Пригадайте:

Якою була доля Південної та Центральної Америки після того, коли туди прибули європейці?

1. Латинська Америка наприкінці XVIII — на початку XIX ст.

Після того, як португальські та іспанські конкістадори завоювали територію Латинської Америки, її землі були проголошені володіннями цих держав. Станом на кінець XVIII ст. майже вся Латинська Америка, за винятком Бразилії, була іспанськими колоніальними володіннями.

Цікаво знати

Латинською Америкою називають регіон Південної і Центральної Америки, а також острови Карибського моря. Європейські колонізатори принесли сюди іспанську, португальську та французьку мови, які походять від латинської мови — це і дало назву регіону. Зараз майже вся Латинська Америка говорить іспанською, лише у Бразилії державна мова — португальська, а у Французькій Гвіані — території, яка досі належить Франції, офіційна мова французька.

В іспанських колоніях соціальний статус людини визначався її походженням. Найвище місце у соціальній ієрархії посідали білі, народжені у Європі, менш престижно було бути креолом — білим, народженим у колонії. Потім йшли метиси — нащадки білих та індіанців, мулати (діти білих і чорношкірих), самбо — діти чорношкірих та індіанців. Вже за ними у соціальній ієрархії розташовувалось корінне населення — індіанці

та темношкірі, що були нащадками завезених з Африки рабів.

Майже половину населення іспанських колоній становили індіанці, а четверту частину — креоли. Більшість індіанців була селянами, які сплачували подушний податок, відробляли повинності, не мали права вільно змінювати місце проживання. Креоли утримували величезні плантації, на яких працювали пеони — селяни, які потрапили у боргове рабство. З 16 млн населення іспанських колоній 2 млн були рабами.

Яким був устрій суспільства у Латинський Америці? За яким принципом він був влаштований?

Це різноманітне населення колоній розмовляло однією мовою, було католицьким (більше того, Католицька церква намагалася добитися людяного ставлення до індіанців та темношкірих рабів), між окремими колоніями були налагоджені економічні зв’язки.

Іспанські закони забороняли колоніям вільно торгувати з іншими державами, крім того, мешканці колоній сплачували великі податки і до місцевого бюджету, і до метрополії. Проте ані креоли, ані решта населення колоній не мали права вирішувати свою долю — всіх високих чиновників призначали з Мадрида, і вони були виключно європейцями. Відпрацювавши свій термін, ці чиновники поверталися до Європи. їх не цікавили потреби власне колоній, а лише та вигода, яку з них може мати метрополія. Тому креоли — заможні власники шахт і плантацій були незадоволені таким станом речей. Наприкінці XVIII — поч. ХІХ ст. все частіше вони почали замислюватись про здобуття самоуправління.

Картина Мігеля Кабрера, що зображає іспанського батька та матір-метиску, 1763 р. Дітей від таких шлюбів (% індіанської крові) називали «кастізо»

2. Війна за незалежність Гаїті

Події Французької революції кінця XVIII ст. зачепили і Латинську Америку. На той час Франція володіла колонією Сан-Домінго на острові Гаїті.

Тут кілька тисяч сімей плантаторів володіли пів мільйоном рабів, які у нелюдських умовах працювали на плантаціях. 22 серпня 1791 р. у Сан-Домінго розпочалося повстання чорношкірих рабів, до яких долучилися марони (білі раби) та білі дрібні фермери, робітники та ремісники. Повсталих очолив колишній раб Франсуа Домінік Туссен (бл.

1743-1803), якого пізніше стали називати Лувер-тюром (від фр. «L’Ouverture» — відкриття) за те, що він відкрив шлях до свободи.

Національний конвент Франції визнав його владу на Гаїті та оголосив про скасування рабства у французьких колоніях. Після цього Лувертюр домігся того, що британські та іспанські війська покинули острів. У 1800 р. він оголосив себе довічним генерал-губернатором острова, а 1801 р. було оприлюднено Конституцію Гаїті, яка підтверджувала скасування рабства, проголошувала рівність усіх громадян перед законом, недоторканність приватної власності. Гаїті залишався під французьким протекторатом.

Як ідеї Декларації прав людини та громадянина 1791 р. втілилися у Конституції Гаїті?

У 1802 р. перший консул Наполеон Бонапарт, прагнучи відновити контроль Франції над островом, направив туди війська, однак наразився на рішучий опір місцевих мешканців. Французи запропонували Лувертюру укласти мирну угоду, але це виявилось пасткою: його було заарештовано й кинуто до французької в’язниці, де він і помер. Проте це не зупинило гаїтян, і 1804 р. вони домоглися проголошення першої незалежної держави у Латинській Америці — Республіки Гаїті.

3. Здобуття незалежності країнами Латинської Америки (18101826 рр.)

Ідеї про політичну самостійність латиноамериканських колоній активно поширювалися в останній третині XVIII ст., таємні спільноти будували плани про досягнення незалежності. Події Війни за незалежність США (1775-1783), Французької революції кінця XVIII ст., революції на Гаїті (1791-1803) підсилювали ці настрої.

Робота з джерелами

У 1787 р. венесуелець Франциско де Міранда у пошуках союзників для майбутньої боротьби за незалежність відвідав Російську імперію. У ході цієї поїздки він побував і на українських землях, залишивши про

них такі записи:

«Країна надзвичайно гарна. Часто трапляються ліси і скрізь вистачає дерев і води, а обриси підвищень і рельєф місцевості дуже приємні; чимало тут і населення. Ще помітні укріплення в містах і селах та в полі для захисту від наскоків татар, які, безперечно, були жахливими сусідами — і я не розумію, чому люди мали бажання селитися в цьому краї...»

1. Згадку про які факти з історії України можна знайти у цьому уривку?

У ході наполеонівських війн Іспанія опинилася союзницею Франції, і таким чином у них виявилися втягнутими іспанські колонії. У Трафаль-гарській битві 1805 р. загинув майже весь іспанський флот, а через оголошену Наполеоном континентальну блокаду іспанські колонії не могли торгувати з британцями. У результаті колонії майже повністю втратили зв’язки з метрополією; креоли-плантатори, шукаючи нових ринків збуту, дедалі активніше почали вести контрабандну торгівлю з Британією.

У 1808 р. в Іспанії розпочалася війна проти влади Наполеона, що загострило ситуацію і в її колоніях. Було розкрито кілька антиіспанських змов. Влітку 1810 р. у центрах іспанських колоній: Буенос-Айресі, Каракасі, Кіто, Боготі спалахнули повстання, які стали початком збройної боротьби проти іспанців у всій Латинській Америці. Ці події вважають початком Війни за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці.

Було проголошено незалежність Чилі (1810), Венесуели (1811), Парагваю (1812), про неї заявили й інші іспанські колонії — Нова Гранада та Нова Іспанія. Проте поразка Наполеона змінила співвідношення сил, і до 1815 р. іспанські війська змогли майже повністю подолати повстанців: самостійність зберегли Парагвай та Ла-Плата.

У 1816 р. війна продовжилася. Військо під проводом Симона Болівара (1783-1830) звільнило від іспанців Нову

Гранаду (1819), Венесуелу (1821), Еквадор (1822). Тим часом війська Хосе де Сан-Мартіна вибили іспанців з Ла-Плати (1816), Чилі (1818) та частини Перу (1821) — останні іспанські війська у Перу були розбиті у 1826 р. Це ознаменувало кінець війни іспанських колоній за незалежність, у Латинській Америці під владою Іспанії залишилися тільки острови Куба та Пуерто-Рико.

Симон Болівар

Одним із визначних лідерів війни латиноамериканських країн за незалежність був Симон Болівар. Він був креольського походження, а молоді роки провів у Європі. Повернувшись на батьківщину, він поклявся боротися за її звільнення від влади Іспанії. Болівар є національним героєм шести латиноамериканських країн, на його честь названо країну Болівію (здобула незалежність у 1825 р.), а у Венесуелі він отримав почесний титул «Визволитель».

Успішній боротьбі іспанських колоній за незалежність сприяло те, що через «доктрину Монро», яка проголошувала Західну півкулю сферою впливу США, інші не ризикували допомогти Іспанії приборкати її колонії.

День Фіку

9 січня 1822 р. регент Бразилії Педру відмовився підкоритися рішенню Лісабонського кортесу, заявивши, що він залишається тут (португальською — «(Eu) fico»). День Фіку є однією із визначних дат в історії Бразилії.

Етторе Ксіменес. Монумент незалежності Бразилії в Сан-Паулу, зведений на місці проголошення незалежності Бразилії від Португалії принцом (майбутнім імператором) Педро, 1884-1926 рр.

У 1810 р. війна за незалежність розпочалась і в Мексиці. Спочатку її очолив сільський священник Мігель Ідальго (1753-1811), а після його загибелі — Хосе Марія Морелос (1765-1815), теж священник. У 1813 р. було проголошено незалежність Мексики, але за два роки іспанці відновили тут свою владу. Війна між мексиканськими повстанцями та іспанцями

тривала до 1821 р., а ще за два роки, у 1823 р., від Мексики відокремилися південні регіони, утворивши окрему державу, — Сполучені провінції Центральної Америки.

Хуан ОГорман «Вівтар незалежності», 1960-1961 рр. Фрагмент фрески. По центру в чорному зображено священника Мігеля Ідальго — одного з ідейних натхненників боротьби Мексики за незалежність

Єдина португальська колонія в Латинській Америці — Бразилія для своєї метрополії була цінним джерелом багатств — алмазів та золота. У 1808 р. із окупованої наполеонівськими силами Португалії сюди переїхав португальський королівський двір. Це сприяло економічному розвитку країни, а за переказами, португальському королю так сподобалося у Бразилії, що після поразки Наполеона він не поспішав повертатися до Європи. У 1815 р. Бразилія стала рівноправною частиною Португальського королівства, а її пра-вителем-регентом став син португальського короля, Педру. У 1822 р. кортес (парламент) у Лісабоні наказав йому повернутися на батьківщину, плануючи знову перетворити Бразилію на колонію. Проте Педру відмовився це зробити і згодом оголосив про розрив відносин з Португалією під гаслом «Свобода або смерть!». 1 грудня 1822 р. регент був коронований імператором Бразильської імперії Педру І, а у 1824 р. Бразилія ухвалила свою Конституцію. Першою країною, яка визнала її незалежність, були США, а згодом до них долучилася і решта світу.

Остання рабовласницька держава

Із 3,2 млн населення Бразилії більше мільйона були рабами. Загалом до Бразилії потрапляло до 45 % рабів з Африки. їхня підневільна праця використовувалась у шахтах, на плантаціях цукрової тростини та кави, а також у різних виробництвах. Рабині здебільшого були домашньою прислугою. Бразилія була останньою з країн Заходу, яка заборонила рабство — це відбулося у 1888 р. На той час 15% з 10 млн її населення було рабами.

Закріплення знань, умінь та навичок

1. Назвіть європейські держави, які станом на початок ХІХ ст. володіли колоніями у Латинській Америці.

2. За яким принципом формувалася суспільна ієрархія у Латинській Америці?

3. Коли розпочалося повстання на острові Гаїті? Яким був його результат?

4. Кому з тогочасних діячів національно-визвольного руху латиноамериканці надали почесний титул «Визволитель»?

5. Яка з нових незалежних держав Латинської Америки була конституційною монархією?

6. Розкрийте передумови боротьби жителів Латинської Америки за незалежність.

7. Як відбулося здобуття незалежності Бразилією?

8. Складіть у зошиті таблицю «Утворення незалежних держав у Латинській Америці». За потреби скористайтеся додатковими джерелами.

 

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Сорочинська 2022