Згадайте, в якому соціальному середовищі зберігалися давні українські звичаї і традиції.

Як вирозумієте значення поняття «урбанізація»?

Чи пам’ятаєте ви, що упродовж ХІХ століття змінилася соціальна структура населення? Що вам про це відомо?

Упродовж уроку дослідіть, що з повсякденного життя і дозвілля українців залишається незмінним й донині.

 

1. Повсякденне життя

Селянські сім’ї переважно були багатодітними, складалися з декількох поколінь. Відтак повага до старших й авторитет батьків вважалися беззаперечними. Дітей навчали жити дружньо, спільно працювати й відпочивати. За традицією головою сім’ї був чоловік. Він отримував прибутки від сільськогосподарського виробництва і повертав їх на потреби всього господарства. Прибуток жінки складали гроші, виручені за яйця, кури, сало, масло і полотно. Ці кошти йшли на купівлю стрічок, мила, гасу (для освітлення гасовими лампами) тощо. Основним заняттям чоловіка і синів було землеробство, а жінки і дочок — хатня робота. Велику увагу надавали трудовому вихованню, дітей змалку залучали до фізичної праці. У 5-6 років хлопчики і дівчатка пасли гусей, а від 7-10 років — худобу. Різниця в трудовому вихованні хлопчиків і дівчаток простежується після семи років. Семирічна дівчинка допомагала мамі порядкувати в хаті. У 8-9 років навчалася прясти, вишивати, а в 10 років — ткати. Восьмирічний хлопець випасав коней, з 11 років допомагав батьку ходити за плугом, у 15 років умів рубати дрова й косити. У лісі діти збирали гриби й ягоди як для потреб сім’ї, так і на продаж. Школу відвідували переважно взимку, оскільки в інші пори року було багато роботи. Рідні вчили дітей молитися й читати Святе Письмо.

 

Після отримання особистої свободи окремі селяни, насамперед мало- та безземельні, переїжджали у місто в пошуках роботи. З розвитком фабрично-заводського виробництва виникли робітничі селища. Поширеними типами жител були землянки, мазанки, казарми. Землянки — напівукопані в землю оселі, з одним-двома віконцями, а зсередини обмазані глиною. Мазанки — будинки, сплетені з хмизу, обмазаного з обох боків саманом (сумішшю глини і подрібненої соломи або кінського кізяку), які мали сіни і кімнату. Щоб заробити гроші на власне житло, робітникам доводилося важко

працювати десятиліттями. Тому власники підприємств будували для своїх робітничих сімей казарми — колективні робітничі житла із саману, дерева або вапняку обладнані дво- або триярусними нарами для відпочинку. У містах і робітничих селищах було багато міжнаціональних шлюбів. При цьому більшого авторитету в родині набувала жінка. Вона вела домашнє господарство, розпоряджалася заробітком чоловіка, виховувала дітей і, найчастіше, також працювала, бо прогодувати сім’ю тільки на платню чоловіка було важко.

Реконструкція сільських будинків кінця ХІХ—початку ХХ ст. з різних регіонів України:

№ 1 — Полісся; № 2 — Гуцульщина; № 3 — Південь України.

Матеріали Інтернет-ресурсу «HL лабораторія Єлєни Ліходєд»

1. Розгляньте реконструкції сільських будинків. Знайдіть три спільні й три відмінні ознаки у кожній оселі.

2. Складіть розповідь з 6-8 речень про особливості побуту селян.

3. За допомогою інтернет-ресурсів з’ясуйте, чому українські хати-мазанки вважають екологічно чистим і безпечним житло

Банкіри, власники фабрик і заводів, торгових фірм, а також державні чиновники високого рангу мали великі статки. Свій статус у суспільстві підкреслювали модними новинками. Відтак, одяг вони шили виключно на замовлення у знаних кравців, купували ювелірні прикраси у кращих майстрів, а парфуми — в елітних крамницях. Обов’язковим аксесуаром у чоловіків був кишеньковий годинник, а у жінок — парасолька та сумочка. Якщо у другій половині ХІХ століття їздили на велосипедах, то у ХХ столітті вже пересіли в особисті автомобілі. Оселі знаті були великими й просторами, складалися із численних кімнат, могли мати декілька поверхів. Освітлювалися електрикою, до них був підведений телефонний зв’язок. Обов’язковим предметом інтер’єру було фортепіано чи піаніно, з’являється грамофон, на якому слухали музичні платівки.

Високо цінувалося знання кількох іноземних мов. У ХІХ столітті модним було спілкуватися французькою. Набуття освіти, особливо вищої, ставало для багатьох самоціллю. Чимало українських підприємців, які були вихідцями із селянських родин, не забували про родове й національне коріння, тож багато коштів виділяли на благодійність: відкриття шкіл, театрів, видання української преси та книг українською мовою. У таких родинах жінки також були освіченими, брали участь у жіночому русі.

1. Доберіть факти, які підтверджують прислів’я «Аби руки і охота, буде зроблена робота».

2. Чим відрізнялися умови життя робітників від селян?

3. Які особливості побуту буржуазії і чиновників?

Василь Симиренко (1835-1915)

Ім’я (повне). Василь Федорович Симиренко.

Народження. Народився у селі Мліїв на Черкащині.

Походження. Батьки походили з давнього козацького роду, але в силу історичних обставин потрапили в кріпацтво. Завдяки наполегливій праці Федір Симиренко викупився з кріпацтва.

Разом з братами Яхненками став підприємцем-цукрозаводчиком.

Освіта. Навчався у Москві й Петербурзі, а фах інженера-технолога здобув у Паризькій вищій політехнічній школі. Крім професійних знань та вмінь, вдосконалив знання французької і німецької мови.

Особистість і українське національне відродження. Після повернення з Парижа продовжив справу батька-цукрозаводчика. Відкрив власний цукровий завод у Сидорівці поблизу Канева. Тут же за власним проектом збудував будинок, заклав дендрарій і плодовий сад. Запатентував винаходи, які значно спрощували виробництво цукру й робили його більш продуктивним. Розробив авторський рецепт пастили та мармеладу, які користувалися популярністю в Україні й за кордоном. При цукровому заводі у Сидорівці організував аматорську трупу, до якої входили Михайло Старицький й Марія Заньковецька. Задля підвищення культурно-освітнього рівня селян відкрив ремісничу й сільськогосподарську школи, де навчання велося українською мовою. Виділяв кошти на видання української преси й друк українських книг. За його фінансової допомоги Наукове товариство імені Тараса Шевенка отримало нове приміщення у Львові. Опікувався «Товариством допомоги культурі і науці» й «Науковим товариством». Матеріально підтримував українських письменників, етнографів, науковців, розвивав друкарську справу. Загалом упродовж сорока років він виділяв десяту частину своїх прибутків на розвиток освіти й науки. Після смерті чоловіка Софія Симиренко продовжувала щедро фінансувати усі культурні й освітні почини, на що було витрачено близько 10 мільйонів карбованців.

1. Усно сформулюйте результати діяльності Василя Симиренка.

2. Сучасники називали Василя Симиренка «Великий Хорс». За допомогою інтернет-ресурсів дослідіть, що означало це ім’я.

2. Дозвілля й розваги

Центрами громадського життя у селі залишалися церква й корчма (детальніше на с. 98). Сільська молодь збиралася на вулицю й вечорниці. Вулиця як форма дозвілля починалася напровесні та завершувалася восени з останніми польовими роботами. Дівчата у неділю, а інколи й в суботу, обирали якесь затишне місце — коло ставка, річки чи на вигоні, щоб поспівати та пожартувати з хлопцями. Натомість на вечорниці збиралися довгими осінніми й зимовими вечорами. Для цього винаймали хату в складчину та замовляли музикантів. Збиралися продуктами, рідше — грошима. На вечорницях дівчати пряли, вишивали, дерли пір’я, лущили квасолю чи вибирали кукурудзу. Колективна робота завершувалася спільною вечерею, танцями й співами. На Галичині, Буковині,

Закарпатті на вечорниці приходили також й одружені чоловіки й жінки.

Почесними гостями були старші люди, які зажили слави гарних оповідачів. А ось брат з сестрою чи старший брат з меншим разом на вечорниці не ходили. Можливо, саме тому молодь в селі об’єднувалася в декілька гуртів, кожен з яких винаймав окрему хату. Вечорниці різнилася назвами у регіонах: забава, толока, досвітки, оденки, посиденьки, бесідки тощо.

1. Поміркуйте. Чи є ця картина історичним джерелом?

На розвагах містян суттєво позначилися європейські впливи. Жителі міста, які працювали, мали вихідний. Тоді усією сім’єю йшли до церкви, прогулювалися у міському сквері, де можна було знайти розваги на будь-який смак, вік і гаманець. Хоча вхід у парк був платним, але, заплативши певну суму, можна було гарно провести день на свіжому повітрі і розважитися. Популярними також були народні забави, які влаштовували підприємці. На майдані грав духовий оркестр, люди танцювали, каталися на каруселях, з цікавістю

спостерігали за виступами акробатів, брали участь у лотереї. Тут же можна було придбати й поласувати солодощами, лимонадом, медівниками. Було гамірно й весело. Увечері площу освітлювали фейерверками. Найпопулярнішою грою була орлянка (орел чи решка): хто вгадав, на яку сторону впала монета — той її і забирав.

Заможні містяни відвідували цукерні й кав’ярні. Ходили у театр, оперу, кіно, а цирк вважали розвагою для бідних. Вечори проводили в салонах. Тут ділилися останніми новинами, слухали музику, танцювали, грали у настільні ігри, насамперед в карти. На іподромі відбувалися перегони, тож чимало охочих робили ставки, програючи цілі маєтки. Якщо у місті чи поблизу були річка або озеро, то влітку тут плавали на човнах. Взимку у місті заливали спеціальні майданчики для ковзанів. Модною традицією заможних людей стало «їздити на води», тобто відвідувати курорти мінеральних вод та термальних джерел. Їздили у Трускавець, Миргород, Моршин, а також відпочивали закордоном, зокрема у Чехії, Франції, Німеччині. Курорти виконували не тільки оздоровчу функцію, а й були своєрідними клубами знайомств аристократичних родин.

1. Як проводила дозвілля сільська молодь?

2. Де, за звичай, відпочивали у вихідний день мешканці міста?

3. Які особливості дозвілля заможних містян?

3. Опіка над здоров’ям і медичні служби

У Наддніпрянській Україні більшість лікарень та амбулаторій зосереджувалися у містах. Селяни могли звернутися до земських лікарень, але їх було небагато. Медичні послуги тут надавали лікар, акушерка й фельдшер. Працювали окремі фельдшерські й акушерські пункти. На базі медичних факультетів Харківського, Київського, Одеського університетів діяли висококваліфіковані платні клініки. На західноукраїнських землях медичну допомогу надавали переважно у містах, найчастіше приватні лікарі й на платній основі. За кошти місцевих органів влади чи благодійних установ відкривали спеціалізовані лікарні та шпиталі для бідних. Певну роботу щодо охорони здоров’я серед українців здійснювали окремі лікарі-ентузіасти, зокрема Євген Озаркевич, якого називають організатором українських лікарів. У 1910 році він заснував Руське Лікарське Товариство у Львові та розпочав видавництво першого медичного місячника українською мовою «Здоров’я». Медичну допомогу українському населенню надавали благодійні товариства, зокрема Червоний Хрест та Ліга боротьби з туберкульозом.

Поруч з традиційною медициною розвивалася народна, яка поєднувала медичні знання, лікувально-профілактичні заходи та навколо-

медичні вірування. Лікуванням займалася знахарі, цілителі, костоправи, а пологи приймали бабки-повитухи. Усі вони добре зналися на лікувальних травах й передавали ці знання з покоління в покоління. Ще з XVIII століття поширилося застосування п’явок і кровопускання, оскільки вважали, що причиною багатьох хвороб є «нечиста» кров. Існували й інші форми надання медичних послуг. Влада не схвалювала такі методи лікування, але викорінити не змогла.

Тим не менше, рівень захворюваності і смертності серед українців був одним з найвищих в світі. Це було зумовлено низьким рівням життя населення, поганим харчуванням, недотриманням санітарно-гігієнічних правил. Поширювалися епідемії дизентерії, скарлатини, висипного тифу, дифтерії, холери. У низці міст через антисанітарне становище черевний тиф не проходив. Часто хворіли на венеричні хвороби. У 1890-х роках смертність складала 350 людей на 10 тисяч населення. Особливо високим цей показник був серед дітей: у 1910 році на першому році життя вмирало 25% дітей. Щоб боротися зі спалахами епідемій, запроваджували обов’язкові щеплення, зокрема проти віспи. З громадської ініціативи у Наддніпрянщині було створено систему станцій для щеплення проти сказу.

1. Де українці могли отримати медичну допомогу й лікування?

2. Які особливості народної медицини?

3. Чому рівень смертності серед українців був високим? Як боролося зі спалахами епідемій?

У той час, коли... на теренах України

у Львові Євген Озаркевич заснував Руське Лікарське Товариство,

Тоді. у світі

у Парижі (Франція) баронеса Раймонда де Ларош отримала посвідчення пілота. Так вона офіційно стала першою у світі жінкою-льотчицею.

Підсумуйте свої знання

1. Наведіть цитати з параграфу про те, як змінилося / не змінилося життя людей під впливом модернізації.

2. Поясніть значення понять: землянка, мазанка, казарма.

3. На основі прикладів із сьогодення за допомогою методу «Прес» доведіть думку: «Щеплення рятують життя» .

4. Уявіть, що ви працюєте журналістом / журналісткою у редакції газети, що видавалася на початку ХХ століття. На основі змісту параграфа підготуйте невеличку статтю-новину. Пам’ятайте: будь-яка новина будується за чіткою і стандартною схемою: заголовок; вступ; текст. Зміст новини повинен відповідати на п'ять запитань: хто, що, де, коли, чому і як зробив; та містити цитату, яка підкріплює заголовок або вступ. Структура новини має вигляд перевернутої піраміди: ви розповідаєте про найважливіший факт чи подію й потім переходите до деталей. Серед основних правил написання новин: лаконічність і прості речення, прямий порядок слів (підмет, потім присудок), активні дієслова, чітка структура, сукупність фактів, відсутність емоційного забарвлення та особистого ставлення.

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Хлібовська 2022