Згадайте, хто зазнавав дискримінації (правових обмежень) в Австрійській і Російській імперіях.

Як ви розумієте значення понять: «побут», «дозвілля»?

Чи пам’ятаєте ви, що населення українських земель сповідувало християнство, іудаїзм, іслам? Що вам про це відомо?

Упродовж уроку з’ясуйте, які зміни відбулися в побуті мешканців України становищі жінки.

1. Побут мешканців України

Життя людини наприкінці XVIII - на початку XIX століття й надалі великою мірою залежало від природно-географічних умов. Ці

умови впливали на заняття населення, а рід занять — землеробство, скотарство, промисли — визначав особливості харчування. Із пшениці й жита пекли хліб, з ячменю, вівса, гречки, гарбуза варили каші, засмачені лляною чи конопляною олією. Ліпили вареники й галушки, які споживали з молоком і сметаною. З буряків, капусти, цибулі, моркви варили борщі. «Другим хлібом» стала завезена у XVIII столітті картопля. На Півдні почали вирощувати баклажани, перець, помідори, кукурудзу. Збагаченню організму природними вітамінами сприяли яблука, груші, вишні, сливи, черешні, горіхи, абрикоси, персики, виноград, кавуни. Якщо поруч села чи міста знаходилася водойма, то риба завжди була на столі. М’ясо селяни споживали лише на великі свята. Натомість у меню заможних містян і поміщиків воно було завжди, зокрема і впольована дичина. Пили квас, кисіль, молоко, узвар, чай. Чумацький промисел сприяв доступності солі, що подовжила термін зберігання засолених продуктів.

Сільська хата в кожному регіоні мала свої особливості. Як правило, це були дерев’яні хати-мазанки із солом’яною стріхою. Хата складалася з сіней, комори та кімнати. Сіни відділяли житлову частину від нежитлової. Із сіней драбиною піднімалися на горище, де сушили горіхи, лікарські трави, гриби, фрукти а також сіно. У коморі зберігали зерно в засіках, домашні заготовки з діжках, інколи — одяг у скринях. У кімнаті обов’язково були лави, стіл, стелаж із посудом, скриня з одягом та піч, якою обігрівали оселю. Кімната виконувала кілька функцій: тут готували й споживали їжу, спали, пряли, ткали, вишивали. В кожній українській хаті були ікони. Міські дерев’яні одноповерхові будинки нагадували селянські хати, та й жителі міста часто займалися городництвом і тримали худобу. Заможні містяни

почали зводити цегляні будинки на кілька поверхів. Такі будинки мали багато кімнат, у тому числі для слуг, та господарські приміщення. Кімнати обставляли меблями, виготовленими на замовлення місцевими чи європейськими майстрами. Неодмінними атрибутами заможних осель були картини, годинники, гобелени, дзеркала. Поміщики володіли великими маєтками, які складалися з палацу й парку. Оскільки більші міста були адміністративними і торговельними центрами, то головні вулиці і майдани там почали викладати бруківкою, а для освітлення використовували гасові ліхтарі.

Одяг селян і містян був переважно домотканий, оздоблений вишивкою. Багатство узорів і кольорів у вишивці одягу свідчило про статус того, хто його носив. Найбагатші містяни, поміщики та їхні сім’ї почали наслідувати європейську моду. Жінки полюбляли високі заквітчані зачіски, пишні плаття з корсетами, туфлі різних кольорів, у якості аксесуарів — сумочку та парасольку. Чоловіки носили білу сорочку, зав’язану бантом, штани в клітинку чи смужку, фрак, жилет.

1. Що найчастіше споживали мешканці України?

2. Чим відрізнялося житло селян, містян, поміщиків?

3. Які особливості одягу представників різних соціальних станів?

2. Духовне життя і дозвілля

Духовне життя суспільства було тісно пов’язане з церквою. Проте її діяльність залежала від пануючої влади. Заходами російської адміністрації в Наддніпрянській Україні було витіснено будь-які релігійні конфесії, крім російської православної церкви. Після приєднання Кримського ханства російська влада жорстоко повелася з мусульманським населенням та їхніми релігійними святинями. В суспільстві розпалювались антиєврейські настрої, а синагоги закривали. В 1839 році імперська влада ліквідувала греко-католицьку церкву на Правобережжі. Натомість православні храми у

Наддніпрянщині перетворили на своєрідний осередок російської пропаганди, де священники наголошували, що влада царя — від Бога. Австрійська влада була більш толерантною в релігійному питанні. Ще в результаті Йосифінських реформ представників різних релігійних конфесій зрівняли у правах. Щоправда, православні парафії на Буковині стали живильним ґрунтом для поширення москвофільства. Натомість у Галичині греко-католицька церква стала осердям національного відродження. Так чи інакше, обов’язковою ознакою доброчесності було регулярне відвідування храму. В молитві знаходили духовне зцілення. Після богослужіння люди залишалися, щоб обмінятися новинами. В церкві здійснювали хрестини, вінчання,

молилися за одужання хворих і спокій померлих. Священники користувалися повагою і авторитетом.

Улюбленим місцем відпочинку селян, а подекуди містян була корчма (шинок). Вона зазвичай розташовувалася в центрі села чи містечка, тому притягала до себе багато відвідувачів. Зранку перед роботою чоловіки заходили в корчму за тютюном. Сюди ж приходили і після роботи, щоб провести час з товаришами і попліткувати. В неділю і святкові дні тут відпочивали з троїстими музиками усією громадою. Корчма знаходилася навпроти церкви, тож весілля, хрестини й поминки завершувалися в ній. Подорожній завжди міг тут смачно поїсти, відпочити з дороги. Корчмарями найчастіше були євреї, оскільки законодавство накладало на них обмеження щодо різних видів робіт, за винятком торгівлі. Шинкарі займалися також лихварством — надавали гроші в позику під заставу майна. Дозвілля заможних містян і поміщиків дещо відрізнялося. Вони у своїх маєтках влаштовували концерти й пишні бали, виступи кріпосних театрів, відвідували оперу. Захоплювалися полюванням із собаками мисливських порід. Грали в карти та в більярд.

Важливою подією в житті села чи міста було проведення ярмарку. Вони в ХІХ столітті тривали в основному один день, третина ярмарків — від двох днів до тижня, зрідка — до одного місяця. Найбільше їх на рік проводили в Харківській та Полтавській губерніях. Ярмарки організовували напередодні великих релігійних свят, тож їх і називали відповідно: Хрещенський, Стрітенський, Троїцький, Покровський тощо. Ярмаркувати їхали святково вбрані та з гарним настроєм. Торгували на них з різних регіонів, тож тут часто знайомилися, запрошували один одного на родинні чи храмові свята. Ігри, забави, танці, виступи мандрівних артистів, змагання кобзарів і лірників —

далеко не повний перелік того, що можна було побачити на ярмарку. Поруч із традиційним вертепом, п’єсою чи інтермедією відбувалися виступи фокусників, акробатів, канатохідців, дресированих тварин.

1. Чому церква була центром духовного життя суспільства?

2. Які особливості дозвілля селян, містян і поміщиків?

3. Доведіть чи спростуйте твердження: «Ярмарок — свято праці і спілкування».

3. Становище жінки

На початку ХІХ століття панівне становище в політичній, економічній і навіть культурній сферах життя й надалі зберігалося за чоловіками. Разом з тим, у родині поважне й почесне становище займала жінка: до матері шанобливо ставилися діти, у дружини питав пораду чоловік. Традиційно жінці приписували виконання низки робіт у кількох господарських сферах: обробка городу, прибирання в оселі і на подвір’ї, догляд та годування худоби, приготування їжі, ткання полотна і вишивання, збирання дикорослих ягід, грибів, плодів. Чоловіки вкрай рідко виконували «жіночу» роботу, вважаючи це недостойним, принизливим заняттям. У родинах вищих станів жінки займалися винятково вихованням дітей, а домашні справи виконувала переважно прислуга.

Оскільки українські землі входили до складу Австрійської та Російської імперій, то правове становище жінки визначало цивільне законодавство цих держав. Норми цивільного права визнавали чоловіка главою родини. Це давало йому правові підстави визначати місце проживання сім’ї, передавати дружині своє прізвище та права свого стану, мати визначальне право опіки та влади над дітьми, бути представником інтересів сім’ї перед державними і громадськими органами, в суді. Водночас, кожна повнолітня (самотня чи заміжня) жінка мала право особистого звернення до суду про порушення майнових прав, завдання моральної чи фізичної шкоди. Жінка також користувалася правом на приватну власність, зокрема на весь посаг (частину сімейного майна, яке надавалося дочці при одруженні), який вона принесла в новостворену сім’ю. Перебуваючи у шлюбі, жінка могла набувати нової власності, насамперед, на рухоме майно. Передумовою успішності жінки традиційно вважали одруження. У шлюбі, вважалося, вона реалізовувала себе як дружина, господиня, мати.

У першій половині ХІХ століття українські жінки не мали доступу до освіти, навіть початкової. Переважна більшість із них залишалися неписьменними, хоча деякі навчалися вдома. У цей час у Наддніпрянщині з’явились Інститути шляхетних дівчат. Це були навчально-виховні заклади закритого типу. На їхнє утримання

виділяли кошти місцеві дворяни. Тут навчали іноземним мовам, танцям, музиці, гарним манерам з винятковою метою — щоб виховати з дівчат «гарних дружин і корисних матерів родин». Відсутність належної освіти в жінок унеможливила їхню професійну діяльність. Перша жіноча гімназія з’явилася ву Києві лише ув 1860 році. Відтоді можемо спостерігати перелом у ставленні до жінок та надання їм більшого обсягу прав.

1. Наведіть приклади стереотипів у ставленні до жінок.

2. Який правовий статус жінок визначали імперські закони?

3. З якою метою відкривали Інститути шляхетних дівчат?

Жінка в історії Варвара Рєпніна

Онука гетьмана Кирила Розумовського. Благодійниця та фундаторка жіночої освіти на Полтавщині. Коли малоросійським генерал-губернатором був її чоловік Микола Рєпнін-Волконський,

Варвара відкривала лікарні, притулки, пансіони, школи. Важливою сторінкою в її благодійній діяльності стало заснування в Полтаві Інституту шляхетних дівчат у 1818 році. Спочатку тут навчалося п’ятнадцять дівчат дворянського походження (по одній від повіту) віком від 8 до 13,5 років. Курс навчання тривав шість років та розподілявся на три класи. Обов’язковими були такі дисципліни: Закон Божий, російська мова та література, історія і географія, арифметика, природа; іноземні мови — німецька, французька; малювання, музика, спів, танці, рукоділля, домашнє господарство. Після закінчення вихованки отримували атестат, а кращі з них — ще й бант, браслет чи золоту брошку. Випускниці набували право працювати виховательками дворянських і купецьких дітей.

1. Доведіть чи спростуйте твердження: «Відкриття Інститутів шляхетних дівчат — перший крок до здобуття жінками освітніх прав».

У той час, коли... на теренах України

було відкрито Інститут шляхетних дівчат у Полтаві, ...

Тоді. у світі

в Англії вийшов друком перший у світі науково-фантастичний роман «Фран-кенштейн, або Сучасний Прометей». Його авторка — 18-річна Мері Шеллі.

Підсумуйте свої знання

1. Знайдіть у тексті параграфа інформацію про те, як імперська релігійна політика впливала на духовне життя українців.

2. Користуючись довідковою літературою, інтернет-ресурсами, підготуйте коротке повідомлення про те, як процеси модернізації вплинули на побут

населення.

3. Об’єднайтеся в групи та підготуйте лепбук на тему: «Як наші предки відпочивали».

4. За допомогою методу «Прес» доведіть чи спростуйте твердження: «Українські жінки наприкінці XVIII - в першій половині ХІХ століття були безправними».

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Хлібовська 2022