Інформація про новину
  • Переглядів: 71
  • Дата: 25-01-2022, 15:00
25-01-2022, 15:00

7-8. «Весна народів». Революції 1848-1849 роках Західній і Центральній Європі

Категорія: Всесвітня історія





Попередня сторінка:  6. Франція та Австрійська імперія в 1815-1...
Наступна сторінка:   9. Об’єднання Німеччини в середині XIX с...

Актуалізація знань. Складіть логічні пари зі слів у хмаринці.

У 1848-1849 рр. у країнах Західної і Центральної Європи спалахнули нові буржуазні революції. Вони охопили Францію, Німеччину, багатонаціональну Австрійську імперію та італійські держави. Ніколи ще Європа не бачила такого розмаху народних протестів, подібного піднесення національно-визвольної боротьби поневолених народів.

Під час революції злилися воєдино боротьба різних верств проти абсолютизму за демократизацію суспільного ладу, виступи робітників і повстання селян, національно-визвольна боротьба народів і могутній об’єднавчий рух у Німеччині та Італії. Початок революційного вибуху прискорили неврожайні роки й голод 1845-1847 рр., економічна криза, що охопила в цей час відразу декілька країн.

1. Революція 1848 р. у Франції. Політика Липневої монархії поступово призвела до того, що в опозиції до режиму опинилися найрізноманітніші верстви населення. Король втрачав авторитет, і навіть частина прибічників монархії наполягала на необхідності реформ. Високий майновий ценз дозволяв голосувати лише кільком відсоткам населення. Водночас уряд відхиляв усі вимоги промислової буржуазії щодо розширення виборчого права. «Збагачуйтеся, панове. І ви станете виборцями» - так відповідав тодішній прем’єр-міністр Гізо на вимоги зниження майнового цензу.

Висловіть своє ставлення до відповіді Гізо.

У центрі картини зображено жінку, яка символізує свободу. На голові в неї - фрігійський ковпак - символ революції 1789 р., у правій руці -французький триколор, у лівій - рушниця. Дізнайтеся з додаткових джерел, кого зображено в образі чоловіка в циліндрі.

22 лютого 1848 р. десятки тисяч мешканців Парижу вийшли на вулиці й площі столиці. Серед демонстрантів переважали робітники та студенти. Обстріл солдатами беззбройних демонстрантів підняв на ноги весь трудовий люд міста. У Парижі спалахнуло збройне повстання, і 24 лютого монархія перестала існувати. Влада перейшла до Тимчасового уряду, сформованого з республіканців, демократів і соціалістів. 25 лютого Францію було вдруге проголошено республікою, згодом впроваджено загальне виборче право для чоловіків віком з 21 року.

Уже з перших днів революції робітники висунули вимогу законодавчого визнання права на працю. 25 лютого Тимчасовий уряд ухвалив декрет, який гарантував забезпечення всіх громадян роботою. Спеціальна комісія в Люксембурзькому палаці мала виробити положення щодо поліпшення становища робітників, забезпечувала роботою безробітних, вирішувала трудові суперечки між підприємцями й робітниками.

Для працевлаштування безробітних було утворено державні Національні майстерні, громадська робота в яких оплачувалася по 2 франки в день і дозволяла в умовах кризи вижити десяткам тисяч парижан. Створенням Національних майстерень уряд намагався послабити напруженість у столиці й забезпечити підтримку республіки з боку робітників. Із цією самою метою було видано декрети про скорочення робочого дня на одну годину, а також про зниження цін на хліб, повернення з ломбардів біднякам недорогих речей тощо.

Проте утримання за державний кошт Національних майстерень ускладнило й без того важке фінансове становище країни, змусивши Тимчасовий уряд збільшити прямі податки у країні на 45 %. Унаслідок цього постраждало насамперед французьке селянство. Податок не тільки позбавив їх сподівань на поліпшення свого становища, але й підірвав довіру до республіканського ладу.

У квітні 1848 р. у Франції було скликано Установчі збори, у яких більшість місць здобули республіканці. Збори підтвердили непорушність республіканського ладу у Франції, але відмовилися продовжити соціальні реформи. У червні новий уряд видав розпорядження про розпуск Національних майстерень, що знову позбавило роботи й засобів до існування паризьких робітників.

Указ про розпуск майстерень спричинив стихійне робітниче повстання в Парижі, яке урядові війська на чолі з генералом Луї Кавеньяком жорстоко придушили. А невдовзі на вимогу підприємців уряд скасував декрет про скорочення робочого дня.

Чому уряд у перший період після революції загравав з робітниками Парижу, створивши Національні майстерні, а невдовзі розправився з ними?

4 листопада 1848 р. Установчі збори ухвалили Конституцію Другої республіки. Після придушення робітничого повстання французька буржуазія потребувала сильної влади, здатної протистояти революційному рухові. Із цією метою запровадили посаду президента, якого наділили широкими повноваженнями. Законодавча влада надавалася парламентові - Законодавчим зборам.

У грудні 1848 р. всупереч сподіванням республіканців президентом Франції обрали Луї-Наполеона Бонапарта, небожа імператора Наполеона I. На виборах він отримав 80 % голосів, заручившись підтримкою військових і буржуазії. За Бонапарта проголосували й селяни, які вірили, що небіж великого імператора буде так само, як і дядько, захищати інтереси дрібних землевласників.

Ставши президентом, Луї Бонапарт зробив політичний режим жорсткішим. Республіканців прибрали з державного апарату, а більшість місць в обраних у травні 1849 р. Законодавчих зборах дістали монархісти, об’єднані в «Партію порядку».

Проте поступово в панівних колах Франції зростало розчарування в парламентській системі, посилювалося прагнення до жорсткої влади, яка убезпечила б буржуазію від нових революційних потрясінь. Маючи підтримку поліції і армії, 2 грудня 1851 р. Луї Бонапарт здійснив державний переворот. Законодавчі збори розпустили, а супротивників президента заарештували. Водночас, аби заспокоїти громадськість, президент поновив загальне виборче право.

Державний переворот дозволив Луї Бонапарту цілком захопити владу у країні. 2 грудня 1852 р. президент проголосив себе імператором Наполеоном III. За відновлення імперії проголосувало 8 млн з 9 млн французів.

Чому більшість французьких виборців проголосувала за імперію?

Ставши імператором, Наполеон III проголосив, що Друга імперія буде мирною державою, але насправді всі 18 років перебування при владі провадив загарбницьку зовнішню політику. За роки його правління Франція брала участь у Кримській війні з Росією, у війні проти Австрії в союзі із Сардинським королівством. Проте така політика Другої імперії врешті-решт призвела до її краху.

2. Революція в Німеччині. Розвиток Німеччини у 30-40-х роках XIX ст. показав, що без усунення залишків феодалізму та ліквідації політичної роздробленості країни подальший прогрес неможливий. Ліберальна буржуазія вимагала скликання загально німецького парламенту й знищення юнкерських привілеїв. Радикальне крило опозиції закликало до знищення станових відмінностей, проголошення республіки й поліпшення матеріального становища незаможних верств населення. Звістка про те, що у Франції проголошено республіку, тільки прискорила неминучий революційний вибух.

У сусідньому з Францією Бадені демонстрації розпочалися вже 27 лютого. Герцог Леопольд був змушений вдатися до поміркованих реформ і ввести до уряду ліберальних міністрів. Схоже розвивалися події і в інших невеликих державах Західної і Південно-Західної Німеччини. Усюди налякані монархи йшли на поступки та надавали владу діячам опозиції.

Незабаром народні хвилювання охопили й Пруссію. У столиці держави -Берліні - масові антиурядові демонстрації перетворилися на криваві зіткнення з військами й поліцією. Тож прусський король Фрідріх-Вільгельм IV пообіцяв ухвалити конституцію, оголосив про скликання парламенту й сформував уряд на чолі з відомими діячами ліберальної опозиції Кампгаузеном і Ганземаном. Берлінські бюргери створили цивільну гвардію і перебрали на себе охорону порядку в місті. 22 травня в Берліні скликали Установчі збори Пруссії, що повинні були ухвалити конституцію держави.

Висловіть свою думку: чому, незважаючи на численні жертви, жителі Берліна виходили на барикади?

У травні 1848 р. у Франкфурті-на-Майні розпочав роботу загальнонімець-кий парламент, обраний на підставі загального виборчого права без дозволу німецьких монархів. Більшість його депутатів становила ліберальна буржуазія та інтелігенція. На багатьох засіданнях парламенту обговорювався проєкт єдиної для всіх німецьких держав конституції, дискутувалося питання про майбутнє Німеччини. Але Франкфуртський парламент не став загальнонімецькою центральною владою. Обраний ним уряд не мав ні засобів, ні повноважень проводити якусь політику. Реальна влада залишалася в руках окремих німецьких монархів, що аж ніяк не збиралися відмовлятися від своїх суверенних прав.

За яких умов Франкфуртський парламент міг об'єднати німецькі держави в єдину країну на засадах демократії?

Стихійні й розрізнені виступи могли налякати панівні верстви, але не забезпечити перемогу. До того ж загроза зростаючого робітничого руху дедалі більше схиляла буржуазію до компромісу з дворянством. У Пруссії після придушення спроби повстання берлінських робітників у червні 1848 р. король відправив у відставку лібералів, а у грудні розпустив Установчі збори. Проте, аби заспокоїти невдоволену опозицію, король «дарував» підданим вигідну для монархії конституцію (1848 р.). Вона зберігала обіцяні в березні свободи, але надавала королю право скасовувати будь-який закон, ухвалений ландтагом (парламентом).

У 1849 р. у Пруссії ухвалили новий виборчий закон, що поділив виборців на три класи за розмірами податків, які вони сплачували. Кожний клас обирав однакову кількість виборщиків, які, своєю чергою, обирали депутатів до нижньої палати парламенту. Через рік, 31 січня 1850 р., цей закон увійшов до нової «дарованої» королем конституції (замінила конституцію 1848 р.).

Тим часом у березні 1849 р. Франкфуртський парламент, що діяв на громадських засадах, ухвалив імперську конституцію. Вона передбачала встановлення в Німеччині спадкової імператорської влади та створення двопалатного парламенту. Особливе місце в документі посідали «Основні права німецького народу», згідно з якими встановлювалась рівність усіх перед законом, дворянство позбавлялося привілеїв і титулів. Також скасували усі «відносини кріпосництва», хоча від поземельних повинностей селяни мали відкуповуватися самостійно.

Проте монархи німецьких держав заявили, що відмовляються визнати владу центральних органів, які створювалися на основі конституції. Республіканці й демо-

крати зробили спробу захистити конституцію. Однак повстання, підняті на її захист у Саксонії, Рейнській області, Бадені та Пфальці, придушила прусська армія.

Революція в Німеччині зазнала поразки й не виконала свого основного завдання - національного об’єднання країни. Утім багато пережитків феодалізму знищили, а у Пруссії та інших німецьких державах діяли конституції, що забезпечували населенню основні громадянські права і свободи.

3. Особливості революції в Італії. Римська республіка. До середини XIX ст. значна частина Італії (Ломбардія, Венеціанська область) перебувала під австрійським пануванням. У Пармі, Модені й Тоскані правили родичі австрійських Габсбургів. У Римській області зберігалася світська влада Папи, який був супротивником національного об’єднання країни й буржуазних перетворень. Неаполітанське королівство (Королівство Обох Сицилій) перебувало під владою династії Бурбонів і було однією з найвідсталіших і найбідніших областей Італії, де ще повністю панували феодальні відносини. Головним завданням країни було здобуття незалежності й політичне об’єднання держави та знищення абсолютизму й феодальних порядків.

Криза, що наростала в італійських державах, переросла в 1848 р. в бурхливі революційні потрясіння. Виступи селян і міської бідноти поєдналися з рухом ліберально-демократичних сил за громадянські права та скликання парламентських установ. Мимоволі до боротьби за національне звільнення країни приєдналися й монархи італійських держав.

Революція розпочалася з народного повстання на Сицилії в січні 1848 р. та поширилася на південну частину Італії. Неаполітанський король Фердинанд II був змушений «дарувати» країні конституцію, відповідно до якої засновувався двопалатний парламент і визнавалася обмежена автономія Сицилії.

Чому революційні події в Італії розпочалися саме в Сицилії?

Зміни в Неаполітанському королівстві сколихнули ліберальні й демократичні сили Північної і Центральної Італії. Усюди проходили демонстрації, лунали заклики до боротьби за незалежність, вимоги конституцій і громадянських свобод. У результаті в лютому-березні 1848 р. конституції було «даровано» П’ємонту, Тоскані та Папській області.

Звістка про революцію у Відні викликала потужні антиавстрійські виступи у Венеціанській області й Ломбардії. У Венеції проголосили республіку й створили Тимчасовий уряд. Скинув австрійське ярмо й Мілан. Успіхи антиавстрійського руху сколихнули всю країну. На батьківщину з еміграції повернувся полум’яний борець за незалежність Італії Джузеппе Гарібальді. Уродженець Ніцци, моряк за фахом, він з молодих років долучився до революційної діяльності. Після невдалої спроби республіканського повстання в Генуї Гарібальді був змушений залишити країну й понад десять років боровся за незалежність і свободу в Південній Америці. Він виявив себе талановитим полководцем, людиною величезної мужності й згодом відіграв значну роль в об’єднанні Італії.

Карта: революція і національно-визвольні рухи першої половини XIX століття

На хвилі патріотичного піднесення король П’ємонту Карл Альберт оголосив Австрії війну під гаслом національного об’єднання країни. До нього приєдналися військові сили Папської області, Тоскани, Неаполітанського королівства. Однак першу війну за незалежність Італії спіткала невдача. Австрійці завдали П’ємонту серйозної поразки, змусивши Карла Альберта підписати принизливе перемир’я.

Поразка у війні з Австрією спричинила у країні нове піднесення революційного руху. Особливо активно розвивалися події в Римі, де на початку 1849 р. спалахнуло народне повстання. Папа Пій IX утік з міста й знайшов притулок у Неаполітанському королівстві. Під впливом демократів у Римі відбулися вибори до Установчих зборів. На першому ж їх засіданні депутати ухвалили закон про позбавлення Папи Римського світської влади й проголосували за утворення Римської республіки. Стали впроваджувати демократичні реформи: націоналізували майно католицьких монастирів, відокремили школу від церкви, запровадили прогресивний прибутковий податок тощо.

У березні 1849 р. п’ємонтські війська поновили воєнні дії проти Австрії, але вдруге зазнали поразки. Результати війни стали трагедією для багатьох областей Італії. Австрійські власті знову окупували Тоскану та інші дрібні італійські держави. У Неаполі було відновлено владу Бурбонів, а в липні 1849 р. розгромлено Римську республіку.

Найдовше трималися республіканці у Венеції. Лише в серпні 1849 р. жителі міста, які залишилися живими, склали зброю. Австрійська імперія повернула собі Ломбардію, Венеціанську область, відновила свій вплив у Тоскані та на півночі Папської області.

Революція в Італії зазнала поразки, так і не розв’язавши завдань, які стояли перед нею. Через роздробленість країни виступи в різних частинах Італії відбувалися не одночасно, що полегшило реакції придушення осередків революційної боротьби. Однак події 1848—1849 рр. істотно розхитали феодальні підвалини й абсолютистські режими та стали поштовхом до наступного розвитку національно-визвольного та об’єднавчого руху.

4. Революція в Австрійській імперії. Національні рухи слов’янських народів. Австрійська імперія, монархія Габсбургів, була багатонаціональною державою. Тому основним завданням революції, що назрівала у країні, поряд із знищенням залишків феодалізму, було повалення монархії та утворення на руїнах імперії незалежних національних держав.

Поштовхом до революції в Австрії стали звістки про повалення Липневої монархії у Франції. На початку березня 1848 р. ліберальна буржуазія висунула такі вимоги:

• скликання загальноавстрійського парламенту;

• відставка канцлера Меттерніха;

• скасування цензури;

• упровадження реформ.

Наляканий імператор був змушений відправити у відставку Меттерніха та пообіцяти дарувати підданим конституцію і скликати парламент. До складу реорганізованого уряду ввійшли австрійські ліберали.

До травня 1848 р. уряд підготував проєкт конституції, за яким передбачалося створення в Австрії двопалатного парламенту. Однак виборче право обмежува

лося високим майновим цензом, а імператор міг накладати вето на всі ухвали рейхстагу (парламенту).

Австрійський рейхстаг розпочав роботу в липні 1848 р. Хоча в його складі було досить багато слов’янських депутатів, зокрема таких, що представляли інтереси селянства, засіданнями керували австрійські ліберали. Ця обставина позначилася на рішеннях парламенту. Рейхстаг ухвалив закон про скасування кріпацтва, але оброк і панщина підлягали викупу.

Революція в Австрії супроводжувалася потужним піднесенням національно-визвольної боротьби народів імперії. Так, у Чехії ще в березні 1848 р. розгорнувся масовий рух проти австрійського гніту. У Празі було створено Національний комітет, який фактично став чеським урядом. Важливою подією у громадському житті країни став скликаний у Празі З’їзд представників слов’янських народів імперії, у роботі якого взяли участь 340 делегатів. У травні 1848 р. Прагу заполонили австрійські війська. Напад солдатів на мирну демонстрацію містян став причиною повстання, яке австрійці у червні жорстоко придушили.

Дізнайтеся з додаткових джерел, яка роль у придушенні чеського повстання належала Альфреду Віндішгрецу.

У жовтні 1848 р. така сама доля спіткала й спробу революції у Відні. Урядові війська оточили повсталу столицю, і 1 листопада після запеклого штурму захопили.

Після розправи з повсталими імператор Фердинанд І зрікся престолу на користь 18-річного небожа Франца-Йосифа. Новий імператор не був зв’язаний обіцянками свого попередника й розпочав правління з розпуску парламенту та придушення революції в Угорщині. У березні 1849 р. Франц-Йосиф «дарував» Австрії нову конституцію, але через два роки її скасували.

Особливо яскраво прагнення до національної незалежності й свободи виявилося в Угорщині. Ще в березні 1849 р. на заклик групи радикальної молоді на чолі з талановитим поетом Шандором Петефі в Пешті почалися демонстрації робітників, ремісників і студентів. 17 березня було сформовано перший відповідальний перед парламентом уряд Угорщини. Його очолив один з лідерів ліберальної опозиції граф Батіані, а пост міністра фінансів посів визначний діяч угорського визвольного руху Лайош Кошут.

Навесні 1848 р. угорський сейм (парламент) ухвалив низку законів, спрямованих на буржуазні перетворення у країні:

• про фінансову й військову самостійність королівства;

• про скасування податкових привілеїв дворянства;

• про знищення кріпосництва й панщини за викуп.

Однак запроваджений за новим виборчим законом високий майновий ценз позбавляв права голосу робітників, більшість селян і дрібних ремісників. Не дістали рівних прав також слов’яни й румуни, які проживали на території Угорщини. Відстоюючи свою незалежність, угорські революціонери відмовляли в ній іншим народам. Цим скористалась австрійська влада, намагаючись придушити революцію в Угорщині руками хорватів, словаків і румунів.

Висловіть припущення, чому угорські революціонери відмовляли іншим народам у рівноправ'ї.

Контрреволюційний виступ проти Угорщини розпочався у вересні 1848 р. з вторгнення на її територію військ хорватського бана (губернатора) Єлачича. Організацію опору взяв на себе Комітет оборони на чолі з Кошутом. Створена за короткий термін угорська армія зупинила просування хорватів, а потім відкинула їх до кордонів Австрії. Навесні 1849 р. угорці завдали кілька нищівних ударів імператорським військам, а 14 квітня відбулося проголошення незалежної Угорської республіки.

Становище Австрійської імперії ставало катастрофічним. Франц-Йосиф був змушений звернутися по допомогу до російського імператора Миколи I. В Угорщину рушила велика армія.

Оточені з усіх боків, угорці продовжували мужньо боротися, але сили були надто нерівні. У серпні 1849 р. угорська армія капітулювала. Командувачів повстанців стратили, багато учасників революції зазнали репресій. Саме тоді Росія отримала прізвисько «жандарм Європи».

Революція в Австрійській імперії закінчилася поразкою. Проте вона сприяла ліквідації кріпосництва, формуванню парламентських структур, обмеженню всевладдя абсолютизму. Одним з наслідків революції було перетворення Австрійської імперії в 1867 р. на двоєдину державу - Австро-Угорську монархію, у якій угорці здобули рівні з австрійцями права.

1. Проаналізуйте причини революції та проголошення Другої республіки у Франції.

2. Яке головне питання під час революцій стояло на порядку денному в Німеччині та Італії, а яке - в Австрійській імперії?

3. Яку роль у придушенні революції в Угорщині відіграла Росія? Яке прізвисько отримала Росія після цих подій? Як ви його розумієте?

1. На карті (с. 52) розгляньте перебіг революційних подій в Європі. На контурній карті позначте основні центри революційної боротьби у Франції, німецьких та італійських державах, Австрійській імперії.

2. У зошитах заповніть таблицю «Революційні події 1848 р. у Франції».

3. Складіть історичний онлайн-пазл «“Весна народів”. Революції 18481849 рр. в Західній і Центральній Європі».

https://cutt.ly/jWsc0eK

4. Виконайте онлайн-вправу «Хронологія “Весни народів”».

https://cutt.ly/WWsc2Tk

1. Перегляньте відео «“Весна народів” в Європі». Як розгорталися революційні події в Україні?

https://cutt.ly/7El2fiS

(тривалість 06 хв 46 с)

2. Робота у групах. Об’єднайтеся у групи: «французи» - 1 група; «німці» - 2 група; «італійці» - 3 група; «австрійці та угорці» - 4 група; «слов’янські народи, що входили до складу Австрійської імперії», - 5 група. На основі матеріалів параграфа та відеома-теріалів дослідіть, чому революції 1848-1849 рр. історики називають «Весною народів». Що нового, важливого, обнадійливого для людей з’явилося в кожній країні у дні революцій 1848-1849 рр.? Результати досліджень презентуйте на загал і підбийте підсумки: чи дійсно події 1848-1849 рр. були «пробудженням» європейських народів від феодалізму й переходом до нових суспільних відносин?

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 9 клас Ладиченко 2022

 




Попередня сторінка:  6. Франція та Австрійська імперія в 1815-1...
Наступна сторінка:   9. Об’єднання Німеччини в середині XIX с...



^