Згадайте, що відстоювала Головна Руська Рада У Як ви розумієте значення понять: «автономія», «сейм»?

Чи пам’ятаєте ви, що П’ємонт — регіон в Італії, навколо якого у другій половині ХІХ століття відбулось об’єднання розрізнених італійських територій в одну державу? Що вам про це відомо?

Упродовж уроку з’ясуйте особливості світоглядних позицій русофілів і народовців.

 

1. Дуалістична угода 1867 року та її наслідки для українців

Після поразки у війні з П’ємонтом і Францією 1859 року та Пруссією та Італією 1866 року Австрія опинилася перед загрозою нових визвольних повстань. У підсумку, імператор та його уряд пішли на деякі поступки народам, котрі населяли країну. 1867 року Австрія та Угорщина підписали угоду, за якою утворилася дуалістична (двоїста) Австро-Угорська імперія. Очолював її цісар (імператор) із династії Габсбургів, котрий одночасно був королем Угорщини. Проголошено рівноправність народів імперії в державних установах, судах і освіті. Крім того, влада імператора відтепер обмежувалася виборними Рейхсратом (Імперською Радою) в Австрії та Сеймом в Угорщині. Отже, Австро-Угорщина стала конституційною монархією.

З 1867 року західноукраїнські землі за адміністративною приналежністю розділили на дві частини: Галичина і Буковина належали до Австрії, а Закарпаття — до Угорщини. Галичина отримала обмежену внутрішню автономію, але й цього разу уряд відмовився поділити її на Східну (українську) і Західну (польську). Краєм управляв намісник, котрого уряд призначав переважно з поляків. Вони ж домінували і в Галицькому сеймі (органі місцевого самоврядування), що діяв у Львові. Самоврядування запровадили і на Буковині. Проте в сеймі, що працював у Чернівцях, більшість становили румуни й австрійці. Закарпаття у складі Угорщини самоврядування не мало.

Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях другої половини ХІХ століття вирізнявся кількома напрямками, але найпомітнішими були дві течії: русофіли (москвофіли), які бачили майбутнє України лише в союзі з Російською імперією, і народовці (українофіли), котрі вважали українців окремим народом та у своїй діяльності намагалися захищати його інтереси.

1. До яких внутрішніх змін призвели зовнішньополітичні невдачі Австрійської імперії?

2. Що змінилось у становищі західноукраїнських земель у другій половині ХІХ століття?

3. Які дві течії виокремилися в українському суспільно-політичному русі регіону?

2. Напрямки діяльності русофілів (москвофілів)

Після поразки революції 1848-1849 років серед більшої частини українських діячів виникло розчарування політикою австрійської влади щодо українців. Воно посилилося після зближення австрійського уряду з польською та угорською політичною верхівкою. Ігнорування національних вимог українців призвело до того, що частина української інтелігенції Галичини й Закарпаття шукала підтримки в Російській імперії. Представників цієї течії називали русофілами (москвофілами). Вони заперечували існування українців як окремої нації, обстоювали тезу про «єдиний общєрускій народ» від Карпат до Камчатки, до котрого відносили населення Східної Галичини, Буковини й Закарпаття. Вважаючи Російську імперію рятівницею західних українців, москвофіли прагнули приєднати до неї західноукраїнські землі.

Серед москвофілів переважали стара інтелігенція та сільська буржуазія. Ідеологами руху були Денис Зубрицький і Михайло Качковський у Галичині, Касіян Богатирець на Буковині, Адольф Добрянський на Закарпатті. Під їхнім впливом діяли культурно-освітні товариства: «Ставропігійський інститут», «Галицько-руська матиця», Товариство імені Михайла Качковського, «Народний дім». Головним друкованим органом москвофілів з 1861 року була газета «Слово». В 1870 році москвофіли заснували організацію «Руська Рада», проголосивши її наступницею «Головної Руської Ради» та єдиним представником усіх місцевих українців. Москвофіли займали провідні позиції в суспільно-політичному житті західноукраїнських земель у 60—80-х роках ХІХ століття. Вони пропагували російське православ’я на противагу греко-католицькому обряду, але така діяльність була рішуче зупинена австро-угорською адміністрацією.

На початку 1880-х років відбулася подія, відома в історії як «Гнилицька справа». Мешканці села Гнилички на Тернопільщині хотіли мати власну церкву. Селяни, не отримавши дозвіл на відкриття греко-католицького храму, написали заяву про перехід у православ’я. З одного боку, це не було протизаконним, а з іншого — це розцінили як визнання російської зверхності. Ще одна подія увійшла в історію під назвою «Справа Ольги Грабар і її друзів». Під час розгляду справи про зраду 21 особи було доведено фінансування русофілів Російською імперією. І хоча підсудних виправдали, через виявлені факти русофіли втратили багатьох своїх прихильників у краї.

1. Що сприяло появі течії русофілів? Які їхні світоглядні ідеї?

2. Назвіть лідерів русофілів та їхні організації.

3. Що зумовило падіння авторитету русофілів?

3. Народовці (українофіли)

На початку 60-х років ХІХ століття носієм національної ідеї стало молоде покоління української інтелігенції — учителі, письменники, журналісти, юристи, студенти. Їх не влаштовувала позиція русофілів. У своїй діяльності вони орієнтувалися на український народ, відтак почали називатися народовцями або ж українофілами. Чільне місце серед них займали брати Володимир і Олександр Барвінські, Юліан Романчук. Народовці вважали українців слов’янським народом, який проживає на території від Кавказу до Карпат, і виступали за розвиток української мови та культури. Для пропагування своїх ідей видавали часописи «Правда», «Вечорниці», «Нива»; створювали гуртки, товариства, клуби. Головним друкованим органом народовців була газета «Діло», що виходила від 1880 року.

У 1868 році народовці заснували культурно-освітнє товариство «Просвіта». Товариство друкувало популярну літературу; в містах і селах організовувало читальні (попередниці сучасних бібліотек), де можна було ознайомитись як з художньою, так і спеціалізованою, передусім сільськогосподарською, літературою; відкривало курси грамоти для неписьменних; проводило літературні вечори та лекції. З виникненням кооперативів діяльність «Просвіти» значною мірою фінансували за їхні кошти. Наприкінці ХІХ століття налічувалося дев’ятнадцять просвітянських осередків.

Із народовцями співпрацювали лідери українського руху з Наддніпрянщини, насамперед громадівці. Оскільки в Російській імперії були значні перешкоди для розвитку національного руху, громадівці й народовці прагнули перетворити Галичину на «український П ’ємонт» — край, з якого могла б відродитись об’єднана Україна. Найактивнішими наддніпрянцями щодо цього стали Пантелеймон Куліш, Михайло Драгоманов, Олександр Кониський, Володимир Антонович, Михайло Грушевський. Їхніми партнерами з галицького боку були Олександр Барвінський, Іван Франко, Михайло Павлик та інші. Зокрема, з ініціативи Олександра Кониського на кошти полтавської поміщиці Єлизавети Милорадович за активної участі галицьких народовців 1873 року у Львові створили Літературне товариство імені Тараса Шевченка. В 1892 році воно було реорганізоване в Наукове товариство імені Тараса Шевченка (НТШ), оскільки стало науковим центром українських учених-патріотів. Упродовж 1897-1913 років товариство очолював видатний історик Михайло Грушевський.

1. Хто такі народовці? Якою була сфера їхньої діяльності?

2. Коли засновано товариство «Просвіта»? Чим займалися «просвітяни»?

3. Як утворилося Наукове товариство імені Тараса Шевченка?

Народження. Народилися в селі Шлях-тинці на Тернопільщині.

Походження. Батько був греко-като-лицьким священником. Шляхетський рід Барвінських простежується від початку XVI століття. Батько був добрим до сім’ї, привітним до парафіян. Передплачував українські часописи. Вивчав і записував народні пісні. Барвінські свято шанували рідне слово, до чого привчали і дітей.

Освіта. Олександр Барвінський закінчив сільську школу, першу Тернопільську класичну гімназію, філософський факультет Львівського університету. Докторську дисертацію захистив у Віденському університеті.

Особистість і громадське життя. Ще студентом очолив осередок Громади у Львові. Був викладачем. Вважав своїм обов’язком дбати про український народ. Очолював «Руське Товариство Педагогічне». 1894 року ініціював відкриття у Львівському університеті кафедри східноєвропейської історії. Один з ініціаторів реорганізації Літературного товариства імені Тараса Шевченка в Наукове товариство імені Тараса Шевченка, яке очолював у 1892-1897 роках. Разом з тим, впроваджував у життя політику «нової ери». Заснував Католицький Руський Народний Союз (згодом — Християнсько-Суспільна партія). Був депутатом австрійського парламенту, послом Галицького сейму, урядовим радником, опісля — радник віденського двору.

1. Усно сформулюйте результати діяльності Олександра Барвінського.

2. Що спільного було в Олександра Барвінського з автономістами Наддніпрянської України?

Освіта. Володимир Барвінський закінчив сільську школу, першу Тернопільську класичну гімназію, правничий факультет Львівського університету.

Особистість і громадське життя. Один із лідерів народовців, співзасновник товариства «Просвіта» та «Руського Товариства Педагогічного», засновник і перший редактор газети «Діло». 30 листопада 1880 року організував перші українські політичні збори у Львові — народне віче. Його учасники вимагали від австрійської влади надати галицьким українцям політичні, економічні та культурні права. Перекладав українською мовою твори англійських, французьких, російських письменників і сербохорватські народні пісні. Результати діяльності. «І ще одного нам борця не стало, / Одного радника за бідний люд, / Велике серце битись перестало. / Рука трудяща опустила труд... / Но діло, що Тобою розпочате, / Не вмре. — клянемося Тобі! / Примір Твій і слова Твої грімкії / Нам додадуть і сили, і надії» (Іван Франко).

1. Порівняйте біографії двох братів. Що в них було спільного, а що відмінного?

Жінка в історії Єлизавета

Скоропадська-Милорадович

Донька полтавського губернського маршала Івана Скоропадського, зростала в атмосфері залюбленості українською минувшиною. Її дитячі та юнацькі роки минули в маєтку в Тростянці на Чернігівщині. Вийшовши заміж, переїхала до Полтави, де її називали гетьманшею. І не лише тому, що була правнучкою гетьмана Івана Скоропадського. Вона — непересічна особистість, активна діячка полтавської Громади. Допомагала коштами українським виданням, недільним школам, жіночій гімназії в Полтаві. Після Валуєвського циркуляра Єлизавета Скоропадська-Милорадович фінансувала діяльність львівської «Просвіти». В 1873 році стала фундаторкою Літературного товариства імені Тараса Шевченка у Львові, виділивши 9 тисяч гульденів на його заснування. Очолювала Полтав-ське філантропічне товариство («філантропія» в перекладі з грецької — «любов до людей»).

1. Історик Омелян Пріцак зазначив: «Кожна українська акція знаходить у ній (Єлизаветі Скоропадській-Милорадович) щедрого мецената й опікуна-

покровителя». Наведіть докази на підтвердження цієї тези.

У той час, коли... на теренах України

було створено культурно-освітнє товариство «Просвіта», ...

Тоді. у світі

в Японії молодий імператор Муцухіто прийняв ім’я Мейдзі та розпочав комплекс реформ (реставрація Мейдзі), які перетворили відсталу країну на одну з провідних держав світу.

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

— 1868 рік — народовці заснували культурно-освітнє товариство «Просвіта»;

—1873 рік — утворення Літературного товариства імені Тараса Шевченка у Львові;

— 1892 рік — реорганізація Літературного в Наукове товариство імені Тараса Шевченка (НТШ);

— 1897-1913 роки — НТШ очолював Михайло Грушевський.

2. Поясніть значення понять: «русофіли», «народовці», «український П’ємонт».

3. Складіть історичну довідку про дуалістичну угоду 1867 року за алгоритмом: причини угоди; зміст угоди; наслідки угоди для українців.

4. Проаналізуйте діаграму. З якими суспільно-політичними течіями пов’язані газети «Слово» та «Діло»? Охарактеризуйте ці течії. Про що свідчать зміни накладу примірників?

 

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Хлібовська 2022