Автономізм — прагнення до окремого самоуправління, відмежування від центральної влади у межах федеративної держави.

Азовське козацьке військо — військове формування, створене російським урядом у 1828 році з частини козаків Задунайської Січі, які повернулись із османських володінь під орудою отамана Йосипа Гладкого. У 1862-1864 роках частину козаків силоміць переселили на Кубань, а решту — в 1866 році перевели в селянський стан.

«Будителі» — активісти національного, культурного й мовного відродження у середовищі слов’янських народів. На Закарпатті будителями називали Олександра Духновича, Іоанікія Базиловича, Михайла Лучкая.

«Весна народів» — революції 1848-1849 років у Європі, які ставили завданням модернізацію економіки, політичного устрою і розв’язання національного питання.

Відруб — земельна ділянка в одному масиві, яку селяни могли отримати із земель общини. На неї дозволялося перенести господарські будівлі та створювати «хутір».

Громадівський рух — виник у другій половині ХІХ століття з ініціативи Пантелеймона Куліша, Василя Білозерського, Миколи Костомарова, Тараса Шевченка; мав напівлегальне культурницьке спрямування і був направлений на відродження національної свідомості через просвітницьку діяльність.

Декабристи — дворяни-революціонери, які в грудні 1825 року підняли повстання проти самодержавства. За допомогою військового перевороту прагнули встановити в Російській імперії конституційний лад і скасувати кріпацтво.

Діаспора (грец. «розсіювання») — розселення частини народу поза країною його походження; сукупність вихідців з певної країни та їх нащадків, які проживають за межами корінної батьківщини на правах національно-культурної меншини.

Задунайська Січ — військово-державна організація колишніх запорозьких козаків, яка виникла в нижній течії Дунаю на території Османської імперії після зруйнування в 1775 році російськими військами Нової Січі. Внутрішній устрій був такий самий, як і в Запорозької Січі. Проіснувала Задунайська Січ до 1828 року.

Земства — органи місцевого самоврядування, створені в Російській імперії згідно із земською реформою 1864 року. Були загальностановими виборними органами з розпорядчими (земські зібрання) та виконавчими (земські управи) функціями. Займалися питаннями місцевого господарства, медицини, народної освіти, місцевого зв’язку тощо.

Інтелігенція (від лат. intelligent (intelligentis) — знавець, фахівець) — соціальна група, до котрої належать особи, професійно зайняті розумовою працею, які мають відповідну для такої праці освіту.

Кубанське козацьке військо — військове формування, утворене російським урядом 1860 року шляхом об’єднання Чорноморського козацького війська (переважно з українців) і частини Лінійного козацького війська (переважно з росіян), яке населяло долину річки Кубань. Центр — місто Катеринодар (нині — місто Краснодар).

Класицизм — стиль, що наслідував класичні зразки античності; панував у літературі в XVII-XVIII століття, музиці — у XVIII - на початку XIX століття, мистецтві — XVII - середині XIX століття. В Україні представлений творами Феофана Прокоповича (драматургія), Вікентія Беретті (архітектура), Василя Демут-Малиновського, Івана Мартоса (скульптура); елементи класицизму притаманні музиці Максима Березовського та Дмитра Бортнянського.

Київська козаччина — масовий селянський рух 1855 року в Київській та Чернігівській губерніях, спрямований проти соціальної політики російського уряду, спричинений чутками, що, записавшись в ополчення (у «козаки»), селяни будуть звільнені від кріпосної залежності й отримають поміщицькі землі та майно. Селяни складали списки «вільних козаків», відмовлялися відробляти панщину і створювали власні виборні органи самоврядування («громади»).

Масонство — суспільний рух, поширений у XVIII-XIX століттях у Великій Британії, Франції, США, Російській імперії та інших країнах. Мета масонів — перебудова світу відповідно до ідеалів гуманізму і справедливості. Завдання: внутрішнє самовдосконалення людини з метою об’єднання народів світу в «розумне суспільство». Їхнє гасло: «Свобода, Рівність, Братерство».

Меценат — багатий покровитель наук і мистецтв, особа, яка безкорисливо підтримує розвиток культури, освіти та будь-які інші аспекти гуманітарної сфери. Слово походить від прізвища римського багатія Мецената, котрий допомагав митцям.

Модерн — один з мистецьких стилів, що виник на початку XX століття. Його особливістю є використання умисно примхливих, мінливих форм, принципів асиметрії на противагу еклектиці, що повторювала попередні художні стилі. Українські архітектори-модерністи прагнули поєднати новітні технології з народними традиціями. Картини і панно модерну розглядалися як елементи інтер’єру. Декоративність стала однією з рис живопису модерну.

Модернізм — художньо-естетична система, що об’єднала кілька ідейно-художніх напрямків, течій: експресіонізм, кубізм, футуризм, конструктивізм. В українському модернізмі позначилися впливи романтизму. Він став спробою подолання вторинності, формою прилучення до надбань світової цивілізації; символізував перехід від етнографічно-побутового етапу до національного самоусвідомлення українців.

Монополія — 1) панівне становище в якій-небудь сфері діяльності; 2) об’єднання промисловців, торговців, банкірів для встановлення контролю над переважною частиною певної галузі, кількох галузей економіки з метою збільшення прибутків.

Москвофіли — представники суспільно-політичної течії в другій половині XIX -на початку XX століття в Західній Україні, які відстоювали національно-культурну єдність з Росією, не визнавали існування українського народу.

Народовці — представники національної течії суспільного руху Західної України в другій половині XIX століття; доводили, що українці — окремий народ. Мали на меті: згуртувати національно-інтелектуальні сили для боротьби за єдність українських земель. Організували Товариство імені Тараса Шевченка у Львові, друкарні, товариство «Просвіта», представницький орган — «Народну Раду».

Народні віча — зібрання, які з 1880 року скликали на західноукраїнських землях для обговорення актуальних питань української громади населеного пункту або регіону.

Нація — 1) етнічна спільнота, яка утворилася історично в ході формування спільної території, економічних зв’язків, мови, особливостей культури і характеру; 2) стійка спільність людей зі сформованою уставленою

самосвідомістю своєї ідентичності, територіальною, мовною єдністю, особливостями культури і характеру.

Національне відродження (українське) — соціальний та політичний рух на території Російської й Австро-Угорської імперій, який виступав за національно-культурне відродження й становлення української нації.

Національна (українська) ідея — усвідомлення українцями себе як окремого народу з власною історією, політичними, економічними, культурними інтересами. Містить у собі прагнення до збереження національного існування, свободи, незалежності.

«Нова ера» — українсько-австрійсько-польське порозуміння в Галичині у 1890-1894 роках. За прояв лояльного ставлення до Австро-Угорської імперії її уряд обіцяв створити умови для вільного розвитку української національності. Результати: розширення прав української мови в адміністрації, судах, запровадження фонетичного правопису в українських підручниках, заснування у Львівському університеті кафедр української літератури та східноєвропейської історії.

Партія — політична організація, що виникла, діє, об’єднує своїх членів навколо визначеної програми, гасла чи керівництва; прагне досягти наміченої мети здобуттям державної влади.

Політизація українського національного руху — виникнення та поширення політичних партій на території всієї України у процесі розгортання визвольного руху на початку XX століття. Українські політичні діячі того часу вимагали для свого народу національних прав, політичної свободи й соціальної справедливості.

Промисловий переворот — економічні та соціальні зміни; перехід від мануфактур, базованих на ручній праці, до фабрик, оснащених машинним устаткуванням, що супроводжувався формуванням класу робітників і буржуазії (капіталістів).

Просвіта — поширення знань (як процес, так і відповідна діяльність). Термін був уживаний у XIX століття і на початку XX століття (спершу серед українофілів Галичини). «Просвіта» — товариство, що поширювало національну свідомість на українських землях, засноване в Західній Україні у 1868 році.

Професійний театр — виник на основі аматорського театру в другій половині XIX століття. Був тісно пов’язаний зі становленням нової української драматургії, яку представляли Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Котляревський та ін.

Радикали — представники ідеологічної і суспільно-політичної течії, які прагнули розв’язання всіх соціально-економічних проблем, здійснення повних і глибоких реформ у рамках чинного ладу.

Реалізм — напрям у літературі та мистецтві, який сформувався в середині XIX століття, прагнув об’єктивно відтворити реальність у творах з метою

зображення світу за принципами правдоподібності, глибокого розуміння дійсності.

Революція — 1) докорінна якісна зміна, різкий перехід від однієї стадії розвитку до іншої, який приводить до ліквідації віджилого, утвердження нового; 2) радикальна зміна в суспільстві, політичному устрої, зміна державної влади, економічної системи, пов’язана з примусом, збройною боротьбою, інколи буває мирною.

Романтизм — ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині, поширився на початку ХІХ століття в Російській імперії. Характерні риси: індивідуалізм, колоритність, визнання переваги почуття над розумом, підкреслення історичної місії окремих народів, творча свобода стилю і композиції.

Смуга осілості — територія компактного проживання євреїв у Російській імперії, яку уряд визначив з метою запобігання їх проникненню у великоруські губернії і захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції.

Старорусини — суспільний напрямок, започаткований у 40-х роках XIX століття, відгалуженням якого стало москвофільство, або русофільство.

Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками підприємства, установи, організації з метою вирішення трудового конфлікту.

Столипінська аграрна реформа — система перетворень у сільському господарстві Російської імперії в 1906-1911 роках, яку Петро Столипін розробив з метою створення сильних господарств фермерського типу. Її зміст: руйнування селянської общини, передача землі селянам у приватну власність.

Трудова міграція — добровільне чи вимушене переміщення з економічних причин населення з країн постійного проживання в інші країни.

«Український П’ємонт» — метафора, часто вживана щодо Галичини та її столиці Львова. Ґрунтується на тому, що П’ємонт був тим регіоном Італії, звідки почалося визволення країни від чужинців і об’єднання італійських земель.

Українофіли — суспільна течія, представники якої підкреслювали свою відданість Україні, зацікавленість українськими мовою, культурою та історією.

Український модерн — один з українських оригінальних архітектурних стилів. Виник на початку XX століття. Побутував і розвивався з 1903 до 1941 року. В його основі — народні традиції хатнього та церковного будівництва й досягнення української професійної архітектури, насамперед барокової. характерні елементи: дах із заломами, трапецієподібні вікна і двері, барочного типу фронтони.

Хутір — вид сільського поселення, господарство (подвір’я) з належною до нього землею; мале сільське, часто однодвірне поселення поза селом.

Чорносотенці — збірна назва для низки російських монархічних і ультранаціона-лістичних організацій, які виникли після 1905 року. Назву взяли від низового нижньогородського ополчення Смутного часу під проводом Кузьми Мініна. Виступали за збереження самодержавства на основі формули «Православ’я. Самодержавство. Народність». Здійснювали терористичні акти проти інакодумців.

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Хлібовська 2022