Інформація про новину
  • Переглядів: 435
  • Дата: 13-01-2022, 03:28
13-01-2022, 03:28

8. Політика Австрійської імперії щодо українських земель

Категорія: Історія України та громадянська освіта





Попередня сторінка:  7. Програмні документи Кирило-Мефодіїв...
Наступна сторінка:   9. Початок українського національного ...

Згадайте, які українські землі належали до Австрійської імперії. У Як ви розумієте значення понять: «реформа», «кріпацтво»? У Чи пам’ятаєте ви, що в Карпатах зародився рух опришків?

Упродовж уроку з’ясуйте, як дії австрійських урядовців впливали на життя українців.

 

1. Йосифінські реформи. Політичне становище

Приєднання західноукраїнських земель до Австрійської імперії співпало в часі з проведенням правителями держави — імператрицею Марією-Терезією (1740—1780 роки) та її сином Йосифом ІІ (1780—1790 роки) політики освіченого абсолютизму. Вона передбачала реформування суспільства з метою поліпшення матеріального становища підданих імперії, підвищення рівня їхньої освіти, зрівняння у правах. Запроваджені ними зміни торкнулися всіх частин імперії, зокрема й західноукраїнських територій.

Найперше це стосувалося селян як найбільшої соціальної верстви суспільства та основних платників податків. У 1781—1782 роках скасовано особисту залежність селян від поміщиків. Право суду над ними переходило до державних чиновників. Заборонялося збільшувати поміщицькі землі за рахунок селянських. Панщина обмежувалася 30 днями на рік. Повинності поза панщиною було заборонено. Водночас селяни могли вступати в шлюб без дозволу власника, купувати і передавати у спадок майно, вільно продавати продукти свого виробництва, а сільські громади отримали право самоврядування. Релігійна реформа передбачала підпорядкування церкви державі, а священникам надали статус державних службовців. Католицька церква залишалася провідною, але представникам інших релігійних конфесій були даровані громадянські права. В освітній сфері також обмежили вплив католицької церкви. Був ліквідований орден єзуїтів. Для навчання греко-католицького духовенства у столиці імперії Відні засновано греко-католицьку духовну семінарію, утворено при Львівському університеті Руський інститут (1787 рік). Влада сприяла відкриттю початкових і середніх шкіл та запровадженню навчання в них рідною мовою.

Порівняно з Російською імперією, тогочасна Австрія мала лібера-льніший політичний устрій завдяки реформам Марії-Терезії та Йосифа ІІ. В країні діяла централізована система управління, яку здійснювала нова соціальна група — дисципліновані й підпорядковані Відню чиновники (управлінці). Ними ставали переважно австрійці або

німецькомовні чехи чи угорці. При цьому німецька мова на західноукраїнських землях отримала офіційний статус. Органом самоуправління в Галичині був становий сейм, скликаний вперше 1782 року. Більшість у ньому належала польській або спольщеній українській шляхті. Але насправді вся адміністративно-політична влада краю була зосереджена в руках губернатора, котрого призначав австрійський цісар (імператор). Соціально-економічним життям міст із магдебурзьким правом керували члени магістрату, яких, проте, затверджував імперський уряд. Українці становили більшість у всіх трьох західноукраїнських регіонах, однак імперська влада підтримувала польську зверхність у Галичині, румунську — на Буковині та угорську — на Закарпатті.

1. З якою метою були проведені Йосифінські реформи?

2. В яких сферах були проведені реформи? Що вони передбачали?

3. Що доводить наявність централізованої системи управління в Австрійській імперії?

2. Соціально-економічне становище

Основою економіки західноукраїнських земель і надалі залишалося сільське господарство. Упродовж першої половини ХІХ століття відбувся лише невеликий прогрес у хліборобстві. Чи не найбільшою подією стало поширення картоплі, конюшини, люцерни, кукурудзи. На Закарпатті розвивалися виноградарство, садівництво, у гірських районах — тваринництво (вівчарство); розповсюдженим заняттям серед мешканців регіону була лісозаготівля.

Промислове виробництво перебувало на ремісничо-мануфактурній стадії розвитку. Головними промисловцями до середини ХІХ століття залишалися землевласники, котрі займалися переважно товарним тваринництвом, переробкою продуктів сільського господарства (гуральництвом, виноробством, цукроварінням тощо). Традиційні галузі — текстильна, шкіряна, суконна — не витримували конкуренції з фабричними товарами й поступово згортали виробництво. Домашнє виготовлення полотна та гуральництво й надалі залишалися основними формами заняття населення. Водночас, розвивалися галузі промисловості, пов’язані з видобутком сировини: соляна, лісова, нафтова, залізорудна, сірчана. Роль міських мануфактур залишалася незначною. Та й узагалі міст було небагато. На початку 1840-х років тільки дев’ять із них мали населення понад 10 тисяч мешканців: Львів (63 тисячі), Броди (18 тисяч), Тернопіль (16 тисяч) і менші: Дрогобич, Станіслав, Самбір, Коломия, Перемишль (нині належить до Польщі) та Чернівці. У найбільших містах Закарпатської України —

Ужгороді, Мукачевому — нараховувалося тільки по 6-7 тисяч жителів. Значна частина містян займалася сільським господарством.

Разом з тим у краї пожвавилася внутрішня і зовнішня торгівля. На її розвитку сприятливо позначилися спорудження широкої мережі кам’яних шляхів і скасування різних обмежень щодо діяльності купецтва. Основною формою організації торгівлі стали ярмарки та щоденні торги.

Посилилися торговельні зв’язки із західними провінціями Австрійської монархії, а також зовнішня торгівля — через чорноморські порти. Провідні позиції в зовнішній торгівлі займали купці вірменського, грецького та єврейського походження. Головними статтями експорту були продукти сільського господарства, ліс, сіль, і лише незначну частку становили вироби ремесла і мануфактури, здебільшого полотно. Ввозили переважно промислову продукцію.

1. Як розвивалося сільське господарство в першій половині ХІХ століття?

2. Назвіть найбільші західноукраїнські міста першої половини ХІХ століття.

3. Що сприяло розвитку торгівлі?

3. Соціальні протести

Селяни західноукраїнських земель були самі собою вільними, але відробляли панщину, сплачували натуральний або грошовий оброк. Окрім того, мусили визнавати такі привілеї землевласників, як «право млина» (монопольне право на мелення зерна) і «право пропінації» (монопольне право на виготовлення і продаж горілки). На користь держави селяни виконували такі повинності: шарварки (будівництво та ремонт шляхів, мостів, гребель), постачання підвід війську й несення військової служби, що в першій половині ХІХ століття тривала аж 14 років. Відповіддю на посилення визиску селян були різні форми їхнього опору: скарги на поміщиків до державних установ, звернення сільської громади до суду з позовом проти поміщика, підпали поміщицьких маєтків та підприємств, розправи над сільською старшиною. Селяни також відмовлялися сплачувати державні податки й бойкотували рекрутські набори. Типовою формою соціального протесту залишалися втечі селян.

В Українських Карпатах поширився традиційний опришківський рух, найвище піднесення якого спостерігалося в 1810—1825 роках, а окремі виступи тривали аж до 1848 року. А на Закарпатті в 1831 році

спалахнули «холерні» бунти, приводом до яких стало обмеження пересування у зв’язку з епідемією холери в краї. Але при цьому селяни виступали взагалі проти всієї системи земельних відносин. Хоча цей протест був придушений, влада пішла на поступки селянам, скасувавши в 1836 році низку другорядних повинностей. Селянин міг, за згодою поміщика, відкупитися від повинностей, переходити від одного поміщика до іншого за умови сплати всіх податків і боргів, обмежено право поміщиків через суди переслідувати селян.

Західноукраїнські землі в першій половині ХІХ століття

Західноукраїнські землі в першій половині ХІХ століття

1. Віднайдіть місця селянських повстань.

2. Які міста стали центрами національного відродження? Відповідь обґрунтуйте.

3. Віднайдіть місто, в якому було створено Товариство греко-католицьких священників.

У Північній Буковині найбільшим став виступ селян під проводом Лук’яна Кобилиці в 1843—1844 роках. Вони відмовлялися виконувати панщину, самочинно переобирали сільську старшину, висловили вимогу вільного користування лісами і пасовиськами. Лише за допомогою урядових військ влада придушила цей виступ. Лук’яна

Кобилицю заарештували та ув’язнили. Загалом, селянські виступи були стихійними та локальними (охоплювали лише окремі території). Серед протестувальників часто виникали суперечки, а самі виступи не були належним чином організовані. Незважаючи на це, влада частково задовольняла окремі вимоги селян.

1. Якими були причини та форми соціальних протестів селян?

2. Які соціальні протести відбувалися в 1810-1825, 1831 роках?

3. Коли і під чиїм проводом відбулося найбільше повстання селян Буковини?

Зі звіту про допит Лук’яна Кобилиці (29 січня 1844 року): «.(Лук’ян Кобилиця) поширив між підданими ідею, що вони вільні й мусять відібрати у дідичів ліси... оповідав Кобилиця підданим, що він має цісарський патент, друкований золотими буквами, який забезпечує населенню Русько-Кимполунзького округу ці свободи.»

1. Висловте судження. Чи був цісарський патент справжнім? Чому Лук’ян Кобилиця вдався до такого методу переконання?

У той час, коли... на теренах України

було придушене повстання під проводом Лук’яна Кобилиці, ...

Тоді. у світі

у США винахідник Семюел Морзе вперше передав повідомлення телеграфом.

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

— 70-80-і роки XVIII століття — реформи імператриці Марії-Терезії та імператора Йосифа ІІ в Австрійській імперії;

— 1810-1825 роки — опришківський рух на Прикарпатті;

— 1831 рік — «холерні» бунти на Закарпатті;

— 1843-1844 роки — повстання під проводом Лук’яна Кобилиці в Північній Буковині.

2. Поясніть значення понять: «чиновники», «право пропінації», «шарварки», «холерні» бунти».

3. Напишіть есей на тему: «Становище українців в Австрійській імперії».

4. Визначте, які події відображає діаграма. Дайте назву діаграмі та її складовим частинам. На основі діаграми складіть розповідь про селянські повстання на західноукраїнських землях.

 

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Хлібовська 2022

 




Попередня сторінка:  7. Програмні документи Кирило-Мефодіїв...
Наступна сторінка:   9. Початок українського національного ...



^