Інформація про новину
  • Переглядів: 1003
  • Дата: 18-01-2022, 08:47
18-01-2022, 08:47

9. Німеччина та Італія в 1815—1870 роках

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  8. Франція в 1815—1870 роках
Наступна сторінка:   10. Австрійська та Російська імперії в 1...

Опрацювавши цей параграф, ви зможете:

  • визначати характерні риси розвитку держав Німецького союзу;
  • характеризувати особливості суспільного життя німецьких держав у цей період;
  • аналізувати становище італійських земель після Віденського конгресу;
  • з'ясувати особливості розгортання подій італійського Відродження (Рісорджименто).

Пригадайте:

1. Покажіть на карті атласу німецькі та італійські землі станом на 1815 р.

2. Які рішення щодо німецьких та італійських земель прийняли на Віденському конгресі?

3. Що таке націоналізм? Якими були його особливості?

 

Визначте особливості політичного й економічного життя німецьких держав у цей період.

1. Німецький союз. Особливості економічного розвитку держав Німецького союзу. Рішення Віденського конгресу закріпили політичну роздробленість Німеччини та Італії. В історії Німеччини та Італії 1815—1847 рр. стали періодом формування передумов для об’єднання цих країн у 50—60-х рр. XIX ст.

Більшість німецьких політиків і суспільних діячів були впевнені, що після перемоги над Наполеоном німецький народ отримає державну єдність. Однак ці сподівання не справдилися. Створений за рішеннями Віденського конгресу Німецький союз із 35 німецьких монархій і чотирьох вільних міст утворював лише конфедерацію.

Вищим органом цього об’єднання стали Союзні збори, членів яких призначали монархи держав — членів союзу. Президентом союзу був імператор Австрії як представник найбільшої за територією та населенням держави об’єднання. Кожна з держав союзу зберігала свій суверенітет і власну систему управління. Так, лише вісім держав союзу мали Конституції, які обмежували владу їхніх монархів, в інших існував абсолютизм.

У період наполеонівських війн у більшості німецьких держав, що входили до створеного французьким імператором Рейнського союзу, ліквідували залежність селянства, запровадили Цивільний кодекс Наполеона й усунули залишки «старого порядку», які перешкоджали розвитку капіталістичних відносин.

Індустріальна революція в німецьких державах розпочалася в 30-х рр. і тривала до 70-х рр. XIX ст. Серед причин такого відставання дослідники називають політичну роздробленість Німеччини, ізольованість країни від світових торговельних шляхів, відсутність власного торговельного флоту, різні системи законодавства та грошові одиниці. Усе це гальмувало процес створення єдиного ринку. Основні німецькі промислові райони — Рейнсько-Вестфальський, Пруссько-Сілезький і Саксонський — економічно були мало пов’язані між собою.

Негативно впливало на розгортання індустріальної революції те, що на внутрішньому ринку німецьких держав панівні позиції посідали дешеві фабрично-заводські вироби британської і французької промисловості.

Конфедерація — союз суверенних держав, об'єднаних спільними керівними органами, створений із певною метою, переважно зовнішньополітичною та воєнною.

Поширення митних бар'єрів у багатьох німецьких державах (деякі держави були настільки малими, що перевізникам доводилося завантажувати та розвантажувати вантаж двічі й тричі на день). Карикатура. 1834 р.

Особливістю німецької індустріальної революції стало те, що вона розгорталася на основі власного машинобудування й технічних досягнень. У німецьких державах під її впливом виникли потужні для свого часу машинобудівні підприємства. Розвитку промисловості сприяло використання машин і запровадження технічних винаходів. У 1822 р. в усій Німеччині працювало лише дві парові машини, у 1847 р. — близько тисячі. Серед галузей промисловості провідними були вугільна, металургійна й текстильна. Завдяки винаходу барвників успішно розвивалася хімічна промисловість.

У 1835 р. в Німеччині збудували першу залізницю завдовжки 6 км. Це було пізніше, ніж у Великій Британії та Франції.

Найбільшим торговельно-промисловим центром Німеччини наприкінці 40-х рр. XIX ст. стала столиця Пруссії — Берлін. Тут зосереджувалося дві третини машинобудівних і ситцевибивних підприємств Пруссії, поряд із мануфактурами діяли перші фабрики. У 1846 р. із 400 тис. жителів міста 70 тис. осіб працювали на великих мануфактурах і фабриках. Однак їхнє становище було досить важким: низька заробітна плата, робочий день тривалістю 14—15 годин, відсутність соціального захисту тощо.

У сільському господарстві німецьких держав у цей період також розпочалися процеси оновлення. Проте відбувалися вони досить повільно. Цьому перешкоджали малоземелля, наявність високої земельної ренти, заборгованість і низька купівельна спроможність більшості селянства.

У 1819—1830 рр. Прусське королівство почало укладати договори з іншими німецькими державами про скасування митних обмежень. У 1834 р. 18 німецьких держав об’єдналися у великий Пруссько-Німецький митний союз. Пізніше до нього приєдналися інші німецькі держави. Його учасники скасовували мито на товари, що перевозилися через їхні кордони. Провідну роль у ньому відігравала Пруссія. Існування митного союзу сприяло посиленню економічних зв’язків між німець-

кими державами й формуванню єдиного національного ринку в країні.

З'ясуйте, якими були основні події руху за єдину Німеччину та їхнє значення для його розгортання.

2. Розгортання руху за єдину Німеччину. Виникнення Німецького союзу мало прискорити єдність Німеччини та лібералізацію її суспільно-політичного життя. Проте відсутність бажаних змін сприяла посиленню національних рухів серед різних верств населення німецьких держав.

Й. Г. Фіхте, Г. В. Гегель, як ви вже знаєте, були тими мислителями, що започаткували німецький націоналізм.

Мрії про єдину Німеччину, у якій невід’ємні права людини і громадянина будуть забезпечені конституцією, набули поширення насамперед у студентському середовищі. У 1815 р. студенти Єнського університету створили братство, яке пропагувало ідею об’єднання німецьких держав. Ці погляди вони поєднували з виступами проти існуючих порядків.

Восени 1817 р. у замку Вартбург студенти влаштували святкування 300-річного ювілею початку Реформації. На святі несподівано для багатьох вони здійснили спалення на багатті символів влади в німецьких державах. Ці події стали поштовхом для того, щоб, за висловом австрійського канцлера Клемента фон Меттерніха, розпочати кампанію проти «надзвичайного лібералізму» і «бунтівного духу німецького студентства». Однак рух за демократизацію та об’єднання Німеччини серед студентської молоді не припинявся.

У березні 1819 р. в місті Мангейм студент Карл Занд, що належав до місцевого студентського братства, убив консервативного письменника Августа фон Коцебу. Це спонукало Зібрання Німецького союзу у вересні того ж року прийняти рішення, якими заборонялася діяльність студентських націоналістичних братств; керівництво університетів зобов’язували звільнити ліберально налаштованих викладачів, посилювалася цензура преси.

Під впливом повідомлень про події Липневої революції 1830 р. у Франції опозиційний рух у німецьких державах активізувався. Це примусило владу піти на певні поступки, але не зупинило піднесення національного руху.

Так, у травні 1832 р. у Пфальці відбулося «Гамбаське свято» — демонстрація за участю майже 30 тис. осіб, серед яких були представники різних соціальних верств. У промовах демонстрантів висувалися вимоги боротьби за демократичні реформи та об’єднання Німеччини.

Для влади німецьких держав це стало приводом скасувати через Зібрання Німецького союзу зроблені раніше поступки. Відповіддю на це став Франкфуртський бунт 1833 р., під час якого радикально налаштована молодь намагалася захопити Зібрання Німецького союзу й призначити тимчасовий уряд. Бунт за допомогою австрійських і прусських військ придушили, а його учасників, що не змогли втекти, жорстоко покарали.

У «Промовах до німецької нації»

Й. Г. Фіхте зазначав, що німецькому народу притаманні оригінальна мова й національний характер, що обумовлюють його неповторний національний дух. Однак, якщо минуле німецького народу не залежало від нього, то тепер він мав сам творити свою історію. цей заклик підтримало багато людей.

У більшості німецьких держав запанувала політична реакція.

Унаслідок переслідувань чимало німецьких патріотів залишили німецькі держави. У 1834 р. у Швейцарії виникло товариство «Молода Німеччина», яке вважало своєю метою боротьбу за об’єднання Німеччини та створення республіки. У програмових документах товариства висувалися вимоги свободи друку і зборів, запровадження вільної підприємницької та торговельної діяльності, ліквідації залишків кріпосництва. Здійснити це збиралися шляхом революційного перевороту. Висилка в 1836 р. німецьких емігрантів зі Швейцарії призвела до розпаду «Молодої Німеччини».

Однією з помітних постатей у національному русі Німеччини 30—40-х рр. XIX ст. став професор-економіст Ф. Ліст. Пропагуючи ідею об’єднання німецьких держав, він першим розкрив взаємозв’язок між розвитком економіки й національним об’єднанням країни.

Ф. Ліст вважав, що економічні інтереси є відображенням потреб нації. На тогочасний світ вчений дивився як на «світ націй», що мають власні інтереси та діють із метою досягнення сприятливих умов для їх задоволення. На думку сучасних дослідників, Ф. Ліст став одним із засновників німецького економічного націоналізму. Він вбачав у ньому дієву силу для формування нації та побудови національної держави.

Визначте особливості становища Італії після Віденського конгресу.

3. Італія після Віденського конгресу. Рішення Віденського конгресу не призвели до об’єднання Італії. Вона залишалася поділеною на декілька королівств і герцогств, а в північно-східній частині утворилося Ломбардо-Венеціанське королівство, що належало Австрійській імперії. У 1815—1830 рр. в Італії, як і в інших регіонах Європи, відбулася Реставрація — спроба повернення «старого порядку» і політичної реакції. В італійських державах знову посилювали свою владу монархи, панівні позиції посідали дворяни й духовенство, негативно налаштовані до всіх змін, що відбувалися тут під впливом революції у Франції та наполеонівських війн. Повалення влади Наполе-она не сприяло національному визволенню Італії, французьке гноблення поступилося австрійському, оскільки майже всі держави Апеннінського півострова певною мірою залежали від Австрії. Однією з найвідсталіших держав Італії була Папська область, що перебувала під світською владою Папи Римського. Серед усіх держав півострова лише Сардинське королівство (континентальна частина якого мала назву П’ємонт), користуючись своїм розташуванням між Францією та Австрією, наважувалося проводити самостійну політику.

Швидко проявилися негативні наслідки австрійського панування для Ломбардо-Венеціанського королівства. Воно не отримало автономії та управлялося Австрією. Більшість італійців не мала можливості обіймати високі посади в адміністрації, судах та армії.

На території королівства перебувала австрійська армія та діяла австрійська поліція. Усі періодичні видання підлягали цензурі, переслідувалися будь-які національно-ліберальні ідеї. Імператор Австрії Франц І, характеризуючи свою політику, говорив: «Насамперед необхідно, щоб ломбардці забули про те, що вони італійці». Однак це мало протилежний результат: саме в Ломбардії набагато активніше, ніж в інших регіонах півострова, розвивався національно-визвольний рух.

Період із кінця XVIII ст. до 1870 р. в історії Італії називають епохою Рісорджименто (Відродження). Це був час розгортання національно-визвольного руху й боротьби за відродження італійської державності. У 1818 р. в Ломбардії граф Федеріко Конфалоньєрі очолив таємне товариство «Італійська федерація». Метою організації стало звільнення від австрійського панування, здобуття незалежності й створення конституційної монархії в Північній Італії.

У Центральній та Південній Італії активно діяли карбонарії, які з’явилися тут на початку XIX ст. Після 1815 р. вони створили розгалужену мережу таємних вент (осередків). Більшість карбонаріїв становили представники ліберального дворянства, буржуазії та інтелігенції. Своєю головною метою вони вважали боротьбу за об’єднання й незалежність Італії.

Політична роздробленість Італії стала серйозною перешкодою для її економічного розвитку. Між італійськими державами існували митні кордони, у кожному королівстві й герцогстві діяли власні системи міри й ваги, грошові системи, закони. За рівнем економічного розвитку Італія суттєво поступалася Великій Британії, Франції та Пруссії. У першій половині XIX ст. вона залишалася аграрною країною, більшість населення якої становило селянство. Основна його частина складалася з особисто вільних малоземельних або безземельних селян, які брали землю в оренду.

Індустріальна революція розпочалася в Італії в 30— 40-х рр. XIX ст. У бавовняному й вовняному виробництвах Ломбардії, Тоскани й П’ємонту почали використовувати машини. На півночі країни з’явилися десятки підприємств з обробки бавовни, обладнаних британськими машинами та іншими механізмами. У Ломбардії в 1818—1821 рр. уперше застосували чотири механічні ткацькі верстати, а в 1847 р. їх було вже понад 850. Оплата праці італійського робітництва була низькою. Так, у 30-х рр. XIX ст. робітник у текстильному виробництві Південної Італії отримував платню, яка була вдвічі нижчою за ту саму роботу, що виконував французький робітник, і втричі нижчою за оплату британського робітника. Широко застосовувалася праця жінок і дітей, яка оплачувалася гірше, ніж праця чоловіків.

У 1839 р. в Італії збудували першу залізницю. У 40-х рр. XIX ст. в країні розгорнулося активне будівництво залізниць в усій країні.

Карбонарії (від латин. — вугілля) — члени таємної політичної організації, що існувала в 1807— 1832 рр. в Італії й боролася проти чужоземного панування, за возз'єднання країни.

За що боролися представники італійського радикального руху 20—30-х рр. XIX ст.?

4. Радикальний рух в Італії у 20—30-х рр. XIX ст. Складовою італійського Відродження (Рісорджименто) став радикальний рух, що охопив держави Апеннінського півострова у 20—30-х рр. XIX ст. У липні 1820 р. першими в Італії підняли повстання карбонарії в Неаполітанському королівстві. Основну частину повстанців складали військові. Виступ тривав декілька днів і завершився їхньою перемогою. Король змушений був затвердити запропоновану повстанцями Конституцію та дати згоду скликати парламент. Тим часом європейські монархи на засіданні Священного союзу обговорили становище в Неаполі та доручили Австрії придушити повстання. Австрійські війська розгромили неаполітанську армію й відновили в країні абсолютну монархію. На всіх учасників повстання чекала жорстока розправа.

У березні 1821 р. розпочалося повстання в П’ємонті. Його також очолили карбонарії — офіцери сардинської армії. Повстанці висунули мету здобуття незалежності всієї Північної Італії. Було проголошено Конституцію та сформовано тимчасовий уряд. Проте на початку квітня австрійська армія разом із прибічниками сардинського короля Віктора Еммануїла І придушила повстання.

Після революцій 1820—1821 рр. у Неаполі та П’ємонті арешти карбонаріїв розпочалися в усій Італії. Проте це не завадило вцілілим карбонаріям під впливом Липневої революції 1830 р. у Франції в лютому 1831 р. підняти повстання в Пар-мі, Модені та Папській області. Спочатку повстанці перемагали, але внаслідок інтервенції австрійських військ зазнали поразки.

Український вчений М. Варварцев, дослідивши діяльність Дж. Мадзіні, звернув увагу на його інтерес до визвольних традицій народів Російської імперії. Так, у праці «Віра й майбутнє» Дж. Мадзіні високо оцінював роль Б. Хмельницького в подіях Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст., коли «простолюдини в Литві, Галичині, Україні бурхливо виявили надію на свободу». Ідеї Дж. Мадзіні, як зазначав дослідник, вплинули на ідейні засади Кирило-Мефодіївського братства в питаннях методів захисту національної окремішності, досягнення політичної незалежності України та її ролі натхненника визвольних процесів серед слов'янських народів. Сформульований Дж. Мадзіні «принцип національності» вплинув на діяльність опозиційних російській імперській владі Харківсько-Київського таємного товариства, Українського центрального комітету та його керівника Андрія Красовського, який зустрічався з лідером

італійських патріотів за кордоном. Український громадсько-політичний діяч XIX ст. М. Драгоманов зазначав, що ідеї та досвід діяльності Дж. Мадзіні мали важливе значення для формування політичного досвіду діячів українського національного руху, що мало перерости в революцію.

До складу його організації приєдналося чимало карбонаріїв після поразки їхнього руху.

У різних місцях Апеннінського півострова з'явилися осередки «Молодої Італії», які мали готувати загальноіта-лійське повстання. Однак спроби підняти повстання в П'ємонті й Савої в 1833—1834 рр. і на Сицилії в 1837 р. виявилися невдалими. Незважаючи на героїзм учасників, масової підтримки повстання не отримали. Унаслідок цього Дж. Мадзіні та його прибічники дійшли висновку, що найближчим часом здійснити загальноіта-лійське повстання неможливо.

Однією з причин поразок карбонаріїв було те, що вони діяли переважно ізольовано в межах окремих держав. У 1831 р. в Марселі колишній карбонарій Джузеппе Мадзіні заснував першу єдину загальноіталійську підпільну організа-

цію «Молода Італія». Він сформулював принцип «Кожній нації — держава» і розгорнув боротьбу за створення італійської національної держави. Дж. Мадзіні сподівався досягти цього шляхом повстання, здійсненого «з народом і для народу». У майбутньому члени «Молодої Італії» бачили свою батьківщину єдиною незалежною демократичною республікою.

Діяльність італійських карбонаріїв та організації «Молода Італія» знайшла відображення у творах зарубіжної літератури. Французький письменник XIX ст. Стендаль присвятив повість «Ваніна Ваніні» коханню аристократки й карбонарія. змови карбонаріїв згадуються у творах «Людської комедії» французького письменника Оноре де Бальзака. Підозри в належності до карбонаріїв висувалися головному герою романа французького письменника XIX ст. Алексан-дра Дюма «Граф Монте-Крісто». У романі російського письменника XX ст. Анатолія Виноградова «засудження Па гані ні» весь життєвий і творчий шлях головного героя пов'язаний із карбонаріями. Діяльність учасників організації «Молода Італія» висвітлена в романі англійської та американської письменниці Етель Ліліан Войніч «Овод».

Від початку 30-х рр. XIX ст. в портових містах українських Причорномор'я і Приазов'я існувало чимало прибічників створеної Дж. Мадзіні організації «Молода Італія». Вони пропагували ідеї звільнення Італії та її об'єднання серед місцевої італійської діаспори та моряків-італійців із торгових суден, які заходили до місцевих портів. Саме тут розпочав свою боротьбу за об'єднання Італії юнак Дж. Гарібальді, що був матросом сардинського торгового флоту. Він неодноразово відвідував Одесу, Феодосію та Керч. Тут він став членом «Молодої Італії» та встановив зв'язки з місцевими італійськими патріотами й тими, хто надавав їм підтримку.

У 30—40-х рр. XIX ст. в портових містах українського Причорномор'я та Приазов'я в місцевих італійських громад отримували притулок учасники повстань і заворушень в Італії.

Із-поміж членів «Молодої Італії» вирізнявся Джузеппе Гарібальді.

за участь у підготовці повстання 1834 р. його засудили до смертної кари, і він емігрував до Південної Америки. Там Дж. Гарібальді перебував до 1848 р. в оточенні борців за незалежність південноамериканських держав.

У 1848 р. він повернувся до Італії та присвятив життя боротьбі за її об'єднання, ставши героєм Рісорджименто.

Чого і як прагнули досягти італійські помірковані ліберали?

5. Діяльність італійських поміркованих лібералів наприкінці 30 — у 40-х рр. XIX ст. Спроби здійснити об’єднання Італії шляхом загальноіталійського повстання виявилися невдалими. Тому із середини 30-х рр. XIX ст. в італійському національно-визвольному русі на перший план вийшли помірковані ліберали. Серед них були великі землевласники, банкіри, підприємці, юристи тощо. Вони вважали єдиним можливим способом об’єднання Італії перетворення згори шляхом реформ.

Ідеолог цих перетворень Вінченцо Джоберті уявляв майбутню об’єднану Італію федерацією держав, створеною за згодою їхніх монархів «без крові, без хвилювань, без революцій».

Свою діяльність ліберали спрямовували на здійснення заходів, що сприяли зростанню національної свідомості італійського народу. У 1839—1847 рр. вони щорічно збирали за-гальноіталійські конгреси вчених. Хоча політичні проблеми на них прямо не обговорювалися, ця форма спілкування сприяла згуртуванню прибічників поглядів поміркованих лібералів.

Із часом ставлення лібералів до австрійської влади та її втручання у справи в Італії ставало більш різким. У 1846— 1847 рр. у багатьох їхніх газетах і журналах почали з’являтися заклики до загальноіталійської війни проти Австрії.

Приклад італійських карбонаріїв, які здобули визнання своєю самовідданою боротьбою за майбутнє Італії, надихав патріотів у різних куточках тогочасної Європи. Організації карбонаріїв створювалися у Франції, Швейцарії, Німеччині, Іспанії та на Балканах.

У листопаді 1833 р. польські патріоти К. Борковський,

С. Гощинський, І. Кульчинський та інші заснували організацію карбонаріїв у Галичині. Сучасний український дослідник Феодосій Стеблій звертає увагу на те, що їй був підпорядкований «Союз друзів народу», до якого належали 12 українських студентів Львівського університету. У 1834 р. австрійська влада викрила цю організацію. Сім її членів за вироками суду ув'язнили. У 1835 р. львівські карбонарії увійшли до новоствореної організації «Співдружність польського народу», яку очолював соратник Дж. Мадзіні Шимон Конарський.

Працюємо з хронологією

1831 р. — утворення товариства «Молода Італія». 1834 р. — утворення товариства «Молода Німеччина».

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

характерні риси політичного й економічного розвитку держав Німецького союзу в середині XIX ст.;

тенденції суспільного життя тогочасних німецьких держав; особливості становища італійських земель після Віденського конгресу;

розгортання італійського національного руху в цей період.

Запитання і завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Хто більше?». Правила гри. Окремі гравці, пари або команди отримують завдання за встановлений час навести якомога більше дат, визначень термінів і понять, персоналій, характеристик, які пов'язані з розглянутим матеріалом. Перемагають ті, чий перелік буде довшим.

2. Що з політичного й економічного розвитку тогочасних німецьких держав, на вашу думку, було найважливішим і чому? 3. Наведіть факти, що свідчать про те, що рух за єдину Німеччину посідав помітне місце в суспільному житті країни. 4. Які події та явища життя Італії після Віденського конгресу, на вашу думку, мали важливе значення для її подальшого розвитку? Поясніть свою думку. 5. Робота в малих групах. Обговоріть і порівняйте радикальний та помірковано-ліберальний напрями в суспільно-політичному житті Італії 20—40-х рр. XIX ст.

6. Покажіть на карті атласу події, пов'язані з розвитком Німеччини та Італії в цей період. 7. Складіть порівняльну таблицю «Німеччина та Італія в 1815—1847 рр.».

Питання для порівняння

Німеччина

Італія

Політичне життя

   

Економічний розвиток

   

Суспільне життя

   

8. Колективне обговорення. Проведіть дискусію за запитанням «У чому було спільне й відмінне в розгортанні національних рухів у Німеччині, Італії та на українських землях у 20—40-х рр. XIX ст.?».

9. Робота в парах. Розподіліть ролі та розіграйте діалог між німецьким та італійським підприємцями першої половини XIX ст., у якому вони скаржаться один одному на те, як роздробленість Німеччини та Італії заважає їхній діяльності. 10. Підготуйте есе за темою «Чому й чим ідеї Дж. Мадзіні приваблювали діячів тогочасного українського руху?».

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Гісем, Мартинюк 2022

 




Попередня сторінка:  8. Франція в 1815—1870 роках
Наступна сторінка:   10. Австрійська та Російська імперії в 1...



^