Інформація про новину
  • Переглядів: 302
  • Дата: 18-01-2022, 09:19
18-01-2022, 09:19

27. Література та мистецтво в період з кінця XVIII до початку XX століття

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  26. Наука і техніка в період з кінця XVIII ...
Наступна сторінка:   28. Суспільні зміни та повсякденне житт...

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ:

  • скласти уявлення про розвиток літератури та мистецтва в XIX ст.;
  • ознайомитися з визначними представниками літератури та мистецтва тієї доби.

 

ПРИГАДАЙТЕ:

1. Які мистецькі стилі були панівними в XVII—XVIII ст.?

2. Які події XIX — початку XX ст., на вашу думку, могли справити найбільший вплив на розвиток літератури та мистецтва в цей період?

 

1. Напрями розвитку літератури. У XVIII ст. розвиток літератури відбувався під безпосереднім впливом просвітителів. Це був час визрівання в Європі економічних, політичних і духовних передумов для суттєвих змін у соціально-політичному житті. Їх наближення тонко відчували майстри художнього слова. Аналізуючи епоху, вони за допомогою художніх засобів та образів передавали її сутність і місце в історії.

Глибоку поезію створювали представники німецького народу епохи Просвітництва Йоганн Вольфганг Гете і Фрідріх Шиллер. Обидва виступали як гуманісти, борці за прогрес і свободу народу, хоч і виражали свою мету тільки в книжках.

Прагнення нового, незвичайного зумовило появу нового літературного методу — романтизму. Головними жанрами художнього твору стали лірика, лірична драма та ліро-епічна поема. Риси консервативного романтизму простежуються у творчості шотландського письменника Вальтера Скотта, який засуджував революцію, ідеалізував монархію. Він увійшов у світову літературу як засновник жанру соціального та історичного романів («Пуритани», «Айвенго», «Квентін Дор-вард» тощо). Представниками революційного романтизму були Джордж Байрон і Персі Шеллі у Великій Британії, Віктор Гюго і Жорж Санд у Франції, Адам Міцкевич і Юліуш Словацький у Польщі. На Американському континенті жанр епічної поеми розвинув поет-романтик, вчений-філолог і перекладач Генрі Лонгфелло, автор славетної «Пісні про Гаявату». У Росії риси романтизму були притаманні творчості поетів-декабристів, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Василя Жуковського.

У XIX ст. у світовій літературі поширився новий творчий метод — реалізм. Досягнення природничих наук, соціальні заворушення ніби закликали письменників і поетів до глибинного дослідження людської душі, критичного пізнання минулого й сучасного та правдивого їх зображення. Яскравими представниками нового напряму в західноєвропейській літературі стали поет і публіцист Генріх Гейне (Німеччина), письменники Оноре де Бальзак і Стендаль (Франція), Чарльз Ді-кенс і Вільям Текерей (Велика Британія).

Видатною представницею реалізму в українській літературі цього періоду була Марко Вовчок (ім’я при народженні Марія Вілінська). Її відомі повісті — «Інститутка», «Маруся» та інші.

Людину Й. В. Гете сприймав цілісно й тільки в контексті епохи, а суспільні явища пов'язував із духовним станом людини. Він заперечував революційне насильство. Сенс буття Й. В. Гете вбачав у свободі людської особистості. Світове визнання письменнику приніс роман у листах «Страждання молодого Вертера». Філософські ідеї Й. В. Гете знайшли втілення в трагедії «Фауст».

Ф. Шиллер залишив людству багату спадщину як поет, драматург, історик. Ставлячи в центр усіх подій людину, основними причинами суперечок він вважав зіткнення інтересів окремих особистостей.

Свої твори Ф. Шиллер присвячував переломним етапам в історії європейських країн. До таких належать історичні драми й трагедії, зокрема «Марія Стюарт», «Орлеанська діва», «Вільгельм Телль», трилогія «Валленштейн».

Романтизм — напрям у культурі, що характеризується утвердженням самоцінності духовно-творчого життя особистості, зображенням сильних характерів тощо.

Реалізм — одна з основних властивостей мистецтва й літератури, яка полягає у прагненні правдивого об'єктивного відображення та відтворення дійсності у формах, що їй відповідають; течія в мистецтві, що протистояла модернізму та авангардизму.

ПАНІВНІ НАПРЯМИ В ЛІТЕРАТУРІ ТА МИСТЕЦТВІ

Одним із найпослідовніших виразників романтичного світовідчуття був видатний англійський поет Джордж Байрон. Аристократ за походженням, він багато читав, писав вірші. У 1816 р. Дж. Байрон оселився у Швейцарії. Тяжкі переживання поета-вигнанця стали основою ліричної драми «Манфред». Як і Фауст, літературний герой Й. В. Гете Манфред розчарувався у своїх пошуках. Він страждав від докорів сумління та самотності, але постав перед читачем людиною сильною та непохитною. В Італії поет писав роман у віршах «Дон Жуан», що залишився незавершеним.

Реалізм у російській літературі став панівним літературним напрямом від другої чверті XIX ст. Основоположником реалізму в Росії був Олександр Пушкін. Вірші та поеми визначного поета пройняті любов’ю до Батьківщини та свого народу, вони звеличують добро та засуджують несправедливість. Історичні сюжети використано в драмі О. Пушкіна «Борис Годунов» і повісті «Капітанська дочка».

Завдяки поетичному, глибоко виразному змалюванню російської дійсності неповторний вплив на розвиток культури Росії справив Михайло Лермонтов. Микола Гоголь творами «Ревізор», «Мертві душі» започаткував критичний характер реалізму.

Глибоким проникненням у світ людини відзначалася творчість російського письменника Лева Толстого. У 90-х рр. XIX ст. він працював над романом «Воскресіння», у якому посилилися соціальна критика письменника, його незгода з панівною мораллю. Ідеї гуманізму Л. Толстой втілював не тільки у творчості, але й у благодійницькій діяльності.

Ірландський письменник Оскар Вайлд написав низку творів, у яких критично відтворив звичаї сучасного йому світу. Досі на сценах театрів України ставляться п’єси О. Вайлда «Ідеальний чоловік», «Як важливо бути серйозним» та інші.

Життю простих людей були присвячені новели французького письменника Гі де Мопассана. У його творах виразно втілювалися ідеї гуманізму. Ранні твори французького письменника Еміля Золя відзначені романтизмом. Із часом він став одним із найвидатніших представників реалізму, змалювавши найяскравіші події в історії Франції. Через світобачення окремих станів і конкретних героїв Е. Золя розкрив суперечності тогочасного суспільства, духовне убозтво й користолюбство одних, духовну велич та благородство інших.

Діячів мистецтва й літератури на межі XIX—XX ст. хвилювали не лише творчі проблеми, а всі труднощі й суперечності тогочасного життя: соціальна несправедливість, колоніалізм, мілітаризм і війни.

2. Живопис у житті людини й суспільства. Художники XIX ст. належали до різних течій, але вони залишили після себе безсмертні твори, що передають відносини людини й суспільства, неповторну красу природи, побутові та історичні сцени, портрети сучасників, міфологічні мотиви тощо. Визначним явищем у світовій культурі стало французьке образо-

творче мистецтво, славу якого склали Ежен Делакруа, Оноре Дом’є, Гюстав Курбе, Жан-Франсуа Мілле та інші.

На відміну від офіційно визнаних художників, частина живописців Франції закликала вийти з майстерень і зблизитися з природою. Так, у 30—60-х рр. XIX ст. виникла барбі-зонська школа французьких художників-пейзажистів, до якої належали Теодор Руссо, Жюль Дюпре, Нарсіс Діаз тощо.

Захоплення природою своєї країни висловлювали німецькі живописці Каспар Давид Фрідріх і Ганс Тома. Особливістю їхніх картин стало поєднання духовного світу людини з природою.

Визнання пейзажистів завоювали британські митці Джон Констебль і Джозеф Вільям Тернер. Дж. Констебль умів бачити неповторну красу природи й передавати її на своїх полотнах з усім багатством відтінків. Дж. В. Тернер, окрім пейзажів, писав архітектурні й морські краєвиди, переплітаючи релігійні та міфологічні мотиви.

У Росії рисами класицизму й романтизму вирізнялася творчість Карла Брюллова. У картині «Останній день Помпеї» змальовано грандіозні сцени трагічного минулого. Інший російський художник Олександр Іванов звернувся до біблійної тематики. Його відома картина «Явлення Христа народові» уособлює і приреченість, і чекання, і духовне пробудження, і безмежну віру людей у перемогу добра й справедливості. У художників реалістичного напряму Олександра Венеціанова та Павла Федотова переважали соціальні мотиви та образи, побутові сцени, які точно відтворювали російську дійсність.

Чому живопис у XIX ст. став надбанням широких суспільних верств?

Яскравим представником і лідером школи романтизму в мистецтві став французький живописець і графік Ежен Делакруа. Він писав картини, сповнені людських емоцій, захоплюючих сюжетів. Частину полотен Е. Делакруа присвятив подіям Французької революції кінця XVIII ст. Його найвідоміші картини — «Данте і Вергілій», «Свобода на барикадах», «Битва під Пуатьє». Також він створював психологічні портрети, оригінальні пейзажі, натюрморти, розписував палаци, галереї та церкви.

3. Неоромантизм. Стиль модерн. На межі XIX—XX ст.

виник неоромантизм, що прагнув синтезу (поєднання) і переосмислення минулого культури, особливо європейської.

На принципах неоромантизму формувався літературний символізм, що виник у Франції. Там у 60—70-х рр. XIX ст. він охопив й інші форми мистецтва — театр, живопис, музику. Головним засобом художнього пізнання вважався символ. Поєднання реального й таємного, соціального та індивідуального, звернення до міфів, пошуки містичної відвертості й новизни визначили естетику символізму. У Росії цю художню течію представляли письменники й поети Валерій Брюсов, Олександр Блок, Андрій Бєлий, Леонід Андрєєв, композитор Олександр Скрябін та інші.

Під впливом європейського (і значною мірою російського) символізму як реакція проти літератури народницького реалізму розвинулася модерна українська поезія початку ХХ ст. Елементи та впливи символізму помітні у творчості Миколи Вороного, Миколи Філянського, Грицька Чупринки, у драматичних творах Олександра Олеся, поезії поетів галицької «Молодої Музи», Василя Пачовського, Петра Карманського, прозаїка Михайла Яцкова.

Український символізм сформувався організаційно вже після того, як із кінця 10-х pp. ХХ ст. завершився період активізації російського символізму. Початки українського символізму пов’язані з ранньою творчістю Павла Тичини, Якова Савченка, Олекси Слісаренка, Дмитра Загула, Володимира Ярошенка, Клима Поліщука та інших. У 1918 р. постало угруповання українських символістів «Біла Студія», а в 1919 р. — «Музагет».

В образотворчому мистецтві символізм упроваджувався засобами стилю модерн, який поєднував різні форми пластичних мистецтв, ідеї реального та ідеального, сутності й функціональності.

Прагнення створити досконалі синтетичні моделі яскраво проявилося в архітектурі. Архітектор творив споруду від початку до кінця — від складання проекту до архітектурної обробки. Так забезпечувалася єдність стилю. Стиль модерн в архітектурі поєднував тенденції, що диктувалися бажанням архітекторів використати нові будівельні матеріали — сталь, скло, залізобетон — і водночас підкреслити розкіш, витонченість, декоративність. Важливою рисою модерну в архітектурі були орієнтація на потреби певних соціальних верств і залучення національних елементів виразності.

В Україні модерн в архітектурі привів до появи оригінального українського стилю — українського модерну, який розвивався з 1903 до 1941 р. В основі українського модерну лежать народні традиції хатнього й церковного будівництва та досягнення української професійної архітектури, перш за все барокової. Видатним представником українського модерну був художник, графік, архітектор Василь Кричевський.

У театральному мистецтві особлива увага приділялася основним засобам сценічного втілення: живопису декорацій, унікальним ескізам костюмів, хореографії, сценічним діям. Вони стали органічними, рівноправними компонентами, співзвучними грі акторів. Театр найповніше реалізував ідеї синтетичного мистецтва. На початку XX ст. Париж, Мюнхен, Венеція, Москва стали центрами міжнародного обміну в мистецтві.

У музичній культурі неоромантизму провідне місце посідав німецький композитор Ріхард Вагнер. Згодом пошуками синтетичного мистецтва переймався О. Скрябін (досліди світломузики, створення музичних драм — містерій).

На початку XX ст. великої популярності набув новий вид синтетичного мистецтва — кінематограф. Зірки кіно того періоду — Макс Ліндер, Чарлі Чаплін — здобули світове визнання.

Першим ідею українського модерну в 1903 р. реалізував В. Кричевський у проєкті будинку Полтавського губернського земства (1903—

1908 рр.). Майже одночасно з ним у цьому новому стилі були збудовані школа ім. І. Котляревського в Полтаві (1903—1908 рр., архітектори Є. Сердюк і М. Стасюков) і церква в селі Плішивці (1902—

1906 рр., архітектор І. Кузнєцов). Дослідник В. Чепелик писав: «ці три пам'ятки започаткували три найважливіші, майже різновекторні, напрями художніх пошуків: Покровська церква намітила майбутній розвиток необарокових тенденцій, будинок Полтавського земства був скерований на ствердження декоративно-романтичного напряму, який почали називати народним стилем, школа ім. І. Котляревського націлена в бік раціоналістичних пошуків».

4. Імпресіонізм та авангардизм. Характерний для образотворчого мистецтва останньої третини XIX ст. імпресіонізм на початку XX ст. зазнав глибокої кризи, як і все мистецтво XIX ст. Принципи імпресіонізму, його метод чітко визначали представники цього напряму: бачити, вірити, виражати те,

що вони зараз відчувають, — у цьому полягає мистецтво. Розкладенням фарб на складники, а об’єкта — на мозаїку яскравих плям імпресіоністи прагнули в живописі створити загальне відтворення свого сприйняття об’єкта. Серед найвідоміших імпресіоністів можна виділити Едуарда Мане, Клода Моне, Огюста Ренуара, Едгара Дега, Каміля Піссарро.

Наприкінці XIX ст. імпресіонізм заступили нові художні течії, представники яких переважно спиралися на модерн і критикували чуттєве мистецтво. Французький художник Поль Сезанн першим вийшов за межі імпресіоністського бачення природи й простору, започаткувавши постімпресіонізм. Він винайшов нові художні засоби й на своїх картинах наче розширив простір. На його пейзажах сходяться або зриваються вниз схили, вигинається дзеркало водної поверхні тощо. Якщо імпресіоністи пробудили до життя світло й колір у зображенні, то П. Сезанн пішов далі. Він, порушуючи закони перспективи, стверджував, що «зображає не фантастичне, а лише правду».

Також до художників-постімпресіоністів належали Вінсент Ван Гог, Поль Гоген тощо. Постімпресіонізм відкрив простір новим художнім течіям, які відмовилися від простого відтворення баченої поверхні реальних об’єктів. Вони прагнули проникнути в сутність явища, розкрити внутрішній світ, характер людини.

Настав новий, перехідний період у розвитку мистецтва, архітектури, літератури, театру. Представники нових течій проголошували себе прихильниками мистецтва авангарду, через що їх назвали авангардистами. Значний вплив на розвиток авангарду справив кубізм. Засновниками цього напряму вважаються художники Пабло Пікассо, Марсель Дюшан і Жорж Брак. Представники кубізму створили нові форми багатовимірної перспективи: розкладаючи об’єкт на геометричні форми, художники зображували його з усіх боків, показуючи й невидимі грані. Представники кубізму намагалися знайти внутрішній зміст об’єкта. Іспанський і французький художник П. Пікассо багато експериментував. Реалізм у його творчості поєднувався з деформацією та руйнуванням композиції.

Подальший розвиток кубізму привів до створення українським художником Казимиром Малевичем нового напряму в мистецтві авангарду — супрематизму (від латин. supremus — найвищий). Світ його картин перебуває поза межами земного виміру. На білому тлі неначе летять геометричні фігури, позбавлені змістовних елементів. Найвідоміший твір К. Мале-вича — «Чорний супрематичний квадрат». Інший засновник безпредметного живопису — Василь Кандинський — свої абстракції творив на основі символів.

Абстракціонізм і безпредметність — найвище досягнення авангарду. Представники цього мистецтва намагалися обґрунтувати свою творчість із точки зору філософії. У філософських працях художники К. Малевич, В. Кандинський, композитор

О. Скрябін підкреслювали неможливість втілення своїх поглядів у життя, вважаючи їх філософією мистецтва. Із часом творчі відкриття авангардистів знайшли відображення в конструктивізмі, функціоналізмі (архітектура), дизайні.

Тим часом інші митці, зокрема французький художник Анрі Матісс, спираючись на ідеї модерну, звертались у своїй творчості до природи, людини. У картині «Танець» А. Матіс-са показано гармонію неба, землі, людини; кольорів — блакитного, зеленого, оранжевого; стану — спокою й руху та їхнього поєднання в стрімкому танці.

Отже, в авангардизмі чітко простежувалися два основні напрями: один спрямований у майбутнє, інший повернутий до людини, природи.

Чому у XIX ст. музика набула виразних національних рис?

5. Музичне мистецтво. Музичне мистецтво в XIX ст. розвивалося під знаком пошуку нових засобів вираження всього розмаїття людських почуттів. Найбільший вплив на формування музики Нового часу справив німецький композитор Людвіг ван Бетховен. Його твори дали поштовх до розвитку всіх жанрів музичного мистецтва, розширили його зміст і творчі межі. Великий композитор поєднував у собі обдарованість, бездоганне знання музики, громадянську позицію мужньої та самовідданої людини. У розквіті сил він написав чудові сонати — «Місячну», «Крейцерову», «Героїчну», а в зрілі роки — знамениту Дев’яту симфонію.

На початку XIX ст. під впливом ідей романтизму в багатьох європейських країнах виникли національні музичні школи — австрійська (Франц Шуберт — пісенний цикл «Красуня-млинарка»), норвезька (Едвард Гріг — пісенний цикл «Зі скал і фіордів»), польська (Фредерік Шопен — мазурки й полонези), чеська (Бедржих Сметана, Антонін Дворжак — «Слов’янські танці»), угорська (Ференц Ліст — «Угорська рапсодія»), фінська (Ян Сибеліус), німецька (Карл Вебер — концертна фортепіанна п’єса «Запрошення до танцю»), французька (Гектор Берліоз — «Фантастична симфонія»). Композитори-романтики використовували у своїй творчості народні мелодії.

Найпопулярнішими музичними жанрами в XIX ст. були вальс, опера та інструментальні п’єси. Одним із найбільших центрів світової музичної культури була Віденська придворна опера. Австрія взагалі від XVIII ст. славилася оперними виставами. Якщо спочатку переважали італійські опери, то в XIX ст. на сценах Австрії ставили твори австрійських, італійських, німецьких, французьких композиторів.

Італійський скрипаль і композитор Нікколо Паганіні був одним з основоположників музичного романтизму. Він дав безліч концертів у багатьох європейських країнах. Н. Пагані-ні написав понад 200 п’єс для гітари та низку концертів для скрипки з оркестром і соло.

Творчість французького композитора й диригента Г. Берліоза належить до течії романтизму. Суперечності романтизму — загальнодоступність, близькість до народу, героїчність, а також крайній індивідуалізм — були властиві й творчості Г. Берліоза. Від захоплення революційними подіями в європейських країнах він перейшов до академізму, оспівування сюжетів релігійної та античної історії.

Джузеппе Верді — видатний італійський композитор. Романтичні тенденції його ранніх опер поступилися яскравим об-

разам простих людей, драма яких пов’язана із суспільно-політичними заворушеннями. Опери «Трубадур», «Травіата», «Аїда» увійшли до скарбниці світового оперного мистецтва. Водночас Дж. Верді уславився в історії музичної культури і як реформатор. Він рішуче змінив структуру й характер італійської опери, де поєднувалися драматичний сюжет, музика та голоси співаків. Зусиллями Дж. Верді, а також Джоаккіно Рос-сіні («Севільський цирульник»), Ріхарда Вагнера («Перстень Нібелунгів»), Жоржа Бізе («Кармен»), Петра Чайковського («Пікова дама»), Миколи Лисенка («Тарас Бульба», «Наталка Полтавка») та інших у Європі розвивалися різні жанри опери.

Елементи музики слов’янських народів, у тому числі українського, увібрала творчість польського композитора й піаніста Фредеріка Шопена. Він був творцем нових стилів і жанрів фортепіанної музики, написав десятки творів, що посідають окреме місце у світовому музичному мистецтві.

Майстром втілення в музиці російської поезії був Михайло Глінка. І досі популярні його романси, опери «Іван Суса-нін» («Життя за Царя») і «Руслан і Людмила». Пісні композитора постійно входять до репертуару українських митців і виконавчих колективів.

Від опери відокремився жанр оперети (мюзиклу) — комедійного музичного спектаклю з веселою музикою, що легко запам’ятовується. З’явилися перші естрадні співаки. Якщо для прослуховування оперного твору потрібно було відвідувати театр, то інструментальні п’єси могли виконуватися в будь-якому приміщенні або навіть на вулиці. Фортепіано, скрипка, віолончель, флейта, гітара стали улюбленими інструментами музикантів. Твори Роберта Шумана «Метелик», «Дитячий бал», Каміля Сен-Санса «Рондо капрічіозо», «Лебідь» і зараз виконуються на концертах.

Що найбільше впливало на розвиток тогочасної архітектури?

6. Архітектура. Успіхи індустріальної революції, зростання міського населення потребували зведення різноманітних будівель промислового та громадського призначення, заводських корпусів, виставкових і торговельних приміщень, вокзалів, мостів, банків та інших споруд, перепланування кварталів, створення нових транспортних комунікацій. Прикладом реконструкції міста стала перебудова Парижа, проведена в 1853—1870 рр. під керівництвом французького діяча Жоржа Ежена Османа та архітектора Адольфа Алфана. Замість вузеньких вуличок центру Парижа з’явилися широкі бульвари, парки із зеленими насадженнями. Квартали бідняків у центрі зникли. Віднині паризькі робітники оселялися здебільшого в приміській зоні. У місті з’явилася водопровідна та каналізаційна системи. У 1852—1872 рр. архітектори Віктор Бальтар та Фелікс Калле з використанням металевих конструкцій створили диво будівельного мистецтва того часу — критий ринок, який дістав назву «Нетрі Парижа».

В архітектурі другої половини XIX ст. широко використовували форми різноманітних стилів минулого — від романського до класицизму, іноді дивовижним чином поєднуючи їх. Такий спосіб побудови архітектурних споруд дістав назву еклектизм (поєднання різних стилів). Його особливостями були прагнення максимальної святковості громадських будівель, перевага над класичними будівельними матеріалами їхніх імітацій, панування багатих ліпних прикрас. Прикладом еклектизму є зведена в 1861 —1874 рр. Шарлем Гарньє будівля Паризької національної опери.

Важливе значення здобули нові будівельні матеріали — залізо та скло. Однією з перших споруд такого типу став збудований за проєктом Джозефа Пакстона на першій Всесвітній виставці 1851 р. в Лондоні Кришталевий палац. У 1889 р. французький інженер Гюстав Ейфель створив із металевих конструкцій 300-метрову вежу, яка дістала назву Ейфелева вежа. Вона стала невід’ємною частиною архітектурного обличчя Парижа. У США в 1880 р. з’явився перший у світі багатоповерховий хмарочос. Основою цієї будівлі був металевий каркас, прихований за масивним кам’яним фасадом. У XX ст. хмарочоси постали в більшості великих міст світу.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

те, який внесок до скарбниці світової культури було зроблено в XIX — на початку XX ст.;

особливості розвитку тогочасних літератури та мистецтва, що проявлялися у швидкій зміні художніх стилів і напрямів.

Статуя Свободи — одна з найбільших у світі (46 м).

Її створив скульптор Фредеріко Бартольді. Статуя була подарунком народу США від народу Франції з нагоди 100-річчя незалежності. Вона встановлена на острові в гавані Нью-Йорка в 1886 р.

Жорж Санд (ім'я при народженні Амандіна Аврора Люсіль Дюпен, після одруження Дюдеван) — французька новелістка, мемуаристка та соціалістка, одна з найвизначніших постатей у європейському романтизмі.

Жінки з аристократичних родин у XIX ст. не мали права працювати, але нестача грошей спонукала дівчину шукати сферу зайнятості. Її зустріч із журналістом Жулем Сандо дала можливість реалізуватися в літературі. Аврора Дюдеван почала писати у співавторстві із Ж. Сандо, тоді ж узяла за псевдонім його прізвище.

Пізніше Аврора спробувала писати самостійно, і її літературні праці виявилися досить успішними. Їх почали друкувати окремо. Дівчина взяла новий, чоловічий псевдонім — Жорж Санд. У1831 р. було надруковано перший роман Жорж Санд — «Роз і Бланш», що розповідає історію юних акторки й черниці.

Запитання і завдання

1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Словесний теніс».

Правила гри. Учні та учениці об'єднуються в пари. Один із них ста вить запитання за темою параграфа, яке передбачає коротку від повідь, інший — відповідає словом, словосполученням або корот ким реченням, після чого може поставити своє запитання. Н; початку гри слід домовитися, скільки запитань без правильної від повіді означатиме поразку.

2. Колективне обговорення. Яку роль відігравали література, мис тецтво, музика в розвитку суспільства та становленні людської осо бистості? 3. Які гуманістичні, загальнолюдські цінності залишили нам у спадок діячі художньої культури XIX — початку XX ст.? 4. Яі технічний прогрес вплинув на розвиток архітектури? 5. Чому ви никли національні музичні школи? 6. Чим була зумовлена змін; стилів, напрямів, методів у мистецтві, літературі впродовж XIX — початку XX ст.? 7. У чому вбачали основну роль мистецтва пред ставники класицизму, романтизму, реалізму?

8. заповніть таблицю «Розвиток літератури та мистецтва в XIX — н; початку XX ст.».

Течії, стилі, мистецькі методи

Період панування

Особли

вості

Пред

ставники

Найвідомі-ші твори

Класицизм

       

Романтизм

       

9. Робота в парах. Обговоріть і на прикладах творчості письменників, художників, композиторів, архітекторів покажіть, які моральні цінності було покладено в основу розвитку художньої культури XIX — початку XX ст. 10. Робота в малих групах. Розподіліть обов'язки та створіть віртуальний музей мистецтва реалізму, імпресіонізму, модерну (на вибір).

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Гісем, Мартинюк 2022

 




Попередня сторінка:  26. Наука і техніка в період з кінця XVIII ...
Наступна сторінка:   28. Суспільні зміни та повсякденне житт...



^