Пригадайте:

Якими були історичні стосунки Китаю та Європи?

1. Китай у ХІХ ст.

У XIX ст. Китай (або ж імперія Цін) був великою за територією державою. Його володіння поширювалися на Індокитай, Монголію, Тибет, частину Середньої Азії та Корею.

 

Династія Цін, яка правила Китаєм, за походженням була не китайською: Цін походили з народу маньчжурів. Вони мали відмінні від китайських звичаї, а їхня знать кровно не змішувалася з китайською. На знак свого підкореного становища маньчжури наказали всім китайцям відрощувати

на тімені довге волосся та носити маньчжурський одяг.

Династія Цін проводила політику самоізоляції: для іноземців був відкритий лише один порт — Гуан-чжоу (Кантон). Європейці прагнули «відкрити» Китай для себе, змусити його до торгівлі на максимально вигідних для європейців умовах.

Це стало причиною військових конфліктів між Великою Британією та Китаєм — так званих опіумних війн, в яких Китай зазнав поразки. У результаті Першої (1840-1842 рр.) та Другої (1856-1860 pp.) опіумних війн йому було нав’язано нерівноправні договори, за якими кілька китайських портів були відкриті для іноземної торгівлі, а Велика Британія отримала у володіння територію сучасного Гонконгу. Ці події вважаються початком європейської колонізації Китаю.

Карикатура 1898 р., яка зображає «великі держави» (зліва направо: Велика Британія, Німецька імперія, Російська імперія, Франція та Японська імперія), що ділять ««китайський пиріг». На задньому плані чоловік у вбранні китайського чиновника

Яке явище світової політики зобразив автор карикатури?

Опіумні війни

Європейські купці купували у Китаю надзвичайно цінні для них шовк, порцеляну, чай та предмети розкоші, але у них не було товарів, які могли б запропонувати китайцям, доки англійці не налагодили експорт наркотичної речовини — опіуму. Опіум вони виробляли у своїй колонії Індії. За короткий час у країні з'явилися мільйони споживачів опіуму. Для британців продаж цієї речовини став дуже вигідним, тоді як Китай страждав не лише від того, що велика частина його населення не була здат-ною працювати, а, крім того, з країни розпочався відтік срібла, яким китайці платили за опіум.

Коли китайський уряд спробував заборонити торгівлю опіумом і знищити вже наявний у країні, британський уряд розпочав війну проти Китаю. Це стало причиною Першої опіумної війни 1840-1842 рр.

Щоб зібрати кошти для контрибуції, накладеної після поразки у Першій опіумній війні, китайський уряд збільшив податки. Це стало приводом до повстання тайпінів (1850-1864), яке охопило велику територію країни. Спільно

із європейськими військами китайська влада придушила це повстання, оскільки повсталі відмовилися продовжувати з європейцями нерівноправні договори.

Під час боротьби з тайпінами Великій Британії та Франції вдалося примусити правлячу династію Китаю укласти нові договори, за якими британці та французи отримали можливість торгувати в усіх великих портах Китаю, а також ставали недоторканими на всій території країни.

Цікаво знати

Очільник повстання 1850 р. Хунь Сюцюань прагнув створити Тайпін тяньго — Небесну державу великого спокою, що й дало назву повстанню тайпінів.

Пригадайте результати японсько-китайської війни 1894 р.

У 1890-ті рр., крім Великої Британії та Франції, до участі в колонізації Китаю долучилися Російська та Німецька імперії. Вони отримали від Китаю землі, на яких організовували військові бази. Вони укладали з Китаєм угоди про концесії (право видобутку корисних копалин на території іншої держави) та будівництво залізниць.

У 1890-ті рр. навколо імператора Гуансюя об’єдналися люди, які прагнули реформувати й осучаснити Китай. їхнім лідером став Кан Ювей. У період від 11 червня до 20 вересня 1898 р. («сто днів» реформ) Гуансюй видав понад 60 указів, які передбачали модернізацію Китаю. 21 вересня 1898 р. відбувся державний переворот — Гуансюй був позбавлений трону на користь імператриці Цисі, деяких реформаторів стратили, а Кан Ювею вдалося перебратися до Гонконгу.

Цікаво знати

Іхетуані вважали, що бойовий дух китайців сильніший за європейську техніку. Вони надавали перевагу старовинній традиційній зброї та прийомам рукопашного бою. За це європейці назвали їх «боксерами». Метою іхетуанів було знищення всіх іноземців у Китаї. Повстання іхетуанів стало останньою спробою зберегти в Китаї старі порядки.

Водночас у Китаї наростав народний протест проти проникнення до країни іноземців, який вилився у повстання під керівництвом членів товариства Іхетуань (1899-1900 рр.). Його підтримувала імператриця Цисі, що бачила в іноземцях загрозу своїй владі. У відповідь вісім держав — Велика Британія, США, Російська, Японська, Німецька імперії, Франція, Італія та Австро-Угорщина — направили свої війська до Китаю. Тоді імператриця вдала, що не причетна до повстання і сама наказала знищити іхетуанів.

Після придушення повстання Китай був змушений підписати нові нерівноправні угоди. Він мав сплатити велику контрибуцію, у посольський квартал Пекіна вводилися іноземні війська, а за вбивство європейця, японця чи американця передбачалася смертна кара.

Якою була мета «ста днів» реформ?

2. Сінхайська революція

Серед китайців було чимало тих, хто прагнув скинути Маньчжурську династію, яка дискредитувала себе поразками у зовнішній політиці та через засилля у Китаї іноземців.

Одним із них був Сунь Ятсен (1866-1925), який отримав європейську освіту і вважав, що Китаю потрібні зміни, а зробити це доведеться шляхом повстання та революції. Оскільки прихильників Ятсена було мало, вони створили мережу таємних осередків, які мали раніше чи пізніше розпочати повстання, котре б змінило державний лад.

У 1907 р. вони здійснили кілька спроб підняти повстання проти маньчжурської династії, але невдало, доки 24 вересня 1911 р. в Ухані серед солдатів розпочався стихійний бунт. Повсталі оголосили про створення республіки. Вони захопили державні склади зі зброєю та грошима, тому могли швидко набрати збройні загони. Слідом за Уханем повстання спалахнули і в інших містах. їх учасники оголошували про свою незалежність від Пекіна.

Оскільки повстання в Ухані розпочалося в рік, який за місячним календарем називався сіньхай, то звідси й пішла назва цих та подальших подій — Сіньхайська революція.

У пошуках порятунку маньчжурська влада звернулася до Юань Шикая (1859-1916) — генерала, якого за реформаторські погляди було відправлено на заслання, з проханням перебрати командування всіма збройними силами. Той погодився і незабаром став головою імператорської ради та прем’єр-міністром, повновладним диктатором Північного Китаю. Але вже 2 грудня революційні війська увійшли до Нанкіна.

Дізнавшись про початок революції, Сунь Ятсен 24 грудня повернувся з-за кордону до Китаю. Це ще більше надихнуло революціонерів. 29 грудня конференція делегатів революційних провінцій, які зібралися в Нанкіні, проголосила утворення Китайської Республіки, а Сунь Ятсен був обраний її тимчасовим президентом.

12 лютого 1912 р. Юань Шикай змусив матір шестирічного імператора Пу І від його імені підписати акт про зречення від престолу. Через день після цього Сунь Ятсен відмовився від президентства на користь Юань Шикая.

У березні 1912 р. в Нанкіні було схвалено Конституцію Китайської Республіки та вирішено перенести столицю до Пекіна. Так внаслідок революції у Китаї було повалено владу маньчжурської династії Цін. Нова влада прагнула йти шляхом реформ.

Яких змін для Китаю прагнув Сунь Ятсен?

Цікаво знати

У серпні 1912 р. «Об'єднаний союз», створений Сунь Ятсеном, та кілька інших організацій сформували Гоміндан (національну партію). У новообраному парламенті, який розпочав роботу в квітні 1913 р., Гоміндан отримав значне представництво. Його депутати були в опозиції до Юань Шикая. Напруженість між ними посилилася після того, як стало відомо про участь Юань Шикая в підготовці вбивства гомінданівського кандидата на посаду прем'єр-міністра.

У країні поновилися повстання. Сім південних провінцій, де Гоміндан мав сильні позиції, заявили про відокремлення від Пекіна. Почалася громадянська війна між Півднем і Північчю. Війська Півдня було розбито, Гоміндан пішов у підпілля, а Сунь Ятсен знову виїхав за кордон.

Засновником якої політичної партії був Сунь Ятсен?

Закріплення знань, умінь та навичок

1. Яку зовнішню політику проводила Маньчжурська династія у першій пол. ХІХ ст.?

2. Якими були стосунки Китаю з європейськими державами у ХІХ ст.? Які наслідки це мало для Китаю?

3. Як китайці ставилися до правління маньчжурської династії Цін?

4. Поясніть, як ви розумієте поняття «нерівноправний договір».

5. У чому полягала колонізація Китаю «великими державами»? За потреби скористайтеся додатковими джерелами інформації.

6. За що боролися іхетуані? Обговоріть у малих групах, чи була у них реальна можливість добитися своєї мети.

7. З якою метою проводяться «сто днів реформ»? Чим вони завершилися?

8. Охарактеризуйте постать Сунь Ятсена. Якими були його політичні ідеали?

9. Коли відбулася Сіньхайська революція? Які події об’єднує ця назва?

10. За яких умов у Китаї було повалено владу династії Цін?

11. Хто такий Юань Шикай? У який спосіб він отримав владу?

12. Якими були наслідки Сіньхайської революції для Китаю?

Практичне заняття № 3. «Наслідки колоніальної політики для метрополій і країн Азії та Африки»

Пригадайте:

1. Які європейські держави мали свої колонії?

2. Розшифрувати значення термінів «колонія», «метрополія» та «експансія».

Мета: зробити висновки про наслідки явища колоніалізму як для країн Європи, так і країн Азії та Африки.

Підготовка до практичного заняття:

1. Поміркуйте над переліком характерних рис колонії як залежної території. Пригадайте вивчене на уроках Історії України. Чи можна вважати українські землі колоніальними володіннями Російської імперії та Австро-Угорщини?

2. У малих групах підготуйте матеріали доповіді або презентації про політику колоніальної однієї держави ХІХ — поч. ХХ ст.: Франції, Великої Британії, Російської імперії, Німецької імперії, Бельгії, США, Португалії, Іспанії (на вибір). У доповіді вкажіть, які наслідки для метрополії та для її колоній мав їхній взаємозв’язок.

Хід роботи

1. Об’єднайтеся у малі групи, оберіть тему доповіді, розподіліть обов’язки.

2. Ознайомтеся з наведеними у підручнику уривками для підготовки.

3. Підготуйте матеріали доповіді або презентації.

4. Зробіть узагальнювальні висновки та представте їх класу.

Додаткова інформація Уривок №1

Протягом ХІХ ст. європейці активно підкорювали своїй владі народи та країни Африки, Азії, перетворюючи їх на власні колоніальні володіння. Так формувалася нова система відносин між країнами, яка значною мірою залежала від їхнього економічного та військового розвитку, — колоніалізм. На поч. XX ст. завершився процес створення колоніальних імперій. Колонії стали основною ознакою «великої держави» і свого роду елементом міжнародного престижу, а також були джерелом ресурсів і гарантованим ринком збуту товарів.

Колоніалізм — політичне, економічне й духовне поневолення слабо-розвинених країн більш розвиненими.

Колоніальна імперія — велика держава (метрополія) із залежними територіями (колоніями), які зазнають пограбування та експлуатації.

Експансія (від лат. expansio — «поширення») — розширення сфери панування (впливу) держав, що здійснюється як економічними (вивезення капіталу, кабальні позички), так і позаекономічними методами (дипломатичний тиск, збройне захоплення тощо).

Уривок №2

У другій половині ХІХ ст. Франція здобула такі колонії в Південно-Східній Азії: В’єтнам, Камбоджу та Лаос. Усі ці території були об’єднані під назвою Французький Індокитай, кордони якого були офіційно закріплені в 1907 р. Також Франція заволоділа низкою територій в Африці. Це були так звана Французька Західна Африка, Французька Екваторіальна Африка, Французьке Сомалі, а також острів Мадагаскар.

Назвіть колоніальні володіння Франції в Азії та Африці.

Уривок №3

До моменту встановлення європейського панування в Африці вона складалася з двох історико-географічних регіонів.

Перший, розташований на північ від Сахари і до Червоного моря, входив у зону поширення цивілізації Середземномор’я — давньоєгипетської, фінікійської, греко-римської. Після арабських завоювань тут утвердився іслам,

а після розпаду халіфату утворилося декілька арабських держав. Згодом ці держави, за винятком Марокко, увійшли до складу Османської імперії.

В Ефіопії збереглося християнство, і в середині XIX ст. тут виникла держава на чолі з імператором (негусом). Загалом цей регіон із давніми традиціями державності, відносно розвиненим господарством був одним із центрів ісламської культури. На південь від Сахари жили численні кочові та осілі народи, спосіб життя яких не змінювався тисячоліттями.

Спроби європейців закріпитись у Північній Африці розпочалися наприкінці XVIII ст. Першим реальним здобутком стало загарбання у 1830 р. Францією Алжиру, а вже на початку XX ст. всю територію Північної Африки було переділено між європейськими державами.

Проникнення європейців у Тропічну й Південну Африку відбувалося відносно повільно. З XV-XVI ст. європейці намагалися закріпитися на за-хідноафриканському узбережжі й активно займалися работоргівлею. До 1807 p., коли англійці її заборонили і стали перешкоджати работоргівлі, з Африки було вивезено 12 млн рабів.

Проникнення європейців углиб Африки стримували хвороби на зразок малярії та сонної недуги, від яких європейці не мали ліків.

Однак наприкінці XIX ст. ситуація кардинально змінилась. Європейські держави, для яких наявність колоній була символом статусу великої держави, почали активно захоплювати й ділити між собою Африку. Як наслідок станом на початок ХХ ст. на континенті залишилося лише дві незалежні держави: Ефіопія та Ліберія.

Найбільші колоніальні володіння мали Англія і Франція — приблизно по третині всіх земель континенту. Крім них, колонії на Африканському континенті мали Німеччина (Того, Камерун, Танганьїка, Намібія), Португалія (Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау), Іспанія (Західна Сахара, Екваторіальна Гвінея), Бельгія (Конго), Італія (Лівія, Сомалі, Еритрея).

Європейські колонізатори довільно прокладали кордони між своїми африканськими володіннями, не враховуючи ані географічних чинників, ані меж розселення місцевих племен та народів.

У Центральній та Південній Африці опір колонізаторам мав характер періодичних збройних виступів під проводом місцевих вождів. З огляду на перевагу європейців в озброєнні та ворожнечу між різними племенами, вони не становили загрози колонізаторам. Найзначнішими були повстання: туарегів у Західній Африці під орудою Саморі Туре проти французьких колонізаторів, яке тривало 18 років; зулусів проти англійців (1879 p.); гереро (1904 р.) і нама проти німецьких колонізаторів. Усі вони були жорстоко придушені, а населення майже повністю винищено.

Уривок №4

Документ

Із промови канцлера Німецької імперії князя Бернагарда фон Бюлова в рейхстазі 6 грудня 1897 р. у зв’язку з вбивством іхетуанями німецьких місіонерів.

«Проте ми, в усякому разі, додержуємося тієї думки, що Німеччину від самого початку не слід виключати зі змагання інших народів за панування над країнами, які мають багаті перспективи. Ті часи, коли німець одному зі своїх сусідів поступався землею, іншому — морем, а собі залишав небо, де панує чиста теорія, — ці часи минули. Ми вважаємо одним із найголовніших наших завдань заохочення та розвиток інтересів нашого пароплавства, нашої торгівлі та нашої промисловості саме у Східній Азії...

Однак ми не могли б пристати на те, аби в Китаї зміцніла думка, що стосовно нас дозволено те, чого не дозволяється щодо інших. Ми маємо вимагати, щоб німецький місіонер, німецький підприємець, німецькі товари, німецький прапор і німецький корабель були в Китаї так само шановані, як і ті, що належать іншим державам. Нарешті, ми готові рахуватися з інтересами інших великих держав у Східній Азії як твердо переконані, що й наші власні інтереси так само знайдуть до себе належну увагу. Одним словом: ми не хочемо нікого відсувати в тінь, але й для себе вимагаємо місця під сонцем...»

Запитання до документа

1. Яке «змагання» мається на увазі у тексті джерела?

2. Яке історичне явище мав на увазі промовець, говорячи: «Ми маємо вимагати, щоб німецький ... прапор і німецький корабель були в Китаї так само шановані, які ті, що належать іншим державам...»? Висловіть власні припущення, про які держави тут може йтися.

3. Початок якого політичного курсу ознаменувала ця фраза: «Ми не хочемо нікого відсувати в тінь, але й для себе вимагаємо місця під сонцем...»?

Уривок №5

Документ

Ежен Етьєн (політичний діяч) про мету колоніальної політики Франції. 1894 р.

«Яка наша мета? Ми створили і ми маємо намір зберегти й розвивати колоніальну імперію, щоб забезпечити майбутнє нашої країни на нових континентах, забезпечити нашим товарам ринки, а нашій промисловості джерела сировини. Це беззаперечно.

Я мушу заявити, що коли є виправдання для витрат і людських жертв, яких вимагає створення наших колоніальних володінь, то воно полягає в надії на те, що французький промисловець, французький торговець зможуть спрямувати в колонії надлишки французького виробництва».

Запитання до документа

1. Як Ежен Етьєн виправдовує колоніальні загарбання, здійснені Францією?

2. Обговоріть у класі, чи може така мета вважатися виправданням для згаданих французьким політиком «витрат та людських жертв».

Узагальнення

За матеріалами доповідей зробіть узагальнювальні висновки про явище колоніалізму в ХІХ — поч. ХХ ст. та його наслідки.

Урок-узагальнення за розділом ІІІ «МОДЕРНІЗАЦІЯ КРАЇН ЄВРОПИ ТА АМЕРИКИ в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. ПРОБУДЖЕННЯ АЗІЇ»

1. Складіть перелік подій, які ви вважаєте найважливішими для характеристики вивченого історичного періоду. Обґрунтуйте свій вибір.

2. Дайте кожній з наведених історичних постатей коротку характеристику: Королева Вікторія, Олександр ІІ, Отто фон Бісмарк, Франц-Йосиф І, Теодор

Рузвельт, Девід Ллойд Джордж, Жорж Клемансо, Сунь Ятсен.

3. Поясніть значення понять і термінів:

«гомруль», «домініон», «експансіонізм», «дуалістична монархія», «антимо-нопольне законодавство», «індустріалізація», «монополія», «трест», «синдикат», «картель», «колоніальна імперія», «дискримінація», «сегрегація», «суфражизм», «фемінізм», «пробудження Азії».

4. Вкажіть дати або хронологічні рамки таких подій та явищ:

«великі реформ» у Російській імперії, період Мейдзі, Молодотурецька, Сіньхайська революції, утворення дуалістичної Австро-Угорщини, перша російська революція, столипінські реформи.

5. Виконайте завдання за історичною картою:

А) покажіть на карті напрямки колоніальної експансії та колоніальні володіння Великої Британії і Франції;

Б) покажіть на карті території незалежних держав на Балканах, Японію, Китай, Османську імперію.

6. Поміркуйте над питаннями:

1. Як французько-прусська війна вплинула на історичну долю Франції та Німеччини? Порівняйте її наслідки для обох країн.

2. Як відбувалася модернізації Російської імперії в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.? Чому це називають «революцією зверху»?

3. Порівняйте революції, які колективно називаються «Пробудження Азії». Чи можна їх назвати успішними?

4. З реформами у якій іншій країні ви вважаєте за доцільне порівняти реформи 1870-1880-х рр. у Японії'? Обґрунтуйте свою позицію.

5. Які наслідки монополізація мала для економік різних країн світу?

6. Визначте основні причини посилення нерівномірності економічного й політичного розвитку європейських країн і США та наслідки цього явища.

7. Складіть порівняльну таблицю розвитку обраних країн Європи та США.

 

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Сорочинська 2022