Інформація про новину
  • Переглядів: 365
  • Дата: 14-01-2022, 21:53
14-01-2022, 21:53

4. Французька імперія та наполеонівські війни

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  3. Від республіки — до консульства. Фра...
Наступна сторінка:   5. Модернізаційні процеси в країнах За...

Чи знаєте ви, що...

.....у 1805-1807 рр. французький посол в Османській імперії генерал

Орає Франсуа Бастьєн Себаотіаиі де Ла Порта встановив контакти із козаками Задунайської Січі та закликав їх допомогти у війні з Росією;

.....Східна Галичина теж виявилась ареною наполеонівських воєн: 27 травня

1809 р. в місто Львів увійшло військо Варшавського князівства (герцогства), але, щоправда, через три тижні солдати відступили;

.....під час війни проти Росії, у серпні-вересні 1812 р., французькі війська

тимчасово зайняли кілька повітів Волинської губернії, проте не знайшли масової підтримки місцевих мешканців;

.....російський військовий і дипломат Олександр де Бальмен, дядько Якова

де Бальмена, якому Тарас Шевченко присвятив поему «Кавказ», за наказом царя перебував на острові Святої Єлени, де від імені держави-переможниці наглядав за полоненим Наполеоном Бонапартом.

4.1. Як Франція стала імперією?

Унаслідок «брюмерського» перевороту Францією правили три урядовці. Насправді ж усі державні справи контролював Наполеон Бонапарт, тоді як інші два консули мали дорадчі голоси. Саме генерал одноосібно призначав військових командирів, керував дипломатією. Вже котра за рахунком Конституція 1799 р. зберегла недоторканість приватної власності та визначальні свободи, але «Декларація прав людини і громадянина» із Основного Закону зникла. Фактичний « монарх» опирався на військо, селянство та спритних буржуа, які встигли нажити чималих статків у «каламутній воді» революції. В 1802 р., бажаючи зберегти таке становище, вони підштовхнули Наполеона Бонапарта прийняти титул довічного консула. Вже 1804 р. він отримав імператорську корону з рук Папи Римського — точніше, сам вихопив її під час помазання та одягнув на голову. Так Франція перетворилася в імперію.

Імператор виявився неабияким реформатором. Насамперед він усіляко підтримував підприємництво. Французький банк, створений у 1800 р., врегулював обіг грошей у країні. (Республіканці, використовуючи

паперові гроші, часто вечорами запускали друкарські верстати, щоби зранку розплатитися «свіжими» знеціненими купюрами. За консульства вартість паперових грошей взялися забезпечувати золотом.) Зростанню виробництва сприяли постійні військові замовлення. Влада імператора міцніла: запанувала цензура, зросла роль поліції, а урядовців навіть місцевого рівня (префектів, мерів) призначали тільки з волі правителя. Він також нерідко роздавав важливі посади своїм менш талановитим родичам.

У внутрішній політиці Наполеон І відзначився впровадженням кодексів — збірок законів певної галузі. В 1804 р., ще до проголошення імперії, ухвалено «Цивільний кодекс» («Кодекс Напо-леона»). Він закріплював рівність громадян, недоторканність життя та власності, свободу підприємницької діяльності. «Комерційний кодекс» 1807 р. теж узаконював передові і, водночас, цікаві ідеї. В ньому чи не вперше запропоновано поняття «анонімне»

товариство — сучасне «акціонерне». З другого боку, жінкам надали право займатися підприємництвом, але тільки з відома й волі їхніх чоловіків. «Кримінальний кодекс» 1811 р. розмежовував замах на злочин і власне вчинений злочин, уводив принцип «неосудності» (наприклад, через розумові розлади), визначав, що громадян можна вважати винними лише на підставі рішення суду. Безперечно, що, як у будь-якій імперії, головну увагу приділяли посиленню армії.

Міркуємо і діємо!

1. Послуговуючись пошуковими системами інтернету, дізнайтеся цікаві факти про дитинство і юність Наполеона Бонапарта.

В чому своєрідність його шляху до успіху? 2. Визначте спільні та відмінні внутрішньополітичні заходи французьких урядів у періоди республіки, консульства та імперії. 3. Оцінюючи свою діяльність, Наполеон Бонапарт уважав, що його «Цивільний кодекс» пам’ятатимуть довше, аніж воєнні перемоги. Поясніть справедливість такої самооцінки.

4.2. Як тривали і до чого призвели наполеонівські війни?

Французьке військо початку ХІХ ст. було чи не найвишколенішим у Європі. Завдяки обов’язковим призовам воно постійно поповнювалося. Командири досконало володіли способами ведення війни. Бойові підрозділи дивували супротивників технічними новинками: від далекобійних гармат, повітряних куль, звідки спостерігали за переміщеннями ворога, до консервованого гороху, який не псувався, чудово вгамовуючи голод вояків. Тоді й битви розгорталися зовсім інакше, ніж сьогодні: ворожі армії шикувались одна напроти одної та обмінювалися пострілами із мушкетів, відтак

солдати «сходилися» врукопаш. Постійні залпи гармат завдавали величезних втрат зімкнутим лавам. Результат забезпечувала

кавалерія — кіннотники легко проривалися через проріділі ряди піхотинців. Поле бою нагадувало шахівницю, де рухалися військові «фігури». А Наполеон І зі своїми генералами виявилися вправними « гросмейстерами ».

Наполеонівське військо в кількох битвах ущент розбило армію Австрії. Особливо успішною для французів стала перемога в грудні 1800 р. біля села Гогенлінден (у сучасній Німеччині), де в полон здалися понад 15 тис. австрійців. Друга антифранцузька ліга припинила існування, внаслідок чого Наполеон І заволодів Північною Італією та Швейцарією. Збройні сили третьої ліги (Велика Британія, Австрія, Росія) розбито 2 грудня 1805 р. в битві біля містечка Аустерліц (у сучасній Чехії). На поміч знекровленим австрійцям підоспіли російські війська. Командуючи меншою кількістю вояків, Наполеон Бонапарт провів вдалий маневр і прорвав центр оборони союзників. Їхній полководець Михайло Кутузов зазнав поранення та ледь не потрапив у полон. Нажаханий російський імператор Олександр І узагалі втік. Усього австрійці та росіяни втратили понад 27 тис. осіб. Австрійський монарх Франц ІІ відмовився від титулу імператора Священної Римської імперії, яка, до слова, в 1806 р. перестала існувати. Її замінив Рейнський союз, очолений французьким правителем. Того самого року внаслідок перемог біля міст

Єна та Ауерштадт Наполеон І окупував Пруссію (водночас припинила існування четверта антифранцузька ліга). Знаючи про силу Великої Британії, він запровадив континентальну блокаду — заборонив усім підвладним країнам торгувати із британцями.

У 1807 р. Росія уклала із Францією Тільзитський мир, за умовами якого визнала завоювання французів і таємно приєдналася до блокади британців. Наступного року французьке військо захопило Іспанію та Португалію. П’ята антифранцузка ліга, створена Великою Британією та Австрією, зазнала поразки 5-6 липня 1809 р. в битві біля села Ваграм (у сучасній Австрії). Переможці зайняли Відень та позбавили австрійців виходу до Адріатичного моря. Воєнні кампанії, однак, коштували французам дуже дорого: руйнували господарство країни, призводили до чисельних людських втрат. До того ж у завойованих країнах розгорталися національні рухи, боротьба з якими теж виснажувала Францію. Якщо раніше її народ підтримував свою країну, що боролася зі «старим порядком», обстоювала «права людини та громадянина», то невгамовні загарбницькі апетити Наполеона І призвели до охолодження патріотичного запалу французів.

Міркуємо і діємо!

1. Назвіть країни, що їх уособлюють персонажі, зображені на карикатурі. Який «пудинг» вони споживають за вечерею? Які плани виношували передові європейські держави напередодні наполеонівських воєн? 2. Які чинники сприяли воєнним успіхам французької армії? 3. Чому наполеонівські війни поступово охолоджували патріотичний запал французів?

4.3. Як закінчилися наполеонівські війни і політична «кар’єра» Наполеона Бонапарта?

Після падіння Пруссії та Австрії Наполеон Бонапарт підтримав Варшавське князівство (герцогство) — васальну країну, створену із земель, відібраних у Речі Посполитої в результаті трьох її поділів. Оскільки третина польських територій належала Російській імперії, саме проти неї наполеонівська армія розпочала чергову війну в 1812 р. Наступ вели понад 600 тис. солдатів: французів, німців, поляків. Російське командування, усвідомлюючи складність ситуації, вирішило відступати углиб країни, таким чином «розтягуючи» та розпорошуючи ворожі бойові підрозділи. Унаслідок цієї тактики в Бородінській битві, що відбулася 7 вересня 1812 р., сили сторін виявилися приблизно рівними. Французи протягом дванадцятигодинного бою захопили російські позиції в центрі та з лівого флангу, проте не перемогли. Унаслідок значних втрат відступили й росіяни. У Москву Наполеон І увійшов безперешкодно, але місто підпалили чи то нападники, чи оборонці. Позбавлений провіанту, французький головнокомандувач наказав відступати. Зимові холоди, постійні атаки російських загонів, зокрема партизанських,

перетворили відхід на втечу, унаслідок якої «велика армія» перестала існувати.

Поразка Наполеона Бонапарта в Росії відвернула від нього багатьох союзників. Шоста антифранцузька ліга об’єднала Велику Британію, Російську імперію, Португалію, Швецію, до яких долучилися Пруссія та Австрія. Однак Францію виявилося здолати нелегко. В 1813 р. в битві біля Дрездена наполеонівська армія, поповнившись новим призовом, розбила австрійсько-російсько-прусські війська, які втратили близько 50 тис. осіб убитими й полоненими. Вирішальна битва відбулася 16—19 жовтня 1813 р. біля Лейпцига. Протиборчі сторони налічували щонайменше по 200 тис. вояків, але союзники мали вдвічі більше гармат. У цій «битві народів» (адже на полі бою зіткнулися солдати понад десяти держав) Наполеон І зазнав поразки. Хоча під його владою залишилася лише Франція, він не мав наміру складати зброю. В кількох наступних дрібніших битвах він знову переміг, проте війська ліги наступали на Париж. У відповідальний момент від головнокомандувача відвернулися його маршали. Піднявши заколот, Огюст Мармон, Едуард Мортьє, Йоахім Мюрат впустили союзників до столиці.

У Франції відновили правління династії Бурбонів, проголосивши королем Луї ХУІІІ. 6 квітня 1814 р. Наполеон Бонапарт зрікся влади. Його заслали на середземноморський острів Ельба, глузливо удостоївши титулу імператора цього шматка суші.

1 вересня 1814 р. розпочався Віденський конгрес, куди прибули понад 200 представників європейських країн (окрім Османської імперії). Головні ролі відігравали Велика Британія, Російська імперія, Пруссія, Австрія та Франція. У тривалій заплутаній дипломатичній грі кожна із країн відстоювала свої інтереси. 9 червня 1815 р. все-таки узгодили Заключний акт. Тим часом настрої французів дещо змінилися: відновлення монархії, скасування здобутків революції та поступлива позиція нового короля викликали гнів. Рятувати ситуацію знову взявся Наполеон Бонапарт, рішучі дії якого перервали роботу конгресу. В березні 1815 р. полководець висадився на південному узбережжі Франції, командуючи лише тисячею солдатів. Війська, відправлені проти нього, перейшли на бік Наполеона. Вступивши в Париж, він відновив імперію, що проіснувала приблизно «сто днів». У кількох битвах розбив пруссько-британські сили. Однак утворилася сьома антифранцузька ліга, яка згуртувала чи не всіх його колишніх ворогів. 18 червня 1815 р. Наполеон І програв свою вирішальну битву біля містечка Ватерлоо (в сучасній Бельгії). Через чотири дні він вдруге зрікся влади і був засланий на острів Святої Єлени в Атлантичному океані, де й помер. У вересні 1815 р. монархи

та уряди європейських країн започаткували Священний союз, за умовами якого зобов’язувалися допомагати один одному в придушенні революцій і національно-визвольних рухів.

Рішення Заключного акта Віденського конгресу

Франція зберігала кордони, що існували до 1792 р.; в країні відновлювала правління династія Бурбонів;

Велика Британія отримувала острів Цейлон, колонії в Африці та Азії, деякі інші володіння, а деякі повертала попереднім власникам;

Австрія отримувала території в Північній Італії (Венецію та Ломбардію), Далмацію, зберігала Галичину. Польський Краків оголошувався вільним містом-республікою (в 1846 р. після невдалого повстання його окупувала Австрія);

Пруссія отримувала майже половину Саксонії, землі від інших німецьких держав, західні терени Варшавського князівства (герцогства); решта територій колишньої Священної Римської імперії творили Німецький союз;

Російська імперія отримувала значну частину Варшавського князівства (герцогства) та територію Фінляндії;

Нідерланди і Південні Нідерланди (приблизно сучасна Бельгія) об’єднувалися в конституційну монархію — Об’єднане королівство Нідерландів;

Швейцарська конфедерація оголошувала вічний нейтралітет;

Папська держава відновила колишні володіння, за винятком Авіньйону і Конта-Венессену, що залишилися частиною Франції.

Мовою історичного джерела Уривки із заповіту Наполеона І Бонапарта, 15 квітня 1821 р.: «1. Я помираю в папській і римській вірі, в лоні якої я народився понад п’ятдесят років тому.

2. Я бажаю, щоб мій прах покоївся на берегах Сени, серед французького народу, який я так гаряче любив.

... Я заповідаю половину власного особистого майна офіцерам і солдатам французької армії, які залишилися живими, тим, які воювали з 1792 року по 1812 рік для слави і незалежності нації.».

Міркуємо і діємо!

1. Згадайте значення усталеного вислову «тактика спаленої землі». Чий «винахід» мимоволі використали росіяни, воюючи проти Наполеона Бонапарта? 2. Об’єднайтеся в пари. Обговоріть наслідки рішень Віденського конгресу для Європи. 3. Як карикатура й уривки із заповіту Наполеона І Бонапарта відображають суперечливість його ролі в історії Франції?

2. Поясніть, як ви розумієте твердження: «Французька революція пришвидшила модернізацію соціальної і культурної галузей життя Європи».

3. А. Завершіть укладання хронологічно-тематичної таблиці «Французька революція і наполеонівські війни». Використовуючи таблицю, складіть 2-3 задачі, що стосуються роботи Віденського конгресу й утворення Свящєнного союзу. Б. Послуговуючись мапою, розкажіть про походи Наполеона і й територіальні зміни, пов’язані з наполеонівськими війнами та рішеннями Віденського конгресу.

4. Проаналізуйте вплив політики Наполеона і на розвиток європейських країн. Доберіть відповідні приклади.

5. Уже 200 років після смерті Наполеона Бонапарта французи сперечаються про те, хто він — національний герой чи тиран, з ім’ям якого пов’язані трагічні сторінки історії країни. Знайдіть і запишіть факти для підтвердження різних оцінок цієї неоднозначної історичної постаті.

6. Послуговуючись підручниками з історії України та всесвітньої, напишіть

невелике (в межах десяти речень) есе: «Україна та українці в

зовнішньополітичних проєктах Наполеона і Бонапарта».

Узагальнення до розділу 1 «ЄВРОПА В ЧАС ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ТА НАПОЛЕОНІВСЬКИХ ВІЙН»

14 липня 1789

Штурм Бастилії. Початок Французької революції.

26 серпня 1789

«Декларація прав людини і громадянина».

3 травня 1791

Конституція Речі Посполитої — спадкова монархія.

3 вересня 1791

Конституція Франції — конституційна монархія.

Законодавчі збори. Фельяни, «болото», жирондисти. Клуб якобінців, Марат, Дантон, Робесп’єр.

1792

Перша антифранцузька ліга. «Марсельєза».

Спроба втечі Луї XVI, арешт короля.

22 вересня 1792

Національний конвент проголосив Францію республікою. «Свобода. Рівність. Братерство».

21 січня 1793

Страчено Луї XVI.

Березень 1793

Вандейське повстання.

2 червня 1793

Державний переворот, прихід до влади якобінців.

24 червня 1793

Конституція республіканської Франції.

Комітет громадського порятунку (М. Робесп’єр).

Терор. Революційний календар. Декрети про загальний максимум та всенародне ополчення.

27 липня 1794

9 термідора II року Республіки, арешт М. Робесп’єра.

«Термідоріанська реакція». Нова хвиля покарань.

1795

Конституція: Законодавчий корпус та Директорія.

Італійський та єгипетський походи Наполеона Бонапарта. Формування другої антифранцузької ліги.

9 листопада 1799

18 брюмера VIII року Республіки, перехід влади до трьох

консулів. Кінець революції.

Наполеон Бонапарт — довічний консул.

Створено Французький банк. «Цивільний кодекс».

1804

Проголошення Франції імперією. Наполеон І.

«Комерційний кодекс», «Кримінальний кодекс».

Війни Наполеона І з 2, 3, 4, 5 антифранцузькими лігами.

1806-1812

Російсько-турецька війна.

1812

Похід Наполеона І в Росію.

1813

«Битва народів» біля міста Лейпциг.

1814-1815

Віденський конгрес. Заключний акт.

«Сто днів» Наполеона І.

Вересень 1815

Священний союз правителів проти революцій.

Розділ 2.

ЄВРОПА ТА АМЕРИКА В ДОБУ РЕВОЛЮЦІЙ І НАЦІОНАЛЬНОГО ОБ’ЄДНАННЯ (1815-1870 рр.)

1. Королева Вікторія та принц Альберт у Букінгемському палаці, Роджер Фентон, 11 травня 1854 р.

2. Алегорична постать Італії, Філіп Вайт (Фейт), 1834-1836 рр.

3. Алегорична постать Німеччини, Філіп Вайт (Фейт), 1834-1836 рр.

4. «Свобода, що веде народ», Ежен Делакруа, 1830 р.

5. Сутички між революціонерами та урядовим військом на одній із берлінських вулиць уночі з 18 на 19 березня 1848 року, автор невідомий, 1848-1850 рр.

6. Промислова школа Спілки звільнених, місто Річмонд, штат Вірджинія, США, Джеймс Едвард Тейлор, 1866 р.

 

Це матеріал з підручника "Всесвітня історія" за 9 клас Васильків 2022

 




Попередня сторінка:  3. Від республіки — до консульства. Фра...
Наступна сторінка:   5. Модернізаційні процеси в країнах За...



^