Інформація про новину
  • Переглядів: 234
  • Дата: 14-01-2022, 22:02
14-01-2022, 22:02

15. Велика Британія в останній третині ХІХ — на початку ХХ століття

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  14. Німецька імперія в останній третині...
Наступна сторінка:   16. Сполучені Штати Америки в останній ...

Чи знаєте ви, що...

.....згідно з дєякими версіями, під час Кримської війни солдати

британської армії так сильно мерзли біля містечка Балаклава, що придумали і вдягали в’язані шапки з такою ж назвою;

.....у 1893 р. групи селян зі Львівщини дорогою до Північної Америки зупинилися

в місті Манчестер і там залишилися, поклавши початок історії українців у Великобританії;

.....українець Антон Омєльчєнко брав участь у британській антарктичній

експедиції Роберта Скотта, яка 18 січня 1912 р. досягла Південного полюса Землі, поступившись, однак, першістю норвежцям, очолюваним Руалем Амундсеном.

Терміни та поняття, які варто знати й розуміти:

Домініон — (від одноймєнного англійського слова або латинського «домініум» — «володіння»); самоврядна держава, що входить до складу Співдружності, очолюваної Великою Британією; в минулому — колонія Великобританії.

15.1. Як Велика Британія втратила економічну першість?

До останньої чверті ХІХ ст. Велика Британія залишалася най-могутнішою державою. Чому ж наприкінці ХІХ ст. вона втрачала першість у Європі і світі? Сподіваємося, ви пам’ятаєте, що її цілком справедливо називали «майстернею світу», «володаркою морів»,

«світовим банкіром», бо, виробляючи нечувану кількість товарів, британці збували їх не тільки на європейських теренах, а й на колонізованих. Проте впродовж 1870-1890-х рр. острівне королівство спіткала криза надвиробництва, яка породила кризу економічну. Ситуація ускладнилася ще й тому, що устаткування британських заводів та фабрик застарівало і значно поступалося технічним досягненням держав-конкурентів. Хто ж став суперником Великої Британії? У першу чергу — це США, що, оговтавшись після Громадянської війни, подолали рабство, і щойно об’єднана Німеччина — вельми амбітна молода імперія, яка впевнено крокувала до світового лідерства. На кінець ХІХ ст. промисловий переворот у цих країнах лише закінчувався, тож їх технічна база виглядала більш досконалою. А вироблена продукція ставала якіснішою, дешевшою та

конкурентоздатнішою на світовому ринку. Британські ж виробники, спраглі до легкої наживи, не бажали вкладати додаткові кошти в оновлення, тому економіка втрачала лідерські позиції. Наприкінці ХІХ ст. Велика Британія поступилася першістю Німеччині у виплавці сталі, США — у виплавці чавуну та видобутку кам’яного вугілля.

Як ви пам’ятаєте, ще в першій половині ХІХ ст. у Великобританії утвердилось індустріальне суспільство. Це призвело до швидкого утворення монополій, що теж негативно вплинуло на економіку. Всі фінанси контролювали кілька великих банків, а промисловці створювали великі корпорації, поглинаючи малі підприємства. Так, у суднобудуванні монополістом стала компанія «Дорман-Лонг», у військовій справі — «Армстронг-Уїнтворс» тощо. Що ж до сільського господарства, то тут справи йшли не найкраще. Адже британці й раніше не хизувалися своєю аграрною галуззю. Тож наприкінці ХІХ ст. їхній ринок заполонили дешеві продукти з Америки та Росії. Річ у тім, що дрібні фермери-орендарі не володіли достатніми коштами для технічного оснащення, тому часто розорялися, поступаючись іноземцям.

Ще однією «ахіллесовою п’ятою» британської економіки виявилося вивезення капіталу. Можновладці, шукаючи способи для отримання надприбутків із меншими затратами, активно «виводили» кошти з Британських островів. Адже будувати промислові підприємства було вигідніше там, де знаходилися сировина, дешева робоча сила, чималі ринки збуту. Так, станом на 1914 р. Велику Британію «покинули» близько 4 млрд фунтів стерлінгів. Це завдало відчутного удару її економіці. Водночас така колоніальна

зорієнтованість, певною мірою, дозволяла протистояти Німеччині та США. Тому в зовнішній політиці британці прагнули не лише утримати, а й розширити заокеанські володіння, адже вони забезпечували добробут імперії. Інтересів мешканців підконтрольних територій, звичайно ж, не враховували. Таким чином, саме завдяки колоніальній спрямованості економіки Велика Британія втримувала міцні позиції в світі, хоча про першість уже не йшлося. Період її лідерства добігав кінця.

Міркуємо і діємо!

1. Як ви розумієте значення поняття «криза надвиробництва»? Чому така криза здатна спричиняти економічні проблеми?

2. Розгляньте картину. Послуговуючись пошуковими системами інтернету, дізнайтеся технічні характеристики пароплава, що

його будівництво відобразив художник. 3. Скориставшись QR-кодом, розгляньте мапу колоніальних володінь Великої Британії. Обговоріть у групах позитивні і негативні наслідки володіння колоніями. Чи здатні колоніальні імперії існувати тривалий час?

15.2. Які реформи проводив Девід Ллойд Джордж?

У другій половині ХІХ ст. у Великій Британії остаточно утвердилася парламентська монархія. Діяв принцип «відповідального уряду», який залишався при владі доти, поки мав довіру і підтримку палати громад. Нагадаємо, що за урядування змагалися партії консерваторів і лібералів. Важливу роль у тогочасному політичному житті відігравав робітничий рух. Тред-юніони суттєво впливали на рішення парламентарів. Загалом, дедалі більше британців прагнули

виявляти громадянську активність, тому домагалися розширення виборчого права. Віги і торі пропонували різні способи пожвавлення економіки. Так, перші відстоювали фритредерство, тоді як другі підтримували заходи контролю та протекціонізму. В 1867 р. уряд консерваторів, очолюваний Бенжаміном Дізраелі, провів уже відому вам виборчу реформу. Також саме цей прем’єр-міністр запропонував ідею «єдиної нації», коли влада повинна відчувати відповідальність перед простими людьми. Його гаслом слугували слова: «Палац не буде спокійним, коли нещасна хижа». У 1871 р. ліберальний уряд Вільяма Гладсона визнав законною діяльність профспілок, дозволив страйки, запровадив таємне голосування на виборах до парламенту. Знову ж таки, наступний уряд консерваторів задовольнив певні вимоги робітництва (узаконив діяльність кооперативів, увів 54-годинний робочий тиждень, обмежив дитячу працю тощо). Ліберали ж у 1884 р. продовжили реформи виборчої системи. Ще більше громадян отримали право голосу.

Утрата Великою Британією економічного лідерства болісно позначилася на становищі робітників, які дедалі голосніше заявляли про бажання долучитися до політики. Як наслідок, у 1906 р. постала Лейбористська (Робітнича) партія. Її висуванці вже на перших виборах здобули перемогу і потрапили в парламент. Це не лише підважило двопартійну систему, а й загострило соціальні протиріччя. Робітництво вимагало захисту, розширення прав, натомість

промисловці-багатії, закономірно, відстоювали свої інтереси. В таких умовах набувають популярності ідеї лідера Ліберальної партії Девіда Ллойд Джорджа (*1863—f1945). За його ініціативою прийняли закони про безкоштовну початкову освіту та харчування дітей із малозабезпечених сімей. Також уряд запровадив лікарняні виплати та допомогу в зв’язку з інвалідністю. В 1908 р. увели 8-годинний робочий день. Розпочали виплачувати пенсії, допомогу безробітним. Для наповнення бюджету вирішили збільшити податки на земельні володіння. Це викликало спротив лендлордів і фінансової аристократії, адже вони все ще відігравали помітні ролі в житті країни. Тож представники палати лордів (а їх призначала королева) блокували реформу. Але в 1911 р. палата громад домоглась обмеження повноважень «лордів». Відтоді, якщо закон тричі ухвалювався «громадами», то набирав чинності.

Велика Британія вкотре продемонструвала «мистецтво

компромісу». Вона подолала суспільну кризу мирним парламентським способом, без бунтів і повстань. На початку ХХ ст. світ виходив на інший історичний виток. Політика британських урядів сприяла встановленню демократичних принципів та окресленню ознак правової держави.

Міркуємо і діємо!

1. Чому і консерватори, і ліберали, впроваджуючи реформи, діяли в інтересах громадян Великої Британії? 2. Назвіть імена й прізвища найвідоміших лідерів британських консерваторів і лібералів. Чому діяльність Девіда Ллойд Джорджа описана детальніше?

3. Розгляньте карикатуру «Некваліфікований помічник». Які з реформ Девіда Ллойд Джорджа відобразив художник? Перевірте свої припущення за допомогою пошукових систем інтернету.

15.3. Як відбувалася британська колоніальна експансія?

У зовнішній політиці Велика Британія дотримувалася принципу «блискучої ізоляції». Це означало небажання лондонських урядів брати на себе довгострокові зобов’язання перед іншими державами. Тому за доволі тривалий період британські дипломати не уклали жодної тривалої угоди, не приєдналися до жодного блоку чи союзу. Така позиція абсолютно збігалася з гаслом, що його сповідувала імперія в міждержавних відносинах: у неї немає постійних друзів чи ворогів, у неї є лише постійні інтереси. Чому це приносило користь? Бо на початку ХХ ст. світовий баланс сил, що встановився доти,

похитнувся. У сусідній Франції, що могла би стати партнеркою, раз у раз вибухали бунти та революції. Об’єднана Німеччина та США з їхнім республіканським правлінням потужно і нестримно втрутилися в змагання за лідерство. Тому на початку ХХ ст. в Лондоні вирішили переглянути доцільність «блискучої ізоляції».

У другій половині ХІХ ст. Велика Британія залишалася найбільшою колоніальною імперією світу. Але, проводячи ліберальні реформи вдома, британські урядовці не могли похизуватися демократичними принципами й поступками щодо підконтрольних територій. Правителька «Туманного Альбіону», як і раніше, демонструвала неабияку зацікавленість Азією. В 1876 р. Велика Британія заволоділа Індією, а королева — титулом індійської імператриці. Ця країна виявилася справжньою «перлиною Британської корони». Цікавила монархиню і Африка. В 1869 р. лондонський уряд викупив контрольний пакет акцій на Суецький канал — надзвичайно важливу водну артерію, адже нею пролягав найкоротший шлях на Схід, що приносив немислимі прибутки. Тоді зародилася думка про опанування просторами в межах лінії Каїр — Кейптаун. Із цією метою Велика Британія завоювала Східний Судан, Кенію, Уганду, Нігерію, частину Сомалі, Танганьїку, інші африканські терени. Бажання загарбати Південну Африку призвело до англо-бурських війн у 1880-1881 рр. та в 1899-1902 рр. Південноафриканські терени ще раніше колонізували європейці, зокрема нідерландці-бури, які чинили відчайдушний опір нападникам. Воювалося з бурами складно, перш за все з морально-ідеологічних причин. Що це означало? В тодішній Європі «не помічали» жорстокості щодо корінних народів Африки, а от війну з колоністами-європейцями жваво обговорювали, навіть засуджували. Врешті, вдалося досягти компромісу. В 1910 р. Південно

Африканський Союз визнали домініоном Великої Британії. Відтоді нідерландські переселенці разом із «господарями» з метрополії поєднались у прагненні впокорювати і грабувати корінне населення. Ще раніше статуси домініонів отримали інші колонії, де переважали

вихідці із Європи. Таким чином, їхні представники могли брати участь у житті імперії: в розв’язанні проблем, що стосувалися фінансів, торгівлі, оборони тощо. Першим домініоном стала Канада (1867 р.), далі — Австралія (1900 р.), Нова Зеландія (1907 р.).

У другій половині ХІХ ст. залишалося невирішеним «ірландське питання». Лондонська влада, йдучи на деякі поступки, надала ірландцям місця в парламенті, що привело до політизації їхнього визвольного руху. Новообрані парламентарі відстоювали інтереси рідного краю. Найбільш активно вони домагалися земельної реформи та самоуправління — гомрулю. Після виборів 1874 р. гомрулери згуртувалися в окрему парламентську групу, яку очолив Чарльз Стюарт Парнелл. Для тиску на політиків вони здебільшого використовували законні способи: затягували парламентські засідання,

подавали численні запити і позови, вдавалися до бойкотувань. Як би дивно це не виглядало, але ірландці відчутно впливали на британських політичних діячів, тому з ними періодично «загравали» і ліберали, і консерватори. Білль про гомруль двічі обговорювали в парламенті (1886 р. та 1912 р.), однак двічі відхиляли. Це призвело до радикалізації ірландського

визвольного руху. Діяли підпільні організації, які підтримували ідею збройної боротьби. Так, у 1858 р. постала організація «Фенії» (назва давніх воїнів), якою керував Джон О’Махоні. У 1867 р. фенії підняли повстання, яке жорстоко придушила британська влада. За волю також боролася політична організація «Шинн Фейн» («Ми самі»),

створена в 1905 р. Незважаючи на тривале англійське панування, ірландці не втратили особливих рис. Вони пам’ятали свою історію, зберегли мову й культуру. Але на початку ХХ ст. «ірландське

питання» так і залишалося без відповідей.

Міркуємо і діємо!

1. Поясніть значення поняття «блискуча ізоляція» у контексті зовнішньої політики Великої Британії 2. Чому Велика Британія надавала права домініонів деяким своїм колоніям? Як це впливало на взаємини між метрополією та її володіннями? З. Розгляньте малюнок. Який спосіб політичної боротьби ірландців відобразив художник?

2. Поясніть, як ви розумієте поняття «домініон». За допомогою мапи розкажіть про домініони Великої Британії наприкінці XIX - на початку XX ст.

3. А. Виготовте чи намалюйте в зошиті ілюстровану стрічку часу, де відобразіть події британської колоніальної зовнішньої політики. Б. Покажіть на мат напрямки експансії й колоніальні володіння Великої Британії. 4. Проаналізуйте особливості суспільно-політичного та економічного розвитку Великої Британії впродовж другої половини XIX - початку XX ст. Назвіть чинники, що призвели до втрати державою першості у світі. 5. Оцініть наслідки соціальних реформ, що їх упроваджували у Великій Британії в другій половині XIX - на початку XX ст. 6. Історик Мартін П’ю вважає, що Дєвід Ллойд Джордж справив Більший вплив на суспільне життя Великобританії, аніж Будь-який інший діяч XX ст.; він заклав основи того, що згодом назвали соціальною державою. Послуговуючись Різновидовими джерелами інформації, доберіть факти для підтвердження думки англійського науковця.

 

Це матеріал з підручника "Всесвітня історія" за 9 клас Васильків 2022

 




Попередня сторінка:  14. Німецька імперія в останній третині...
Наступна сторінка:   16. Сполучені Штати Америки в останній ...



^