ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ:

визначати особливості розвитку українського руху в Галичині на початку XX ст.; пояснювати, як у Галичині відбувалася боротьба за український університет, загальне виборче право та реформу крайового статуту; характеризувати діяльність галицьких москвофілів; пояснювати зміст ідеї сепаратизму, що виникла в українському русі напередодні Першої світової війни; характеризувати український рух у Буковині та Закарпатті; пояснювати зміст поняття «сепаратизм».

ПРИГАДАЙТЕ

1. Якими були основні течії суспільно-політичного руху на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.?

2. Як розгортався український національний рух на західноукраїнських землях у цей період? 3. Як утворилися українські політичні партії в Галичині?

Які риси українського руху найбільше проявилися на початку ХХ ст.?

 

1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО РУХУ В ГАЛИЧИНІ на початку XX століття.

В Австро-Угорській імперії на початку XX ст. значно активізувалося суспільно-політичне життя. У різних регіонах загострювалися суперечки щодо необхідності реформування її державного устрою, виникали нові політичні об’єднання, виділялися нові лідери із власним баченням розв’язання проблем. Така ситуація спостерігалася і на західноукраїнських землях. Для Галичини основним залишалося польсько-українське протистояння. Діячі польського руху, що вели боротьбу за відродження своєї державності, фактично ігнорували права українців. Однак на початку XX ст. залишати поза увагою український рух у Галичині вже було неможливо. Завдяки діяльності українських політичних партій, громадських організацій, культурно-освітніх товариств тощо із пригнобленої безправної селянської маси сформувалося свідоме щодо своїх політичних інтересів українство.

Це змінило сили між поляками та українцями в Галичині. Хоча перші й надалі утримували владу в краї, українці значно перевищували їх своєю свідомістю та згуртованістю. Завдяки цьому українські діячі розгорнули боротьбу за здобуття нових політичних прав для українців. Її основними формами були передвиборча агітація, демонстрації, сутички з поліцією, народні віча, парламентська діяльність тощо. Політична боротьба поєднувалася із соціальними протестами галицьких селян і робітників. Одночасно тривала робота з організації українського національного життя: стабільно діяла мережа освітніх культурних, наукових установ, кооперативів тощо.

Вагомі здобутки українського руху в Галичині у відстоюванні своїх національних інтересів, досягнуті наприкінці XIX — на початку XX ст., свідчили про набуття ним загальноукраїнського характеру. Унаслідок цього тогочасні українські діячі вважали Галичину «українським П’ємонтом».

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Зі статті М. Грушевського «Український П'ємонт» у журналі «Український вісник» від 28 травня 1906 р.

У міру того, як національний український рух у Галичині міцнів і зі стадії наївного романтизму переходив до вирішення завдань культурного, соціального і політичного розвитку народу, літературна і громадська українська діяльність, що велась у ній місцевими й українськими силами Росії, набуває все більше значення для всіх українських земель. В останнє десятиліття XIX ст. Галичина, незважаючи на власні досить важкі умови національного і економічного існування, стає центром українського руху і щодо українських земель

Росії відіграє роль культурного арсеналу, де створювалися і вдосконалювалися засоби національного, культурного та політико-громадського відродження українського народу.

? 1. Пригадайте, що таке П'ємонт. Яку роль він відіграв в італійському національному відродженні? 2. У чому, на думку М. Грушевського, полягають можливості Галичини відіграти роль «українського П'ємонту»?

На початку XX ст. українсько-польські відносини в Галичині загострилися. Протистояння викликали перш за все селянське питання, боротьба за університет, проведення виборчої реформи та надання українським землям автономії у складі Австро-Угорщини.

Які нові форми боротьби застосовували українці на початку ХХ ст. для досягнення своєї мети?

2 АКТИВІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО РУХУ В ГАЛИЧИНІ на початку

XX ст. У 1900 р. українські громадські діячі провели в Галичині й Буковині численні народні віча під гаслами поділу Галичини на польську та українську частини та приєднання до останньої українських земель Буковини. Так, на студентському вічі у Львові 14 липня 1900 р. тодішній студент, а згодом визначний громадський діяч Лонгін Цегельський виголосив програмову заяву: «Залишається одне, створити свій власний державний організм, свою власну незалежну самостійну українську національну державу в етнографічних границях по всій території, заселеній українським народом... Тільки в такій державі, тільки в самостійній Україні зможе відповідно зажити наша нація». Прагнучи досягти підтримки цієї ідеї, українські громадські діячі йшли до сіл. Допомагаючи українському селянству боротися за свої права, вони водночас сприяли усвідомленню ними необхідності бути господарями на власній землі.

ЦІКАВІ ФАКТИ

У своїх відозвах селянські страйкові комітети закликали: «Браття, не в Канаді і не в Бразилії наш хліб! Наша Канада і Бразилія на тій землі, котру наші прадіди кров'ю заливали, за котру батьки і діди буки брали. Тут буде наш край, як тільки в згоді та єдності, рука в руку, плече в плече, будемо триматися. Тоді прийде добро до наших хат, згине нужда, а з мертвих встане Русь-Україна».

У 1902 р. селяни, яких підтримали активісти Русько-української радикальної партії (РУРП) та Української національної демократичної партії (УНДП), розпочали масовий селянський страйк у великих маєтках Східної Галичини, вимагаючи підвищення платні та впорядкування процесу еміграції. Страйк охопив близько 200 тис. селян і сільськогосподарських робітників. Керували ним місцеві осередки українських партій. Завдяки цьому страйк водночас набув характеру соціального й національного протесту. Налякані польські поміщики намагалися забезпечити підтримку польської громадськості Галичини поширенням націоналістичних закликів: «Українці хочуть витіснити нас зі спадкових земель!». Проте страйкарі, незважаючи на ці заклики та сотні арештів, трималися. Зреш-

тою поміщики поступилися та задовольнили більшість вимог селянства.

МЕТА ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Чому боротьба за український університет набула кривавого забарвлення?

З БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ. Боротьба за український університет стала важливим питанням для Галичини. Австрійська влада в 1871 р. дозволила замінити у Львівському університеті німецьку мову викладання польською або українською. Оскільки рішення про це приймали викладачі університету, більшість із яких становили поляки, то цей навчальний заклад перейшов на польську мову викладання. Протести студентів-українців та української громадськості ігнорувалися.

За підтримки українських політичних партій краю студенти розгорнули боротьбу за створення у Львові українського університету. 8 жовтня 1901 р. відбулося академічне віче, на якому поряд зі студентами, що висували цю вимогу, був присутній М. Грушевський. Це віче започаткувало серію політичних демонстрацій на підтримку українського університету. Справа набула розголосу. Голова УНДП, посол австрійського парламенту Ю. Романчук 19 листопада 1901 р. вніс на розгляд палати депутатів пропозицію щодо заснування у Львові українського університету. Одночасно із цим близько 440 студентів-українців оголосили бойкот Львівському університету, подали заяви на вихід із нього та поїхали продовжувати навчання до Відня, Праги й Кракова.

Ці події привернули увагу громадськості краю до проблеми університету. Проте поляки не бажали поступатися українцям. Міська рада Львова навіть закликала польську молодь силою не допустити заснування українського університету. Польські студенти створювали «боївки», які нападали на сту-дентів-українців. Останні у відповідь організовували власну самооборону. У липні 1910 р. під час збройної сутички загинув один із лідерів українського студентського руху Адам Коцко.

Віденський уряд, намагаючись розв’язати конфлікт у Галичині, у 1912 р. надіслав інструкції до адміністрації краю, вимагаючи не допускати різного ставлення до поляків та українців. Значно збільшувалися грошові витрати на культурні й господарські потреби українців Галичини. Уряд зобов’язувався запровадити українську мову в навчальний процес Львівського університету та діяльність державних установ краю. До 1916 р. у Львові для українців мав бути збудований окремий університет.

Як реформа виборчого права вплинула на українське парламентське представництво?

4 БОРОТЬБА ЗА ЗАГАЛЬНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО ТА РЕФОРМУ КРАЙОВОГО СТАТУТУ. ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКІ ФРАКЦІЇ В АВСТРІЙСЬКОМУ ПАРЛАМЕНТІ ТА ГАЛИЦЬКОМУ СЕЙМІ. Галицькі народовці закликали українців краю вести боротьбу за введення загального виборчого права. Завдяки цьому вони змогли б здобути представництво в австрійському парламенті та крайовому сеймі, відповідне до своєї кількості у складі населення. 22 січня 1906 р. австрійський імператор Франц Йосиф зустрівся з делегацією, очолюваною галицьким греко-като-лицьким митрополитом Андреєм Шептицьким. Учасники делегації звернулися до нього з проханням про зміни у виборчому законодавстві для населення краю. На підтримку цих вимог у Львові 2 лютого 1906 р. відбулося народне віче, у якому взяли участь близько 50 тис. осіб.

У січні 1907 р. австрійська влада здійснила реформу системи виборів до парламенту держави, згідно з якою в країні вперше запроваджувалося загальне й рівне виборче право для чоловіків. У результаті реформи на виборах у травні 1907 р. українці збільшили своє представництво в австрійському парламенті до 27 депутатів від Галичини й п’яти депутатів від Буковини. У 1910 р. Ю. Романчук був обраний віцепрезиден-том палати послів австрійського парламенту. Парламентський клуб (фракція українців), керований УНДП як провідною парламентською партією, зосередив увагу на українізації освіти, відкритті українського університету у Львові, адміністративному поділі Галичини на українську й польську частини, створенні українського коронного краю, реформі виборчого закону до Галицького сейму.

Українська фракція підтримувала уряд або дотримувалася нейтралітету в питаннях, пов’язаних із фінансуванням військових витрат, торговельною політикою, анексією Боснії. Лідери фракції сподівалися, що уряд в обмін на лояльність сприятиме реформі виборчого права в Галицький сейм, обмежить свавілля іа зловживання контрольованої польськими силами місцевої адміністрації, збільшить кошти, що виділя-

лися на українську освіту. Проте цього не сталося. Однак польська адміністрація краю постійно переслідувала український рух у Галичині, різними способами перешкоджала українцям здійснювати своє волевиявлення на виборах.

Тиск під час виборів до Галицького крайового сейму в січні 1908 p., антиукраїнська кампанія, розпочата поляками, призвели до того, що українці програли місцеві вибори й опинилися в скрутному становищі. У сейм потрапили 12 народовців і вісім москвофілів. У квітні 1908 р. студент Мирослав Січинський убив намісника Галичини — польського графа Анджея Потоцького. Цей акт відчаю був сприйнятий як загроза всій Австро-Угорщині. Австрійська влада не бажала загострення конфлікту з українцями в Галичині, особливо в умовах наближення війни, і змусила поляків піти на поступки.

13 1909 по 1913 р. у Галицькому сеймі українські делегати неодноразово вдавалися до практики «голосної обструкції», унеможливлюючи обговорення та прийняття рішень під час розгляду ключових бюджетних питань. У 1910 р. питання про поділ Галичини на дві частини розглядала Державна Рада у Відні. Східною Галичиною прокотилася хвиля масових віч. На виборах до сейму в червні 1913 р. українці здобули 31 місце.

У січні 1914 р. було запроваджено загальне виборче право до сейму, надано можливості українцям обирати своїх представників до сеймових комітетів і крайових установ. У новому сеймі мало бути 228 місць, із яких 62 віддали українцям. Усе це свідчило про зародження елементів політичної автономії українців у Галичині. Перша світова війна перервала ці реформи.

14 лютого 1914 р. Галицький сейм прийняв законопроєкт про реформу крайового статуту.

Це порушувало монополію поляків на владу в Галичині та відкривало для українського руху перспективи для подальшої боротьби за поділ краю на польську й українську частини. Однак реформу сейму так і не було здійснено, оскільки за кілька місяців розпочалася Перша світова війна.

Чим був зумовлений розквіт

національно-патріотичних

організацій?

5 ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЙ «СОКІЛ» І «СІЧ». Галицькі народовці стали організовувати товариства для пробудження національної свідомості й національно-патріотичного виховання молоді. У 1894 р. на загальних зборах у Львові було створено перше українське фізкультурно-спортивне та протипожежне товариство «Сокіл». Завданнями товариства були фізичне вдосконалення його членів і проведення культурно-просвітницьких заходів із метою виховання почуття національної єдності. У 1914 р. в Галичині та Буковині діяли 974 осередки «Соколу», до яких входило близько 33 тис. осіб.

У 1900 р. в селі Завалля Снятинського повіту Кирило Три-льовський заснував першу українську фізкультурно-спортивну організацію «Січ». Згодом організації з такою назвою з’явилися в інших повітах Галичини й Буковини. У 1913 р.

в Галичині діяло понад 900 первинних осередків «Січі», у яких було близько 80 тис. осіб. У роботі товариств наголошувалося на необхідності розвитку історичних традицій українського народу, сприянні патріотичному й фізичному вихованню української молоді. У 1912 р. організацію перейменували на «Український січовий союз».

У 1911 р. у Львові було утворено дитячо-молодіжну скаутську організацію «Пласт», покликану виховувати українську молодь на морально-християнських засадах і розвивати почуття патріотизму.

Найбільш масовими виховними формами діяльності «Сокола», «Січі» та «Пласту» було проведення спільних сільських, повітових, крайових демонстрацій і спортивних змагань. У спортивному святі, що відбулося в 1914 р. у Львові, узяли участь близько 12 тис. членів цих трьох організацій.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Іван Боберський — український педагог, організатор, засновник, теоретик і практик української національної фізичної культури; голова товариства «Сокіл-батько» (1908—1918 рр.). Він сприяв становленню бойскаутської організації «Пласт» (1911 р.), був автором назви цієї організації.

Про що свідчила поява ідей сепаратизму в українському русі?

6 ІДЕЯ СЕПАРАТИЗМУ. Напередодні Першої світової війни в українській політичній думці, як і в середовищі деяких інших європейських національних рухів, сформувалася ідея використання міжнародних воєнних конфліктів для здобуття політичної самостійності України, тобто ідея сепаратизму.

У грудні 1912 р. на таємному засіданні трьох головних українських політичних партій Галичини було прийнято заяву: «З огляду на добро і будучність української нації по обох боках кордону, коли прийде до війни між Австрією і Росією, то все українське громадянство стане на боці Австрії проти Російської імперії як найбільшого ворога України».

Сепаратизм — прагнення відокремлення від держави якої-небудь області або регіону.

Подібне рішення ухвалив 2-й всеукраїнський студентський з’їзд у Львові (липень 1913 р.). Більш детально цю ідею сформулював майбутній ідеолог українського інтегрального націоналізму Дмитро Донцов, який брав участь у роботі з’їзду. Текст його доповіді через деякий час вийшов окремою брошурою під назвою «Сучасне політичне становище нації і наші завдання». Основою доповіді Д. Донцова була ідея політичного сепаратизму щодо Росії. Передбачаючи неминучість кон-

флікту між Росією та Австро-Угорщиною, Д. Донцов радив українцям стати на бік Австрії задля реалізації програми сепаратизму.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із брошури Д. Донцова «Сучасне політичне становище нації і наші завдання»

Не буду розважувати тут... автономізму і сепаратизму, бо уважнюю це за річ другорядну. Тим самим полишаю на боці і питання «самостійності України». Бо актуальним є не гасло самостійності — мріяли ж колись наші українці про самостійну Україну в злуці з Росією!.. Актуальним, більш реальним, більш конкретним і скоріше здійсненним є гасло відірвання від Росії, зі-рвання злуки з нею — політичний сепаратизм. Всяка

поразка Росії, всяке відірвання хоч кавалка української території Австрією приведе до консолідації, до скріплення українського елементу в Австрії і в Росії, і наблизиться час остаточного визволення нашого краю.

? 1. У чому Д. Донцов убачав зміст ідеї українського сепаратизму? 2. Чому автор виступав за поразку Росії у війні з Австрією?

Які чинники сприяли відродженню галицького москвофільства?

7 ВІДРОДЖЕННЯ ГАЛИЦЬКОГО МОСКВОФІЛЬСТВА. На початку XX ст. старорусинсько-москвофільський напрям українського руху в Галичині зменшив свій вплив, незважаючи на досить розгалужену мережу громадських і культурно-освітніх установ москвофілів — Ставропігійний інститут, Народний дім, Товариство ім. Качковського, різноманітні фонди, училища, культурно-освітні заклади.

У 1900 р. галицькі москвофіли проголосили «новий курс», в основу якого була покладена ідея повного ототожнення з Росією. Вони заснували Російську народну партію, очолювану В. Дудикевичем, якій надавав велику грошову допомогу російський уряд. Одночасно вона підтримувалася місцевою польською аристократією, що намагалася розколоти український рух. У 1908 р. на Новослов’янському конгресі в Празі галицькі поляки домовилися з росіянами, що польська адміністрація в Галичині підтримуватиме місцевих москвофілів, щоб знищити український національний табір. Це польсько-московське порозуміння стало основою виборів до Галицького сейму в 1908 р. Москвофіли після 13-річної перерви провели до крайового сейму вісім своїх депутатів проти 12 українських. (Як уже зазначалося, у відповідь на зловживання український студент Мирослав Січинський застрелив намісника Галичини Анджея Потоцького, що підтримав москвофілів.)

Загострення відносин між українцями й поляками в краї призвело до втручання австрійської влади. Після того як польсько-український конфлікт було розв’язано, москвофіли опинилися осторонь боротьби. На виборах до Галицького сейму в 1913 р. вони не змогли отримати жодного депутатського мандата. Однак москвофіли зберігали досить вагомий вплив на суспільно-політичне життя Галичини. У 1914 р. мережа підпорядкованих їм установ налічувала 300 культурно-освітніх організацій і 106 кооперативів. Остаточно москвофіли дискредитували себе співпрацею з Росією в роки російської окупації Галичини під час Першої світової війни (1914—1918 рр.).

Які зрушення в українському русі відбулися в регіонах?

8 УКРАЇНСЬКИЙ РУХ У БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ на початку

XX ст. Суспільно-політичне життя тогочасної Буковини значно пожвавилося. Надзвичайною політичною подією в краї стало утворення в 1903 р. в місцевому сеймі «Вільнодумного союзу». Його співзасновниками стали три найвпливовіші постаті суспільно-політичного життя Буковини — лідер українських народовців Микола Василько, лідер румунських націонал-демократів Аурел Ончул і лідер єврейської сіоністської партії Бенно Штраухер. Члени союзу прагнули по-новому розв’язати проблеми краю: вони заявили, що на перше місце висувають вимоги покращення соціально-економічного становища, розширення політичних прав, а також задоволення національних потреб усіх народів, які населяють Буковину. У 1905 р. через суперечності між його членами союз розпався.

12 листопада 1905 р. буковинські народовці об’єдналися в «Національну раду русинів на Буковині», яку неофіційно називали національно-демократичною партією, підкреслюючи цим ідейну спільність із подібною партією в Галичині. Партія виступала за запровадження загального, рівного й прямого виборчого права, у сільському господарстві висувала завдання розвивати спілчанський рух, обґрунтовуючи національні потреби українців, визнавала таке саме право за іншими націями краю.

У червні 1907 р. від «Національної ради русинів на Буковині» відокремилося ліве крило й заснувало Радикальну партію. Визволення українського народу ця партія пов’язувала із широкими соціально-економічними перетвореннями та встановленням соціалізму. Майже одночасно в Буковині сформувалася Українська соціал-демократична партія, яка проповідувала ідеї марксизму, вимагала докорінних змін у суспільстві. Однак більшість гасел соціал-демократів були незрозумілі селянам, а робітників у краї було дуже мало.

У 1907 р. в Буковині відбулися вибори до австрійського парламенту за новим виборчим законом. У всіх українських виборчих округах перемогли кандидати «Національної ради русинів на Буковині». Уперше після 1848 р. буковинські українці обрали п’ятьох депутатів. У лютому 1910 р. вона об’єдналася зі створеним С. Смаль-Стоцьким товариством «Руська рада» (її називали також «мужицька партія») у нову партію під назвою «Руська рада». У 1912 р. вона розпалася. Колишні члени «Національної ради» оголосили про створення Національно-демократичної партії, а прибічники С. Смаль-Стоцького — Української народної партії. Однак до початку війни обидві партії остаточно не сформувалися.

У 1911 р. відбулися останні вибори до Буковинського крайового сейму. Із 17 обраних українських депутатів 15 були народовцями, по одному від радикалів і соціал-демократів. Москвофіли на виборах зазнали поразки.

На початку XX ст. в суспільно-політичному житті Закарпаття провідні позиції зберігав москвофільський напрям. Однак у цей час зародилося й народовство. Молоді русинські

діячі, які заснували його, шукали нові засоби для забезпечення виживання свого народу в умовах мадяризації. Переконавшись у безперспективності москвофільства, вони звинувачували його прибічників у занепаді русинського національного життя в краї. Вирішальним кроком стала відмова закарпатських народовців від використання російської мови та вибір ними як мови освіти й літератури народної мови.

Друкованим органом народовського руху в краї став тижневик «Наука», що виходив із 1897 р. Його головним редактором із 1903 р. був Августин Волошин (1874—1945), який згодом відіграв визначну роль в історії Закарпаття.

Розвиток народовства в краї відбувався під впливом і в тісній взаємодії з українським рухом Галичини. Зокрема, праці закарпатських учених і громадських діячів друкувалися у виданнях Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, а громадські діячі Галичини (І. Франко, С. Томашівський, В. Гнатюк та інші) докладали чимало зусиль для ознайомлення світової громадськості з безправним становищем закарпатських русинів.

Роль народовців на початку століття в суспільно-політичному житті Закарпаття була досить непомітною. Їх діяльність обмежувалася питаннями мови, літератури, історії та освіти. Вони не прагнули надання краю автономії або самоврядування, не виступали за його приєднання до решти українських земель. Головним завданням народовці вважали зберегти ті прояви національного життя, які в майбутньому сприятимуть відродженню Закарпаття.

НА ПІДСТАВІ ФАКТІВ, РОЗГЛЯНУТИХ У ПАРАГРАФІ, СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

■ перетворення на початку ХХ ст. Східної Галичини на «український П'ємонт»;

■ здобутки наполегливої боротьби українців Галичини за український університет, загальне виборче право та реформу крайового статуту;

■ особливості й зрушення в українському русі в Буковині та Закарпатті.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1898 р. — створення пожежно-гімнастичного товариства «Сокіл».

1900 р. — створення пожежно-гімнастичного товариства «Січ».

1901 р. — призначення Андрея Шептицького митрополитом УГКЦ.

1902 р. — загальний страйк сільськогосподарських робітників у Галичині.

1907 р. — запровадження загального виборчого права в Австро-Угорщині.

1908 р. — убивство українським студентом

М. Січинським намісника Галичини графа А. Потоцького. 1911 р. — заснування бойскаутської організації «Пласт». 1914 р. — cхвалення Галицьким сеймом законопроєкту про реформування крайового статуту.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Перевірте набуті знання за навчальною грою «Аукціон». Правила гри. На аукціоні можна «придбати» бали за свої знання як розрахункову одиницю. Для цього учням та ученицям необхідно двома-трьома реченнями охарактеризувати події та явища. Правильна відповідь дає 1 бал. Характеристики не можна повторювати.

2. Колективне обговорення. Охарактеризуйте особливості українського руху в Галичині на початку XX ст. 3. Наведіть факти, що свідчать про залучення галицького селянства й студентства до політичної боротьби. 4. Якими були здобутки галицьких українців у боротьбі за виборчу реформу в краї? 5. Робота в малих

групах. Обговоріть і охарактеризуйте розвиток українського руху в Буковині й Закарпатті.

6. Робота в парах. Розподіліть обов'язки та складіть розгорнутий план за темою «Здобутки україн

ського національного руху на західноукраїнських землях на початку XX ст.».

7. Колективне обговорення. Порівняйте суспільно-політичні рухи на українських землях та у світі на початку XX ст.

Практичне заняття 1. Ідеї автономії та самостійності в програмах українських політичних партій

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які українські партії існували в Наддніпрянській Україні? 2. Яку мету проголошували українські партії Наддніпрянщини?

МЕТА: підбити підсумки та закріпити вивчений матеріал.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ:

повторити матеріал підручника (§ 26—32); скласти презентацію з 5—6 слайдів «Ідеї автономії та самостійності в програмах українських політичних партій Наддніпрянщини».

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Обговоріть у групах підготовлені презентації та складіть узагальнюючу таблицю.

Течії	Націона лістична	Соціа лістична	Ліберально- демократична
Партії, які представляли течії
Мета боротьби
Основні засоби

2. Поясніть, чому прагнення автономії було панівним напрямом в українському русі в Наддніпрянській Україні.

3. Прочитайте уривки із джерел, які відображають процес зміни програмових положень Революційної української партії (РУП) та її наступниці — Української соціал-демо-кратичної робітничої партії (УСДРП), і дайте відповіді на запитання.

4. Зробіть висновки відповідно до мети заняття.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із програмових положень Революційної української партії (РУП) та Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП)

1) «Самостійна Україна», 1900 р.: «Одна-єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від Сяну аж по Кавказ»; «Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя. І пам'ятаймо, що слава і побіда — се доля борців за народну справу».

2) 1902 р.: «...ідеалом партії є вільна, самостійна Україна з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм».

3) 1903 р.: «.Світогляд “Самостійної України" не є тепер типовим для нашої партії»; «національне питан

ня вигадала буржуазія, щоб затемнювати самосвідомість пролетаріату»; «РУП перейшла на загальні засади марксизму, вимагаючи національної автономії України».

4) 1904 р.: «“Самостійна Україна" була теоретичною помилкою».

5) 1905 р.: «Гасло “Самостійна Україна" РУП хутко змінила на “автономію" й прийняла назву УСДРП».

? 1. Як змінювалися програмові положення щодо державного статусу України? 2. Про що свідчили ці зміни? 3. Чим вони були зумовлені?

Практичне заняття 2. Вплив греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості населення західноукраїнських земель

ПРИГАДАЙТЕ

1. У яких українських регіонах була поширена греко-католицька церква на початку XX ст.? 2. Яку роль відіграла греко-католицька церква в національному відродженні на західноукраїнських землях?

МЕТА: ознайомитися з постаттю митрополита Андрея Шептицького; визначити зміну ролі греко-католицької церкви в українському русі на західноукраїнських землях.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ: скласти презентацію з 5—6 слайдів за темою «Вплив греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості населення західноукраїнських земель».

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Опрацюйте наведений матеріал і дайте відповіді на запитання.

2. Зробіть висновки відповідно до мети заняття.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Андрей Шептицький — просвітитель, громадсько-політичний діяч, доктор теології, архієпископ, що відіграв важливу роль в українському національному русі. 17 грудня 1900 р. він був призначений митрополитом греко-католицької церкви (1900—1944 рр.). Його інтронізація (посвячення) відбулася 12 січня 1901 р. в соборі Святого Юра у Львові. Діяч доклав чимало зусиль для того, щоб греко-католицька церква остаточно відмовилася від союзу з москвофілами, перейшла на народовські позиції і як впливова сила приєдналася до українського національного руху в Галичині. Упродовж свого життя Андрей Шептицький послідовно боровся за ідею незалежної України, підтримував ті політичні сили західноукраїнських регіонів, які відстоювали її автономний статус у 1900—1920 рр.

Митрополит став засновником Українського національного музею у Львові (1905 р.). Завдяки його допомозі в музеї було зібрано одну з найбільших у Європі колекцій ікон. Андрей Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття освіти в кращих навчальних закладах Європи. У 1903 р. він заснував у Львові Народну лічницю, яка пізніше перетворилася на сучасну лікарню. Митрополит був ініціатором створення та засновником Земельного банку у Львові (1910 р.), підтримував діяльність українських культурно-просвітніх товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».

Відстоюючи інтереси українців Галичини в Галицькому сеймі та Палаті панів австрійського парламенту, Андрей Шептицький порушував питання про запровадження загального виборчого права, реформування системи виборів до Галицького крайового сейму, створення українського університету у Львові.

На початку XX ст. греко-католицька церква, як і в попередньому столітті, відігравала важливу роль у житті українців Галичини й Закарпаття. Багато зробила вона для українського національного відродження, захисту прав та інтересів українців. Проте наприкінці XIX ст., коли український рух став набувати переважно світського характеру, відносини між гре-

ко-католицькою церквою та його провідниками загострилися. Ситуація змінилася, коли Галицьку греко-католицьку митрополію очолив Андрей Шептицький (1865—1944).

Новий митрополит поставив участь греко-католицького духовенства в українському русі в залежність від дотримання ним норм християнської моралі. Замість старої ролі національного провідника церква мала виступати духовним і моральним авторитетом українства в краї. Нова роль не відразу знайшла розуміння в лідерів українського руху. Сама постать Андрея Шептицького, що походив із полонізованого роду, викликала в них сумніви. Проте наполегливість, із якою митрополит реалізовував свою позицію, та його виступи на захист українства врешті-решт сприяли відновленню єдності українського руху з греко-католицькою церквою, яка його освячувала. У церковних справах Андрей Шептицький був прибічником ідеї об’єднання християнських церков.

На початку XX ст. на Закарпатті греко-католицька церква в умовах мадяризації краю поступово втрачала позиції лідера національного руху русинів. Інтереси русинів відстоював єпископ Мукачівської єпархії в 1891 —1912 рр. Юлій Фірцак (1836—1912).

За підтримки Юрія Фірцака в краї відновилася діяльність Товариства Св. Василія Великого. Зусиллями його членів був виданий «Буквар» для закарпатських русинів і розпочалося видання тижневого часопису «Наука».

За наполяганням єпископа, занепокоєного занепадом господарства й бідуванням селянства в краї, у 1897—1901 рр. угорська влада здійснила на Закарпатті низку реформ, що дістали назву «рутенська акція» («Верховинська господарська акція»). Він також став ініціатором створення вчительської семінарії для дівчат в Ужгороді (1902 р.). Однак загалом гре-ко-католицька церква в Закарпатті відійшла від участі в національній боротьбі русинів і дедалі більше перетворювалася на провідника мадяризації. Реакцією на це стало збільшення серед віруючих прибічників православ’я.

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із промови митрополита Андрея Шептицького на 100-річному ювілеї М. Шашкевича (1911 р.)

Усі маємо це поняття, що народ — це наша сила, що праця для нього — наше завдання, що його добро — наша будучність... Нам сьогодні легко зрозуміти, що віддалитися від народу — це значить приректи себе на смерть.

? У чому, на ваш погляд, полягає головна сила українського руху в Галичині?

ЗАВДАННЯ

1. Чому греко-католицька церква наприкінці XIX ст. втратила свій вплив на український рух?

2. Яку нову роль церкви визначив Андрей Шептицький в українському русі?

3. Які особисті якості митрополита сприяли перетворенню церкви на моральний авторитет в українському русі?

4. Яку роль у національному русі західноукраїнських земель відіграв Ю. Фірцак?

Узагальнення за розділом VI. Україна початку ХХ ст. перед викликами модернізації

1. Складіть перелік подій з історії українських земель на початку XX ст., які ви вважаєте найважливішими. Обґрунтуйте свій вибір.

2. Поясніть значення понять і термінів: русифікація, індустріалізація, концентрація виробництва, монополізація економіки, кооператив, пролетар, ради робітничих депутатів, чорносотенці, великодержавний шовінізм, відруб, хутір, страйк, політизація українського національного руху, столипінська аграрна реформа, автономізм; селянський страйк, народні віча, монополія, кооператив, сепаратизм, «український П’ємонт».

3. Виконайте завдання за історичною картою:

1) визначте державну належність українських земель на початку XX ст.; покажіть, у складі яких держав перебували українські регіони;

2) покажіть, якою була господарська спеціалізація українських земель у цей період;

3) покажіть найбільші місця виступів робітників, селян і військових на українських землях у роки революції 1905— 1907 рр.;

4) покажіть на карті мережу товариств «Просвіта», «Сокіл», «Січ»;

5) покажіть регіони переважання православної та греко-католицької церков серед вірян у цей період.

4. Назвіть імена видатних історичних діячів цієї доби. У чому ви вбачаєте їхній внесок у розвиток українських земель початку XX ст.?

5. Опишіть основні прояви індустріалізації та модернізації суспільного життя в тогочасній Україні.

6. Наведіть факти політизації тогочасного українського суспільства й національно-визвольного руху.

7. Перевірте набуті знання за навчальною грою «Три на чотири».

Правила гри. Учні та учениці мають за визначений час заповнити пропуски в таблиці, встановивши співвідношення дат, подій і їхніх наслідків.

Дати	Події	Наслідки
		Концентрація виробництва, прискорення формування монополій
1905 р.
	Упрова дження загального виборчого права
1908 р.

8. Визначте та охарактеризуйте особливості, прояви та здобутки українського національного руху на початку XX ст.

9. Чому в період 1907—1914 рр. українство в Російській імперії зазнало нових обмежень?

10. Чому більшість українських політичних партій Наддніпрянської України виступали за автономію України у складі Росії?

11. Порівняйте процеси індустріалізації та модернізації суспільного життя на українських землях у складі Австро-Угорської та Російської імперій, а також з аналогічними процесами в Західній Європі та світі. Відповідь оформіть у вигляді порівняльної таблиці.

12. Визначте та охарактеризуйте особливості, прояви та здобутки українського національного руху на українських землях у складі Австро-Угорщини на початку XX ст.

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом VL Україна початку ХХ ст. перед викликами модернізації

 

 

Це матеріал з підручника "Історія України" (з поглибленним вивченням історії) за 9 клас Гісем, Мартинюк 2022