ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ:

• з'ясувати особливості політичного й соціально-економічного розвитку Австрійської імперії;
• визначити риси, притаманні розвитку Австрійської імперії в передберезневий період;
• проаналізувати тогочасні національні рухи слов'янських народів Австрійської імперії;
• визначити риси, притаманні політичному й соціальному життю Російської імперії;
• встановити, яке місце в суспільному житті Росії посів рух декабристів;
• дати характеристику основних ідейних напрямів у суспільному житті Російської імперії 30—40-х рр. XIX ст.;
• характеризувати зовнішню політику Російської імперії в цей період.

 

ПРИГАДАЙТЕ:

1. Що ви знаєте про реформи Марії-Терезії та Йосифа II в імперії Габсбургів?

2. Які українські землі входили до складу імперії Габсбургів наприкінці XVIII ст.?

3. Яким був державний устрій Російської імперії наприкінці XVIII ст.?

4. Яку роль відігравали Австрія та Росія в міжнародних відносинах у Європі в 1789—1815 рр.?

 

Визначте риси, притаманні політичному й соціально-економічному розвитку Австрійської імперії в цей період.

1. Особливості політичного й соціально-економічного розвитку Австрійської імперії. За державним устроєм Австрійська імперія залишалася абсолютною монархією, якою правили представники династії Габсбургів. Роль дорадчих органів при імператорі виконували Придворна військова рада, Гофрат (Палацова рада) і Таємна рада. Імператор призначав склад уряду й канцлера, що був його керівником. За правління Франца I та Фердінанда I визначальну роль в імперії відігравав спочатку міністр закордонних справ, а пізніше — мі-ністр-президент (глава уряду) К. фон Меттерніх.

Граф (пізніше князь) Клеменс фон меттерніх вважається одним із видатних політиків XIX ст. На Віденському конгресі 1814—1815 рр. він став творцем нової системи міжнародних відносин у Європі після повалення Наполеона Бонапарта. К. фон Меттерніх вважав, що період існування відносно ізольованих одна від одної держав завершився, склалася їх спільність, і кожна своїми інтересами пов'язана з іншими. Саме він увів у тогочасну європейську дипломатію поняття «політика рівноваги в Європі», «політика союзів», «політика європейської безпеки». Однак для підтримання рівноваги в Європі К. фон Меттерніх наполягав на застосуванні «права сили» — втручання у справи інших держав із метою їх підпорядкування загальному ладу. Саме тому він став одним з організаторів Священного союзу.

У 20-х рр. XIX ст. К. фон Меттерніха називали «великим інквізитором Європи». У багатьох європейських столицях діяли створені за його наказом «чорні кабінети», де дешифрували перехоплені австрійськими агентами дипломатичні повідомлення й передавали їх до Відня.

Поділяючи ідеали консерваторів, К. фон Меттерніх був прибічником абсолютизму й стверджував, що його завданням є підтримувати владу. Прояви ліберальних і національних ідей він засуджував як небезпечні. Однак при цьому діяч вважав, наприклад, корисним для стабілізації ситуації в імперії створити можливості для діалогу з розв’язання проблем мирним

шляхом, щоб уникнути повстань і революцій. К. фон Меттер-ніх пропонував скликати збори з представників усіх народів імперії, надати більше повноважень провінційним зборам і сеймам. Проте імператор ці ідеї відхилив.

Франц I розглядав такі перетворення як претензії на його владу. Із його схвалення заборонялися організації, літературні твори за підозрами у проявах вільнодумства. Навіть саме слово «конституція» вживати заборонили.

Мир і спокій в імперії влада підтримувала, застосовуючи австрійську армію для придушення протестів і місцевих виступів.

Австрійська імперія була другою за розмірами території після Російської імперії. У Європі її називали «клаптиковою монархією», оскільки вона складалася з адміністративних утворень (королівства, провінції тощо) із багатонаціональним населенням. Правлячи такою державою, влада дотримувалася давнього імперського принципу «розділяй і володарюй». Суперечності між народами, що перебували у складі імперії держави, використовувалися для утримання в покорі одних спільнот силами інших.

Австрійська частина імперії в цей період залишалася аграрною, більшість її населення працювала в сільському господарстві. Австрійське селянство могло вільно продавати й закладати свої землі. У 30—40-х рр. XIX ст. внаслідок розшарування селянства з’явилися чимало заможних господарів, які використовували найману робочу силу. Одночасно панщина часто замінювалася грошовою виплатою.

Індустріальна революція в Австрійській імперії розпочалася в 30—40-х рр. XIX ст. в її найбільш розвинених провінціях — Нижній Австрії та Чехії. Перша в імперії парова машина, завезена з Великої Британії, з’явилася на фабриці в Брно в 1816 р. На початку 30-х рр. в Австрії діяло 11 парових машин, у 40-х рр. — 30, у середині XIX ст. — 900. Будівництво залізниць в імперії розпочалося в 1828 р., а на середину XIX ст. їхня протяжність становила 1357 км. Спочатку паровози й вагони закуповували у Великій Британії, а із 40-х рр. XIX ст. було налагоджено їх власне виробництво. У 1830 р. відкрилася перша пароплавна лінія, яка з’єднала Відень із Пештом в Угорщині.

Характерною для Австрійської імперії була нерівномірність розвитку її частин: одні провінції (Чехія, Ломбардо-Ве-неція, Нижня Австрія) виробляли основну частину промислової продукції, а інші (Галичина, Буковина, Далмація) відігравали роль аграрно-сировинних придатків, ринків збуту готової продукції.

У 1842 р. в Австрійській імперії під впливом перших стихійних виступів робітництва відбулися перші кроки влади щодо впорядкування умов праці на фабриках. Було ухвалено перший закон, що обмежив використання дитячої праці. Він установлював для дітей 9—12 років максимальний 10-годинний робочий день, для дітей 12—16 років — 12-годинний. Дітей 9—12 років дозволялося брати на роботу лише в тому випадку, якщо вони вже навчалися в школі щонайменше три роки. Працювати в нічну зміну діти могли лише за власною згодою.

У чому полягав основний зміст передберезневого періоду?

2. Передберезневий період. Початок національних рухів слов'янських народів Австрійської імперії. Вплив Липневої революції у Франції призвів до активації суспільного життя в Австрійській імперії. Час від 1830 р. до революції

1848—1849 рр. дослідники називають передберезневим періодом (революція розпочалася в країні в березні).

Представники різних верств населення, за винятком правлячої верхівки, висловлювали думку про доцільність здійснення в державі різноманітних перетворень і реформування її устрою. Незважаючи на суттєві відмінності в поглядах, вони сходилися в необхідності встановлення обмеженої монархії, скликання представницького органу влади із законодавчими функціями для прийняття Конституції, запровадження основних громадянських і політичних свобод.

На початку 30-х рр. XIX ст. угорський громадсько-політичний діяч граф Іштван Сечені розробив програму реформ, яка передбачала ліквідацію залишків залежності селянства й заміну панщини найманою працею в сільському господарстві, ліквідацію ремісничих цехів, підтримку національної промисловості, створення Національного банку та мережі кредитних установ. Проте уряд К. фон Меттерніха відкидав навіть можливість обговорення таких перетворень.

У період наполеонівських війн у Європі, як уже відомо, поширилися уявлення про те, що кожна нація має право на самовизначення. Унаслідок цього народи Австрійської імперії все наполегливіше вимагали надання громадянських свобод і забезпечення національного рівноправ’я. В історії словенців, хорватів, сербів, чехів, словаків, поляків, українців, що перебували під австрійською владою, кінець XVIII — перша половина XIX ст. стали часом початку національних рухів.

Після отримання повідомлень про Липневу революцію у Франції, а пізніше про революцію в Бельгії К. фон Меттерніх висловив різко негативне ставлення до цих подій. Він заявив: «знищено справу всього мого життя». К. фон Меттерніх висунув пропозицію європейським монархам здійснити інтервенцію до Франції та Бельгії. Однак її не підтримали. Пропозиції запровадити в країні конституцію, які лунали в передберез-невий період, К. фон Меттерніх відкидав, стверджуючи, що це «легалізована революція».

національний склад НАСЕЛЕННЯ австрійської ІМПЕРІЇ станом на 1848 р.

Народи	Кількість, млн осіб
Слов'янські народи	18
Австрійські німці	7
Італійці	5
Угорці	5
Румуни	2
Разом	37

Які висновки про національний склад населення Австрійської імперії можна зробити на підставі аналізу наведених даних?

В Австрійській імперії слов'янські народи налічували близько 18 млн осіб. Влада побоювалася, що їх національний рух може здобути підтримку Росії та перетворитися на небезпечну силу. У 1843 р. К. фон Меттерніх надав імператорові меморандум про розгортання в імперії слов'янських рухів, де рекомендував установити за ними особливий нагляд, щоб уникнути впливу на них «неприборканості мадяризму» угорців і польського ви

звольного руху. Особливу небезпеку К. фон Меттерніх вбачав у визвольному русі угорців і сподівався в майбутньому використати слов'ян у боротьбі проти нього. Так само в Галичині пропонувалося зіштовхувати поляків та українців, заохочуючи по черзі обидві спільноти. Щодо чеського руху пропонувалося проводити більш терпиму політику, оскільки влада вважала його найбільш лояльним серед усіх національних рухів.

«Будителі» — узагальнена назва активного представництва національного, культурного й мовного відродження в середовищі слов'янських народів кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст., рух національно свідомої інтелігенції в чеських, словацьких, хорватських, словенських, болгарських, українських землях. Свою назву «будителі» отримали за заклики «прокинутися від багаторічного сну» і згадати про своє давнє коріння. Першість належала чехам Й. Добровському та Й. юнгману.

Велику роль у цьому відігравали слов’янські просвітителі, яких називали «будителями». Чимало зробили для національного відродження чеського народу Йозеф Добровський, автор праць з історії мови та культури чехів, і Йозеф Юнгман, який

створив підручник чеської літератури та чесько-німецький ясловник. Видатними діячами словацького відродження були Ян Коллар, поет, автор збірок словацьких народних пісень, і Людовіт Штур, який розпочав створення словацької літературної мови.

Вагомими були здобутки «будителів» західних українців, що перебували під владою Габсбургів. Михайло Поп-Лучкай створив першу на західноукраїнських землях «Граматику слов’яноруську» та шеститомну «Історію карпатських русинів». Історик Денис Зубрицький дослідив історію галицьких українців, корінного населення краю, в «Описі історії народу руського».

На національне відродження слов’ян, як і інших народів Австрійської імперії, впливали здобутки угорців (мадярів) у боротьбі проти онімечування, а особливо заміна середньовічної латини угорською мовою як офіційною мовою королівства. Однак угорці самі здійснювали мадяризацію слов’ян. Це ставало поштовхом для активізації національних прагнень слов’ян, зокрема закарпатських русинів, які перебували у складі Угорського королівства.

Сформулюйте характерні риси політичного й соціально-економічного розвитку Російської імперії.

3. Особливості політичного й соціально-економічного життя Російської імперії. У цей період Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних просторах Східної Європи, Північної Азії та частини Північної Америки (Аляска). Кількість населення імперії впродовж першої половини XIX ст. значно збільшилася переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану.

За складом населення Російська імперія була багатонаціональною державою, її народи сповідували всі світові релігії (християнство, іслам, буддизм), однак статус державної релігії мало лише православ’я.

Російське суспільство поділялося на привілейовані (дворянство, духовенство, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство). Найбільшим за кількістю станом було селянство, що налічувало понад 30 млн осіб. Із них близько 20 млн становили кріпосні селяни.

За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною монархією. Більшість дослідників вважають її формою абсолютної монархії. Російський імператор мав необмежену владу. Конституції та парламентських установ у країні не існувало. Імперією в цей період правили Олександр I та Микола I. Олександр I спочатку підтримував проєкти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби із Францією, і тому не бажав його скасування.

Самодержавство — назва та зміст державного ладу, форми абсолютної монархії Московської держави й Російської імперії з другої половини XV ст. і до лютого 1917 р.

Правління Миколи I розпочалося жорстоким придушенням виступу опозиційно налаштованих до самодержавства росій-

ських дворян та офіцерів. Микола I не підтримував ідей будь-яких змін в управлінні імперією й намагався «вдосконалити» його бюрократизацією та посиленням ролі поліції.

Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя імперії в цей час стало кріпосне право. Влада не наважувалася на рішучі зміни, оскільки її опорою виступали дворяни — власники кріпосних. Для національної політики імперії було характерне здійснення щодо неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей національного походження, їх русифікація. Будь-які спроби неросійських народів боротися проти імперської влади придушувалися.

РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ в ХІХ ст.

--^

] Російська імперія на 1800 р. -к-'.р" , ...... ' ' /\

І І Території, приєднані до Російської .... ' ' .4 - -■ ^Я3^*4

І-1 імперії впродовж XIX ст. і/ ^ 3) ' ' 'ЧІ

Ш Райони кріпосництва напередодні р ₀ уД \ХЧ, , \»Д О ® ^ "Х \

реформи 1861 р. V- A '

_ Кордони РОСІЙСЬКОЇ імперії ^ ^: .< 1 Якутенср) А ...... . І jr

" наприкінці XIX ст. jjj і ' Ji й 1 Дьг-CyJ \ е Б \ Р

_____ Межі губерній європейської частини -Л5^).гіфіісг-пв™рвиі у\

Імперії ЇХ е V б 4 І >6^ь. ) , ? 'Vv,(j _

Межа розселення українців київі С * ’ ^г' \ ' У ^ ^—/ Ч. J Y4

У "'У, П »}^~ 'і Ор ^ ^^ВламвоЛок

„ Європейська частина X \\л!\ттітАІ - „ ґТ С *

г 4 иііііН^єрма ^

^Вологда 0_Вятка ⁴ ) Єкатеринбург

, (-Новгород V---'-----V ,

/ Отчі ""Vff 'b'-v

^в кііїїіШ 'A г о v W

"IX №'Т ¹ Т' ^{г c}A^LPs

x^ffn^{v Mim}“ :>Л ' J u-s2['^<»^,vp-'

( Ірі Курськ Саратов і -~_ч

І ^ Варшава О _ О _вО <11 ,\ V V

Л^Тл 'if' ^:<ТГ ■ ( ^Г Т |Л \ j

,’кІьС^п^із^-1-;„і, ';^:^~^^/)^і'зйкцин 1\

Австро- оКьТ- -^/Ч‘Г^/1>^,р^_л $ І -Сч. / )

) ^ ^КатеР^ин^^сла“Ч гу Ноаічеркаськ/ X—

Угорщина Г\Ч:X I ^XeP“S.^^f ----1 Г X У

\ Кий* н в \ І uJJ#¹' lb 5 ^ ----_v iy~sj yh

4S

PVMV^ ra 6 7^ lr % [(

^ Севастополь Владикавказо f 4_V^ ⁴¹

* БОЛГАРІЯ J ЧОРНЕ МОРЕ ^ Х\Т ^

—^-ч/ )ва,п»

Основні райони видобутку: Центри промисловості V О у ₀ЕриЦнь і~^~М

■ вугілля а залізної руди і металургійної, '^>C-0'n_v Г

1 нафти О золота ^-

0^ легкої

Досліджуючи феномен російського самодержавства як форми державного правління, український вчений М. Палієнко зазначав, що воно «означає не абсолютизм, необмежену владу, а ідею верховенства й повноту прав непохідної від когось влади монарха». На його думку, імператор вважався уособленням «усіх верховних повноважень державної влади, а владні повноваження інших її представників виступали як прояв його волі».

Сучасники розповідали, що одного разу Микола I спитав свого 15-річного сина, майбутнього імператора Олександра II, на чому тримається управління багатомовною сім'єю народів, які населяють імперію. Спадкоємець престолу відповів: «На самодержавстві й законах».

Микола I обурився: «законах — ні! Лише на самодержавстві».

За рівнем економічного розвитку Російська імперія значно поступалася тогочасним провідним країнам Заходу. Індустріальна революція розпочалася в країні на межі 30— 40-х рр. XIX ст. і розгорталася дуже повільно. Їй заважала відсутність ринків вільнонайманої робочої сили та збуту продукції в умовах панування кріпосництва. Перші фабрично-заводські підприємства виникли в 30-х рр. XIX ст. у текстильній і гірничодобувній галузях промисловості. Російська імперія залишалася аграрною країною. Її зовнішня торгівля спрямовувалася на вивезення сировини (зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового обладнання, предметів розкоші й товарів із колоній (чай, кава, прянощі).

Чому дослідники порівнюють російських декабристів з італійськими карбонаріями?

4. Рух декабристів. Відмова Олександра I від намірів реформування Російської імперії викликала велике розчарування в прибічників цього шляху. Відтоді в Росії виникло протистояння між владою, що діяла методами політичної реакції, і патріотами, які прагнули змін у суспільно-політичному житті. Пізніше їх почали називати декабристами.

Сучасні дослідники вважають російських декабристів складовою загальноєвропейського руху, спрямованого проти абсолютизму. Вони, як і італійські карбонарії, виступали за соціально-політичну перебудову своєї країни.

Перші таємні товариства створили гвардійські офіцери, учасники закордонних походів 1813—1815 рр. У 1816 р. виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався в «Союз благоденства». Його учасники виступали за ліквідацію кріпосного права, перетворення самодержавства на конституційну монархію. Однак через розбіжності в поглядах на шляхи реалізації цих намірів у 1821 р. «Союз благоденства» розпався. У 1821—1822 рр. на його основі виникли Південне товариство в українському місті Тульчин, очолюване Павлом Пестелем, та Північне товариство в Санкт-Петербурзі, очолюване Микитою Муравйовим і Кіндратом Рилєєвим.

Програми обох товариств передбачали ліквідацію самодержавства, кріпосного права, поділу на стани, упровадження Конституції із широкими громадянськими правами і свободами (друку, слова, зборів, віросповідання тощо).

Товариства вдалися до змови й підготовки військового перевороту. 14 грудня 1825 р., після смерті Олександра I, члени Північного товариства вивели кілька гвардійських полків на Сенатську площу в Санкт-Петербурзі, щоб зірвати присягу новому імператору Миколі I, але запізнилися. 29 грудня 1825 р. Південне товариство підняло повстання Чернігівського полку в Наддніпрянській Україні. Обидва виступи були придушені владою, яка потім жорстоко розправилася з їхніми учасниками.

Декабристи — учасники таємних антиурядових товариств у Російській імперії, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Повстання відбулося в грудні (російською мовою — «декабрь») 1825 р.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ СУСПІЛЬНОГО РУХУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ в 30—40-х рр. XIX ст.

Яких поглядів на шляхи розвитку Росії дотримувалися представники наведених напрямів суспільного руху

Як представники різних ідейних напрямів суспільного життя уявляли майбутнє Російської імперії?

5. Суспільні рухи в Російській імперії в 30—40-х рр.

XIX ст. У 30—40-х рр. XIX ст. в Російській імперії існувало декілька ідейних напрямів суспільного руху, що пропонували відмінні шляхи її розвитку.

Урядовий табір представляли консерватори. Оскільки вони виступали за збереження самодержавного устрою Російської імперії в незмінному вигляді, їх називали «охоронцями». До них належали Сергій Уваров, Михайло Погодін, Микола Карамзін та інші. Ідеологічною базою прибічників урядового табору стала «теорія офіційної народності», уперше сформульована графом С. Уваровим у 1833 р.

В опозиції до урядового табору перебували ліберали, які виступали за реформування російської дійсності мирним шляхом. Ініціатором реформ, на їхню думку, мала стати державна влада. Наприкінці 30-х рр. XIX ст. серед лібералів сформувалися різні бачення шляху розвитку Росії. Вони розділилися на слов’янофілів (слов’янолюбів) і західників. Слов’янофіли вбачали можливість уникнення згубного західного шляху в селянській громаді, православ’ї та морально-релігійних якостях російського народу. Їхнім політичним ідеалом було самодержавство допетровських часів. Вони виступали за негайну ліквідацію кріпосного права шляхом реформ. До основоположників слов’янофільства належали Олексій Хом’яков, Іван Киреєвський, Юрій Самарін та інші.

Західники вважали, що європейська цивілізація єдина, і штучне відокремлення будь-якого народу призведе до його занепаду. Головною метою Росії, на їхню думку, було приєднання до європейського Заходу. При цьому вирішальне значення вони надавали не вірі, а розуму й на противагу селянській громаді висували вільну особистість. Політичним ідеалом західників була конституційна монархія західноєвропейського зразка з обмеженням влади монарха парламентом, гарантіями свободи слова, друку, недоторканності особи та гласності суду. Вони виступали за ліквідацію кріпосного права згори, вважали, що влада має змінити російську дійсність шляхом реформ. Основоположниками поглядів західників вважалися Тимофій Грановський, Сергій Соловйов, Костянтин Кавелін.

Слов'янофіли — представники напряму російської суспільної думки 30—60-х рр. XIX ст., об'єднані навколо ідеї самобутності слов'янства й передусім Росії. Західники — представники напряму російської суспільної думки 40—50-х рр. XIX ст., об'єднані навколо ідеї необхідності Росії рухатися шляхом європейської цивілізації.

Іншими представниками опозиційних сил були радикали-соціалісти. Не поділяючи надій на реформування Росії існуючою владою, вони вважали, що лише завдяки революції буде знищено самодержавство та кріпосне право. Після цього, на їхню думку, необхідно було створити нове соціалістичне суспільство, вільне від будь-яких форм гноблення людини людиною. Найвідомішими російськими радикалами-соціалістами були Михайло Буташевич-Петрашевський, Олександр Герцен, Микола Огарьов.

Наслідком політики асиміляції та русифікації стала поява в Російській імперії національно-визвольних рухів. Їх об’єднувало усвідомлення необхідності боротьби за збереження національно-культурних традицій своїх народів, ліквідацію самодержавства й національне звільнення неросійських народів імперії. Видатними представниками національно-визвольного руху цього періоду були Микола Костомаров, Тарас Шевченко, Ніколоз Бараташвілі, Олександр Чавчавадзе, Грігол Орбеліані, Імам Шаміль, Шимон Конарський, Адам Міцкевич, Валеріан Лукасинський.

Визначте основні факти, що характеризують зовнішню політику Російської імперії цього періоду.

6. Зовнішня політика Російської імперії. Основними цілями зовнішньої політики Російської імперії в цей період були:

• збільшення території держави;

• легітимізація й захист кордонів;

• збільшення свого впливу на справи у світі.

Для реалізації своїх інтересів на південному напрямі в цей період Російська імперія провела успішні для неї війни. За результатами російсько-перської війни (1826—1828 рр.) вона отримала Еріванське й Нахічеванське ханства, підтвердження свого права мати військовий флот у Каспійському морі та значну контрибуцію. За результатами російсько-турецької війни (1828—1829 рр.) до Росії було приєднано території в гирлі Дунаю й на східному березі Чорного моря, вона домоглася відкриття для російських суден чорноморських проток, визнання автономії Греції, Сербії, Молдавії та Волощини турецьким урядом і значної контрибуції.

У 1817—1864 рр. Росія вела Кавказьку війну — воєнні дії проти гірських народів Північного Кавказу й Північно-Кавказького імамату (1829—1859 рр.). Останній був теократичною державою на території Чечні й Західного Дагестану. За результатами війни Росія приєднала території Північно-Західного Кавказу, Гірського Дагестану й Чечні.

Події Липневої революції 1830 р. у Франції та наступної революції в Бельгії Російська імперія не схвалювала, але вплинути на них вона не могла. Однак на національно-визвольне повстання в Польщі (1830—1831 рр.) Росія відреагувала жорстоким придушенням і запровадженням там військового управління. Це негативно вплинуло на міжнародний авторитет Російської імперії, яку почали називати «жандармом Європи». Реакція на революційні події 1848 р. імператора Миколи І, який висловлював відверті погрози щодо держав, де вони відбулися, ще більше погіршила ситуацію. Так само на це вплинула участь російської армії у придушенні революції 1848 р. в Угорщині. У результаті відносини Росії з європейськими державами стали досить напруженими.

У 1853—1856 рр. тривала Східна (Кримська) війна, розпочата Росією проти Османської імперії за панування в чорноморських протоках і та Балканському півострові. Після вступу у війну на боці Османської імперії коаліції європейських держав у складі Великої Британії, Франції і Сардинського королівства Росія програла її. Це продемонструвало нагальну потребу в модернізації Російської імперії, яка помітно відставала в розвитку порівняно з країнами-переможця-ми. Паризький мир 1856 р. закріпив результати поразки Росії. Окрім територіальних втрат вона позбавлялася права утримувати військово-морський флот у Чорному морі.

У наступні роки Росія вела боротьбу за скасування обмежень Паризького миру й шукала нових союзників. У 1870 р., спираючись на підтримку Пруссії, вона оголосила про відмову дотримуватися його умов.

Керівник національно-визвольної боротьби народів Північного Кавказу Шаміль під час Кавказької війни після того, як опинився в полоні, за дозволом російської влади в 60-х рр. XIX ст. проживав у Києві.

У листі до князя Олександра Барятинського Шаміль писав:

«...Я успішно прибув до Києва й розмістився із сімейством у будинку, приготованому для мене урядом. Київ я вважаю одним із найкращих міст, які мені доводилося бачити в Російській імперії, як за добрим кліматом, так і за гарним гористим розташуванням, що нагадує мені батьківщину, де я народився й виріс. Молю Бога, аби воно послужило ліками для мого сімейства та стало виконанням мого душевного бажання».

Київська студентська молодь і ті, хто підтримував український національний рух, намагалися висловити свою підтримку лідеру боротьби народів Північного Кавказу. Так, коли карета Шаміля їхала вулицями Києва, до неї кидали зошити з переписаною від руки поемою Т. Шевченка «Кавказ».

Працюємо з хронологією

1817—1864 рр. — Кавказька війна.

1825 р. — виступ декабристів у Російській імперії.

1830—1831 рр. — Польське національно-визвольне повстання (Листопадове повстання).

30—40 рр. XIX ст. — початок індустріальної революції в Австрійській імперії.

1853—1856 рр. — Східна (Кримська) війна між Російською та Османською імперіями.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

спільне й відмінне в політичному та соціально-економічному розвитку Австрійської і Російської імперій;

здобутки національних рухів слов'янських народів Австрійської імперії;

відмінності в баченні майбутнього Росії основними ідейними напрямами суспільного життя 30—40-х рр. XIX ст.; характер тогочасної зовнішньої політики Російської імперії.

Запитання і завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Словесний теніс».

Правила гри. Учні та учениці об'єднуються в пари. Один із них ставить запитання за темою параграфа, яке передбачає коротку відповідь, інший відповідає словом, словосполученням або коротким реченням, після чого може поставити своє запитання. На початку гри слід домовитися, скільки запитань без правильної відповіді означатиме поразку.

2. Чим політичне й соціально-економічне життя Австрійської імперії відрізнялося від того, як розвивалися інші європейські країни цього періоду? 3. Що таке передберезневий період? Яке місце він посідає в історії Австрії? 4. Про які зміни в розвитку слов'янських народів Австрійської імперії свідчили процеси їх національного відродження? 5. Які з особливостей політичного й соціально-економічного розвитку Російської імперії, на вашу думку, є найважливішими й чому? 6. Яку роль у розвитку Російської імперії відіграв рух декабристів? 7. Що відрізняло, а що об'єднувало ідейні напрями суспільного життя Росії 30—40-х рр. XIX ст.? 8. Яким терміном, на вашу думку, доцільно визначити зовнішню політику Російської імперії цього періоду? Поясніть свою думку.

9. Покажіть на карті атласу території Австрійської та Російської імперій у цей період і їхні столиці. 10. Складіть порівняльну таблицю «Австрійська та Російська імперії в 1815—1847 рр.». Питання для порівняння визначте самостійно.

11. Робота в малих групах. Обговоріть і розв'яжіть пізнавальну задачу. За твердженнями сучасників, коли К. фон Меттерніху передали французьку газету, де писали про бажаність запровадження в Австрійській імперії, як і у Франції, Конституції, він сказав: «Жалюгідні порадники, той, хто бажав дати Австрії Конституцію, має спочатку створити австрійський народ!». Висловіть припущення, що мав на увазі діяч. 12. За додатковими джерелами ознайомтеся з перебігом руху декабристів у Російській імперії. Напишіть листа від особи його учасника(-ці), де він (вона) розповідає про те, чому взяв(-ла) у ньому участь, як відбувся виступ у Санкт-Петербурзі, як покарали декабристів і свою особисту долю після виступу.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Гісем, Мартинюк 2022