Розділ 1

ЄВРОПА В ЧАС ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ТА НАПОЛЕОНІВСЬКИХ ВІЙН

 

1. Криза «старого порядку у Франції.

У XVIII ст. французький абсолютизм, що за часів Людовіка XIV здавався нездоланною твердинею, вступив у період занепаду й саморуйнації. Спадкоємець «короля-сонця», його правнук Людовік XV (1715-1774), здебільшого використовував владу для задоволення власних потреб. Короля абсолютно не цікавило, звідки беруться гроші на щоденні бали й розваги у Версалі, на утримання чотирьох тисяч представників придворної аристократії. Монарх лише промовляв: «після нас хоч потоп» та «на мій вік вистачить». Зовнішня політика необмеженої монархії була до пари злочинному веденню справ усередині держави. Франція вела нескінченні війни, які підривали її економіку та збільшували державний борг. Велике невдоволення населення країни викликали громадянська нерівність і становий поділ французького суспільства.

Привілейовані стани - духівництво й дворянство - були звільнені від сплати податків і могли обіймати вищі посади в державі. Водночас усі інші -третій стан (що становив 96 % усього населення) - були абсолютно безправними. А до цього стану належали не лише селяни й ремісники, але й купці, банкіри та власники мануфактур. Буржуа, які володіли неабиякими статками, справедливо обурювалися тим, що в суспільстві їх вважали людьми нижчого ґатунку.

Чому заможні буржуа, які були значно багатшими за багатьох дворян, належали до третього стану разом з бідними ремісниками й селянами?

Поступово занепадала економіка країни. Сільське господарство Франції практично не розвивалося, бо земля, як і раніше, залишалася власністю дворян і церкви, а селяни були її безправними користувачами. За дрібні клаптики ріллі вони були змушені відбувати численні феодальні повинності, платити церковну

десятину та чималі державні податки, що аж ніяк не спонукало їх до більш продуктивної та ефективної праці. Французьке село ледве могло прогодувати населення міст, а після регулярних, майже щорічних недородів цілі провінції, а то й усю країну охоплював голод.

Хоча Франція залишалася переважно аграрною країною, в її економіці дедалі більшу роль відігравала промисловість. Проте подальшому розвитку індустрії та торгівлі перешкоджали такі залишки феодалізму, як відсутність єдиної системи мір і ваги та внутрішні мита.

2. Передумови й причини революції. Король і привілейовані стани чинили опір будь-яким спробам реформувати систему влади, міцно трималися за своє становище й спадкові права. Проте наприкінці XVIII ст. проти абсолютизму у Франції починає виступати опозиція. Її очолила багата буржуазія - промисловці, торговці й фінансисти. Цю опозицію підтримували народні низи, які потерпали від голоду, безробіття, постійних нестатків. До неї була готова приєднатися і незначна частина дворян, які займалися підприємництвом та мали намір підтримати третій стан у боротьбі за громадянське рівноправ’я.

Лідери буржуазної опозиції сповідували ідеали французьких просвітників і, як наслідок, були переконані в необхідності обмеження влади монарха конституцією, скасування станової системи й спадкових привілеїв дворянства, гарантування прав і свобод людини. Дехто з них навіть мріяв про демократичну республіку.

Який вплив на провідних мислителів України мала ідеологія Просвітництва?

Наприкінці XVIII ст. певні сподівання покладалися на молодого короля Людовіка XVI, який вступив на престол у 1774 р. Король призначив міністром фінансів талановитого економіста Жака Тюрго. Протягом двох років Тюрго провів деякі очікувані у Франції реформи, проте його спроба обмежити витрати королівського двору наразилася на лютий опір придворного оточення на чолі з королевою Марією-Антуанеттою, і Тюрго відправили у відставку.

Ситуація в країні тим часом продовжувала ускладнюватися. У другій половині 80-х років XVIII ст. Францію охопила важка економічна криза. Десятки мануфактур збанкрутіли, а їхні робітники залишилися без роботи. Декілька років поспіль країна

переживала неврожаї, ширився голод. Через величезний державний борг Франція опинилася на межі банкрутства.

3. Початок революції. Падіння абсолютної монархії. У 1789 р. заради схвалення нових позик і податків король наважився зібрати Генеральні штати, які у Франції не скликали з 1614 р. Це свідчило про те, що абсолютна монархія вже була не здатна самотужки управляти країною і змушена знову вдатися до підтримки станів, як і за часів середньовіччя. Генеральні штати скликали в королівській резиденції - Версалі. За традицією вони складалися з трьох палат - представників духівництва, дворянства та непривілейованого третього стану. Хоча кількість депутатів від третього стану збільшили вдвічі, його участь наперед обмежувалася другорядною роллю, оскільки зберігався становий принцип голосування. Привілейовані стани - духівництво й дворянство -завжди мали два голоси проти одного від третього стану.

Проте французька буржуазія не збиралася задовольнятися становищем статистів, слухняних виконавців королівської волі. Почувши, що Людовік XVI вимагає схвалення чергової позики, але водночас застерігає проти будь-яких реформ, її лідери виступили з відкритим протестом. У червні 1789 р. представники третього стану проголосили себе Національними зборами, тобто представниками всієї французької нації, здатними говорити від імені всього народу. Незабаром до депутатів третього стану приєдналися ліберальне дворянство й духівництво.

Опишіть картину. Хто, на вашу думку, сидить за столом? Які стани представлено праворуч і ліворуч від голови зборів? Представники якого стану

розмістилися в центрі?

Оскільки Франція була абсолютною монархією, чи міг за таких умов діяти принцип незалежності законодавчої влади від виконавчої?

9 липня 1789 р. Національні збори проголосили себе Установчими, тобто заявили про своє право встановити у країні новий державний лад й ухвалити конституцію. Лише тоді король вирішив вдатися до сили. До Версаля і Парижа почали стягувати війська. Звістка про це посилила заворушення у столиці, а також чутки про можливе державне банкрутство. У Парижі відбувалися масові

мітинги, а 13 липня в місті вибухнуло повстання. Народ увірвався до арсеналу, захопив гармати та рушниці. У Парижі почало формуватися народне ополчення, яке згодом дістало назву Національної гвардії. Невдовзі її очолив знаменитий учасник війни за незалежність США маркіз Лафайєт.

Уранці 14 липня 1789 р. в Парижі поширилися чутки про те, що на місто націлено гармати фортеці Бастилії. Старовинна фортеця-в’язниця була ненависним символом королівської влади, бо в її казематах ув’язнювали тих, хто виступав проти монархії і католицької церкви. Саме до неї і рушив великий натовп містян і національних гвардійців, які взяли фортецю приступом. Коли королю повідомили, що Бастилія впала, він вигукнув: «Та це ж бунт!». Йому відповіли: «Ні, володарю, це не бунт, а революція».

Чим ви можете пояснити, що королівські війська не змогли перешкодити штурму Бастилії? Свою думку аргументуйте.

Використайте прийом «Вільний мікрофон» і обговоріть, чому французи, у чиїй історії було багато важливих подій, революцій і війн, саме взяття Бастилії зробили національним святом.

Події в Парижі стали сигналом до вибуху по всій країні. У містах відбувалися «муніципальні революції», під час яких народ нищив органи королівської влади й створював муніципалітети - органи місцевого самоврядування. До того ж у країні розгорнувся могутній селянський рух. Тисячі дворян, лякаючись справедливого народного гніву, були змушені тікати за межі Франції.

Проте головним здобутком подій 14 липня стало перетворення Національних установчих зборів у справжній орган державної влади. Там панували представники великої буржуазії і ліберального дворянства - новий мер Парижа Ж. Байї, маркіз Лафайєт, граф Мірабо та відомий у майбутньому політик Ж. Сійєс -прихильники конституційної монархії.

Дізнайтеся з додаткових джерел подробиці життя цієї непересічної особистості.

Уже в серпні 1789 р. депутати ухвалили декілька важливих рішень: скасували церковну десятину та особисті повинності селян. Проте обтяжливі поземельні платежі селян на користь поміщиків підлягали значному викупу. Депутати твердо стояли на сторожі приватної власності, хоч це й була власність дворян.

26 серпня 1789 р. Установчі збори ухвалили Декларацію прав людини і громадянина. Перша ж її стаття стверджувала: «Люди народжуються і залишаються вільними і рівними у правах», що скасовувало у Франції поділ суспільства на стани.

Проте невдовзі депутати порушили принцип громадянського рівноправ’я, який самі й декларували. Буржуа не наважилися надати права голосу найбіднішим верствам населення, бо вважали, що ті не здатні свідомо брати участь у державному житті. Виборчі права надавалися лише тим французам, які платили державні податки. Обмеження впроваджувалися не лише за майновим принципом, а, як і раніше, за статтю. Жінки не отримали права голосу й ще довго боролися за свої громадянські права.

Чому, на вашу думку, художник зобразив цей документ у такому монументальному стилі?

Декларація прав людини і громадянина. 1789

Стаття 1. Люди народжуються і залишаються вільними і рівними у правах; суспільні відмінності можуть ґрунтуватися лише на основі загальної користі.

Стаття 2. Метою кожного політичного об’єднання є збереження природних і невід’ємних прав людини; цими правами є свобода, власність, безпека й опір гнобленню.

Стаття 3. Джерело всього суверенітету бере свій початок в нації; жодна група, жодна особа не може здійснювати владу, яка прямо не випливає з нього.

Стаття 4. Свобода полягає у праві робити все, що не шкодить іншому: тобто дотримання природних прав кожної людини обмежується лише тими межами, які забезпечують іншим членам суспільства користування тими самими правами. Ці межі може бути визначено лише законом.

1. Які права людини і громадянина в документі вважаються природними та невід’ємними? 2. Напишіть коротке есе, у якому викладіть, як ви розумієте зміст статті 4, також зазначте, у чому полягало історичне значення цього документа.

Використовуючи прийом «Мозковий штурм», спробуйте знайти відповідь на запитання: чому жінки донедавна не мали права голосу й не могли брати участь у виборах органів влади?

Революція спричинила надзвичайне піднесення громадянської активності, утворення різноманітних політичних клубів, товариств, газет. Найпопулярнішим серед них було Товариство друзів конституції, більш відоме як Якобінський

клуб і Клуб кордельєрів, який очолювали відомі згодом діячі революції - адвокат Жорж Дантон і журналіст Каміль Демулен. Великої популярності набула газета «Друг народу», яку видавав відомий публіцист Жан-Поль Марат.

Велика буржуазія, яка керувала в Установчих зборах, і надалі проводила вигідну винятково для себе політику. У 1789-1791 рр. в її інтересах остаточно скасували монопольні права цехів, внутрішні мита, а також державну монополію на продаж хліба, запровадили єдину систему оподаткування тощо.

Закон про цивільний устрій духовенства дозволив конфіскувати величезні церковні маєтки та розпродати їх. Французька буржуазія охоче купувала багаті церковні землі, вкладаючи в нерухомість усі свої вільні кошти. Священники переводилися на платню, ставали державними службовцями.

Чи може священник бути державним службовцем? Які наслідки для суспільства й кожного громадянина мало переведення священника до рангу державного службовця? Обговоріть ці питання в загальному колі.

Важливе значення для подальшого розвитку країни мала адміністративна реформа: замість колишніх середньовічних провінцій країну поділили на ком-пактніші й зручніші для управління департаменти з досить значними правами самоврядування. Такі самі права отримали й усі паризькі округи (райони).

Здобувши владу, велика буржуазія вжила заходів для свого захисту від королівської влади та злиденної більшості населення країни, яке на цей час не отримало практично нічого. Згідно з ухваленим у вересні 1789 р. декретом проти «зборищ заколотників» дозволялося застосовувати зброю. Згодом до «заколотників» прирівняли робітників-страйкарів і навіть перші профспілкові організації.

4. Від конституційної монархії до республіки. Після тривалих зволікань і затримок з боку Людовіка XVI у вересні 1791 р. Установчі збори ухвалили конституцію Франції. Франція перетворилася на конституційну монархію -державу, де влада короля обмежувалася парламентом. Першу частину конституції становила Декларація прав людини і громадянина, а друга визначала побудову та повноваження органів державної влади й управління.

У чому, на вашу думку, полягала перевага конституційної монархії над абсолютною?

Перший французький парламент - Законодавчі збори - розпочав свою діяльність у жовтні 1791 р. У ньому переважали прихильники поміркованих буржуазних реформ й обмеженої монархії, які очолювали революцію на її початку й вважали, що з ухваленням конституції необхідні перетворення у Франції вже здійснено.

Проте із часом дедалі активнішу роль у роботі зборів стали відігравати представники середньої буржуазії, які вважали зміни у країні занадто обмеженими й недостатніми. Їх називали жирондистами, оскільки більшість депутатів цієї фракції походила з приморських департаментів Франції, зокрема Жиронди. Вони виступали за подальші реформи з метою забезпечення повної свободи підприємництва, скасування будь-яких монополій і привілеїв, а головне, вважали потрібними подальші політичні зміни у країні.

Збори відбувалися в частих суперечках депутатів, що ускладнювало нормальну роботу. Більшість з ухвалених декретів не впроваджувалися в життя, бо на них накладав вето (заборону) сам король. Водночас у Франції поглиблювалась економічна криза, зростали ціни, збільшувалася кількість безробітних. Народ голодував, і у великих містах Франції почастішали виступи найбідніших верств населення.

Нестійке політичне становище у країні ускладнилось у зв’язку з прямою загрозою іноземного вторгнення. Монархи Європи вбачали в революції заколот бунтівників, загрозу своїм власним тронам. У 1792 р. Пруссія і Австрія підписали союзний договір, який поклав початок утворенню першої антифран-цузької коаліції.

Чому монархи Європи вирішили організувати інтервенцію у Францію?

Вимоги Австрії і Пруссії скасувати конституцію і поновити необмежену владу монарха у Франції Законодавчі збори сприйняли як втручання у внутрішні справи держави. Прагнучи випередити реакційних монархів, вони оголосили війну Австрії, яку невдовзі підтримала й Пруссія. Війна для Франції складалася

невдало. Королівські генерали й офіцери неохоче воювали проти пруссаків, які вдерлися на територію країни.

Саме в цей час країну охопило могутнє патріотичне піднесення. На заклик Законодавчих зборів «Вітчизна в небезпеці!» відгукнулися десятки тисяч французів. З усіх міст до Парижу прямували загони добровольців - національних гвардійців, аби дати відсіч ворогові. Їх надихала знаменита «Марсельєза» - революційна пісня, що закликала до боротьби з тиранами, до повалення королівських тронів.

Прослухайте «Марсельєзу», яка стала гімном сучасної Франції, перегляньте відеоряд з фільму «Знедолені» (2012), знятого за однойменним романом Віктора Гюго. Яке враження на вас справила пісня?

https://cutt.ly/gWgdW5m

(тривалість 04 хв 35 с)

Загроза вторгнення прусських військ, злидні й голод у Парижі спричиняли дедалі більше невдоволення мешканців столиці та національних гвардійців. Жирондисти й лідери міської бідноти відкрито звинувачували Людовіка XVI у зраді й закликали до повалення королівської влади. У ніч на 10 серпня 1792 р. за сигналом - дзвоном на сполох - озброєні парижани й національні гвардійці почали збиратися біля будинку ратуші. На світанку понад 20 тисяч повстанців штурмували королівський палац Тюїльрі. Короля і членів його сім’ї заарештували. Ставало очевидним, що країні потрібна нова конституція. Проте ворогами революції тепер ставали ті діячі, які, власне, її розпочали. Прибічників конституційної монархії почали переслідувати. Чимало з них були змушені тікати за кордон.

20 вересня 1792 р. революційна французька армія завдала прусським військам серйозної поразки під м. Вальмі. Цього ж дня в Парижі урочисто розпочалося засідання нового установчого органу - Конвенту, що мав ухвалити конституцію республіканської Франції. Наступного дня Конвент скасував у країні монархію, а 22 вересня Францію було проголошено республікою.

З курсу всесвітньої історії 6-8 класів пригадайте, у яких країнах на той час уже існувала республіканська форма правління.

Провідне місце в Конвенті посідали жирондисти. Більшість депутатів зазвичай підтримувала їхні рішення. Менш численну, але дуже енергійну фракцію становили монтаньяри (вони розташовувалися на верхніх лавах залу засідань, через що отримали своє прізвисько: «монтань» - з франц. гора). Їх очолювали Марат, Дантон та один з найвизначніших діячів революції, палкий республіканець Максиміліан Робесп’єр. Поступово монтаньяри перетворилися на впливову політичну силу й домоглися переваги над жирондистами в Якобінському клубі. Після цього назви «монтаньяр» і «якобінець» стали синонімами.

Захищаючи загалом принцип приватної власності, дехто з монтаньярів припускав можливість її обмеження і навіть перерозподілу майна багатих на користь незаможних громадян. Саме під тиском монтаньярів, усупереч позиції жирондистів, Людовіка XVI віддали під суд трибуналу Конвенту, який більшістю голосів засудив короля до смертної кари. 21 січня 1793 р. Людовіка XVI стратили.

Чи страчували досі в якійсь країні короля?

Після битви під Вальмі революційна армія здобула низку перемог над прус-ськими й австрійськими військами. Вона відкинула окупантів за межі Франції

та зайняла територію Бельгії, західного берегу Рейну, Ніццу та Савойю. На захоплених територіях здійснювалися буржуазні перетворення.

Проте успіхи республіканської Франції спричиняли дедалі більшу тривогу європейських монархів. Після страти Людо-віка XVI до антифранцузької коаліції долучилися Англія, Іспанія, Росія, італійські та малі німецькі держави. Сили коаліції перевищували сили французької армії, тож французи стали відступати, залишили завойовані раніше території, і у країну знову вступили інтервенти. З англійською допомогою і на англійські гроші спалахнули роялістські (монархічні) повстання на заході Франції - у Вандеї і Бретані. Нова загроза інтервенції збільшувалася через гостру нестачу продовольства у великих містах, зростаюче невдоволення владою міської і сільської бідноти.

5. Якобінська диктатура. Жирондисти були неспроможні врегулювати ситуацію у країні, чим активно користувалися монтаньяри-якобінці, звинувачуючи їх у нездатності врятувати республіку. Скориставшись народним невдоволенням, 2 червня 1793 р. якобінці здійснили державний переворот і захопили владу у країні. Верховним державним органом залишався Конвент, який володів усією повнотою законодавчої і виконавчої влади. Представники Конвенту в армії і провінціях - комісари - мали необмежені права. Неабиякі повноваження здобув Комітет громадського порятунку, який з липня 1793 р. очолив М. Робесп’єр. Каральними органами диктатури стали Комітет громадської безпеки та революційні трибунали.

Якобінська диктатура - період найвищого піднесення революції, найбільш глибоких перетворень у країні, але водночас і період масових страт і кривавих розправ із справжніми та уявними ворогами республіки. Уже в липні 1793 р. якобінці запровадили смертну кару за спекуляцію продовольством, а в жовтні встановили фіксовані ціни на всі товари першої потреби. 17 липня 1793 р.

Конвент ухвалив декрет про повну та безоплатну ліквідацію всіх феодальних повинностей, завдяки чому французьке селянство, єдине в Європі, безкоштовно отримало землю, що раніше належала дворянам. У жовтні на вимогу бідноти було встановлено тверді ціни на товари першої потреби. Вершиною соціального законодавства якобінців стали Вантозькі декрети 1794 р. («вантоз» -лютий-березень за революційним календарем). За цими декретами частина майна «ворогів революції» розподілялася між найбіднішими громадянами. Отже, було порушено принцип недоторканності приватної власності, який так відстоювала буржуазія на початку революції.

Інтереси яких верств населення захищала якобінська диктатура?

Прокоментуйте реакцію і поведінку людей на площі.

У вересні 1793 р. якобінський Конвент ухвалив декрет про «підозрілих», який став сигналом до масового терору. «Підозрілими» оголошували не лише колишніх дворян, священників, чиновників, а й колишніх діячів революції, тобто будь-яких противників диктатури. Виявлені «підозрілі» підлягали негайному арешту та страті. Часто-густо під час пошуків «підозрілих» зводили особисті рахунки. Протягом жовтня 1793 р. стратили королеву Марію-Антуанетту та лідерів жирондистів, тисячі ув’язнених людей. У 1794 р. на гільйотині загинули й помірковані якобінці - Ж. Дантон і К. Демулен, які виступали проти надмірного терору.

6. Термідоріанська реакція і Директорія.

Терор якобінців спричиняв дедалі більше невдоволення нової французької буржуазії, розбагатілої вже за часів революції. Проти Робесп’єра та його прибічників виникла змова. Активну роль серед змовників відігравали Баррас і Тальєн, які залучили на свій бік багатьох депутатів Конвенту.

9 термідора ІІ року Республіки (27 липня 1794 р.) Робесп’єра під час виступу в Конвенті заарештували, а наступного дня разом з його соратниками - Сен-Жюстом і Кутоном - стратили.

Якобінську диктатуру було повалено.

Термідоріанський переворот не означав повернення до «старого порядку» - відновлення монархії та дворянських привілеїв. Його організатори були прихильниками республіки, зацікавленими у зміцненні нового громадянського устрою та збереженні нажитих у роки революції багатств. Водночас Баррас та його спільники прагнули покласти край народному руху в містах і селах, викоренити в суспільстві навіть думку про можливість поділу майна поміж бідних.

Нова влада продовжила практику терору проти своїх політичних супротивників. Сотні якобінців гільйотинували або жорстоко забили. У містах Франції лютували банди головорізів з так званої «золотої молоді» - дітей нових багатіїв.

Робота в парах. За допомогою переконливих аргументів підтвердіть (1 особа) або спростуйте (2 особа) вислів «революція пожирає своїх дітей».

Конвент зберігав усю повноту влади, проте служив винятково інтересам нової буржуазії. У грудні 1794 р. скасували фіксовані ціни на продовольство, що прискорило інфляцію - знецінення грошей. Дорожнеча й голод стали причинами повстань у Парижі навесні 1795 р., проте військові придушили їх, а керівників - останніх якобінців - засудили до страти. Утвердивши свою владу, у серпні 1795 р. термідоріанський Конвент ухвалив нову конституцію. Для виборців знову запровадили майновий ценз, до 25 років зріс віковий ценз, а вибори ставали двоступеневими.

Вища влада зосередилася в руках Законодавчого корпусу, який складався з двох палат: Ради п’ятисот і Ради старійшин. Виконавча влада мала належати Директорії у складі п’яти осіб, яких обирав Законодавчий корпус. Звикнувши за три роки до влади, депутати Конвенту не збиралися від неї відмовлятися. Без будь-яких виборів у новому парламенті вони закріпили за собою дві третини місць.

Невдоволенням такою узурпацією влади скористалися монархісти. Озброївши понад 20 тисяч осіб, вони готувалися здійснити державний переворот. Директорію врятував енергійний і рішучий генерал Наполеон Бонапарт. За його наказом на підступах до Конвенту поставили гармати, і заколотників розігнали залпами картечі. Саме розгром роялістів поклав початок стрімкій військовій кар’єрі Бонапарта.

Період Директорії став часом стрімкого збагачення нової французької буржуазії - багатих промисловців, купців і фінансистів, які наживалися на спекуляціях землею, цінними паперами й постачанні армії. Самі члени Директорії були типовими представниками нових багатіїв. їх називали нуворишами, або «жирними котами».

Чому, на вашу думку, Рада п’ятисот зрештою виявилася недієздатною? Аргументуйте.

7. Зовнішня політика Директорії. Бонапартистський переворот 1799 р.

Термідоріанський переворот зумовив істотні зміни й в зовнішній політиці Французької республіки. Лідери Директорії прагнули до територіальних загарбань та панування над сусідніми державами. Справедливі війни, що вела з 1792 р. республіканська Франція проти європейських монархічних держав,

почали поступово перетворюватися на загарбницькі. Французька буржуазія прагнула використати воєнну силу для нав’язування сусідам вигідних митних і торговельних угод і відвертого грабунку «визволених» народів.

Після низки поразок у 1795 р. Пруссія та Іспанія вийшли з війни. Проте війна з Англією і Австрією тривала. У 1796 р. командувач французької армії в Італії Наполеон Бонапарт завдав австрійцям декількох поразок і змусив їх згодом укласти мирний договір, що визнавав за Францією права на лівий берег Рейну, Бельгію та Іонічні острови. Після італійського походу про генерала Бонапарта заговорила вся Європа.

Чим постать Наполеона вирізняється серед інших, зображених на картині?

Італійці радо зустрічали французів як своїх визволителів, вітали перетворення, які вони здійснювали. Проте французька буржуазія очікувала від війн загарбання нових земель і багатств. На території Італії було утворено декілька республік, залежних від Франції. На «визволені» міста Бонапарт накладав мільйонні контрибуції. Солдати Бонапарта не гребували й відвертим грабунком, вивозячи до Парижу церковні цінності та витвори мистецтва.

Робота в малих групах. Обговоріть, чому справедливі війни, які вела республіканська Франція, стали поступово перетворюватися на загарбницькі. Результати презентуйте на загал.

У 1798-1799 рр. Бонапарт здійснив похід до Єгипту, сподіваючись згодом дістатись Індії - найбагатшої колонії Англії. Проте, здобувши декілька перемог у Єгипті, він згодом призупинив наступ. Армія слабшала від безперервних боїв, виснажливої спеки й хвороб. Водночас англійський адмірал Гораціо Нельсон знищив французький флот біля мису Абукір (дельта Нілу). Шлях французам додому було фактично відрізано.

Захоплення французами о. Мальти й вторгнення до Єгипту спричинили утворення в 1798 р. другої антифранцузької коаліції у складі Англії, Росії, Австрії і Туреччини. У 1799 р. союзники повністю витіснили французів з Італії.

Воєнні поразки підірвали й без того хитке становище Директорії. Своєю слабкістю і нездатністю навести лад у країні Директорія дискредитувала себе навіть в очах великої буржуазії, якій була потрібна міцна влада для захисту своїх інтересів.

Поясніть смисл легендарної фрази, яку вимовив Наполеон перед цією битвою: «Солдати, сорок століть історії дивляться на вас!».

У панівних колах Франції виник план державного перевороту й установлення військової диктатури. Найкращим претендентом на роль майбутнього диктатора вважався генерал Бонапарт, який, кинувши напризволяще свою армію в Єгипті, терміново з’явився в Парижі. 18 брюмера VIII року республіки (9 листопада 1799 р.), спираючись на відданих солдатів, він фактично розігнав Раду п’ятисот, скасував режим Директорії і змусив колишніх депутатів ухвалити закон про передачу влади трьом консулам (правителям). Повновладним правителем Франції із званням першого консула ставав 30-річ-ний генерал Бонапарт (інші консули значної ролі не відігравали).

1. Схарактеризуйте економічний розвиток Франції напередодні революції.

2. Які верстви французького суспільства і чому були особливо незадоволені своїм становищем та політикою короля?

3. Що заважало продуктивній роботі Установчих зборів на користь народу?

4. Схарактеризуйте форми виявлення громадянської активності у Франції під час революції.

5. Чому якобінці, які встановили жорстку диктатуру, у конституції 1793 р. обіцяли громадянам набагато ширші права, ніж попередня влада?

6. Чому термідоріанці, які здійснили переворот під гаслами боротьби з якобінським терором, прийшовши до влади, самі вдалися до аналогічних дій?

7. Чиї інтереси захищала нова термідоріанська влада?

8. Визначте причини бонапартистського перевороту 1799 р.

1. У зошитах заповніть порівняльну таблицю.

2. Розгляньте на карті (с. 16) основні події італійського та єгипетського походів і позначте на контурній карті місця найважливіших битв.

3. Візьміть участь в інтелектуальних онлайн-перегонах «Французька

^{революція}».

https://cutt.ly/GWscSq5

4. Складіть онлайн-пазл «Історичні особистості часів Французької революції».

https://cutt.ly/DWscDZt

Перегляньте відео «Французька революція». Об’єднайтеся в малі групи та оберіть одного з лідерів Французької революції. На основі матеріалів параграфа та відеоматеріалів складіть його історичний портрет і презентуйте на загал.

https://cutt.ly/kTHQbKI

(тривалість 06 хв 30 с)

 

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Ладиченко 2022