ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ:

• установити, у чому полягали передумови об'єднання німецьких держав;
• проаналізувати перебіг процесу об'єднання німецьких земель у 60-х рр. XIX ст.;
• з'ясувати передумови й головні події початку об'єднання Італії наприкінці 50 — у 60-х рр. XIX ст.;
• дізнатися про виникнення Італійського королівства й завершення об'єднання Італії.

 

ПРИГАДАЙТЕ:

1. Як розвивалася боротьба за об'єднання Німеччини та Італії в 1815— 1847 рр.?

2. Які події відбувалися в Німеччині під час революції 1848—1849 рр.?

3. Як проходила боротьба за об'єднання Італії в 1848—1849 рр.?

 

У чому полягали основні передумови об'єднання німецьких держав?

1. Передумови об'єднання німецьких держав. У 50—

60-х рр. ХІХ ст. німецькі держави увійшли в період економічного зростання. Після завершення індустріальної революції вони посіли третє місце за часткою у світовому промисловому виробництві після Великої Британії та США. Основу зростання промислового виробництва німецьких держав становили досягнення в машинобудуванні. Запровадження нових машин і технічних удосконалень сприяло розвитку інших галузей промисловості. Сформувалися великі промислові центри — Рейнська область, Вестфалія, Берлін тощо. Суттєві зміни відбулися в сільському господарстві, де наприкінці 50-х рр. ХІХ ст. розвивалися ринкові відносини. Однією з передумов економічного зростання було подолання митної роздробленості завдяки діяльності Митного союзу, через який німецькі держави виходили на міжнародні ринки.

Індустріальна революція змінила структуру німецького суспільства. Вагоме місце в ній посіли підприємці й фінансисти. Збільшення кількості працівників супроводжувалося змінами в їхньому становищі. Власники підприємств покращували організацію праці, скоротили робочий день. Запровадження машин збільшило потреби у кваліфікованих працівниках. Німецькі підприємці й працівники були зацікавлені в національному об’єднанні. Лише єдина держава могла надати їм умови для вільного пересування капіталів і товарів, пошуку кращих умов праці та життя.

У німецьких державах поширювалося розуміння необхідності об’єднання, але люди по-різному бачили те, як воно має відбутися. Німецькі радикали, особливо соціалісти, виступали за революцію «знизу», що усуне князівські династії та їхніх союзників. Іншим варіантом, яким і відбулося об’єднання, були перетворення «згори» — підпорядкування всіх німецьких держав владі однієї найсильнішої. Послідовники цього напряму поділялися на прибічників великонімецького шляху об’єднання (утворення Великої Німеччини, до якої мала увійти Австрійська імперія), і малонімецького шляху (об’єднання німецьких держав навколо Пруссії, за винятком Австрії).

і ім’ііііі

Отто фон Бісмарк. Художник Франц фон Ленбах. 1894 р.

Отто фон Бісмарк походив із заможного дворянського роду з Бранденбургу. за поглядами він був консерватором, прибічником абсолютної влади прусських королів і лідерства Пруссії в Німеччині. Про О. фон Бісмарка говорили, що він більший монархіст, ніж навіть король, а сам він часто повторював, що є «перш за все прусс і лише потім німець». Як політику О. фон Бісмарку були притаманні безкомпромісність і жорстокість. О. фон Бісмарк, якого називали «залізним канцлером», покладаючись на політику сили, об'єднав Німеччину та перетворив її на одну з наймогутніших держав Європи.

У 1849 р. влада Пруссії, реалізуючи малонімецький шлях об’єднання, утворила федеративний Прусський союз із Саксо-

нією та Ганновером, який після приєднання до нього 29 німецьких держав перетворився на Ерфуртський союз.

Об’єднанню німецьких держав сприяло також міжнародне становище в Європі в 60-х рр. XIX ст. Жодна з європейських держав не була зацікавлена в появі в центрі континенту нової сильної держави. Проте ніхто з них не мав можливостей протидіяти об’єднанню Німеччини.

Складіть перелік подій, пов'язаних з об'єднанням Німеччини.

2. Об'єднання Німеччини. Перехід Пруссії до рішучих дій на шляху об’єднання німецьких держав пов’язаний із діяльністю прусського політика Отто фон Бісмарка, який здійснив це об’єднання малонімецьким шляхом.

У вересні 1862 р. прусський король Вільгельм І призначив О. фон Бісмарка міністром-президентом (главою уряду). Своїм основним завданням останній вважав об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю», тобто силовим шляхом.

О. фон Бісмарк не мав чіткого плану здійснення об’єднання німецьких держав. Він лише бачив свою головну мету й прямував до неї послідовно, використовуючи будь-яку можливість.

Готуючись до її реалізації, О. фон Бісмарк успішно завершив реорганізацію прусської армії. У результаті 400-тисячна прусська армія стала однією з найсильніших у Європі. Одночасно із цим «залізний канцлер» уважно стежив за ситуацією на континенті, обираючи сприятливий час для початку рішучих дій. Так, він переконався, що до об’єднання Німеччини схвально ставиться Велика Британія, коли її прем’єр-міністр Г. Пальмерстон заявив: «Необхідно, щоб Німеччина стала сильною, щоб вона була здатною втримати в шорах обидві войовничі й амбітні держави — Францію і Росію».

У 1864 р. О. фон Бісмарк перейшов до активних дій. Після нетривалої війни з Данією Пруссія отримала Шлезвіг, а Австрія — Гольштейн. Австро-дансько-прусська війна стала першою в процесі об’єднання Німеччини навколо Пруссії. Наступного удару О. фон Бісмарк завдав Австрії. У червні 1866 р. прусська армія захопила Гольштейн. У відповідь Австрія оголосила війну Пруссії. Вирішальна битва австро-прус-ської війни, у якій перемогу здобула прусська армія, відбулася в липні того ж року біля села Садова поблизу Праги. Шлях на Відень було відкрито. Поразки зазнали також армії німецьких держав, що підтримали Австрію. За Віденським миром 1866 р. Пруссія перетворювалася на найбільшу німецьку державу із суцільною територією від Рейну до Німану. До утвореного Північнонімецького союзу увійшли 17 німецьких держав, а через деякий час ще чотири. Очолював союз прусський король. Депутатів рейхстагу (законодавчого органу) Північнонімецького союзу обирали в усіх державах, що входили до нього, на основі загального виборчого права для чоловіків. Уряд очолював канцлер, призначений прус-ським королем за згодою рейхстагу. Першим канцлером став О. фон Бісмарк.

Із першої промови О. фон Бісмарка перед депутатами ландтагу (нижньої палати прусського парламенту) 30 вересня 1862 р.

Німеччина дивиться не на лібералізм Пруссії, а на її могутність; нехай Баварія, Вюртемберг, Баден ідуть на поступки лібералізму, ніхто не надасть їм ролі, яку відіграє Пруссія. Кордони Пруссії за Віденськими договорами-домовленостями не сприяють здоровому державному життю, не промовами й постановами більшості розв'язуються великі питання сучасності — це було головною помилкою 1848—

1849 рр., а залізом і кров'ю...

Робота в парах. Обговоріть зміст наведеного уривка та дайте відповіді на запитання:

1. Прибічником якого шляху об'єднання Німеччини був О. фон Бісмарк? Що в тексті джерела свідчить про це?

2. У чому він вбачав роль Пруссії в процесі об'єднання?

ОБ'ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ ТА ІТАЛІЇ

Перемога Пруссії мала важливе значення для Європи. У її центрі виникла національна німецька держава — Північноні-мецький союз, який відкрив шлях до завершення об’єднання Італії. Зміна ситуації створила також загрозу для панівної ролі Франції в континентальній Європі.

Наприкінці 60-х рр. ХІХ ст. відносини Пруссії і Франції загострилися. Обидві сторони готувалися до війни й бажали її початку. Наполеон ІІІ побоювався подальшого зміцнення Пруссії та вважав, що невелика переможна війна зміцнить Другу імперію. О. фон Бісмарк сподівався завдяки війні завершити об’єднання Німеччини та посилити її позиції в Європі.

Визначте передумови та події початкового етапу об'єднання Італії.

3. Передумови та початок об'єднання Італії. У середині ХІХ ст. в боротьбі за об’єднання Італії існувало два напрями — радикально-демократичний і помірковано-ліберальний. Представники першого напряму виступали за об’єднання Італії «знизу» шляхом повстання, здійсненого народом, і запровадження в країні республіканської форми правління. Помірковані ліберали відстоювали ідею національного об’єднання «згори» завдяки руху, яким керуватиме Сардинське королівство (П’ємонт), і бачили майбутню об’єднану Італію монархією.

Поразка революції 1848—1849 рр. викликала розчарування багатьох італійських патріотів в ідеалах радикальних демократів. Так, Дж. Гарібальді та його прибічники дійшли висновку про необхідність союзу з поміркованими лібералами та П’ ємонтом у боротьбі за об’єднання Італії. Із 1852 р. прем’єр-міністром П’ємонту став представник поміркованих лібералів граф Камілло Кавур.

К. Кавур не сприймав революційний радикалізм і вважав, що Італія може об’єднатися лише за допомогою однієї з великих держав, здатної завдати поразки Австрії. Щоб П’ємонт став центром об’єднання Італії, його необхідно шляхом реформ перетворити на сучасну державу з конституційною формою правління та розвиненою економікою. Діяльність уряду К. Ка-вура сприяла економічному піднесенню Сардинського королівства, завдяки чому посилилася його обороноздатність, збільшилася й переозброїлася армія. Економічне піднесення Сардинського королівства, перебування в ньому при владі тих, хто, за висловом К. Кавура, «були переконані в необхідності найскорішого визволення італійців від пригноблюючих їх варварів», перетворення П’ємонту на державу-захисника італійських національних інтересів впливали на громадську думку в усіх куточках Італії. Усе це разом стало передумовами її об’єднання.

Камілло Кавур — п'ємонтський аристократ. Із 1847 р. він видавав газету «Рісорджименто», де закликав усіх італійських монархів об'єднатися, а італійців — боротися проти іноземного панування. Саме від неї отримав назву італійський національно-визвольний рух і період, у який він відбувався.

К. Кавур не брав участі у «Весні народів» 1848—1849 рр. в Італії, але уважно спостерігав за її подіями. Вона допомогла йому дійти висновку, що лише найсильніша держава Італії П'ємонт здатна очолити об'єднання країни.

У 1852 р. К. Кавур став прем'єр-міністром П'ємонту та за підтримки короля Віктора Еммануїла ІІ розпочав реалізацію своїх планів.

Для посилення свого авторитету в Європі П’ємонт узяв участь у Східній (Кримській) війні проти Росії, відправивши до Криму 18 тис. солдатів. Завдяки цьому сформувався союз Сардинського королівства та Франції. У липні 1858 р. на таємній зустрічі К. Кавур домовився з Наполеоном ІІІ про допомогу у звільненні від австрійської влади Ломбардії та Ве-

неції. За це П’ємонт повертав Франції території Савої та Ніцци, отримані ним за рішеннями Віденського конгресу.

У квітні 1859 р. Австрія, дізнавшись про цю угоду, першою оголосила війну П’ємонту та вторглася на його територію. У битвах під Палестро, Мадженто й Сольферіно об’єднана французько-п’ємонтська армія розгромила австрійські війська і, розвиваючи наступ, звільнила Ломбардію.

Із мовчазного схвалення К. Кавура в липні 1859 р. в Тоскані, Пармі й Модені внаслідок повстань позбавили влади герцогів із Габсбурзької династії. Новосформовані уряди на початку 1860 р. за результатами проведених плебісцитів оголосили про приєднання до Сардинського королівства. Проте здійснити це К. Кавур зміг лише після згоди Наполеона ІІІ, віддавши йому Савою та Ніццу.

У квітні 1860 р. розпочалися виступи на острові Сицилія. Місцеві радикали, очолювані Дж. Мадзіні, звернулися по допомогу до Дж. Гарібальді. Останній погодився, проте попередив, що приєднається до боротьби під гаслом об’єднання Італії під зверхністю сардинського короля. Прибуття Дж. Гарібальді з 1,1 тис. добровольців на Сицилію вилилося в загальне повстання проти влади неаполітанського короля. Вирішальна битва відбулася в травні 1860 р. під Калатафімі. Здобувши в ній перемогу, уже з 10 тис. солдатів Дж. Гарібальді захопив Палермо й переправився на територію Апеннінського півострова. У вересні 1860 р. війська Дж. Гарібальді тріумфально увійшли до Неаполя. Король утік, а його армія капітулювала. Дж. Гарібальді проголосили тимчасовим диктатором обох Си-цилій від імені сардинського короля.

Дії Дж. Гарібальді підтримала сардинська армія. Переконавши Наполеона ІІІ, що війська Дж. Гарібальді збираються рухатися на Рим, де перебували французькі війська й зіткнення з якими було неминучим, К. Кавур наказав сардинській армії рухатися через Папську область назустріч Дж. Гарібальді. Упродовж вересня 1860 р. вона розгромила війська Папи Римського й зайняла більшість його володінь. У жовтні 1860 р. сардинські війська увійшли до Неаполя. Незабаром відбувся плебісцит, на якому жителі міста й частина захопленої сардинськими військами Папської області висловилися за приєднання до П’ємонту. Радикали, очолювані Дж. Мадзіні, вимагали проголосити республіку, однак К. Кавур переконав Дж. Гарібальді розпустити свою армію та передати владу Віктору Еммануїлу ІІ. Унаслідок цього до кінця 1860 р. майже вся Італія, крім Венеції та невеликої частини Папської області з Римом, увійшла до складу Сардинського королівства.

Битва під Сольферіно в червні 1859 р. між австрійською, французькою й сардинською арміями вважається однією з найбільш кровопролитних в історії. У ній загинуло, опинилося в полоні або зникло безвісти 39 тис. осіб.

Солдати австрійської армії мали нарізні рушниці, які стріляли на більшу відстань, ніж гладкоствольні, а французька армія — нарізні гармати, які стріляли шрапнеллю (заряди із 60 кульок) на відстань 3 км. На полі бою після завершення битви залишилося вмирати близько 9 тис. поранених. Швейцарський громадський діяч Анрі Дюнан під впливом побаченого на полі бою доклав зусиль для створення в 1863 р. Міжнародного червоного хреста й прийнятті першої Женевської конвенції про покращення становища поранених у суходільній війні.

4. Утворення Італійського королівства. Завершення об'єднання Італії. Навесні 1861 р. в Турині зібрався перший загальноіталійський парламент. Залу засідань прикрашали італійські прапори й плакати з гаслом «Чи потрібна вам єдина й неподільна Італія на чолі з конституційним королем Віктором

Еммануїлом?». Раніше на це запитання більшість виборців Сардинського королівства, Королівства обох Сицилій, Ломбардії, Парми, Модени, Тоскани, частини Папської області відповіла схвально. Парламент проголосив створення Італійського королівства на чолі з королем Віктором Еммануїлом II. Його першим прем’єр-міністром став К. Кавур. За державним устроєм новостворена держава була конституційною монархією із двопалатним парламентом. Він складався з палати депутатів, яких обирали виборці, і сенату, членів якого призначав король. Однак унаслідок значного майнового цензу виборче право отримали лише 2,5 % населення країни.

Наполеон ІІІ до появи Італійського королівства як можливого майбутнього суперника Франції в Європі поставився прохолодно. У Римі він продовжував тримати французький гарнізон, що заважало завершенню об’єднання Італії.

У 1862 р. Дж. Гарібальді із загоном добровольців спробував звільнити Рим. Однак їх зупинили італійські війська, які не бажали загострення відносин із Францією. Пораненого Дж. Гарібальді й багатьох учасників походу заарештували.

Проте Франція не змогла перешкодити приєднанню до Італії Венеції, яке відбулося за допомогою Пруссії. У квітні 1866 р. було укладено пруссько-італійський договір про спільні дії проти Австрії. У червні того ж року, коли розпочалася австро-прус-ська війна, італійські війська увійшли до Венеції. За підписаним пізніше договором Австрія була змушена визнати входження Венеції до складу Італійського королівства. Тепер поза об’єднаною Італією залишався лише Рим із частиною Папської області.

Восени 1867 р. Дж. Гарібальді з кількома тисячами добровольців здійснив другу невдалу спробу звільнити Рим. Після неї італійський уряд затримав його й відправив у заслання на острів Капрера.

Об’єднання Італії завершилося в 1870 р., коли після поразки у франко-прусській війні та краху Другої імперії французький гарнізон залишив Рим. У вересні 1870 р. італійські війська увійшли до міста, яке стало столицею Італійського королівства. Папські володіння відтепер обмежувалися Вати-канським палацом.

ОСНОВНІ ЕТАПИ ОБ'ЄДНАННЯ ІТАЛІЇ

Як схема відображає роль Сардинського королівства в об'єднанні Італії?

Працюємо з хронологією

1861 р. — створення Італійського королівства. 1866 р. — створення Північнонімецького союзу. 1870 р. — завершення об'єднання Італії.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

передумови об'єднання німецьких держав;

перебіг і результати об'єднання Німеччини «залізом і кров'ю» у 60-х рр. XIX ст.;

передумови й початок об'єднання Італії; завершення об'єднання Італії та його результати.

Запитання і завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Ланцюжок». Правила гри. Учитель/учителька об'єднує учнів та учениць у три команди. Вони мають розкрити зміст визначеного питання, відповідаючи по черзі одним реченням. за зупинку понад 30 секунд і помилкове твердження нараховуються штрафні бали.

2. Порівняйте передумови й шляхи об'єднання Німеччини та Італії. 3. У 1856 р. О. фон Бісмарк сказав: «Німеччина надто мала для Австрії і Пруссії. Тому в близькому майбутньому нам доведеться відстоювати проти Австрії наше право на існування, і не від нас залежить уникнути конфлікту, перебіг подій у Німеччині не припускає іншої розв'язки...». Порівняйте наведене припущення політика з тим, як розгорталися події в 60-х рр. XIX ст. 4. Назвіть події періоду боротьби за об'єднання Німеччини, які ви вважаєте найважливішими. Поясніть, чому ви обрали ці події.

5. Простежте за картою атласу перебіг подій, пов'язаних з об'єднанням Німеччини та Італії. 6. Робота в малих групах. Використовуючи додаткові джерела, підготуйте та презентуйте історичні портрети О. фон Бісмарка, К. Кавура та Дж. Гарібальді (на вибір). Обговоріть і визначте, які риси були їм притаманні як історичним діячам. 7. Складіть порівняльну таблицю «Об'єднання Німеччини та Італії».

План характеристики	Німеччина	Італія
Передумови
Шляхи об'єднання
Основні події
Результати
Історичне значення

8. Колективне обговорення. Після початку війни з Австрією, зустрічаючись із британським послом, О. фон Бісмарк сказав: «Може статися так, що Пруссія програє, але в будь-якому разі вона буде битися відважно і з честю. Якщо нам завдадуть поразки, я не повернуся сюди. Я загину в останній атаці. Померти можна лише один раз, і переможеному краще померти». Висловіть своє ставлення до такої позиції. Чи має її дотримуватися кожен політик? Поясніть свою думку. 9. Уявіть, що діяч українського національного руху опинився в Італії 50—60-х рр. XIX ст. Напишіть від його особи листа з викладом міркувань про те, які дії італійських патріотів він вважає доцільним використати для боротьби після повернення до України.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Гісем, Мартинюк 2022