жовтня виникло 17 українських видавництв і виходило близько 20 періодичних українських видань різних жанрів.

Революція 1905—1907 рр. привела до поширення із західноукраїнських земель до Наддніпрянщини мережі «Просвіт». 30 жовтня 1905 р. в Одесі було відкрито першу таку організацію. У травні 1906 р. «Просвіта ім. Т. Шевченка» з’явилася в Києві. Її головою став Б. Грінченко. На середину 1907 р. в Наддніпрянщині діяли 35 «Просвіт». Вони здійснювали видавничу діяльність, організовували в селах читальні, поширювали українські видання, допомагали створювати різноманітні товариства («Український учитель», «Технік», «Український агроном», «Наша кооперація») тощо. Неофіційним

друкованим органом просвітянського руху стала газета «Рада», яка видавалася з 1906 р. в Києві. Її видання фінансували українські меценати Є. Чикаленко та В. Симиренко. «Рада» почала видавитися як перша українська щоденна газета Наддніпрянщини.

Українці в роки революції висували вимоги запровадження рідної мови в середній та вищій школах. У травні 1906 р. утворилася Українська учительська спілка, яка рішуче засудила русифікаторську політику уряду в галузі народної освіти. Українське студентство на своїх вічах вимагало відкриття в університетах українознавчих кафедр. Російський уряд змушений був піти на поступки. У 1906 р. з’явився циркуляр міністра освіти, який дозволяв учителям на уроках вживати «малоросійську мову для пояснення того, чого учні не розуміють». У Харківському та Новоросійському (Одеському) університетах були відкриті україномовні відділення.

ЗДОБУТКИ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ

Хто очолював Українську громаду в I Державній думі?

7 ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАД У I ТА II ДЕРЖАВНИХ ДУМАХ. У виборах до I Державної думи українські соціалістичні партії, підтримавши в цьому загальноросійські партії, участі не брали. Українська радикально-демократична партія та Українська народна партія взяли участь у виборах. 27 квітня — 8 липня 1906 р. в Петербурзі працювала I Державна дума. Із 497 її депутатів дев’ять губерній Наддніпрянщини представляли 102 депутати.

Для відстоювання своїх інтересів українські депутати 1 травня 1906 р. створили власну парламентську громаду — Українську думську громаду, до якої увійшли 45 депутатів. Її головою став адвокат і громадський діяч із Чернігівщини Ілля Шраг (1847—1919). Політична платформа громади містила вимоги про надання Україні в її етнографічних межах політичної автономії, запровадження української мови в школах, судових та адміністративних органах. Щодо аграрного питання одна частина депутатів-українців виступала за передачу селянам частини поміщицької землі за викуп, друга — за конфіскацію поміщицьких земель та їх націоналізацію.

Велику допомогу депутатам-українцям надавав М. Грушев-ський, що жив у той час у Петербурзі. Він організував видання друкованого органу місцевої громади українців — місячника «Український вісник». На думку М. Грушевського, метою журналу було «пояснювати українське національне питання з історичного, побутового, соціального і економічного боку, вказати місце і значення України між інших територій нової демократичної Росії».

За період діяльності I Державної думи члени Української громади розробили законопроєкти про національні права, автономію України та рідну мову. На жаль, підготовлені зако-нопроєкти розглянуто не було.

Вибори до II Державної думи українські (як і загально-російські) соціалістичні партії не бойкотували, а тому її склад значно «полівішав». До II Державної думи входило 518 депутатів, і працювала вона з 20 лютого 1907 р. Від дев’яти гу-

берній Наддніпрянщини було обрано 102 депутати. 4 березня 1907 р. 47 українських депутатів заснували думську громаду, що мала назву Українська трудова громада. Вона видавала часопис українською мовою «Рідна справа — Вісті з Думи», що виходив двічі на тиждень.

Утворюючи свою громаду, українські депутати склали відозву, у якій містилася їхня політична платформа: перебудова імперії на конституційних засадах, автономія України, амністія політичним в’язням, свобода слова, друку, зборів, совісті, пересувань і спілок, українізація освіти, судочинства й церкви. Щодо аграрного питання єдиної позиції нова громада також не мала.

Українською громадою на розгляд II Державної думи було внесено поправки до законопроєктів про народну освіту, що передбачали організацію курсів української мови, літератури та історії для вчителів, запровадження викладання української мови в учительських семінаріях на українських землях, організацію українознавчих кафедр у Київському, Харківському та Новоросійському університетах. Були також підготовлені законопроєкти про організацію автономії та місцевого управління в Наддніпрянщині. Проте 3 червня 1907 р. II Державну думу розпустили, і плани української громади не були реалізовані. Ці події вважаються датою закінчення революції. У Російській імперії встановлювався режим Третьочервневої монархії, який тримався на багнетах армій та репресіях.

Революція 1905—1907 рр. завершилася поразкою та не розв’язала основні суперечності в розвитку країни. Однак вона спонукала уряд до проведення низки реформ, сприяла активізації суспільно-політичного життя та розгортання національно-визвольних рухів народів Російської імперії, зокрема українців.

? Визначте коротко (одним-двома реченнями) внесок зображеного діяча в український рух.

НА ПІДСТАВІ ФАКТІВ, РОЗГЛЯНУТИХ У ПАРАГРАФІ, СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

■ вплив першої російської революції 1905—1907 рр. на український національний рух;

■ перший досвід парламентської діяльності українців у складі Російської імперії.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1905—1907 рр. — перша російська революція. Червень 1905 р. — повстання моряків на панцернику «Потьомкін».

17 жовтня 1905 р. — Маніфест російського імператора Миколи ІІ.

Грудень 1905 р. — збройні повстання в Москві, у Донбасі.

1905 р. — відкриття першої «Просвіти» в Наддніпрянській Україні.

Листопад 1905 р. — повстання на Чорноморському флоті в Севастополі під керівництвом лейтенанта Шмідта; виступ солдатів-саперів і робітників у Києві під керівництвом Б. Жаданівського.

1905 р. — видання першої україномовної газети в Наддніпрянщині «Хлібороб».

1906—1907 рр. — період діяльності українських громад у І і ІІ Державних думах.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Перевірте набуті знання за допомогою навчальної гри «Снігова куля». Правила гри. У грі беруть участь декілька осіб. Перший учень/учениця називає ім'я, твір, пам'ятку, поняття тощо за вивченою темою. Це слово повторює другий учень/учениця й потім називає своє. Ко

жен наступний учень/учениця називає вже озвучені слова й додає нове. Зрештою утворюється довгий тематичний ланцюжок. Якщо учасник/учасниця гри робить помилку або довгу паузу, то вибуває з гри. Перемагає учень/уче-ниця, що наведе найдовший ланцюжок.

2. Як розгорталися події революції 1905—1907 рр. у Наддніпрянщині в січні—серпні 1905 р.? Які ключові події можна виділити? 3. Якими були наслідки проголошення Маніфесту 17 жовтня? 4. Визначте особливості селянського руху під час революції. 5. Які події революції відбувалися на українських землях у листопаді-грудні 1905 р.? Яким було їхнє значення. 6. Охарактеризуйте зміни в діяльності українських політичних партій у цей період. 7. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте здобутки українського національно-культурного руху в роки революції. 8. Охарактеризуйте участь депу-татів-українців у діяльності I та II Державних дум.

9. Складіть таблицю «Діяльність Української громади в I та II Державних думах».

План характеристики	I Державна дума	II Державна дума
Усього депутатів
Серед них обрано від дев'яти губерній Наддніпрянщини

План характеристики	I Державна дума	II Державна дума
Дата створення Української громади
Кількість членів Української громади
Друкований орган
Політична платформа
Діяльність

10. Колективне обговорення. Український громадсько-політичний діяч, член УСДРП В. Дорошенко створення Української громади в I Державній думі оцінював як «проголошення існування нації». Чи поділяєте ви таку характеристику? Обґрунтуйте свою точку зору. 11. Якою була роль революції 1905—1907 рр. у розгортанні українського руху в Російській імперії?

 

 

Це матеріал з підручника "Історія України" (з поглибленним вивченням історії) за 9 клас Гісем, Мартинюк 2022