Інформація про новину
  • Переглядів: 294
  • Дата: 23-01-2022, 23:12
23-01-2022, 23:12

21. Австро-Угорщина — дуалістична монархія. Утворення нових незалежних держав на Балканах

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  20. Російська імперія в останній третин...
Наступна сторінка:   22. Спроби модернізації Османської імп...

Пригадайте:

1. Яким був перебіг революції 1848-1849 рр. у Австрійській монархії?

2. Які народи населяли Австрійську імперію?

1. Виникнення Австро-Угорщини

50-60-ті рр. ХІХ ст. стали складним часом для Австрійської імперії. У 1859 р. внаслідок війни із Сардинським королівством та Францією вона втратила більшість своїх володінь в Італії, що підірвало її міжнародний авторитет. У 1866 р. Австрія зазнала поразки у війні з Пруссією. Так закінчилося їхнє суперництво за можливість бути центром об’єднання німецьких земель: Австрія опинилася поза німецькими справами.

Після поразки Угорської революції (1848-1849) і режиму реакції угорці не зменшили свого прагнення стати незалежними. Скориставшись тим, що внаслідок поразки Австрії в австро-прусській війні імператор Франц-Йосиф І (1830-1916) розглядав проєкти перебудови імперії, угорці змогли домогтися від нього затвердження саме їхнього проєкту, який передбачав самостійність Угорщини в складі імперії.

Так, у 1867 р. за австро-угорським компромісом Австрійська імперія була перетворена на Австро-Угорську монархію. Франц-Йосиф І коронувався як король Угорського королівства: тепер він був і австрійським

імператором, і угорським королем.

Угорське королівство в межах Австро-Угорщини отримувало повну самостійність у внутрішніх справах, а питання зовнішньої політики, війська та фінансів вирішував за-гальноімперський уряд. Австрія та Угорщина мали свої парламенти й уряди, склад яких затверджувався імператором.

Франц Ксав’єр Вінтергальтер.

«Єлизавета Австрійська», 1865 р.

Єлизавета Баварська (1854-1898) — дружина Франца-Йосифа І була популярною серед підданих і стала відома під своїм зменшувальним прізвиськом Сісі. За переказами, вона розчулила свого чоловіка і схилила у сторону компромісу з угорцями

Територіально Австро-Угорщина була поділена на дві частини: Цислейтанію, де головувала Австрія (буквально «по цю сторону ріки Лейти») та Транслейтанію («по іншу сторону ріки Лейти»), де головувала Угорщина. Боснію та Герцеговину Австро-Угорщина окупувала у 1878 р.

Важливу роль у внутрішньому житті відігравала армія, яка завдяки імперським амбіціям спадкоємця престолу ерцгерцога Франца Фердинанда стала привілейованою частиною суспільства й поглинала більшу частину державних видатків. Пропаганда формувала в масовій свідомості образ могутньої імперської армії та флоту.

Різні регіони Австро-Угорщини мали неоднаковий економічний розвиток. Так, у Чехії зосередилось більш ніж 50% промислових підприємств, що виробляли половину продукції всієї імперії. Наприклад, чеський металургійний концерн «Шкода» в Чехії був одним із найбільших підприємств європейської військової промисловості. Мешканці великих міст — Відня, Будапешта, Праги, Львова — могли користуватися благами та передовими винаходами, зате периферія імперії була представлена аграрними, економічно не розвинутими регіонами. Землі тут належали

переважно поміщикам. Промисловість і сільське господарство працювали на потреби власного ринку.

В Австро-Угорщині налічувалося до мільйона чиновників: на кожні десять селян припадало по одному чиновнику. Державу населяло багато різних народів, причому проживали вони здебільшого компактно: в межах певної території. У таких районах закони дозволяли початкову освіту місцевою мовою, нею ж мало здійснюватись і місцеве самоврядування. Проте більшість чиновників все одно послуговувались німецькою, і простому люду для того, щоб вирішувати свої справи, потрібно було знайти когось, хто володіє німецькою.

З 1880-х рр. чехи почали активно боротися за право використовувати свою мову в державних справах. Вони домоглися дозволу на ведення судочинства та адміністрування чеською мовою і того, щоб навчання у Празькому університеті відбувалося двома мовами — чеською та німецькою. Нарешті, 1897 р. було видано закон, за яким чиновники у Чехії обов’язково мали знати чеську мову.

Анджей Грабовський.

«Прийом цісаря Франца-Йосифа I на Львівському вокзалі

в 1880 р.», 1881 р.

Герб на задньому плані прикрашений біло-червоними та жовто-блакитними стягами. Також є чорно-жовті полотна — кольору імператорського дому

Що означає підбір зображених на картині стягів?

Угорщина на підконтрольних їй землях проводила іншу політику, ніж австрійці стосовно чехів. Тут освіта була доступна виключно угорською мовою. Угорці намагалися мадяризувати (одна із історичних назв угорців — мадяри) слов’янське населення Транслейтанії: хорватів, словаків, сербів та русинів (українців).

На початку ХХ ст. національне питання в Австро-Угорщині загострилося. Народи, що мешкали на її території, прагнули дедалі більшої самостійності. Чехи, хорвати, поляки, українці, словенці, словаки прагнули тих прав, які мали угорці. З часом усе частіше лунали ідеї про виокремлення національних держав. Взаємні претензії народів Австро-Угорщини на території проживання, історичне минуле, мовні питання перетворювали національні рухи в Австро-Угорщині на загальне політичне протистояння. Як політика австрійців щодо чехів відрізнялася від політики угорців щодо слов’янських народів Угорського королівства?

2. Утворення нових незалежних держав на Балканах

Як ви уже знаєте з попередніх тем, за умовами Паризького миру (1856) Російській імперії було заборонено тримати військовий флот на Чорному морі. Це зупинило на певний час її експансію на Балкани та Закавказзя. Повернула вона собі це право уже в 1870-х рр. й одразу ж повернулася до своїх попередніх планів.

У черговій російсько-турецькій війні (1877-1878) Російська імперія завдала поразки Османській, внаслідок чого остання була змушена визнати незалежність Румунії, Сербії, Чорногорії та надати автономію Болгарії. Це було записано у прелімінарному (попередньому) Сан-Стефанському мирному договорі. Проте Велика Британія та Австро-Угорщина почали тиснути на уряд Російської імперії, щоб змінити умови миру.

Того ж 1878 р. на Берлінському конгресі було змінено умови миру між Російською та Османською імперіями: Болгарію поділили на три частини, і тільки Північна Болгарія здобула свою державність. Зменшувалися території Чорногорії та Сербії, а Боснію та Герцеговину окупувала Австро-Угорщина. Велика Британія отримала острови Крит та Кіпр, який став плацдармом для її експансії в Єгипет. Зменшувалися володіння Російської імперії у Закавказзі. У такий спосіб Велика Британія та Австро-Угорщина прагнули мінімізувати поширення впливу Російської імперії на Балкани.

Уряд Російської імперії розраховував, що Чорногорія, Сербія та Болгарія підпадуть під її вплив. Проте ініціативу перехопили Австро-Угорщина та Німеччина: правителями Болгарії та Румунії стали представники німецьких династій, всі вони, крім Сербії та Чорногорії, потрапили у сферу політичного й економічного впливу Австро-Угорщини та Німеччини.

У 1912 р. Сербія та Болгарія уклали таємний договір про спільні військові дії проти Османської імперії. Того ж року на території Албанії вибухнуло повстання, яке було жорстоко придушене османськими військами. Це стало приводом до Першої Балканської війни, у якій Османська

імперія зазнала поразки. Після закінчення війни колишні союзники розсварилися, і виник новий союз — Греція та Сербія проти Болгарії. Так у 1913 р. розпочалася Друга Балканська війна, у якій Болгарія зазнала поразки від Греції, Сербії, Чорногорії та Румунії. Війна завершилася укладенням Константинопольського миру (1913).

У результаті Балканських війн Османська імперія, позбувшись усіх своїх європейських володінь, втратила своє значення як європейська держава. Площа й населення Сербії та Чорногорії зросли майже вдвічі. Македонію поділили на три частини. З’явилася нова держава — Албанія (1912), що позбавило Сербію можливості мати вихід до Адріатичного моря.

Результати Балканських війн не задовольняли самі балканські держави — існуючі кордони не влаштовували жодну з них: вони не відповідали межам розселення народів, а уряди цих держав були не

проти прихопити шматочок територій сусіда. Не влаштовували вони і Російську імперію, Німеччину та Австро-Угорщину, тому що кожна з них все ще сподівалася підкорити ці землі своєму впливу. Атмосфера ворожнечі стала приводом до нових дипломатичних інтриг, що перетворило Балкани на «порохову бочку» Європи, готову вибухнути будь-якої миті.

Закріплення знань, умінь та навичок

1. Як відбулося утворення Австро-Угорщини? Коли це відбулося?

2. Яким був владний устрій Австро-Угорщини?

3. Назвіть особливості економічного розвитку Австро-Угорщини.

4. Проведіть дискусію. Австро-Угорщину називають «клаптиковою імперією». Як ви розумієте це твердження?

5. Якою була урядова політика щодо різних народів, які населяли Австро-Угорщину?

6. Які події стали причиною для виникнення незалежних Чорногорії, Сербії та Болгарії?

7. Охарактеризуйте політику Австро-Угорщини на Балканах.

8. Які територіальні зміни сталися на Балканському півострові після Балкан-ських війн?

9. Чому Балканські війни не вирішили проблеми у регіоні?

10. Яку роль відігравали так звані «великі держави» під час конфлікту на Балканах? Чому Балкани називали «пороховим погребом» Європи?

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Сорочинська 2022

 




Попередня сторінка:  20. Російська імперія в останній третин...
Наступна сторінка:   22. Спроби модернізації Османської імп...



^