ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ:

характеризувати розвиток українського образотворчого мистецтва, архітектури в другій половині XIX — на початку XX ст.; розповідати про творчість видатних митців цієї доби; називати шедеври українського мистецтва зазначеного періоду.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які стилі були панівними в українському мистецтві в першій половині XIX ст.? 2. Назвіть імена видатних представників українського образотворчого мистецтва першої половини XIX ст. та вкажіть їх головні здобутки.

 

1 РОЗВИТОК ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА.

В суспільно-політичному та економічному житті другої половини XIX ст. сприяли утвердженню в образотворчому мистецтві тенденції до реалістичного відображення світу.

Під впливом ідей народників художники-реалісти створили Товариство пересувних художніх виставок, яке ставило собі за мету поширення мистецтва в маси. Ідейною основою художників-перед-вижників був критичний реалізм, тобто реалістичне відображення недоліків суспільно-політичного життя.

Серед художників-передвижників і прихильників інших мистецьких течій було чимало українців, які у своїй творчості прагнули відтворити краєвиди, побут, національний характер українців.

Одним із найяскравіших митців був українець за походженням Ілля Рєпін (1844—1930), автор відомих полотен на українську тематику: «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Вечорниці» та інших.

Любов до України та її народу простежується у творчості В. Ма-ковського («Ярмарок у Полтаві», «Святковий день на Україні»),

Які риси були притаманні українському образотворчому мистецтву другої половини XIX — початку ХХ ст.?

уславленого мариніста І. Айвазовського («Чумацький шлях», «Весілля на Україні»), М. Ге тощо.

Зрештою в колі російських художників поступово склалася група митців, яка започаткувала самостійний розвиток українського мистецтва. Серед них — С. Васильківський, М. Пимоненко, М. Самокиш, К. Трутовський, О. Сластіон,

І. Їжакевич та інші. У 1887 р. українські митці створили Київське товариство художніх виставок (організаційно оформилося в 1893 р.), а в 1890 р. в Одесі — Товариство південноросійських художників.

Також сформувалися українські мистецькі центри — Харківський, заснований першою професійною жінкою-художни-цею М. Раєвською-Івановою, Одеський на чолі з К. Костанді та Київський із малювальної школи М. Мурашка.

Українські митці почали не тільки приділяти більше уваги побутовим темам українського села, але й звертатися до історичних тем, зокрема героїчних подій козацької доби. Одним із найвидатніших українських живописців, знавцем народного орнаменту й мистецтва був Сергій Васильківський (1854—1917). Разом з істориком Д. Яворницьким та художником М. Самокишем він працював над альбомом «З української старовини». Його картини на історичну тему відображали героїко-романтичне минуле: «Бій запорожців з татарами», «Обрання полковником Мартина Пушкаря», «Сторожі запорозьких вольностей» тощо. Світову славу С. Васильківський здобув пейзажами, у яких відображав красу й велич рідного краю: «Весна на Україні», «По Дінцю», «Після дощу», «Бездоріжжя», «Захід сонця» тощо.

Інший видатний український митець Микола Мурашко (1844—1909) був не лише художником, а й педагогом, ідеологом українського мистецтва. Із 1869 р. він викладав малювання в київських середніх школах, а 1875 р. відкрив Київську малювальну школу, якою керував протягом 25 років.

Серед українських митців цього періоду також слід відзначити творчість Миколи Самокиша (1860—1944), одного з най-відоміших баталістів. Він навчався в Парижі й ставив собі за мету відтворити історичні події та національні особливості життя та побуту українського народу. Так виникла ціла низка батальних картин із козацької доби.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Для популяризації досягнень українського малярства та гравюри велике значення мали музеї. Київський музей старовини й мистецтва та Одеський міський музей красних мистецтв було засновано в 1899 р., Харківський міський художній музей — у 1886 р., Феодосійську картинну галерею І. Айвазовського — у 1880 р.

УКРАЇНА І СВІТ

На початку ХХ ст. світового визнання здобуло художнє мистецтво Олександра Мурашка. Його твір «Карусель» приніс йому золоту медаль на Мюнхенській міжнародній виставці (1909 р.). Завдяки О. Мурашку українське мистецтво вийшло зі стану вузько національного, провінційного, талант митця підніс його до західноєвропейського рівня, а його твори належать до світової скарбниці образотворчого мистецтва. Художних писав у стилі імпресіонізм.

Художні полотна Миколи Пимоненка (1862—1912), у яких зображено народне життя українців, неодноразово виставлялися за кордоном. Такі картини, як «Жертва фанатизму»,

«Конокрад», «Проводи рекрутів», «На Далекий Схід» та інші, викривали темні сторони життя тогочасного українського села, ворожість самодержавства до досягнень науки й культури.

Розвиток українського мистецтва занепокоїв владні структури, які, вбачаючи в цьому прояв національно-визвольного руху, почали чинити йому всілякі перешкоди.

На західноукраїнських землях розвиток українського образотворчого мистецтва відбувався в непростих умовах. Польські, австрійські, німецькі мистецькі школи, які переважали в Австро-Угорщині, пропагували академізм, основою якого був класицизм, заважали становленню української мистецької школи. Проте й тут художники звернулися до тем із народного життя та побуту. Першим із них був Корнило Усти-янович (1839—1903) («Бойківська пара», «Гуцулка біля джерела», «Шевченко на засланні»).

Серед західноукраїнських художників другої половини XIX ст. слід відзначити І. Труша, О. Кульчицьку, О. Курила-са, А. Манастирського, Ю. Пігуляка, М. Івасюка та інших.

Мистецька спадщина Івана Труша (1869—1941) становить понад 6000 картин. Його твори відзначаються чіткістю та простотою композиції. Він створив портрети багатьох видатних діячів української культури — І. Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, М. Лисенка та інших. У 1898 р. із його ініціативи було засновано Товариство з розвитку українського мистецтва, метою якого стала популяризація українського мистецтва. За сприяння митця в 1905 р. у Львові відбулася перша Всеукраїнська художня виставка, на якій презентувалися твори художників Наддніпрянщини та західноукраїнських земель. Виставка стала демонстрацією культурної єдності українського народу, штучно розділеного на дві частини.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Олександра Олександрівна Григорович (Екстер) народилася 18 (6) січня 1882 р. в місті Білосток Гродненської губернії (нині це територія Польщі). Вона закінчила Ольгінську гімназію, навчалась у М. Пимоненка в Київському художньому училищі разом із О. Богомазовим та О. Архипенком.

У 1903 р. чарівна Олександра одружилася із київським адвокатом Миколою з німецьким прізвищем Екстер. У подружжя не було дітей. Увесь свій час мисткиня приділяла мандрам та мистецтву. Її захоплюють ідеї кубізму й кардинально змінюють усю її подальшу творчість. У Києві навколо О. Екстер збираються молоді митці.

Кубісти вважали колір незначним й уникали яскравих фарб. О. Екстер привнесла в кубізм колір. В історію мистецтва вона також увійшла завдяки своїм реформаторським ідеям у сценографії. Художницю називали «Пікассо сценографії». Мисткиня запропонувала замість пласких розмальованих декорацій використовувати складні багатоярусні кострукції, займаючи таким чином весь простір сцени, а не лише її підлогу. Друге театральне новаторство — костюми, які були співзвучні з кольоровим рішенням тла.

Третє — для створення більш виразного образу до костюму вона почала розмальовувати й тіло актора, започаткувавши боді-арт.

Значним внеском у розвиток українського живопису стали монументальні картини «Вибори полковника Пушкаря і передача йому клейнодів», «Ромоданівський чумацький шлях» та «Бій козака Голоти з татарином», написані С. Васильківським, М. Самокишем, М. Беркасом та М. Уваровим. Ці картини прикрасили будинок Полтавського губернського земства (нині об-

ласний краєзнавчий музей), збудований у 1903—1908 рр. за проєктом архітекторів В. Кричевського та К. Жукова.

На початку XX ст. в українському образотворчому мистецтві набували поширення нові модерністські тенденції, які поклали початок абстрактному мистецтву. Його прихильниками були М. Жук, О. Новаківський, О. Екстер, В. і Ф. Кри-чевські, А. Петрицький, О. Богомазов, Д. і В. Бурлюки, М. і Т. Бойчуки та інші. Новий модерністський напрям у мистецтві — супрематизм — започаткував Казимир Малевич (1878—1935). Його картина «Чорний квадрат на білому тлі» викликала жваву дискусію.

У другій половині XIX — на початку XX ст. на українських землях розвивалося й мистецтво скульптури, якій у цей період став притаманний реалізм. Найзначнішим українським скульптором другої половини XIX ст. був Леонід Позен (1849—1921). У скульптурі малих форм він створив різноманітні соціальні типи людей («Шинкар», «Кобзар»), відобразив соціальні явища («Переселенці», «Злидар», «Оранка в Малоросії»). Крім того, Л. Позен захоплювався історичною тематикою. Велику популярність мали його роботи «Скіф», «Запорожець у розвідці». Інший майстер — Пармен Забіла (1830—1917) — виконав мармуровий портрет Т. Шевченка для музею в Чернігові та пам’ятник М. Гоголю в Ніжині.

Українські митці випробували свої сили і в монументальній скульптурі. Михайло Микешин (1835—1896) у 1888 р. створив пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві.

На початку XX ст. українська скульптура теж не уникла впливу модернізму. Відомими тогочасними українськими скульпторами-модерністами були М. Гаврилко, М. Паращук, В. Іщенко, П. Войтович та інші. Їхній творчості властиві контрастні світлотіньові ефекти та глибокий психологізм. Скульптор Олександр Архипенко (1887—1964), засновник кубізму в скульптурі, значно збагатив мову пластики, змусивши навіть порожній простір стати виразним елементом композицій. Він створив скульптури «Жінка, яка ступає», «Жінка, яка зачісується» тощо.

На українських землях творили художники світового масштабу: мариніст Іван Айвазовський (вірмен за походженням) та пейзажист Архип Куїнджи (грек за походженням).

Супрематизм (від латин. «вищий, останній») — модерністський напрям у мистецтві, започаткований К. Малевичем. Супрематизму притаманні геометричні абстракції з найпростіших фігур (квадрат, прямокутник, коло, трикутник). Комбінації цих фігур мають відображати «вищі» основи реальності, осягнуті інтуїцією художника.

Кубізм — напрям у мистецтві першої чверті XX ст., представники якого зображували предметний світ у вигляді комбінацій правильних геометричних об'ємів: куба, кулі, циліндра, конуса.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Одеський національний академічний театр опери та балету в Одесі — найстаріший оперний театр України. Будинок було зведено в 1887 р. під керівництвом архітекторів Ф. Фельнера й Г. Гельмера («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського бароко. Архітектура глядацької зали витримана в стилі пізнього французького рококо.

Що нового з'явилося в архітектурі другої половини XIX ст., а що — на початку XX ст.?

2 АРХІТЕКТУРА. Друга половина XIX ст. в архітектурі позначена впливом різних історичних стилів і напрямів, що поєднувалися в одній будівлі. Це поєднання (еклектизм) і було найбільш характерним для міського громадського й житлового будівництва. Тоді в будівництві вже почали масово використовувати нові технології та матеріали (бетон, залізо, залізобетон тощо).

Серед напрямів архітектурного мистецтва вирізнялися віденський неоренесанс і стиль французького відродження. Не-оренесанс поширився в західноєвропейських країнах, дістався Чернівців, Львова, Києва, Одеси, Херсона, Харкова та інших

українських міст. Найтиповішими є споруди міських театрів (Київ, Львів, Одеса) та громадські будівлі.

Видатними здобутками відзначилися архітектори О. Берет-ті (Володимирський собор, будинок Першої гімназії в Києві), В. Шретер (будинок оперного театру й театру Соловцова в Києві), Й. Главка (будинок резиденції митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях), Ю. Гохбергер (будинок Галицького сейму), В. Садловський (залізничний вокзал у Львові) та інші.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. на основі народного мистецтва та українського бароко відродився український стиль. Визначним архітектором цього напряму був Василь Кричевський (1873—1952) — автор проєкту будинку Полтавського земства, Меморіального музею біля могили Т. Шевченка. За проєктами Івана Левинського (1851 —1919) та інших архітекторів у Львові споруджено будівлі страхового товариства «Дністер», бурси Українського педагогічного товариства, академічних дому, гімназії тощо.

На початку XX ст. в архітектурі поширення модерністських тенденцій знайшло прояв у геометрично чітких лініях споруд і динамічності їхніх форм. У цьому стилі були побудовані залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший на українських землях критий ринок у Києві (Бессарабський). З’явилося також чимало будівель з елементами класичного, модерного та інших стилів у різних українських містах: у Києві — Педагогічний музей на Володи-мирській вулиці (архітектор П. Альошин), Державний банк (архітектор О. Кобелєв), у Харкові — будинок Медичного товариства (архітектор О. Бекетов), у Севастополі — будинок панорами «Оборона Севастополя» (архітектор В. Фельдман), у Львові — будинок страхової компанії «Дністер» (архітектор

І. Левинський).

Одним із найвидатніших архітекторів, який творив у стилі модерн, був Владислав Городецький (1863—1930).

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Владислав Городецький

народився в 1863 р. на Поділлі. Закінчив реальне училище при євангелічній лютеранській церкві Св. Павла в Одесі. У 1885—1890 рр. В. Городецький навчався в Академії мистецтв у Петербурзі. Його життєвий і творчий шлях протягом 1891—1920 рр. пов'язаний із Києвом. Загалом він спорудив в Україні понад 30 будівель. Найвідомішим архітектурним витвором В. Городецького вважають будинок у Києві на вулиці Банковій 10, який відомий під назвою «Будинок із химерами»

(1901 р.). Після відновлення незалежності Польщі він жив у Варшаві, де також створив чимало споруд. Останні роки життя архітектор проживав в Ірані (Персії), де споруджував громадські будівлі.

НА ПІДСТАВІ ФАКТІВ, РОЗГЛЯНУТИХ У ПАРАГРАФІ, СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

■ розвиток образотворчого мистецтва й архітектури України в другій половині XIX — на початку XX ст.;

■ видатних українських митців, які здобули світове визнання й стали засновниками нових мистецьких стилів, що визначали обличчя світової культури в наступному столітті.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1887 р. — створення українськими митцями Київського товариства художніх виставок (організаційно оформилося в 1893 р.).

1890 р. — створення в Одесі Товариства південноросійських художників.

1905 р. — перша Всеукраїнська художня виставка у Львові.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННІ

1. Перевірте набуті знання за навчальною грою «Знайдіть, покажіть і розкажіть». Правила гри. Учні

та учениці об'єднуються у дві команди. Команди представляють художників та архітекторів. Учитель/учителька показує по черзі учасникам команд пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва, а команди мають назвати пам'ятку й коротко розповісти про неї.

2. Назвіть провідні українські центри живопису другої половини XIX ст. Яка тематика творів переважала в українському живописі другої половини XIX ст. і чому? Назвіть причини утвердження в українському мистецтві другої половини XIX ст. реалістичного зображення світу. 3. Колективне обговорення. Які процеси вплинули на розвиток українського мистецтва на початку XX ст.? 4. Назвіть видатних українських художників,

скульпторів, архітекторів другої половини XIX — початку XX ст. 5. Назвіть визначні історичні пам'ятки архітектури України в стилі модерну. 6. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, чому навіть за відсутності власної держави українське мистецтво в другій половині XIX — на початку XX ст. переживало піднесення.

7. Робота в парах. Обговоріть та охарактеризуйте один із творів українських художників другої половини XIX — початку XX ст. 8. Підготуйте презентацію за темою «Українське образотворче мистецтво другої половини XIX — початку XX ст.».

9. Поміркуйте та висловіть припущення, чому саме українські митці стали засновниками абстрактного мистецтва. Підготуйте повідомлення за цим питанням.

Практичне заняття. Традиції та побут української сім'ї

ПРИГАДАЙТЕ

1. Де проживала більшість населення українських земель: у місті чи селі? 2. Чому життя людей у селі складніше піддається змінам, ніж життя в місті?

МЕТА: визначити, які зміни відбулися в побуті та повсякденному житті українців у другій половині XIX — на початку XX ст.; на підставі аналізу наведеного тексту визначити, які риси були характерні для української традиційної сім'ї цього періоду; шляхом дискусії сформувати уявлення про вплив соціально-економічних змін на розвиток українського суспільства.

(Урок може бути проведений як навчальна екскурсія до краєзнавчого або історичного музею.)

ХІД РОБОТИ

1. Ознайомтеся із запропонованим матеріалом, проаналізуйте його.

2. Зробіть висновки відповідно до мети заняття.

1 РОДИНА. На початку XX ст. в побуті населення українських земель відбулися суттєві зміни. Вони були викликані стрімким розвитком технології виробництва та процесами модернізації суспільства. Зміни в побуті обумовили певні зрушення й у звичаях і традиціях українського населення. Такі процеси також були характерні й для інших країн та народів за доби індустріалізації. Проте на українських землях вони мали свої особливості (збереження патріархальності в сімейних відноси-

нах, прив’язаність до землі значної частини міщан тощо). Спосіб життя окремих людей визначався їхніми матеріальними можливостями, рівнем освіти, культури, духовними потребами. Нові риси побутової культури проявлялися насамперед у житті населення міст.

Наприкінці XIX ст. зміни призвели до остаточного розпаду великих патріархальних родин, які під одним дахом об’єднували декілька поколінь і сімей. Цей процес розпочався в XVI ст. У XIX і на початку XX ст. велика патріархальна сім’я зустрічалася як виняток тільки в таких місцевостях, як Полісся, гірські райони Закарпаття. Панівною формою української сім’ї залишалася мала родина, у складі якої в середньому було п’ятеро-шестеро осіб.

Головою та розпорядником усіх господарських робіт у сім’ї був батько. Іноді старший син ще за життя батька отримував право вести господарство. Розпорядок дня залежав від господарського стану сім’ї, розміру господарства, наявності працездатних членів сім’ї та пори року. Спадкоємцями майна після батька, як правило, були сини, що отримували рівні частки, за винятком молодшого. Йому належала більша частка, якщо з ним залишалися жити старі батьки після розділу.

Особисту власність жінки становило тільки майно, що входило в посаг (іноді навіть із земельним наділом). Воно мало назву материзни. Материзна ніколи не включалася в загальносімейне майно, не ділилася між членами сім’ї, а передавалася у спадщину за жіночою лінією. Дочки в родині перебували в підлеглому становищі: після заміжжя вони переходили в чужу сім’ю, і тому їм не належало частки в за-гальносімейному майні.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Виховання та догляд за дитиною були обов'язком матері, однак їй часто доводилося на весь день залишати малюків на старших дітей або зовсім без нагляду. Дитину рано починали годувати однаковою з дорослими їжею. Любов і ласка у вихованні поєднувалися з вимогливістю, прищепленням побутових звичок і трудових навичок. Діти в родині росли в дусі послуху й поваги до рідних і старших. Виховувати намагалися не покаранням, а словом і прикладом. Особливо засуджувалися лінь, небажання допомагати родині, недбале ставлення до праці. Для розваг у дітей було дуже мало часу. Вони допомагали по господарству, наглядали за молодшими братами й сестрами, пасли худобу тощо. Матеріальна незабезпеченість часто змушувала батьків посилати дітей-підлітків на заробітки.

2 СІМЕЙНІ ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ. Батьки прагнули рано видати заміж дочку або одружити сина (для дівчини шлюбний вік починався з 16 років, для хлопця — із 18 років). Це пояснювалося насамперед господарськими причинами: сім’я чоловіка отримувала додаткові робочі руки; дівчину намагалися віддати заміж якомога раніше, щоб раптом вона не залишилася самотньою, що в народі вважалося негожим.

У шлюб у більшості випадків вступали рівні за своїм матеріальним становищем сторони. Заможні родини майже ніколи не родичалися з біднотою та змушені були миритися хіба тільки з прийняттям зятя (приймака). Іноді, прагнучи якось покращити матеріальне становище, бідні батьки насильно віддавали синів або дочок у заможні родини.

За звичаєвим правом українського народу згода тих, хто вступав у шлюб, була необов’язковою, але фактично з ними рахувалися. Першочерговою вважалася воля батьків. Укладання шлюбу завжди супроводжувалося весіллям із його багатою обрядовістю.

Весільний обряд складався з декількох основних частин, кожна з яких мала своє значення. Весілля справляли зазвичай у певний час весни, осені та зими, вільний від польових робіт. Весіллю передувало сватання нареченої. Посли нареченого —

старости — як правило, літні поважні люди (один із них — обов’язково родич жениха, найчастіше дядько) домовлялися про шлюб із батьками нареченої. Якщо дівчина погоджувалася, старости обмінювалися хлібом із батьками нареченої, пили горілку, а дівчина-наречена перев’язувала їх вишитими рушниками. Якщо ж пропозицію відхиляли, дівчина виносила гарбуз, що означало відмову й вважалося для нареченого та його рідні великою ганьбою. Через два тижні після сватання влаштовували так звані заручини, які, по суті, повторювали сватання, але в більш урочистій обстановці, у присутності всіх родичів і з виконанням багатьох звичаїв та обрядів: спів ритуальних пісень, пов’язування рушниками тощо. Відмова від весілля після заручин була неможливою, а якщо таке траплялося, то постраждала сторона отримувала компенсацію за витрати і «за образу».

На заручинах домовлялися про час весілля. У п’ятницю збиралися дівчата-подружки нареченої, які прикрашали дерево різнокольоровими стрічками, жмутками жита чи пшениці, квітами. У суботу ввечері в супроводі багатьох обрядів і пісень випікали весільний хліб — коровай.

Головним у всьому весільному дійстві було виконання основних весільних обрядів, що складали саме весілля та проходили, як правило, у неділю. У цей день відбувалися розплітання коси в нареченої, покривання її голови, викуп, посад, прощання з родичами, розділ короваю та вінчання в церкві.

Весілля було не суто сімейним святом. У ньому брали участь не тільки родичі наречених, а й більшість односельців.

Численними звичаями та обрядами супроводжувалося й таке сімейне торжество, як народження дитини. У сім’ї відзначали родини відразу ж після народження дитини і хрестини — після її хрещення в церкві. На родинах велику роль відігравала бабка-повитуха — розпорядниця пологовими обрядами, які символізували побажання здоров’я та щасливого життя новонародженому. На хрестинах така роль належала кумам. У традиційній частині хрестин основним обрядом вважалося загортання немовляти у вивернутий вовною вгору кожух та вкладання його на покуті (червоний кут). Після церковного хрещення в будинку новонародженого влаштовувалося частування, обов’язково з обдаровуванням матері новонародженого та бабки й приготуванням традиційних страв. Через рік у кожній селянській родині відзначалися пострижи-ни — річниця від дня народження дитини. Суть обряду полягала в тому, що хрещений батько вистригав у дитини на голові хрест.

Важливими святами в кожній селянській родині були Великдень, Новий рік, Різдво та деякі інші церковні свята.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Чимало звичаїв та обрядів супроводжували похорон. На відміну від людей старшого покоління, молодих неодружених людей ховали у весільному або святковому вбранні. У прощанні з ними, особливо в голосіннях, використовувалися поетичні прийоми, властиві весільним пісням.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Кожна родина свого часу відзначала проводи новобранця. Вони супроводжувалися піснями-плачами, які нагадували голосіння за небіжчиком, оскільки сім'я втрачала одного зі своїх годувальників.

Маргінал — особа (соціальна група), яка перебуває не в характерних для себе відносинах, традиціях.

З МІСЬКА РОДИНА. Процеси промислового розвитку призвели до швидкої урбанізації українських земель, що наклало значний відбиток на родинні відносини. Проте слід зазначити, що українці неохоче переселялися до міст і становили мен-

шість міського населення. Більшість городян у Наддніпрянській Україні становили росіяни, євреї, поляки тощо; на західноукраїнських землях — поляки, румуни, угорці, євреї, німці, вірмени та інші.

Переселення значної частини населення із села до міста спричинило виникнення такого явища, як маргінальність.

Значна частина міських українських сімей намагалася зберегти зв’язок із селом, мала присадибне господарство. Це пояснюється тим, що вони боялися відірватися від свого попереднього звичного соціального середовища. Крім того, більшість українців становили некваліфіковану робочу силу, що отримувала мізерну заробітну плату, якої ледь вистачало на прожиття.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Як правило, чоловіки отримували вищу заробітну плату, ніж жінки. Натомість, як і в селі, жінка мала виконувати ще багато хатньої роботи, доглядати дітей. Важким було для жінки-робітниці й материнство. Відпусток до і після пологів, медичної допомоги та дитячих закладів не існувало.

У робочих сім'ях, як і в селянських, дітей із раннього віку привчали до праці, вони допомагали батькам у господарстві.

Наш край на початку XX ст.

I. Адміністративно-територіальний та істори-

ко-етнографічний розвиток.

1. До якої імперії — Російської чи Австро-Угорської — входив ваш регіон на початку XX ст.?

2. Покажіть на карті населений пункт, у якому ви живете. На території якого району, області він розташований?

3. На території якого історико-етнографіч-ного регіону він розташований?

4. Охарактеризуйте особливості адміністративно-територіального устрою цього регіону на початку XX ст.

5. Які населені пункти існували на той час у вашому регіоні? Порівняйте їх із тими, що існують сьогодні. Чи зазнали змін їхні назви, розміри?

6. Чи є у вашому краї населені пункти, які виникли на початку XX ст.? Назвіть їх і поясніть походження їхніх назв.

7. Яким був етнічний і соціальний склад населення вашого краю на початку XX ст.?

II. Зміни в господарському житті.

1. Що ви знаєте про особливості розвитку сільського господарства краю в ті часи?

2. Які сільськогосподарські культури переважно вирощували тоді у вашому регіоні?

3. Яким був стан промисловості й торгівлі?

4. Визначте спільне й відмінне в господарському житті краю порівняно з іншими українськими регіонами цього періоду.

5. Що вам відомо про соціальне становище в краї та соціальні протести населення?

6. Відвідайте місцевий краєзнавчий (історичний) музей і підготуйте за його експозицією повідомлення про побут і повсякденне життя населення краю на початку XX ст.

ІІІ. Нові явища в культурному та духовному

житті населення.

1. Що ви знаєте про вірування, звичаї та традиції населення вашого краю?

2. Які події, пов’язані з розвитком української культури, відбувалися на території краю?

3. Назвіть імена діячів української культури цього періоду, що походили або проживали у вашому краї. Який внесок вони зробили в розвиток культури?

4. Які пам’ятки культури початку XX ст. розташовані у вашому регіоні? Підготуйте розповідь про одну з них.

5. Які церковні споруди, збудовані в той час, збереглися на території вашого краю?

6. Визначте спільне й відмінне в духовному та культурному житті населення краю порівняно з іншими українськими регіонами в цей період.

7. У яких творах української літератури йдеться про тогочасну історію вашого краю або регіону, у якому він розташований? Яку інформацію про події та життя населення можна отримати з них?

ЗАВДАННЯ

1. Закінчіть складати таблицю «Наш край в історії України та Європи» (початок XX ст.) (с. 96). Спираючись на неї, порівняйте основні події та історичні процеси в краї з подіями й процесами тогочасної вітчизняної та європейської історії.

2. Закінчіть складати таблицю «Видатні діячі історії краю» (початок XX ст.) (с. 96).

Узагальнення за розділом VII. Повсякденне життя та культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

1. Назвіть події, що були вирішальними в розвитку української культури середини

XIX — початку XX ст. Обґрунтуйте свій вибір.

2. Об’єднайтеся у дві-три команди та проведіть конкурс знавців термінів і понять розділу. Для перемоги в ньому необхідно навести найбільшу кількість правильних визначень.

Рекомендований перелік: «театр корифеїв», меценат, емансипація, реалізм, український модерн, еклектизм.

3. Об’єднайтеся в пари та проведіть навчальну гру «Знавці культурних пам’яток».

Правила гри. Один учень/учениця демонструє зображення пам’ятки культури (або надає її коротку характеристику), а інший(-а) вказує її назву. Потім вони міняються ролями.

4. У яких українських містах на початку

XX ст. працювали університети?

5. Поміркуйте, чому перший український професійний театр, заснований у 1882 р., називали «театром корифеїв». Укажіть імена видатних українських драматургів та артистів тієї доби.

6. Заповніть таблицю «Розвиток української культури в середині XIX — на початку XX ст.».

Галузь культури	Відомі діячі	Здобутки

7. Порівняйте розвиток освіти в Наддніпрянщині та на західноукраїнських землях.

8. Складіть опис одного з творів мистецтва (картина, скульптура, архітектурна пам’ятка) українських майстрів середини

XIX — початку XX ст.

9. Назвіть факти, які підтверджують, що українська культура середини XIX — початку

XX ст. не поступалася кращим зразкам світової культури.

10. Створіть віртуальні екскурсії за темами: «Українське мистецтво другої половини ХІХ — початку ХХ ст.», «Українське мистецтво від реалізму до абстракціонізму», «В. Городецький — творець модерної архітектури», «Театр корифеїв», «М. Лисен-ко — творець української класичної музики» (на вибір).

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом VN. Повсякденне життя та культура України в середині ХІХ — на початку ХХ ст.

Узагальнення за курсом

Понад 100 років, що були висвітлені на сторінках підручника, стали важливими в історії українських земель. Це була доба великих змін у житті українців та їхньому світогляді. Незважаючи на те що в цей період українці були повністю позбавлені національної державності, опинилися розділеними між двома імперіями, вони зуміли знайти в собі сили усвідомити свою окремішність і підняти боротьбу за національне визволення. Другою важливою зміною в житті українських земель був їх швидкий промисловий розвиток (особливо східних і південних районів), залучення до світового господарства.

Національне відродження, що охопило різні регіони наприкінці ХVШ — на початку XIX ст., маючи свої регіональні особливості, у 60-ті рр. XIX ст. злилося в єдиний національний рух. Одна його частина перебувала на західноукраїнських землях, що підпорядковувалися владі Австро-Угорщини, а друга — у Наддніпрянській Україні, що входила до Російської імперії.

Розвиваючись у складних умовах переслідувань і заборон (особливо в Російській імперії), набуваючи різних організаційних форм, укра-

їнський рух наприкінці XIX ст. став перед проблемою вироблення чіткої власної політичної програми. Цей процес політизації зумовив появу трьох основних політичних течій: соціалістичної, ліберальної (національно-демократичної) і націоналістичної. Відстоюючи національні інтереси українського народу, кожна з течій головним і першочерговим завданням висувала соціальне визволення, здобуття демократичних свобод або відродження Української держави.

Трагедією українського руху стало те, що різні течії так і не змогли досягти єдності дій у боротьбі за Українську державу. До того ж лише в Галичині, яка стала «українським П’ємонтом», українські політичні партії незалежно від політичних уподобань проголосили, що метою їх боротьби є здобуття незалежності України.

Таким чином, український рух хоча й був вагомим чинником політичного життя двох імперій, але так і не досяг тієї згуртованості, яка б могла сприяти здобуттю незалежності. Тому українські діячі напередодні Першої світової війни почали покладати велику надію на зовнішні сили.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Під владою яких держав перебували українські землі впродовж XIX — початку XX ст.? 2. Коли українське селянство позбулося кріпацької залежності?

3. Який регіон українських земель був найбільш економічно розвиненим на початку XX ст.? 4. Коли відбулося національне відродження українців? Які події можна вважати його початком? 5. Які заборони щодо українського руху існували в XIX ст. в межах Російської імперії? 6. Коли і де утворилася перша українська політична партія?

7. Що зумовлювало стрімкий економічний розвиток українських земель у другій половині XIX — на початку XX ст.? 8. Що заважало об'єднанню різних течій українського руху? 9. Чому наприкінці XIX ст. центром українського руху стала Східна Галичина?

10. Які течії сформувалися в українському русі на початку XX ст.? Які з них виступали за автономію, а які — за самостійність? 11. Складіть таблицю «Здобутки українського руху».

Фольклорно- етнографічний етап	Культурницький етап	Політичний етап

12. Чи можна стверджувати, що український рух був готовий до здійснення національної революції за звільнення від влади імперій? 13. Дайте оцінку масовій трудовій еміграції українців наприкінці XIX — на початку XX ст.

 

 

Це матеріал з підручника "Історія України" (з поглибленним вивченням історії) за 9 клас Гісем, Мартинюк 2022