Опрацювавши цей параграф, ви зможете:

• ознайомитися з найбільш визначними науковими відкриттями кінця XVIII — початку XX ст.;
• дізнатися про основні винаходи цього періоду;
• визначити, який вплив мали технічні винаходи й наукові відкриття на життя суспільства.

 

Пригадайте:

1. Коли й ким була створена парова машина?

2. Що таке індустріальна революція? У якій країні вона почалася?

 

1. Подорожі європейців і розвиток географічних знань.

На початок XIX ст. європейцям були відомі лише прибережні райони більшості континентів. Їхні внутрішні райони, особливо в Азії, Африці, Південній Америці, Австралії, були майже не досліджені. Неосвоєними залишалися й південний і північний полярні райони.

У 1820 р. російська морська експедиція під керівництвом Тадея Беллінсгаузена та Михайла Лазарєва відкрила новий материк — Антарктида. Проте суворий клімат завадив подальшому вивченню континенту.

У середині XIX ст. британський місіонер і дослідник Девід Лівінгстон здійснив кілька подорожей Центральною та Південною Африкою. Британець Генрі Стенлі першим серед європейців перетнув Африку зі сходу на захід та відкрив і дослідив басейн річки Конго.

У 1860—1861 рр. ірландський дослідник Роберт О’Хара Берк і британець Вільям Джон Віллс уперше перетнули Австралію з півдня на північ.

Дослідженням природи та населення Океанії займався уродженець України Микола Миклухо-Маклай. Поживши серед аборигенів Нової Гвінеї (папуасів) та познайомившись ближче з їхнім життям, він категорично заперечував ідеї расизму — зверхності одних рас над іншими.

Завдяки експедиціям російських вчених Петра Семенова-Тян-Шанського та Миколи Пржевальського були досліджені внутрішні райони Сибіру й Центральної Азії.

Французькі дослідники першими досягли головного міста високогірного Тибету — Лхаси, а британці Джордж Еверест і Годвін Остін дісталися Гімалаїв та зробили опис найвищої вершини світу — гори Джомолунгма.

Наприкінці XIX ст. були складені досить повні карти материків. Єдиною недослідженою частиною світу залишалася Антарктида.

2. Розвиток науки. Перша половина XIX ст. стала періодом швидкого розвитку природничо-математичних наук, що було пов’язано з новими потребами суспільства. Розгортання технічного прогресу вимагало розуміння законів механіки, властивостей матеріалів, що використовувалися у виробництві, знайдення способів обчислення швидкості, тиску тощо. Ці та багато інших завдань були розв’язані вченими різних країн.

Завдяки працям французького вченого Антуана Лорана де Лавуазьє хімія стала самостійним науковим напрямом. За дорученням Паризької академії наук А. Л. Лавуазьє брав участь у вивченні суто технічних проблем, зокрема повітроплавання, громадської гігієни. Хімік Клод Луї Бертолле встановив, що особливості хімічних реакцій залежать від маси та властивостей речовин, які взаємодіють, і від умов реакції. Праці К. Л. Бертолле знайшли застосування в промисловому виробництві. Так, для виготовлення вибухових речовин, сірників досі використовують відкриту ним так звану бертолетову сіль. Він також розробив спосіб відбілювання полотна хлором, чим скористалася легка промисловість.

З ім’ям чеського природознавця Грегора Менделя пов’язують виникнення науки про спадковість. Г. Мендель вивів закономірності передачі спадкових ознак і цим започаткував розвиток генетики, яка вивчає спадковість і мінливість організмів.

У другій половині XIX ст. природознавство поглибилося завдяки розвитку мікробіології, імунології, ембріології, бактеріології. Визначними представниками цих наукових напрямів були Роберт Кох у Німеччині, Ілля Мечников у Росії, Луї Пастер у Франції. Так, Л. Пастер розробив метод пастеризації для збереження продуктів, дослідив хімічний процес бродіння. Усе це дозволило вдосконалити методи приготування харчових продуктів.

Своєрідним підсумком діяльності природознавців різних країн стало відкриття в 1869 р. Дмитром Менделєєвим одного з фундаментальних законів природи, який дістав назву періодичного закону Менделєєва.

Визначними центрами природознавчих досліджень у XIX ст. стали університети Берліна, Відня, Парижа, Санкт-Петербурга.

Кінець XIX — початок XX ст. були часом великих наукових відкриттів, що зумовили перегляд старих уявлень про навколишній світ і здійснили революцію в природничих науках.

Почався пошук перетворення механічної енергії на електричну й навпаки. У 1884 р. німецький фізик Генріх Герц експериментально довів існування електромагнітних хвиль. Були винайдені генератор електричного струму та електродвигун.

На межі ХІХ—ХХ ст. були зроблені нові важливі відкриття. У 1895 р. Вільгельм Рентген відкрив промені, названі пізніше його ім’ям. Паралельно це фізичне явище описав український вчений Іван Пулюй. Наступного року Антуан Анрі Бекерель відкрив явище радіоактивності. Вивчення цих явищ привело вчених до сенсаційного висновку: атом має складну структуру.

Англійський фізик Джозеф Томсон у 1897 р. відкрив першу елементарну частинку — електрон, що входить до складу атома. До того ж, вивчаючи ефект радіоактивності, французькі фізики Антуан Сезар, Александр Едмон та Антуан Анрі Беккерель, П’єр і Марія Кюрі дійшли висновку, що деякі елементи довільно випромінюють енергію. Це поставило під сумнів тогочасне розуміння закону збереження енергії.

У 1901 р. німецький фізик Макс Планк установив, що енергія виділяється не безперервним потоком, як вважали раніше, а окремими пучками — квантами.

Найбільшим досягненням XIX ст. вважається відкриття вченим Чарльзом Дарвіном теорії еволюції тваринного й рослинного світу. це була справжня революція в галузі біології. У 1859 р. вчений видав книгу «Походження видів шляхом природного відбору». завдяки теорії Ч. Дарвіна вдалося не тільки пояснити різноманітність видів, а й упорядкувати весь природний світ. Також уперше по-науковому було поставлене питання про походження людини. Сам вчений висловив припущення, що людина походить від якогось спільного з мавпою предка.

У 1911 р. британський фізик Ернест Резерфорд запропонував першу планетарну теорію будови атома, відповідно до якої атом подібний до Сонячної системи: навколо позитивного ядра рухаються електрони — негативні частинки. У 1913 р. цю теорію доповнив данський фізик Нільс Бор, який висунув припущення про стрибкоподібний перехід електрона з однієї орбіти на іншу. При цьому структура атома змінюється: він отримує або поглинає квант енергії. Ідеї М. Планка та Н. Бора стали фундаментом для окремого розділу сучасної фізики — квантової механіки.

Докорінно змінилися традиційні уявлення про простір, час і рух. У 1905 р. 26-річний німецький фізик Альберт Ейнштейн опублікував працю «До електродинаміки тіл», у якій було закладено основи теорії відносності. А. Ейнштейн довів, що швидкість світла у вакуумі є сталою, не залежить від напрямку та швидкості руху джерела світла та є граничною для передачі будь-яких взаємодій. Квантова механіка й теорія відносності похитнули основи традиційної фізики. Нові відомості про будову матерії спричинили появу нових міждисциплінарних наук. Тісний зв’язок між фізикою та хімією обумовив формування такої дисципліни, як фізична хімія, що досліджує фізичні явища під час хімічних реакцій. Швидкими темпами розвивалися електро- і фотохімія, хімія органічних речовин природного походження (біохімія) і хімічна фармакологія.

Спираючись на вчення про клітинну будову організмів, теорію чеського природознавця Г. Менделя про чинники, що впливають на спадковість, німецький вчений Август Вейсман та американський вчений Томас Морган створили основи генетики.

Класичні дослідження фізіології серцево-судинної системи та органів травлення здійснив російський вчений Іван Павлов. Вивчивши вплив вищої нервової діяльності на перебіг фізіологічних процесів, він розробив теорію умовних рефлексів.

Досягнення біологічних наук стали потужним поштовхом до розвитку медицини. У 1865 р. Л. Пастер опублікував працю про бактеріальну природу хвороб і довів, що мікроби гинуть за високої температури. Його ім’ям було названо спосіб знищення хвороботворних мікробів — пастеризація. Хірурги почали кип’ятити свої інструменти перед операціями. У містах створювали системи очищення води та каналізації.

У 1867 р. англійський хірург Джозеф Лістер уперше використав для обеззаражування ран розчин карболової кислоти.

Справжнім переворотом у медицині стало використання знеболювальних препаратів. У 1846 р. вперше було проведено операцію з ампутації кінцівки із застосуванням наркозу (хворому дали подихати парами ефіру).

Завдяки Миколі Пирогову було зроблено прорив у воєнно-польовій хірургії, що дало змогу рятувати багатьох поранених солдатів. Зокрема, М. Пирогов лікував пораненого Дж. Гарі-бальді.

Марія Склодовська (після одруження — Склодовська-Кюрі) народилася на польських землях, що перебували у складі Російської імперії. Не маючи можливості здобути вищу освіту на батьківщині, вона у віці 24 років завдяки старшій сестрі емігрувала до Франції. У Парижі

М. Склодовська закінчила Сорбонну, стала першою викладачкою цього університету, здійснила відкриття нових хімічних елементів радію й полонію та отримала дві Нобелівські премії (першу з фізики в 1903 р. спільно з чоловіком П'єром Кюрі та відомим французьким вченим А. А. Беккерелем, другу — індивідуальну з хімії 1911 р.). Вона довела всьому світові, що жінки можуть бути великими вченими нарівні з чоловіками, оскільки тоді це було очевидно далеко не кожному.

М. Склодовська-Кюрі пережила трагічну загибель чоловіка, сама виховувала двох дочок. Старша, Ірена (Ірен) Жоліо-Кюрі, також стала відомою вченою і здобула Нобелівську премію з хімії 1935 р. Молодша дочка, Єва (Ев) Кюрі, стала відомою французько-американською журналісткою, авторкою біографії матері.

М. Склодовська-Кюрі сприяла заснуванню найважливіших радієвих інститутів Європи. Крім того, вона стала воєнною героїнею та першою жінкою, удостоєною честі бути похованою в паризькому Пантеоні. Під час Першої світової війни весь свій час і всі свої кошти М. Склодов-ська-Кюрі присвятила розвитку польової медицини. До кінця війни діяло 300 мобільних радіологічних лабораторій, у кожній із яких було проведено декілька тисяч обстежень.

Продовжуючи дослідження французького бактеріолога Л. Пастера, співробітники Пастерівського інституту в Парижі вперше розробили запобіжні щеплення проти сибірки, курячої холери та сказу. Німецький мікробіолог Роберт Кох і його численні учні відкрили збудників туберкульозу, черевного тифу, дифтерії, сифілісу та винайшли ліки проти цих хвороб.

Завдяки успіхам у хімії медицина поповнилася низкою нових препаратів. Лікарі різних країн світу розробляли основи наукової санітарії та гігієни, заходи профілактики й запобігання епідеміям.

У ХІХ ст. були винайдені важливі медичні інструменти: стетоскоп для прослуховування шумів у серці та легенях, тонометр для визначення кров’яного тиску, термометр для вимірювання температури тіла.

Завдяки досягненням медицини в Європі та Північній Америці смертність скоротилася майже у два рази.

ДОСЯГНЕННЯ ТЕХНІКи і Технології на межі XIX—XX ст.

Володимир Хавкін з Одеси винайшов вакцини від холери та чуми, якими в Індії було вакциновано понад 4 млн осіб. заснована ним лабораторія стала науково-дослідним Інститутом Хавкіна, що діє донині в індійському місті Мумбаї. Також він заповів на його кошти створити фонд заохочення молодих науковців, який теж існує й зараз.

Який технічний винахід активно використовується до нашого часу?

3. Досягнення техніки та їх практичне значення. Перехід від мануфактурного до фабричного виробництва та винахід наприкінці XVIII ст. парового двигуна сприяли розвитку технічного прогресу в промисловості. Суть нового етапу технічного прогресу, що розгорнувся в першій половині XIX ст., полягала у створенні машин за допомогою машин. Отже, у промисловості однією з головних галузей стало машинобудування.

Виготовлення машин потребувало великої кількості металу, тому металургійна промисловість почала вдосконалюватися. Англійський інженер Генрі Бессемер винайшов для виробництва чавуну, заліза та сталі обертову піч — конвертер, а французький інженер П’єр Мартен — піч для виготовлення сталі високої якості. Як самостійна галузь виникла хімічна промисловість. Значні досягнення мала текстильна промисловість. Завдяки механізованому нанесенню малюнка на тканину замість 50 працівників цю роботу виконували двоє.

Прикладом технічного прогресу в першій половині XIX ст. стали зміни в друкарстві. На початку століття для друку використовували ручний верстат. Згодом він поступився місцем механічному, який також постійно вдосконалювали. Так, у 1816 р. в Лондоні друкували 1,1 тис. примірників газети «Таймс» на годину, а в 1850 р. — уже 10 тис. примірників.

Швидкими темпами відбувався розвиток транспорту. Основним засобом пересування на суходолі стали залізниці. На морських шляхах вітрильники поступово витіснялися пароплавами. У 1807 р. відбулося випробування першого пароплава Роберта Фултона. На початку XIX ст. в США та Великій Британії з’явилися перші автомобілі з паровим двигуном. Швидкість їхнього руху в країні обмежувалася 4 км/год.

Парові машини знайшли застосування в сільському господарстві. У 40-х рр. XIX ст. у Великій Британії з’явилися перші парові молотарки, а через деякий час і парові плуги. Звідси вони стали поширюватися в інші країни.

Почали вдосконалюватися й засоби зв’язку. Дуже швидко поширилися винайдені в 1836 р. американським винахідником Семюелом Морзе телеграфний апарат і код (азбука) Морзе.

Необхідність розвитку світової торгівлі сприяла спорудженню каналів. Найбільшим із них став Суецький канал, будівництво якого в 1859 р. розпочав французький інженер Фердінанд Лессепс. Воно тривало десять років.

Свідченням успіхів нової техніки стали залізничні тунелі. У 1843 р. було завершено будівництво такого тунелю під Темзою. Почали вдосконалюватися конструкції мостів. У 1818— 1826 рр. у Великій Британії інженер Томас Телфорд спорудив перший залізничний навісний міст.

Технічною подією великого значення стала поява нового класу моторів, які сконструювали німецькі винахідники Ніко-лаус Отто (1876 р.) і Рудольф Дізель (1897 р.). Ці компактні високоекономічні двигуни, що працювали на рідкому пальному, швидко знайшли застосування в першому автомобілі

Г. Даймлера і К. Бенца (1886 р., Німеччина), першому літаку братів Райт (1903 р., США) і першому дизельному локомотиві (тепловозі) компанії «Клозе-Шульцер» (1912 р., Німеччина).

У металургії важливими технічними винаходами на початку XX ст. стали конвертерний (томасівський) спосіб виплавлення сталі з чавуну з великими домішками сірки й фосфору, виплавлення високовуглецевої сталі та різних феросплавів в електропечах, а також отримання алюмінію та міді методом електролізу. У 1891 р. в Німеччині було запущено перший прокатний стан, якому надавали руху електромотори. В обробці металовиробів почали використовувати електро- та газозварювання. У гірничій справі набули поширення бурильні пристрої та дискові врубові машини з електричним приводом. Промислове введення крекінг-процесу — розкладу сирої нафти на частини під дією високих тисків і температур — дозволило отримати в значних кількостях легке рідке пальне, передусім бензин, необхідний для автомобільної промисловості.

Нові методи отримання аміаку розширили виробництво азотної кислоти та інших азотних сполук, необхідних для виробництва штучних добрив, барвників і вибухових речовин.

У промисловому й транспортному будівництві використовувалися якісні марки сталі. Усе ширше застосовувався залізобетон. Зі сталевих і залізобетонних конструкцій споруджувалися різні будівлі, мости, тунелі великих розмірів.

Завдяки винаходу котлів із високим перегрівом пари, автоматичних гальм тощо серйозних змін зазнало транспортне машинобудування. У 1904 р. було пущено перший електропоїзд.

Досягнення наукової думки другої половини XIX ст. пришвидшили розвиток нової техніки та технологій. На передній план вийшли електроенергетика, машинобудування, металургія, гірнича, хімічна промисловість, транспорт. Найбільшим кроком в енергозабезпеченні промислового виробництва й транспорту стало отримання електроенергії в більших обсягах за допомогою динамомашин, перші зразки яких з'явилися в 70-х рр. XIX ст.

Перший пароплав на Дніпрі під назвою «Бджілка» побудували в Мошнах (нині Черкаська область) у 1823 р. Потім він із Черкас прибув до Катеринослава (сучасний Дніпро). Упродовж двох років пароплав відбуксовував баржі. Під час великої повені «Бджілку» переправили через дніпровські пороги вниз до Херсона, де її продали місцевому поміщику. Тут під час урагану в районі міста Гола Пристань (нині Херсонська область) пароплав затонув.

Важливою подією в науці стало запровадження міжнародної Нобелівської премії за наукові досягнення, винаходи, значний внесок у розвиток культури й суспільства. Її започаткував шведський хімік і підприємець Альфред Нобель, який заповів більшу частину своєї спадщини (9,2 млн доларів) благодійному фонду, із якого виплачується винагорода визначним діячам і діячкам у різних галузях.

Прискорене впровадження у виробництво нової техніки супроводжувалося збільшенням підприємств і переходом їх на випуск масової стандартизованої продукції. Основною технологією для цього стало конвеєрне виробництво. Його сутність полягає в тому, що робочі механізми й робочі місця, відповідно до технологічного процесу, подрібнено на низку простих операцій, які здійснюються безперервно. Уперше в повному обсязі таку технологію було застосовано на автомобільних заводах Генрі Форда (США). Поряд із ним на початку XX ст. звичним явищем стали телефон, який винайшов Александер Белл у 1876 р., фонограф (Томас Едісон, 1877 р.), радіоприймач (Гульєльмо Марконі та Олександр Попов, 1895 р.), кіно (брати Луї Жан та Огюст Люм’єр, 1895 р.), електричне освіт-

лення вулиць, цехів, квартир тощо. У 1881 р. з’явився трамвай, а невдовзі й метро.

Значні досягнення відбулися і у військовій техніці. У 1883 р. з’явився кулемет американського інженера Хайрема Максима. Почалося створення авіації. Флот отримав броньовані кораблі з гарматами великого калібру й підводні човни.

4. Основні тенденції розвитку філософії. Найяскравіше основні тенденції розвитку філософії кінця XVIII — першої половини XIX ст. втілилися в працях німецьких вчених — Імма-нуїла Канта, Георга Гегеля і Людвіга Феєрбаха. Праці І. Канта та Г. Гегеля піднесли тогочасну філософську думку на новий рівень, створили передумови для подальшого розвитку вчення про будову Всесвіту, причини руху й занепаду живої природи, методи й завдання пізнання, призначення та межі людської діяльності. Основоположником німецької класичної філософії був І. Кант. До матеріалістичного вчення, яке не визнає вищої духовної сили, він додав твердження про непізнаваність світу, який існує лише у свідомості людини. Найбільше його «...вражали дві речі: зоряне небо над нами та моральний закон усередині нас». Отже, у працях І. Канта поєднувалися два напрями розвитку філософії — матеріалізм та ідеалізм.

Ідеалізм І. Канта досяг свого завершення у філософії Г. Гегеля. За основу всіх явищ природи й суспільства він брав початок, який визначав як «світовий розум», «світовий дух», «абсолютну ідею». Г. Гегель шукав зв’язки між логікою та історією, обожнював державу. Вчений дійшов висновку про шкідливість революційних перетворень у Німеччині та необхідність підтримки конституційної монархії як найкращої форми державного правління.

Під впливом Г. Гегеля формувалися погляди Л. Феєрбаха. Відкинувши ідеалізм свого вчителя, він рішуче перейшов на позиції войовничого атеїзму. Революція в природничих науках, становлення індустріального суспільства, криза традиційної системи світогляду спонукали до переосмислення умов життя, що змінилися, і поставили питання про його сенс. У середовищі творчої інтелігенції та діячів науки поширювалися песимістичні настрої, очікування неминучих соціальних заворушень. Водночас більшість населення сподівалася на краще. Джерелом для цього були відносно мирний розвиток Європи в 1871 — 1914 рр. і віра в безмежні можливості людського розуму.

Частина філософів звернулася до класичної філософської спадщини Г. Гегеля (неогегельянство), інша — до І. Канта (неокантіанство). У межах тогочасних філософських пошуків перебувала й російська релігійно-філософська думка (Дмитро Мережковський, уродженець України Микола Бердяєв).

У філософській полеміці нерідко стикалися протилежні погляди, теорії. Так, американський прагматизм пропонував вдатися до розв’язання практичних проблем, що виникали в реальному житті. Прибічники «філософського» життя Артур

Шопенгауер, Фрідріх Ніцше виступали проти раціоналізму. Ф. Ніцше головну увагу приділяв критиці християнства й раціоналізму, які нібито «пригнічують волю до життя». Він пропонував подолати цей негативний вплив через визволення життєвих сил людини, щоб торувати шлях до надлюдини, яка стоїть по той бік добра і зла. Такі висловлювання Ф. Ніцше справедливо розцінювалися як виправдання насильства, підрив позитивних моральних цінностей людської цивілізації.

Значний вплив мало вчення французького філософа Анрі Бергсона про інтуїцію, яку він протиставляв інтелектуальним методам пізнання та розглядав як своєрідний інстинкт, що дозволяє проникнути в сутність речей.

Не менш значним був вплив вчення про психоаналіз, основи якого заклав австрійський вчений Зігмунд Фройд. Головне в психоаналізі — це відкриття несвідомого. Вчення про несвідомі імпульси, мотивації, потяги дозволило З. Фройду створити психотерапевтичний метод лікування неврозів, відновлення душевної рівноваги хворих. Із часом психоаналіз поширився на філософію, історію, вивчення культури та мистецтва.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. в країнах Європи та США набула поширення соціологія — наука про розвиток суспільства. Також стали популярними різні містичні окультні вчення, релігійна філософія та східні релігії.

Які зміни відбулися в університетській освіті?

5. Освіта. У XIX ст. відбулися значні зміни у вищій освіті багатьох країн світу. Виникла низка технічних університетів, які зосередилися на випуску спеціалістів для промисловості. Також у провідних вищих навчальних закладах світу відкривалися кафедри математики, фізики, хімії та інших дисциплін. Збільшувалася кількість студентів у них, але вища освіта була доступною лише для заможних людей.

У розвитку університетської освіти простежувалися дві тенденції: зростання ролі держави, зміцнення автономії закладів.

Першу серйозну реформу освіти провів Наполеон Бона-парт: він запропонував ліквідувати університет як автономну систему. Згідно з новою схемою, прикладні дисципліни викладалися в межах спеціалізованих вищих наукових шкіл, за дослідження відповідала Академія, а те, що залишалося від університетів, контролювалося урядом і перетворювалося на інститути для підготовки чиновників і викладачів у гімназіях і школах.

Проте більшого поширення набула система, яку запропонував філософ Вільгельм фон Гумбольдт, що обіймав посаду директора відділення культів і освіти в Міністерстві внутрішніх справ Пруссії. Він вважав, що провідною дисципліною має бути філософія. В. фон Гумбольдт захоплювався ідеями Йо-ганна Фіхте, який вважав, що необхідно розширити соціальну базу вищої освіти та допускати до університету не тільки осіб знатного походження.

Основою розвитку університету, згідно із задумом В. фон Гумбольдта, було поєднання дослідження, навчання та ідеї вільного викладання. У 1810 р. філософ відкрив Берлінський університет. Перший принцип роботи передбачав єдність викладання й дослідження: викладач навчає студентів тих джерел, над вивченням яких працював сам. Другий принцип — це викладацька свобода: викладач сам визначає тему, мету й завдання курсу. Третій принцип — фінансування з боку держави, причому владні структури не мають втручатися в діяльність університету. Незважаючи на численну критику, такий тип університетів набув значного поширення. Більшість заснованих у XIX ст. університетів базувалися саме на цих принципах.

Індустріальна революція призвела до появи другого покоління вищих навчальних закладів Великої Британії. Нові університети виникали в промислових центрах: у Лондоні й Даремі в 1836 р., потім у Манчестері (1851 р.), Бірмінгемі (1900 р.), Ліверпулі (1903 р.), Бристолі (1909 р.), Редінгу (1926 р.). ці університети стали відомі як «будинки з червоної цегли», на відміну від старих університетів — Оксфорда й Кембриджа.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

нову роль науки в XIX — на початку XX ст.;

промисловий прорив, який було здійснено завдяки науці наприкінці XIX ст., перетворення науки на виробничу силу.

Запитання і завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Три речення».

Правила гри. Учні та учениці мають передати зміст визначеного пункту параграфа трьома простими реченнями. Перемагає ті, чия розповідь буде коротшою, але при цьому правильно передаватиме зміст матеріалу. Для зручнішого виявлення переможців гру доцільно провести в письмовій формі.

2. Колективне обговорення. Які наукові винаходи XIX — початку XX ст. ви вважаєте найважливішими для розвитку світу? 3. Які географічні відкриття були зроблені в XIX — на початку XX ст.? 4. Чому вчення Ч. Дарвіна вважають одним із головних досягнень науки цієї доби? 5. Які нові галузі промисловості виникли в результаті впровадження технічних винаходів? 6. Охарактеризуйте найважливіші досягнення науки й техніки XIX — початку XX ст. і вкажіть їхнє практичне значення. 7. Як у розвитку філософії знайшли відображення історичні реалії тогочасної епохи? 8. Чим були зумовлені зміни в університетській освіті в XIX ст.?

9. Складіть таблицю «Наукові досягнення XIX — початку XX ст.».

Галузь науки	Прізвище вченого	Наукове відкриття

10. Який вплив на духовне життя різних верств населення справляло становлення індустріального суспільства? Підготуйте есе за цим питанням. 11. Робота в малих групах. Розподіліть обов'язки та доберіть ілюстративний ряд, який би презентував технічний прогрес другої половини XIX — початку XX ст. Створіть віртуальний музей.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Гісем, Мартинюк 2022