Інформація про новину
  • Переглядів: 278
  • Дата: 14-01-2022, 21:58
14-01-2022, 21:58

8. Австрійська та Російська імперії в першій половині ХІХ століття

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  7. Франція в 1815—1848 роках
Наступна сторінка:   9. «Весна народів» у Європі

Чи знаєте ви, що...

.....українці, які впродовж XIX ст. проживали в складі Австрії, не

належали до шанованих владою, хоча та вважала їх «тірольцями Сходу», бо вони, як і мешканці гірського графства Тіроль, виявляли відданість монархії;

.....від кінця XVIII ст. Австрія намагалася налагодити економічні й дипломатичні

відносини з Росією, поширюючи свою присутність на південних українських територіях, зокрема в 1782 р. відкрито торговельний маршрут Дунаєм та Чорним морем із Відня до Херсона, а впродовж XIX - початку XX ст. в Одесі й Миколаєві діяли австрійські генеральні консульства;

.....у середині XIX ст. в Росії поміж найвищих військових посадовців числилося

20-25 % генералів і адміралів — українців за походженням, а в Кримській війні ключову роль відіграв адмірал Павло Нахімов, який походив із родини козацьких старшин Охтирського полку Слобожанщини.

Терміни та поняття, які варто знати й розуміти:

Західники — (від слова «захід»); у російському суспільстві

40-50-х рр. XIX ст. — прихильники наслідування Росією західноєвропейського шляху розвитку, які вважали конституційну (парламентську) монархію прийнятною формою державного правління, домагалися скасування кріпацтва, становлення капіталістичних відносин.

Слов’янофіли — (від поєднання слів «слов’янство» і «філія» — «прив’язаність», «любов»); у російському суспільстві 30-60-х рр. XIX ст. — прихильники самобутнього шляху розвитку Росії, які ідеалізували історію, православ’я, державне правління імперії, а деякі вважали, що Росія має очолити слов’янські народи та правити ними.

8.1. Як розвивалась Австрійська держава в першій половині ХІХ ст.?

На початку ХІХ ст. Австрія, хоч і була однією з великих держав Центральної Європи, не могла похизуватися світовим лідерством. Ще від Середньовіччя віденський престол посідали Габсбурги. Правителі цієї династії, хоч і були прихильниками абсолютизму, опиралися на розвинений державний апарат. Марія-Терезія з допомогою освічених радників надала своєму правлінню привабливості, перетворила країну в прогресивну. Її син, наступник Йосиф ІІ, продовжив ініціативи матері і не безрезультатно. Після революційних подій у Франції творити нову Європу монархи зібралися саме у Відні. Гостей приймав

Франц І (1804-1835). Однак головну роль відігравав міністр закордонних справ (1809-1821), канцлер (1821-1848) Клемент фон Меттерніх (*1773—f1859). Самовпевнений і гордовитий, він виявив себе талановитим дипломатом та дієвим політиком. Чудово розумів, як керувати не лише Австрією, а й повоєнною Європою. Він відстоював ідеї європейської рівноваги, спокою, підтримував створення Священного союзу.

Австрійська імперія першої половини ХІХ ст. вирізнялася багатоконфесійністю та багатонаціональністю. Її навіть звали «клаптиковою». Із близько 37 млн громадян тільки 7 млн були австрійцями. Ще 5 млн — угорці, майже 18 млн — слов’яни, з-поміж яких українці, поляки, чехи та інші. Варто зазначити, що віденський двір провадив доволі прихильну політику щодо неавстрійців. Ви, мабуть, розумієте, що про національні права не йшлося, але й усіх поглинути влада не намагалася. Політичний спокій в Австрії зовсім не свідчив про її економічний поступ. Країна залишалася переважно аграрною із середньовічними пережитками, зокрема кріпацтвом. Промисловість зароджувалася вкрай кволо. Різні регіони розвивалися нерівномірно. Так, Чехія, Нижня Австрія, Ломбардія-Венеція випереджали Далмацію чи Галичину, які залишалися сировинними придатками, куди збували готову продукцію.

Однак перешкоди не зупиняли поширення передових ідей. Лібералізм, націоналізм, соціалізм набували дедалі більшої популярності. Люди відчували потребу демократичних перетворень, розуміли їх невідворотність. Цього не усвідомлював уряд Клемента фон Меттерніха. Адже він був людиною «старого порядку» і вперто не бажав реформування імперії. Наступний австрійський імператор Фердинанд І (1835-1848), не вирізнявся державотворчими талантами і тому теж не вимагав рішучих кроків від літнього канцлера. Над Австрією скупчувалися хмари. Для початку революції бракувало лише спалаху, що й відбувся навесні 1848 р.

Міркуємо і діємо!

1. Згадайте реформи, що їх упровадили Марія-Терезія та Йосиф ІІ. Як ці реформи вплинули на розвиток Австрії? 2. Чому Австрію називали «клаптиковою»? Поясніть, послуговуючись мапою. З. Із підручника з історії України дізнайтесь, як уряд Клемента фон Меттерніха ставився до українців, які проживали в межах Австрії. Чи можна це ставлення схарактеризувати як принцип «розділяй і володарюй»?

8.2. Які суспільні рухи поширювалися Російською імперією в першій половині ХІХ ст.?

Що продемонструвала Кримська війна 1853-1856 рр.?

Як ви знаєте, в 1812 р. Росії вдалося зупинити наполеонівську армію. Понад те, російські військові дійшли аж до Парижа. Але побачивши, як живуть громадяни провідних європейських держав, вони усвідомили відсталість своєї батьківщини. Відтак поміж них зародилися прагнення змінити домашні порядки. Річ у тім, що спроби Олександра І (1801-1825) обмежити самодержавство провалилися. Тому, коли у грудні 1825 р. імператор раптово помер, прихильники реформ вирішили здійснити переворот. Підготовку до нього розпочали завчасно. Ще в 1816 р. постала таємна організація «Союз порятунку», яку в 1818 р. перетворили в «Союз благоденства». У 1821 р. він перейменувався в Північне товариство (діяло в місті Санкт-Петербург). В Україні постало Південне товариство (в містечку Тульчин сучасної Вінницької області). Чого ж домагалися дворяни, в основному військові? Учасники Північного товариства — Микита Муравйов, Сергій Трубецькой, Кіндрат Рилєєв — виступали за демократичні свободи, домагалися конституційної монархії, скасування кріпацтва. Чільники Південного товариства — Павло Пестель, Сергій Муравйов-Апостол, Олексій Юшневський, Михайло Бестужев-Рюмін — обстоювали ідею республіки, очолюваної диктатором. Відміна кріпацтва і демократичні перетворення теж входили в їхні плани. Отож на момент смерті Олександра І бунтівні офіцери ризикнули скористатися нагодою змінити Росію. Їхні надії не справдилися. Влада перейшла до молодшого брата імператора — Миколи І (1825-1855), який виявився рішучим правителем. Без зайвих сентиментів придушив повстання. Кількох ватажків повісили, активістів заслали до Сибіру.

Мовою історичного джерела Витяги з проекту «Конституції» Микити Муравйова, до 14 грудня 1825 р.: «1. Російський народ є вільний і незалежний, не є і не може належати ніякій особі і ніякій династії.

2. Джерелом верховної влади є народ, якому належить виняткове право ухвалювати рішення для себе.

10. Усі росіяни рівні перед законом.

13. Кріпацтво і рабство скасовуються...

14. Кожен має право висловлювати свої думки і почуття безборонно...

43. Законодавчо і виконавчо вся Росія складається з 13 держав, 2 областей і 368 уїздів чи повітів».

Імператор Микола І усіляко зміцнював самодержавство. Ідеологічним підґрунтям йому слугувала «теорія офіційної народності», яку запропонував граф Сергій Уваров, тодішній міністр освіти. Згідно з його міркуваннями,

Росія рухалась особливим, «відмінним» від

решти світу шляхом. Тому такі принципи, як демократія, право, свобода особистості, їй не підходили. Натомість належало опиратися на традиційні «три кити» могутності імперії: самодержавство (один цар), народність (один народ), православ’я (одна релігія). Тих, хто не погоджувався з цими ідеями, всіляко переслідували. Незважаючи на це, тогочасні російські суспільні діячі обговорювали різні погляди щодо розвитку країни. Прихильників політики Миколи І, консерваторів, назвали «охоронцями» тогочасного ладу. Серед них — вже згадуваний урядовець Сергій Уваров, історики Микола Погодін, Микола Карамзін тощо. Представники ліберальної течії обстоювали реформування державного ладу, хоча виступали за його мирне вдосконалення. Ліберали поділилися на дві течії. Слов’янофіли (Олексій Хом’яков, Іван Кириєвський, Юрій Самарін) хотіли

повернути допетровські часи. Вони вбачали процвітання в сільській общині, православ’ї та його моральних принципах. Західники (Тимофій Грановський, Сергій Соловйов, Костянтин Кавелін) висловлювали протилежні думки: відстоювали єдність європейської цивілізації, вважаючи Росію її частиною, а прагнення відокремитися від Європи трактували як згубне. Звісно, поширювалися також

радикальні погляди. Радикали (Олександр Герцен, Михайло Буташевич-Петрашевський, Микола Огарьов) не вірили в можливість домовитися з владою і були переконані, що лише революційний шлях може перетворити Росію на державу без монархізму і гноблення. В Російській імперії не вщухали національно-визвольні рухи. Поневолені народи противилися агресивній росіянізації, намагалися зберегти самобутність, а в майбутньому відродити власні держави. Уряд запекло боровся із національним відродженням.

У середині ХІХ ст. Росія залишалася відсталою країною, таким собі «велетом на глиняних ногах». Особливо помітним це стало під час Кримської або Східної війни (1853-1856), що розгорілася з Османською імперією, союзниками якої виступили Велика Британія, Франція, Сардинське королівство.

На ту пору імперія османів ослабла, тож російський самодержець вирішив, скориставшись нагодою, поширити вплив на Балкани та Близький Схід. З цією метою Микола І звернувся до султана Абд аль-Маджида з вимогою віддати йому протекторат над православними жителями імперії (12 млн осіб). Занепокоєння викликало ще й те, що цього протекторату домагалися також католики, на боці яких були симпатії султана. Тож росіяни ввели війська у Молдову та Волощину. Спершу османські війська потерпали від поразок, однак після втручання європейських держав у Росії не залишилося шансів. Вона опинилась у дипломатичній ізоляції. За технічним оснащенням її військо надто поступалося противникам. Її дерев’яний флот нічого не міг вдіяти проти парових броньованих кораблів союзників. Військові дії відбувалися в Криму, а також на узбережжі Чорного, частково Балтійського та Білого морів. У 1855 р. новий російський імператор Олександр ІІ припинив безнадійне кровопролиття. Капітуляцію підписали 30 березня 1856 р. в Парижі. Росія втратила право розміщувати флот у Чорному морі, води якого оголосили нейтральними. Також позбавлялась «опікунства» над православними жителями Османської імперії. Країна потребувала докорінних реформ.

Міркуємо і діємо!

1. Послуговуючись історичним словником, дізнайтеся значення слова «декабристи». Прочитайте уривки з Конституції Микити Муравйова. Які ідеї Просвітництва та Французької революції відображає проект? 2. У чому відмінність в поглядах слов’янофілів та західників щодо розвитку Російської імперії? Обговоріть у парах.

3. Розгляньте карикатуру. Як вона ілюструє відстале становище Росії та її поразку в Кримській війні?

8.3. Як відбувалось українське національне відродження в Австрійській та Російській імперіях?

Країнами післянаполеонівської Європи ширилися масові національні рухи. Ідеї просвітників щодо свободи особистості народжували ідеї про свободу націй, які дедалі гучніше вимагали забезпечення своїх прав, з-поміж яких і право на самовизначення. Однак не всі імперії розв’язували національні проблеми однаково.

Австрійські урядовці усвідомлювали, навіть певною мірою враховували фактор багатонаціональності. Вони не демонстрували жорстких спроб перетворити іншонаціональних підданих на австрійців. Зрозуміло, що німецька мова стала державною і першість в управлінні надавали представникам титульної нації. Однак це не нищило самобутніх рис інших народів імперії. Щодо українців простежувалися навіть певні загравання. Хоча, з другого боку, «тірольців Сходу» використовували передусім для стримування

потужного польського визвольного руху. Українські провідні діячі скористалися цією ситуацією. В Закарпатті активізувалися так звані «будителі», які активізували національну свідомість, упроваджували рідну мову в освіту й літературу, проводили історичні дослідження, популяризували місцеву минувшину як невід’ємну частину історії України. У Галичині діяв гурток «Руська трійця». Її співзасновники Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький теж пропагували та популяризували фольклор, народну мову, українську історію. В 1837 р. в місті Будапешт вони видали перший рідномовний альманах — «Русалка Дністровая». Згодом, під час «весни народів» у місті Львів виникла легальна організація Головна Руська рада, що вимагала визнання українців самостійним народом.

Докорінно по-іншому склалася ситуація в Росії. Згідно з теорією « офіційної народності», самодержці прагнули поглинути всі народи, що жили в імперії, а це означало повну росіянізацію. Будь-які спроби національного самовиявлення безжально придушували. Тож процес національного відродження у підросійській Україні проходив з усвідомленням можливості покарання. Мабуть, із цього огляду досі не відомо, хто написав знамениту «Історію Русів», де послідовно доводилася самобутність і окремішність українського народу. У великих містах, таких як Київ, Харків, Полтава, діяли гуртки і товариства, активісти яких пропагували українську мову, минувшину, видавали книжки про Україну. Найяскравішим представником українського відродження, звісно ж, уважають Тараса Шевченка. Першою таємною політичною організацією — Кирило-Мефодіївське братство (товариство). Братчики обговорювали можливість побудови суспільства на засадах християнства, створення демократичної співдружності слов’янських народів, знищення самодержавства, скасування станів і кріпацтва, встановлення громадянських прав і свобод, піднесення української мови, освіти, культури. В березні 1847 р. товариство викрили, учасників покарали.

Міркуємо і діємо!

1. Згадайте значення поняття «українське національне відродження». Які етапи виокремлюють у цьому процесі? 2. Чому австрійська влада не боронила українцям виявляти національні почуття, створювати товариства, займатися просвітницькою діяльністю? 3. Чому правителі Російської імперії негативно ставилися до національних рухів? Із підручника з історії України дізнайтеся про діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. Підготуйте невеликі усні повідомлення про його очільників.

2. Поясніть, як ви розумієте значення понять «слов’янофіли», «західники». Складіть із ними асоціативні грона та відобразіть їх у зошиті.

3. А. Укладіть синхроністичну схему-таблицю «Таємні товариства, повстання декабристів у Росії та в Україні». Б. Послуговуючись мапою, розкажіть про перебіг подій Кримської (Східної) війни. 4. Австрійському державцеві Клементу фон Меттерніху приписують фразу: «Представницьке правління — це інструмент, на якому здатні грати лише чудові музиканти». Назвіть країни Євразії, що могли похвалитися віртуозами парламентського правління в середині XIX ст. Поясніть свої міркування в групах. 5. Зіставте, порівняйте й оцініть ставлення Австрії та Росії до національно-визвольних рухів. В якій з імперій українці мали більше можливостей для самовиявлення? Чому? Доведіть фактами. 6. Послуговуючись пошуковими системами інтернету, доберіть цікаві факти про участь українців у подіях Кримської (Східної) війни. Виготовте тематичний буклет або інформаційний плакат.

 

Це матеріал з підручника "Всесвітня історія" за 9 клас Васильків 2022

 




Попередня сторінка:  7. Франція в 1815—1848 роках
Наступна сторінка:   9. «Весна народів» у Європі



^