Опрацювавши цей параграф, ви зможете:

• аналізувати основні тенденції політичного й соціального розвитку тогочасної Великої Британії;
• визначати особливості зовнішньої і колоніальної політики, економічного життя Великої Британії цієї доби;
• з'ясувати місце й роль чартистського руху в історії Великої Британії.

Пригадайте:

1. Що змінила в розвитку країни Англійська революція?

2. Якими були особливості державного устрою країни наприкінці XVIII ст.?

3. Коли у Великій Британії розпочалася індустріальна революція та якими були соціальні наслідки початку її розгортання в країні?

4. Що таке індустріальне суспільство й парламентська демократія?

 

Визначте основні тенденції політичного й соціального розвитку Великої Британії.

1. Політичний і соціальний розвиток Великої Британії.

У результаті завершення наполеонівських війн Велика Британія на тривалий час посіла провідні позиції у світовій політиці, стала економічним і фінансовим центром, зразком ліберального суспільства. На початку XIX ст. королівство Велика Британія, до якого входили Англія і Шотландія, перетворилося на Сполучене королівство Великої Британії та Ірландії. За формою державного правління це була спадкова обмежена монархія.

Першоджерелом влади в країні вважався монарх. Однак його повноваження в прийнятті законів обмежувалися згодою парламенту, у питаннях управління — згодою міністрів, яких призначав парламент, у судових питаннях — вироками незалежних судів. За монархом визнавалася також вища виконавча влада. Законодавча влада належала двопалатному парламенту. Він складався з палати лордів, місця в якій успадковувалися, і палати громад, депутати якої обиралися. Виконавчу владу разом із монархом поділяв уряд (кабінет міністрів), який формувала партія, що перемогла на виборах до палати громад. Лідер цієї партії ставав прем’єр-міністром. У країні діяли дві партії — торі та віги, які сформувалися наприкінці XVII ст. і вели суперництво між собою. Партія торі представляла інтереси землевласницької аристократії (лендлордів) та англіканського духовенства, партія вігів — фінансово-промислових кіл і пов’язаного з ними нового дворянства.

державний устрій великої Британії

майновий ценз — обмеження в політичних правах людей за обсягом їхнього майна або доходу.

Загального виборчого права в країні не було, діяв високий майновий ценз. Унаслідок цього в 1830 р. з усього населення

Великої Британії, що налічувало близько 14 млн осіб, право голосу мали близько 220 тис. осіб. Існували також так звані «гнилі містечка» (поселення, де проживало лише 10—15 осіб), що посилали своїх депутатів до парламенту, і нові промислові міста (Бірмінгем, Манчестер, Лідс тощо), які взагалі не мали депутатських місць.

У 1783—1830 рр. англійський уряд очолювали торі, а в 1830—1841 рр. — віги. З ініціативи торі в 1815 р. прийняли так звані «хлібні закони», за якими заборонялося ввезення зерна до країни, якщо ціна на нього знижувалася. З одного боку, вони захищали інтереси англійських виробників зерна, з іншого — викликали невдоволення переважно в міських жителів, оскільки дозволяли утримувати високі ціни на хлібні вироби. «Хлібні закони» тимчасово скасували в 1817 р. через хвилю масових протестів. Прагнучи приборкати їх, уряд торі призупинив чинність закону про недоторканність особи та дозволив заарештовувати учасників мітингів. Пізніше торі провели через парламент декілька законів, за якими влада отримала право забороняти збори з кількістю учасників понад 50 осіб, масові процесії, проводити обшуки в приватних будинках, піддавати суворій цензурі пресу.

У 1824—1825 рр. торі скасували заборону на створення працівниками тред-юніонів («союзів працівників»), або професійних спілок, й ототожнення страйків із кримінальними злочинами. Однак працівникам заборонялося чинити тиск на підприємців за допомогою страйків із метою покращення умов праці. Торі вважали, що своєю політикою захищають стабільність країни. Однак багатьох виборців вона розчарувала, і на парламентських виборах 1830 р. перемогли віги.

Одним із найважливіших внутрішньополітичних заходів вігів стала парламентська реформа 1832 р. Завдяки їй, як вважав лідер вігів Чарльз Грей, Велика Британія зможе уникнути такої революції, як та, що відбулася в 1830 р. у Франції. За першою парламентською реформою «гнилі містечка» позбавлялися 143 депутатських мандатів, які передавалися промисловим містам, густонаселеним сільським районам, Шотландії та Ірландії. Кількість виборців збільшувалася до 720 тис. осіб за рахунок зниження майнового цензу. Загалом право голосу отримали близько 7,1 % чоловічого населення країни. Реформа сприяла розвитку парламентської демократії в країні. Суспільство отримало більше можливостей шляхом виборів впливати на владу та її політику.

Назви «торі» та «віги» закріпилися за представниками цих партій під час запеклих парламентських дискусій 1698—1781 рр. це були лайливі прізвиська, якими обмінювалися учасники суперечок. Представників «партії країни» називали вігами (від шотл. — «злочинець»), а «партії двору» — торі (від ірл. — «грабіжник»).

Професійна спілка (профспілка) —

добровільне неприбуткове об'єднання людей, пов'язаних спільними інтересами з родом їхньої професійної діяльності, для захисту їхніх прав та інтересів.

У 1833 р. віги домоглися прийняття закону про скасування рабства в колоніях Великої Британії. Того ж року затвердили фабричний закон, який уперше встановлював обмеження тривалості робочого дня для дітей на ткацьких фабриках. Великим розчаруванням для незаможного британського населення став закон про бідних 1834 р. За ним скасовувався податок із підприємців на утримання бідноти, ліквідовувалася допомога незаможним із боку церковних громад

і створювалися робітні будинки для бідних, умови життя в яких були жахливими. Важливе значення мала муніципальна реформа 1835 р., за якою право участі у виборах до органів міського самоврядування отримали всі платники податків.

У 1837 р. королевою Великої Британії стала Вікторія (1837—1901 рр.). Її правління увійшло в історію як «Вікто-ріанська епоха». У цей період давній аристократичний устрій поступово оновлювався відповідно до засад західної демократії. Саме на цей період припало завершення формування парламентської двопартійної системи. Партію торі із 30-х рр. XIX ст. почали називати консервативною, а партію вігів — ліберальною.

У 1841 р. на парламентських виборах перемогли консерватори. Вони заборонили працю жінок і дітей на шахтах, обмежили тривалість робочого дня для жінок на фабриках 12 годинами. Широкої підтримки в суспільстві набуло скасування консерваторами «хлібних законів».

Трагічною сторінкою історії тогочасної Великої Британії став голод 1845—1849 рр. в Ірландії. Він був викликаний «картопляною хворобою» та неврожаєм картоплі — основного продукту харчування пересічних ірландців. Від голоду й масових епідемій загинув майже 1 млн осіб, а 1,5 млн ірландців, тобто близько 18 % населення, залишили острів. Більшість переселилася до США.

Нову парламентську реформу 1867 р. здійснив уряд консерваторів, очолюваний Бенджаміном Дізраелі. За нею кількість виборців у країні збільшилася до 2,2 млн осіб, проте виборчі права, як і раніше, надавалися лише чоловікам.

У цей період тривало формування Британської колоніальної імперії. Велика Британія закріпила контроль над Канадою та своїми колоніальними володіннями, що залишилися в Північній Америці. Відбулася колонізація Австралії та Нової Зеландії, розпочалося захоплення Південної Африки. Було здебільшого завершено завоювання Індії. Велика Британія здійснювала перші спроби підкорення Афганістану, намагалася встановити контроль над Китаєм, Японією та іншими країнами Сходу. Активно велася боротьба за захоплення нових колоніальних територій в Африці.

У 1840—1842 рр. відбувалася «опіумна» війна між Великої Британією та Китаєм. Її спричинила конфіскація китайською владою опіуму, який британські купці нелегально завозили до Китаю. Здобувши перемогу у війні, Велика Британія примусила Китай підписати перший нерівноправний договір і відкрити для торгівлі з іншими країнами кілька китайських портів. Під час війни 1839—1842 рр. британські війська захопили острів Сянган (Гонконг), який згодом став опорною базою для їх просування до Китаю. На середину XIX ст. Велика Британія стала найбільшою колоніальною імперією у світі.

Карта світу 1886 р. (райони, що перебувають під контролем Великої Британії, виділено червоним)

Якими були особливості економічного розвитку Великої Британії в першій половині XIX ст.?

2. Економічний розвиток Великої Британії. У 1815— 1816 рр. Велику Британію охопила економічна криза. Вона ускладнювалася тим, що кількість безробітних у країні збільшилася за рахунок майже 300 тис. демобілізованих солдатів і матросів. Економіка потерпала також від спадів, пов’язаних із кризами перевиробництва товарів, що відбувалися в 1825, 1836, 1847 рр.

У 30—40-х рр. XIX ст. у Великій Британії завершилася індустріальна революція, унаслідок якої країна посіла перше місце у світі за рівнем розвитку промисловості. У 1840 р. у Великій Британії вироблялося 45 % усієї світової промислової продукції. Провідною галуззю британської промисловості була текстильна, де працювало майже 200 тис. осіб. Стрімко розвивалися важка й вугільна галузі. Сформувалися нові промислові райони: металургії — Бірмінгем і Шеффілд, вугільної промисловості — Уельс, бавовняної промисловості — Ланка-шир і Йоркшир.

Одночасно із завершенням індустріальної революції в країні розгорнулося будівництво залізниць. Протягом 1835— 1849 рр. довжина залізниць збільшилася з 540 до 9,5 тис. км.

Швидкими темпами зростали обсяги зовнішньої торгівлі. Провідні позиції у вивезенні товарів посідали текстильні вироби й машини. У 1830—1849 рр. вивезення британських товарів на зовнішні ринки зросло більше ніж у чотири рази.

«Батьком» залізниць став британський винахідник Джордж Стефенсон, відомий створенням паровоза. Ознайомившись з устроєм парової машини Дж. Ватта, він у 1814 р. успішно випробував свій перший паровоз «Блюхер», призначений для перевезення вугілля рейковою колією. Усе своє життя Дж. Стефенсон проєктував і будував залізниці в країні, першим заявив про необхідність прокладення тонелів і зведення залізничних насипів на ділянках зі значним нахилом. завдяки діяльності Дж. Стефенсона та його послідовників мережа залізниць швидко охопила всю Велику Британію.

Фрітредерство — напрям в економічній теорії та політиці, що характеризується вимогами вільної торгівлі та невтручанням держави в економічне життя країни.

Уряд розумів, що економічні досягнення Великої Британії дозволять випередити інші країни у світовій торгівлі, і тому в інтересах держави не втручатися в розвиток економіки. Це сприяло виникненню руху британських політиків — прибічників фрітредерства. Ці погляди поширилися у 20-ті рр. XIX ст. серед вігів, а під час їхньої боротьби в парламенті

проти «хлібних законів» набули завершеної форми. Фрітре-дерство стало основою економічної програми лібералів.

Стрімкий економічний розвиток країни супроводжувався боротьбою робітництва за покращення умов праці та підвищення заробітної плати, а також боротьбою з безробіттям. Його досить специфічною формою став уже відомий вам луд-дизм (рух руйнівників машин), що виник у 60-х рр. XVIII ст. Наприкінці 1811 — на початку 1813 р. британські підприємства знову охопив цей рух. Його учасники руйнували не лише машини, а й цілі фабрики. Саме це спричинило поновлення владою смертної кари за руйнування машин. У 1816— 1820 рр. відбулися останні великі виступи луддитів, після чого їхній рух припинився.

Велика Британія першою в Європі перетворилася з аграрної на індустріальну країну. У 1841 р. селянство становило лише 21 % її населення. Провідні позиції в соціальній структурі суспільства посіли представники фінансово-промислових кіл і робітники фабрик та заводів. У країні встановилося індустріальне суспільство.

У 50—70-ті рр. XIX ст. Велика Британія перетворилася на «майстерню світу», посіла панівне становище на світовому ринку та у світовій фінансовій системі. Одночасно з цим вона набула визнання як «володарка морів» завдяки наявності найбільшого флоту.

У 60-х рр. XIX ст. відбулося організаційне оформлення британських тред-юніонів, які створювали працівники для захисту своїх прав у трудових відносинах. У 1860 р. виникла британська Професійна рада із захисту інтересів праці, а в 1868 р. — Національний конгрес тред-юніонів. У його складі налічувалося 118 тис. осіб. Він до сьогодні виступає головним координатором промислового руху у Великій Британії.

Чого і як прагнули досягти чартисти?

3. Чартистський рух. Невдоволення обмеженістю першої парламентської реформи 1832 р. обумовило виникнення руху за перегляд виборчої системи. Активну участь у ньому брали британські робітники, які прагнули провести своїх представників до парламенту та здійснити реформи, що змінять на краще їхнє становище. Цей рух розгорнувся в 1836 р. і дістав назву чартизм.

Лідерами чартистів стали громадські діячі Вільям Ловетт, Фергюс Едвард О’Коннор та інші. Вимоги, які від імені прибічників чартизму проголошувалися їхніми лідерами, мали політичний характер і відображали прагнення тих, хто виступав за подальшу демократизацію країни.

На початку 1839 р. радикально налаштовані представники чартистів скликали так званий національний конвент у Лондоні, проте багато прибічників серед працівників фабрик вони не знайшли. Спроба повстання 1839 р. провалилася. Лідерів радикально налаштованих чартистів заарештували й засудили до заслання.

Чартизм (від англ. — хартія) — політичний і соціальний рух британських працівників у 30— 40-х рр. XIX ст., що проходив під гаслом боротьби за реалізацію «Народної хартії».

ОСНОВНІ ВИМОГИ ЧАРТИСТІВ

Помірковано налаштовані чартисти виступали за мирні засоби досягнення своєї мети. Вони сподівалися, що реформований відповідно до їхніх пропозицій парламент привертатиме більше уваги до становища працівників і шукатиме шляхи для усунення соціальних негараздів та несправедливості щодо них. Зібравши підписи для петиції на підтримку «Народної хартії», її представили до парламенту. Однак депутати відмовилися розглянути документ.

У травні 1842 р. чартисти подали 3,3 млн підписів у другій петиції про «Народну хартію», але палата громад знову її відхилила. У червні 1848 р. парламент утретє проігнорував вимоги чартистів. Це призвело до занепаду чартизму. Чимало його колишніх учасників у майбутньому стали радикальними політиками.

Значення чартистського руху полягає в тому, що він започаткував виникнення в британському суспільстві розуміння необхідності громадськими акціями чинити тиск на владу, вимагати від неї здійснення необхідних перетворень. У другій половині XIX ст. чимало вимог «Народної хартії» реалізували уряди лібералів і консерваторів.

Із вимог чартистів (витяги з «Народної хартії», схваленої на громадському мітингу в лютому 1837 р.)

...Сполучене королівство має бути поділено на 200 виборчих округів із можливо рівною кількістю жителів у кожному.

24 червня кожного року мають призначатися загальні вибори. (Участь у виборах беруть усі чоловіки, які досягли 21 року. — Авт.) Для кандидатів у палату громад не має бути жодних майнових цензів.

Кожному члену палати громад має виплачуватися щорічно з державної скарбниці винагорода в розмірі 400 фунтів стерлінгів.

Робота в парах. Обговоріть зміст тексту та дайте відповіді на запитання: 1. Якими були вимоги чартистів? 2. До яких змін у політичній системі Великої Британії могла привести реалізація вимог чартистів?

Із виступу громадського діяча і вченого т. маколея під час парламентських дебатів щодо другої петиції про «Народну хартію»

Я проти загального виборчого права. Я вважаю, що цивілізація тримається на охороні власності. Тому ми ніколи не можемо, не піддаючи себе надзвичайному ризику, довірити верховне управління країною якомусь класу, який, поза сумнівом, буде здійснювати нечува-ні й систематичні посягання на безпеку власності. Петиція вимагає верховної влади. У кожному виборчому окрузі по всій імперії капітал і накопичена власність мають бути беззаперечно кинуті до ніг праці. Як можна мати сумніви щодо того, яким буде результат?

Робота в парах. Обговоріть і визначте за твердженням Т. Маколея, прибічником якої ідейно-політичної течії він був. Висловіть критичні зауваження до нього з позиції представника іншої ідейно-політичної течії.

Працюємо з хронологією

1832 р. — перша парламентська реформа у Великій Британії. 1836—1848 рр. —

чартистський рух.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

тенденції, притаманні політичному й соціальному розвитку Великої Британії в 1815—1870 рр.;

особливості економічного розвитку Великої Британії в цей період; роль чартистського руху в історії Великої Британії.

Запитання і завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Три речення».

Правила гри. Учні та учениці мають передати зміст визначеного пункту параграфа трьома простими реченнями. Перемагають ті, чия розповідь буде коротшою, але при цьому правильно передаватиме зміст матеріалу. Для зручнішого виявлення переможців гру доцільно провести в письмовій формі.

2. Розкрийте зміст тенденцій політичного й соціального розвитку Великої Британії в 1815—1870 рр. 3. Які риси притаманні економічному життю тогочасної Великої Британії? 4. Яку роль відіграв чартистський рух у розвитку Великої Британії?

5. Покажіть на карті атласу колоніальні володіння Великої Британії станом на 1870 р. 6. Розпочніть складати порівняльну таблицю «Розвиток Великої Британії і Франції в 1815—1847 рр.».

Сфера розвитку	Велика Британія	Франція

7. Колективне обговорення. Проведіть дискусію за запитанням «Які риси були притаманні британській моделі розвитку в розглянутий період?». 8. за допомогою додаткових джерел підготуйте повідомлення за темою «Відображення особливостей соціального розвитку Великої Британії в 1815—1870 рр. у біографії і творчості письменника Чарльза Дікенса».

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Гісем, Мартинюк 2022